Історії для душі

[andrivovk]

1.Один чоловік постійно нарікав на Бога, що не має у що взутися...до того часу поки не побачив одного дня людину без ніг.

2.Олександр Македонський перебував з військом у безводній пустелі.Якийсь вояк роздобув трохи води і приніс йому.
Олександр запитав :
- А воїни пили?
- Ні.
- Тоді вилий.

[andrivovk]

Про любов Божу

Один новообращенный житель города Кандии был соблазнен неким язычником и вновь впал в идолопоклонство. Узнав об этом, Карп, муж святой и чистой жизни, который, по всей вероятности, был епископом Кандии, был так возмущен и разгневан, что, встав, как обычно, в полночь, чтобы помолиться, в порыве негодования воззвал к правосудию Божию, чтобы Тот поразил ударом молнии обоих грешников — соблазнителя-язычника и соблазненного христианина, положив этим конец нечестию. Но Господь, желая исправить ревность Карпа, дал узреть ему (как это было со св. Стефаном) отверстые небеса, где тот
увидел Спасителя, сидящего на троне и окруженного сонмами ангелов в человеческом облике, а затем показал ему землю и разверзтую ужасную
бездну, возле которой находились двое виновников его гнева, охваченные ужасом при виде пропасти, которая, казалось, вот-вот поглотит их. С одной стороны выползали из бездны огромные змеи и, обвиваясь вокруг их ног, тянули обоих несчастных в пропасть, с другой — люди теснили их, наносили им удары и подталкивали их к пропасти, торопя их падение. Затем, подняв глаза к небесам, Карп увидел нашего кроткого Спасителя, Который, встав со Своего трона, сошел вниз и, приблизившись к двум несчастным, протянул им для помощи Свою десницу, в то время как ангелы поспешили поддержать их со всех сторон, дабы не дать им упасть в страшную бездну. Наконец Иисус Христос обратился к тому, чей гнев зашел было слишком далеко: «Послушай, Карп, — сказал Он ему, — теперь придется поражать Меня вместо них, ибо Я готов ещё раз пострадать, чтобы спасти людей от греха и помешать им упасть в ге- енну огненную». («О любви Господней» св. Франциска Сальского)

[andrivovk]

Цікава історія, колись була в газеті, але на жаль не знаю де я подів цю вирізку.Постараюся подати з пам'яті.

Отже, буле це приблизно так.Відбувалися олімпійські ігри (в Сеулі?) для неповносправних (або може розумово відсталих?).Відбувався забіг на коротку дистанцію.І один з учасників впав .Але всі інші бігуни...повернулися, допомогли йому встати і гуртом перетнули фінішну лінію. Глядачі аплодували стоячи. І от в мене виникло таке риторичне запитання : то хто тут розумово відсталий і неповносправний?Нам є ше чого вчитися.

[andrivovk]

Оскільки людям сподобався мій попередній допис про неповносправних, то ще дещо напишу про них.Уривки зі статті "Є і такі діти" (Часопис "Пізнай правду", №1(75)лютий−березень 2006, який був присвячений року захисту дитини).Може не зовсім стосується даної теми.

Є серед нас діти, які дещо відрізняються від свого оточення. Вони можуть посеред вулиці підійти до незнайомого чоловіка і поцілувати або обняти його; можуть перед початком Святої Літургії вийти назустріч отцю пароху і покласти йому до ніг букет квітів або як знак вдячности за отримане Святе Причастя подарувати священикові цукерку; чи під час молитви попросити у Бога про опіку в Раю їхнім покійним батьком - вони здатні на найрізноманітніші вчинки любови до всіх людей!

__________________________________________________________________________________________________________________

Дуже часто у людей існує викривлене уявлення про таких осіб, породжене цілим рядом упереджень.

Упередження перше: особи розумово неповносправні є агресивними і небезпечними для оточуючих. Така думка пов’язана з тим, що осіб розумово неповносправних сприймають як психічно хворих, з непередбачуваною поведінкою. Однак попри певну незрозумілість дій, вони не проявляють агресивности, натомість дуже часто прагнуть виявити свою любов до инших (можуть обняти, поцілувати, подарувати квітку). На прощі для осіб розумово неповносправних у Крехові один чоловік сказав, що таких дітей не
можна приводити до церкви. Неповносправна Оля Баб’юк уважно подивилася на цю людину й сказала: „За тебе треба дуже багато молитися. Ось я зараз піду до церкви і буду це робити”
Упередження друге: особи розумово неповносправні є глибоко нещасними і заслуговують лише на співчуття. Проте ось думки їх самих на цю тему. “Я виїхав з товаришем погуляти, — розповідає прикутий до візка хлопець з ДЦП. — Був гарний весняний день, цвіли сади, і я чувся надзвичайно щасливим. Аж підходить до мене в сльозах жінка:
“Дитино, яка ти нещасна...” І я вже не знаю, чи радіти мені тим садам, чи плакати. Чому люди не можуть зрозуміти, що нас не треба жаліти? Я знаю, що не зможу ходити, проте хочу бути у житті щасливим...”
Упередження третє: від розумово неповносправних осіб не можна нічого навчитися. Ісус звертався в молитві до Бога Отця з такими словами: “Я прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам.” (Лк. 10,21) У своїй зарозумілості ми часто нездатні зрозуміти найелементарніші правди
віри. Натомість особи розумово неповносправні маючи надзвичайно розвинуті почуття серця – можуть навчити нас по-справжньому вірити, надіятись і любити. Йонас має важку форму епілепсії. Одної неділі його друзі розмовляли на тему п’ятого розділу Євангелія від Луки, де хворий на проказу чоловік звертається до Ісуса: „Господи, якщо хочеш, можеш мене зробити чистим”. На все це Йонас не сказав нічого. Хтось запитався його: „Йонасе, чи ти хотів би попросити Ісуса уздоровити тебе?” Відповідь була: „Ні, зі мною все гаразд. Достатньо того, що Ісус підтримує мене”. Монахи-трапісти одного разу запросили до себе осіб розумово неповносправних. Під час розмови чернець зазначив, що їхній монастир все ще дотримується установ св. Венедикта. На це відізвалась Маресса: „Мій тато знає св. Венедикта”. Монах здивувався. . . „Так”, – відказала
Маресса, – „бо тато помер і зараз перебуває в раю”.

[andrivovk]

Цікава історія, колись була в газеті, але на жаль не знаю де я подів цю вирізку.Постараюся подати з пам'яті.

Отже, буле це приблизно так.Відбувалися олімпійські ігри...

Знайшов цю вирізку з газети (Газета називається - "Життя").Подаю дослівно.

Якийсь час тому, на параолімпіаді в Сіетлі дев'ять атлетів стояли на старті 100-метрової бігової дорожки.У всіх були фізичні або розумові вади.
Пролунав вистріл, і розпочався забіг.Не всі бігли, але всі хотіли взяти участь і перемогти.Вони пробігли третину дистанції, коли це хлопчик спіткнувся, декілька разів перекрутився, впав і почав плакати.Інші восьмеро учасників почули плач.Вони почали бігти повільніше, потім озирнулися.Вони зупинилися, і повернулися назад...Всі...
Дівчинка з синдромом Дауна присіла коло нього, обняла і запитала "Ну, як?Тобі вже краще?"Потім усі дев'ятеро пішли плече в плече до фінішної лінії.
Весь натовп глядачів піднявся з місць і зааплодував.Оплески тривали дуже довго...
Ті, хто це бачив, досі про це говорять.Чому?
Тому що глибоко всередині ми всі знаємо, що головне в житті важить набагато більше, ніж перемога для себе.Найважливіше - допомагати іншим перемагати.Навіть, якщо це означає, що треба сповільнити або змінити власні перегони.Якщо ти відправиш цей лист, можливо, ми зуміємо змінити наші серця, можливо ще чиїсь...
Свічка нічого не втрачає, якщо від її полум'я запалити іншу свічку.

[andrivovk]

ХРЕСТИК СПАСІННЯ !
Мій дідо по батьківській лінії, Ковтко Микола, уроженець с. Заріччя Мостиського району, під час Першої світової війни воював на італійському фронті в Альпах. Бої були важкими і виснажливими. Найбільше втрат було не так від куль, як від каміння, яке летіло усебіч від розриву снарядів. Воно калічило й ранило людей, і ніде було заховатися від нього.Якось, захопивши плацдарм у ворога, вояки полегшено зітхнули. Нарешті можна відпочити від безперервних боїв. Полк розташувався у захоплених казармах. Після вечірньої перевірки солдати пішли спати.Навколо запанували тиша й спокій. Лише вартові несли свою службу.Дідо, після довгих безсонних ночей, міцно заснув, змовивши перед цим молитву і подякувавши Богові за здоров’я і за те, що зберіг його життя.Раптом серед ночі йому приснився сон. “Вставай чимшвидше і йди на плацдарм, там лежить хрестик, знайди його і забери, бо по ньому ходять люди й топчуть його”, – виразно промовив чийсь голос. Відкрив очі – немає нікого. Щоб це могло означати? Інколи людині так лінь своєчасно піднятися. Тільки-но дідо заплющив очі, як той самий голос пролунав знову: “Вставай, іди, не барися, бо часу мало!” Тоді його сон як вітром здуло. Він хутко піднявся і вийшов на широке подвір’я, залите місячним сяйвом. Коли трохи пройшовся по плацу, вдихнув чисте гірське повітря, сон швидко минув. Відійшовши від казарми, де спали солдати, на кілька десятків метрів, дідо глянув униз. На освітленій місячним сяйвом землі щось зблиснуло. Схилившись нижче, він побачив річ, яка виблискувала тьмяним світлом. Дідо копнув її ногою і побачив, що це – ХРЕСТИК! От диво! Дідо оглянувся. Навколо нікого не було. Тихо й спокійно. І коли він нагнувся, щоб підняти із землі той хрестик, то в цей момент, серед нічної тиші, пролунав оглушливий вибух. “Що це таке?” – майнула у нього думка. І коли оглянувся назад, то казарма, з якої тільки-но вийшов, злетіла в повітря. Загинули всі, хто там був, лише він врятувався. Міцно стиснувши срібний хрестик у руці, дідо аж тоді зрозумів, що трапилося. Після закінчення війни він повернувся додому з цим хрестиком і розповів односельцям про своє чудесне спасіння. Носив його на грудях, прив’язавши до нитки. Завжди, майже щонеділі, ходив до церкви дякувати Богові й Ангелові-хоронителеві за своє спасіння. Дідо прожив довге і щасливе життя, майже 102 роки. Помираючи, він наказав, щоб цей хрестик – хрестик-спасіння – поклали йому в труну. З цим хрестиком його й поховали.

Мар'ян Ковтко

"Діти Непорочної" №2 (2005рік)

[andrivovk]

Трон в океані
За основу у цій новелі взята розповідь моряка, нині львів’янина, Олега Когута, який на початку
80-их років XX століття служив на Тихоокеанському флоті і з вуст очевидців переповів почуте...
Могутній авіаносець вперто й упевнено розтинав гігантське полотно океану, що ледь-ледь похитувалося від легенького подуву західного вітру. Ніс корабля, як лезо сокири, опущеної держаком у водяну безодню, рубав океан навпіл – таким великим здавався цей авіаносець усім тим, хто вийшов на палубу полюбуватися сходом сонця. Навіть сонце виглядало перед ним не більшим, ніж помаранча перед відкритим ротом зголоднілого кін-конга. Однак світанок зачаровував красою. Моряки дивувалися, чому це так раптово океан став таким сумирним і лагідним? Ще дві години тому він скручував свої хвилі у гігантські булавища й гатив ними вбік авіаносцеві так, наче хотів зробити в ньому діру. А тепер – як казковий богатир, Котигорошко, втомившись від тої важкої роботи, ліг горилиць, повіки йому поволі опускалися – гігант-океан засинав. Його велика голова лежала десь на Мальвінських островах, а ноги – в Скандинавії. Але він почував себе добре. До того ж, іграшковий авіаносець приємно масажував йому груди. І тут океан побачив, як відкрилося небо над ним, і золоті сходи, немов трап, висотою аж до неба, нижньою сходинкою вперся йому в груди. І могутній океан завмер, закляк, змалів і стих, коли побачив, як, огорнутий сяйвом, з неба сходив Сам Творець, його, океанів Повелитель і Господь. За Ним – тисячі Ангелів несли перламутровий трон – так він мерехтів множеством перлин...На авіаносцеві заметушилися. Залебеділа сирена. Дула всіх гармат націлилися в один бік, далеко попереду авіаносця, льотчики поспішно зайняли кабіни своїх МІГів – корабель почав сповільняти хід і через деякий час зовсім зупинився. Прямо по курсу, на поверхні океану, всіяний коштовними перлами, що аж мерехтіли, стояв величний царський трон, зовсім не тонучи і навіть не похитуючись від легеньких хвиль, що мов кольорові ниточки накочувалися звідусіль, сплітаючись у граціозний килим перед ногами Того, Хто сидів на троні. Навіть безодня океану посвітліла аж до дна. Могутні кити величезним колом виринули з глибин, вдарили райдужними фонтанами в небо, вітаючи Творця і Його Ангелів. Тисячі дельфінів радісно вистрибували й пірнали, виблискуючи темними мокрими спинами. Мільйони дуже маленьких і великих риб, лагідних і хижих, кольорових і прозорих, швидких і повільних, інфузорій та медуз вкрили поверхню океану. Навіть табуни войовничих акул миролюбиво й покірно похитували хвостами, не помічаючи поруч себе свою одвічну їжу, яка у незбагненному хороводі кружляла навколо трону Творця, прославляючи Його найсолодшою піснею всіх мешканців океану. З очей акул і спрутів котилися сльози: вони не вміли співати, але їм щеміли серця. У цьому гігантському колі, краєм якого стали спини китів, лише на одному авіаносцеві, створеному руками людей, не було радості. Він узяв на приціл те диво, що мерехтіло в океані, і приготувався до нападу. Капітан довго дивився у бінокль, але нічого, крім світла не бачив. Може б і відкрив вогонь, якби не міріади риб навколо корабля. Він був збентежений цим предивним дивом. До того ж, усі двигуни авіаносця зупинилися в одну мить.Один молодий офіцер запропонував капітанові наблизитися човном до “невизначеного об’єкта, що лежить по курсу”. Той дозволив – і офіцер у супроводі десяти найміцніших матросів вирушив до мети. Двигуна теж не могли запустити, тому матроси налягли на весла. Не допливши метрів сто, човен зупинився. Офіцер із здивуванням помітив, що його супровід поголовно спить. Кожен на своєму місці. Він заходився їх будити. Тряс за плечі, кричав, двох ударив по лиці, але ті аніруш, – сплять сидячи, опустивши голови. Одначе офіцер помітив: човна все одно несе якась невідома сила у напрямку мерехтливого дива. Швидко, ніби на спині акули.Втім, він уже не міг відірвати погляду від сидячої на троні Постаті... Ніхто зі смертних не відає, про що йшла мова між земним чоловіком, лейтенантом флоту і Творцем Вічним, Самою Любов’ю, Якою був просвітлений той земний чоловік, що повернувся у човен із сяючим від щастя лицем. Відпливши близько ста метрів від місця зустрічі, всі десятеро матросів пробудилися, здивовано озираючись довкіл. Вони не впізнали свого командира. Суворість на його обличчі змінилася лагідністю, самовпевненість і зарозумілість – щирою усмішкою, атакуюча рішучість – уважним і дружнім поглядом, навіть мужність у рисах обличчя проявлялася чітко, але вона була якоюсь урівноваженою, тихою, сонячною. Хтось із десяти сказав: – Товаришу лейтенанте, що з вами? Лейтенантові сльози стали в очах.
– Я бачив Бога.
– Бога? Якого Бога?
– Живого.
Усі замовкли. Ні пари з вуст. Піднімалися на корабель також мовчкома. Лейтенант ішов останнім. Коли його нога ступила на палубу – раптом ожили усі двигуни авіаносця.
Збіглася ціла команда. Командир корабля майже біг назустріч. Приязно і з неприхованою цікавістю спитав:
– Лейтенанте, ну що там? Ти щось бачив? Чому ти такий блідий, мов...
– Я бачив Бога.
– Якого ще Бога?
– Я бачив Ісуса Христа.
– Христа? Лейтенанте, тобі негайно потрібно відпочити. У тебе явно нерви здали.
Лейтенант розвів руки в сторони, підняв їх трохи вище голови і розімкнув стиснуті в кулаки долоні. На обох п’ятірнях чітко і переконливо, ніби відбитки фотосвітлин, було видно голову Ісуса Христа у терновому вінку. А по чолі Спасителя стікала жива кров...
“Лейтенанте, негайно спустіться до своєї каюти!” – хотів закричати командир корабля, але його надзвичайно вразило побачене, власний голос не слухався його. Лише промимрив:
– Що у вас з руками?
– Це обличчя Того, з Ким я зустрівся там, – простягнув руку на захід океану. – Я бачив живого Бога.
– Ну, гаразд, – нарешті знайшов у собі сили командир авіаносця, – розберемось, з ким ви там зустрічалися – вже у моїй каюті...
З того часу лейтенанта вже ніхто не бачив. Лише по кораблях флоту поповзли чутки – одні про те, що військові медики багато разів робили лейтенантові пластичні операції на
долонях, замінюючи шкіру, та лише нова шкіра приживалася – як обличчя Христа знову чітко проступало на ній. Правдивою виглядала чутка, що лейтенанта оголосили душевнохворим і замкнули у невідь-якій психушці...
Історія ця не скінчилася територіями кораблів, вона, як штормові хвилі, покотилася океанами, розбуджуючи ударами скам’янілі береги людських душ.

Роман Брезіцький

Діти Непорочної №2 (2004)

[о.Олег]

надіслали:

Християнин - це не ангел, а людина, яка вірить і змагається.
***
Любов - це немов делікатна квітка, яку може знищити морозяни вітер. Якщо вона сильна, то легко не піддається.
***
Патріотизм, який вчить мене ненавидіти будь-кого, не є християнською чеснотою. Це вже шовінізм, який походить від диявола. Треба любити своє, бути готовим навіть віддати за це своє життя, але не робити цього коштом іншої людини.
Блаженніший Любомир (Гузар)

[romanm]

***
Патріотизм, який вчить мене ненавидіти будь-кого, не є християнською чеснотою. Це вже шовінізм, який походить від диявола. Треба любити своє, бути готовим навіть віддати за це своє життя, але не робити цього коштом іншої людини.
Блаженніший Любомир (Гузар)

Щось в тому я трішки не впевнений. "Любити своє", що це значить? За мову віддати життя? Чи за що? Без іронії, а хотілося би дійсно почути обгрунтовані думки. Не типу а - ля патріотизм сино-жовтий.

А дотичне християнству. Наприклад як ті, хто їде до прокажених допомагає їм і помирає від тієї ж хвороби.

Зі всієї поваги до Патріарха Любомира, бо то є людина високого гатунку, мені здається, що все - таки націоналізм ( навіть добрий) не вартує життя. Віра так, інше - ні. (Хоча я сам невпевнений, що віддав би життя за віру)
MOD (Олюнька): В нову тему будь ласка

[Just_me]

Ось, знайшла, прочитала, дає мені надію

Я была со своим парнем в ресторане.
Неожиданно выключился свет, поэтому я схватила его за руку.
Через несколько мгновений, когда свет снова появился, я увидела, как он опустился на колено, сжимая мою руку своей и держа в другой коробочку с кольцом.
Сегодня мы женимся.
***
21 год назад беременная женщина Карла пошла к доктору, который сказал ей, что у нее родится умственно отсталый ребенок, вероятно с Синдромом Дауна.
Этот доктор убедительно просил ее сделать аборт, но она отказалась.
В августе мне будет 21, и я идеально нормальный.
Моя мама всегда дает мне надежду.
***
Мой дедушка был в больнице, и ему оставалось жить 12-14 часов.
Все приходили для того, чтобы попрощаться с ним, зная, что он всеравно не может ответить. Я зашла в палату, когда пришла моя очередь. Я его единственная внучка.
Когда он услышал меня, он открыл глаза, улыбнулся и сказал мое имя.
Он прожил еще два месяца. Вот что дает мне надежду.
***
4 месяца назад у меня диагностировали облысение. Через месяц я потеряла все волосы.
Мне было страшно идти в школу, потому что я думала, что все будут пялиться на меня.
На следущее утро я услышала стук в дверь, и десять моих друзей стояли на крыльце с полностью побритыми головами. Двое из них былидевочками.
Они мои лучшие друзья навсегда. Вот что дает мне надежду.
***
Два дня назад мой старший брат погиб в автомобильной катастрофе.
Он шел домой ночью и увидел молодую девушку, шедшую по дороге, и пьяного водителя, который ехал прямо на нее.
Он подбежал и поптался столкнуть ее с дороги. Она чувствует себя хорошо.
Мой брат герой, его будут помнить всегда.
Дениэл, ты даешь мне надежду.
***
Сегодня утром я узнала, кто косил мой газон каждую неделю после того, как умер мой муж.
Это была моя 12-летняя соседка Офелия. Ее семья сейчас также страдает из-за финансовых проблем.
Она делала это каждую неделю, по собственному желанию, без каких-либо просьб. Ее доброта дает мне надежду.
***
Я была в депрессии и хотела покончить с жизнью. Я даже сделала список, в котором написала причины жить и умереть.
Похоже, сторона с "причинами для смерти" была намного длиннее.Я всегда носила этот листок в кармане.
Однажды я оставила его на парте. В следующий раз, когда я развернулаего, там было написано "Ты слишком красивая, чтобы умирать".
Они дают мне надежду.
***
Сегодня в переполненный автобус зашла пожилая женщина с очень большими и тяжелыми сумками.
Не было ни одного свободного места, но маленькая 4-летняя девочка встала и уступила ей место.
Доброта, неподвластная возрасту, дает мне надежду.
***
Парень, которого я знала в школе, всегда приносил две дюжины роз на День Святого Валентина.
Он давал по одной розе каждой девушки, у которой, как он наверняказнал, не было своего валентина. Он знал, что каждая девушка должна почувствовать себя особенной. Я была одной из этих девушек.
Мы женаты уже 3 года.
Он дает мне надежду.
***
Я поехал в Африку для того, чтобы построить школу Опры и увидел мальчика, сидящего в одиночку.
Я подошел и дал ему половину своего бутерброда, и он убежал.
Тайно следуя за ним, я стал за угол и увидел, как он разламывал егона маленькие кусочки и делился им со своим классом, состоящим из 20детей.
Sharing the little he had GMH.
***
Сегодня я подсунула письмо в шкафчик моей лучшей подруге, рассказывая в нем, как я покончу с собой и что буду скучать по ней.
Когда я пришла домой после школы, я увидела всех своих друзей у себяв гостинной, они сидели с фильмами, печеньям, шариками и держали письмос 437 причинами, почему я не должна умирать.
Я не могу перестать плакать.
Понимающие друзья дают мне надежду.
***
Моя подруга потеряла отца в этом месяце.
На школьном шоу талантов она пела песню в его честь.
Когда она начала плакать и не могла больше петь, больше, чемполовина зала поднялась и пела песню вместе с ней, помогая ейзакончить. GMH.
***
Я ехал в автобусе, когда бездомный сел на сиденье возле меня.
Он увидел, что я смотрю на букет цветов, которые он держит, исказал, что это для его жены, потому что у нее сегодня день рождение.
Когда он сошел с автобуса, он пошел на кладбище и положил цветы на могилу своей жени.
Любовь, что никогда не умирает, дает мне надежду.
Сегодня я увидела моего друга в первый раз после того как начала терять волосы от химиотерапии.
Я сказала ему, чтобы он не приходил, потому я не хочу, чтобы он видел меня лысой.
Он пришел ко мне на квартиру, обнял меня, поцеловал мою голову и сказал мне: "Я думаю, лысая ты прекрасна".
Я плакала. Джейс, твоя любовь дает мне надежду.

***
Сегодня учитель моей подруги сказал ей, что она должна держать свое мнение при себе, потому что она лесбиянка.
Мальчик в передней части своего класса - совершенно незнакомый человек - встал и сказал учителю что он не согласен с учителем. Он вышел.
Все пошли за ним.
Их любовь и признание дают мне надежду.

***
Сегодня я был в кинотеатре, рядом со мной была пара около 70 лет.
Примерно половину фильма мужчина смотрел в сторону жены и просто сказал: "Ты такая красивая. " .
Любовь, которая длится вечно, дает мне надежду.

***
Мой отец умер, когда мне было всего 14.
Одно из теплых воспоминаний о нем было Рождество, он спрятал кольцо в новогодней елки для меня, и я нашла его.
2 года тому назад мой парень привел меня к нашей елке и сказал, что он купил новые украшения и спрятал их чтобы я их нашла.
Это было мое обручальное кольцо. Он вспомнил, как это много значит для меня. Его любовь дает мне надежду.

***
Мой парень очень хотел познакомиться с моей мамой, несмотря на мои протесты.
Я привела его на кладбище, где она похоронена, ожидая, что он будет полностью шокирован.
Когда мы подошли к ее могиле, он сел, поздоровался, и говорил с ней час о том, как ему повезло, что у него есть я. Его любовь дает мне надежду.

***
Я болела булимией в течение 3 лет.
Я плакала и шла в туалет, чтобы освободится от еды, когда мой младший брат схватил меня за руку и спросил, может ли он прочесть мне одну историю.
Через час я спала на своей постели, он молиться, чтобы Бог "сделал меня счастливой и здоровой снова".
Джози, твоя любовь дает мне надежду.

***
Мой отец никогда не плачет.
2 месяца назад, моя мать была диагностирована с раком молочной железы. Вскоре после этого врачи обнаружили что-то в ее легких и стали проверять ее. Если бы это был рак легких, ей осталось бы жить 3 месяца.
Биопсия оказалась отрицательной. За 5 часов, мой отец плакал от радости. Его любовь дает мне надежду.

***
17-летняя девочка забеременела во время своего последнего год в школе.
Вместо того, чтобы оставить ее, ее парень женился на ней за два месяца до рождения ребенка. Все говорили им, что они долго не продержатся.
7 лет спустя я родился.
Мои родители вместе 29 лет и до сих пор влюблены друг в друга. Их любовь дает мне надежду.

***
Сегодня я и моя лучшая подруга были на пляже.
Мы видели двух пожилых женщин, они шли, держась за руки, смеясь, шутя и говоря об "этом дне", когда они были моложе.
Они подошли к лестнице и стали помогать друг другу всю дорогу делать вниз каждый шаг.
Их вечная дружба и любовь дает мне надежду

***
Я была в доме моей бабушки, и я нашла старый фотоальбом.
Это был альбом с фотографиями ее и моего деда с момента, когда они начали встречаться и до последних лет его жизни.
На всех фотографиях было заметно, что с каждым годом мой дед еще сильнее влюблялся в мою бабушку.
Их любовь дает мне надежду.

***
Я страдала от тотального облысения с тех пор как мне исполнилось 13, я совсем лысая, и это большой удар по моей самооценке.
4 года спустя, я встретила парня, который стал моим возлюбленным и стал поддерживать меня во всем этом.
Прошлой ночью он обрил голову. Теперь мы известны как лысая пара.
Я так люблю тебя, Сэм. Твоя любовь дает мне надежду.

***
Мой парень уехал заграницу. Мой брат был в городе, а мои родители были в отпуске.
По дороге домой в 11 часов ночи у меня случился приступ паники. Я написала моему брату: "Я ненавижу когда я одна дома".
После 3 часов езды в 2 часа ночи он вернулся домой - просто чтобы убедиться, что все в порядке.
Братская любовь дает мне надежду.

***
Некоторое время назад мой парень обнаружил, что у меня булимия.
Теперь он звонит мне в 7:15 (в это время я просыпаюсь) каждое утро, чтобы рассказать мне, как сильно он любит меня, и какая я красивая.
Его любовь и поддержка дает мне надежду.

***
Моя маленькая сестра страдает психическими расстройствами, а также является единственной африканской американской девочкой из своего класса.
Сегодня ее впервые поцеловал Роджер. На следующий день он попросил ее выйти за него замуж. Роджер совершенно здоровый, голубоглазый мальчик со светлыми волосами. Они находятся в детском саду.
Их невинная любовь дает мне надежду.

***
36 лет назад, женщина переехала из Малайзии на Гаваи для того что бы там работать.
Она должна была оставить бойфренда на 2 года дома. Когда он узнал, что она уже прибыла на Гаваи, он полетел за ней, зная, что не может позволить себе полет. Он потратил все свои деньги, для того чтобы туда добраться. Когда он ее нашел, он сделал ей предложение.
Она согласилась
Мама, папа, я люблю вас. Вы даете мне надежду

[andrey s.]

[Олюнька]

Отака історія ходить інтернетом
Однажды я шел по местным магазинам, делая покупки, и
вдруг я заметил, как Кассирша разговаривает с мальчиком не больше 5 или 6
лет.
Кассирша говорит: Мне жаль, но у тебя не достаточно денег,
чтобы купить эту куклу. Тогда маленький мальчик повернулся ко мне и
спрашивает: Дядя, а вы уверены, что у меня не достаточно денег? Я
пересчитала деньги и ответил: Дорогой мой, у тебя не достаточно денег
чтобы купить эту куклу... Маленький мальчик все еще держал куклу в своей
руке. В конце я подошел к нему и спросил кому он собирается дать эту
куклу…
Эту куклу моя сестра очень любила и хотела ее купить. Я хотел
бы подарить ей на день рожденье! Я хотел бы дать моей маме, чтобы она
смогла передать это моей сестренке, когда она уйдет к ней! …Его глаза
были грустными, когда он это рассказывал. Моя сестра ушла к Богу. Так
мне отец сказал, и сказал, что вскоре мама тоже уйдет к Богу, поэтому я
подумал, что она может взять куклу с собой и передать ее моей сестренке…

Мое сердце внезапно остановилось. Маленький мальчик посмотрел на
меня и сказал: Я сказал отцу, чтобы мама пока не уходила пока я не приду
с прогулки. Затем он мне показал свою фотку, где он счастлив и
улыбается, Я хочу чтобы мама взяла мою фотку с собой, чтобы моя
сестренка не забыла меня и он добавил: Я люблю свою маму и не хочу чтобы
она меня покидала, но отец говорит, что она должна идти к моей
маленькой сестре. Затем он посмотрел снова на куклу своим печальным
взглядом… Я быстро взял свой портмоне и сказал мальчику: Может мы еще
пересчитаем твои деньги, если ты считаешь что достаточно чтобы купить
куклу??… Да, я думаю, что у меня хватит денег чтобы купить куклу! Не
показывая ему я добавил из своих денег и мы заново начали считать. Было
достаточно, чтобы купить куклу и еще даже осталось немного денег.
Маленький
мальчик сказал: Спасибо Господи за то, что ты мне дал денег! Затем он
посмотрел на меня и добавил: Вчера перед сном я спросил у Бога дать мне
деньги, чтобы купить куклу для моей сестренки, чтобы передать ее через
мою маму! Он услышал меня! Я так же хотел бы иметь немного денег, чтобы
купить белую розу для моей мамы, но я не спрашивал об этом у Бога. Но он
мне дал достаточно денег, чтобы купить куклу и розу. Моя мама любит
белые розы…
Я закончил свой шоппинг в полном странном состоянии. У
меня из головы не выходил этот мальчик. Затем я вспомнил - в местной
газете была статья два дня тому назад о пьяном мужике в грузовике,
который сбил женщину и маленькую девочку. Маленькая девочка погибла
сразу же на месте, а женщина была в критическом состоянии. Семейство
должна решить отключить аппарат, который придает силу, так как молодая
женщина не способна поправиться от комы. Неужели это семья того
мальчика, который хотел купить куклу для своей сестренки?
После двух
дней в газете была опубликована статья, где говорилось, что та молодая
женщина скончалась… Я не сдержал слезы… Я купил белые розы и пошел на
похороны… Молодая девушка лежала в белом, в одной руке была кукла и
фото, а на одной стороне была белая роза.
Я ушел весь в слезах, и
чувствовал, что жизнь моя теперь изменится… Я, никогда не забуду любовь
этого мальчика к своей матери и сестренке!!!
Пожалуйста, НЕ САДИТЕСЬ ЗА РУЛЕМ В АЛКОГОЛЬНОМ СОСТОЯНИИ!!! Вы можете разбить жизнь не только свою…

[капрал]

1.Один чоловік постійно нарікав на Бога, що не має у що взутися...до того часу поки не побачив одного дня людину без ніг.

2.Олександр Македонський перебував з військом у безводній пустелі.Якийсь вояк роздобув трохи води і приніс йому.
Олександр запитав :
- А воїни пили?
- Ні.
- Тоді вилий.

дуже повчальні історії!

[andrey s.]

Крім моєї подяки за повідомлення п.Олюньки,,хочу суттєво і докладно ВНЕСТИ своє ДОПОВНЕННЯ,про цю історію:
ОГО-ГО

[Olya]

Жебрак.
Михайло біг по нічній вулиці, важко дихаючи... Він відчував, що його біг перестає бути настільки швидким, щоб далеко відірватися від групи молодиків, які невідомо чому вчепились в нього. Чоловік забіг за кут одного великого будинку і зрозумів, що пропав – вийти було неможливо. Він присів за великий контейнер з сміттям і раптом почув, як його хтось ззаду потягнув. Михайло обернувся і побачив чоловіка, який, прикладаючи до вуст палець, кивнув іти за ним в маленькі дверцята, яких він спочатку не помітив за сміттєвим контейнером...

Чоловік пройшов, зігнутий пішов низьким коридором, де було досить сиро та незручно. На кінці коридору стояла стара напівтрухлява шафа. Рятівник відчинив двері і, знявши важку задню стінку шафи, пройшов туди ... Михайло пішов за ним. Вони опинилися у великій кімнаті. Незнайомець поклав стінку шафи на місце, включив настільну лампу і Михайло побачив, що його рятівником був жебрак, якого він саме цієї неділі бачив біля церкви і якому читав мораль, що просити не годиться, що потрібно просто не пити алкоголь, хоча не знав цього жебрака, тому і не знав чи зловживає... Та в Михайловому понятті жебраки – це ті, хто або випиває, або працювати не хоче..

- Проходьте та сідайте он там на канапі, - промовив старий жебрак, - я вам чаю гарячого зроблю, а то промокли...

Михайло сів і почав роздивлятися... Кімната була низькою, хоча в ній відчувався якийсь незрозумілий затишок. В кімнаті знаходилось окрім канапи ще ліжко, акуратно застелене покривалом. Біля стіни стояв сервант, який був дуже схожим на сервант, який стоїть у старенькій хаті Михайлових батьків, яка вже два роки заколочена дошками, бо немає кому там жити... На стіні висить образ, на якому зображений Ісус, який обнімає діток. На середині кімнати знаходиться овальний стіл, застелений скатертиною. Ще один менший столик з кріслом знаходився в іншому куті кімнати, на якому лежали книги, стояло розп'яття та недопалена свічка у бронзовому свічнику.

- Сідайте сюди, ближче до столу, якраз разом поїмо... До речі, моє ім'я Антон, - сказав старий жебрак, несучи два горнятка з чаєм і печивом на підносі...

Михайло встав і сів на красиве різьблене крісло, дивуючись, що в жебрака може бути таке... Антон побачив його погляд і промовив:

- Дивуєтесь? Ви, напевно, думали, що моя кімната скоріш за все має нагадувати склад пляшок від горілки, недопалків та бути притулком для гризунів?

- Та ні, опустивши очі, відказав Михайло. – Я вам вдячний, що ви мене врятували від тих ненормальних молодиків...

- Тихіше, не називайте так людей, будь-ласка, - перебив його жебрак. Знаєте, інколи люди і речі є не такими, як нам здаються...

- Та як може бути інакше... банда, яка сидить на вулиці і чіпляється до нормальних людей хіба може бути якоюсь доброю?

- Ну, не знаю... А ви просто йшли і до вас вчепились? Пограбувати хотіли?

- Та ні... Скоріш за все надавати стусанів, але за те, що я сказав правду! От як у нас правду не люблять!!! Я одному з цих хлопців сказав, що дивуюсь, куди дивляться його батьки, що виховали такого поганого сина, який горланить вночі, не йде додому... Але я думав, що він сам, а потім побачив, що їх більше... ну і зрозумів, що не потрібно було зачіпати... Та ще й гаманець от загубив, ото тішитись будуть...

Жебрак попиваючи чай сказав:

- Знаєте, правда, сказана без любові перетворюється в образу і осудження...

- Та як таких любити можна?.. Порозплоджувалось всяких наркоманів, пияків, жеб... - Михайло запнувся, бо зрозумів, що ледь не сказав чогось зайвого.

- Жебраків ви хотіли сказати, - сумно посміхнувся Антон... - та не переживайте, я розумію вас. Знаєте, інколи бувають обставини в житті, коли людина може ні з того ні з сього втратити все, але здобути щось більше, ніж це все... Людина може жити, мати прекрасно оплачувану роботу, родину, але в один прекрасний момент машина може збити дружину, згодом може важко захворіти дочка і на лікування потрібно буде усе продати, знаючи при цьому, що це може не допомогти, але хотіти хоч на трохи продовжити час проведення з рідною людиною. Коли ось так, втративши все і всіх, цій людині здається, що життя завершене – жити не потрібно... вона йде по вулиці, не знаючи куди... раптом з мосту її знімає якийсь чоловік і ця людина йде за ним, бо їй суті все одно куди... Приходить саме в цю кімнату і цей чоловік просто знайомить її з Богом. Звісно, знайомство спочатку людина відкидує, бо дуже зла на Нього, як Він міг таке допустити, а потім з Ним примиряється і знаходить свій сенс життя в тому, щоб жити з Ним, допомагати іншим. І розуміє, що вона потрібна саме там, де знаходиться зараз. Ця людина - це я і як би ви знали, як мені бракує мого рятівника...

Михайло дивився на Антона зі сльозами на очах:

- Вибачте, я не знав...

- Нічого, нічого – все добре... Я вам розстелю ліжко, адже ніч на дворі, якщо хочете звісно... я ляжу тут на канапі, але можна вас попросити помолитися зі мною на ніч.

Після цього випадку Михайло зрозумів, що щось у ньому змінилось, Антон своїми словами ніби розтопив якусь крижинку в серці... Михайло часто навідувався до Антона, дізнався, що той колись був медиком і тепер допомагає бідним і потребуючим чим може... Часто просить біля церкви і віддає гроші на лікування якоїсь дитини з багатодітної родини або ж старої самотньої бабусі. В тих нижчих кругах, про які колись думав Михайло з презирством, виявилось багато хороших обездолених людей, які звертались по медичну допомогу до Антона, бо більше не було до кого...

Одного разу Михайло в черговий раз, роздумуючи про сенс життя, вирішив подарувати хатину в селі Антону, адже вона йому потрібніша... З цією пропозицією він прийшов до Антона, який зітхнув і сказав:

- Мені, звісно, приємно, але я вас познайомлю з тими, кому це буде потрібніше... Знаєте, у мене є друзі Василь і Оленка. Вони сироти... Василько хоч ще дуже молодий, але змушений важко працювати, щоб оплачувати кімнату, яку вони знімають разом з сестрою... Часто у нічний час окрім основної роботи він йде розвантажувати вагони. Декілька місяців назад його сестричка тяжко захворіла, але з Божою допомогою вилікувалася... Вони хороші діти і, думаю, їм буде дуже цінним ваш подарунок... Михайло розгубився, адже він хотів зробити цей подарунок саме Антону, але нічого не сказав.

Михайло познайомився з сиротами... в хлопцеві він впізнав того, котрий гнався за ним тієї дощової ночі. Виявилось, що Василь тоді так голосно говорив від радості, тому що дізнався, що його сестричці краще, а біг за Михайлом, щоб віддати гаманець, який той загубив, коли так розмахував руками, читаючи мораль про поведінку і правильність виховання....

Михайло до тепер згадує слова Антона: «інколи люди і речі є не такими, як нам здаються...»

http://dyvensvit.org

[andrivovk]

Михайло до тепер згадує слова Антона: «інколи люди і речі є не такими, як нам здаються...»

То точно.Тому стараюсь по мірі можливості не робити поспішних висновків.

[andrey s.]

Гарна історія. Життя часто кумедна штука.
І ще підмітив що справді вірне враження про людину заважає зробити страх,ненависть,жадоба,або себелюдство.
І ще є багато таких речей,які заважають цьому.Але Господь є поміччю,,щоб боротись з такими вадами.
Історія повчальна...Ми ніколи не зможим збагнути шляхи Господні,і за це Йому Хвала.
Дякую...

[donatanvova]

Переглянув недавно фільм Хатіко.
Історія із життя яка варта уваги.

[о.Олег]

Переглянув недавно фільм Хатіко.
Історія із життя яка варта уваги.

пан Петро тут подавав до завантажування viewtopic.php?f=36&t=913&p=23692&hilit=%D1%85%D0%B0%D1%82%D1%96%D0%BA%D0%BE#p23692
З повагою, о.Олег

[andrey s.]

Переглянув недавно фільм Хатіко.
Історія із життя яка варта уваги.

пан Петро тут подавав до завантажування viewtopic.php?f=36&t=913&p=23692&hilit=%D1%85%D0%B0%D1%82%D1%96%D0%BA%D0%BE#p23692
З повагою, о.Олег

Дуже давно я чув про подібну відданість собаки своєму господарю....Потім навіть бачив схожу історію в серіалі якомусь.
Але там була людина яка жила кримінальним життям(він виривав сумочки у людей),і коли він по стану здоровя не міг вже цього робити,то чи навчив свою собаку,чи собака сама почала це робити(не суть),суть в тому що після його смерті на його могилі постійно були сумочки(багато) і ця собака.Правда кінець цьої історії для собаки дуже сумний,навіть писати не хочу в свято таке.Просто скажу що собака була віддана своєму господарю до смерті,і я на 100% впевненний що тварини здатні на такі вчинки.

[andrivovk]

і я на 100% впевненний що тварини здатні на такі вчинки.

Тварини здатні, а от люди...

[andrey s.]

Хочу ще розповісти одну історію...
Вчора у нас в місті захотілось морозива.Пішов став в чергу.В черзі були батьки з дітлахами.Один хлопчик плакав бо на нього сварила мама,мовляв хватить ато будеш хворий(і в такому дусі).Якщо чесно то плач дитини і крики його мами почали мене дратувати,тобто бути мало приємними .Але я дочекався і купив собі таке жаданне мною морозиво,сів на лавочку і смакував собі.
Мою увагу привернула молода пара і їхня дівчинка.Вона також зїла морозиво і я бачив що вона зараз буде просити у батьків ще.Я з того всього почав швидше їсти щоб піти,бо думав що "зараз почнеться".
І справді дівчинка почала просити ще,і так чемно і щиро що я здивувався.Подумав що зараз тато замовить порцію і все.Але яке було моє здивування коли тато сказав:Ти вже зїла і тобі вже вистачить, бо ти можиш захворіти і ми з мамою будем сумувати",на що дівчинка так просто і наївно:"Що чесно".... Тато:"Чесно".....Дівчинка:"Тоді я нехочу морозива"......
Я коли це все почув чуть з лавочки не впав,разом зі своїм морозивом (це образно))))

Ми дорослі також часто "тупаєм ногою по землі голосно плачучи і кричучи" коли щось просим у Бога,але Він з любові до нас цього не дає.
А бути як ця маленька дівчинка(я думаю ще в щколу не ходить) нам дорослим важко.
Дякую..
P.S.
Доречі я так і не втримався і познайомився з батьками,в сенсі проста приємна бесіда ні про що ,і я не був здивований коли вони сказали що ідуть з Церкви,на що я:"А дитині не важко на такій довгій Службі Божій",а тато з мамою:"Важко мені,а їй цікаво і приємно"..Я :"чому вам важко",,,,Тато:"Бо приходиться тримати її на руках,бо вона хоче все бачити"....

[andrivovk]

Дорогий друже!

Як Ти? Я повинен був написати цього листа, щоб сказати Тобі, як сильно турбуюся про Тебе. Я бачив Тебе вчора, коли Ти розмовляв із своїми друзями. Чекав Тебе увесь день, сподіваючись, що Ти захочеш поговорити зі мною. Я дав Тобі захід сонця, щоб він закінчив Твій день і холодний подув вітру, щоб Ти відпочив. Я чекав - Ти не прийшов.
Це поранило Мене - але я, як і раніше люблю Тебе, тому-що я - Твій Друг. Я бачив Тебе, коли Ти спав минулої ночі й бажаючи доторкнутися до Твоїх брів розілляв місячне світло на Твоє обличчя. Знову ж чекав, хотів прийти, щоб ми змогли поговорити, адже у мене так багато подарунків для Тебе.
Ти прокинувся і знову ж взявся до роботи. Мої сльози були у дощі. Якщо б тільки Ти мене послухав.
Люблю Тебе!

Я намагатимусь сказати Тобі це через глибоке небо і тиху зелену траву. Шепочу це у листях на деревах та у різнобарвних квітах, кричу Тобі це у гірських потоках. Я вдягнув Тебе у теплі проміння сонця і наситив Тебе повітрям із запахами природи. Моя любов до Тебе – глибша ніж океан і більша ніж сама більша потреба у Твоєму серці.

Прошу Тебе – поговори зі мною.
Прошу Тебе – не забувай про мене.

Я хотів би поділитися з Тобою багатьма речами. Але не буду Тобі більше заважати. Рішення за Тобою. Я вибрав Тебе і весь час чекаю, тому що Я – Твій Друг.
Люблю Тебе!
Ісус.

[andrey s.]

Дорогий друже!

Як Ти? Я повинен був написати цього листа, щоб сказати Тобі, як сильно турбуюся про Тебе. Я бачив Тебе вчора, коли Ти розмовляв із своїми друзями. Чекав Тебе увесь день, сподіваючись, що Ти захочеш поговорити зі мною. Я дав Тобі захід сонця, щоб він закінчив Твій день і холодний подув вітру, щоб Ти відпочив. Я чекав - Ти не прийшов.
Це поранило Мене - але я, як і раніше люблю Тебе, тому-що я - Твій Друг. Я бачив Тебе, коли Ти спав минулої ночі й бажаючи доторкнутися до Твоїх брів розілляв місячне світло на Твоє обличчя. Знову ж чекав, хотів прийти, щоб ми змогли поговорити, адже у мене так багато подарунків для Тебе.
Ти прокинувся і знову ж взявся до роботи. Мої сльози були у дощі. Якщо б тільки Ти мене послухав.
Люблю Тебе!

Я намагатимусь сказати Тобі це через глибоке небо і тиху зелену траву. Шепочу це у листях на деревах та у різнобарвних квітах, кричу Тобі це у гірських потоках. Я вдягнув Тебе у теплі проміння сонця і наситив Тебе повітрям із запахами природи. Моя любов до Тебе – глибша ніж океан і більша ніж сама більша потреба у Твоєму серці.

Прошу Тебе – поговори зі мною.
Прошу Тебе – не забувай про мене.

Я хотів би поділитися з Тобою багатьма речами. Але не буду Тобі більше заважати. Рішення за Тобою. Я вибрав Тебе і весь час чекаю, тому що Я – Твій Друг.
Люблю Тебе!
Ісус.

Незнаю,,,тому хочу поділитись своїми відчуттями.Можливо це тому,що я мало вчений,а можливо,ще по якісь причині...
Но в таких історіях,або в такій формі подання,я бачу якісь зміст,і частіше всього він на-а-а-багато більший, ніж суто розумовий підхід..
Тобто знання це добре і необхідно,але наприклад філософія так не може...Треба,а навіть необхідно(життєво),залишати місце чомусь Живому,бо в такому присутнє Щось,а суто розумове сприйняття "вбиває" те Щось...
Як на мене....
Дякую,прочитавши щось відчув,і це мені подобається....

[andrivovk]

Цікавий ролик.Сумний.Заставляє задуматись.http://www.youtube.com/watch?v=-31O9VXq ... ideo_title


А тут ще стаття Она задержала рак, чтобы отпраздновать самый счастливый день ее жизни. http://www.theloveis.com/samoe/20-kjeti-kirkpatrik.html

[andrivovk]

Що між ними спільного?


1.Дівчинка, що вмирає від голоду в Судані.http://ru.wikipedia.org/wiki/%CA%E5%E2% ... 0%F2%E5%F0

судан.jpg (107.72 Кіб) Переглянуто 17224 разів

2.Анатолій Онопрієнко.http://d3ds4oy7g1wrqq.cloudfront.net/el ... rienko.jpg

Anatoly_Onoprienko.jpg (28.25 Кіб) Переглянуто 17224 разів

3.Білл Гейтс.http://www.linternaute.com/actualite/sa ... -gates.jpg

bill-gates.jpg (12.76 Кіб) Переглянуто 17224 разів

Бог всіх любить і хоче, щоб всі спаслися.

[Міша]

Є така думка - Чому існує бідність?
- Тому що люди не вміють ділитися.

[andrivovk]

1. Коли тобі сумно ... (прочитай Ів. 14.)
2. Коли ти згрішив... (прочитай Пс. 50, 50.)
3. Коли ти запрацьований... (прочитай Мт, 6 19-34.)
4. Коли ти в небезпеці ... (прочитай Пс. 91.)
5. Коли тобі бракує стійкості... (прочитай Пс. 36.)
6. Коли тобі бракує відваги... (прочитай Іс. 40.)
7. Коли ти почуваєшся самотнім... (прочитай Пс. 27.)
8. Коли Боr здається тобі дуже далеким... (прочитай Пс. 139.)
9. Коли тобі важко молитися... (прочитай Мт. 18, 19-20.)
10.Коли почуваєшся опущеним... (прочитай Пс. 23.)
11.Коли тобі важко... (прочитай Іс. Навин 1.)
12.Коли тобі здається, що світ дасть тобі більше ніж Бог ...(прочитай Пс. 90.)
13.коли ти суворий... (прочитай lКор.13.)
14.Коли залишаєш дім, щоб працювати і подорожувати... (прочитай Пс, 107, 23-31)
15.коли любов здається маревом... (прочитай Ів. 4, 7-19.)
16.Коли відчуваєш велике знеохочення...(прочитай Іс. 55.)
17.коли ти розчарований... (прочитай Мк.15, 6-11.)
18.Коли почуваєш себе несправедливо засудженим... (прочитай Іс. 53, 3-12).

Голос живої вервиці 2.11.2009

[Вова]

ПСАЛОМ 22 (псалом программиста)

1 Господь – Программист мой; я никогда не зависну:

2 Он установил Свои софты на жесткий диск моего сердца. Все Его пути правильны и команды легки для меня.

3 Из Его каталогов открываю файлы, которые ведут меня к правильному выбору во имя Его.

4 И хотя я прохожу через сети лукавого, не убоюсь вирусов, ибо Он мой доктор, который создает резервные копии; Его пароль охраняет меня.

5 Он создал пользовательское меню в присутствии хакеров. И стоит мне нажать одну клавишу, как Его помощь придет ко мн. Он единственный провайдер, Который подарил мне сетевую карту и дал выделенный канал, всегда свободный для меня. Он мой источник бесперебойного питания, так что я могу пребывать в онлайновом общении с Ним день и ночь.

6 Воистину, благость и милость будут следовать со мной во все дни жизни моей, и мой файл будет слит с Его файлом и сохранен навек.

[Володимир85]

Один чоловік зустрів у лісі коня і вирішив забрати до себе.
– Ого-го! - сказали сосіди, поталанило тобі, коня знайшов!
– Не знаю, поталанило чи ні... – відповів він.
Його син став їздити на ньому, але він був норовистим і скинув його.
Хлопець зламав обидві ноги.
- Ах! Яке нещастя! - бідкались люди, як погано!
- Не знаю, добре це чи погано... - відповідав чоловік.
Незабаром почалася війна і всіх повносправних хлопців забрали у військо.
Сусідські хлопці, на жаль, загинули на цій війні.
- Добре тобі, - говорили йому ці сусіди - твій син залишився живий.
- Я не знаю, добре це чи погано - як завжди відповідав чоловік...