Історії для душі

[Володимир85]

ДВА ОСЛИКИ

До Вифлеємської печери придибали два втомлені, геть знесилені ослики. Під важкими обладунками, якими щодня навантажував тварин їхній власник – мельник, а ще від ударів кийка, яких ніколи не шкодував для них, їхні хребти облізли й вигнулися.
Захоплені Божим Дитятком, ослики поклонилися Йому і якийсь час молились, як усі. При виході їх уже чекав немилосердний господар.
Обидва ослики вирушили з опущеними головами і важким вантажем на спині.
– Усе марно, – мовив перший. – Я просив Месію звільнити мене від вантажу, а Він не зробив цього.
– А я, – озвався другий, що рухався енергійно, – просив Його, щоб додав мені сил.

Коли хтось тобі каже: "Життя таке важке", – запитай: "У порівнянні із чим?"

Б.Ферреро. Збірка "Життя – це все, що ми маємо"

[Володимир85]

КОЗЕЛ ВІДПУЩЕННЯ

Десятеро селян ішли дорогою на свої поля. Несподівано налетів ураган. Він несамовито шарпав дерева, земля здригалася і глухо стугоніла.
Утікаючи від грому і граду, люди заховалися в руїнах старого замку.
Світло блискавиць, спалахуючи то тут, то там, творило страхітливий танець. Наростав шум вітру, наближався гуркіт грому. Селяни добряче налякалися, і поміж них прошелестів шумок, що, мовляв, серед них мусить бути грішник, який стягнув на всіх це шаленство природи.
"Треба знайти винного і вигнати його з нашого гурту", - сказав один із них.
"Повісьмо за дверима наші шапки, - вирішили вони. - Чию шапку вітер знесе першою, той грішник і мусить нас лишити".
Усі погодилися. З величезним зусиллям вони відчинили двері, і кожен з них повісив надворі свою шапку.
Одну з них одразу зірвав вітер.
Селяни без жодного милосердя випхали за двері власника шапки. Бідолашний, зігнувшись удвоє, почав продиратися крізь буревій.
Він ще не встиг далеко відійти, як раптом почув страшний гуркіт: блискавка вдарила в замок і спалила його дотла разом з людьми, які в ньому ховалися.

Одного разу дитинча леопарда загубилося в степу. Через свою необачність воно опинилося на шляху слона, і той його просто затоптав. Хтось натрапив на мертве звірятко. Звістку про це нещастя одразу передали батькові.
"Твоє дитинча загинуло, - сказали старому леопардові. - Ми знайшли його мертвим у долині посеред трави".
Леопард заревів від болю і люті. "Хто його вбив? Скажіть мені, щоб я міг відімстити за його смерть".
"Слон".
"Слон?"
"Так, слон".
Старий леопард глибоко задумався, а потім сказав: "Ні, це не міг бути слон. Це, без сумніву, вівці! Певно, що вівці! От я вже з ними поквитаюся!"
І, розпалений люттю, він побіг у бік луки, де паслася отара овець.

Б.Ферреро. Збірка "Це знає тільки Вітер"

[Володимир85]

КУХАР

Одна студентка передозувала наркотик. Приятелі не повідомили про це поліцію, а відвели її до відповідної спільноти.
Священик, який провадив цю спільноту, людина освічена й обізнана, доктор богослов’я і психології, запросив її у свій кабінет.
Ось як він згадує про це: «Пересипала свою мову лайкою. Зізнаюся, тоді я подумав, що споживає їжу тими ж устами, якими так лихословить. Почала розповідати мені про свою «страшну подорож». Сказала, що якась гора мала її розчавити і що її «приятелі» хотіли їй допомогти».
Попри все бесіди продовжувались.
«Я був геть приголомшений її розповідями під час кожної зустрічі», - згадував священик, який намагався переконати дівчину змінити свої погляди.
Коли у студентів почалися літні канікули, припинилися зустрічі священика з дівчиною. Восени дівчина більше не прийшла.
Священик спитав її найкращу подругу, де вона тепер. «Ох! - відповіла подруга, - вона змінилася. Мешкає тепер в одній християнській спільноті на півночі країни і пише листи, як черниця!»
Священик подивувався. Не сподівався почути таке.
Минуло багато місяців, і одного дня дівчина повернулася, щоб побачитися з приятелями. Прийшла також до священика і передусім обійняла його. Зміна була разюча. Священик спитав її про причини такої зміни і про те, чи сприяли цьому його бесіди з нею. Відповіла: «О ні, ви поводилися зі мною надто м’яко. Кухар у піцерії, де я працювала влітку, вдався до иншого способу. Безліч разів голосно повторював: «Ти сумна, дівчино. Чому не дозволиш Ісусу Христу ввійти у твоє життя? Дозволь Ісусові зійти зі сторінок Святого Письма і ввійти у твоє серце і у твоє життя!»»
Дівчина посміхнулась і продовжила: «Я відповіла йому: «Припини свої дурні проповіді!», але несподівано для себе почала читати Святе Письмо щовечора. Одного дня Ісус Христос насправді зійшов з цих сторінок і увійшов у моє життя».
Священика-професора з його науковими титулами впевнено перевершив кухар з піцерії.

Це найкращий рецепт: дозволь Ісусові зійти зі сторінок Святого Письма і ввійти у твоє серце!

Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"

[Володимир85]

ТРОХИ СРІБЛА

– Учителю, що ви думаєте про гроші? – спитав один юнак свого учителя рабина.
– Дивись у вікно, – сказав учитель. – Що бачиш?
– Бачу жінку з дитиною, двоє коней, що тягнуть віз, і чоловіка, який іде на базар.
– Добре. Тепер дивись у дзеркало. Що бачиш?
– Що ж хочете, щоб я бачив?! Зрозуміло – себе!
– Тепер поміркуй: вікно – зі скла, і дзеркало також зі скла. Вистачає тонесенького шару срібла на склі й людина бачить тільки себе.

Навколо нас є багато таких осіб, які свої вікна замінили на дзеркала. Вони думають, що дивляться “назовні”, а бачать і споглядають самих себе.
Не дозволь, щоб вікно твого серця стало дзеркалом.

Б.Ферреро. Збірка "Троянда також важлива"

[o.Mykil]

Звідки в пеклі вогонь...

Одного разу юродивий зустрів царя.

- Звідки ти йдеш, мандрівник? - Запитав повелитель.

- З пекла, - відповів той.

- І що ти робив там?

- Мені потрібен був вогонь, щоб розкурити люльку.

- Ну і що? Взяв вогню? - Поцікавився цар.

- Ні, тамтешній цар відповів, що у нього немає вогню.

- Як же так?

- Я теж здивувався, - сказав юродивий, - Я запитав, як же так, в пеклі - і без вогню? На що господар пекла мені сказав:

- Кажу тобі, у нас немає вогню, кожен приходить сюди зі своїм власним.


http://kyrios.org.ua/literature/pritchi ... vogon.html

[o.Mykil]

Навчитись мріяти

Зустрілися двоє: мрійник і розчарований. Обличчя мрійливої людини було дуже радісне і усміхнене. Розчарований видавався похмурим і сумним. У розмові виявилось, що розчарований у своєму житті зазнав багато розчарувань. І все, що він намріяв, не здійснилось. Саме тому він перестав взагалі думати про майбутнє, водночас думка про минулі неуспіхи постійно утверджувала його песимістичний настрій.
Коли мрійник взнав причину смутку, то спокійно заохотив: “Спробуй мріяти мало, щоб це не була ілюзія. Мрій так, щоб твоя мрія була здійсненою. Після кожної маленької мрії – мрій більшу мрію. Коли твої меленькі мрії здійсняться, то ти відчуєш велику радість. Саме ця радість прикрасить твоє життя і дасть тобі мужність знову почати мріяти”.
Враз, після цих слів, очі у засмученого заблистіли маленькою радістю. На здивований погляд оптиміста, прозвучала відповідь: “щойно моя мрія збулась...” – за якусь мить він продовжив – “просто я мріяв зустріти людину, котра би мене навчила мріяти”.

http://www.rozdum.org.ua/?p=335

[Володимир85]

ОСТАННІ СЛОВА

В операційну університетської клініки внесли ноші. Лежав на них хворий, якому хірург пояснював, у чому полягатиме операція, що невдовзі мала розпочатися.
«У вас тяжка форма пухлини голосових зв’язок. Ми переконані, що зможемо її повністю видалити. Врятуємо вам життя, але, на жаль, ви більше не зможете розмовляти...».
Лікар змовк, а потім продовжив: «Якщо ви хочете сказати останні у своєму житті слова, то можете це зробити зараз».
Хворий хвильку помовчав, а відтак виразно мовив: «Слава Ісусу Христу!»

Катехитка запитала дітей: «Чи хтось із вас може сказати, хто такий Ісус?»
Діти розгублено мовчали.
Нарешті хтось підняв руку і сказав: «Його ім’я згадує моя мама, коли мене б’є».

Дехто витатуйовуе на собі ім’я коханої людини. Вірити - це носити ім’я Ісуса, закарбоване глибоко в душі.

Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"

[Володимир85]

РОЗМІР

Молода жінка працювала в маленькому магазинчику одягу, розташованому на узбіччі. Однієї суботньої днини в магазин завітала дівчинка зі свинкою-скарбничкою й сказала, що хоче за свої заощадження купити подарунок для неньки на День Матері. Продавець допомогла їй видобути зі скарбнички монети і підтвердила, що їх цілком достатньо, щоб купити прекрасну блузку. Лише чи сподобається вона її матусі?
– Звичайно! Блузка чудова! – відповіла з ентузіязмом дівчинка.
– Який розмір носить твоя матуся? – запитала продавець.
– У неї ідеальний розмір! – сказала дівчинка.
То ж продавець продала їй блузку 42 розміру.
У понеділок дівчинка повернулась в магазин разом із мамою, щоб поміняти блузку: потрібен був 50 розмір.

Між ідеалом світу моди й ідеалом дитини існувала велика різниця!
Різниця в серці, переповненім любов'ю.

Хлопчик був змушений носити окуляри. Товариш запитав його: "Не заважає тобі те, що мусиш носити окуляри?"
– Ні, але хочу такі, як носить моя бабуся! – відповів. – Мама каже, що вона завжди зуміє зауважити, коли хтось втомлений, наляканий або ж сумний. Знає, коли потребуєш допомоги, збагне одразу, якщо чимось схвильований, хочеш про щось поговорити. Та найголовніше те, що в кожному вміє запримітити щось добре.
Малюк продовжував: "Колись запитав у бабусі, як їй вдається помічати все те, чого не зауважують инші. Бабуся відповіла, що така здатність прийшла до неї лиш тоді, коли постаріла. Тому переконаний: уся справа в її окулярах!"

Б.Ферреро. Збірка "Життя – це все, що ми маємо"

[Володимир85]

РОЗМІР

Молода жінка працювала в маленькому магазинчику одягу, розташованому на узбіччі. Однієї суботньої днини в магазин завітала дівчинка зі свинкою-скарбничкою й сказала, що хоче за свої заощадження купити подарунок для неньки на День Матері. Продавець допомогла їй видобути зі скарбнички монети і підтвердила, що їх цілком достатньо, щоб купити прекрасну блузку. Лише чи сподобається вона її матусі?
– Звичайно! Блузка чудова! – відповіла з ентузіязмом дівчинка.
– Який розмір носить твоя матуся? – запитала продавець.
– У неї ідеальний розмір! – сказала дівчинка.
То ж продавець продала їй блузку 42 розміру.
У понеділок дівчинка повернулась в магазин разом із мамою, щоб поміняти блузку: потрібен був 50 розмір.

Між ідеалом світу моди й ідеалом дитини існувала велика різниця!
Різниця в серці, переповненім любов'ю.

Хлопчик був змушений носити окуляри. Товариш запитав його: "Не заважає тобі те, що мусиш носити окуляри?"
– Ні, але хочу такі, як носить моя бабуся! – відповів. – Мама каже, що вона завжди зуміє зауважити, коли хтось втомлений, наляканий або ж сумний. Знає, коли потребуєш допомоги, збагне одразу, якщо чимось схвильований, хочеш про щось поговорити. Та найголовніше те, що в кожному вміє запримітити щось добре.
Малюк продовжував: "Колись запитав у бабусі, як їй вдається помічати все те, чого не зауважують инші. Бабуся відповіла, що така здатність прийшла до неї лиш тоді, коли постаріла. Тому переконаний: уся справа в її окулярах!"

Б.Ферреро. Збірка "Життя – це все, що ми маємо"

[Володимир85]

СОБАКА У ДЗЕРКАЛІ

Тиняючись туди-сюди, великий собака опинився у залі з величезними дзеркалами.
Йому здалося, що його оточує ціла псяча зграя.
Собака нетямився від люті, він оскалив зуби і загарчав.
Усі собаки на дзеркальних стінах, зрозуміло, зробили те саме й показали свої грізні ікла.
Собака шалено крутився довкола себе, щоб оборонитися від напасників, і люто кинувся на одного з них.
Врешті упав на підлогу, скалічений і закривавлений після сильного удару із дзеркалом.
Якби то він бодай раз приязно помахав хвостом, усі собаки із дзеркал відповіли б йому навзаєм. І та зустріч принесла б радість.

Людина завше знаходить те, чого прагне.
Жив колись собі чоловік. Він сидів на краю оази, на вході до одного близькосхідного міста. Один юнак наблизився до нього і спитав: «Я ніколи не бував у цих краях. Які люди тут мешкають?»
Старець відповів питанням: «А які були мешканці міста, з якого ти прибув?»
«Себелюбні й недобрі. Тому я з легким серцем звідтам виїхав».
«Такі самі й тутешні люди», - відповів старець.
Невдовзі до нього з'явився инший юнак і поставив те саме питання.
«Я тільки-но прибув сюди. Які то мешканці цього міста?»
Старець знову поставив те саме питання: «А які люди у місті, з якого ти приїхав?»
«Добрі, шляхетні, гостинні і привітні. Маю серед них багато друзів - було непросто їх зоставити».
«У цьому місті люди такі самі», - відказав йому старець.
Купець, що саме поїв своїх верблюдів, чув ці розмови і коли другий хлопець віддалився, докорив старому: «Як ти можеш давати дві протилежні відповіді на те саме питання, що його поставили тобі двоє людей?»
«Сину мій, - відповів старець, - кожен носить свій світ у своєму серці. Той, хто не знайшов нічого доброго у минулому, не знайде його і тут. Натомість той, хто мав друзів в иншому місті, у цьому також знайде вірних і добрих приятелів. Люди-бо такі, якими ми їх бачимо.

Б.Ферреро. Збірка "Часом досить промінчика"

[ShMariam]

....

Б.Ферреро. Збірка ...

Це все передруковано з книжок чи взято з якогось сайту?

[Володимир85]

....

Б.Ферреро. Збірка ...

Це все передруковано з книжок чи взято з якогось сайту?

взято з сайту

[ShMariam]

взято з сайту

А можна адресу?

[Володимир85]

взято з сайту

А можна адресу?

http://charnetskyj.org.ua/

[Володимир85]

ВІДПУЩЕННЯ ГРІХІВ
Один добрий, хоч і слабкий християнин сповідався парохіяльному священикові. А сповідь його завжди нагадувала зіпсовану грамофонну платівку: ті самі провини, а передовсім - той самий поважний гріх.
- Ну, годі! - сказав йому нарешті з досадою отець-парох. - 3 Богом не жартують. Останній раз я відпускаю тобі цей гріх. Пам'ятай - останній!
Утім, через п'ятнадцять днів чоловік ізнову приступив до сповіді, аби сповірити той самий гріх.
Сповідникові таки урвався терпець:
- Я застерігав, що не дам тобі розрішення. Тільки це може тебе навчити...
Скривджений і осоромлений, мужчина підвівся з колін.
А просто понад сповідальницею висіло на стіні велике гіпсове розп'яття.
Мужчина звів на нього погляд.
І ту ж мить гіпсовий Христос на гіпсовому хресті ворухнувся, здійняв руку і вчинив знак розрішення: "Відпускаю тобі провину твою..."

Кожна людина зв'язана з Богом певною ниткою. Коли вчиняємо гріх, ця нитка уривається. Та коли вболіваємо над нашою провиною, Бог зав'язує на тій нитці вузлик і, отже, вона стає коротшою. Розрішення наближає нас до Бога.
"Отак, кажу вам, що на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж. над дев'ятдесят дев'ятьма праведниками, що їм не треба покаяння" (Лука, 15, 7).

Б.Ферреро. Збірка "Звуки арфи"

[Володимир85]

БЛАГОСЛОВЕННЯ

Після багатьох років, проведених серед науковців, славнозвісний о. Генрі Ноуен вирішив пов'язати своє життя зі спільнотою "Ковчег". Якось до нього підійшла неповносправна дівчина і запитала: "Генрі, ти можеш мене поблагословити?"
Отець Генрі відповів на її питання конкретною дією - він поставив знак хреста на її чолі.
Але дівчина, замість того, щоб подякувати, різко запротестувала: "Ні, це не діє. Я хочу справжнього благословення!"
Отець Генрі, зрозумівши, що відреагував автоматично і поверхово, сказав: "О, вибач, я уділю тобі справжнє благословення під час богослуження".
Після богослуження близько тридцяти осіб сиділо "колом" на підлозі, а отець Генрі сказав: "Жанет просила мене, щоб я уділив їй особливе благословення. Вона вважає, що це їй дуже потрібно".
Дівчина встала і попрямувала до священика, який саме надягав на себе ризу з широкими довгими рукавами. Раптом Жанет міцно обійняла отця і поклала голову йому на груди. Отець Генрі, не вагаючись, також її обійняв - дівчина майже цілком заховалася під його ризою.
Коли вони стояли так, обійнявшись, отець Генрі сказав їй: "Жанет, я хочу, аби ти знала, що ти - улюблена дочка Бога. Він любить на тебе дивитися. Твоя мила усмішка і лагідність до всіх членів нашої спільноти, все добро, що нам даруєш, свідчать про те, яким чудовим створінням ти є. Я знаю, останнім часом тебе огортає смуток, а на твоєму серці лежить якась тінь, однак я хочу нагадати тобі, ким ти є: ти - незвичайна людина, яку любить Бог і всі, що тут є разом з тобою".
Жанет підняла голову і подивилася на нього, її широкий усміх був доказом того, що вона отримала справжнє благословення.
Коли Жанет повернулася на своє місце, решта також захотіли отримати особливе благословення. І навіть один з приятелів спільноти, двадцятичотирьохлітній юнак, підняв руку і запитав: "А я?"
"Звичайно ж, - відповів отець Генрі. - Підходь і ти".
Він пригорнув хлопця до грудей і сказав: "Джоне, це так прекрасно, що ти з нами. Ти - улюблений син Бога. Твоя присутність приносить радість усім нам. Коли тебе зустрічають труднощі, й життя стає складним, пам'ятай, що тебе любить безмежна Любов".
Юнак поглянув на нього зі сльозами в очах і сказав: "Щиро дякую!"

Ми набагато глибше переживаємо прикрощі, з якими стикаємося, аніж благословення.
Треба наново відкрити для себе сенс і красу благословення.
Коли тобі важко, коли життя приносить прикрощі, не забувай, ким ти є: особливою і неповторною людиною, улюбленою Бога і всіх тих, хто є поруч з тобою.

Б.Ферреро. Збірка "Це знає тільки Вітер"

[Володимир85]

СЛУХАЙ

Одного юнака, якого приятель запросив на своє весілля, здивувало, як багато осіб вітало молодят.
Зауважив, що гості й родичі молодих вітали одне одного механічно, навіть не слухаючи сказане.
Став у чергу, а коли опинився перед одним із родичів, мовив спокійно, з усмішкою:
- Нині померла моя дружина. У відповідь почув:
- Дуже вам дякую!
Повторив те саме ишому родичу, а той відповів йому:
- Щиро дякую!
Нарешті сказав те саме молодятам. Цього разу відповідь була такою:
- Дякуємо! Тепер твоя черга, друже!

Давній біблійний вислів справджується нині поміж людьми: «Мають очі, та не бачать, мають вуха, та не чують».
Треба жити так, як підказує наша природа: уста можуть закриватися, але вуха - ніколи!

Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"

[Володимир85]

ТРИ СИНИ

Три жінки йшли до криниці по воду. На кам'яній лавці біля джерела сидів старий чоловік і прислухався до їхньої розмови.
Кожна жінка вихваляла свого сина.
Перша сказала: "Мій син такий бистрий та спритний, що ніхто не може з ним зрівнятися".
"А мій син, - промовила друга, - співає, як соловейко. Ніхто в світі не може похвалитися таким чудовим голосом".
"А ти що скажеш про свого сина?" - запитали третю жінку, яка нічого не говорила.
"Не знаю, чи можу щось надзвичайного сказати про свою дитину, - відповіла вона. - Він добрий хлопчик, як багато инших. Але нічим особливим не вирізняється..."
Наповнивши дзбани, жінки вирушили додому. Пішов услід за ними і старець. Глеки були важкі, жінки аж угиналися, несучи їх на раменах.
Тож вирішили перепочити.
Аж ось до них підбігло троє хлопців. Один одразу почав маленьку виставу: став на руки і почав дриґати ногами, потім закрутив карколомні сальта.
Жінки були в захопленні: "Який спритний!"
Другий хлопчина заспівав якусь пісеньку. Голос він мав справді, як у соловейка.
Жінки зворушено слухали: "Що за ангельський голос!"
Третій хлопчина підійшов до матері, узяв у неї дзбан з водою, завдав собі на плече і поніс, йдучи поряд.
Жінки запитали старця: "Що скажеш про наших синів?"
"Про синів? - здивувався чоловік. - Я бачив лише одного сина".

"Ви пізнаєте їх за плодами їхніми" (Мт. 7, 16).

Б.Ферреро. Збірка "Це знає тільки Вітер"

[Володимир85]

ПРИКЛАД

Якось пустельник спостерігав у лісі за яструбом. Птах ніс до свого гнізда шмат м'яса. Він розділив його на багато маленьких кусників і став годувати ними, крім своїх пташенят, ще й поранене вороненя.
Пустельник спершу вельми здивувався, що яструб виявляє турботу про мале вороненятко, а далі подумав: «Бог подав мені знак. Прецінь навіть поранене вороненя Він не залишив напризволяще, а навчив хижого птаха піклуватися про нещасне створіння, що належить до іншого виду, бо про нього нікому подбати у цілому світі. Це, мабуть, значить, що Бог дає кожному створінню те, чого воно потребує. А ми так клопочемося про себе! Що ж, мушу перестати турбуватися! Бог показав мені, що треба робити. Не журитимусь більше про те, щоб добути поживу! Бог не залишає жодного зі своїх дітей, не залишить і мене!»
Як сказав - так і зробив: сів у лісі під деревом і лише молився. Залишався там три дні і три ночі, без ріски в роті. Врешті пустельник так знесилів, що не годен був і руки догори піднести.
Від знемоги заснув. Уві сні йому явився янгол.
Янгол зиркнув на нього невдоволено і сказав: «Тобі і справді було дано знак, але для того, щоб ти брав приклад із яструба!»

І тоді Ісус спитав: «Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?»
Він відповів: «Той, хто вчинив над ним милосердя».
Тоді Ісус сказав до нього: «Іди і ти роби так само» (Лк. 10,36-37).
Дуже легко-бо опиняємося посеред тих, які мають щось отримати. Ісус каже, що ми повинні давати.

Б.Ферреро. Збірка "Часом досить промінчика"

[Володимир85]

АНГЕЛ

Авраам був дуже старий. Одного вечора, коли заходило сонце, сидів перед наметом, радів прохолодою і раптом удалині у тремтінні повітря побачив Ангела, котрий наближався до нього.
Авраам вже недобачав, але відразу здогадався, що Ангел, котрий ішов до нього, був Ангелом Смерти.
- Господь з тобою, Аврааме, - мовив Ангел. Авраам похмуро спитав його:
- Ангеле Смерти, чи можливо, аби приятель бажав смерти приятелеві?
Ангел усміхнувся:
- А чи можливо, щоб той, хто любить, не хотів би з’єднатися з тим, кого любить?
Авраам на це відповів:
- Ангеле Смерти, забери мене з собою!

Коли я народився, люди були щасливими та усміхалися.
Лише я плакав.
Коли я помер, люди були сумними і плакали. Лише я був щасливим та усміхався!

Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"

[Володимир85]

СПІВПРАЦЯ

На сходах чоловік і дружина моцувалися з тяжкою комодою. Це побачив брат дружини.
— Я вам допоможу, — сказав. I вхопився за другий бік комоди.
За кілька хвилин ніхто уже не мав сили зрушити комоду навіть на сантиметр, отож усі троє зупинилися відпочити на якусь хвилину.
— Але ж важко було піднімати ту комоду! — вимовив швагер.
Чоловік із дружиною вибухнули сміхом:
— Та ж ми хотіли знести її додолу!

Друзі не дивляться одне одному в очі. Вони разом дивляться в одному напрямку.
Пара, що збиралася вступити у шлюб, питала усіх:
— Що нам робити, аби наше кохання тривало завжди?
Учитель відповів:
— Разом любіть інших.

Б.Ферреро. Збірка "Спів польового цвіркуна"

[о.Олег]

Колись дуже-дуже давно один старий індієць розповів своєму внукові притчу.
- В середині кожної людини йде боротьба, дуже подібна на боротьбу двох вовків. Один вовк уособлює зло: заздрість, ревнощі, егоїзм, амбіції, брехню... Інший - добро: мир, любов, надію, ввічливість, істину, доброту, вірність...
Маленький індієць, вражений словами дідуся, на якусь мить задумався і... запитав:
- А який вовк в кінці перемагає?
Старий індієць ледь усміхнувся і відповів:
- Завжди перемагає той вовк, якого ти годуєш.

[Володимир85]

ПЕРЛИНА
Устриця пожалілася сусідці:
— Відчуваю великий біль у моєму єстві. Сусідка відповіла з гордим вдоволенням:
— Хвала хай буде небесам і морю! Я не відчуваю жодного болю. Я — здорова всередині й зовні! Добре мені!
Рак почув розмову двох устриць і звернувся до тієї, що була здорова всередині й зовні і не відчувала жодного болю:
— Так, тобі добре й ти здорова, але біль, що твоя сусідка відчуває всередині, — це перлина неймовірної краси.

Найбільша ласка — та, яку має перша устриця. Коли до неї потрапляє піщинка піску, вона ранить її. Устриця не плаче, не кричить, не впадає в розпач. День у день вона перемінює своє терпіння у перлину — шедевр природи.

Б.Ферреро. Збірка "40 казок у пустелі"

[Володимир85]

ПІДИ ЗАМІСТЬ МЕНЕ

Один чоловік щонеділі говорив своїй жінці: "Піди, жінко, до церкви та помолися за нас обох".
Перед друзями хвалився: "Я не мушу ходити до церкви щонеділі, бо моя жінка робить це за нас обох".
Якось йому приснився сон: стоїть він разом із жінкою перед райською брамою і чекає, щоб їм відчинили і впустили їх усередину.
Нарешті брама повільно відчинилася і чоловік почув голос, звернений до жінки:
"Можеш увійти за вас обох!"
Жінка увійшла, брама одразу ж зачинилася.
Чоловікові стало так погано, що він одразу ж прокинувся...
Дружина з дива не могла вийти, коли наступної неділі, збираючись до церкви на Службу Божу, вона побачила, що чоловік уже чекає на неї:
"Сьогодні я піду до церкви разом з тобою".

Це я, це я, це я, о Господи,
Маю молитися.
Це Я, це я, це я, о Господи,
Маю молитися.
Не мама, не тато, а я, мій Господи,
Маю молитися.
Не мама, не тато, а я, мій Господи,
Маю молитися.
Не диякон, не начальник, а я, о Господи
Маю молитися.
Не диякон, не начальник, а я, о Господи
Маю молитися.
Це я, це я, це я, о Господи,
Маю молитися.
Це я, це я, це я, о Господи,
Маю молитися.
(негритянська пісня)

Б.Ферреро. Збірка "Кола на воді"

[Володимир85]

НІЧНИЙ МЕТЕЛИК I ЗІРКА

Один нічний метелик з романтичною душею закохався в зірку. Він розповів про це мамі, а вона порадила йому закохатися в лампу.
Зірки не для того, щоб за ними літати, — пояснила йому. — А лампи... Навколо них ти можеш спокійно собі пурхати.
— У такому разі можеш чогось досягнути, —сказав батько. — Літаючи ж за зірками — нічого...
Але метелик не послухався батьків. Щовечора, коли заходило сонце і на небі з’являлася перша зірка, він пускався летом до неї, а щоранку, коли вона зникала, повертався додому знесилений марною спробою.
Одного дня батько покликав його до себе і сказав:
— Вже два місяці, хлопче, як ти не обпалив собі жодного з крилець... і боюся, що ніколи не обпалиш. Всі твої брати вже не раз обпалили собі то одне, то друге крильце, літаючи навколо ламп. Ну ж бо! Лети! Обпалися хоч раз... і то добре! Такий метелик, як ти — і без жодного знаку на крильцях!
Метелик покинув батьківську хату, але не полетів кружляти ні навколо ліхтарів, ні навколо ламп. Він вперто продовжував свої спроби долетіти до зірки, що була дуже далеко від нього... А метелик думав, що вона заплуталася у верховітті дерев.
I так вечір за вечором... і відчував при цьому велику приємність та радість... і прожив довгі роки. У той час, як його батьки, брати і сестри вже давно повмирали, обпалившись до ламп.

Зірка надії — вирізняючий знак. Щодня ти мав би благати віри, щоб прагнути неможливого.
Хто хоче співпрацювати з Христом, отже, перемінювати світ, не буде пристосовуватися до суспільних порядків, і навіть законів, встановлених державою. Він буде неслухняним, коли інші будуть слухняними, виконуватиме наказ, коли для інших той наказ буде здаватися безглуздим.
Світ буде для нього в’язницею, коли інші говоритимуть про волю, і раєм, коли інші розпачатимуть, почуваючись рабами.
Виконувати неможливе — це реально для тих, що слухаються голосу свого Творця.
Якщо на небі твого життя є зірка, не трать часу, обпалюючи свої крила до якоїсь тьмяної лампи.

Б.Ферреро. Збірка "40 казок у пустелі"

[Володимир85]

ТРИ СЛОВА

Один молодий лицар був відомий своїм розпусним способом життя. Монах намагався напоумити лицаря, що він ризикує постати перед судом Божим з душею, обтяженою гріхами.
"Нема чого боятися, – легковажно відповів лицар. – Тобі ж відомо, що Господь Бог добрий і милосердний. Перед смертю я промовлю три слова, які принесуть мені вічне спасіння. Скажу: "Господи, змилуйся і прости".
Монах похитав головою, а лицар, сміючись, знову взявся за своє.
Якось, під час сильної бурі, лицар їхав верхи уздовж берега глибокої ріки. Він не хотів пропустити балу. Та раптом ударив грім. Кінь із переляку став на диби і скинув вершника у стрімку течію.
Перед смертю лицар викрикнув свої останні три слова: "Щоб ти здох!"

Дві рибки плавали одна побіля одної. Раптом молодша запитала старшу: "Що воно таке, що про нього всі говорять?"
"Що саме?"
"Море".
Старша рибка вибухнула голосним сміхом (якщо так можна сказати про рибу):
"Море – це те, що навколо нас. Ми є в ньому".
Молодша рибка недовірливо похитала головою:
"Не вірю. Це тільки солона вода!"

Тільки солона буденність може підготувати нас до вічности.

Б.Ферреро. Збірка "Таємниця червоних рибок"

[Володимир85]

МІСІЯ

Троє учнів одного учителя, які присвятили багато часу навчанню і медитаціям, вирішили помандрувати у світ.
Через десять років вернулися, щоб відвідати свого учителя.
Старий монах уже не вставав з ліжка. Він запросив їх сісти і розповісти про своє життя.
- Я, - почав перший гордовито, - написав три книжки і допоміг продати мільйон копій.
- Це означає, що ти завалив світ папером, - сказав учитель.
- А я, - радісно промовив другий, - виголосив тисячі проповідей в різних місцях.
- Це означає, що ти наповнив світ словами, - відказав учитель.
Тоді заговорив третій:
- Я лише привіз тобі цю подушку, щоб ти клав на неї свої зболені ноги.
- Тільки ти, - прорік учитель, - знайшов Бога.

Один славний на весь світ святий аскет жив у самітній печері. Цілий день він медитував, а його думки постійно і завжди були звернені до Бога.
Але одного дня, коли він поринув у роздуми, з нірки вибігла мишка і почала обгризати його сандалі. Пустельник, сердитий, розплющив очі.
"Чому ти заваджаеш мені медитувати?"
"Бо я голодна", - жалібно пропищала мишка.
"Тікай звідси, паскуднице, - гримнув на неї аскет, - як ти смієш перешкоджати мені саме тоді, коли я розмовляю з Богом?"
"Цікаво, як тобі вдається з Ним порозумітися, - запитала мишка, - коли ти не можеш поговорити навіть зі мною, маленькою мишкою?"

Б.Ферреро. Збірка "Це знає тільки Вітер"

[Володимир85]

ДУБ І ТРОЯНДА

У саду поміж деревами, кущами і квітниками росли Дуб і Троянда. Дуб був деревом величавим, а його могутнє гілля здавалося короною, що владно нависала над скромними квітами в саду.
Троянда мала лише стебло з кількома зеленими листками і гострими колючками. Виглядала кволою, наче от-от зів’яне.
Міцний Дуб кепкував з неї, зневажливо кажучи: «Ти - лише нікчемна колюча галузка!»
Коли віяв вітер, Дуб ворушив своїми незліченними листками, творив шум, дивовижний свист і чудові гармонійні звуки.
Через це Дуб дуже пишався собою.
«Наповнюю небо чудовими симфоніями! Я - наче оркестр! Я не такий, як той нещасний прутик, який не вміє нічого! Навіщо взагалі потрібна троянда?»
Несмілива Троянда перелякано мовчала.
Коли настало літо, зацвіла.
Цілий сад аплодував їй довго, щиро і палко.

Дехто вдає зі себе кращого, сильнішого, аніж є насправді. Боїться бути собою. Квіти просто квітнуть.

Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"

[Володимир85]

ДУБ І ТРОЯНДА

У саду поміж деревами, кущами і квітниками росли Дуб і Троянда. Дуб був деревом величавим, а його могутнє гілля здавалося короною, що владно нависала над скромними квітами в саду.
Троянда мала лише стебло з кількома зеленими листками і гострими колючками. Виглядала кволою, наче от-от зів’яне.
Міцний Дуб кепкував з неї, зневажливо кажучи: «Ти - лише нікчемна колюча галузка!»
Коли віяв вітер, Дуб ворушив своїми незліченними листками, творив шум, дивовижний свист і чудові гармонійні звуки.
Через це Дуб дуже пишався собою.
«Наповнюю небо чудовими симфоніями! Я - наче оркестр! Я не такий, як той нещасний прутик, який не вміє нічого! Навіщо взагалі потрібна троянда?»
Несмілива Троянда перелякано мовчала.
Коли настало літо, зацвіла.
Цілий сад аплодував їй довго, щиро і палко.

Дехто вдає зі себе кращого, сильнішого, аніж є насправді. Боїться бути собою. Квіти просто квітнуть.

Б.Ферреро. Збірка "Квіти просто квітнуть"

[Володимир85]

МАЙЖЕ НІЧОГО

— Скажи мені, скільки важить сніжинка? — запитала синиця голуба.
— Майже нічого, — відповів голуб. Тоді синиця розповіла йому таку історію:
— Якось я відпочивала на сосновій гілці, аж раптом почав падати сніг. Це навіть не була заметіль, ні, лише кружляли легесенькі сніжинки, легенькі, мов сон. Оскільки в мене не було інших занять, то я розпочала рахувати сніжинки, що опускалися на мою гілку.
Їх упало 3.751.952.
Коли ж легенько і тихенько упала 3.751.953-тя сніжинка, таке собі майже нічого, як ти з цього приводу висловився, - гілка зламалася...
Оповівши це, синиця відлетіла.
Голуб, великий авторитет у галузі миру ще з часів Ноя, на хвильку замислився, а потім промовив:
— Можливо, потрібно ще тільки однієї особи, аби у світі запанував мир?

Подумай, а може, бракує тільки тебе?

Б.Ферреро. Збірка "Спів польового цвіркуна"