Субота 13 квітня була заупокійною. Також день пам'яті преподобного Іпатія, єпископа Гангренського.
Святий Іпатій був єпископом у IV ст. у місті Гангарі, що в Малій Азії. За святість життя й ревність у вірі Бог наділив його чудотворною силою. Своєю молитвою перемінив він в одному селі гірку воду на солодку, а іншим разом видобув тепле джерело для лікування хворих. Коли до імператорської скарбниці заповзла отруйна змія, Іпатій звелів їй заповзти у розпалену піч.
Коли Іпатій повертався з І Вселенського Собору в Нікеї 325 року, на якому було засуджено вчення єретика Арія, аріяни підстерегли його і побили палицями, а потім кинули в болото. Коли ледве живий владика став молитися за кривдників, одна аріянка вбила його, поціливши каменем в голову. На похорон Іпатія прийшли і його вбивці, опановані злим духом. Як тільки його тіло поклали до гробу, сталося чудо: всі убивці отримали зцілення. Це була відплата милосердного пастиря за заподіяну йому кривду.
Євангелія від Йоана 5:24-30
24 Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, - живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя. 25 Істинно, істинно говорю вам: Надходить час, - ба, вже й тепер він, - коли померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши - оживуть. 26 Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі. 27 І владу йому дав суд чинити, він бо - Син Чоловічий. 28 І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують, 29 . і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, - воскреснуть на суд. 30 Не спроможен я нічого діяти від себе самого. Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо шукаю я не своєї волі, лише волі того, хто послав мене.
Євангелія від Марка 7:31-37
31 І знову, покинувши країну Тирську, прийшов через Сидон над море Галилейське у межі околиць Десятимістя. 32 І приводять йому глухонімого й благають його, щоб на нього руку поклав. 33 І взявши його набік від народу, вклав йому пальці свої в уха і, добувши своєї слини, торкнув йому язика; 34 а глянувши на небо, зідхнув та й каже: "Ефата", тобто: "Відкрийся!" 35 І зараз же відкрились його вуха, і розв'язалися зав'язі його язика, і почав він виразно говорити. 36 І наказав їм нікому про це не говорити. Та що більше він їм наказував, то більше вони те розголошували. 37 І, зачудовані понад усяку міру, говорили: "Він усе гаразд учинив: і глухим дає слух, і мову - німим."
Поданий уривок з Євангелії від Йоана ми чуємо на кожній заупокійній суботу, воно стосується про віру в потойбічне життя.
Чуємо тут слова
"Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, - живе життям вічним"
, аналогічні до слів апостола Павла в посланні до Римлян 10:17
"Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове."
В посланні до Ефесян 2:8-9 Павло також каже
«Бо ви спасенні благодаттю через віру й це не від нас: це дар Божий. Він не від діл, щоб ніхто не міг похвалитися»
Тобто, віра - це Божий дар, який приходить у наше серце (не фізичне серце, а духовне серце - центр духовних почувань людини) через слухання Слова Христового, Його Доброї Звістки, Його Євангелії. І ця добра звістка полягає для всіх в тому, що ми чуємо у цьому уривку з Євангелії.
Полягає в тому, що слухаючи Його слово, слово Бога Живого, і віруючи в Пресвяту Трійцю: Отця, Сина, і Духа Святого, і маємо життя вічне, життя в повноті, благодаті і радості, ми входимо в Боже Царство, у невидимий духовний світ, у повноту благодаті щоразу під час Причастя ще тут на землі, а після нашої смерті будемо перебувати в Раю (чи ще, деякий час перед тим у Чистилищі для тих, хто не здобув повного духовного розвитку і очищення за час свого життя).
Цей час на землі - період вигнання. Ми перебуваємо тут тимчасово. І Бог розповідає про те, що нас чекає там, за завісою невідомості, яку так багато людей прагнуть привідкрити. Ісус каже в Євангелії від Йоана, 14:1-2
"Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене. В домі Отця мого багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам; іду бо напоготовити вам місце."
. Ісус каже, що йде наготувати нам місце. Для кожного з нас. Для мене і для тебе, брате і сестро. Каже також Ісус, що в Раю, в домі Бога дуже багато місця і дуже багато жител. В книжці польської містички Фуллі Горак також читаємо, що для кожної людини, з моменту її зачаття створюється спеціальне місце на Небі, яке на неї чекає. Отож, будьмо свідомі цього, і будьмо готові прийняти повноту Божої благодаті.
Що таке життя вічне? Можна подумати, що в пеклі також життя вічне, чи не безмежний час перебування там? Насправді, тут в грецькому оригіналі вживається слово, що означає не тільки вічність, але радість, щастя і повноту. Тобто, в українській мові словом "вічне" ми позначаємо нескінченне життя і в радості, і не в радості, та в грецькому оригіналі тут йдеться про радісне, щасливе нескінченне життя в повноті Божої ласки.
Читаємо також продовження цієї фрази:
"Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, - живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя."
Що таке суд? Це те, що станеться після кінця світу, а для кожної людини кінець її світу - це її смерть, і перехід у інше життя.
Отож, суд для кожного з нас станеться після смерті нашого тіла. Та тут йдеться не про суд, а про засудження грішних вчинків. Тобто, розуміємо, що ті, що слухають Боже слово, вірують у Пресвяту Трійцю, і досконало виконують Боже слово, мають змогу перейти до вічного життя в Раю минаючи засудження в Пеклі чи очищення в Чистилищі. Від смерті переходять до життя. Від обмеженого нашого перебування в часі і просторі на землі до необмеженого перебування в повноті з Богом. Від людських немочей і слабкостей до досконалості, життя у вічності, до життя з вічністю.
До розбійника, який на хресті кається біля Ісуса, Ісус каже: ще сьогодні будеш зі мною у раю. Ще сьогодні перейдеш до радісної, повної і щасливої вічності.
Читаємо також, що Ісус каже: "Надходить час, - ба, вже й тепер він, - коли померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши - оживуть."
Читаємо в іншому місці Євангелії від Матея :А Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа.
І роздерлася завіса храму надвоє, відверху 27: 50-54 такі слова про момент смерті Ісусової.
"А Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа.
І роздерлася завіса храму надвоє, відверху аж до низу, і земля затряслася, скелі порозпадались;
гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали,
і вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з'явились.
А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: “Це справді був Син Божий!”"
Читаємо про землетрус, який стався, коли Ісус помер, читаємо про завісу, яка розділяла Святеє Святих і храм вірних в єврейському храмі, що відділяла людей від Бога, що символізувало те, що люди тепер можуть на пряму звертатися до Бога з молитвою, і не потребують жертви тварин, бо Ісус сам став жертвою за гріхи всіх людей. Читаємо, що гроби відкрилися, і багато тіл святих померлих устали. Ви собі можете таке уявити? Що ваші родичі померли, і аж тут раптом встали, і, вийшовши з гробів після того, як Ісус воскрес, ввійшли в Єрусалим, і з'явилися багатьом іншим людям.
Чи про це Ісус казав у цих словах
"Надходить час, - ба, вже й тепер він, - коли померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши - оживуть."
?
Так, віримо, що після своєї смерті Ісус завітав до шеолу, пекла, куди, за тогочасними єврейськими віруваннями, знаходилися всі померлі незалежно від того, чи вони були праведники, чи грішники, і Ісус взяв тих всіх старозавітніх праведників, визволив їх з пут пекла, і повів їх до раю. Бо вони не могли без Його жертви, без Його відкуплення, врятуватися.
Також можна порозважати над тим, що тут йдеться також про мертвих духовно, про тих людей, які ніколи не чули про Бога. Які ніколи не чули Божого слова, кому ніхто не проповідував ніколи. Або про тих, які, хоч і чули, але не зрозуміли, або тільки чули, але не старалися чинити згідно почутого Слова.
Ісус каже, що вони також почують. Почують голос Ісуса, і оживуть, коли почують. Тобто, почнуть не животіти, а жити повноцінним щасливим життям у Христі Ісусі, перебуваючи у Божій присутності щодня, щогодини, щомиті.
Бо чи не мертва духовно людина, яка має неправильні уявлення про Бога, і думає, що Бог - це суворий диктатор, який тільки і чигає, за що б то покарати?
Чи не мертва духовно людина, які відчуває себе рабом (чи рабинею), а не улюбленим сином чи улюбленою дочкою?
Яка приходить на недільну літургію з примусу, бо так треба, бо такий обов'язок, а не тому, що отримує джерело Благодаті під час Причастя на Літургії?
Зараз модно казати, що сумний християнин - це сумнівний християнин. І Бог хоче, щоб ми раділи, щоб були радісні, і знали Його. І щоб ходили на Богослужіння з радості, а не з примусу. Щоб виконували служіння з радістю і захопленням, а не тільки через те, що маємо якісь обов'язки.
Ісус каже в цьому уривку також: "І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, - воскреснуть на суд."
Тобто, що кожен той, хто слухаючи Слово Христове, намагався виконувати це Слово, живучи в причасті з Богом, відповідно, перебуваючи в Бозі, і ходячи за духом, така людина просто не могла би чинити зло, а отже, такі люди, будуть чинити добро, з власної волі, і вони вийдуть на воскресіння життя. Тобто, до раю. А ті, що не слухали Божого голосу, або слухали, але не виконували, воскреснуть на суд, тобто, вічні, необмежені але не радісні страждання у пеклі.
Також читаємо тут про те, що Ісус розповідає про свою Божественну природу (те, в що не вірять єговісти, наприклад).
Читаємо: "Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі." Тобто, Ісус має життя у собі, як і Бог Отець, тобто, він є також Богом.
Ісус каже також: "Не спроможен я нічого діяти від себе самого." Тобто, він пояснює людям, що всі ті чуда зцілення і воскресіння, які він робив, не походять з його людської природи, але з Божественної. Ісус каже ще: "Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо шукаю я не своєї волі, лише волі того, хто послав мене." Тобто, Ісус судить згідно своєї Божественної природи, а не згідно з людської природи, і шукає волі не своєї людської природи, але Божественної - яка співпадає з волею Бога Отця, що і послав свого Сина у цей світ.
Інший уривок з Євангелії Марка, стосується зцілення глухонімого.
Тут ми бачимо розкриття особи Ісуса як нашого найбільшого і найпершого лікаря.
Читаємо в 53 розділі книги пророка Ісаї такі слова:
"Хто б повірив тому, що ми чули? Кому рамено Господнє об'явилось?
Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої. Не було в ньому ні виду, ні краси, - ми бачили його, - ні вигляду принадного не було в ньому.
Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали.
Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив.
Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані.
Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього.
Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст.
Насильно, скорим судом його вхопили. Хто з його сучасників думав, що його вирвано з землі живих і що за гріхи народу свого його побито аж до смерти?
Гріб йому призначили разом з безбожними, і з злочинцями його могила, хоч він і не вчинив насильства, і не було обману в устах у нього.
Та Господь схотів придавити його стражданням. Якщо він принесе своє життя в покуту, то узрить потомство, житиме довго, і рука його вчинить успішно волю Господню.
Після трудів душі своєї він побачить світло і насититься своїм знанням. Слуга мій виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на собі.
Тому я дам йому, як пай, премногих; він з сильними буде ділити здобич, бо видав на смерть свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли він узяв на себе гріхи багатьох і за грішників заступався."
Старозавітній пророк Ісая каже - Його ранами ми вилікувані. Тобто, ранами Ісуса ми є вилікувані. Ісус є нашим найбільшим лікарем. І він сам про це сказав у словах - "Не здорові потребують лікаря, а хворі".
В цій історії зцілення глухонімого ми бачимо постать ще однієї хворої людини, глухонімого. Хворого не тільки тілом, але й душею і духом.
Він перебуває на такій стадії запущення хвороби, він настільки віддалився від Бога, що навіть не здатний сам прийти до Ісуса, читаємо, що глухонімого до Ісуса привели інші люди.
І приводять йому глухонімого
.
Бачимо постать
"інших людей", не таких як усі, не від цього світу. Які вже пізнали Ісуса, які вже повірили в Нього, і своїми заступницькими молитвами почали молитися за глухонімого, щоб і його привести до джерела благодаті. Читаємо:
благають його, щоб на нього руку поклав.
Тобто, звертаються зі своїми молитвами до Ісуса за оздоровлення цього хворого чоловіка.
Читаємо далі.
І взявши його набік від народу
Ісус відвів цього чоловіка на пустелі, подалі від громади, окремо. Написано, що Ісус казав - коли молитеся, не будьте такі, як фарисеї, що моляться по синагогах і майданах, щоб усі бачили, які вони побожні, а ти, коли молишся, ввійди в свою кімнату, і тоді твій Отець, що в тайні перебуває, вислухає тебе.
Ісус забажав навчити цього хворого особистої молитви. Молитви в тиші, в самотності. Контемплятивної молитви. Молитви, в якій приходить Бог.
І тому Ісус відводить його подалі від народу. Мабуть, цей чоловік стидався натовпу, або не комфортно відчував себе, коли всі тицяли на нього пальцями, сміючись, кажучи: "Ось - глухонімий. Він нічого не чує і не може ніяк відказати словом на будь-яку кривду, яку ми йому вчинимо. Підійдемо і ж поглумимося із нього". Хоча він глухонімий, мабуть, він не був сліпий. І, можливо, він бачив, як з нього знущалися чи насміхалися, і тому, можливо, він встидався перебувати разом з іншими, і боявся натовпу. Тому Ісус відводить його геть від натовпу, даючи йому можливість насолодитися тишею візуальних образів, перебуванням з Богом, перебуванням у Божій присутності.
Читаємо:
вклав йому пальці свої в уха
. Перст Божий, що творив небо і землю, доторкнувся вух цього хворого, і почав творити нове, і відновлювати зламане. Можливо, цей хворий не був від народження глухим. Можливо, він колись і міг чути, і міг говорити. Та люди могли його зацитькувати чи зневажати, і тому він волів краще не чути їхніх прокльонів, лайки, сквернослів'я, і тому оглух. Можливо, він не був оратором, і не міг до ладу щось сказати так, щоб людям сподобалося. Можливо, не був надто дотепним і кмітливим, щоб вигадати кумедного і цікавого жарту, щоб людям припало до душі. І тому вирішив для себе краще бути німим, краще нічого не говорити, аніж бути висміяним. Як у тій старій рекламі стіморол-про-зет: Іноді краще жувати, ніж говорити. Ісус найперше приходить до хворого серця, і зціляє серце цього хворого. Дає йому розуміння того, що йому не обов'язково бути глухим, для того, щоб не чути прокльонів, лайки, сквернослів'я. Дає розуміння того, що не потрібно шукати слави у людей. Бо цінність людини не в тому, чи вона дотепна, чи кмітлива, або в інших талантах, а в тому, що кожна людина - це дитина Божа, створена на Божий образ і Божу подобу. І тому треба шукати Господньої слави, слави в Бога, а не слави у людей. Дає розуміння Божої любові, якої ми всі так гаряче прагнемо, що її не можна знайти у людській славі, а лише від зустрічі з Живим Христом.
і, добувши своєї слини, торкнув йому язика;
Слово Боже, що виходило з уст Ісусових, доторкнулося до язика і рота глухонімого, він сприйняв Його, спожив, і прийняв до свого серця, і увірував.
Читаємо далі
а глянувши на небо, зідхнув та й каже: "Ефата", тобто: "Відкрийся!"
Бог прагне кожного нашого серця, щоб прагне, щоб кожен з нас відкрився на дію Святого Духа, щоб наші серця відкрилися на Його благодать, на Його Слово.
Бог каже: еффата, відкрийся серце. Не робіть закам'янілими серця свої.
Читаємо далі
І зараз же відкрились його вуха, і розв'язалися зав'язі його язика, і почав він виразно говорити.
Коли ми слухаємо Боже Слово, і намагаємося зрозуміти Його, зав'язі наших язиків починають розв'язуватися, і Бог навчає нас виразно і чітко говорити та проповідувати Слово Боже.
І наказав їм нікому про це не говорити. Та що більше він їм наказував, то більше вони те розголошували. І, зачудовані понад усяку міру, говорили: "Він усе гаразд учинив: і глухим дає слух, і мову - німим."
Ісус хотів, аби люди проголошувати Добру Новину, а не список чудес, які він здійснював. Іноді ми також дуже часто зосереджуємося на другорядному, забуваючи про основне. Багато з тих людей, які бачили ці чудеса, не розуміли Євангелії, не розуміли, заради чого прийшов Ісус, і не розуміти суті чудес, бачати тільки чудеса, і не бачачи перед собою Бога.
Треба з цього навчитися, і зробити якийсь висновок. Щоб ми самі у своєму житті говорили не стільки про чудесні зміни, які ми можемо бачити, а більше говорили про Ісуса. Тихого та покірного серця, який непомітно несе свій хрест на Голгофу.
Амінь. Хай буде.