Сьогодні: розважання над Євангелієм

Євангеліє, розважання, проповіді, Житія, "історії для душі". Для читання, не для дискусій.

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor

Аватар користувача
o.Mykil
старець
старець
Повідомлень: 3456
З нами з: 11 вересня 2008, 10:57
Звідки: Galicia
Контактна інформація:

Повідомлення o.Mykil » 15 січня 2009, 15:16

А ще можна до них подавати дещо з офіційних церковних коментарів чи проповідь чиюсь на основі того чи іншого Євангелія... А?
Посадім любові квіти
На життєвій ниві:
Хоче всіх Господь зустріти
На шляху правдивім!

Аватар користувача
ola
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 211
З нами з: 21 серпня 2007, 01:27
Звідки: Івано-Франківськ
Контактна інформація:

Повідомлення ola » 16 січня 2009, 14:02

подавати дещо з офіційних церковних коментарів чи проповідь чиюсь


не думаю, що автор теми сприймає цю тему як свій приватний простір :wink:

Якщо маєте покликання на добрі матеріали, то, думаю, цікаві заглибитися знайдуться! (тільки не викладайте довгих текстів, дуже прошу... :roll: )
Вернися до дому свого, і розкажи, які речі великі вчинив тобі Бог! (Луки 8, 39)

Аватар користувача
o.Mykil
старець
старець
Повідомлень: 3456
З нами з: 11 вересня 2008, 10:57
Звідки: Galicia
Контактна інформація:

Повідомлення o.Mykil » 16 січня 2009, 20:38

ola писав:
подавати дещо з офіційних церковних коментарів чи проповідь чиюсь


не думаю, що автор теми сприймає цю тему як свій приватний простір :wink:

Якщо маєте покликання на добрі матеріали, то, думаю, цікаві заглибитися знайдуться! (тільки не викладайте довгих текстів, дуже прошу... :roll: )



Може й так... А що великі тексти страшно виглядають? По-моєму, ви читати полюбляєте корисні речі, боговгодні... :)
Посадім любові квіти
На життєвій ниві:
Хоче всіх Господь зустріти
На шляху правдивім!

Аватар користувача
Історик
дописувач
дописувач
Повідомлень: 65
З нами з: 08 жовтня 2008, 20:59
Звідки: Хмельницький

Повідомлення Історик » 17 січня 2009, 14:14

Хтілося б, щоб ці євангельські теми обоговорювались учасниками, тобто щоб підхід був в деякій мірі творчий, таким чином Св. Письмо сприймається набагато живіше і дає людині власний духовний досвід.
Можна було б давати прекрасні коментарі (яких є безліч) і св. отців і сучасних екзегетів, але це стане схоже на блог, а не на форум.

ljubomyr_ps
старець
старець
Повідомлень: 506
З нами з: 27 жовтня 2008, 20:14
Звідки: Місто на кордоні

Повідомлення ljubomyr_ps » 17 січня 2009, 23:14

В переддень свята Хрищення Господнього згадаймо його цінність для нас:
«Як каже Апостол:»Він спас нас… купіллю відродження і відновленням Святого Духа».
«всі – бо ви, що в Христа христилися – у Христа зодягнулися». Називають також і погребенням: «Ми поховані з Ним через хрищення на смерть». Називають і обрізанням:»У Ньому ми були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло – обрізанням Христовим». Називають і хрестом: «Старий наш чоловік став розпятий з Ним, щоб знищилось оце гріховне тіло»
Життя таке коротке - поспішаймо творити добро!

Аватар користувача
ola
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 211
З нами з: 21 серпня 2007, 01:27
Звідки: Івано-Франківськ
Контактна інформація:

Повідомлення ola » 24 січня 2009, 00:03

Іван відповідав усім, кажучи: Я хрищу вас водою, але йде ось Потужніший за мене, що Йому розв'язати ремінця від Його взуття я негідний, Він христитиме вас Святим Духом й огнем!


тут мене вразило, як Іван послідовно приймає авторитет Того, Кому готує дорогу. Іван має сміливість і є покірним, знає свою місію і не затуляє собою, своєю діяльністю Ісуса. Напевно, Іван не уявляє до кінця, яким чином Ісус проголошуватиме Царство Боже, і незважаючи на це чинить тільки те, до чого покликаний.

У руці Своїй має Він віячку, і перечистить Свій тік: пшеницю збере до засіків Своїх, а полову попалить ув огні невгасимім.


згадала, що в іншому місці Святого Письма є образ того, як при кінці світу Господар вишле своїх слуг, щоби відділили пшеницю від куколю. Не знаю, наскільки ці дві історії співзвучні, але виглядає, що Бог сам піклується про те, щоби карати і підносити. Не мій клопіт судити, чи хтось із моїх братів і сестер є "вівцею" чи "козлом", "зерном" чи "половою". Моя справа - приймати іншого і прощати, а Він у Своїй руці має віячку...

І голос із неба почувся: Ти Син Мій Улюблений, що Я вподобав Його! І зараз повів Його Дух у пустиню.


яким зворушливо близьким є наш Бог-Батько! Він і мені говорить: "оце дочка Моя улюблена", коли зодягає в Ісуса в Тайні Хрещення. "Скуштуйте і подивіться, який добрий Господь", - каже псалом. А ця "проба" можлива тільки в пустині, де, як пише Катерина де Гук-Дохерті, "человек встречается с Богом Лицом к лицу. Отброшены все уловки, оправдания, аргументы. Человек входит в истину Бога. Все маски сорваны и человек становится тем, кем он есть на самом деле".

сказав їм Ісус: Ідіть услід за Мною, і зроблю, що станете ви ловцями людей. І зараз вони свого невода кинули, та й пішли вслід за Ним.


Вони залишили все, ким були, коли пішли за Ісусом... Так само самарянка кинула глечик, яким пришла черпати воду, коли під впливом розмови з Ісусом побігла в місто. Так само жінка вилила дорогоцінне миро, на яке, можливо, витратила всі гроші, на ноги Ісуса.
Щоби піти, треба щось залишити...
Вернися до дому свого, і розкажи, які речі великі вчинив тобі Бог! (Луки 8, 39)

Аватар користувача
ola
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 211
З нами з: 21 серпня 2007, 01:27
Звідки: Івано-Франківськ
Контактна інформація:

Повідомлення ola » 24 січня 2009, 00:08

Мій "календарик з рибками" :wink: каже читати на наступну неділю такі Євангелія:

Матея 4, 12-17

12 Почувши, що Йоана ув'язнено, Ісус повернувся в Галилею
13 і, покинувши Назарет, пішов і оселився в Капернаумі, що при морі, на границях Завулона та Нафталі,
14 щоб збулося те, що сказав був пророк Ісая:
15 “О земле Завулона та земле Нафталі, приморський шляху, країно за Йорданом, поганська Галилеє!
16 Народ, який сидів у темноті побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерти, - зійшло їм світло.”
17 З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: “Покайтесь, бо Небесне Царство близько.”

Луки 18, 35-43

І як він наближався до Єрихону, один сліпий сидів край дороги й просив милостині.
36 Почувши, що народ іде мимо, він спитався, що б воно могло бути.
37 Йому сказали, що це Ісус Назарянин проходить.
38 І він почав голосно кричати: “Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!”
39 Ті, що йшли попереду, сварилися на нього, щоб замовчав, та він кричав ще дужче: “Сину Давидів, змилуйся надо мною!”
40 Ісус зупинився і звелів привести його до себе. І коли той наблизився до нього, спитав:
41 “Що хочеш, щоб я зробив тобі?” “Господи”, - сказав той, - “щоб я прозрів!”
42 Ісус сказав до нього: “Прозри! Віра твоя спасла тебе.”
43 І вмить прозрів той і пішов за Ісусом, славлячи Бога. І ввесь народ, побачивши те, віддав хвалу Богові.
Вернися до дому свого, і розкажи, які речі великі вчинив тобі Бог! (Луки 8, 39)

Аватар користувача
Історик
дописувач
дописувач
Повідомлень: 65
З нами з: 08 жовтня 2008, 20:59
Звідки: Хмельницький

Повідомлення Історик » 24 січня 2009, 18:57

Кожен з нас сліпець, шо сидить край дороги, по якій ходить Христос. Почувши про Нього ми, не зважаючи на заборони та перешкоди (з боку світу, нашої пошкодженої хріхом природи), голосно взиавємо "Сину Давидів, змилуйся надо мною!" Що цікаво, св. отці бачать тут прообораз молитви Ісусової. То ж частіше необхідно нам коритстуватись цією прекрасною молитвою, щоб отримати прозріння духовне.

ljubomyr_ps
старець
старець
Повідомлень: 506
З нами з: 27 жовтня 2008, 20:14
Звідки: Місто на кордоні

Повідомлення ljubomyr_ps » 24 січня 2009, 22:23

“Покайтесь, бо Небесне Царство близько.”
каяття-сповідь - одна з перших і головних сходинок навернення.
Чи ми, сьогоднішні християни потребуємо навернення, потребуємо каяття?. Безумовно що так. Гріх і неопоганство увійшло у всі сфери нашого життя - гроші, влада, карєра, телевізор, жага споживання та багато іншого часто густо замінюють часами нам Бога. Ми ніби віруємо, молимось, ходимо до церкви, а потім вертаємось до звичних нам божків. Чи можна щось змінити?.
Господь один і той самий, слово Боже - Біблія та ж сама, тому покаймось бо Небесне Царство близько.
http://christusimperat.org/uk/node/2535
Життя таке коротке - поспішаймо творити добро!

Аватар користувача
Історик
дописувач
дописувач
Повідомлень: 65
З нами з: 08 жовтня 2008, 20:59
Звідки: Хмельницький

Повідомлення Історик » 26 січня 2009, 15:42

1 лютого, Неділя 32-га по ЗСД, про Закхея. Лк. 94 зач., 19:1-10
1 І, ввійшовши Ісус, переходив через Єрихон.
2 І ось чоловік, що звався Закхей, він був старший над митниками, і був багатий,
3 бажав бачити Ісуса, хто Він, але з-за народу не міг, бо малий був на зріст.
4 І, забігши вперед, він виліз на фі?ове дерево, щоб бачити Його, бо Він мав побіч нього проходити.
5 А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув угору до нього й промовив: Закхею, зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!
6 І той зараз додолу ізліз, і прийняв Його з радістю.
7 А всі, як побачили це, почали нарікати, і казали: Він до грішного мужа в гостину зайшов!
8 Став же Закхей та й промовив до Господа: Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо.
9 Ісус же промовив до нього: Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраамів.
10 Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!

Аватар користувача
Історик
дописувач
дописувач
Повідомлень: 65
З нами з: 08 жовтня 2008, 20:59
Звідки: Хмельницький

Повідомлення Історик » 27 січня 2009, 00:02

Ми підходимо до Великого Посту і недільні читання спонукатимуть нас до покаяння.
Христос завітав до Закхея, який очевидно був неправедним, і це нагорода не за просту цікавість,- щось надзвичайне відбулось в серці Закхея: "половину маєтку віддам убогим, а кого скривдив,- верну вчетверо". І Христос називає його "сином Авраама", сином віри, причасником спасіння.
Це чудовий приклад покаяння, не простого сорому чи жалю за якісь вчинки, а дієвої зміни життя. Мені дуже хочеться звернути увагу на те, як грецькою звучить термін "покаяння" - "μετάνοια" ("метанойа") - переміна стану, свідомості! Тобто покаяння - не статичний, а динамічний процес, який заключається в дійовій та творчій зміні життя та свідомості.

Аватар користувача
ola
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 211
З нами з: 21 серпня 2007, 01:27
Звідки: Івано-Франківськ
Контактна інформація:

Повідомлення ola » 27 січня 2009, 17:36

цікаво, що історія Закхея показує ніби дві форми навернення.
Перша:
Закхей (...) бажав бачити Ісуса, хто Він, і, забігши вперед, він виліз на фігове дерево, щоб бачити Його, бо Він мав побіч нього проходити.

Тут видно, з одного боку, рішення людини і з іншого - "першість", "сирість" цього "людського" навернення. Закхея вже цікавить Ісус до тієї міри, що він, податковець, людина поважна, робить "дивний" (в очах людей) вчинок - вилазить на дерево. Ніби, певною мірою, стрибає вище своєї голови... Це певне зусилля волі, без якого, напевно, можна повірити (бо ж віра - дар), але неможливо навернутися, тобто вибрати Ісуса-Дорогу, Ісуса-Правду, Ісуса-Життя.

Проте важливішим є друге навернення:
А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув угору до нього й промовив: Закхею, зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм! І той зараз додолу ізліз, і прийняв Його з радістю.

Ісус помічає Закхея і виражає це певним знаком: Він кличе його. Називає по імені (до речі, без титулу, яким, певно, "нагороджували" його всі інші - "митар"), просто каже йому "Закхею".
Ісус Сам "спускає Закхея з небес (Закхеєвого уявлення про те, як можна побачити, зустріти Ісуса :wink: ) на землю (Ісусового плану-максимуму :) )"

Наслідком того, що Ісус Сам навертає Закхея до Себе, є те, що, по-перше, Закхей прийняв Ісуса у своєму домі. І вже, як свідчить текст, не просто Ісуса з Назарету, а "Господа".

"Ось стою при дверях і чекаю, як хто почує мій голос і двері відчинить, ввійду до нього й вечерятиму з ним" (Одкр. 3, 20)

А по-друге:
Став же Закхей та й промовив до Господа: Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо


Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!


МАРАНАТА!
Вернися до дому свого, і розкажи, які речі великі вчинив тобі Бог! (Луки 8, 39)

Аватар користувача
Історик
дописувач
дописувач
Повідомлень: 65
З нами з: 08 жовтня 2008, 20:59
Звідки: Хмельницький

Повідомлення Історик » 02 лютого 2009, 16:56

8 лютого, Неділя Митаря та фарисея. Лк. 89 зач. 18:10-14
10 Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник.
11 Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник.
12 Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!
13 А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!...
14 Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться.

Аватар користувача
Історик
дописувач
дописувач
Повідомлень: 65
З нами з: 08 жовтня 2008, 20:59
Звідки: Хмельницький

Повідомлення Історик » 02 лютого 2009, 16:57

"По якій причині Церква призначила читання цього Євангелія перед тим, як вступити у Великий піст? З ціллю зберегти нас від зарозумливості та зневажливого ставлення до ближніх, при яких почуття покаяння ніяк не знайде собі місця в серці. Якщо ж піст не прикраситься плодом покаяння, то й подвиг посту буде даремним. Цього навіть мало: він принесе нам шкоду, посиливши в нас зарозумливість і самовпевненість. Така властивість всіх телесних подвигів і видимих добрих діл. Якщо ми, звершуючи їх, думаємо приносити Богу жертву, а не оплачувати наш неоплатний борг, то добрі діла і подвиги стають в нас батьками душепагубної гордості." Св. Ігнатій (Брянчанінов)

Аватар користувача
Олюнька
старець
старець
Повідомлень: 1445
З нами з: 23 січня 2008, 10:42
Звідки: Львів
Контактна інформація:

Повідомлення Олюнька » 05 лютого 2009, 16:39

Тут є невелика проповідь на цю неділю:
http://charnetskyj.org.ua/publ/2-1-0-32
Моє шанування! Ваша с. Катерина, МНІ

Аватар користувача
Олюнька
старець
старець
Повідомлень: 1445
З нами з: 23 січня 2008, 10:42
Звідки: Львів
Контактна інформація:

Повідомлення Олюнька » 15 березня 2009, 18:42

Вже місяць як упокоїлась ця тема, а ніхто уваги й не звернув. :cry:
Моє шанування! Ваша с. Катерина, МНІ

Аватар користувача
o.Mykil
старець
старець
Повідомлень: 3456
З нами з: 11 вересня 2008, 10:57
Звідки: Galicia
Контактна інформація:

Повідомлення o.Mykil » 15 березня 2009, 21:17

Олюнька писав:Вже місяць як упокоїлась ця тема, а ніхто уваги й не звернув. :cry:


Але вона живе та процвітає в Церкві Христовій! :)
Посадім любові квіти
На життєвій ниві:
Хоче всіх Господь зустріти
На шляху правдивім!

ljubomyr_ps
старець
старець
Повідомлень: 506
З нами з: 27 жовтня 2008, 20:14
Звідки: Місто на кордоні

Повідомлення ljubomyr_ps » 28 травня 2009, 11:36

"Іван бо водою хрестив, - ви ж охрещені будете Духом Святим...
Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і моїми ви свідками будете...аж до останнього краю землі"...

"Мужі галилейські - чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус. що вознісся на Небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на Небо!"
Тоді вони повернулись до Єрусалиму...
А прийшовши, увійшли вони в горницю, де й перебували... Вони всі однодушно були на невпинній молитві... (Дії 1,4-14.)

Так і нам треба послухатись голосу Ангела Божого й не задивлятись марнославно на небо а краще дивитись "під ноги" щоб не спотикатись (грішити) - перебувати неустанно в молитві. Увійти в горницю свого серця усамітнитись перебуваючи з Богом у молитві й спогляданні духовному - стяжаючи на себе і на близьких за кого молимось благодать Духа Святого.
Залишилось 10-9 днів до зіслання Святого Духа є час і нагода відмовити девятницю разом з вервицею до Святого Духа адже згадаймо слова Господні "Зішлю вам Утішителя - Духа Благодаті", "Все що попросите в імя Господнє - Станеться вам!"
Дорогі форумчани перебуваймо однодушно у молитві за Матір Україну за святу нашу Церкву....
Життя таке коротке - поспішаймо творити добро!

Аватар користувача
ola
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 211
З нами з: 21 серпня 2007, 01:27
Звідки: Івано-Франківськ
Контактна інформація:

Повідомлення ola » 15 серпня 2009, 21:46

Вже місяць як упокоїлась ця тема, а ніхто уваги й не звернув.


Але вона живе та процвітає в Церкві Христовій!

чи це не чудово?!!! :)

У мене натхнення щодо суботнього, сьогоднішнього Євангелія :)

«Коли вони прийшли в Капернаум, підійшли збирачі дидрахми до Петра та й питають: “Чи заплатить ваш учитель дидрахму?” “Так”, – каже. І як увійшов до хати, випередив його Ісус, мовивши: “Як тобі, Симоне, здається? Земні царі з кого беруть данину чи податок? Із своїх синів чи з чужих?” А коли відповів: “З чужих”, – Ісус сказав до нього: “Отож, сини вільні. Однак, щоб вони нам цього не взяли за зле, піди до моря, закинь вудку, візьми першу, яка попадеться, рибу, і відкрий їй рота: там знайдеш ти статир; візьми його й дай їм за мене й за себе” (Мт. 17, 24-27). Ісус знає, що буде у шлунку тієї риби, яку спіймає рибалка Петро. Ісус не каже Петрові, до якого саме побережжя він має підійти, о котрій годині. Бог стереже мій вхід і мій вихід, Він знає більше, тому не боюся жити як вільна дочка Бога.
Напевно, це тема моєї наступної молитви:-)
Вернися до дому свого, і розкажи, які речі великі вчинив тобі Бог! (Луки 8, 39)

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Неділя про Блудного сина

Повідомлення о.Олег » 12 лютого 2012, 18:47

Зображення
У чоловіка одного було два сини. І молодший із них сказав батькові: Дай мені, батьку, належну частину маєтку! І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно. А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати. І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней. І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому. Тоді він спам'ятався й сказав: Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину! Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе... Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів... І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм... А батько рабам своїм каже: Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся! І почали веселитись вони. А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався до дому, почув музики та танці. І покликав одного зо слуг, та й спитав: Що це таке? А той каже йому: То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, бож здоровим його він прийняв. І розгнівався той, і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. А той відповів і до батька сказав: Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я... Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, ти для нього звелів заколоти теля відгодоване... І сказав він йому: Ти завжди зо мною, дитино, і все моє то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!

як просто і... всеохопно...
Господи Ісусе Христе, Сину Божий - помилуй мене грішного!
Батько у рембранта
Зображення
думаю завжди... що Бог чекає і... як важливо, щоб Дочекався
Зображення
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

гість
дописувач
дописувач
Повідомлень: 86
З нами з: 04 грудня 2008, 00:07
Контактна інформація:

Re: Неділя про Блудного сина

Повідомлення гість » 13 лютого 2012, 22:18

Проповідь Глави УГКЦ на Неділю блудного сина - http://catholicnews.org.ua/propovid-gla ... sina#point
Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського на Неділю блудного сина - http://catholicnews.org.ua/slovo-arkhiy ... blud#point

Patlatus
дописувач
дописувач
Повідомлень: 137
З нами з: 05 серпня 2011, 11:57

Роздуми над притчею про багатого юнака

Повідомлення Patlatus » 10 березня 2012, 09:40

Роздуми над притчею про багатого юнака. Вчора я переглядав в ютубі відео зустрічі патріарха Святослава з молоддю в Тернополі від четвертого березня цього року. А сьогодні зранку на молитві мені якось згадався уривок з його промови, де він згадував притчу про багатого юнака і закликав поставити собі запитання, що є найважливішим в моєму земному житті, до чого я найбільше прив'язаний, чи можу я це все залишити, і йти за Богом, виконувати Божу волю. Колись я був гедоністом, і найбільшою цінністю була для мене погоня за пристрастю, за задоволенням, за поцілунками й обіймами з дівчатами, за самовдоволенням, самовивищенням. Потім я перестав за цим ганятися, принаймні за частиною із цього. Якщо більше часу проводиш в молитві, або не байдикуєш цілий день, і знаходиш собі роботу, і цілий день по буднях працюєш, що навіть іноді часу і помолитися бракує, то вже не ганяєшся за дівчатами, і менше ганяєшся за земними насолодами. Отже, навіть якщо я був до цього надзвичайно сильно прив'язаний, і це могло бути для мене найбільшою втіхою, тепер воно вже цим не є, наскільки мені здається. Можливо, великою своєю цінністю я вважав свій розум, здібність до аналітично-логічного мислення, різні свої успіхи в школі, гімназії, ліцеї, університеті, на олімпіадах. Кожна людина багата чимось іншим. Я можу поставити себе на місце того багатого юнака в притчі, якщо замінити прикметник 'багатий' на 'багатий короткотривалими стосунками з дівчатами' або на 'багатий на раціонально-логічне мислення'. Чи я міг би це все залишити, і йти за Богом? Адже Божа мудрість набагато більша за мій розум чи мої міркування. Нібито ніколи раніше не думав, що цитата з Біблії «Знищу мудрість мудрих і розум розумних знівечу! Де мудрий? Де учений? Де дослідувач віку цього?» Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? А що світ своєю мудрістю не спізнав Бога у Божій мудрості, то Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрости шукають, - ми проповідуємо Христа розп'ятого: ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган, а для тих, що покликані, -чи юдеїв, чи греків - Христа, Божу могутність і Божу мудрість. Бо, нібито немудре Боже - мудріше від людської мудрости, і немічне Боже міцніше від людської сили. Погляньте, брати, на звання ваше: не багато мудрих тілом, не багато сильних, не багато благородних; але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, - незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було,щоб жадне тіло не величалося перед Богом.Тож через нього ви у Христі Ісусі, який став нам мудрістю від Бога і оправданням, і освяченням, і відкупленням, щоб було, як написано: «Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться.» (1Кор.1, 19-31) могла б стосуватися і мене. Важко сказати, чи я зараз до цього прив'язаний. Мабуть, що так.

Аналізуючи свою поведінку в минулому, приходжу до висновку, що, можливо, важливою для мене раніше була слава, увага, навіть на олімпіади я ходив на половину через те, що мені було цікаво порозв'язувати задачки, а на половину через те, що очікував похвали від родичів, вчителів, викладачів та суспільства загалом у випадку досягнення результатів. Відповідно, якась помилка чи неотримання абсолютно найкращого результату були для мене величезною трагедією, кінцем світу, мабуть, в першу чергу через те, що я розумів, якщо я не буду найкращим, то не отримаю максимальну кількість почестей. Я був тоді максималістом і перфекціоністом навіть. Коли я ходив на конкурс гри на уявній гітарі і на конкурс містер Львів я теж це робив, щоб отримати увагу. Але в тому випадку я не був перфекціоністом, мені не було настільки важливо, який результат я здобуду, важливим для мене було лише увага людей під час самого виступу. З цієї самої причини я понастворював собі профайли в ютубі і купу відео туди залив. Просто, щоб неначе як якийсь енергетичний вампір-фрік звертати на себе увагу, і отримати енергію і задоволення від інших людей. Цікаво, чи я зараз до цього прив'язаний? Мабуть, що частково. Пробую якось відв'язатися від того. І тут плавно переходимо до однієї з найбільших залежностей. Інтернет. Кумедно було чути на тому відео зустрічі патріарха Святослава історію про те, як двоє людей спілкувалися через інтернет, а жили через стінку, і потім дуже здивувалися, коли виявилося, що вони сусіди. Чи не є я залежний від інтернету? Точно, що був. Навіть зараз цей пост пишу в інтернеті, а не обговорюю ірл (ін ріал лайф, в живому світі). Мабуть, що частково ще досі залежний. В принципі, це сильно пов'язано з роботою і аспірантурою. Я пробував постановити для себе піст заходити в інтернет тільки по роботі і по аспірантурі, але нібито я не зовсім цю свою постанову дотримую... Чи не є для мене інтернет замінником звичайного живого спілкування? Цілком можливо.

Повитягувавши колоди з власних очей, хочеться присікатися до скалок в чужих очах. Маю знайому, для якої, на мою думку, найважливішим є гроші і кар'єра. Не зважаючи на те, що вона була охрещена немовлям, вона не вірить в християнського Бога, а каже, що вірить в реінкарнацію. І на мої спроби проповідництва відповідає, що якби я народився не тут, а десьінде, то я би не був християнином. Згідно з цією логікою, я мав би бути язичником, бо споконвічна віра на Україні - поганство-язичництво. В принципі, я деякий час спілкувався з сектою Каганця, так що з тим стикався, але більше до того повертатися не хочу. А також, згідно з цією логікою, християни, яких вбивають в Єгипті, Сирії, Ізраїлі, самі винні, бо не там народилися. Не знаю, чи варто їй якось ще проповідувати, чи допоможе їй, якщо розказати згадану притчу в заголовку статті, притчу про багача і лазаря, про багача, в якого рясно зародила нива. Та й нібито щось із того я їй вже розказував. А може, я помиляюся, і вона зовсім не прив'язана до грошей. Подарувала мені на день народження дорогі чоловічі духи, якими я навіть не користувався, боявся, щоб не мати алергії, а я їй подарував на її день народження Біблію. Хоча навряд чи їй знадобиться мій подарунок.

Ще в інтернеті спілкуюся з однією вірменкою. Їй надзвичайно подобається, як я їй проповідую. Не знаю, це добре, чи погано? Я звик, коли українкам щось намагаєшся проповідувати, зустрічаєш рішучий опір. А ця вірменка якось дуже дивно реагує, і взагалі якась вона дивна.
Востаннє редагувалось 10 березня 2012, 15:48 користувачем Patlatus, всього редагувалось 1 раз.

Bohdan_
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 151
З нами з: 21 вересня 2011, 11:53

Re: Роздуми над притчею про багатого юнака

Повідомлення Bohdan_ » 10 березня 2012, 11:02

до цитати з біблії. на мою думку тут сказано про людей сучасного світу які мають голову(розум) все а є люди які потребують допомоги (неповносправні) в тому буде секрет тої притчі через слабість неповноспраних люди забувають, сміються з бідних неповносправних людей і то є той камінь спотиканя де розумні будуть понижені а слабкі повишені. як на мене неправильне розуміння

Знищу мудрість мудрих і розум розумних знівечу! Де мудрий? Де учений? Де дослідувач віку цього?» Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? А що світ своєю мудрістю не спізнав Бога у Божій мудрості, то Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді.

що Бог забере мyдрість незабeре наоборот ту мудрість людина має сама повишувати страючись навчитись чогось нового і правилно ту мудрість використовувати...
розумні будуть нерозумні і наоборот. людина білшості розумна багато знає але забуває на пару речей
1. дивиться на інших очима і тим самим небачить ціни другої людини. (очима всього непобачиш головне скрите в душі людини)
2. Любов до ближнього чому ми тих кого любимо стараємось про них але тим котрі нам в очах негарні ми страємось відвертатись і казати не я перший не я останій? (Щастя йде від Бога, про нього неголовне ходити але любити)

все мною написане мушу правду сказати не моя мудрість але мудрість св ященика Олега Жаровського і його праці яку він зробив робить і буде робити. помагаючи іншим людям тут є все про що я пишу :

http://www.youtube.com/watch?v=aO771cwk1Yc

Аватар користувача
Yur
старець
старець
Повідомлень: 585
З нами з: 19 квітня 2010, 03:48
Звідки: Chicago Il

Re: Роздуми над притчею про багатого юнака

Повідомлення Yur » 10 березня 2012, 19:10

Притча про багатого юнака - якравий приклад самої суті християнства, показує усю бездну між законним людським й досконалим Божественим. Якщо вдуматись, чим можемо дорікнути багатому юнаку, що змалку живе за Законом і виконує Божі Заповіді?. І такі заслуговують на спасіння, бо зрештою на запитання юнака, що робити, аби вспадкувати вічне життя, Ісус нагадує йому про Заповіді. Отже цього мало б бути достатньо.
Але щось заставляє юнака прийти до Ісуса. Сама постать Ісуса притягує юнака й ставить нові запитання, хоч відповідь здавалось би відома: "виконуй Заповіді " Юнак відчуває, що Ісус вище Закону і вище Заповідей. Він Сама Божествена Досконалість, до котрої нас закликає (Мат. 5:48), й заради якої людина має пожертвувати усим земним. Багатий юнак не готовий на таке, земні прив'язі надто міцні. Як їх позбутися ...

А Ісус відказав їм: Поправді кажу вам: Немає такого, щоб покинув свій дім, або дружину, чи братів, чи батьків, чи дітей ради Божого Царства,
і не одержав би значно більш цього часу, а в віці наступнім життя вічне. (Луки 18:29,30)
Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! (Матвія 12:36)

Patlatus
дописувач
дописувач
Повідомлень: 137
З нами з: 05 серпня 2011, 11:57

Re: Роздуми над притчею про багатого юнака

Повідомлення Patlatus » 11 березня 2012, 10:33

О, знайшов посилання, де розписано те, що мене торкнуло:
http://catholicnews.org.ua/blazhennishi ... -khr#point

Свою відповідь на питання Глава УГКЦ розпочав прикладом багатого юнака, який спитав Ісуса, що йому бракує до вічного життя: «Притча показує нам, що своїми силами виконувати всі Божі заповіді є неможливо. І неможливо бути християнином, лише не роблячи зла. Христос каже: «Лиши свою найбільшу прив’язаність і я дам тобі те, чого тобі ще бракує. Досконалим тебе зробить не твоє людське зусилля, а досконалим тебе зробить Божа сила, яку ти отримаєш, будучи моїм учнем». Ісус каже: «Прийди до моєї спільноти, стань моїм учнем і отримай те, що я тобі дав».


«Тому бути християнином не означає бути тільки доброю людиною, бо є багато добрих людей, які не є християнами. Бути християнином – означає отримати від Христа ту святість, ту силу, ту досконалість, яка є тільки в одному Богові».
«Християнин – це особа, яка ніколи не може погодитись зі злом. Дуже важливо навчитися не відповідати злом на зло…Треба вміти нейтралізовувати зло. Християнин - це особа в середовищі, яка має силу це зло нейтралізувати в такий спосіб: не дати, щоб це зло мене занечистило. Тоді того зла буде потрошки ставати менше».

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення о.Олег » 25 липня 2012, 12:25

наші думки/дискусії навколо "розважань над Євангелієм"
Святий Іван Золотоустий
Зображення
Беседа 54. "Придя же в страны Кесарии Филипповой, Иисус спрашивал учеников Своих: за кого люди почитают Меня, Сына Человеческого" (Матф. 16:13)?

Изъяснение 16:13-23. Для чего Христос спрашивает учеников предварительно о мнении народа о Нем. - В каком смысле Петр исповедал Христа Сыном Божиим. - Единосущие Христа с Отцом. - Почему до страданий Спаситель запрещал разглашать, что Он есть Христос. - Тайна креста и воскресения неизвестна была и апостолам. - Не должно стыдиться креста Христова. - С какими мыслями и расположениями должно совершать знамение креста. - Сила креста. - Христианин не должен иметь ничего общего с землею. - Легкоисполнимость заповедей.

1. Для чего евангелист упомянул об основателе города? Для того, что была другая Кесария, именно Стратонова; а Иисус Христос спрашивал учеников не в Стратоновой, а в Филипповой, отведя далеко от иудеев, чтобы они, освободившись от всякого опасения, смело высказали все, что у них было в мыслях. Для чего же Он спросил сначала не об их мнении, а о мнении народа? Для того чтобы они, сказав народное мнение, потом, будучи спрошены: "а вы за кого почитаете Меня"? - самым порядком вопросов были возведены к высшему разумению, и не стали о Нем так же низко думать, как и народ. По той же причине спрашивает их не в начале проповеди, но когда сотворил много чудес, беседовал с ними о многих и высоких истинах и многократно доказал Свою божественность и единство с Отцом, тогда уже предлагает им этот вопрос. И не говорит: за кого Меня почитают книжники и фарисеи? - хотя они часто приходили к Нему и беседовали; но желает знать непритворное мнение народа: "за кого люди почитают Меня"? Мнение народа было хотя и гораздо ниже надлежащего, но без всякого лукавства; мнение же книжников и фарисеев внушено было сильной злобой. И показывая, как сильно желает, чтобы исповедовали Его воплощение, говорит: "Сына человеческого", - разумея под этим и божество, как нередко и в других местах Он делает. Так говорит: "никто не восходил на небо, как только сошедший с небес Сын Человеческий, сущий на небесах" (Иоан. 3:13); и в другом месте: "если увидите Сына Человеческого восходящего туда, где был прежде" (Иоан. 6:62). Потом, когда ученики сказали Ему: "одни за Иоанна Крестителя, другие за Илию, а иные за Иеремию, или за одного из пророков" (Матф. 16:14), и объявили Ему ложное мнение народа, - тогда присовокупил: "а вы за кого почитаете Меня" (Матф. 16:15)? Этим вторым вопросом Он побуждает их думать о Нем выше, и дает разуметь, что первое мнение весьма мало соответствует Его достоинству. Для того Он требует от них другого мнения, и предлагает другой вопрос, чтобы они не думали о Нем одинаково с народом, который видел чудеса, превышающие силы человека, и почитал Его человеком, хотя таким, который воскрес из мертвых, как говорил и Ирод. Но Он, отклоняя от таких догадок, говорит: "а вы за кого почитаете Меня", - вы, которые всегда со Мной были, видели Мои чудеса и сами творили через Меня многие чудеса? Что же на это отвечает Петр, уста апостолов, всегда пламенный, глава в лике апостольском? На вопрос, предложенный всем, отвечает от себя. Когда Христос спрашивал о мнении народа, тогда все отвечали на Его вопрос; когда же об их собственном, то Петр не терпит, предупреждает и говорит: "Ты - Христос, Сын Бога Живого" (Матф. 16:16)! Что же сказал Христос? "Блажен ты, Симон, сын Ионин, потому что не плоть и кровь открыли тебе это" (Матф. 16:17). Конечно, если бы Петр исповедал Его сыном не в собственном смысле и не от самого Отца рожденным, то это не было бы делом откровения; если бы он почел Его сыном, подобным многим, то его слова не заслуживали бы блаженства. И прежде еще бывшие на корабле, после бури, говорили: "истинно Ты Сын Божий" (Матф. 14:33), однако не были названы блаженными, хотя и истину сказали. Они исповедали Его не таким сыном, как Петр, но признавали воистину сыном подобным многим, даже превосходнейшим многих, только не из самой сущности Отца рожденным.

2. И Нафанаил также говорил: "Равви! Ты Сын Божий, Ты Царь Израиля" (Иоан. 1:49), однако же, не только не называется блаженным, но еще обличается Господом за то, что много еще не досказал истины. Потому Христос и прибавил: "ты веришь, потому что Я тебе сказал: Я видел тебя под смоковницею; увидишь больше сего" (Иоан. 1:50). За что же Петр называется блаженным? За то, что он исповедал Его истинным Сыном. По этой-то причине Христос других не назвал блаженными, но, говоря с Петром, показал, кто и открыл ему. Чтобы исповедание Петрово не показалось многим сказанным из дружбы и лести, и в знак особенного к Нему расположения, - потому что он весьма любил Христа, - и указывает Того, Кто внушил ему, чтобы ты разумел, что Петр только произносил, а научал его Отец, и чтобы ты верил, что слова эти не выражают человеческое мнение, но божественное учение. Но почему Христос не открывает Себя сам, - не говорит: Я Христос, - но достигает этого вопросом Своим и заставляет произнести исповедание учеников. Потому что это и Ему тогда было приличнее и нужнее, и их более побуждало верить сказанному. Видишь ли, как Отец открывает Сына? Как Сын открывает Отца? "Отца не знает никто", сказано, "кроме Сына, и кому Сын хочет открыть" (Матф. 11:27; Лук. 10:22). Таким образом, не через другого кого можно познать Сына, как только через самого Отца; и не через другого кого можно познать Отца, как только через Сына, так что и из этого видно, что Они равночестны и единосущны. Что же говорит Христос? "ты - Симон, сын Ионин; ты наречешься Кифа" (Иоан. 1:42). Так как ты проповедал Моего Отца, то и Я именую родившего тебя, и как бы так говорит: как ты сын Ионин, так и Я Сын Моего Отца. Иначе излишне было бы говорить: "ты - сын Ионин". Но когда Петр назвал Его Сыном Божьим, тогда Христос, чтобы показать, что Он так же есть Сын Божий, как Петр сын Ионин, т. е. одной сущности с родившим, присовокупил: "и Я говорю тебе: ты - Петр, и на сем камне" - т. е. на вероисповедании – "Я создам Церковь Мою" (Матф. 16:18). Этими словами Господь показывает, что отселе многие будут веровать, ободряет дух Петра и делает его пастырем: "и врата ада не одолеют ее". Если же не преодолеют ее, то тем более Меня. Поэтому не смущайся, когда услышишь, что Я буду предан и распят. Далее обещает и другую почесть: "и дам тебе ключи Царства Небесного" (Матф. 16:19). Что значит: "и Я дам тебе"? Как Отец дал тебе познание обо Мне, так и Я дам тебе; не сказал - умолю Отца, хотя и это было бы важным доказательством Его могущества и неизреченно великим даром; но: "Я дам тебе". Что же даешь Ты, скажи мне? Ключи неба, чтобы "что свяжешь на земле, то будет связано на небесах, и что разрешишь на земле, то будет разрешено на небесах". Как же не может дать того, чтобы сесть одесную и ошуюю - Тот, Который говорит: Я дам тебе? Видишь ли, как Христос этими двумя обещаниями возводит Петра к высокому о Нем мнению, как открывает Себя и показывает истинным Сыном Божьим? Он обещает даровать ему то, что собственно принадлежит одному Богу, именно: разрешать грехи, сделать Церковь непоколебимой среди всех волнений, и простого рыбаря явить крепчайшим всякого камня, когда восстанет на него вся вселенная. Подобным образом и Бог Отец сказал, беседуя с Иеремией, что полагает его, как столп медный и как стену (Иерем. 1:18); но Иеремия поставлен был для одного народа, а Петр для целой вселенной. Хотелось бы мне спросить тех, которые унижают Сына: какие больше дары - те ли, которые Отец дал Петру, или те, которые дал Сын? Отец даровал Петру откровение о Сыне; Сын же откровенное познание об Отце и о самом Себе посеял во всей вселенной, и простому смертному вручил, дав ему ключи, власть над всем небесным; и он распространил Церковь по всей вселенной, и явил ее сильнейшей самого неба. "Небо и земля прейдут, но слова Мои не прейдут" (Матф. 24:35). Как же меньше Тот, Кто дал такую власть и совершил такие дела? Говоря это, я не отделяю дел Отца от дел Сына: "все через Него начало быть, и без Него ничто не начало быть" (Иоан. 1:3); но хочу обуздать бесстыдный язык дерзающих унижать Сына.

3. Из всего этого познай власть Христа. "И Я говорю тебе: ты - Петр, и на сем камне Я создам Церковь Мою, и врата ада не одолеют ее; и дам тебе ключи Царства Небесного. Тогда", - сказав это, - "Иисус запретил ученикам Своим, чтобы никому не сказывали, что Он есть Иисус Христос" (Матф. 16:18-20). Для чего Он запретил? Для того чтобы, по удалении соблазнителей, по совершении крестного подвига и по окончании всех Его страданий, когда уже некому было препятствовать и вредить вере в Него многих, тогда чисто и твердо напечатлелось в уме слушающих верное о Нем понятие. Могущество Его не так еще очевидно обнаруживалось. Поэтому Он хотел, чтобы апостолы тогда уже начали проповедовать о Нем, когда очевидная истина проповедуемого и сила событий будут подтверждать слова их. Действительно, иное было дело видеть, что Он то чудодействует в Палестине, то подвергается поношениям и гонениям (особенно, когда за чудесами должен был последовать крест), и иное дело видеть, что вся вселенная Ему покланяется и верует в Него, и что Он уже не терпит ни одного из тех страданий, которые претерпел. Поэтому-то Он и повелел никому не сказывать. Раз укоренившееся, а потом исторгнутое, трудно уже насадить и удержать во многих; напротив, что однажды принялось и остается на своем месте и ничем не бывает повреждаемо, то легко прозябает и возрастает. Если те, которые видели многие чудеса и слышали столько неизреченных тайн, соблазнились при одном слухе о страданиях, притом не только прочие апостолы, но и верховный из них Петр, то представь, какому бы соблазну подвергся народ, если бы он знал, что Христос есть Сын Божий, и потом увидел, что Его распинают и оплевывают, между тем не разумел бы сокровенного в этих тайнах, не приняв еще Святого Духа? Если и ученикам Христос говорил: "еще многое имею сказать вам; но вы теперь не можете вместить" (Иоан. 16:12), то тем более смутился бы прочий народ, если бы прежде надлежащего времени открыта ему была высочайшая из тайн. Вот почему Он и запретил сказывать! И действительно, как важно было познать полное учение не прежде, чем после этих событий, когда миновали соблазны, познай то из примера верховного апостола. Тот же самый Петр, который после стольких чудес оказался таким слабым, что даже отрекся Иисуса и убоялся простой служанки, - когда совершились уже крестные страдания, когда он увидел ясные доказательства воскресения и когда ничто уже его не соблазняло и не устрашало, тот же Петр с такой непоколебимостью защищал учение Духа, что, не смотря на все угрожавшие ему опасности и тысячи смертей, сильнее льва устремлялся на народ иудейский. Итак, справедливо запретил Он сказывать прежде креста народу, когда прежде креста опасался все открыть и тем, которые должны быть наставниками. "Еще многое имею сказать вам", - говорит Христос, - "но вы теперь не можете вместить". И действительно, многого они еще не разумели в Его словах, чего прежде креста Он ясно не открыл им; после же воскресения они поняли некоторые из Его слов. "С того времени Иисус начал открывать ученикам Своим, что Ему должно идти в Иерусалим и много пострадать" (Матф. 16:21). "С того времени": с которого времени? С того, когда насадил в них учение о Своей божественности, - когда положил начало обращения языков. Но и тогда они не поняли еще слов Его, - сказано: "но они ничего из этого не поняли" (Лук. 18:34); они все еще оставались как бы в некоем мраке, не зная, что должно Ему воскреснуть. Вот почему Христос и останавливается на этом трудном для них предмете, распространяет Свое слово, чтобы отверзть их ум и дать уразуметь, что значат слова Его. Но они "не разумели", но "слова сии были для них сокровенны"; они даже боялись спрашивать Его, впрочем, не о том, точно ли умрет Он, но о том, как и каким образом, и что значит эта тайна? Они не знали, что такое значит воскреснуть, и считали важнейшим никогда не умирать. Вот почему, при общем смущении и недоумении учеников, пылкий Петр опять один осмеливается продолжить об этом разговор, но и то не при всех, а наедине, т. е. устранившись от других учеников; И говорит: "будь милостив к Себе, Господи! да не будет этого с Тобой" (Матф. 16:22)! Что это значит? Тот, который удостоился откровения, назван блаженным, так скоро споткнулся и упал так, что побоялся страдания? Но что удивительного, если это случилось с человеком, который не получил о том откровение? Чтобы знать тебе, что он не сам от себя произнес слова ("Ты - Христос, Сын Бога Живого"), - смотри, как он смущается и недоумевает о том, что ему еще не открыто, и, тысячу раз слыша, не понимает, что говорят ему. Он познал, что Иисус есть Сын Божий; а что такое тайна креста и воскресения, - то ему еще не было известно. Сказано: "слова сии были для них сокровенны". Видишь ли, что Христос справедливо запретил сказывать о том другим? Если сказанное так смутило и тех, кому нужно было это знать, то чего не случилось бы с другими? Но Христос, желая показать, что Он ни мало не против собственной воли идет на страдание, даже обличил Петра и назвал сатаной.

4. Да слышат это все те, которые стыдятся крестных страданий Христовых. Если и верховный апостол, и притом, когда не понимал еще всего ясно, назван сатаной за то, что устыдился креста, то какое извинение найдут те, которые при всей очевидности отвергают это таинство? Если слышит такой упрек названный блаженным и исповедавший божество Христово, то подумай, чему подвергнутся те, которые и ныне отвергают таинство креста? Христос не сказал: сатана говорит твоими устами; но: "отойди от Меня, сатана"! потому что противник именно желал того, чтобы Христос не страдал. Вот причина, почему Он с такой силой обличил Петра; Он видел, что и Петр, и другие всего более того боялись, и не могли спокойно слышать. По той причине Он обнаруживает и тайные его мысли, говоря: "думаешь не о том, что Божье, но что человеческое". Что значит: "думаешь не о том, что Божье, но что человеческое" (Матф. 16:23)? Петр, заключая о деле по человеческому и плотскому рассуждению, думал, что страдание для Христа позорно и несвойственно. Итак, проникая в его мысли, Христос говорит: ни мало не несвойственны Мне страдания, но ты так судишь по плотскому разуму; напротив, если бы ты в божественном Духе, освободившись от плотских помыслов, высказал сказанное Мной, то понял бы, что это Мне весьма прилично. Ты думаешь, что страдать для Меня низко, а Я тебе говорю, что эта мысль - не страдать Мне - от дьявола. Так Он страхом противного рассеивает боязнь Петра. Как и Иоанна, когда тот почитал низким для Христа креститься от него, Он убедил крестить, сказав: "так надлежит нам исполнить всякую правду" (Матф. 3:15); как и самому Петру, когда не давал Ему умыть ног своих, сказал: "если не умою тебя, не имеешь части со Мной" (Иоан. 13:8), так и здесь Он вразумил Петра страхом противного и силой обличения, уничтожил страх, возбужденный мыслью о страдании. Итак, никто не стыдись достопокланяемых знаков нашего спасения, которыми мы живем, и начала всех благ, которыми существуем. Но как венец будем носить крест Христов. Через него совершается все, что для нас нужно. Нужно ли родиться - предлагается нам крест; хотим ли напитаться таинственной пищей, нужно ли принять рукоположение, или другое что сделать - везде предстоит нам этот знак победы. Потому-то мы со всяким тщанием начертываем его и на домах, и на стенах, и на дверях, и на челе, и на сердце. Крест есть знамение нашего спасения, общей свободы и милосердия нашего Владыки, который "как овца, веден был на заклание" (Иса. 53:7). Потому, когда знаменуешься крестом, то представляй все значение креста, погашай гнев и все прочие страсти. Когда знаменуешься крестом, пусть на челе твоем выражается живое упование, а душа твоя делается свободной. Без сомнения вам известно, что доставляет нам свободу. Потому и Павел, склоняя нас к этому, - я разумею свободу нам приличную, - упомянув о кресте и крови Господней, убеждает такими словами: "вы куплены дорогой ценой; не делайтесь рабами человеков" (1 Кор. 7:23). Помышляй, говорит, о дорогой цене, какая заплачена за тебя, и не будешь рабом ни одного человека; а под дорогой ценой он разумеет крест. Не просто перстом должно его изображать, но должны этому предшествовать сердечное расположение и полная вера. Если так изобразишь его на лице твоем, то ни один из нечистых духов не сможет приблизиться к тебе, видя тот меч, которым он уязвлен, видя то оружие, от которого получил смертельную рану. Если и мы с трепетом взираем на те места, где казнят преступников, то представь, как ужасается дьявол, видя оружие, которым Христос разрушил всю его силу и отсек голову змея. Итак, не стыдись столь великого блага, да не постыдит и тебя Христос, когда придет в славе Своей, и когда это знамение явится перед Ним, сияя светлее самых лучей солнечных. Тогда крест этот самым явлением своим как бы скажет в оправдание Господа перед целой вселенной и в свидетельство, что с Его стороны все сделано, что только было нужно. Это знамение и в прежние, и в нынешние времена отверзало заключенные двери; оно отнимало силу у вредоносных веществ, делало недействительным яд; оно врачевало смертоносные угрызения зверей. Если оно отверзло врата адовы, отворило твердь небесную, вновь открыло вход в рай и сокрушило крепость дьявола, то, что удивительного, если оно побеждает силу ядовитых веществ, зверей и всего тому подобного?

5. Итак, запечатлей крест в уме твоем и обними спасительное знамение душ наших. Этот самый крест спас и преобразовал вселенную, изгнал заблуждение, ввел истину, землю обратил в небо, людей сделал ангелами. Когда при нас крест, тогда демоны уже не страшны и не опасны; смерть уже не смерть, а сон. Крестом все враждебное нам низложено и попрано. Итак, если кто скажет тебе: ты покланяешься Распятому, отвечай ему радостным голосом и с веселым лицом: покланяюсь и не перестану покланяться. Если он засмеется, ты оплачь его безумие и благодари Господа, что Он оказал нам такие благодеяния, которых без откровения свыше и познать никто не может. Такой человек смеется, ведь, потому только, что "душевный человек не принимает того, что от Духа Божия" (1 Кор. 2:14). То же бывает и с детьми, когда они видят что-нибудь великое и удивительное; если ты станешь объяснять ребенку тайну, он засмеется. И язычники подобны таким детям, а лучше сказать и их безрассуднее, почему и более достойны сожаления, как поступающие по-детски не в детском, а в совершенном возрасте. Поэтому-то они и не заслуживают никакого извинения. Но мы громким, сильным и высоким голосом взываем и говорим, а когда предстанут все язычники, еще с большим дерзновением возопием, что крест есть наша похвала, начало всех благ, дерзновение и все наше украшение. О, если бы я мог сказать с Павлом: "которым для меня мир распят, и я для мира" (Галат. 6:14)! Но не могу, будучи одержим различными страстями. Поэтому увещаю вас, а прежде вас себя самого - распяться миру и не иметь ничего общего с землей, но возлюбить горнее отечество, славу и блага небесные. Мы - воины Царя небесного, мы облеклись в оружие духовное. Зачем же мы живем подобно корчемникам, бродягам и даже подобно червям? Где царь, там должен быть и воин. Мы воины не отдаленного какого-либо царя, но близкого к нам. Земной царь не допустит всех в свой дворец и к своей особе; но Царь небесный хочет, чтобы все были близ царского Его престола. Но как возможно, - скажешь, - чтобы мы, находясь здесь, предстояли Его престолу? Так же, как и Павел, будучи на земле, был там, где серафимы и херувимы, и даже ближе был к Христу, нежели щитоносцы к царю: эти последние обращают свои взоры на многие предметы, Павла же ничто не занимало, ничто не развлекало, но вся мысль его была устремлена к Царю Христу. Если, следовательно, мы захотим, и нам это будет возможно. Если бы Господь отдален был местом, то ты имел бы причину сомневаться; если же Он везде присутствует, то и близок ко всякому, кто все внимание устремил к Нему. Вот почему и пророк сказал: "не убоюсь зла, потому что Ты со мной" (Псал. 22:4). И сам Бог говорит: "разве Я - Бог только вблизи, а не Бог и вдали?" (Иерем. 23:23). Потому как грехи удаляют нас от Него, так добрые дела приближают к Нему: когда еще будешь говорить[1], сказано, "скажет: вот Я!" (Иса. 58:9). Какой отец когда-либо бывал так внимателен к детям? Какая мать так бывает заботлива и всегда ждет, не позовут ли ее дети? Не найдешь ни одного такого отца, ни одной такой матери; только один Бог непрестанно ждет, не воззовет ли к Нему кто из слуг Его, и никогда не оставляет наших прошений, когда просим Его должным образом. Потому-то Он и говорит: когда еще будешь говорить, - ты еще не кончишь своих прошений, а Я уже выслушаю. Итак, будем призывать Его, как Он того хочет. Но как Он хочет? "Разреши", - говорит, - "оковы неправды, развяжи узы ярма, и угнетенных отпусти на свободу, и расторгни всякое ярмо; раздели с голодным хлеб твой, и скитающихся бедных введи в дом; когда увидишь нагого, одень его, и от единокровного твоего не укрывайся. Тогда откроется, как заря, свет твой, и исцеление твое скоро возрастет, и правда твоя пойдет перед тобой, и слава Господня будет сопровождать тебя. Тогда ты воззовешь, и Господь услышит; возопишь, и Он скажет: вот Я!" (Иса. 58:6-9)! Но кто же в состоянии все это сделать, скажешь ты? А я спрошу тебя: кто не в состоянии? В самом деле, что здесь трудного? Что тягостного? Что неудобного? Напротив, это не только возможно, но и так легко, что многие даже сделали более: не только раздирали неправедное писание, но и отдавали все свое; не только укрывали и питали у себя бедных, но трудились до пота, чтобы их прокормить; благодетельствовали не только сродникам, но и врагам.

6. И в самом деле, что трудного в сказанном выше? Не говорят тебе: взойди на гору, переплыви море, возделай столько-то десятин земли, долго постись, надень вретище; но (сказано): подай ближним, подай хлеба, разорви неправедно составленные писания. Что легче этого, скажи мне? Если же тебе и кажется это трудным, то посмотри на награды - и будет для тебя легко. Подобно тому, как цари подвизающимся на ристалищах конских предлагают венцы, награды и одежды, так и Христос среди поприща полагает награды, показывая их в каждом слове пророка, как бы в особой руке. Земные цари, - пусть они будут тысячу раз цари, все же люди: и богатство у них тратится, и щедрость истощается, а потому они и стараются малое показать великим, отчего каждую вещь вручают особому прислужнику, и, таким образом, выставляют на показ. Не так поступает наш Царь: так как Он весьма богат и ничего не делает напоказ, то Он выставляет дары, сложивши все вместе, и если бы эти дары разложить порознь, они были бы неисчислимы и много требовалось бы рук держать их. Чтобы увериться в этом, рассмотри внимательно каждую из наград. "Тогда откроется", сказано, "как заря, свет твой". Не думаешь ли, что тут один дар? Нет, не один; он заключает в себе много почестей, венцов и других наград. Если угодно, разложим и покажем по возможности все богатство; только не поскучайте. И, во-первых, посмотрим, что значит: "откроется"? Не сказано: явится, но: "откроется". Это показывает нам скорость и обилие, и то, как много желает Он нашего спасения, как усиливается и спешит породить эти блага, - показывает, что ничто не удержит этого неизреченного усилия; все это выражает обилие даров и бесчисленное богатство. Что значит: "как заря"? Это значит, что награды даются не после искушений, или испытанных бедствий, но еще прежде. Как плоды, которые показались прежде времени, мы называем ранними, так и здесь, опять выражая скорость, Он также говорит, как и выше сказал: "тогда ты возопишь, и Он скажет: вот Я!" А о каком свете говорит Он? Что это за свет? Не этот чувственный, но другой, гораздо лучший, при котором мы видим небо, ангелов, архангелов, херувимов, серафимов, престолы, господства, начала, власти, все воинство, чертоги и дворы царские. Если ты удостоишься этого света, то и это все УВИДИШЬ; избавишься геенны, ядовитого червя, скрежета зубов, неразрешимых уз, стенания и скорби, непроницаемой тьмы, рассечения надвое, реки огненной, проклятия и места мучения, и пойдешь туда, где нет ни болезни, ни печали, где великая радость, и мир, и любовь, и веселье, и услаждение; где жизнь вечная, слава несказанная и красота неизреченная; где вечные обители, слава Царя недоведомая[2] и такие блага, "не видел того глаз, не слышало ухо, и не приходило то на сердце человеку" (1 Кор. 2:9); где духовный чертог и небесные ложи; где девы с ясными светильниками и облеченные в брачные одежды; где бесчисленное богатство Господа и царские сокровищницы. Видишь ли, сколько наград, и как все они выражены одним словом, и как все совокуплены вместе? Точно также, если станем разбирать и прочие слова, откроем бесчисленнейшее богатство - море неизмеримое! Итак, скажи, будем ли еще медлить и не радеть о вспомоществовании бедным? Нет, умоляю вас; но хотя бы нужно было всем пожертвовать, хотя бы нужно было броситься в огонь и идти против мечей и секир, или другое что потерпеть, - все будем переносить охотно, чтобы получить одеяние царства небесного и неизреченную славу, каковой славы все мы и да сподобимся благодатью и человеколюбием Господа нашего Иисуса Христа, Которому слава и держава во веки веков. Аминь.

[1] Это слова из Септуагинты, в синодальном переводе они отсутствуют. – и.Н.

[2] Слав. – труднопонимаемая. – и.Н.
Беседа 55. "Тогда Иисус сказал ученикам Своим: если кто хочет идти за Мной, отвергнись себя, и возьми крест свой, и следуй за Мной" (Матф. 16:24).

Изъяснение 16:24-27. По примеру Христа должно всегда быть готовым на смерть. - Почему Христос не принуждает, а приглашает к последованию за Собою. - Что значит отвергнуться самого себя. - До чего должно простираться самоотвержение. - Не всякое страдание является последованием Христу. - В чем истинное спасение и истинная погибель души. - Равночестие и единосущие Сына с Отцом. - Похвала жизни иноков. - Изъяснение употребляемой ими молитвы после принятия пищи. - Увещание подражать образу жизни иноков.

1. "Тогда" - когда же? После того, как Петр сказал: "будь милостив к Себе, Господи! да не будет этого с Тобой", и получил в ответ: "отойди от Меня, сатана"! Господь не удовольствовался одним воспрещением, но, желая вполне показать неуместность слов Петра и пользу страданий, сказал: ты Мне говоришь: "будь милостив! да не будет этого с Тобой"; а Я тебе говорю, что не только вредно и пагубно для тебя препятствовать Мне и сокрушаться о Моем страдании, но и ты сам не можешь спастись, если не будешь всегда готов умереть. А чтобы ученики не думали, что страдать для Него бесчестно, то о пользе страдания вразумляет их не одними вышеприведенными словами, но и следующими. Так, у Иоанна говорит Он: "если пшеничное зерно, упав в землю, не умрет, то останется одно; а если умрет, то принесет много плода" (Иоан. 12:24). Итак, здесь, вполне раскрывая пользу страдания, сказанное о необходимости умереть, распространяет не на себя только, но и на них. Такова польза этого подвига, что и для вас не желать умереть - пагубно, а быть готовыми к тому - благо. Впрочем, вполне объясняет это Христос после, а теперь раскрывает только отчасти. И заметь, как Он, говоря это, не принуждает; не сказал, что вам волей или неволей должно пострадать, а что сказал? "Если кто хочет идти за Мной". Я не заставляю, не принуждаю; но предоставляю это собственной воле каждого. Потому и говорю: "если кто хочет". Я приглашаю на доброе дело, а не на злое и тягостное, не на казнь и мучение, к чему Мне нужно было бы принуждать. Дело само по себе таково, что может вас привлечь. Говоря таким образом, Христос только сильнее привлекал к последованию за Ним. Тот, кто принуждает, часто отвращает; а кто предоставляет слушателю свободу, скорее привлекает. Кроткое обращение действеннее принуждения. Потому и Христос сказал: "если кто хочет". Велики те блага, говорит Он, которые Я вам даю, - таковы, что к ним вы охотно будете стремиться. Кто дает золото и предлагает сокровище, тот не станет употреблять насилие. Если же при этих благах не нужно насилия, то тем менее оно нужно при благах небесных. Если свойство самого блага не побуждает тебя стремиться к нему, то ты недостоин и получить его; если же и получишь, то не будешь знать цены полученного. Потому-то и Христос не принуждает, но снисходительно увещевает нас. Так как ученики, смущаясь словами Иисуса, по-видимому, наедине много роптали, то Он говорит: не должно роптать и смущаться. Если вы не верите, что то, о чем Я сказал, будет причиной бесчисленных благ и с вами сбудется, - Я не заставляю, не принуждаю; но кто желает последовать, того призываю. Не считайте последованием Мне то, что теперь делаете, ходя за Мной. Если хотите за Мной идти, то вам надобно будет перенести много трудов, много опасностей. Не думай, Петр, что, поскольку ты исповедал Меня Сыном Божьим, за это одно и можешь ждать венцов; не считай этого достаточным для твоего спасения и не успокаивайся на этом, как будто бы все тобой сделано. Я, как Сын Божий, могу сделать, что ты не подвергнешься бедствиям, но не хочу того для тебя, чтобы было нечто и твое собственное, и чтобы ты заслужил больше похвалы. Какой распорядитель игр на поприще, будучи другом борцу, захочет его увенчать только по милости, без всякой его заслуги и единственно потому, что любит его? Так и Христос тем, которых особенно любит, желает, чтобы они приобретали славу и сами по себе, а не при Его только помощи. Смотри же, как не трудна предлагаемая Им заповедь. Не их одних обрекает Он на бедствия, но дает общую заповедь для всех, говоря: "если кто хочет", жена ли, муж ли, начальник ли, подчиненный ли, - всякий должен следовать по этому пути. И хотя, по-видимому, говорит об одном, а разумеет три действия: отвержение самого себя, взятие креста своего и последование Ему. Два соединены между собой, а одно поставлено особо. Итак, посмотрим, во-первых, что значит отвергнуться самого себя. Наперед исследуем, что значит отвергнуться другого, тогда узнаем и то, что значит отвергнуться самого себя. Итак, что значит отвергнуться другого? Отрекающийся другого, например, брата, или раба, или кого иного, хотя бы и видел, что его бьют, или вяжут, или ведут на казнь, или как иначе мучают, не заступается, не защищает, не соболезнует, не принимает в нем никакого участия, как бы он был совершенно ему чужой. Так точно и Христос желает, чтобы мы не жалели своего тела: бьют ли, гонят ли, жгут ли, или другое что делают, - не жалей себя. Это-то самое и значит жалеть себя. И отцы тогда жалеют детей своих, когда, перепоручая их учителям, приказывают не щадить их. Так и Христос. Он не сказал: пусть не жалеет самого себя, но, что гораздо сильнее, - "пусть отвергается себя", т. е. пусть не имеет ничего общего с самим собой, а пусть обрекает себя на опасности, на подвиги, и их переносит, так, как бы то терпел другой кто-либо. Христос не сказал: да отречется (arnhsasqw), но: "пусть отвергается" (aparnhsasqw), небольшим этим прибавлением придавая большую силу словам Своим, так как последнее гораздо выразительнее первого.

2. "И возьми крест свой". Это следует из первого. Чтобы ты не подумал, что, отвергаясь самого себя, должен переносить словесные только оскорбления и укоризны, Он назначает предел, до которого должно простираться самоотвержение, именно - смерть, и смерть поносную. Поэтому не сказал Он: да "пусть отвергается себя" даже до смерти, но: "возьмет крест свой", разумея поносную смерть, и действие не раз или два раза, но целую жизнь совершаемое. Беспрестанно, говорит Он, имей перед глазами смерть, и каждый день будь готов на заклание. Многие, хотя пренебрегали богатство, удовольствия и славу, но не презирали смерть, а страшились опасностей; поэтому Я, говорит Он, хочу, чтобы Мой подвижник ратовал до крови, и подвиги его продолжались до самого заклания. Итак, если нужно будет претерпеть смерть, и смерть поносную, смерть под проклятием и по подозрению в худых делах, то все должно перенести с мужеством, и еще тому радоваться. "И следуй за Мной". Так как иной, и страдая, не последует Ему, когда страдает не за Него (и разбойники, например, и расхитители гробниц и чародеи терпят много тяжких мучений), то, чтобы ты не подумал, что довольно самых бедствий, от чего бы они ни происходили, Он присовокупляет, какая должна быть причина бедствий. Какая же? Что ни делаешь, ни терпишь, последуй Христу, все за Него претерпевай и соблюдай прочие добродетели. В словах: "и следуй за Мной" заключается и то, чтобы ты оказывал не только мужество в бедствиях, но и целомудрие, и кротость, - и всякую добродетель. То и значит последовать Ему, как должно, чтобы стараться о всякой другой добродетели, и все за Него терпеть. Есть люди, которые, последуя дьяволу, терпят то же и предают за него свои души; но мы терпим за Христа, или лучше сказать, за самих себя. Они терпением вредят себе и здесь, и там; а мы приобретаем пользу и в этой, и будущей жизни. Итак, не крайнее ли это нерадение - не оказывать и такого мужества, какое оказывают погибающие, и это не смотря на то, что нам уготовано столько наград? Притом нам помогает Христос, а им никто. Еще прежде, когда посылал учеников Своих, Господь заповедал им, говоря: "на путь к язычникам не ходите; посылаю вас, как овец среди волков"; и: "поведут вас к правителям и царям" (Матф. 10:5,16,18). А теперь заповедует гораздо сильнее и строже. Тогда говорил о смерти только, а теперь упомянул и о кресте, и кресте всегдашнем: "и возьми", говорит Он, "крест свой", - т. е. да держит и носит его непрестанно. Так и всегда обыкновенно Христос поступал: не сначала, не при первых наставлениях, но постепенно и мало-помалу предлагал труднейшие заповеди, чтобы не встревожить слушателей. Далее, так как заповедь казалась тяжкой, смотри, как Он смягчает ее последующими словами, как предлагает награды, превышающие труды, и не награды только, но и наказания за грехи; о наказаниях распространяется даже более, нежели о наградах, потому что обыкновенно не столько даяния благ, сколько строгая угроза умудряет многих. Смотри же, как Он и здесь начинает, и тем же самым оканчивает. "ибо кто хочет душу свою сберечь, тот потеряет ее, а кто потеряет душу свою ради Меня, тот обретет ее; какая польза человеку, если он приобретет весь мир, а душе своей повредит? или какой выкуп даст человек за душу свою" (Матф. 16:25-26)? Слова эти значат: не думайте, чтобы Я вас не щадил; напротив, очень щажу, когда заповедую вам это. Так и тот, кто щадит своего сына, губит его, а кто не щадит, тот сохраняет его. Тоже самое сказал и один мудрый: "если накажешь розгой" сына твоего, "не умрет, спасешь душу его от преисподней" (Притч. 23:13-14); и еще: "ублажающий сына будет перевязывать раны его" (Сирах. 30:7). Тоже бывает и с воинами: если военачальник, щадя воинов, позволяет им всегда сидеть дома, то погубит и тех, кто остается с ними вместе. Итак, чтобы не случилось того же и с вами, говорит Он, вам беспрестанно должно быть готовыми на смерть. Ведь и ныне уже возгорается ужасная брань. Потому не сиди дома, но пойди и сражайся; если и падешь на брани, в ту же минуту оживешь. Если и в видимых сражениях идущий на смерть славнее других и считается непобедимым, и для врагов особенно страшен, хотя царь, за которого он поднимает оружие, и не силен воскресить его по смерти, то тем более в этих бранях, - когда столько надежд воскреснуть, - предающий душу свой на смерть обретет ее - во-первых, потому что не скоро побежден будет, во-вторых, потому что если и падет, приобретет для нее лучшую жизнь.

3. Потом, так как, говоря: "ибо кто хочет душу свою сберечь, тот потеряет ее, а кто потеряет душу свою ради Меня, тот обретет ее", в том и другом случае употребляет слова: "спасет и погубит", - то чтобы не подумал кто-нибудь, что погубить и спасти в обоих случаях значит одно и то же, но ясно видел, что между тем и другим спасением такое же различие, какое между погибелью и спасением, - Он объясняет это от противного: "какая польза человеку", говорит Он, "если он приобретет весь мир, а душе своей повредит"? Видишь ли, что спасать душу, не как следует, значит губить ее, и хуже чем губить, - губить невозвратно, так что не остается уже средств искупить ее? Не говори мне, - как бы так сказал Он, - что избежавший величайших опасностей спас душу свою, но представь, что душе его покорена вся вселенная: что ему будет пользы от того, когда душа его гибнет? Скажи мне: если ты видишь, что рабы твои живут в полном довольстве, а сам ты в крайней беде, какая тебе польза оттого, что ты господин? Никакой. Так же суди и о душе: когда плоть наслаждается и богатеет, душа ожидает будущей гибели. "Какой выкуп даст человек за душу свою"? Опять подтверждает то же. Ты не можешь, говорит Он, вместо души дать другой души. Если ты потеряешь деньги, можешь дать другие; то же можно сказать о доме, о рабах и о всяком другом имуществе; а, потеряв душу, не сможешь дать другой души. Хотя бы ты владел и целым миром, хотя бы был царем вселенной, - однако, и всю вселенную отдав, и на всю вселенную не купишь ни одной души. Да и что удивительного, если так случается с душой? Так же, как всякий может видеть, бывает и с телом. Хотя бы ты надел на себя тысячи венцов, но если у тебя тело по природе больное и неизлечимо страдает, то не можешь пособить тому, хотя бы ты отдал целое царство и присовокупил тысячи тел, города, имущества. Так же суди и о душе, да о душе еще больше, и, оставив все прочее, приложи о ней все старание.

4. Заботясь о чужом, не забывай себя и своего, как ныне все делают, подражая рудокопам. Для них нет никакой пользы от такой работы и от самых драгоценностей; напротив: бывает еще больший вред, потому что они подвергаются опасностям напрасно и подвергаются для других, не получая для себя никакого плода от своих трудов и изнурений. Им-то ныне и подражают многие, собирая богатство для других. Да о нас больше, чем о них, жалеть надобно, потому что нас после таких трудов ожидает геена. Рудокопа от его трудов освобождает смерть; а для нас смерть бывает началом бесчисленных зол. Ты говоришь, что тебе приятно трудиться, когда обогащаешься; но покажи, что душа твоя радуется: тогда поверю. Всего главнее в нас душа. Если же тело тучнеет, а душа истаевает, то в этом тебе нет ни малой пользы. Так, если раба веселится, а госпожа гибнет, то для госпожи нет пользы от благоденствия служанки; так и для больного тела нет пользы от нарядной одежды. "Какой выкуп даст человек за душу свою"? - говорит тебе опять Христос, повелевая тебе всячески стараться о душе, и о ней одной заботиться. Устрашив указанием на погибель души, Христос утешает и обетованием благ: "ибо придет", говорит Он, "Сын Человеческий во славе Отца Своего с Ангелами Своими и тогда воздаст каждому по делам его" (Матф. 16:27). Видишь ли, что Отцу и Сыну принадлежит одна слава? Если же слава одна, то очевидно и сущность одна. Если, при единстве сущности, бывает разница во славе ("иная слава солнца, иная слава луны, иная звезд; и звезда от звезды разнится во славе" (1 Кор. 15:41), хотя они и одинаковой сущности), то, как можно почитать не единосущными тех, которым принадлежит одна слава? И Он не сказал: во славе такой, которая свойственна Отцу, - чтобы ты опять не подумал, что здесь есть какая-нибудь разность, - но со всей точностью показывает, что слава одна и та же, говоря, что во славе Отца придет. Итак, - говорит, - чего ты страшишься, Петр, слыша о смерти? Ты увидишь тогда Меня во славе Отца. А если Я во славе, то и вы. Ваша награда не в настоящей жизни; нет, вы наследуете другой, лучший жребий. Сказав о благах, Он, однако, не остановился на том, но присоединил и угрозы, упоминая о последнем суде, о строгом истязании, о беспристрастном приговоре, о праведном решении. Впрочем, Он не хотел только опечалить их словом, но растворил его приятными надеждами. Не сказал: тогда накажет грешников, но – "воздаст каждому по делам его". Говоря это, разумел Он не наказание только грешников, но и награды и венцы праведников. Он сказал это для того, чтобы ободрить и людей добродетельных. А я всегда трепещу, слыша о суде, так как я не из числа венчаемых. Думаю, что и другие также страшатся и ужасаются, так как кого не устрашит, кого не заставит трепетать это слово, если слушающий придет только в сознание самого себя? Кого не заставит убедиться, что вретище и самый строгий пост нужнее для нас, чем для народа ниневийского? Нам говорят не о разрушении града, не об общей погибели, но о муке вечной, об огне негасимом.

5. Вот почему я отдаю честь и удивляюсь инокам, которые удалились в пустыни, будучи побуждены как другими причинами, так и этим словом Христовым. Они после обеда, или лучше сказать, после ужина (у них обеда иногда и не бывает, так как настоящую жизнь считают они временем плача и поста), - после ужина, вознося благодарственные песни Богу, вспоминают об этом слове. Если хотите слышать и самую песнь их, чтобы и вам всегда произносить ее, то я повторю вам всю эту священную песнь. Вот собственные слова ее: "Благословен Бог, питающий меня от юности моей, подающий пищу всякой плоти! Исполни радостью и весельем сердца наши, чтобы мы, имея всякое довольство, всегда избыточествовали во всяком деле благом, во Христе Иисусе, Господе нашем, с Которым Тебе слава, честь и держава, со Святым Духом во веки. Аминь. Слава Тебе Господи, Слава Тебе Святый, Слава Тебе Царю, что Ты дал нам брашна и веселье! Исполни нас Духом Святым, да обретемся перед Тобой благоугодными, да не будем постыжены, когда Ты воздашь всякому по делам его". Вся песнь эта достойна удивления, особенно же конец ее. Так как за столом от пищи человек несколько забывается и тяжелеет, то они, вспоминая о времени суда, во время веселья словом Христовым, как бы некоторой уздой, укрощают душу. Они знают, что случилось с Израилем от роскошной пищи: "утучнел, отолстел и разжирел; и оставил он Бога" (Второзак. 32:15). Так и Моисей сказал: будешь есть и насыщаться, тогда берегись, чтобы не забыл ты Господа" (Второзак. 6:12,11), потому что после пресыщения израильтяне отваживались на великие беззакония. Итак, берегись, чтобы и с тобой не случилось чего-либо подобного. Хотя бы ты и не приносил в жертву камню или золоту овец и тельцов, но берегись, чтобы не принести своей души в жертву гневу, своего спасения - в жертву любодеянию или другим подобным страстям. Потому-то и иноки, опасаясь таковых падений, после стола, или лучше сказать после поста (так как они и за столом соблюдают пост) приводят себе на память страшный суд и последний день. Если же те, которые уцеломудривают себя постом, преклонением долу, бдением, вретищем и бесчисленными подвигами, имеют еще нужду в таком воспоминании, то, как можем безбедно прожить мы, когда наши столы приводят в волнение страсти, а мы и садимся за стол, и встаем из-за него без молитвы? Для отвращения таких бед объясним всю песнь, которую мы привели, чтобы, узнав пользу ее, всегда петь ее при столе, - укрощать тем неистовство чрева, и ввести у себя в домах обычаи и уставы земных ангелов. Самим бы вам надлежало сходить к ним, чтобы получить такую пользу; а если не хотите, по крайней мере, из моих уст выслушайте это духовное сладкопение, и пусть каждый после стола произносит слова песни, начиная так: "Благословен Бог"! Так, в самом же начале они исполняют апостольскую заповедь, которой предписывается: "все, что вы делаете, словом или делом, все делайте во имя Господа Иисуса Христа, благодаря через Него Бога и Отца" (Колос. 3:17). Итак, благодарить должно не за один настоящий день, но за целую жизнь, почему и сказано: "питающий меня от юности моей". И здесь-то заключается учение любомудрия. Если Бог питает, то самому не нужно заботиться. Если бы царь обещал тебе давать на ежедневное пропитание из своей казны, то ты остался бы спокойным; тем более должен быть ты свободен от всякой заботы, когда сам Бог дает и все тебе от Него рекой течет. Для того-то они и произносят такие слова, чтобы убедить себя и поучаемых ими отрешиться от всякого житейского попечения. Далее, чтобы ты не подумал, что они воздают такую благодарность только за самих себя, присовокупляют: "подающий пищу всякой плоти", - благодаря тем за весь мир. Как отцы всей вселенной, они за всех благословляют Бога, возбуждая себя к искреннему братолюбию; они не могут ненавидеть тех, за которых благодарят Бога, питающего их. Видишь ли из сказанного теперь и прежде, как благодарение ведет к любви, и удаляет житейские попечения? Если Господь питает всякую плоть, то тем более уповающих на Него. Если питает связанных житейскими заботами, то тем более тех, которые свободны от них, как то и Христос подтвердил, сказав: "вы дороже многих малых птиц" (Лук. 12:7). Этими словами Он научал не надеяться на богатство и плодоношение семян. Не это питает, а слово Божье. Таким образом, иноки своей песнью посрамляют манихеян и валентиниан, и всех их единомышленников. В самом деле, нельзя почитать злым того, кто свои блага предлагает всем, даже и тем, которые хулят его. Далее следует прошение: "исполни радостью и весельем сердца наши". Какой радостью: не житейской ли? Нет. Если бы иноки желали такой радости, то не стали бы жить на высотах гор и в пустынях, не стали бы облекаться во вретище. Напротив, они говорят о той радости, которая не имеет ничего общего с настоящей жизнью, - о радости ангельской, о радости горней. И не просто испрашивают они радости, но просят ее в великом избытке. Не говорят: дай; но: "исполни"; не говорят: исполни нас, но: "сердца наши". Такая-то радость и есть преимущественно радость сердца. "Плод же духа", говорится, "любовь, радость, мир" (Галат. 5:22). Так как грех породил печаль, то они просят водворить в них вместе с радостью правоту; иначе и быть не может радости. "Чтобы мы, имея всякое довольство, всегда избыточествовали во всяком благом деле". Вот исполнение евангельского слова: "хлеб наш насущный подавай нам на каждый день" (Лук. 11:3). Смотри, как они ищут и самого довольства только для души: "чтобы мы избыточествовали во всяком деле благом". Не сказали, чтобы мы исполнили только должное, но - даже и более заповеданного. Это-то и значат слова: "чтобы мы избыточествовали". И хотя просят у Бога довольства только в необходимом для жизни, но сами готовы повиноваться не столько, сколько от них требуется, но с великим преизбытком во всем. Так всегда и во всем избыточествовать свойственно рабам благонамеренным, мужам любомудрым. Потом, опять напоминая себе о своей немощи и о том, что без вышней помощи ничего доброго не могут сделать, они к словам: "чтобы мы избыточествовали во благом деле", присоединяют еще: "во Христе Иисусе Христе нашем, с Которым Тебе слава, честь и держава во веки, аминь". Таким образом, они и начинают, и оканчивают песнь благодарением.

6. После этого они опять начинают как бы снова, но, на самом деле, продолжают то же. Подобным образом и Павел, начало послания окончив славословием и сказав: "по воле Бога и Отца нашего; Ему слава во веки веков. Аминь" (Галат. 1:4- 5), вслед затем начинает раскрывать содержание своего послания. Равным образом и в другом месте, сказав: "поклонялись, и служили твари вместо Творца, Который благословен во веки, аминь" (Римл. 1:25), не окончил речи, а продолжает ее и далее. Итак, не будем винить и этих ангелов за то, что они не соблюдают порядка, когда, заключив речь славословием, опять продолжают священные песни. Они следуют примеру апостолов, когда начинают славословием и оканчивают тем же и, по таком окончании, начинают снова. Итак, говорят: "слава Тебе Господи, слава Тебе Святый, слава Тебе Царь, что Ты дал нам брашна в веселье"! Благодарить должно не за великие только благодеяния, но и за малые. Благодаря же и за малые, они обличают ересь манихеев и всех тех, кто говорит, что настоящая жизнь есть зло. Чтобы ты, судя по высокому их любомудрию и по тому, что небрегут о чреве, не заключил, что они гнушаются брашен подобно самоубийцам, они своей молитвой научают тебя, что воздерживаются от многого, не по отвращению от созданий Божий, но по любви к подвижничеству. И смотри, как они, возблагодарив за ниспосланные уже блага, просят других больших, и не останавливаются на житейских, но возносятся превыше небес, и говорят: "исполни нас Духом Святым"! Не исполнившись благодати Духа, ни в чем нельзя иметь надлежащего успеха, равно как нельзя совершить ничего доблестного и великого без помощи Христовой. И как они к словам: "чтобы избыточествовали во всяком деле благом" присоединяют: "во Христе Иисусе", так и здесь говорят: "исполни нас Духом Святым, да окажемся благоугодными перед Тобой". Видишь ли, что они о житейском не молятся, а только благодарят, о духовном же и благодарят, и молятся? "Ищите", сказал Христос, "прежде Царства Божьего, и это все приложится вам" (Матф. 6:33). Примечай и дальше их любомудрие. "Да окажемся", говорят они, "перед Тобой благоугодными, да не будем постыжены". Мы не боимся, говорят они, посрамления людского; что бы люди ни говорили о нас в насмешку и поношение, мы не обращаем на то никакого внимания. Мы о том только заботимся, чтобы тогда не постыдиться. А когда говорят это, помышляют об огненной реке, о награде, о почестях. Не сказали: чтобы нам не потерпеть наказания; но: чтобы не постыдиться. Явиться оскорбителями Господа для нас страшнее геенны. Но так как многих беспечных это не устрашает, то они присоединяют: "тогда воздашь каждому по делам его". Видишь, сколько приносят нам пользы эти странники и пришельцы, пустынножители, или лучше - небожители. Мы странники небесные, а жители земные; а они - наоборот. После такой песни, исполнившись умиления, с горячими и обильными слезами, они отходят ко сну и спят столько, сколько потребно для малого успокоения. И опять ночь превращают в день, проводя время в благодарениях и псалмопениях. И не одни только мужи, но и жены упражняются в таком любомудрии, побеждая немощь естества избытком усердия. Итак, мы, мужи, устыдимся крепости жен и перестанем заботиться о настоящем - о тени, о мечте, о дыме. Большая часть жизни нашей проходит в бесчувствии. В юности мы почти вовсе неразумны; когда наступает старость, то притупляется в нас всякое чувство. Остается небольшой промежуток, в который мы с полным чувством можем наслаждаться удовольствием; да и в это время мы не наслаждаемся вполне, по причине бесчисленных забот и трудов. Потому-то и убеждаю искать благ неизменных, нетленных, и жизни никогда нестареющей. Можно, ведь, живя и в городе подражать любомудрию пустынножителей; и женатый и семейный может и молиться, и поститься, и приходить в умиление. Так первые христиане, наученные апостолами, жили в городах, а являли благочестие свойственное пустынножителям; иные занимались и рукоделием, как-то: Прискилла и Акила. Да и все пророки имели и жен, и дома, как например: Исаия, Иезекииль, великий Моисей; однако это не препятствовало им быть добродетельными. Им и мы, подражая, будем всегда благодарить Бога и всегда воспевать Его; будем стараться о целомудрии и прочих добродетелях, и введем любомудрие пустынников в городах, чтобы нам явиться и перед Богом благоугодными, и перед людьми - почтенными, и чтобы нам удостоиться будущих благ благодатью и человеколюбием Господа нашего Иисуса Христа, через Которого и с Которым Отцу слава, честь, держава, со Святым и животворящим Духом, ныне и присно, и во веки веков. Аминь.
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
Olya
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 385
З нами з: 25 лютого 2009, 08:50
Звідки: м.Івано-Франківськ

Re: Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення Olya » 15 грудня 2012, 23:26

Євангелія від Луки 14:16-24
16 А Ісус озвавсь до нього: “Один чоловік справив вечерю велику й запросив багатьох. 17 Під час вечері послав він слугу свого сказати запрошеним: Ідіть, усе готове. 18 Тоді всі вони однаково почали відмовлятися. Перший йому сказав: Поле купив я, мушу піти на нього подивитись; вибач мені, прошу тебе. 19 Другий сказав: П'ять пар волів купив я і йду їх спробувати; прошу тебе, вибач мені. 20 А інший мовив: Я одружився і тому не можу прийти. 21 Повернувся слуга й розповів це панові своєму. Розгнівався тоді господар та й каже до слуги свого: Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста й приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих. 22 Пане, - озвавсь слуга, - сталось, як ти велів, і місця є ще. 23 Сказав пан до слуги: Піди на шляхи та огорожі й наполягай увійти, щоб дім мій наповнився. 24 Кажу бо вам: Ніхто з отих запрошених не покуштує моєї вечері.”


Чи чуємо ми голос Господа свого, коли кличе Він нас на свою гостину.?. Чи не ставимо ми часом матеріальне вище за духовне? Ці запитання нам потрібно задавати перш за все самим собі… Звісно матеріальні речі потрібні, бо поки ми живемо у тілі, то маємо дбати за свої родини, за себе, маємо забезпечувати себе та ближніх їжею та одягом. Та головне вибрати і розставити правильно пріоритети у своєму житті.
В сьогоднішньому Євангеліє ми чуємо притчу про запрошення господаря на гостину… Спершу Він кличе своїх, як Він думає, друзів, ті які б на його думку не мали б відмовити чи зневажити його запрошення.. Та на розчарування господаря всі вони відмовили… Якщо вдуматися, то ніхто з них не мав вагомої причини, щоб відказати… Один купив поле, якого мав йти подивитися, хоча він його бачив перед купівлею, так само як і той, що купив волів та має їх спробувати. Ще інший знайшов причину у тому що він одружився.. хоча можна б було прийти на бенкет разом зі своєю дружиною. З цього виходить, що кожен просто шукав причину, щоб відмовити…
Розгнівався пан і послав своїх слуг кликати кривих, сліпих та вбогих… Коли слуги їх привели, то господар побачив, що ще залишилося багато місця вільного, тому сказав своїм слугам йти і кликати всіх, кого б вони не зустріли на шляху, щоб наповнився дім…
Коли прийшов Христос на землю, то першими , хто б мав радіти цьому були книжники, адже вони дослівно знали пророцтва, та вони загордилися у своєму розумі, тому не побачили і не прийняли Христової науки, тобто хліба духовного.. Христос почав навчати грішників та простих людей, а згодом і погани почали приходити та приймати Його вчення…
На теперішній час також подібна ситуація… Часто Господь кличе людей до себе на гостину, кличе тих, хто мав би прийти, тому що рахуються християнами та через життєві клопоти чи гординю, вони не приходять виправдуючи себе тим, що мають справи важливіші.. Господня гостина полягає в тому, щоб прийняти правдиву Господню поживу – те вчення, котре Він приніс на землю – вчення любові та милосердя, правди та смирення, вдосконалення духа … Коли не йдуть на гостину Його друзі , то Він починає кликати інших , котрі шукають рятунку і є спраглі духовної їжі, хоча ще сліпі у вірі, кульгаві у готовності служити Богу та вбогі до духовного зростання та саме вони послухалися Господа і прийшли на Його запрошення.. Та Господня любов є безмежною, Він не хоче, щоб у Його домі були пусті місця і тому Він кличе всіх, навіть таких котрі є зовсім далекими від Господа, котрі знаходяться на інших дорогах , котрі обгородили свої серця огорожею, та не впускали довго туди Бога, йшли своїм шляхом, мали свої переконання та віру… Таких котрим потрібно було наполягати, щоб вони прийшли.. і Слава Богу, що багато таких послухалось і прийшло…
Християни не можуть нехтувати запрошенням свого Господа, не можуть шукати відмовку і просто жити тільки називаючи себе християнами.. Адже християнин – це не просто назва – це свідчення того, що він є дитиною Божою, яка має наслідувати свого Батька… Розвивати в собі чесноти любові, милосердя, терпеливості, смирення, живитися духовною їжею, котру дає Господь.. Християнин не може бути бездіяльним, він повинен вдосконалювати свій дух, повинен робити діла милосердя, виконувати заповіді любові, читати Святе Письмо і жити згідно з Його навчань..… Справжній християнин – це той, хто розрадить, хто підтримає, хто допоможе, хто підкаже, хто своїми словами та вчинками буде приводити на Господню трапезу і інших…
Розум людини обдумує путь її, але кроки її наставляє Господь.(Прип. Соломона 16:9)
Все буде добре!!!

Аватар користувача
Olya
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 385
З нами з: 25 лютого 2009, 08:50
Звідки: м.Івано-Франківськ

Re: Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення Olya » 22 грудня 2012, 22:34

Послання апостола Павла до Колосян 3:4-11
4 Коли ж Христос, ваше життя, з'явиться, тоді й ви з ним з'явитесь у славі. 5 Умертвлюйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху пожадливість, зажерливість - що є ідолопоклонство. 6 За все це падає гнів Божий на неслухняних. 7 Ви самі нещодавно поводилися так само, коли жили в тому. 8 Тепер же відкиньте й ви все те геть від себе: гнів, лютість, злобу, наклеп, сороміцькі слова з ваших уст! 9 Не говоріть неправди одне одному, бо ви з себе скинули стару людину з її ділами 10 й одягнулися в нову, що відновлюється до досконалого спізнання, відповідно до образу свого Творця. 11 Тим то немає грека, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, ні варвара, ні скита, ні невольника, ні вільного, а все й у всьому - Христос.
Євангелія від Луки 17:12-19
12 Коли він входив в одне село, вийшло йому назустріч десять прокажених, що стояли здалека. 13 Вони піднесли голос і казали: “Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!” 14 Побачивши їх, він промовив: “Ідіть та покажіться священикам.” І сталось, як вони йшли, очистилися. 15 Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога. 16 І припав лицем до ніг Ісуса, почав йому дякувати. Він був самарянин. 17 Озвавсь Ісус і каже: “Хіба не десять очистилось? Де ж дев'ять? 18 І не знайшовся між ними, щоб повернутись, Богові хвалу воздати, ніхто інший, окрім цього чужинця?” 19 І він сказав до нього: “Встань, іди: віра твоя спасла тебе.”

В сьогоднішньому Євангелії розповідається про десятьох прокажених, котрі просили Ісуса про зцілення. Проказа була дуже страшною хворобою, котра могла передатися іншим, тому прокажених виселяли за міста та селища і вони мали мати дзвіночки, щоб подорожні могли дізнатися, що перед ними хворі. Коли ж Ісус проходив повз прокажених, то вони почали просити про те, щоб Христос змилувався над ними і зцілив. Коли ж всі десятеро отримали таке довгождане одужання , лише один прийшов висловити свою вдячність Христу. Ісус відповів на це : “Хіба не десять очистилось? Де ж дев'ять? І не знайшовся між ними, щоб повернутись, Богові хвалу воздати, ніхто інший, окрім цього чужинця?” І він сказав до нього: “Встань, іди: віра твоя спасла тебе. ”
Чи вміємо ми дякувати Господеві за Його дари та ласки щодо нас… чи просто приймаємо все як належно? Господь іноді допускає хвороби та терпіння, щоб людина одумалася та навернулася, щоб примирилась з Богом, очистилася і почала нове життя… Коли людина навертається, стає християнином, то вона повинна вдосконалюватися як каже апостол Павло: «Тепер же відкиньте й ви все те геть від себе: гнів, лютість, злобу, наклеп, сороміцькі слова з ваших уст!» Разом з вдосконаленням, потрібно перебувати в повсякчасній молитві та ніколи не забувати дякувати Богу, бо все, що ми маємо протягом життя – це все є дари нашого Творця, котрий дбає на нас і чекає до останнього на навернення людини, застосовуючи при цьому різні засоби...
Розум людини обдумує путь її, але кроки її наставляє Господь.(Прип. Соломона 16:9)
Все буде добре!!!

vitalko
старець
старець
Повідомлень: 987
З нами з: 25 березня 2009, 14:13
Звідки: Львів

Re: Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення vitalko » 29 грудня 2012, 23:58

Лк. 18:18-27
18 Один знатний спитав Ісуса: “Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?” 19 А Ісус озвавсь до нього: “Чому мене звеш благим? Ніхто не благий, хіба один Бог. 20 Ти заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не свідкуй ложно, шануй свого батька і матір.” 21 Той же відповів: “Все це я зберіг змалку.” 22 Почувши те Ісус, сказав до нього: “Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною.” 23 Почувши це, той засмутився вельми, бо був дуже багатий. 24 Глянув Ісус на нього й мовив: “Як тяжко тим, що багатства мають, увійти в Царство Боже! 25 Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже.” 26. А ті, що слухали, сказали: “Хто ж тоді може спастися?” 27 Він відповів: “Неможливе в людей, можливе є в Бога.”

Хто є той знатний, що приходить до Ісуса питаючи поради про те, як досягнути Божого Царства? Очевидно, що я, адже, навіть і коли приступаю до Бога, то з такою поставою, ніби це Царство вже по праву мені належить, адже стараюся жити чесно, дотримуватися заповідей, то чому ж би мені не бути в Божому Царстві? Христос, як правдивий сердцевідець, не бариться з відповіддю і каже: "ти ж заповіді знаєш". Дійсно знаю, і стараюся згідно них жити, але ж є ще відчуття, що чогось бракує, і попри відповідь - "я і так вже це зберігаю" все ж залишається відчуття, що роблю замало. І відповідь Ісуса не бариться: "продай усе, роздай бідним.... тоді приходь і йди за мною". Не "роздай свої кошти чи заощадження бідним" а Продай усе!.
Господеві йдеться не про гроші тут, адже ж Він знає, що я одружений(Сам же мене до цього стану покликав), а про щось зовсім іншого. Ісус, як і завжди, дивиться набагато глибше - в серце. Він знає, що моє багатсво, на яке звіряюся і яке тримаю для себе, не матеріальне. Моє багатсво - це моє Я: мої таланти, які тримаю для себе(тим самим закопуючи їх), час, що належить тільки мені, мої здібності, плани, амбіції, хобі, навіть мої немочі, гріхи, словом, ціле моє життя. Чи можливо з таким багажем ввійти в Царство Боже? Чи можливо з усім цим слідувати за Христом(адже я не на Нього звіряюсь а на своє багатсво)? Ні, неможливо! Поки тримаю ці речі для себе - я ними опанований, до них прив"язаний, вони нікому не приносять користі, включаючи мене(адже багато чого точать міль і черв"яки, багато чого припадає порохом, а дещо, як от гріхи, навіть шкодять). Поки маю на що опертися в своєму житті - не буду шукати опори в Бозі. Він це знає, тому і каже - продай! Кому продам? - Йому(хіба комусь крім Нього таке "багатсво" ще потрібне?) А Він платить за нього..... Божим Царством, вже тут і тепер! Адже якщо я продаю Йому своє лінивство для ще декількох хвилин в молитві, я в тих хвилинах царюю з Ним. Якщо я продаю Йому свій час для своєї дружинини, Він відплачує мені її любов"ю, яка походить з Його Царства. Якщо я пожертвую якісь кошти нужденним, я відчуваю легкість на серці, яка іде з Його Царства. Якщо навідаюся до батьків, то відчуваю їх вдячність, що походить з Його Царства. Якщо розділю свої розваги з рідними і друзями, то відчуваю єдність яка походить з Його Царства. Якщо довірю(продам) Йому усе своє життя зможу бути у Його Царстві вічно.
"Для чого шукаєш ти для себе почесті в інших? Поважай сам себе, і ніхто не принесе тобі безчестя."
св. Йоан Золотоустий

Аватар користувача
ShMariam
Модератор
Модератор
Повідомлень: 4653
З нами з: 06 грудня 2008, 14:08
Звідки: Львів

Re: Сьогодні: розважання над Євангелієм

Повідомлення ShMariam » 06 січня 2013, 16:28

Мт. 1, 1-25
1 Родовід Ісуса Христа, сина Давида, сина Авраама. 2 Авраам був батьком Ісаака, Ісаак – Якова, Яків – Юди і братів його. 3 Юда був батьком Фареса та Зари від Тамари. Фарес був батьком Есрома, Есром – Арама, 4 Арам – Амінадава, Амінадав – Наасона, Наасон – Салмона, 5 Салмон – Вооза від Рахави, Вооз – Йоведа від Рути, Йовед – Єссея, 6 Єссей був батьком царя Давида, Давид – Соломона від жінки Урії. 7 Соломон же був батьком Ровоама, Ровоам – Авії, Авія – Асафа, 8 Асаф – Йосафата, Йосафат – Йорама, Йорам – Озії, 9 Озія – Йоатама, Йоатам – Ахаза, Ахаз – Єзекії, 10 Єзекія – Манасії, Манасія – Амоса, Амос – Йосії, 11 Йосія – Єхонії і братів його за вавилонсько­го переселення. 12 А після вавилонського переселення в Єхонії народився Салатіїл, у Салатіїла – Зоровавел, 13 у Зоровавела – Авіюд, в Авіюда – Еліяким, в Еліякима – Азор, 14 в Азора – Садок, у Садока – Ахим, в Ахима – Еліюд, 15 в Еліюда – Єлеазар, в Єлеазара – Маттан, у Маттана – Яків, 16 у Якова – Йосиф, чоловік Марії, з якої народився Ісус, що зветься Христос. 17 Поколінь же всіх було: від Авраама до Давида чотирнадцять, від Давида до вавилонського переселення чотирнадцять і від вавилонського переселення до Христа – поколінь чотирнадцять. 18 Народження Ісуса Христа відбулося так: Марія, його мати, була заручена з Йосифом; але, перед тим, як вони зійшлися, виявилося, що вона була вагітна від Святого Духа. 19 Йосиф, її чоловік, бувши праведний і не бажавши її ославити, хотів тайкома її відпустити. 20 І от, коли він це задумав, ангел Господній з'явився йому уві сні й мовив: “Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. 21 Вона породить сина, і ти даси йому ім'я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх.” 22 А сталося все це, щоб здійснилось Господнє слово, сказане пророком: 23 “Ось, діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім'я Еммануїл, що значить: З нами Бог.” 24 Прокинувшись від сну, Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній: прийняв свою жінку; 25 та не спізнав її, аж поки породила сина, і він дав йому ім'я Ісус.


Родовід Ісуса Христа... Яке враження він би справив на юдея ранньохристиянських часів, особливо з родини Йосифа? Напевно, здивувався б, побачивши там поміж старозавітніх праведників також і грішників, та й звичайних людей. За що ж вони удостоїлися такої великої честі? Тому що Бог має особливі дари і свої плани не тільки для праведних, а й для мене. Хай це не будуть великі речі, хай не кровне споріднення, і все ж...Від того відчуваю свою цінність в очах Божих і, що головне, - не важливо грішна я чи праведна. Бо Його любов дається не за щось, а просто так. :)

Скільки поколінь чекало на прихід Месії і ось Він є тут, з нами. НЕ (тільки) був 2 тисячі років тому, а є в кожному храмі... Той, що назвав себе "Я є", ім'я, яке навіть боялися вимовляти, є зовсім близько, його можна торкнутися прийняти до себе - Еммануїл... Чи тільки це не мало би це приносити мені найбільше щастя, займати більше уваги (принаймні, трохи більше, ніж клопоти з варінням-прибиранням)? Чому ж це не так? Очевидно, бракує мені віри... :sorry: Усвідомлюючи, що кожен дар передбачає відповідальність - вміння достойно прийняти його, мені стає страшно. Бо це буде значити усвідомлення бруду свої душі, та мало самого усвідомлення - його (бруд) треба вичистити і, що особливо складно, ще й треба буде тримати душу постійно в чистоті. І, найважливіше, - не вигнати Дитя, коли набридне робити зі своєї душі храм. А це все незручно (для мене). :( Незручно... як і Марії прийняти Дитя, будучи незаміжньою, в сусільстві, в якому позашлюбна вагітність= найбільшій ганьбі+смертному вироку; дивитися як Йосифа, при всій його стриманості, засмучує і тривожить її вагітність. А як незручно було Йосифові дивитися на свою вагітну наречену і боротися з думкою, що вона зовсім не така, за яку себе видає. Та й, мабуть, дуже важко було б їм, якби покладалися тільки на себе... А так, Марія довірилася Богу, - і Бог чудесним способом вирішує проблему з "батьком" Дитини. Не боятися проблем і довіритися... при всьому моєму бажанні все самій проконтролювати і огородитися від проблем От що чекає від мене Господь. Ні, Він не огородить мене від різних незручностей(типу "не було їм місця в заїзді", втеча від переслідування тощо), але тоді буду з Ісусом...
Важливо!Може врятувати життя: http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=3&t=97&p=56358#p56281


Повернутись до “Добре Слово”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 3 гостей