Сьогодні: розважання над Євангелієм

Євангеліє, розважання, проповіді, Житія, "історії для душі". Для читання, не для дискусій.

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor

anastasia
дописувач
дописувач
Повідомлень: 54
З нами з: 21 листопада 2012, 20:53
Звідки: Львів

Re: Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення anastasia » 14 січня 2013, 18:57

Єв. – Мт. 2, 13 – 23.
13. Якже вони вирушили в дорогу, ангел Господній з'явився вві сні Йосифові й каже: “Устань, візьми дитятко і його матір, і втікай в Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб його вбити.” 14. Вставши Йосиф, узяв уночі дитятко та його матір і пішов у Єгипет, 15. де перебув до смерти Ірода, щоб збулося сказане Господом через пророка: “З Єгипту я покликав мого сина.” 16. Тоді Ірод, побачивши, що мудреці з нього насміялись, розлютився вельми й послав повбивати у Вифлеємі й по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше, ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців. 17. Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремія: 18. “В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає.” 19. Якже вмер Ірод, ангел Господній з'явився вві сні Йосифові в Єгипті 20. і каже: “Встань, візьми дитятко та його матір і повернись в Ізраїльську землю, бо вмерли ті, що чигали на життя дитятка.” 21. Устав він, узяв дитятко та його матір і прийшов в Ізраїльську землю, 22. але, почувши, що в Юдеї царює Архелай замість Ірода, батька свого, побоявся іти туди. Попереджений же вві сні, він пішов у галилейські сторони 23. і, прибувши туди, оселився в місті, що зветься Назарет, щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься.


Господь приходить в цей світ маленькою безпомічною дитиною, яка не може себе захистити. Змалечку він стикається з людською злобою і стражданнями. Йосип і Марія також беруть участь у цих стражданнях. Часто нам здається, що коли ми прийдем до Господа нас чекає райське життя, але бачимо на прикладі Святої Сім’ї що страждання це часина нашого життя і цим ми розділяєм шлях Христа. Проте незважаючи ні на які негаразди, наше життя оберігається змалечку і можливо не якимось чудесним способом, але Господь завжди з нами. Він народився людиной щоб людей спасти.
Якщо поглянути на на Ісуса Христа та тих хто його оточує то всі вони лише послух і смиренність. Архангел Гавриїл представниик ангельського послуху і смирення, Діва Марія, Йосиф і навіть пастушки та мудреці слухняно сповняють Божу волю.
З послуху та смирення починається новий світ. Адам і Єва вибрали власну волю замість послуху і цим зруйнували міст між небом і землею.
За словами Паісія Святогорця «там, де є смиренність, диявол не може перебувати.» Смиренністю людина просвічується й ніколи не спотикається на своєму духовному шляху, переборює всі перешкоди, які їй постачає спокуса. Пам’ятаєте святого Антонія, котрий бачив сіті ворога, розпростерті по всій землі? “Хто ж може їх уникнути?” — вигукнув він. І відразу почув голос, що говорив йому: “Смиренномудрість”.
Ті, хто знайшов шлях смиренномудрості, процвітають у духовному житті швидко, послідовно й без зусиль. Чим більше людина смиряється, тим більшу благодать здобуває від Бога й тим більше процвітає. Скільки сили в смиренності, і люди нею не користуються!
Там де послух Богу живому і смирення перед ним, там і чистота. Послушних і смиренних рабів своїх Господь зцілює від всяких земних страстей. Тому посвятимо себе для очищення своєї душі, свого серця, свого розуму щоб і нам сподобитись благодатної сили Духа Святого і покірно сповняти своє життєве завдання.
Бог не вибирає сильних а дає силу тим кого вибирає.

Sputnik
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 166
З нами з: 19 грудня 2011, 21:28

Re: Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення Sputnik » 19 січня 2013, 09:12

Єв. - Мт. 4, 12-17.
12. Як довідавсь Ісус, що Івана ув'язнено, перейшов у Галілею. 13. І, покинувши Він Назарета, прийшов й оселився в Капернаумі приморськім, на границі країн Завулонової й Нефталимової, 14. щоб справдилось те, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: 15. Завулонова земле, і Нефталимова земле, за Йорданом при морській дорозі, Галілеє поганська! 16. Народ, що в темноті сидів, світло велике побачив, а тим, хто сидів у країні смертельної тіні, засяяло світло. 17. Із того часу Ісус розпочав проповідувати й промовляти: Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!

Капернаум за днів Ісуса Христа був одним з найбільших міст на березі Галілейського моря. На початку Своєї місії Ісус багато разів проголошував на його берегах Слово і чинив чудеса. Прихід Ісуса Христа саме до Капернауму напевне не випадковий. Адже, як можемо зрозуміти із тексту Євангелія, Капернаум в той час потопав у різноманітних гріхах, кишівши від блуду, нечистоти та ідолопоклонства. Своїм приходом Ісус проливає світло на пануючу серед мешканців міста темряву, під якою розуміємо своєрідну душевну сліпоту, духовну обмеженість та закаменілість, що була зумовлена різного роду гріхопадіннями, які руйнували внутрішній світ людини, перетворивши його із Храму Духа Святого в нечестиве лігво лукавого. Своєю Наукою та Чудами Спаситель неначе протягує руку на перший погляд втраченому народу, щоб вивести його на вірний шлях Істини та Життя Вічного. Задля цього неодноразово повторюючи: "Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!". В знак Істинності та Правдивості своїх слів Ісус Христос оздоровлює та допомагає всім нужденним, ще раз демонструючи, що для того хто з твердою вірою звернувся по допомогу до Господа - можливо все! Адже, як ми знаємо: "неможливе - це людям, та можливе все Богові". То ж як ми бачимо, прихід Христа до Капернауму тотально змінює звичний хід життя його мешканців, оскільки слухаючи Його Слово, багато усвідомлювали гріховність своїх вчинків, та навертались до Бога. Проте, як завжди знаходилися ті, хто ставив під сумнів Христову Науку, намагаючись виявити якісь протиріччя та неоднозначності в процесі Христової аргументації. Але як бачимо, Ісус вміло відповідає книжникам, акуратно підкреслюючи лукавість та хибність їх намірів, приводячи для цього різноманітні цитати із Святого Письма, проектуючи їх на реальні соціальні ситуації, що мали місце в тогочасному соціумі, та могли бути легко сприйнятими провінційною свідомістю капернаумців.
То ж і нам з вами дорогі в Христі браття й сестри слід завжди чувати, адже ні дня, ні години не знає ніхто...
Cogito, ergo sum

Аватар користувача
Олег_373
дописувач
дописувач
Повідомлень: 121
З нами з: 30 жовтня 2011, 20:51
Звідки: м.Калуш ,Івано -Франківської обл.
Контактна інформація:

Re: Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення Олег_373 » 27 січня 2013, 01:32

Єв.-Лк.18, 18-27
18, Один знатний спитав Ісуса : "Учителю благий,що мені робити ,щоб успадкувати життя вічне?" 19. А Ісус озвавсь до нього: "Чому мене звеш Благим ? Ніхто не благий,хіба один Бог. 20.Ти заповіді знаєш : не перелюбствуй ,не вбивай ,не кради ,не свідкуй ложно ,шануй свого батька і матір." 21. Той же відповів :"Все це я зберіг змалку." 22. Почувши те Ісус ,сказав до нього : "Одного тобі бракує : продай усе ,що маєш ,і роздай бідним ,і будеш мати скарб на небі ;тоді прийди і йди слідом за мною." 23. Почувши це ,той засмутився вельми ,бо був дуже багатий. 24. Глянув Ісус на нього й мовив : "Як тяжко тим ,що багатства мають ,увійти в Царство Боже! 25. Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці ,ніж багатому ввійти в Царство Боже." 26. А ті ,що слухали ,сказали : "Хто ж тоді може спастися ?" 27.Він відповів : "Неможливе в людей ,можливе є в Бога."
От завжди розважаю собі :чому багатство чи статки так перешкоджають бути з Богом ? У чому тут справа ? Або що хотів нам ,людям ХХ1 століття ,Христос цим сказати ? Чи справа в у великих достатках самих по-собі ? А хіба кожен бідний буде в небі ? В цьому аспекті я завжди вбачаю глибину віри : якщо віриш в Бога ,та життя вічне з Ним-тоді все матеріальне стає другорядне та неважливе. Але не всі ж біблійні персонажі були бідні :наприклад Лазар-був дуже багатий. Але він удостоївся за життя бути другом Ісуса.От чому ? В наш час -час гонитви за добробутом та статками якраз у прикладі Лазаря я вбачаю для себе шлях до спасіння . Бо віддати "все" я поки що не можу. Ісус не дарма так наголошує на матеріальному : прив язанність до матеріального ,небажання з ним розлучатись- це як градус віри . Бо матеріальне -воно тут ,а духовне ? От і я себе питаю : чого ж хотів той юнак в Ісуса ? :чи дійсно хотів бути з ним , чи так -просто для показухи між апостолами похизуватись ? І як уживатись мені в цьому світі з матеріальним та як розпоряджатись статками -я вбачаю для себе прикладом Лазаря ,бо дивним чином йому таку пропозицію Ісус не робив.Ісус не казав йому все залишати та продавати і бути бідним .Також дивна річ.Та й не казав Ісус ,що бідному буде легко увійти в царство Боже. Я знаю чому багатому тяжко-просто йому нема коли про такі "дрібниці" як Царство Боже думати-щасття воно-ось :розкоші матеріальні та душевні (не кажу духовні).Бізнес займає майже весь час та душу-ти постійно з ним як би споріднений : бо нема надії на Божу допомогу ,яку мав Лазар.Тоді виходить як замкнене коло та вушко у голки-це не те що важко ,а зовсім неможливо.Та Бог дає мені надію в останнім рядку-не забуваючи спочатку згадати про заповіді...Дякую

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення andrivovk » 03 лютого 2013, 18:49

Роздумування над Євангелією від Луки (18,35-43).

35 І як він наближався до Єрихону, один сліпий сидів край дороги й просив милостині. 36 Почувши, що народ іде мимо, він спитався, що б воно могло бути. 37 Йому сказали, що це Ісус Назарянин проходить. 38 І він почав голосно кричати: “Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!” 39 Ті, що йшли попереду, сварилися на нього, щоб замовчав, та він кричав ще дужче: “Сину Давидів, змилуйся надо мною!” 40 Ісус зупинився і звелів привести його до себе. І коли той наблизився до нього, спитав: 41 “Що хочеш, щоб я зробив тобі?” “Господи”, - сказав той, - “щоб я прозрів!” 42 Ісус сказав до нього: “Прозри! Віра твоя спасла тебе.” 43 І вмить прозрів той і пішов за Ісусом, славлячи Бога. І ввесь народ, побачивши те, віддав хвалу Богові.



Під час Року віри ми маємо можливість піднести свою віру на вищий рівень. Прикладів до наслідування маємо чимало, зокрема і в Святому Письмі. Один з них - Вартимей.

Одні люди віруючі, а інші ні. Чому? Роздумуючи над цим питанням, кардинал Генрі Ньюмен, приходить до висновку, що віру отримує той, хто її шукає, аналізує те, що говорить Бог, більше роздумує про неї.


Інший тип людей є лінивим, пасивним у пізнанні віри. Такі люди думають, що істина сама прийде до них, не відчувають ніякого внутрішнього інтересу, вважають, що це не їхня справа. Вони не турбуються, щоб найкращим чином задіяти свої знання, а навпаки, закопують свої таланти.

Сліпий , який сидів біля стін Єрихону, був діяльною людиною, тому й Ісус похвалив його за велику віру. Він використав усі свої таланти, які мав у розпорядженні. Так, він був сліпим, але він задіяв вуха ("хто має вуха слухати, нехай слухає"). Почувши про Ісуса, він задіяв язик, здатність розмовляти. Брак одних речей він компенсував іншими, які були в його розпорядженні. Не розгубився навіть тоді, коли люди почали його сварити. До нього можна сміливо застосувати слова Ісуса, що він промовив до Томи. Так, Вартимей щасливий, бо увірував, не бачивши.

А що ж можна сказати про людей, які ганили сліпця? Їх не похвалимо. Чому? Це вони насправді були сліпими, бо не допомогли потребуючому. "...Спраглого напоїти...". Спраглого правди вони не привели до джерела води живої, а відганяли. В наш час також насміхаються, утискають тих, які мають віру. Але той, хто витримає до кінця спасеться. Сліпець з-під Єрихону підтверджує ці слова.
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
Just_me
Модератор
Модератор
Повідомлень: 1374
З нами з: 25 лютого 2010, 10:20

Re: Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення Just_me » 18 лютого 2013, 02:04

Євангеліє від Луки, 19:1-10
1. І, ввійшовши Ісус, переходив через Єрихон.. І ось чоловік, що звався Закхей, він був старший над митниками, і був багатий,
3. бажав бачити Ісуса, хто Він, але з-за народу не міг, бо малий був на зріст. І, забігши вперед, він виліз на фіґове дерево, щоб бачити Його, бо Він мав побіч нього проходити. А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув угору до нього й промовив: Закхею, зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм! І той зараз додолу ізліз, і прийняв Його з радістю. А всі, як побачили це, почали нарікати, і казали: Він до грішного мужа в гостину зайшов!Став же Закхей та й промовив до Господа: Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо. Ісус же промовив до нього: Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраамів. Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!


Уривок Євангелія від Луки, де говориться про Закхея, розкриває нам очі на важливість духовної готовності до зустрічі з Ісусом.
Коли Ісус проходить Єрихоном, натовпи людей зібралися навколо нього і всім цікаво побачити, хто ж це такий, про якого так багато ходить чуток? Серед цікавих також і Закхей - старший над митниками - людина багата, яка проте не користувалася суспільною повагою. Очевидно він мав закладені добрі духовні задатки, але його професійна діяльність передбачала багато спокус, серед котрих обман і нажива, і яким він постійно піддавався. Будучи невисокого зросту, Закхей позбавлений навіть найменшого шансу бодай одним оком згянути на Ісуса. Для того, щоб не пропустити такої нагоди, він переборює свій сором і вилазить на дерево обабіч дороги, якою проходить Учитель. Ані його гроші, ані ранг не допомогли б Закхею інакшим способом доступитися до Ісуса, тому нехтуючи статусом він йде на такий відчайдушний вчинок. Його не зупиняє навіть те, що люди кепкуватимуть з нього за це. Але натомість Закхей отримує неабияку винагороду: Ісус не лише обдаровує митаря поглядом, але й відвідує його дім, тим самим благословляючи будинок та всіх, хто у ньому мешкає словами "Сьогодні на дім цей спасіння прийшло".
Насправді розповідь про Закхея дуже багатогранна. З одного боку вона доносить до нас істину, що не можна пізнати Бога по-справжньому, не працюючи над власним духовним зростанням. Залишаючись духовними карликами, люди не бачать Ісуса, бо "натовп" клопотів, прогрішень, спокус заступає їм дорогу до Нього. Лише піднявшись над щоденною марнотою, над своїми гріхами, не боячись реакції оточення, у нас з"являється шанс пізнати Істину. З іншого боку, реакція Закхея на постанову Ісуса відвідати його дім служить нам прикладом, щоб ми так само радо хотіли бачити Бога у наших домівках і серцях. Закхей не сказав "О, ні, Боже, я ще не готовий прийняти тебе, може Ти підіждеш з відвідинами, я краще підготуюся, то все надто спонтанно, давай іншим разом!" Ні. Він не гаючи часу зліз з дерева і побіг провести Учителя до свого дому. Він використав свій шанс, не чекаючи "іншого разу, колись", яке могло і не наступити. Закхей скористався з нагоди покаятися, визнати свої провини, постановив поправитися, тим самим показавши нам приклад доброї Сповіді - він, бажаючи впустити Ісуса до свого серця, щиро визнав гріхи і обіцяв їх спокутувати.
Бог постійно готовий зайняти в нашому домі гідне місце. Лише ми через свою духовну обмеженість і гріхи, котрі заступають нам шлях до Нього не в змозі Його впустити. Не втомлюймося працювати над собою, дбаймо про своє зростання у вірі, будьмо щохвилини готовими відповісти на поклик Ісуса, а Він у свою чергу не забариться відчинити двері нашої оселі і сказати "Сьогодні на дім цей спасіння прийшло".
Відповідей на всі питання у вас ніколи не буде. Це – нормально. Не мучте себе. Але ніколи не обманюйте хворих, даючи їм фальшиві надії. Джиліан Берн.

igormaks
дописувач
дописувач
Повідомлень: 105
З нами з: 24 листопада 2012, 22:55

Re: Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення igormaks » 23 лютого 2013, 12:17

На неділю Митаря і Фарисея (Лк. 18, 10-14) 10. Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник.11. Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник.12. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю! 13. А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!…14. Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться.
(Від Луки 18:10-14)
Слава Ісусу Христу!
З незбагненного задуму Творця ми колись прийшли в цей світ . Бог визначив в якій родині , де і в який час нам народитися . Ми нічого з собою не принесли в цей світ - все нам дано Богом з великої любові до свого творіння. Це можна зрозуміти , поглянувши на новонароджене дитятко , яке абсолютно залежне від батька , матері , інших людей. І цей момент в житті дуже важливий - момент розуміння повної залежності від Творця та інших людей. Час іде , ми підростаємо . Настає другий момент в житті , коли усвідомлюємо , що сімя , в якій живемо заможна, а є менш заможні родини ,ми народилися в розвинутій країні , а десь є гірші , бідніші країни . І тут забуваємо дякувати Богові за те що маємо , погорджуємо іншими, забуваючи що все дано нам Богом. І цей гріх гордині , в дитинстві засівши в душу , виліпить в подальшому такого "Фаресея ". Не знаю напевно , який шляш "Митаря" , але думаю , що він подібний до шляху "Фарисея" . Але "Митар" зрозумів повну залежність від Творця , і збагнув найогидніший гріх гордині ! Повернімося в той час , коли ми прийшли в цей світ з великої любові нашого Бога . Такий прекрасний час любові.
З повагою Ігор
Помагати Ісусові двигати хрест!

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення andrivovk » 03 березня 2013, 15:21

Притча про блудного сина (Лк 15:11-32)

Ми можемо провести паралель між цією притчею та притчею про митаря та фарисея. Там були митар та фарисей, тут - два брати (сини). Там був чоловік багатий ділами та вихвалявся ("Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину") і тут ("стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї"). Там маємо осуд ближнього ("або як оцей митар") і тут ("цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями"). Там було покаяння ("Боже, змилуйся надо мною грішним!") і тут ("Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе"). Там було прощення ("Цей повернувся виправданий до свого дому") і тут ("принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги").

Що сталося з фарисеєм відомо. Він не пішов додому виправданим. Не покаявся і старший син. Тому, ще не відомо, котрий із синів був "блуднішим". Осуджуючи явних грішників, нам треба бути обережними, щоб ми не помилились і не засудили потенційного святого. Бо ми "дивимося на лице, а не на серце". Бо як в іншому місці говорить Ісус, що "багато з перших стануть останніми, а останні -першими". Молодший син був останнім (пас свиней), а став першим (йому дали найкращу одіж). А апостол Павло каже "ти хто такий, що чужого слугу судиш? Своєму господареві стоїть він або падає; а стоятиме, бо Господь має силу втримати його". Що Господь має силу втримати бачимо на прикладі молодшого сина (і багатьох святих).


Хоча молодшого сина теж не можна похвалити, бо його жаль за гріхи не був досконалим. Він не прийшов до батька через любов до нього, а тому що не було що їсти. Чи покаявся б він, коли б ще були гроші? Дуже сумнівно. От чому Ісус говорить, що "легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство". Не стало прив'язання до грошей - прийшло покаяння. Ми також не повинні нарікати на Бога, коли він нам дає тяжкі випробування, хвороби і т. д. Можливо Він дає нам останній шанс, щоб привернути до себе. :)
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

anastasia
дописувач
дописувач
Повідомлень: 54
З нами з: 21 листопада 2012, 20:53
Звідки: Львів

Re: Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення anastasia » 10 березня 2013, 11:50

Євангелія від Матея 25:31-46
31 Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. 32 І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; 33 і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч. 34 Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. 35 Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; 36 нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. 37 Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? 38 Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? 39 Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе? 40 А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили. 41 Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; 42 бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; 43 був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене. 44 Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили? 45 А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили. 46 І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне.”

Суд Божий, на якому будуть оцінюватись якості нашого серця, торкнеться кожного з нас. В цьому пророцтві Господь нам дуже чітко і зрозуміло показує, що ми один одному в спасіння або погибель. В ці хвилини наша совість буде звинувачувати нас і кожен зрозуміє скільки неправди він вчинив. Скільки доброго міг зробити, але пройшов поруч, закриваючись від ближнього байдужістю через страх, що треба буде віддати частинку себе, свого часу, своїх грошенят.
А зараз хіба наша совість мовчить? Проте ми добре вміємо знаходити контраргументи : «Рідних не ображаєм, кому змогли помогли, всіх же не нагодуєш, треба й для себе трохи задоволення отримувати бо життя ж то іде», і думаю що саме в цей момент ми стаємо глухі і сліпі до тих кому в цю хвилину потрібна наша допомога, мимо яких пройшли бо не змогли подолати своє самолюбство. В цьому заключається гріховність людська , коли нам хочеться чогось, що йде наперекір волі Божій і тій любові яку ми відсторонюєм на цей час, в цей час ми хочемо залишитись самі, без Бога.
Де вона ця межа за якою ми можемо сказати: «все Господи, зробив достатньо добра в своєму житті, можна і відпочити». Цієї межі немає, Божа любов розтоплює наше серце, чим більше ми віддаєм тим більше бачимо і чуємо.
Пророк Ісая проголошував так (58, 7-8): "Чи ж не це – щоб вламати голодному хліба, а вбогих бурлаків до дому впровадити? Що як побачиш нагого, - щоб вкрити його і не сховатися від свого рідного? Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою!"
Наша допомога ближньому потрібна в більшій мірі для нас, вона пробуджує нашу любов і наше світло. Звичайно, таке життя вимогливе і може довести нас до межі! Але Господь знає, що це того варто. Ісус дійсно тут, прихований у бідних, вразливих і слабких (Мт. 25), присутній навіть тоді, коли Його не впізнають
Той хто йде дорогою любові, служіння ближньому відкриває блаженство в омиванні ніг людям. Бог близький до засмучених і ми знайдемо справжню внутрішню радість якщо затримаємось поруч з ними, якщо їхній біль стане нашим. За чужий біль Господь обдарує нас своїм благословенням.
Це доступно кожному з нас, і нагороду ми отримаємо вже тут, в земному житті, воно наповниться радістю і миром, і дасть нам надію бути по правиці Господній.
Хіба не цього ми прагнем?
Бог не вибирає сильних а дає силу тим кого вибирає.

zvonar Yuriy
гість
гість
Повідомлень: 6
З нами з: 14 березня 2013, 09:42

Re: Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення zvonar Yuriy » 15 березня 2013, 09:47

Св. Евангелие от Матфея, глава 6, 6-8
«А ты, когда молишься, уйди в свою комнату, закрой за собой дверь и помолись своему Отцу, который здесь с тобой незримо. И тогда твой Отец, видящий все, что совершается тайно, вознаградит тебя.
Когда молитесь, не бубните, как язычники. Они думают, чем больше слов в молитве, тем скорее их услышит Бог.
Не уподобляйтесь им! Ведь ваш Отец знает, что вам нужно, прежде чем вы Его попросите.
А вы молитесь так: …»


За миг до «Отче наш»

Мгновенье пронесется
И зазвучит, польется
Из уст моих молитва:
«Отче наш,
Отец, что пребываешь в Небесах…».


1) «Отче наш!»
На бумаге это просто два слова. Но как только я их произнесу, они вдруг оживут и превратятся в обращение к Богу. Я призову Бога. Приглашу на разговор, попрошу выслушать меня.
А значит, в тот миг когда «Отче наш» сойдет с моих уст, я из обыденного созерцателя превращусь в инициатора разговора с Богом. Стану тем, кто получит в ответ: «Да, слушаю тебя. Что ты хотел?» Это скажет не знакомый, не начальник, не сосед, а сам Господь – мой Господин, сам Бог – мой Податель благ, сам Отец Небесный – мой Отец.
Сказав «Отче наш» я испрошу разрешения высказаться, огласить вслух послание, которое приготовил самому Богу. Сказав «Отче наш», я привлеку Его, Божье внимание к себе. К моей нужде. К моей личности.
Сказав «Отче наш» я попрошу о чуде. Я испрошу у Бога уделить мне минутку внимания. Попрошу Отца Небесного «повернуться ко мне лицом». Попрошу Господа устремить на меня Свой взгляд.
Понимаю ли я, отдаю ли себе отчет, осознаю ли значимость, в конце концов, приготовился ли я к событию, которое произойдет сейчас, после двух мною произнесенных слов «Отче наш».
Через миг ко мне повернется лицом сам Бог. Сам Вседержитель, Сам Творец, Сам Милосердный, Сам Отец, Сам Непостижимый.
Нет, не станут лицом к лицу двое, Бог и я. Это я стану перед Лицом Бога. Это я предстану перед Ним с прошением. Это я обращусь к Богу за тем, чтобы Он выслушал и принял мое слово. Я буду просителем пред Лицом Его, а Он из милосердия своего – Внемлющим этому слову.
Готов ли я пред лицом Бога и еще не произнеся ни звука прошения, к тому, что Он – Бог Всевидящий, Всезнающий, Читающий сердца в один миг устремит на меня Свой пристальный взгляд? Пронижет меня этим взглядом с головы до ног, от мысли до сердца? Готов ли я?
Этим призывом «Отче наш» я по собственной воле предложу к Его рассмотрению все уголки моей души, все явные и тайные помыслы. Я добровольно положу на Божьи весы все мои добродетели и страсти. Да-да, именно все гнилое, что мне самому и стыдно и больно вспоминать.
«Отче наш» и все состояние моей души и тела вмиг непредвзято оценятся Богом.
Это я, своим «Отче наш!», добровольно иду под пристальное рассмотрение, под этот бесстрастный, всепонимающий, всеисцевяющий, но и в тоже время, всеиспепеляющий взгляд моего Отца. И взгляд куда – в мое внутреннее, в мое сокровенное.
Соглашаюсь на то, что обратившись с болью в одном зубе, тотчас будет осмотрена вся полость рта. И тогда, лечение состоится по полной программе уже не одного зуба. Все зубы, все кости, почки, печень, сердце, разум, душа, все будет рассмотрено, диагностировано, а курс лечения будет назначен и будет беспрекословно приведен в исполнение.
Все тайное станет явным. И то, которое откровенно бросается в глаза и то, что тщательно скрывается. Даже то, что скрывается от самого себя.


2) Мне кажется, что в глаза в первую очередь бросится положение тела.
Я судорожно вспоминаю, как Господь говорит страдающему гнойными ранами Йову: «Препояшь ныне чресла свои», то есть нашими словами: встань с постели своей, заправь халат и подвяжись ремнем. И это смертельно больному человеку. То, не вдесятеро ли, Он спросит с меня здорового: «Займи положение тела соответствующее, подобающее встрече: посмотри ответчик, кто перед тобою – перед тобою стою Я, Судья».
«Сними обувь твою с ног твоих, ибо место, на котором ты стоишь, есть земля святая» - это Бог говорит Моисею, взывая на разговор с Собой. То не вдесятеро ли у меня, грешного, должна гореть земля под ногами? Ведь здесь и сейчас будет Господь. Вдобавок, что зов к Нему исходит от меня, по моей инициативе.
Я представил эту картину, эту дерзость с моей стороны и туман в голове рассеивается. Разум проясняется. Медленно я понимаю, пред Богом будет испепелено любое нерадение, небрежность, предвзятость, самоуспокоенность безразличие, попустительство, вялость.
Моя осанка, положение рук, ног, головы, разворот и устремление моего тела вмиг раскроют мои истинные побуждения. Раскроют правдивость намерения сердца на этот разговор с Богом.
Эти телесные изменения: сяду ли лежачи, встану ли сидячи, колекопреклоню ли стоячи, вдруг станут индикаторами состояния моей души. Зрящему прямо в сердце эти индикаторы не важны. Они важны для меня, это я готовлю свое тело, свою душу к встрече с Богом. Да неужели, я не развернусь, не повернусь лицом к той двери через которую ко мне на «огонек» через миг снизойдет Сам Отец Небесный! Неужели я не приложу усилий отыскать ту дверь, в которую чрез мгновение войдет приглашенный мною Отец Небесный, чтоб лицом предстоять Ему. Где она, дверца? – Икона? Алтарь? Небеса? Сердце? Куда разворачивать чресла?
«Отче наш» и мои «препоясанные чресла», вмиг раскроют пред Богом истинное устремление моего сердца. Истинность или же поддельность жажды встречи с Ним. Ту высоту, на какую я подымаю планку значимости, весомости встречи с Ним.
«Отче наш» - и Господь зрит на мое отношение к Нему. Видит, за кого я Его почитаю. Мне обязательно предстоит дать немой ответ на немой вопрос, который когда-то Он задал своим ученикам: «За кого меня почитаете?».
Этот страшный вопрос: «Кто Он? И Кто я? Перед Ним?». Ты – мой Господь и тогда, я слуга, раб никчемный. Ты – мой Бог и тогда, я нищий, пришедший за милостыней. Ты – мой Отец и тогда, я сын Твой. Кто я – верный, смиренный, любящий, и вот, овец ставят справа от Него. Кто я – нерадивый, неблагодарный, лукавый и вот, козлов ведут налево.
«Отче наш» и место тишине… Даже вздох затих. Эх, если бы я мог увидеть себя со стороны: положение тела, расположение души, сердца, бесконечный поток мыслей. Вот они – мои, обвинители, вот они – мои адвокаты.


3) «Отче наш» и я весь во внимании, весь в трепете, звон тишины пульсирует в висках. Он скажет вот-вот: «Да, слушаю тебя. Что ты хотел?»
Я жду разрешения продолжить, говорить дальше, жду на это Его согласия. И пока я жду желанного приглашения, я еще имею время не говорить, имею место для покаяния словами Петра: «Отойди Господи, я человек грешный». И промолчать. Не стать тем, кто скажет «Да», но к работе не преступит.
Я говорю: «Да», я буду вещать слово Господу, Отцу Небесному…
Через секунду судьбу сказанных слов я предам Внемлющему этим словам, предам Богу. Мою интонацию, знаки препинания и конечно, трепетность дыхания, все ляжет пред лицом Божьим… Песни поют многие, но иногда, мое сердце говорит: «Этот поет с душой, будто сам там был и все спетое пережил. А всех участников настолько оживил, что и я прослезился».
«Отче наш»… Мгновение…
И, я произнесу свое слово. Пред Господом. Пред Богом будет оглашено то, для чего я Его призвал. И Он примет от меня весомость моего взывания к Нему. Я буду говорить текст, который известен Ему. Я буду выговаривать слово за словом, а Он будет зрить в моем сердце, как его чистотою, я меряю важность говоримого послания. Как истинность просьбы, заигравшая в сердце, предстает текстом.
Я буду говорить текcт, я буду вещать слово, а Он видеть в сердце моем, насколько произносимое соотноситься с текстом:
 Насколько содержание слов отражает мое внутреннее состояние, отражает мою неподдельную жажду произносимого, силу моей насущной потребности в оглашаемом.
 Насколько, то воздаяние Славы Имени Его стало следствием моего неподдельного восхищения Им.
 До какой степени я, именно я, а никто другой, готов покориться воли Его.
 Насколько плачу о тех долгах, которые молю простить и с какой радостью обнял и облобызал того, кого простил сам.
Господь всмотрится и разберется со степенью разумения и понимания мною того, что я буду произносить. Насколько осознанно я буду говорить приготовленные Богу слова. Горе будет мне взрослому, а лепечущему по-детски: «И прочел я стишок, а что в стишке и не уразумел. И получил за стишок конфетку. А что в стишке говорилось, до сих пор не знаю».
«Отче наш» и проговоренное без смысла отложиться налево, а говоренное и прожитое сердцем направо.
Стишок зловредным может стать, опасностью дыхнуть, в заклинание переродиться. А, заклинанием ставши, ненавистным будет. И уж тогда, не оправдаюсь помыслом: «Все стишки вторят, и я вторю, все тарабарят, и я тарабарю, все заклинают, и я заклинаю». Зачем вторю? Зачем Имя Бога всуе проговариваю? Молитву заклинанием делаю? Скажу: «На всякий случай, плохого не будет, греха не будет». А в ответ: «От слов своих осудишься, зачем на свадьбу пришел, а праздничную одежду не одел».


4) И будет «Отче наш» и будет слово, но готов ли я к ответу? Жду ли я его? Ответа? Нужен ли мне этот ответ? – Бог знает…
Жаждущие и любящие. Они бегают к почтовому ящику каждые 15 минут. И этого им не хватает. Они выглядывают в окно на дорогу, там пройдет почтальон. И этого им не хватает. Они залазят на крышу и выглядывают далеко вперед в надежде увидеть почтальона. Когда ж письмо, кто им читает, блюдут трепетную тишину, чтобы и вздоха не пропустить…

Мгновенье пронесется
И зазвучит, польется
Из уст моих молитва:
«Отче наш,
Отец, что пребываешь в Небесах….»

о.Володимир K
новик
новик
Повідомлень: 12
З нами з: 06 березня 2013, 10:27

Re: Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення о.Володимир K » 17 березня 2013, 22:09

Евангелie на Прощену(сиропусну)недiлю...

Матф.14-21
Коли ви прощатимете людям ixнiпровини,то й Отець ваш простить вам.А коли не будете прощати людям,то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших.Коли ж ви остите,не будьте сумнi,як лицемipи:бо вони виснажують обличчя свое,щоб видно було людям,мовляв,постять вони.lcтинно кажу вам:вони вже мають свою нагороду.Ти ж коли постиш,намасти голову свою й умий лице свое,щоб не показати людям,що ти постиш,але Отцевi твоему,що в тайнi й Отець твiй,що в тайнi,вiддасть тобi.
Не збирайте собi скарбiв на землi ,де моль з хробаками нищать,де злодюги пiдкопують I викрадають.Збирайте собi скарби на небесах де а нi мiль,анi хроби не нищать де злодii не пiдкопують I не крадуть.Бо де скарб твiй,там буде й серце твое.


Наступае час Великого Посту.Час який ми повиннi собi визначити ,як час означення наших прiopитетiв.Що дня ми молимось,-"...не введи нас у спокусу" I,часто забуваемо,що для того,щоб Вiн нас не випробовував,ми самi мусимо випробовувати себе...Що головне в нашiм життi?Чим ми готовi жервувати для Того,хто нам пожертвував найдорожче.
Одразу по грixoпадiннi,наш праотець Адам,побаичв,що голий завстидавя й заховався в корчi.А тим часом Господь,прогулювався Едемським садом.I спитав Вiн,-де ти Адаме?Очевидно,що Господь-творець неба,землi та всього сущого,видимого й невидимого,прекрасно знав ДЕ ГЕОГРАФlЧНО знаходиться Адам.Його цiкавило iнше...Справа в тiм,що живучи в станi,абсолютного добра,Адам поняття немав,що таке зло.А тому споживши заборонений плiд,а з ним впустивши в свiт зло,наш праотець,духовно вiддалився вiд Господа I стану первicноi чистоти.Тому то питаючи,-де ти...Господь,мав на увазi,-як задалеко ти вiдкинувся вiд Мене,в своему переступi моеi заповiдi?
Тому сьогоднi питання"де ти?" повинне стати архиактуальним.Кожен мусить визначити свое мicцеперебаня в духовному просторi,що до Господа.Оскiлки лишень правильно поставлений дiaгноз дае можливicть вздоровлення.Всi согрiшили в старому Адамi,але всi мають змогу спастися в новому Адамi,Icyci Xpистi.
Тому то в час посту ми маемо змогу,хоч трiшечки наблизитись до Господа ,що вiд Нього,нас вiдкинули нашi грiхи.
Колись в Китаi жив великий полководець Сунь Цзи.Його трактат до сих пip обов'язковий до вивчення в провiдних вiйськових академiях свiту.Так в його 'Мистецтвi вiйни" е слова,-Якщо знаеш ворога I знаеш себе-завжди переможеш,якщо знаеш себе,а незнаеш ворога-один раз можеш перемогти,якщо ж не знаеш нi себе,нi ворога-завжди програеш.
Тому то й для нас перioд Великого Посту,повинен стати часом самопiзнання.Часом,коли дух перемагае плоть,покора-гординю,любов-ненавист.Нажаль деяка частина Божого люду,сприймае пicт,виключно через його гастрономiчну складову,Звичайно,обмеження в кiлькостi,чи якостi продуктiв е дуже важливим засобом самопiзнання та самодисциплiни,але аж нiяк не метою
Ми завжди повиннi пам'ятати,що Той Хто нас без нас створив,не може без нас,нас спасти.Тому то ми зобов'занi,потрудитись трудом духовним,щоб вернутись до стану з якого нас було взято.Мало хто розумie,що всi сьогодняшнi проблеми людства-це симуляцiя втраченого раю.Цивiлiзацiя сьогодня як нiколи подiбна до блудного сина,який розтринькав спадщину Христовоi вiри,прагне насититись свинячим кормом ,духовних сурогатiв.А потреба лишень в одному,-в поверненнi до,люблячого,батька.I пicт е першим кроком до того повернення.

Patlatus
дописувач
дописувач
Повідомлень: 137
З нами з: 05 серпня 2011, 11:57

Re: Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення Patlatus » 01 квітня 2013, 14:54

Євангеліє на першу неділю великого посту, неділю Православ'я.

Дозволю собі скопіювати текст з цієї сторінки http://ecumenicalcalendar.org.ua/2013/03/24/apostle/nedilya-pravoslav-ya
Неділя Православ'я


"Пречистому Твоєму образові поклоняємось. Благий, просячи прощення наших провин, Христе Боже"

Тропар

Перша неділя Великого посту зветься неділею Православ'я. Про яке православ'я тут йде мова? Слово "православ'я", по-грецьки "ортодоксія", означає істинну віру і правдиве почитання Господа Бога. Тож мова тут не про православ'я, яке ми сьогодні розуміємо як котрась із християнських конфесій, але про православ'я, яке було спільне для цілої Христової Церкви аж до розколу Східної і Західної Церкви в XI сторіччі. Православ'я, яке святкує ця неділя, це православ'я вселенсько-католицьке, його визнавала ціла Христова Церква перших віків у боротьбі проти єресі іконоборства. Тому неділя Православ'я це торжество цілої Церкви, Східної і Західної, це радісне святкування остаточної перемоги над іконоборством й иншими єресями.

Неділю Православ'я установив і наказав щорічно святкувати Собор у Константинополі 842 року. Мета цього свята — прилюдно й урочисто віддати честь і поклін святим іконам Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і святих. Оскільки перше торжество православ'я, себто прилюдне почитання святих ікон після осуду іконоборства, відбулося в першу неділю посту 842 року, то ця неділя до сьогодні залишилася неділею почитання святих ікон, хоч це торжество не має нічого спільного з Великим постом. — Погляньмо дещо ближче на історію іконоборства та причини встановлення неділі Православ'я.

ПОЧАТОК ІКОНОБОРСТВА

Визначна риса Східної Церкви — це давнє й особливе почитан­ня святих ікон Ісуса Христа, Божої Матері, ангелів і святих. Свя­тим іконам, подібно як і святим мощам, Христова Церква віддає великі почесті і пошану. Вона ставить їх у храмі для прилюдного почитання. Вона заохочує, щоб ми святі ікони почитали вдома та — у формі хрестиків чи медальйонів — носили на своїх грудях.

Святі ікони зазнавали прилюдної і приватної почести у Східній Церкві аж до панування візантійського цісаря Лева III Ісаврія (717-741). Під впливом двох єпископів з Малої Азії він осудив почи­тання святих ікон і вважав його за ідолопоклонство. Свою боротьбу проти святих ікон почав від того, що наказав забрати ікону Ісуса Христа з брами його палати. А відтак у 730 році він видав цісар­ський декрет, яким заборонив почитання святих ікон у цілій держа­ві. Цим декретом у Східній Церкві починається довга, завзята, болісна і кривава боротьба проти святих ікон, знана в Церкві під назвою іконоборства. Ця боротьба з невеликими перервами тривала понад сто літ і закінчилася світлим тріюмфом почитання святих ікон.

Цісарський декрет наказував святі ікони нищити, палити, а їхніх оборонців ув'язнювати, відправляти на заслання і навіть мучити. Патріярх Герман І (713-730) не хотів підписувати цісар­ський декрет проти ікон, за те цісар його усунув та призначив патріярхом послушного собі Анастасія (730-754). Римські папи, спочатку Григорій II (715-731), а потім Григорій III (731-741) пи­шуть до цісаря листи протесту і на своїх римських синодах осуджу­ють боротьбу проти ікон.

Цісар Костянтин V Копронім (741-775), син Лева III, завзято продовжував іконоборчу боротьбу свого батька й хотів, щоби по­читання святих ікон Церква урядово осудила. З цією метою у 754 році він скликав єпископів до Константинополя на собор, який під його натиском заборонив почитання святих ікон.

ОСУД ІКОНОБОРСТВА

Дозвіл на почитання святих ікон приходить за цісаревої Ірини, яка 784 року усунула з уряду іконоборця-патріярха Павла, а на його місце наказала вибрати Тарасія (784-806). Він разом з цісаре­вою Іриною й Апостольською Столицею скликав у 787 р. собор до Нікеї. Цей собор відомий у Церкві як Сьомий Вселенський Собор. Пам'ять Отців цього собору наша Церква святкує в жовтні.

Собор у Нікеї за основу до свого догматичного рішення щодо святих ікон бере науку святого Йоана Дамаскина (к. 675-749), великого богослова Східної Церкви. Собор виразно підкреслює різницю між почитанням — адорацією, по-грецьки — "латрія", яке стосується тільки одного Господа Бога, і між почестю і пошаною, по-грецьки — "дулія", яку віддаємо Богородиці, ангелам і святим. Собор навчає, що святі ікони це тільки видимі символи невидимих осіб, яким віддаємо почесть. Почитаючи святі ікони, ми не почи­таємо паперу, полотна чи дерева, з яких зроблені святі ікони, тільки віддаємо честь тим особам, які на них зображені. Почитання святих ікон Собор ставить нарівні з почитанням святого Євангелія, хреста й мощей святих.

ТРІЮМФ ПРАВОСЛАВ'Я

З початком IX сторіччя за цісаря Лева V Вірменина (813-820) приходить нове переслідування святих ікон і воно триває аж до 842 року. У цьому році цісарева Теодора дозволяє почитати святі ікони й усуває іконоборчого патріярха Йоана VII, а на його місце ставить Методія І (842-846). Патріярх Методій І, що зазнав гонінь і мук за святі ікони, зараз скликає до Константинополя синод, який уже остаточно повертає почитання святих ікон. Цю кінцеву пере­могу, знану як "тріюмф православ'я", наша Церква щорічно згадує у неділю Православ'я. До великих оборонців святих ікон належать патріярх Герман І, святий Йоан Дамаскин, святий Андрій Критський († 767), святий Теодор Студит (759-826) і патріярх Методій І.

Патріярхові Методієві І приписують укладення Чину Право­слав'я, тобто прилюдного визнання святої віри, яке читають на Службі Божій у неділю Православ'я. Цей Чин Православ'я з часом зазнавав різних змін і додатків. Він прийшов і на наші рідні землі та відбувався в катедральних церквах. До нього входять визнання віри, прилюдне віддання почести іконам Ісуса Христа і Пресвятої Богородиці, подяка Богові за перемогу над єресями, молитви за живих і померлих та проголошення анатеми на єретиків.

Дух богослуження неділі Православ'я — це дух радости, пере­моги, тріюмфу та почести й пошани до святих ікон. "Сьогодні, вірні, радісно плещім руками, — сказано в каноні утрені у першій пісні, — і закличмо: "Які дивні діла Твої, Христе, і велика сила, що наше одномисліє і згоду встановив. Прийдіть, Богом просвічені, і святкуймо радісний день. Сьогодні небо й земля радіє, і ангельські чини та людей громади особливо празнують". "Нині всім засяяло світло благочестя, — співаємо на стихирах великої вечірні, — прогоняючи обман нечестя, наче хмару, і просві­чуючи серця вірних. Прийдіть усі православні, припадімо благо­честиво з поклоном до чесних Христових ікон".

А на утрені на хвалитних стихирах співаємо: "Днесь настав радісний день і повний утіхи, бо блищить ясність найправдивіших догматів, і сяє Христова Церква, прикрашена нині відновленням святих ікон і сяйвом образів, і Богові миле одномисліє вірних". У восьмій пісні канона утрені читаємо: "Зберігаючи прадідні закони Церкви, пишемо образи Христові і Його святих та цілуємо їх устами, серцем і бажанням, взиваючи: "Благословіть усі діла Господні Господа".

о. Катрій Юліян, ЧСВВ, Пізнай свій обряд. Свічадо, 2004

бо я сам не знав, що означає оця неділя Православ'я, чи це тільки церкви Візантійського обряду стосується, чи ні, тепер, прочитавши текст за поданим лінком маю поняття, що ця неділя - це неділя вшановування ікон і перемоги течії іконописців над течією іконоборців.


Євангелія від Йоана 1:43-51
43 Другого дня вирішив піти в Галилею; і знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною.» 44 А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового. 45 Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, - Ісуса Йосифового сина, з Назарету.» 46 Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися.» 47 Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства.» 48 Натанаїл же йому: «Звідкіль знаєш мене?» Сказав Ісус, промовивши до нього: «Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею.» 49 Відповів же йому Натанаїл: «Учителю, ти - Син Божий, ти - цар Ізраїлів.» 50 Ісус відказав, мовивши до нього: «Тому, що я повідав тобі: Бачив я тебе під смоковницею, - то й віриш! Бачитимеш більше, ніж те.» 51 І сказав до нього: «Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого.»

Я вже не пригадую, що казали священики на проповіді, яке розважання вони провадили, тому, мабуть, прийдеться власною головою щось думати з Божою допомогою.
Я чув, що під час розважання над словом Божим, треба керуватися наступними вказівками.
1. Роздумати над історичною добою\епохою, коли відбувалися події, вказані в даному уривку Євангелії чи Святого Письма (особливо це стосується книг Старого Завіту).
2. Роздумати над контекстом, в якому контексті відбуваються ці чи інші євангельські події, що було до того, і що було після того (достатньо прочитати декілька рядків перед згаданим текстом, і декілька рядків опісля згадуваного тексту).
3. Роздумати над змістом, що в даному уривку Біблії Бог хоче сказати до людей, і до кожного з нас, і зокрема до мене самого через події, описані в Святому Письмі.
4. Розважити над персонажами, які фігурують в даному уривку, і розважити над тим, до кого подібний я в цьому уривку.
5. Зробити якісь висновки для себе, в якому плані розвиватися, чого прагнути, чого ще бракує найперше особисто тому, хто читає цей уривок.

Отож, я постараюся слідувати таким вказівкам.
Цей уривок починається зі слів "Другого дня вирішив піти в Галилею". Виникає логічне запитання - другого дня після чого?
Це початок Євангелії від Івана. Читаємо в рядку Йоана 1:35 "Другого дня знову стояв Йоан там, ще й двоє з його учнів."
Тобто, це період життя Ісуса, в якому він кликав своїх учнів. І провадив учнів до нього його родич, Іван Хреститель. Перші учні пішли за Ісусом після того, як Йоан Хреститель сказав їм (в рядках Йоана 1:36-37):
"Угледівши ж Ісуса, який надходив, - мовив: «Ось Агнець Божий.»
Почули двоє учнів, як він оте сказав, та й пішли за Ісусом."
Невідомо, чи б пішли одразу ті учні за Ісусом, якби їм би про це не сказав Йоан Хреститель. Він казав сам про себе у рядку Йоана 1:23 "Промовив: «Я - голос вопіющого в пустині: Вирівняйте путь Господню, - як ото пророк Ісая сказав.»". Іван Предтеча мав підготувати дорогу для Ісуса, мав закласти основи покаяння, щоб учні прийшли до Ісуса хоча б мінімально підготованими сприйняти Його, пізнати Його.
Написано також в іншому місці Євангелії від Йоана, 10:41-42
"Багато людей посходилось до нього і казали: «Не вчинив Йоан ані одного чуда, та все, що Йоан говорив про нього, - була істина.»
І увірували у нього численні."
Люди повірили в Ісуса і прийшли до Нього, мабуть, в більшості тільки через те, що Іван Предтеча, Йоан Хреститель показав їм шлях.
Знаємо, що одним з тих двох учнів був Андрій Первозванний, який проповідував на території сучасної України біля Києва, згідно з рядком Йоана 1:40
"Андрій, брат Симона Петра, був одним із тих двох, що, почувши Йоана, пішли за ним.".
Андрій вже привів Петра, який став першим Папою і верховним апостолом.
І от, ще одного такого дня, після покликання Андрія і Петра та інших апостолів, надходить черга і до покликання апостола Филипа, який колись, проповідувавши ефіопському скопцю, вельможі Кандаки, заснував одну з перших африканських (ефіопських церков), як ми про це читаємо в Діяннях 8:26-28
"Ангел же Господній промовив до Филипа, кажучи: «Встань та піди на південь, на дорогу, що йде з Єрусалиму в Газу; вона безлюдна.»
І встав він і пішов. Аж ось, етіопський муж, скопець, вельможа Кандаки, етіопської цариці, що був над усім її скарбом та що прийшов був в Єрусалим на прощу, -
. він повертався, сидячи на своїй колісниці й читаючи пророка Ісаю."
Отож, поглянемо, що сказав Ісус Филипові: "Йди за мною." Цікаво, як відреагував Филип? В Євангелії про це ненаписано, також існує приказка, що мовчання - знак згоди. Тобто, він, не вагаючись, відразу прийняв поклик Ісуса та пішов за Ним. І мало того, що сам пішов, він ще сказав про це іншим, він розповів про Ісуса Натанаїлу. Чи ми завжди відповідаємо стверджувально на поклик Ісуса? І чи ми ділимося благодаттю, яку отримуємо від Ісуса, з іншими людьми?
Я не можу сказати так про себе. Коли помер дідо, і навіть ще перед тим, після того, як дідо переніс другу операцію, в мене було бажання спробувати помагати дякам співати на хорах, і дідо мене завів до пароха, і він сказав, що я можу приходити на хори і співати другим голосом разом з дяками.
І деколи я приходив, на дві-три відправи, якщо був здоровий, і добре себе почував фізично, і співав там, а деколи не приходив, бо почувався хворим, або простудженим, або був занадто змученим, щоб рано вранці прокинутися і піти туди. В принципі, я не був дяком, мені не платили зарплату, тому я не відчував великої відповідальності від того, чи я приходжу, чи я не приходжу, але це показує, що я не був повністю вірним Богові, що я не йшов завжди за ним.
Або кожного разу, коли ми падаємо в гріх, чи ми задумуємося над тим, що ми додаємо колючки в терновий вінець Ісуса, що ми робимо Йому боляче і додаємо Йому страждань, які він витерпів на хресті? Після смерті діда я був дуже пригнічений, і в церкві я відчував благодать, заспокоєння і мир у серці, однак всеодно не був вірним, навіть хоча отримував більше благодаті, ніж заслуговував. Або коли я постійно чую, як мої колеги на роботі матюкаються, і я знаю, що це гріх, однак мовчу? В принципі, навіть ті спроби, які вряди-годи роблю, коли зрідка комусь кажу при нагоді, що матюки - це гріх, це не є повністю тим, що робив Филип.
Филип пішов до затятого скептика, що Натанаїла, який в першу чергу при згадці про Ісуса сказав "А що доброго може бути з Назарету?"
Чи Филип не знав Натанаїла, чи він не знав, що той скаже з погордою "А що доброго може бути з Назарету?" Мабуть, що знав. Принаймні я так думаю.
Тоді чому він все одно розказав йому про Ісуса? Мабуть, тому, що був вірний Ісусові та Його слову (проповідуйте і зробіть учнями усі народи), і хотів поділитися отриманою благодаттю з іншими. Він не такий егоїст, як я, що думаю, що головне, щоб мені було добре, щоб я отримав благодать, зцілення, звільнення від залежностей, він думав про інших, він хотів, щоб Натанаїл також пізнав Ісуса.
Филип мав віру. Тому він відповів Натанаїлу - прийди та подивися. Цю фразу часто пишуть на церквах у Нідерландів, де дуже мало віруючих. Прийдіть і подивіться, який добрий Господь. Блаженний, хто до Нього прибігає.
Цікаво, що сказав Ісус Натанаїлу - чи він сказав йому, так само, як Андрію, Петрові та Филипу, "йди за мною"?
Ні, він почав з іншого. Він похвалив Натанаїла.
Читаємо в рядку Йоана 1:47
"Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства.»"
Мабуть, він знав, що Натанаїл, так як я, з усіх п'яти мов любові (похвала, проведення часу, доторки, подарунки, служіння), потребував спілкування мовою похвали, слів ствердження і підтримки. Можливо, ніхто того не знав, але Натанаїл шукав довго когось, хто би похвалив його, хто би підтримав його, і сказав би йому - ти йдеш правильною дорогою, ти вже йдеш за мною, продовжуй йти дорогою духовного розвитку на шляху до досконалості.
Отож, Натанаїл, гадаю, був приємно здивований, і, вперше бачачи Ісуса, запитав Його: "Звідкіль знаєш мене?"
Мовляв, ти сказав правду про мене, ти сказав те, що, можливо, я вже так давно хотів і був спраглий почути. Ти сказав те, чого я потребував. Звідкіля ти знаєш мою душу, мій дух, звідкіля ти знаєш те, що відбувається всередині у мене, в моїй голові, в моєму мозку? Звідки?
Ісус дуже дивно йому відповідає "«Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею.»".
Я собі це завжди уявляв якось так. Филип сидить під деревом, молиться, спілкується до Бога - ми не можемо точно знати, про що, але можемо припустити. Можливо, він просив в Бога якогось знаку, чи справді Ісус - Христос, про якого говорять, можливо, він жалівся Богу, що він не отримує похвали, або, можливо, він казав у своєму серці, ось я роблю добрі вчинки, і хто це бачить? Або щось інше. Можемо здогадуватися більш-менш точно тільки про те, що те, про що він молився під смоковницею, було щось дуже особисте, дуже інтимне, щось таке, що він довіряв тільки Богу, що міг знати тільки Бог.
І тому Натанаїл сказав "«Учителю, ти - Син Божий, ти - цар Ізраїлів.»".
І похвалив Ісус знову Натанаїла за те, що він повірив - мабуть, Натанаїл дуже сильно потребував слів підтримки і похвали, якщо Ісус усе вдруге його хвалить.
Ісус відказав, мовивши до нього: «Тому, що я повідав тобі: Бачив я тебе під смоковницею, - то й віриш! Бачитимеш більше, ніж те.»
Ісус похвалив Натанаїла за те, що він повірив, і сказав йому, що він отримає ще більші одкровення, ніж це, що сталося тоді.
І сказав до нього: «Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого.»
І справді, диякон Стефан, перед укаменуванням, побачив. Читаємо у рядках Діяння Святих Апостолів 7:55-56
"(Стефан же), повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога,
і мовив: «Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога.»"
Амінь. Хай буде.

Власне, я тут розважання подав трохи все вперемішку, спробую щось виділити якось по кроках.
1,2. Це Євангеліє про покликання учнів, коли Ісус починав свою публічну діяльність. У часі Великого Посту, в першу неділю Великого Посту, ми маємо можливість подумати знову, що означає бути учнем Ісуса, що означає бути апостолом - адже усі ми покликані проповідувати Слово Боже, найперше своїм родичам, а також всім людям з нашого кола спілкування. Можемо брати приклад з Андрія, який розповів про Ісуса Петрові, і з Филипа, який розповів про Ісуса Натанаїлові.
3. Що хоче сказати Ісус через це Євангеліє? Те, що він каже апостолам - ідіть за мною. Тому, хто сумнівається, але намагається йти правильною дорогою, Він каже - ти добре робиш, старайся і надалі, а Я тебе буду підтримувати. Тому, хто має якусь таємницю, і боїться комусь її довірити, Він каже: Я - Є, Я Бог, я знаю усі таємниці твого серця, бо я тебе створив, і полюбив ще до того, як ти був витканий у лоні твоєї матері. Я бачив тебе під смоковницею. Я бачив тебе на місці твоєї молитви. Я чув твої молитви, і вислухав тебе, і даю тобі тепер знак, кажучи, що бачив тебе під смоковницею. Тому, хто має малу віру, Він каже - старайся розвивати свою віру, вір настільки, наскільки може, і ще більше чудес і знаків побачиш, по мірі того, як твоя віра зростатиме.
4. В цьому уривку фігурує Ісус, Филип і Натанаїл. Важко себе порівняти з Ісусом, хотілося б бути таким відважним, як Филип, щоб найбільших скептиків привести до Бога, та я, мабуть, найбільше тут схожий на Натанаїла.
5. Висновки - слід старатися бути такими, якими були перші учні Христові, апостоли, проповідувати іншим людям, запрошувати до молитви, до роздумів над Словом Божим, самому не забувати про молитву і читання Біблії щодня і розважання над уривками зі Святого Письма, збільшувати свою віру через слухання Слова Божого.

Таке от. Дякую за увагу.

Patlatus
дописувач
дописувач
Повідомлень: 137
З нами з: 05 серпня 2011, 11:57

Re: Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення Patlatus » 01 квітня 2013, 17:47

Євангеліє на другу неділю великого посту, день вшанування пам'яті святителя Григорія Палами і святого Кирила, архиєпископа Єрусалимського.

Євангелія від Марка 2:1-12
1 Коли ж по кількох днях Ісус повернувся до Капернауму, чутка пішла, що він у домі. 2 І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; а він промовляв до них словом. 3 І от прийшли до нього, несучи розслабленого; несли його четверо. 4 А що із-за народу не могли донести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, й отвором спустили ліжко, на якому лежав розслаблений. 5 Ісус, уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже: "Сину, відпускаються тобі твої гріхи." 6 А були й деякі книжники, що сиділи там та міркували собі: 7 "І як може цей так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?" 8 Ісус же, вмить збагнувши духом, що вони таке собі думають, до них і каже: "Чого таке ось намислюєте у ваших серцях? 9 Що легше - сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи? 10 Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, - мовить до розслабленого: 11 Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому." 12 Устав той - і зараз же, взявши ліжко, вийшов на очу всіх; тож чудувалися всі, хвалили Бога й мовляли: "Ніколи ми такого не бачили!"

У нашій церкві Всіх Святих Українського Народу вчора була на 11:00 преміційна літургія нововисвяченого пресвітера отця Івана.
Мені дуже сподобалися деякі елементи з його проповіді.
Наприклад, те, чого я сам ніколи не бачив і не помічав у цьому уривку з Євангелії - постать володаря будинку, який погоджується на руйнування його майна, його хати, розбирання стелі його будинку, де він живе... Це мене дійсно зачепило, справді якби до когось з нас сьогодні прийшов Ісус, і хтось би почав розбирати стелю чи стіну, аби пронести паралізованого до Ісуса, чи б ми мовчали при цьому, чи б дозволили ми розбирати стелю чи стіну нашого помешкання?
Я б, мабуть, не дозволив, та й розібрати сучасні будівлі з цегли значно важче.

Тут теж цікаві розважання над цим Євангелієм
http://ecumenicalcalendar.org.ua/2013/03/31/sermon/propovid-na-drugu-nedilyu-velikogo-postu, а тут - коротші http://dyvensvit.org/bible-daily/2013-03-31/.
Та я, мабуть, спробую знову власною головою щось думати з Божою допомогою.

Отож, розпочнемо.
Читаємо такі слова "Коли ж по кількох днях Ісус повернувся до Капернауму..." - відповідно, цікаво, по кількох днях після чого?
Читаємо в першому розділі Євангелії від Марка, що після покликання учнів, Ісус прийшов з учнями до Капернауму, там проповідував, зцілив біснуватого, після того Ісус проповідував по цілій Галилеї, зцілив тещу Петра, зцілив прокаженого, який до нього звернувся, і от, після тих всіх мандрів, коли Ісус навіть не мав часу до кінця помолитися, бо його постійно смикали Його учні, бо всі Його шукали і бажали зцілення і звільнення, після всіх мандрів по цілій Галилеї, по кількох днях після зцілення прокаженого, Ісус знову повертається до Капернауму.
Там вже про нього всі знають, бо він вже там був. І пішла чутка, що він в будинку. Мабуть, у будинку Андрія і Петра, де Ісус зцілив тещу Петра. Як то кажуть, ББС - баба бабі сказала, і всі вже знали, що він прийде туди.
І написано, що "там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; а він промовляв до них словом."
На проповідь до Ісуса зібралося так багато людей, що не було де яблуку впасти.
Це мені нагадує Архиєрейські служби Божі, коли в наш храм приїжджає єпископ-помічник Львівський, владика Венедикт.
Як було, наприклад, два тижні назад, коли висвячули пресвітера Івана та диякона Миколая. На ці Літургії приходить так багато людей, що якщо ти на початку Літургії станеш десь ззаду при вході, то нема надії, що протиснешся до причастя. Отож, якщо хочеш причащатися, тоді ставай відразу десь спереду ще на початку Літургії, бо інакше потім не прорвешся. Та й навіть з переду важко трохи протиснутися, однак можливо.
Також це мені нагадує зібрання, молитви за зцілення в каплиці Українського Католицького Університету. Вчора о 17:00 там відправляв Літургію отець Ігор Цар, духівник спільноти Віднови у Святому Дусі УГКЦ Благословення. Після того була коротка лекція, і молитви за зцілення. Та капличка занадто маленька, аби вмістити стільки людей. На Літургії люди стояли в капличці, в кімнатці біля каплиці, і в коридорі, який веде до каплички. В капличці було дуже душно, і тільки якщо виходив в коридорчик, тоді ставало дихати трохи легше, але в коридорчику не було чути добре Літургії.
Першими в чергу до молитви за зцілення вели сліпого і одного чоловіка, що не може ходити.

"І от прийшли до нього, несучи розслабленого; несли його четверо. А що із-за народу не могли донести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, й отвором спустили ліжко, на якому лежав розслаблений."
Ці духовні подвиги і зусилля нагадують мені, які треба зусилля зробити, аби потрапити на Архиєрейській Службі Божій до Причастя
або потрапити на молитви за зцілення, або яку чергу треба вистояти на спільнотній Літургії в католицькому університеті, щоб потрапити до Причастя (тому я йду до Причастя на Літургії в нашій церкві, там менші черги, і більше священиків причащають), або яку чергу треба вистояти, аби достояти до заступницьких молитов за зцілення.

"Ісус, уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже: "Сину, відпускаються тобі твої гріхи.""
Взагалі, мені історія про оздоровлення розслабленого вже два роки асоціюється з заступницькими молитвами. Пригадую, ще десь два - два з половиною роки назад, коли я вперше потрапив на заступницькі молитви, де за мене якийсь монах молився, там розповідали про те, що в цій історії розказується, як працюють заступницькі молитви. Що деякі люди, які мають більшу віру, моляться за людину, що має меншу віру, або малу віру, як оті четверо друзів, що принесли розслабленого до Ісуса, і тоді Ісус, коли бачить віру людей, що моляться за когось, допомагає людині, за яку моляться.

Також бачимо тут заснування Таїнство Сповіді. Ісус пробачає гріхи паралізованому. Пізніше він скаже своїм апостолам: кому відпустите гріхи, тому відпустяться, а кому затримаєте, тому затримаються. Так була засновано таїнство Сповіді.

В наступних рядках читаємо:
"А були й деякі книжники, що сиділи там та міркували собі: 7 "І як може цей так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?""
Коли жив Ісус, було два типи людей. Одні люди каялися у своїх гріхах, змінювали своє життя, і були прощені, були оздоровлені і звільнені від полону гріха, а також інші люди, які вважали, що вони все знають, що вони здорові, і не потребують милосердного лікаря, і завжди, коли Ісус промовляв, і чинив чуда, вони обурювалися, обирали шлях Валаама, і гинули в бунті Корея (Кораха), і звинувачували Ісуса в богохульстві.
Хоча в цьому випадку вони були праві в тому, що лише Бог може прощати гріхи, вони лишень не збагнули, що Ісус був Богом.

Читаємо далі.
"Ісус же, вмить збагнувши духом, що вони таке собі думають, до них і каже: "Чого таке ось намислюєте у ваших серцях? 9 Що легше - сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи? 10 Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, - мовить до розслабленого: 11 Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому.""
Ісус знав думки фарисеїв, і хотів, щоб вони збагнули, що він - Сущий, що він і Отець - одно. Тому Він зцілює паралітика.
Також тут є питання - що легше, відпустити гріхи чи оздоровити від паралічу?
Люди зазвичай за своєю тілесністю чи душевністю шукають найперше зцілення тіла або душевних ран, і дуже рідко шукають духовного зцілення, наближення до Бога заради самої зустрічі з Богом, а не заради отримання якигось вигод від Бога.
Та й я сам ходив на молитви за зцілення в першу чергу, надіючись на зцілення тіла, як і багато інших людей.
Хоча ми повинні шукати в першу чергу Бога, Його присутності, Його благодаті, а не зцілення - шукайте перше царства Небесного, а все решта вам додасться.

Хтось ще проповідував про те, що пройшов якийсь час, після того, як Ісус відпустив гріхи паралітику, до того часу, коли він одужав.
Тобто, процес зцілення відбувається поступово, спочатку Бог прагне зцілити наш дух, щоб ми звільнилися від духовного полону гріха, потім, щоб ми звільнилися від душевних пристрастей, і нарешті, після того можна приступати до зцілення тіла.

Можливо, той паралітик звик, що до нього ставляться, як до інваліда, а Ісус йому каже "Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому." - встань, прокинься, перестань вважати себе інвалідом, візьми своє ліжко, і йди додому.

Читаємо також далі
"Устав той - і зараз же, взявши ліжко, вийшов на очу всіх; тож чудувалися всі, хвалили Бога й мовляли: "Ніколи ми такого не бачили!""
Він послухав Ісуса. І всі дивувалися і хвалили Бога. Це приклад нам, що ми маємо робити - хвалити і прославляти Бога за все те, що він зробив для нас.

Щось я знову все намішав. Спробую виділити по кроках.
1,2. Це був час публічного служіння Ісуса, коли він ходив і чинив те, що було написано в книзі пророка Ісаї, Дух Господа Бога на Ньому, бо Господь Його помазав. Він послав Його, щоб принести благу вість убогим, лікувати скрушених серцем, проголосити невольникам свободу, ув'язненим відкрити очі, проголосити рік Господнього благовоління, день відплати нашого Бога, потішити всіх засмучених, звеселити засмучених Сіону, замість попелу дати їм вінець, єлей веселощів - замість жалобної одежі, хвалу замість пригніченого духу. Тобто, чинити чудеса - щоб сліпі бачили, глухі чули, криві ходили, убогим щоб проповідувалася Добра Новина.
3. Для зміст цього уривку виражений у рядку Луки 18:8 "Тільки ж Син Чоловічий, коли прийде, чи знайде на землі віру?"
Відповідь на те, чому Ісус робив ці всі чудеса можна також прочитати у рядку Йоана 4:48 "Ісус і каже до нього: «Не увіруєте, якщо не побачите чудес та див!»"
4. Тут є багато персонажів. І володар будинку, і Ісус, і паралізований, і чотири брати в Христі - друзі, що привели паралізованого, і багато людей, що зібралися там до Ісуса.
Іноді я знаходжу себе в цьому паралізованому, а іноді мені хочеться спробувати себе в ролі заступників - тих, що приводять паралізованого до Ісуса.
5. Мені здається, що через цей уривок Бог хоче сказати до нас - старайтеся, щоб ваша віра зростала, щоб могти бути при нагоді тими чотирма товаришами, що привели інваліда до Ісуса, ідіть вузькими дверми, чиніть зусилля, щоб збільшити віру, від Йоана Царство Боже силою здобувається, і той, хто прикладає силу, тобто, молиться, слухає Слово Боже, читає Біблію, роздумує над уривками зі Святого Письма, і старається жити згідно з тим, що написано у Слові Божому, той силою здобуває Царство Боже. Чувайте, і моліться, щоб не впасти в спокусу, бо дух бадьорий та тіло кволе. Згадайте про всі чудеса, які сталися, які зробив Ісус, і роздумуйте над ними. Над усіма зціленнями, оздоровленнями, покаянням, зміною життя і мислення, і старайтеся самі досягнути духовної досконалості.

Амінь. Хай буде.
наші думки/дискусії навколо "розважань над Євангелієм"

Patlatus
дописувач
дописувач
Повідомлень: 137
З нами з: 05 серпня 2011, 11:57

Розважання над Євангелієм на суботу 13 квітня

Повідомлення Patlatus » 15 квітня 2013, 16:44

Субота 13 квітня була заупокійною. Також день пам'яті преподобного Іпатія, єпископа Гангренського.
Зображення
Святий Іпатій був єпископом у IV ст. у місті Гангарі, що в Малій Азії. За святість життя й ревність у вірі Бог наділив його чудотворною силою. Своєю молитвою перемінив він в одному селі гірку воду на солодку, а іншим разом видобув тепле джерело для лікування хворих. Коли до імператорської скарбниці заповзла отруйна змія, Іпатій звелів їй заповзти у розпалену піч.

Коли Іпатій повертався з І Вселенського Собору в Нікеї 325 року, на якому було засуджено вчення єретика Арія, аріяни підстерегли його і побили палицями, а потім кинули в болото. Коли ледве живий владика став молитися за кривдників, одна аріянка вбила його, поціливши каменем в голову. На похорон Іпатія прийшли і його вбивці, опановані злим духом. Як тільки його тіло поклали до гробу, сталося чудо: всі убивці отримали зцілення. Це була відплата милосердного пастиря за заподіяну йому кривду.


Євангелія від Йоана 5:24-30
24 Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, - живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя. 25 Істинно, істинно говорю вам: Надходить час, - ба, вже й тепер він, - коли померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши - оживуть. 26 Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі. 27 І владу йому дав суд чинити, він бо - Син Чоловічий. 28 І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують, 29 . і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, - воскреснуть на суд. 30 Не спроможен я нічого діяти від себе самого. Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо шукаю я не своєї волі, лише волі того, хто послав мене.

Євангелія від Марка 7:31-37
31 І знову, покинувши країну Тирську, прийшов через Сидон над море Галилейське у межі околиць Десятимістя. 32 І приводять йому глухонімого й благають його, щоб на нього руку поклав. 33 І взявши його набік від народу, вклав йому пальці свої в уха і, добувши своєї слини, торкнув йому язика; 34 а глянувши на небо, зідхнув та й каже: "Ефата", тобто: "Відкрийся!" 35 І зараз же відкрились його вуха, і розв'язалися зав'язі його язика, і почав він виразно говорити. 36 І наказав їм нікому про це не говорити. Та що більше він їм наказував, то більше вони те розголошували. 37 І, зачудовані понад усяку міру, говорили: "Він усе гаразд учинив: і глухим дає слух, і мову - німим."

Поданий уривок з Євангелії від Йоана ми чуємо на кожній заупокійній суботу, воно стосується про віру в потойбічне життя.
Чуємо тут слова
"Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, - живе життям вічним"
, аналогічні до слів апостола Павла в посланні до Римлян 10:17
"Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове."

В посланні до Ефесян 2:8-9 Павло також каже
«Бо ви спасенні благодаттю через віру й це не від нас: це дар Божий. Він не від діл, щоб ніхто не міг похвалитися»

Тобто, віра - це Божий дар, який приходить у наше серце (не фізичне серце, а духовне серце - центр духовних почувань людини) через слухання Слова Христового, Його Доброї Звістки, Його Євангелії. І ця добра звістка полягає для всіх в тому, що ми чуємо у цьому уривку з Євангелії.
Полягає в тому, що слухаючи Його слово, слово Бога Живого, і віруючи в Пресвяту Трійцю: Отця, Сина, і Духа Святого, і маємо життя вічне, життя в повноті, благодаті і радості, ми входимо в Боже Царство, у невидимий духовний світ, у повноту благодаті щоразу під час Причастя ще тут на землі, а після нашої смерті будемо перебувати в Раю (чи ще, деякий час перед тим у Чистилищі для тих, хто не здобув повного духовного розвитку і очищення за час свого життя).
Цей час на землі - період вигнання. Ми перебуваємо тут тимчасово. І Бог розповідає про те, що нас чекає там, за завісою невідомості, яку так багато людей прагнуть привідкрити. Ісус каже в Євангелії від Йоана, 14:1-2
"Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене. В домі Отця мого багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам; іду бо напоготовити вам місце."
. Ісус каже, що йде наготувати нам місце. Для кожного з нас. Для мене і для тебе, брате і сестро. Каже також Ісус, що в Раю, в домі Бога дуже багато місця і дуже багато жител. В книжці польської містички Фуллі Горак також читаємо, що для кожної людини, з моменту її зачаття створюється спеціальне місце на Небі, яке на неї чекає. Отож, будьмо свідомі цього, і будьмо готові прийняти повноту Божої благодаті.
Що таке життя вічне? Можна подумати, що в пеклі також життя вічне, чи не безмежний час перебування там? Насправді, тут в грецькому оригіналі вживається слово, що означає не тільки вічність, але радість, щастя і повноту. Тобто, в українській мові словом "вічне" ми позначаємо нескінченне життя і в радості, і не в радості, та в грецькому оригіналі тут йдеться про радісне, щасливе нескінченне життя в повноті Божої ласки.
Читаємо також продовження цієї фрази:
"Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, - живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя."
Що таке суд? Це те, що станеться після кінця світу, а для кожної людини кінець її світу - це її смерть, і перехід у інше життя.
Отож, суд для кожного з нас станеться після смерті нашого тіла. Та тут йдеться не про суд, а про засудження грішних вчинків. Тобто, розуміємо, що ті, що слухають Боже слово, вірують у Пресвяту Трійцю, і досконало виконують Боже слово, мають змогу перейти до вічного життя в Раю минаючи засудження в Пеклі чи очищення в Чистилищі. Від смерті переходять до життя. Від обмеженого нашого перебування в часі і просторі на землі до необмеженого перебування в повноті з Богом. Від людських немочей і слабкостей до досконалості, життя у вічності, до життя з вічністю.
До розбійника, який на хресті кається біля Ісуса, Ісус каже: ще сьогодні будеш зі мною у раю. Ще сьогодні перейдеш до радісної, повної і щасливої вічності.
Читаємо також, що Ісус каже: "Надходить час, - ба, вже й тепер він, - коли померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши - оживуть."
Читаємо в іншому місці Євангелії від Матея :А Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа.
І роздерлася завіса храму надвоє, відверху 27: 50-54 такі слова про момент смерті Ісусової.
"А Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа.
І роздерлася завіса храму надвоє, відверху аж до низу, і земля затряслася, скелі порозпадались;
гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали,
і вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з'явились.
А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: “Це справді був Син Божий!”"

Читаємо про землетрус, який стався, коли Ісус помер, читаємо про завісу, яка розділяла Святеє Святих і храм вірних в єврейському храмі, що відділяла людей від Бога, що символізувало те, що люди тепер можуть на пряму звертатися до Бога з молитвою, і не потребують жертви тварин, бо Ісус сам став жертвою за гріхи всіх людей. Читаємо, що гроби відкрилися, і багато тіл святих померлих устали. Ви собі можете таке уявити? Що ваші родичі померли, і аж тут раптом встали, і, вийшовши з гробів після того, як Ісус воскрес, ввійшли в Єрусалим, і з'явилися багатьом іншим людям.
Чи про це Ісус казав у цих словах
"Надходить час, - ба, вже й тепер він, - коли померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши - оживуть."
?
Так, віримо, що після своєї смерті Ісус завітав до шеолу, пекла, куди, за тогочасними єврейськими віруваннями, знаходилися всі померлі незалежно від того, чи вони були праведники, чи грішники, і Ісус взяв тих всіх старозавітніх праведників, визволив їх з пут пекла, і повів їх до раю. Бо вони не могли без Його жертви, без Його відкуплення, врятуватися.
Також можна порозважати над тим, що тут йдеться також про мертвих духовно, про тих людей, які ніколи не чули про Бога. Які ніколи не чули Божого слова, кому ніхто не проповідував ніколи. Або про тих, які, хоч і чули, але не зрозуміли, або тільки чули, але не старалися чинити згідно почутого Слова.
Ісус каже, що вони також почують. Почують голос Ісуса, і оживуть, коли почують. Тобто, почнуть не животіти, а жити повноцінним щасливим життям у Христі Ісусі, перебуваючи у Божій присутності щодня, щогодини, щомиті.
Бо чи не мертва духовно людина, яка має неправильні уявлення про Бога, і думає, що Бог - це суворий диктатор, який тільки і чигає, за що б то покарати?
Чи не мертва духовно людина, які відчуває себе рабом (чи рабинею), а не улюбленим сином чи улюбленою дочкою?
Яка приходить на недільну літургію з примусу, бо так треба, бо такий обов'язок, а не тому, що отримує джерело Благодаті під час Причастя на Літургії?
Зараз модно казати, що сумний християнин - це сумнівний християнин. І Бог хоче, щоб ми раділи, щоб були радісні, і знали Його. І щоб ходили на Богослужіння з радості, а не з примусу. Щоб виконували служіння з радістю і захопленням, а не тільки через те, що маємо якісь обов'язки.
Ісус каже в цьому уривку також: "І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, - воскреснуть на суд."
Тобто, що кожен той, хто слухаючи Слово Христове, намагався виконувати це Слово, живучи в причасті з Богом, відповідно, перебуваючи в Бозі, і ходячи за духом, така людина просто не могла би чинити зло, а отже, такі люди, будуть чинити добро, з власної волі, і вони вийдуть на воскресіння життя. Тобто, до раю. А ті, що не слухали Божого голосу, або слухали, але не виконували, воскреснуть на суд, тобто, вічні, необмежені але не радісні страждання у пеклі.
Також читаємо тут про те, що Ісус розповідає про свою Божественну природу (те, в що не вірять єговісти, наприклад).
Читаємо: "Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі." Тобто, Ісус має життя у собі, як і Бог Отець, тобто, він є також Богом.
Ісус каже також: "Не спроможен я нічого діяти від себе самого." Тобто, він пояснює людям, що всі ті чуда зцілення і воскресіння, які він робив, не походять з його людської природи, але з Божественної. Ісус каже ще: "Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо шукаю я не своєї волі, лише волі того, хто послав мене." Тобто, Ісус судить згідно своєї Божественної природи, а не згідно з людської природи, і шукає волі не своєї людської природи, але Божественної - яка співпадає з волею Бога Отця, що і послав свого Сина у цей світ.

Інший уривок з Євангелії Марка, стосується зцілення глухонімого.
Тут ми бачимо розкриття особи Ісуса як нашого найбільшого і найпершого лікаря.

Читаємо в 53 розділі книги пророка Ісаї такі слова:
"Хто б повірив тому, що ми чули? Кому рамено Господнє об'явилось?
Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої. Не було в ньому ні виду, ні краси, - ми бачили його, - ні вигляду принадного не було в ньому.
Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали.
Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив.
Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані.
Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього.
Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст.
Насильно, скорим судом його вхопили. Хто з його сучасників думав, що його вирвано з землі живих і що за гріхи народу свого його побито аж до смерти?
Гріб йому призначили разом з безбожними, і з злочинцями його могила, хоч він і не вчинив насильства, і не було обману в устах у нього.
Та Господь схотів придавити його стражданням. Якщо він принесе своє життя в покуту, то узрить потомство, житиме довго, і рука його вчинить успішно волю Господню.
Після трудів душі своєї він побачить світло і насититься своїм знанням. Слуга мій виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на собі.
Тому я дам йому, як пай, премногих; він з сильними буде ділити здобич, бо видав на смерть свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли він узяв на себе гріхи багатьох і за грішників заступався."
Старозавітній пророк Ісая каже - Його ранами ми вилікувані. Тобто, ранами Ісуса ми є вилікувані. Ісус є нашим найбільшим лікарем. І він сам про це сказав у словах - "Не здорові потребують лікаря, а хворі".
В цій історії зцілення глухонімого ми бачимо постать ще однієї хворої людини, глухонімого. Хворого не тільки тілом, але й душею і духом.
Він перебуває на такій стадії запущення хвороби, він настільки віддалився від Бога, що навіть не здатний сам прийти до Ісуса, читаємо, що глухонімого до Ісуса привели інші люди.
І приводять йому глухонімого
.
Бачимо постать "інших людей", не таких як усі, не від цього світу. Які вже пізнали Ісуса, які вже повірили в Нього, і своїми заступницькими молитвами почали молитися за глухонімого, щоб і його привести до джерела благодаті. Читаємо:
благають його, щоб на нього руку поклав.

Тобто, звертаються зі своїми молитвами до Ісуса за оздоровлення цього хворого чоловіка.
Читаємо далі.
І взявши його набік від народу

Ісус відвів цього чоловіка на пустелі, подалі від громади, окремо. Написано, що Ісус казав - коли молитеся, не будьте такі, як фарисеї, що моляться по синагогах і майданах, щоб усі бачили, які вони побожні, а ти, коли молишся, ввійди в свою кімнату, і тоді твій Отець, що в тайні перебуває, вислухає тебе.
Ісус забажав навчити цього хворого особистої молитви. Молитви в тиші, в самотності. Контемплятивної молитви. Молитви, в якій приходить Бог.
І тому Ісус відводить його подалі від народу. Мабуть, цей чоловік стидався натовпу, або не комфортно відчував себе, коли всі тицяли на нього пальцями, сміючись, кажучи: "Ось - глухонімий. Він нічого не чує і не може ніяк відказати словом на будь-яку кривду, яку ми йому вчинимо. Підійдемо і ж поглумимося із нього". Хоча він глухонімий, мабуть, він не був сліпий. І, можливо, він бачив, як з нього знущалися чи насміхалися, і тому, можливо, він встидався перебувати разом з іншими, і боявся натовпу. Тому Ісус відводить його геть від натовпу, даючи йому можливість насолодитися тишею візуальних образів, перебуванням з Богом, перебуванням у Божій присутності.
Читаємо:
вклав йому пальці свої в уха
. Перст Божий, що творив небо і землю, доторкнувся вух цього хворого, і почав творити нове, і відновлювати зламане. Можливо, цей хворий не був від народження глухим. Можливо, він колись і міг чути, і міг говорити. Та люди могли його зацитькувати чи зневажати, і тому він волів краще не чути їхніх прокльонів, лайки, сквернослів'я, і тому оглух. Можливо, він не був оратором, і не міг до ладу щось сказати так, щоб людям сподобалося. Можливо, не був надто дотепним і кмітливим, щоб вигадати кумедного і цікавого жарту, щоб людям припало до душі. І тому вирішив для себе краще бути німим, краще нічого не говорити, аніж бути висміяним. Як у тій старій рекламі стіморол-про-зет: Іноді краще жувати, ніж говорити. Ісус найперше приходить до хворого серця, і зціляє серце цього хворого. Дає йому розуміння того, що йому не обов'язково бути глухим, для того, щоб не чути прокльонів, лайки, сквернослів'я. Дає розуміння того, що не потрібно шукати слави у людей. Бо цінність людини не в тому, чи вона дотепна, чи кмітлива, або в інших талантах, а в тому, що кожна людина - це дитина Божа, створена на Божий образ і Божу подобу. І тому треба шукати Господньої слави, слави в Бога, а не слави у людей. Дає розуміння Божої любові, якої ми всі так гаряче прагнемо, що її не можна знайти у людській славі, а лише від зустрічі з Живим Христом.
і, добувши своєї слини, торкнув йому язика;
Слово Боже, що виходило з уст Ісусових, доторкнулося до язика і рота глухонімого, він сприйняв Його, спожив, і прийняв до свого серця, і увірував.
Читаємо далі
а глянувши на небо, зідхнув та й каже: "Ефата", тобто: "Відкрийся!"

Бог прагне кожного нашого серця, щоб прагне, щоб кожен з нас відкрився на дію Святого Духа, щоб наші серця відкрилися на Його благодать, на Його Слово.
Бог каже: еффата, відкрийся серце. Не робіть закам'янілими серця свої.
Читаємо далі
І зараз же відкрились його вуха, і розв'язалися зав'язі його язика, і почав він виразно говорити.

Коли ми слухаємо Боже Слово, і намагаємося зрозуміти Його, зав'язі наших язиків починають розв'язуватися, і Бог навчає нас виразно і чітко говорити та проповідувати Слово Боже.

І наказав їм нікому про це не говорити. Та що більше він їм наказував, то більше вони те розголошували. І, зачудовані понад усяку міру, говорили: "Він усе гаразд учинив: і глухим дає слух, і мову - німим."

Ісус хотів, аби люди проголошувати Добру Новину, а не список чудес, які він здійснював. Іноді ми також дуже часто зосереджуємося на другорядному, забуваючи про основне. Багато з тих людей, які бачили ці чудеса, не розуміли Євангелії, не розуміли, заради чого прийшов Ісус, і не розуміти суті чудес, бачати тільки чудеса, і не бачачи перед собою Бога.
Треба з цього навчитися, і зробити якийсь висновок. Щоб ми самі у своєму житті говорили не стільки про чудесні зміни, які ми можемо бачити, а більше говорили про Ісуса. Тихого та покірного серця, який непомітно несе свій хрест на Голгофу.

Амінь. Хай буде.

Patlatus
дописувач
дописувач
Повідомлень: 137
З нами з: 05 серпня 2011, 11:57

Розважання над Євангелієм на неділю 14 квітня

Повідомлення Patlatus » 17 квітня 2013, 13:10

Розважання над Євангелієм на неділю 14 квітня, це 4-та неділя Великого посту, день пам'яті преподобних Йоана Ліствичника та Марії Єгипетської
ЗображенняЗображення

Святий Йоан Ліствичник походив з Палестини і був учнем св. Григорія Назіянського. У 16 літ він вступив до монастиря біля підніжжя гори Синай. В обителі Іван прожив 19 років разом зі своїм духовним провідником Мартирієм, а після його смерті оселився у пустелі, в місцевості Тола, де 40 років жив на самоті. Бог наділив його даром чудотворення. Після смерті ігумена Синайського монастиря його наступником став 75-річний Йоан.
В цей час він пише твір "Ліствиця досконалості" (або "Драбина до раю"), у якій вчив віруючих різними ступенями чесноти підніматися до християнської досконалості. Від назви книжки Йоан отримав своє друге ім'я - Ліствичник ("ліствиця" — драбина). Коли йому виповнилось 80 літ, він покинув ігуменство і незабаром спочив у Бозі в пустелі 605 року.

ЗображенняЗображенняЗображення

У життєписі св. Киріяка згадується, що його два учні зустріли в безлюдній пустелі в Єгипті невідому жінку. Вона розповіла їм, що звати її Марія, колись була співачкою в Олександрії, а тепер покутує за свої гріхи. Через якийсь час ці два ченці, проходячи пустелею, застали в печері тільки мертве тіло Марії. Вони поховали побожну пустельницю у тій печері, в якій вона довгі роки вела покаянне життя. Було це в V ст. Пустельниця Марія з часом стала відомою між християнами як св. Марія Єгипетська.

Згідно з переданням, Марія провадила блудне життя протягом 17 років в Олександрії. Навернулася на порозі церкви Гробу Господнього в Єрусалимі. Пішла в пустелю біля Йордану і жила в покаянні 47 років.

На Утрені з поклонами після кожної пісні покутничого канону згадують також і св. Марію Єгипетську словами: "Преподобна мати Маріє, моли Бога за нас".

Пригадую, десь приблизно рік назад чув на проповіді отця Ігоря Царя про Марію Єгипетську, я здивувався, звідки він це знає? Потім я знайшов сайт, де можна читати подібну інформацію, звідки і я скопіював сюди ту інформацію http://ecumenicalcalendar.org.ua/2013/04/14/apostle/prp-mariyi-egipetskoyi, хоча отець Ігор Цар більше розказував, те, що не написано у цій скороченій версії.
Євангелія від Марка 9:17-31
17 І відказав йому один з народу: "Учителю, привів я до тебе сина мого, що має німого духа, 18 і де тільки його вхопить, кидає його об землю так, що піниться, скрегоче зубами, дерев'яніє. Просив я учнів твоїх, щоб його вигнали, та не змогли." 19 Він же у відповідь каже їм: "О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть но його до мене." 20 І привели його до нього. Скоро дух угледів його, притьмом того затряс, і повалившись той на землю, запінившися, почав качатися. 21 Спитав же його батька: "Скільки часу, як це йому сталося?" - "З дитинства", - відповів той. 22 "І часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити. Та якщо можеш, поможи нам, змилосердившись над ним." 23 Ісус же каже йому: "Щодо того - якщо можеш - то все можливо тому, хто вірує." 24 І вмить батько хлопчини викрикнув крізь сльози: "Вірю, поможи моєму невірству!" 25 Ісус же, бачивши, що збігається народ, погрозив нечистому духові, кажучи: "Німий та глухий душе! Наказую тобі: Вийди з нього й не входь більше в нього." 26 І, закричавши та сильно його стрясши, вийшов з нього. І наче змертвів той, тож многі казали: "Вмер він." 27 Але Ісус, узявши його за руку, підвів його, і той устав. 28 Коли ж увійшов у дім, то учні його питали його насамоті: "Чому ми не могли його вигнати?" 29 . Він відповів їм: "Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом." 30 Вийшовши звідти, проходили крізь Галилею, і він не хотів, щоб будь-хто знав. 31 Навчав бо своїх учнів і казав їм: "Син Чоловічий буде виданий у руки людям, і вб'ють його, і, вбитий, по трьох днях, воскресне."


Євангелія від Матея 4:25-5:12
25 А йшла за ним велика сила людей з Галилеї, з Десятимістя, з Єрусалиму, з Юдеї та з Зайордання. 1 Побачивши ж народ, зійшов на гору. І коли він сів, підійшли до нього його учні; 2 а він, відкривши уста, почав навчати їх: 3 “Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. 4 Блаженні тихі, бо вони успадкують землю. 5 Блаженні засмучені, бо будуть утішені. 6 Блаженні голодні та спраглі справедливости, бо вони наситяться. 7 Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя. 8 Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога. 9 Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. 10 Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне. 11 Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. 12 Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так бо переслідували пророків, які були перед вами.


Наскільки я пригадую, священик в неділю тільки над одним уривком з Євангелії розважав (з Євангелії від Марка), хоча зачитував два уривки, так само і тут
http://ecumenicalcalendar.org.ua/2013/04/14/sermon/propovid-na-4-tu-nedilyu-velikogo-postu
http://ecumenicalcalendar.org.ua/2013/04/14/sermon/viruyu-gospodi-dopomozhi-moemu-neviryu
подані розважання тільки над першим уривком, без розважання про нагірну проповідь. Мабуть, і я зроблю так само, хіба що виникне бажання зробити інакше, бо мені здається, що я перестарався, коли писав розважання на два уривка з Євангелії на суботу.

Отож, почнемо.

Чуємо знову історію про зцілення глухонімого, тільки вже іншого глухонімого, ніж з Євангелії на суботу.
В того глухонімого, що із Євангелії в суботу, була якась більш-менш тілесно-душевна проблема, можливо, його б могли вилікувати і сучасні лікарі, і сучасні психологи, можливо, могли б дати раду його хворобам (тілесним і душевним).
Натомість в цьому випадку, це не просто глухоніма людина, але людина, яка зазвичай, мабуть, могла і говорити, і чути, однак лише в деякі моменти, коли цю людину хапав злий дух, нею трясло, і вона не могла нічого ні чути, ні говорити, як ми тут читаємо.
Також не знаю, чому за розкладом Євангелій цей уривок починається з 17 рядка, бо, насправді, ця історія починається з 14 рядка.

Повернувшися ж до учнів, побачив навколо них силу народу, а й книжників, які сперечалися з ними.
Скоро ввесь народ його уздрів, то дивом великим здивувався і, бігши до нього, заходився його вітати.
А він спитав їх: "Про що сперечаєтеся з ними?"

Ця подія відбулася після чуда Переображення на горі Тавор, куди Ісус взяв не дванадцять, а лише трьох учнів, його найвірніших учнів, яких він потім також брав з собою до Гетсиманського саду, і просив чувати разом із ним, які на цей час могли збагнути чи повинні бути збагнути чудо Переображення, коли Ісус перед ними переобразився і показав своє духовне тіло і свою Божественну сяючу природу.
І туди з'явився Ілля та Мойсей, що говорили з Ісусом, і стало Петрові з колегами так файно, так любо там, що вони не хотіли звідти іти, і просили дозволу поставити там намети і замешкати там. Однак це чудо було короткочасним, і вже після того, як прозвучав голос Бога Отця, апостоли вже не бачили і не чули нічого. І заборонив Ісус їм розповідати про це чудо, аж поки він не воскресне, це була закрита таємниця лише трьох учнів.
І ось, після цього Переображення у славі, Ісус повертається до народу, повертається до учнів.
Не знаю, чи про трьох учнів тут йдеться, які ходили з ним, чи тільки тих інших 9 чи 70, які були в Ісуса - ще 9 апостолів, що не ходили на гору Тавор і ще десь 70, яких він посилав зціляти хворих і прокажених, мабуть, тут йдеться про тих 70.
Хоча уявімо на хвильку, що троє учнів повернулися швидше за Ісуса. Припустимо, що вони теж встрягли у ту суперечку, яка вже була між іншими учнями і книжниками. Уявімо, що вони теж пробували класти руки на цього одержимого, і в них теж нічого не виходило.
Уявімо собі, яка велика різниця, який контраст - ось вони щойно бачили Переображення, і далі в наступному моменті, вони не мають достатньо віри, аби вигнати біса з прокаженого. Дивна ситуація? Мабуть, багато людей гадають, от, якби ми зараз жили в часи Ісуса, і бачив би ті всі чудеса наочно, що він творив, тоді я би мав віру. Я би дійсно мав таку сильну віру, щоб і гори перевертати, і шовковиці з корінням виривати одним лише словом. Принаймні, так думаю я.
Хоча насправді, мабуть, реальність зовсім інша. Якби ми були тоді там, в той момент, ми б також не могли нічого зробити, і в нас також би була віра слабка.
Бо ми також мало постимо і мало молимося. Принаймні кажу тут про себе, в Рідзвяний піст я навіть свій профіль з соціальної мережі вконтакті видалив, аби попостити трохи від того віртуального світу, який мені подобається, потім досить не скоро відновив свій профіль там, бо мав багато роботи, і просто не мав часу цього зробити; а тепер, під час Великого посту я цього вже не повторював. В принципі, щоб постити від соціальних мереж не обов'язково видаляти свій профіль, достатньо лише не заходити на сторінку. Однак, коли видалиш свій профіль, то не заходити якось легше.
І в цю ситуацію приходить Ісус. Він повернувся знову до учнів, і побачив багато люей, народу навколо них, і побачив суперечку.
Про що вони сперечалися? Я не знаю. Цілком можливо, що про те, про що написано в рядках 11-13, тобто, про Йоана Хрестителя.
І запитали його, промовивши: "А чого то книжники кажуть, мовляв, Ілля має прийти перше?"
Він же відрік їм: "Ілля має прийти перше і знову все до ладу приведе, - та як же про Сина Чоловічого написано, що мусить він багато вистраждати й буде погорджений?
Та от кажу вам, що Ілля вже прийшов був, а вони вчинили з ним, що їм забаглось, як і написано про нього."

І він запитав - про що ви сперечаєтеся? Не мов би каже - навіщо ви сперечаєтеся?
Мабуть, цей чоловік з народу не вірив в Ісуса, і підтримував позицію книжників про те, що Ілля ще не прийшов, що Йоан Хреститель - це не предтеча, не той Ілля, що мав прийти, і Ісус - не Бог, і не Месія. І, мабуть, підтверджував свою позицію, кажучи, що якби Ісус був Богом, то Його учні мали б силу вигнати злого духа з його сина.
Читаємо слова цього батька:
І відказав йому один з народу: "Учителю, привів я до тебе сина мого, що має німого духа, і де тільки його вхопить, кидає його об землю так, що піниться, скрегоче зубами, дерев'яніє. Просив я учнів твоїх, щоб його вигнали, та не змогли."
Тоді Ісус каже до них. Читаємо:
Він же у відповідь каже їм: "О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть но його до мене."

Мене завжди цікавило, до кого тут звертається Ісус, кого він називає родом невірним? Різні священики на різних проповідях по-різному тлумачили це звертання.
Тобто, я чув ці всі пояснення і тлумачення, та мене цікавило одне: чи це стосувалося християн, чи не християн? Тобто, чи це стосувалося послідовників Ісуса, його учнів, чи тільки тих, хто не був Його послідовником, і не був Його учнем?
В принципі, з одного боку, в інших місцях читаємо також слова Ісуса про те, що рід перелюбний і невірний не побачить іншого знаку, крім знаку Йони. Як пророк Йона був три дні і три ночі у череві кита, так і Син Чоловічий буде у серці землі три дні й три ночі. Мт 12:39-40
А він у відповідь сказав їм: “Лукаве поріддя і перелюбне вимагає знаку, та знаку не буде йому дано, як тільки знак пророка Йони.
Як Йона був у нутрі кита три дні й три ночі, так буде Син Чоловічий у лоні землі три дні й три ночі.
Мт 16:4
Рід лукавий і перелюбний шукає знаку, але знаку йому не дасться, хіба що знак Йони.” І покинув їх і пішов звідти.

Тобто, Ісус називав родом невірним, лукавим і перелюбним тих людей, які шукали знаку якогось від Бога, якогось чуда.
Такого ж, як просив Ірод, як ми могли бачити у фільмі режисера Мела Гібсона "Страсті Христові"
Про цю історію читаємо в Євангелії від Луки 23:8-12
Ірод дуже зрадів, побачивши Ісуса; бажав бо здавна бачити його, тому, що чув про нього й сподівавсь побачити від нього якесь чудо.
Силу питань він йому ставив, але Ісус не відповідав йому нічого.
Первосвященики ж та книжники стояли там і сильно його винуватили.
Тоді Ірод з вояками своїми, зневаживши його й насміявшись з нього, надів на нього білу одіж і відіслав його назад до Пилата.
І того ж самого дня Ірод і Пилат стали приятелями між собою, раніш бо ворогували.

Ірод, тетрарх Галилеї, до якого відправив Ісуса Пилат, теж, аналогічно до фарисеїв, садукеїв та книжників, вимагав знаку від Ісуса, хотів побачити якесь чудо.
Однак, не побачивши, визнає Його божевільним, одягаються в білий одяг.
В цьому ж випадку з біснуватим, Ісус робить чудо. Чому? Чим цей рід невірний, заради якого Ісус зробив чудо, відрізняється від роду лукавого і перелюбного, якому, як сказав Ісус, не дасться знаку, окрім знаку пророка Йони?
Тим, що тут, крім тих людей, які не вірили в Ісуса, і не хотіли вірити, були Його учні, які дивувалися і не розуміли, чому їм не вдається вигнати німого і глухого духа з сина того чоловіка, що говорив до Ісуса.
Отож, тут рід невірний в себе включає також учнів Ісуса, що мало молилися, і мало постили, і тому не мали достатньої духовної сили і віри, аби вигнати злого духа.
Тобто, тут Ісус звертається до всіх, я не тільки до книжників, з якими апостоли сперечалися, чи тільки до батька біснуватого.
Читаємо далі
І привели його до нього. Скоро дух угледів його, притьмом того затряс, і повалившись той на землю, запінившися, почав качатися.
Спитав же його батька: "Скільки часу, як це йому сталося?" - "З дитинства", - відповів той.

Чому Ісус питався щось батька біснуватого? Чому Ісус просив води напитися в жінки самаритянки?
Тому, що тут не було молитви. Не було прохання. Ісус хотів підвести батька до того, аби він попросив. Аби він помолився.
Читаємо далі
"І часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити. Та якщо можеш, поможи нам, змилосердившись над ним." Ісус же каже йому: "Щодо того - якщо можеш - то все можливо тому, хто вірує."

Тут ми підходимо до одного з ключових моментів у цьому уривку.
Нема бо нічого не можливого у Бога, написано в Євангелії від Луки 1:37
нічого бо немає неможливого в Бога

І тут ця думка повторюється, все можливо тому, хто вірить, і хто просить з вірою, звертається з молитвою віри до Ісуса.
«Віруйте, що одержите, - і буде вам так» (Мр 11:24)
Тому й кажу вам: Усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що одержите, - і буде вам так.

Якби тільки батько цього хлопця, звернувся б з молитвою до Ісуса, і вірив у те, що він випрохає звільнення для сина свого, він би це отримав.
Та не було в нього віри. І це розуміє сам батько, кажучи
І вмить батько хлопчини викрикнув крізь сльози: "Вірю, поможи моєму невірству!"

І тоді читаємо далі.
Ісус же, бачивши, що збігається народ, погрозив нечистому духові, кажучи: "Німий та глухий душе! Наказую тобі: Вийди з нього й не входь більше в нього." І, закричавши та сильно його стрясши, вийшов з нього. І наче змертвів той, тож многі казали: "Вмер він." Але Ісус, узявши його за руку, підвів його, і той устав.

Також потім, на самоті, коли він ввійшов у якийсь будинок, учні нарешті наважуються підійти до нього і запитати про причину своєї духовної імпотенції, свого безсилля, і Ісус відповів їм
Коли ж увійшов у дім, то учні його питали його насамоті: "Чому ми не могли його вигнати?" Він відповів їм: "Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом." Вийшовши звідти, проходили крізь Галилею, і він не хотів, щоб будь-хто знав. Навчав бо своїх учнів і казав їм: "Син Чоловічий буде виданий у руки людям, і вб'ють його, і, вбитий, по трьох днях, воскресне."

Які висновки для себе можна зробити?
Якщо є хтось, хто має малу віру, то не боятися підходити до Ісуса з молитвою "Вірю, поможи моєму невірству!", і прагнути збільшувати свою віру та духовну силу і потугу через тривання у пості і в молитві. Бо не можливо розвиватися духовно, якщо не молитися, і не постити. Бо деякі наші проблеми, ніяк інакше не можна зцілити, як молитвою та постом.

Амінь, хай буде.

P.S. А отут є ще розважання над нагірною проповіддю: http://dyvensvit.org/bible-daily/2013-04-14/.

Sputnik
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 166
З нами з: 19 грудня 2011, 21:28

Re: Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення Sputnik » 08 травня 2013, 23:13

Єв. - Ів. 1, 1-14.

1. На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. 2. Воно в Бога було споконвіку. 3. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього. 4. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. 5. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його. 6. Був один чоловік, що від Бога був посланий, йому ймення Іван. 7. Він прийшов на свідоцтво, щоб засвідчити про Світло, щоб повірили всі через нього. 8. Він тим Світлом не був, але свідчити мав він про Світло. 9. Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ. 10. Воно в світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його. 11. До свого Воно прибуло, та свої відцурались Його. 12. А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його, 13. що не з крови, ані з пожадливости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога. 14. І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця.

1. На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. 2. Воно в Бога було споконвіку, неймовірна духовна глибина та неабияка таємниця цієї фрази неодноразово примушувала задуматись, як простого християнина, так і вченого богослова, в результаті чого поставали нові філософські концепції, переосмислювались філологічні постулати. Адже, Слово - було початком, першопричиною усіх причин, з якого повстало все: як матеріальне так й Ідеальне. Саме зі Слова Божого розпочалося вивільнення Божої Сили та Могутності, яка з нічого зробила ВСЕ. Того ж окрім свободи волі, як найважливішої цінності, Отець Небесний подарував людині Слово. Важливість та вагомість слова можемо спостерігати й в нашому людському житті. Оскільки сила людського слова може привести до різних наслідків. Словом можна розрадити, потішити, підтримати, але в той же час, словом можна "вдарити", словом можна вбити!
То ж, внаслідок Безкінечної Любові та Милосердя до свого творіння, Господь посилає свого Єдинородного Сина, щоб той, хто віруватиме в Нього не загинув, а мав Життя Вічне. Іван Хреститель згідно Задуму Божого мав свідчити про скорий прихід Світла до темряви, та приготувати все для сприйняття цього Світла. Проте, не кожен бажав бачити, Світло, адже часто блукав в пітьмах екзистенціальної дизорієнтації, що вела людину до духовної дисгармонії. Але ті, хто Світло побачив та прийняв його, той став дитиною Божою. Згадаймо слова Ісуса: "Хто їсть моє Тіло і п'є мою Кров, той Життя Вічне має; Хто їсть моє Тіло і п'є мою Кров, той перебуває в Мені, а Я в ньому".
Кожен, хто приходить в цей світ, не приходить внаслідок реалізації примітивного інстинкту, а лише внаслідок Задуму Божого. Адже, лише Отець Небесний покликав кожного із нас з небуття до Буття. І лише Йому належить Право на цей "онтологічний поворот".
І коли Слово сталося тілом, і перебувало між нами, ми пізнали Істину. Оскільки сам Спаситель підтвердив це сказавши: "Я на те народився, і на те на світ прийшов, щоб свідчити про Істину, щоб кожен хто від Істини, чув голосу Мого".
Пройшло багато віків з моменту цих подій, але Слово та Світло й надалі перебувають між нами. (Ісус Христос підтвердив це словами: "Де є двоє, троє в Ім'я Моє, там і Я між вами".) Живе Слово Євангеліє, завжди є життєдайним джерелом Істини, де спраглий в будь який момент втамує свою спрагу. То ж, Іван Хреститель, прийшов, що свідчити про Світло, а Світло, свідчило про Слово, що від Отця сходить.
Cogito, ergo sum

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення andrivovk » 18 січня 2014, 20:15

Кілька міркувань щодо Різдва Христового.

1) Може скластися враження, що те, що вагітна Марія народила далеко від рідного дому, є несправедливо. Чому Бог допустив таке, щоб Пресвята Родина йшла в далеку дорогу у Вифлеєм? Хіба не краще було б, якби Ісус народився в Назареті, а потім вся сім'я пішла б на перепис? Але є один нюанс. Як відомо, Марія завагітніла ще до спільного життя з Йосифом. Відповідно Ісус мав народитися раніше за 9 місяців життя з Йосипом. Пильні люди зразу це б запримітили. Почалися б підозри, осуд...Щоб цього не сталося, Бог допустив цю подію. Бо коли Пресвята Родина повернулася на Батьківщину, Ісус вже народився і ніхто з посторонніх не знав точного часу Його народження. Часто подібне може відбуватися і у нашому житті. І замість того, щоб нарікати на Бога, краще задуматися, що це, можливо, і на краще для нас.

2) Ісус народився у час перепису населення. З іншого боку - з народженням Ісуса стався новий перепис, щоб відділити ("переписати") тих людей, які за Бога від тих, які проти.
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Patlatus
дописувач
дописувач
Повідомлень: 137
З нами з: 05 серпня 2011, 11:57

Re: Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення Patlatus » 10 листопада 2014, 22:04

Вечірні роздуми. Діряві копанки, викопані в піску, замість джерела води живої з наріжного каменю. Сьогодні раптом в мене виникло бажання порозважати, пороздумувати над деякими фрагментами з Нового і Старого завітів - кожен може теж приєднатися і опублікувати свої власні роздуми, можливо, над іншими фрагментами, що найбільше торкають.

Чи приносить тобі радість та справа, якою ти зараз займаєшся? Чи ти отримуєш від цього задоволення? Чи знаходиш мир і спокій у своєму серці? Чи насичуєшся тим, чим займаєшся? Чи відчуваєш себе вічно голодним духовно і спраглим чогось більшого?
Якщо не насичуєшся ділами рук твоїх, то порозважай над уривком з книги пророка Ісаї 55:2
"Навіщо ви витрачаєте гроші на те, що не є хліб, і вашу працю на те, що не насичує? Слухайте мене уважно, і будете їсти те, що добре, і душа ваша розкошуватиме у ситі."
Або над уривком з книги пророка Єремії 2:13
"Подвійний бо злочин учинив народ мій: покинули мене, джерело води живої, і повикопували собі копанки, копанки діраві, що води не держать."
Зробили собі копанки діряві, що не можуть втамувати ні спраги, ні голоду, а про джерело життя, джерело живої води й забули.
На чому будуєте ваш дім, ваше життя? На піску чи на камені? Чи ще мало наїлися піску, що втамувати голод і наситити не може? Прийдіть до мене, і я вам дам джерело води живої, і не матимете спраги повіки.
Йоан 4:14 "Той же, хто нап'ється води, якої дам йому я, - не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне.»"
Йоан 7:37-38 :Останнього ж великого дня свята стояв Ісус і закликав на ввесь голос: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п'є!
Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!»"
Будуйте свій дім на камені. Радійте, коли можете комусь послужити. Бо більше щастя давати, ніж брати (Діяння 20:35).
Навчи мене, Господи, радіти в Тобі. Навчи мене будувати своє диття на камені, що відкинули будівничі, і що став наріжним каменем, тобто, на тобі, господи Ісусе.

Луки 6:46-49
"Чому ви мене кличете: Господи, Господи, а не робите, що я говорю?
Кожний, хто приходить до мене, слухає мої слова й виконує їх, - покажу вам на кого він схожий.
Він схожий на чоловіка, що, будуючи дім, викопав глибоко й поклав підвалину на камінь. І як настала злива, води наперли на дім той, але не могли його захитати, бо він збудований був добре.
Той же, хто слухає й не чинить, схожий на чоловіка, який збудував дім свій на землі, без підвалин. Води наперли на нього, й він відразу завалився, і руїна того дому була велика.”"
Чи ви перебуваєте в смутку і депресії не через те, що живете на піску? І найдрібніша хвороба чи біда спроможна довести вас до крайнього упадку сил і настрою? Погляньте на слугу мого Йова, що був пограбований, і прибитий горем втрати майна і дітей, хворий і покинутий людьми, однак у своїй гіркоті не зрікся Бога і своїх підвалин на камені, а продовжував прославляти Бога словами: "Бог дав і Бог узяв. Нехай буде Ім'я Господнє благословенне!"
Радійте і прославляйте Бога у кожній ситуації. Принесіть Богу жертву хвали з уст ваших.
Служіть іншим, радійте, коли маєте змогу послужити, служіть з радістю. Будьте милосердними. І прощайте кожному, на кого б ви мали якусь скаргу. Бо такий Господь - милосердний і довготерпеливий, і на прощення пребагатий. Навчіться від Нього, бо Він сумирний і тихого серця, і знайдете полегшу думам вашим. Перебувайте в мирі між собою. І нехай Христова радість у вас перебуває.

Patlatus
дописувач
дописувач
Повідомлень: 137
З нами з: 05 серпня 2011, 11:57

Re: Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення Patlatus » 12 лютого 2017, 17:01

У мене часто бувають депресії. Я намагався зрозуміти, яка причина такого мого психологічного стану.
Я дослідив себе і з'ясував, що я сумую і депресую через те, що мої очікування не справджуються.
І немає різниці, чи це очікування в особистому житті, професійному кар'єрному зростанні, чи в чомусь іншому.
Просто, я очікую дечого, мої очікування не справджуються, і внаслідок цього я депресію, замикаюся в собі та ізолююсь від інших.
Намагаюсь звести спілкування з іншими людьми до мінімуму. І це парадоксально, адже я люблю спілкуватися з людьми.
Хоча я надаю перевагу позитивному спілкуванню, коли люди мене хвалять, або доброзичливо ставляться.
Кілька днів назад на молитві я відчув потребу пошукати персонажа у Біблії, який теж депресував через несправджені очікування.
Це був пророк Йона. Я почав перечитувати книжку пророка Йони і просто почав сміятися і реготати з того, наскільки цей персонаж схожий на мене і нагадує мені самого себе.
Адже книга пророка Йони це ж навіть не книга пророцтв, а щось інше. Це пригодницький екшин-трилер, від якого захоплює подих.
Мене дивує, що жодна компанія в голівуді ще не зняла жодного фільму за мотивами книги пророка Йони, адже це був би просто блокбастер.
Господь промовляє до пророка Йони і просить його донести до мешканців людного міста про свою волю.
Однак пророк Йона свавільний і упертий, і замість того, щоб послухати Господа, робить все навпаки.
Він вирішує собі поплисти на курорт у Шрі-Ланці, щоб утекти від Господнього голосу, сподіваючись, що тоді Господь припинить йому надокучати.

Але, як каже псалмопівець у псалмі 138:7-8:
7. Куди я від Духа Твого піду, і куди я втечу від Твого лиця?
8. Якщо я на небо зійду, то Ти там, або постелюся в шеолі ось Ти!

Куди Йона міг утекти від Господнього Духа і від Господнього обличчя? Навіть Адам не сховався у затінку куща від всевидющого Божого ока, тоді що вже про Йону казати?
Якби Йона навіть на небо зійшов, то Бог там був би, і навіть якби він в шеол зійшов, Бог би його і там не покинув би!
Що цікаво, з якого міста відпливає Йона на кораблі? Це місто Яффа, відоме також тим, що це було також те місто, де апостол Петро бачив видіння, після якого Бог йому доручив проповідувати поганам.

Написано в десятому розділі Діянь. Дії 10:1-48, що сотник італійського полку Корнилій побачив видіння, щоб послати за апостолом Петром в місто Яффу.
І сотник так і зробив, пославши слуг у Яффу за апостолом Петром. Оскільки апостол Петро побачив видіння, в якому Бог йому чітко сказав проповідувати поганам,
він не вагаючись погодився на запрошення, і навіть деякі інші члени християнської общини з Яффи теж пішли з Петром. І тоді, коли Петро тільки почав говорити,
на поган зійшов Святий Дух і вони всі почали на мовах молитись, а після того, Петро сказав, хто може їм заборонити охреститись і водним хрещенням, і охрестив їх.

Отже, це місто, з якого починається проповідування поганам, які не були євреями. І можемо помітити також, що Йона проповідує Всевишнього Бога тим людям, що пливли одним кораблем разом із ним.
І також Бог покликав Йону проповідувати поганам - мешканцям Ніневії, які теж не були євреями. Тобто, бачимо тут повну аналогію в текстах Старого та Нового завітів.
Яффа - це місто, звідки починається проповідування поганам. Також це місто воскресіння. Як написано у книзі Дії 9:36-43, у цьому місті жила Тавита або Дорка, яка занедужала і померла.
Потім Петро прийшов і воскресив її. Можливо, це місто також було містом воскресіння духовного життя для Йони.
Бо з цього міста він принаймні щось почав робити, принаймні, пішов в протилежну сторону щодо того, куди його кликав Господь.
Мені було так смішно, коли я читав про шторм і про те, як усі метушились, викидали вантаж, щоб облегшити корабель, а Йона собі в той час солодко спав.
Можливо, він мав великий мир і спокій, тобто, благодать від Бога, щоб в час найбільшої бурі перебувати в мирі і спокої.
А може, він просто був трохи ледачий і депресивний, і йому просто нічого не хотілося робити.
В будь-якому випадку, він стояв в правді, і коли його розбудили і запитали, хто він, і чому корабель потрапив у бурю, він не ховався, і визнав свою причетність до цього.
І навіть порекомендував їм, як справитись з бурею, а саме, викинути його за борт.
Вони ж дуже злякались, і не хотіли його викидати спочатку, але потім таки викинули, аби сповнити волю Господню.
І в той же момент хуртовина втихла, і ті всі моряки повірили у Всевишнього Бога.
Потім Йона перебуває в череві великої риби. Він там перебуває в духовній пустелі, три дні і три ночі неначе на реколекціях, і, зрештою, починає молитися.
У своїй скруті візвав він до Господа, і Господь відповів йому. З нутра шеолу закривав він, і Бог почув його голос.
Він збагнув, що пильнування пустих марнощів на Шрі-Ланці може призвести до втрати ласки і благодаті і він кається, і приносить жертву Богові голосом подяки.
І обіцяє виконати те, що Бог просив його.
І нарешті починає йти в Ніневію і проповідувати там.
Проповідь Йони була дуже успішною: жителі Ніневії покаялись від царя до найменшого слуги, і Господь відвернув лихо, яке погрожував вчинити тому місто.
Шалений успіх, слава і популярність не тішать зовсім Йону.
Навпаки, він депресує через те, що його очікування не справдились: Ніневія не була негайно зруйнована на 40-вий день, як він проповідував.
Він свариться і сперечається з Богом про це, а Бог лише відповідає - Чи слушно ти розсердився?
Бог вирощує за одну ніч гарбуз, який гарно затуляв собою сонце і кидав чудову тінь і формував затінок для Йони, щоб звеселити і підбадьорити його.
І Йона справді дуже радіє, що цей гарбуз виріс. Тішиться неначе мала дитина.
Наступного дня Бог наказує черв'якові, щоб підточив гарбуз, і гарбуз всохся. А після сходу сонця послав Бог послушливий східний вітер, що Йона аж зомлів від спеки.
І Йона знову починає депресувати і каже, що ліпше йому вмерти, а ніж жити.
І тоді Бог повторює - Чи слушно ти розсердився через гарбуз? І Йона відповідає, що розсердивсь так слушно через гарбуз, що хоч би й умерти.
І тоді Бог пояснює Йоні, що життя міста, в якому більше ста двадцяти душ, і що не можуть відрізнити правиці від лівиці, тобто, добра від зла, волі Божої від диявольських учинків, для Нього набагато важливіше, за гарбуз.
За гарбуз, над яким так уболіває Йона, якого Йона ані не садив, ані не поравсь біля неї, ані не поливав її, що лишень за ніч виросла і за ніч засохла.
Коли я це читав, то знову сміявся, бо Йона нагадав мені мене самого, можливо, такого самого впертого і депресивного, а іноді і свавільного.
Отже, кожного разу, коли я депресую, я повинен запитати себе, чи слушно я розсердився? Бо це питання, яке Бог задає Йоні, немовби натякаючи, що не варто через такі причини депресувати чи сердитись.
І тоді дійсно приходить прозріння, що немає такої причини, через яку вартувало б втрачати мир Божий, ласку Божу і благодать Його.
І що нема такої причини, через яку вартувало б депресувати чи сердитись. Як написано у посланні до Римлян, 14 розділі 17 стиху.
Бо царство Боже не їжа і не пиття, не депресія і гнів, а праведність, мир і радість у Святому Дусі.
Пророк Єремії 29:11-13
Бо я свідомий моїх щодо вас задумів, - слово Господнє, - задумів щастя, а не лиха, щоб забезпечити вам надійне майбуття.
І коли ви візвете до мене та прийдете помолитись до мене, я вислухаю вас.
І коли шукатимете мене, знайдете, як тільки шукатимете мене всім серцем вашим.
Бог каже, що свідомий своїх задумів, щодо нас. Бог найкращий психолог і бажає, щоб ми раділи і тішились, а не сердились, нудьгували і депресували.
Тому слід більше зосереджуватися на своїх можливостях, а не невдачах, помилках чи загрозах.
А також нам слід навчитись у апостола Павла, який казав так у посланні до Филип'ян, четвертому розділі, 12-13 стихові (фил.4:12-13):
Умію бути в упокоренні, умію бути і в достатку: в усьому й в усіх обставинах я звик і насичуватися, і голодувати, жити в достатках і терпіти злидні.
Я можу все в тому, хто укріплює мене.
Я трохи заздрю апостолу Павлу, який вмів бути і в недостачі, і в достатку, і ні на що не нарікати, бо він міг усе в тому, хто його укріпляв, тобто, в Христі Ісусі, Господі нашім.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення о.Олег » 13 лютого 2017, 14:27

так...
А фільм "Мовчання" хтось вже бачив?
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення andrivovk » 07 квітня 2017, 18:36

о.Олег писав:так...
А фільм "Мовчання" хтось вже бачив?
З повагою, о.Олег

А що за фільм, про що, хто виробник, режисер ? :)
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення о.Олег » 07 квітня 2017, 20:00

andrivovk писав:
о.Олег писав:так...
А фільм "Мовчання" хтось вже бачив?
З повагою, о.Олег

А що за фільм, про що, хто виробник, режисер ? :)

про місіонерів в Японії
важка історія
Всіх вітаю з Празником Благовіщення!!
ОООО
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).


Повернутись до “Добре Слово”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 3 гостей