Суїцид - це гріх?

[enginer]

Вчора в новинах бачив як відправляли Службу Божу на Чернечій Горі за Олексу Гірника, який в знак протесту (знищення української мови) вчинив акт самоспалення... Сам факт протесту в такий час заслуговує максимальної поваги, але викликає запитання чи можна в таких випадках відправляти за померлого?

[Клемент]

Відправляти "за померлого" не тільки можна, але й треба. Інша річ - інтерпретація цієї трагедії. Не беруся висловлювати якісь конкретніші думки по причині незнання подробиць.

[enginer]

У цей день 1978 року біля могили Шевченка на Чернечій горі у Каневі спалив себе Олекса Гірник. У такий спосіб він висловив протест проти русифікації. Він приїхав із Калуша, що на Івано-Франківщині.

Коли стемніло, розкидав на схилах Гори тисячі листівки із текстом: "На знак протесту проти русифікації українського народу спалився Олекса Гірник з Калуша". Після цього облився гасом і підніс запальничку. До того Олекса Гірник одинадцять років провів у в’язницях – три у польських, вісім у радянських – за звинуваченням в українському націоналізмі. За часів Радянського Союзу вчинок Гірника ретельно замовчували. А сьогодні на Чернечій Горі стоїть меморіальна дошка. Три дні тому Президент підписав указ, яким визнав Олексу Гірника Героєм України.

Докладніше про Олексу Гірника читайте:
Огненний кущ калини на Тарасовій горі
Хто такий Олекса Гірник та задля чого він віддав своє життя

[Anatolij]

Наскільки мені відомо, Церква забороняє відправляти Службу Божу, чин похорону за самогубців. Звісно ж вчинок Олекси Гірника є героїчним, і може бути розглянутий з іншого боку - наприклад самопожертвування за кращу долю народу. це ж зустрічаємо і у Святому Письмі (ІІ Макавеї 14:37-46), коли один із єрусалимських старших не хотів потрапити у руки Ніканора і тому він кинувся сам на меч, але добре не забився і тому ще вистрибнув з вежі на тих, які прийшли по нього і ще живучи, кидав у своїх ворогів власні тельбухи і
"при тому він молився до того, хто має владу над життям і духом, щоб знову повернув йому їх і так помер".

[o.Mykil]

Наскільки мені відомо, Церква забороняє відправляти Службу Божу, чин похорону за самогубців.

А наскільки мені - то так чинить саме Православна Церква, досить строга в цьому плані.
У Католицькій Ц. подібно поступали раніше. Тепер Церква (Вселенська) дещо лояльніша до людей, що пішли добровільно з життя, бо ж не зажди причина є повністю в них. Різні вони. І психологічні теж. Якщо людина розумово-неповносправна? Хіба остаточна вина є на ній? Важко сказати. І доводять не раз до такого фатального кроку "ближні". Та й диявол може штовхнути несподівано на цей учинок. І, назагал, більша кількість самогубців, за психологами, є саме серед чоловіків, ніж серед жінок. Останні більш витриваліші у плані життя...

Хоча похорон самогубця може бути досить скромний...

[enginer]

У Католицькій Ц. подібно поступали раніше. Тепер Церква (Вселенська) дещо лояльніша до людей, що пішли добровільно з життя, бо ж не зажди причина є повністю в них. Різні вони. І психологічні теж. Якщо людина розумово-неповносправна? Хіба остаточна вина є на ній? Важко сказати. І доводять не раз до такого фатального кроку "ближні". Та й диявол може штовхнути несподівано на цей учинок. І, назагал, більша кількість самогубців, за психологами, є саме серед чоловіків, ніж серед жінок. Останні більш витриваліші у плані життя...

З тим можна погодитись, при сучасних проблемах в суспільстві людина далеко не завжди може чинити по своїй волі (наприклад наркотична залежність), але мене в даному випадку більше цікавила ситуація з свідомим самогубством? Як слід розцінювати таку ситуацію? Як грішний вчинок, кара за який пекло, чи як добровільна жертва за ближніх своїх - винагорода за котру вічне спасіння?

[o.Mykil]

Політичне самогубство...

Це не є негативне самогубство, вчинене з метою уникнення чогось, наприклад тиранського режиму, заслання чи позору; навпаки, це є позитивне самогубство, яке принаймні в намірі особи-суїцида являється вчинком любові до ближнього. Тут власне йде мова про суїцидів, які уважають неефективними та не до виконання інші шляхи протистояння злу, і поповнюючи смерть прилюдно та у гучний спосіб бажають через власну самопожертву висловити протест та звільнення для інших. За цією самою логікою слід розглядати також і страйк-голодування, з наміром дійти, якщо цього буде потрібно, аж до смерті через виснаження організму. Тут йде мова про форми самогубства засуджені католицькою мораллю, але не можна виключати і того факту, що в певних обставинах вони можуть блиснути у свідомості протагоністів як вияв розчарування та обов’язку протистояння за свободу, і бути принаймі на суб’єктивному рівні, не винними.
З іншої сторони, лише віра в Бога, який став тілом і поділяє нашу бідність та через хрест спасає історію і надає сенсу людським стражданням, провадячи його до остаточної мети, може дати нам зрозуміти, що в руках Бога терпіння, молитва, неозброєна та мовчазлива боротьба, можуть стати інструментами звільнення більш потужнішими ніж гучне самогубство в очах світу...


о. Ігор Бойко.

[o.Mykil]

Дорогі у Христі! Як знаємо, кожен з нас появився в цьому світі не випадково. Не відповідно до якогось фатуму. Творець передбачив, щоб ми прийшли на землю, де зможемо виконати певне завдання. Пізнаємо від нашого народження багато потрібних речей. Цікавимось, навчаємося мудрості, працюємо, живемо найперше і… помираємо. Немає сумніву в тому, що життя разом із смертю знаходяться весь час у міцних Господніх долонях. Подібно як Він дарує життя, цей один з багатьох безцінних людських дарів, так само й повинен як Творець усього його назад забрати, тобто наблизити смерть, якою страшною вона нам би не здавалася.

Як бачимо, найдорожчі, нікому не дозволено в добровільний спосіб комусь те життя відібрати без Божої волі, навіть собі. Зокрема від цього важкого гріховного вчинку, прямого й свідомого вбивства, кожну людину земної кулі перестерігає п'ята заповідь Всевишнього. «Не вбиватимеш», – знаходимо у книзі Виходу, гортаючи сторінки Біблії (Вих. 20, 13). Її заодно пригадує у своїй Нагірній проповіді теж і Божественний Спаситель (пор. Мт. 5, 21) і долучає до цієї вказівки згори заборону ненависті, гніву і помсти. Радить не чинити спротиву злому, підставити іншу щоку, коли хтось наважиться вдарити (пор. Мт. 5, 39). Що важливо, Ісус рекомендує виявляти любов також і до наших ворогів, якщо вони б появились, молитися за своїх гонителів-переслідувачів (пор. Мт. 5, 44). Сам Христос колись не захищався у напасливих ситуаціях, хоч міг. Наприклад, одного дня дав наказ апостолові Петру сховати вийнятий меч назад до піхви (пор. Мт. 26, 52).

Але не всі мають добрий намір: появляються, на превеликий жаль, скрізь по світі вбивці (не раз серійні!), професійні кілери, ласі на скороминучі гроші, котрі мусять служити першою чергою людям, а не вони – їм; самогубці, губителі ненароджених діточок, ті, що нищать необдумано гнівливим агресивним словом, калічать по-різному тіло чи душу, погрузли сповна у гріховності зі злом, провокують жахні війни, вбиваючи безвинних мешканців певної території тощо…

Люблячий та терпеливий Небесний Отець завжди чекає… Дає шанс для навернення, показуючи у світлі св. Писання істинний шлях до вічного спасіння. Християни (віруючі) через Тайну Хрещення отримали насамперед безсмертну Надію, котра світить їм протягом земної мандрівки немовби досвітня зоря.

Зібралися якось раніше на заплановану вечірку радянські інтелектуали та й вели мову про Шекспіра. Дехто на зібранні процитував слова леді Макбет, котрі вона сказала після вбивства короля Дункана в часі його сну. Дивлячись на свої закривавлені руки, жінка вигукує: «Щезни, проклята плямо! Щезни!».

Один із присутніх, що виявився християнином, поставив таке питання: «Які можливості є у леді Макбет, аби очиститися від особистої вини?». Тамтешній комуніст йому відповів: «Людина – розумна істота. Правильне виховання і необхідна порада в останню хвилину могли стримати її від злого проступку». Проте ця відповідь не зможе допомогти. Леді Макбет уже здійснила вбивство, тому філософствувати про те виховання, яке вона повинна була отримати, абсолютно буде без користі. Інший комуніст підмітив: «Я вважаю, що вбивць варто піддавати смертному покаранню». І ця пропозиція була так само надаремною, бо ж душогубець, засуджений на смерть, помирає все-таки зі свідомістю власної провини. Третій же ідеолог комунізму запевнив присутніх, що, мовляв, у майбутньому щасливому соціалістичному суспільстві не буде більше ні королів, ні егоїстичного самолюбства, котре стримиться до задоволення, ні стремління… здійснювати злочини. Та такого комуністичного суспільства нема ніде…
Тоді мовив нарешті християнин: «Єдиним вирішенням питання залишається саме Біблія: кров Ісуса Христа очищує всіх нас від гріха».

З наведеного прикладу бачимо добре, любі брати та сестри, яку надію в житті, духовну радість із миром і т. п. дарує нам якраз та Добра Новина, що її приніс у цей світ для добра багатьох найдорожчий Спаситель, Господь Ісус. Християнська душа після падіння, вчинених гріхів часто щиро розкаюється у вчиненому, встає, перепрошує Бога у св. Сповіді, йдучи чітко вперед до мети і просячи сили в нелегкій боротьбі за Боже Царство, котре, як зазначає св. Писання, здобувається силою. Тому просто не може мати місце в нашому людському бутті постійний гріховний сон, повна безнадія як це не раз бачимо у нехристиянському світі серед безвірних, які можуть забувати за ту важливу дійсність, що існує теж і поза їхніми головами…

Будь-якого роду вбивство як гріх проти Життя уявляється свідомим людям, які вибрали правильну дорогу для своїх кроків, огидним. Так, скажете, мабуть, не всі вбивства є вчинені навмисно, бо ж буває, що іноді непоправна шкода чиниться ненароком, тобто без згоди волі людини. Як у цьому випадку має тоді бути? Коли відкрити Катехизм Католицької Церкви, то можна там зустріти, що «ненавмисне вбивство морально не звинувачується. Але не можна виправдати людини від важкої провини, якщо вона без відповідних мотивів спричинила смерть, навіть без наміру призвести до неї» (ККЦ, 2268). Мається, отже, на увазі, що є теж убивства наче морально нейтральні й ті, що спровоковані актом або більшої, або меншої вини. Сюди відносимо з погляду морального богослов'я, для прикладу, смертельні дорожні випадки (через недбайливість водія чи недобрий технічний стан автомобіля) і т. д.

Людське життя, як бачимо, найдорожчі в Господі, безцінне від самого початку, і воно не завмирає навіки під сонцем… До чого ведеться? А до того, що, як дізнаємося з достовірних джерел, уже в першу секунду життя визначаються стать, колір, волосся, шкіри й очей, міцне здоров'я чи нахил до декотрих захворювань, високий і низький ріст… Ці риси встановлені якраз відповідно до генетичного людського коду. Однак скрізь поширюється, мов чума, ця своєрідна «культура смерті», знищення ненароджених народженими, робляться аборти… Болеслав Пашковський ставить виважено ось це питання: «Не запитуй, у яких випадках можна вбивати ненароджених. Дай відповідь: за що?». Чому топтати ті квіти нашого життя?

Пригадують нам Документи II-го Ват. Собору у «Душпастирській Конституції про Церкву в сучасному світі» (Gaudium et spes), що «людське життя і обов'язок його передавання не обмежується тільки до цього світу, і не можна його тільки до нього примірювати та розуміти, але завжди стосується також і вічного призначення людини».
У Старому Завіті, коли ще мав вагу принцип «око за око, зуб за зуб», вказувалося, що якщо хтось когось ударить так, що той віддасть духа, тоді його треба скарати безпощадно смертю (пор. Вих. 21, 12). «Якби ж хто замислив, – наголошував Господь через Мойсея у законах про вбивства та поранення, – підступно вбити ближнього свого, то навіть від жертовника мого відірвеш його, щоб смертю скарати…» (Вих. 21, 14). Тобто якщо тільки подумав на майбутнє вчинити це зло поміж людом, уже був винуватий…

Немало нам відомо з історії української держави, а також інших світових країн, про різноманітні кроваві злочини, пов'язані з несправедливими війнами, ворожими міжусобицями… Читаємо, що Фрідріх II, король Пруссії, багато воював з метою розширення своїх так званих володінь. Як товариш Вольтера, він міг дати оцінку якійсь дотепній відповіді, зокрема своїх підданих.
Одного разу якось король запитався в особистого лікаря:
– Докторе, чи були у вашій лікарській практиці помилки? Скажіть мені відверто, скільки смертей є тепер на вашій совісті?
Лікар відповів йому:
– Принаймні на 300 000 смертей буде менше, ніж на совісті вашої величності».

Сказано влучно й без упередження. Можливо, дещо з перебільшенням, але Всевишньому все від А до Я давно відомо. Бо пізнаємо ближніх (і вони нас!) згідно з учиненими в житті ділами. На кого мав Фрідріх II ображатися? Звичайно, не на лікаря, що не налякався сказати у вічі правду.

Отож, дорогі браття та сестри, ми збагнули, що не можна аж ніяк легковажити собі життям (ні своїм, ні іншим), тим прекрасним Божим даром на землі. Бо ж, живучи в дочасному світі, готуємось до вічності. Чи вона буде щаслива або ганебна – чимало тут залежить і від кожного особисто як розумного створіння Господа Бога, здатного робити завжди вільно вибір.
Ми застановилися над волею нашого небесного Батька, котра теж виразилася і через Його п'яту Заповідь, одну з десяти. Пригадали, що вбивство може бути як на фізичному рівні, так і на духовному. Як явище, воно має численні форми включно із самогубством, абортами тощо.

Любімо тих, що ще живуть, шануймо тих, хто вже відійшов... Не сміємо ніколи забирати для себе права Творця. Як було вже сказано, лиш Він є єдиним Паном як життя, так і смерті, протилежності до нього. Кожен, за задумом Бога, повинен дбати утримання свого життя, оберігати цей скарб від усіляких небезпек. Піклуватися про те, що є завжди необхідним для його утримання, а також – про тілесно-душевне здоров'я. Стрічаємо у біблійній книзі Йова, що, мовляв, у руці Вседержителя перебуває душа всього живого і дихання кожного людського тіла… (пор. Йов. 12, 10).

[Igor]

Не вдаючись в подробиці наведу Вам приклад, який зовсім нещодавно мав місце в близькому до мене оточенні(знайомі).

Жив був чоловік, мав сімю, ростив дітей, працював.
Яким не яким а був християнином.

Аж ось не стало його.
Покінчив життя самогубством. Причини?
Втрата роботи(зменшення доходу), постійний моральний пресінг банкірів(кредити).

Нікого не виправдовуючи і нікого не звинувачуючи хочу запитати: Чого варто життя людини? Чому гинуть люди в мирний час (від рук таких же християн, стаття доведення до самогубства), а ми нічого не робимо?

[Paulek]

А що пропонуєш робити? Комусь відомі мотивації цього чоловіка, що покінчив суїцид щодо кредитів, звільнення з роботи. Очевидно, що це трагедія для родини. Жінка втратила чоловіка. Діти втратили батька. Життя вартісніше будь яких кредитів. І в деяких випадках суїцид можна вважати безвихіддю і безпорадністю. Співчуваю родині

[o.Mykil]

Тема суїциду вже тут обговорювалася http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?t=1103

Заувага для користувача Igor (-а):

3. Рекомендації:

1. Перед створенням теми пошукайте чи таке вже не обговорювалося...

http://forum.ugcc.org.ua/profile.php?mode=register


Тему перенесено в "Балачку".

[Igor]

Тема суїциду вже тут обговорювалася http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?t=1103

Заувага для користувача Igor (-а):

3. Рекомендації:

1. Перед створенням теми пошукайте чи таке вже не обговорювалося...

http://forum.ugcc.org.ua/profile.php?mode=register


Тему перенесено в "Балачку".

Це не те.
В запропонованій Вами темі обговорюється відношення до людини, яка здійснила суїцид (незалежно заради чого), з боку Церкви.
В даному випадку я хочу акцентувати увагу людей на серйозній проблемі, яка штовхає людей на цей вчинок(відношення церкви до цього вчинку зрозуміле і не обговорюється).

Я не повірю, що тема про глоссолалію(http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?t=1135) є в нашому сьогоденні більш актуальною для людей.

Отже, головне питання. Що ми могли зробити щоб цього не сталось, і що ми можемо зробити на майбутнє, щоб уникнути інших таких жахливих випадків?

[o.Mykil]

Це не те.

Те, не те, але мова про самогубство з його причинами та наслідками. Думаю, що за цю людину краще нам помолитися, ніж тут обговорювати всі подробиці. Імхо.

[Igor]

Це не те.

Те, не те, але мова про самогубство з його причинами та наслідками. Думаю, що за цю людину краще нам помолитися, ніж тут обговорювати всі подробиці. Імхо.

Боюсь скоро нам доведеться дуже і дуже багато молитись....
Ще і на онуків вистачить...

[Paulek]

То що тоді ходити і питати кожного чи не хоче він покінчити життя самогубством. Думаю, що слід формувати культуру ставлення до життя. Однак, вона має бути не односторонньою (зі сторони людини), а багатосторонньою (людина - церква - влада), де кожен відповідає за життя мірою компетенції, яка випливає з його завдань та обов'язків

[Amoxi]

Цілком з Вами згідна. Боюся, нам доведеться багато молитися за ці бідні душі. Думаю проблема не в падінні культури ставлення до життя, а в безвиході. Я наразі живу закордоном, а моя сімя у Львові. І я дивуюся і захоплююся тим, як вони (моя сімя) дають собі раду в Україні, як Бог їх береже. Коли я приїжджаю додому, я не можу довго залишатися в Україні (хоч у мене дуже любляча сімя). Безгдуздя в політиці, безгдузді стосунки між людьми, запобігання перед працівниками, щоб вони виконували свої прямі обовязки, необгрунтований страх відстоювати свої права (- радянська свідомість цвіте і процвітає), відсутність елементарної економічної культури. Ми, українці, дуже віруючий народ. Але ми відсуваємо нашу віру на задній план. На перший план виносимо надію, що наші звязки чи хабарі за нас подбають. У мене була безвихідь. Але я не втрачала надії, і Бог дав мені ласку почати новий етап в житті. Я не знаю, як буде потім, але я знаю, що які б мені трудноші Господь не послав, Він дасть мені вміння і знання з ними справитися, або ж через них змусить мене переглянути моє життя і знайти своє місце в житті. Я думаю нам не потрібно збільшувати психологічний тиск, який і так існує в суспільстві, а радше старатися більш позитивно дивитися на речі. Тоді і Бог зможе підказати, як жити далі. Безнадія, як відомо, - гріх проти Святого Духа.
Дай Боже нам твердої віри в Божу любов. (Як мені сказав мій духівник у важку хвилину: Ісус нас безмежно любить і про найменше знає. Дякую йому за ці слова).

[Igor]

То що тоді ходити і питати кожного чи не хоче він покінчити життя самогубством. Думаю, що слід формувати культуру ставлення до життя. Однак, вона має бути не односторонньою (зі сторони людини), а багатосторонньою (людина - церква - влада), де кожен відповідає за життя мірою компетенції, яка випливає з його завдань та обов'язків

Для початку було би добре знати хто чим дихає на парафії.
Знати проблеми людей і намагатися шукати виходи з них.

[romanm]

Мені здається,що це тема для того, щоби поговорити трохи. Бо, як на мене, ніколи ніхто не знає до кінця, що твориться в голові людини, яка вирішила піти з життя.

Бог їм суддя. І не факт, що можна допомогти. Думаю що найліпше молитися за тих хто вже там по своїй волі, і за тих, хто про це думає.

Хоче, це усього лиш мої скромні думки

[Igor]

Мені здається,що це тема для того, щоби поговорити трохи. Бо, як на мене, ніколи ніхто не знає до кінця, що твориться в голові людини, яка вирішила піти з життя.

Бог їм суддя. І не факт, що можна допомогти. Думаю що найліпше молитися за тих хто вже там по своїй волі, і за тих, хто про це думає.

Хоче, це усього лиш мої скромні думки

Людина повинна бути статистом на землі і усе списувати на Божу волю?
А в чому нам Бог буде допомагати, якщо ми нічого не робимо?

Ми повинні бути більш активні, обєднуватись в спілки, захищати свої права. На чолі цього процесу може стояти Церква, але поки що їй цього не треба, у неї є важливіші справи ніж захист своїх громад.

[Olya]

Дуже шкода таких людей, які вирішили піти з життя. Чи через відчай, чи через свою дурість. В селі був такий випадок, що чоловік спяну завжди лякав свою дружину, що він повісився ( натягував зашморг на шию і кричав, що повіситься, пару раз дружина приходила а він з зашморгом, то на дверній ручці - вона його завжди рятувала). Та одного разу він всеж таки повісився на колонці (для качання води). Бідна жінка стільки пережила...
І так через дурість він залишив дружину з 4-ма дітьми. (Хочу сказати, що він завжди не пив (в нього були запої десь 2-3 рази на рік), добре заробляв, утримував сімю, а коли випивав робився якимось неадекватним).

[romanm]

А в чому нам Бог буде допомагати, якщо ми нічого не робимо?

Ми повинні бути більш активні, обєднуватись в спілки, захищати свої права. На чолі цього процесу може стояти Церква, але поки що їй цього не треба, у неї є важливіші справи ніж захист своїх громад.

Звичайно, я просто мав наувазі, що коли хтось вирішив піти з цього житття, то тяжко зупинити такого.

[Igor]

А в чому нам Бог буде допомагати, якщо ми нічого не робимо?

Ми повинні бути більш активні, обєднуватись в спілки, захищати свої права. На чолі цього процесу може стояти Церква, але поки що їй цього не треба, у неї є важливіші справи ніж захист своїх громад.

Звичайно, я просто мав наувазі, що коли хтось вирішив піти з цього житття, то тяжко зупинити такого.

... тому для цього людині треба створити мотивацію, обєднати в групи, яким легше долати труднощі. Дати можливість повірити, що на світі є справедливість. Але до чого тут Церква?

[vitalko]

Але до чого тут Церква?

Звісно, а до чого тут Церква. Чи ви знаєте багато людей які ходять до церкви(не для галочки на Різдво і Паску) і чинять самогубство? А якщо навіть і ходять, якщо вони накладають на себе руки - то чого ходять, в шо вірять?

По своєму досвіду скажу, ще півтора роки тому був абсолютно розчарований в житті, в людях, в Бозі. Але думки про самогубство в мене не виникало, попри те шо, я ходив до церкви декілька раз в рік, але навіть і цього мені вистачило для того щоб чути і розуміти позицію церкви з цього приводу. І чомусь, коли я був в абсолютному розпачі, я, як не парадоксально, прийшов саме до церкви. І саме там знайшов сенс життя, навчився любити інших людей, себе і... Бога.

Я це говорю до того, що людина повинна насамперед шукати вихід. Ясна річ, якшо вона не знає про місце де їй можуть допомогти, то вона туди ніколи не піде. Але, що в даному випадку має робити церква? Як вже хтось писав проводити опитування? Чи може священик знати всіх людей на парафії, якщо це не якесь село? Певна річ, він знає принаймні в обличчя людей які постійно ходять до конкретного храму. Але, для того, щоб тебе знали в обличчя треба з"являтися в храмі.

Прийдіть до мене всі стомлені і обтяжені і я полегшу вас
Прийти просто треба.....

Про шлях до виходу можуть підказати, більше того, це їх обов"язок, ближні, простіше сказати сусіди і всі небайдужі, якщо вони знають про дані проблеми. Принаймні спробувати допомогти якось можуть. Але не завжди такі є, а навіть якщо є, то не всі свідомі. Ось тут згоден, певна робота в церкві мала би проводитись, щоб люди більше усвідомлювали свою роль саме як християн, не якихось літеплих, а дійсно щирих, тобто дієвих. Не тих, які бачачи чужі проблеми, скажуть "Я за тебе помолюся", це також добре та цього недостатньо, але тих, які реально допоможуть, принаймні постараються, якщо будуть мати згоду.
Можу сказати, що в даному напрямку робота також проводиться, можливо не всюди, але проводиться. Просто шукати треба, і знайдеш. Але чи хоче наш народ шукати, слухати, шо кажуть, тим більше виконувати?

[vitalko]

А ким працюєте, як не секрет?

Програміст на Глобал Лоджік.

До речі та людина, з якої почалась дана розмова не минала Церкву.

.... ну тоді просто промовчу, щоб нікого не судити.

Я нечасто знаходив відповіді в церкві, дружина теж. Може знайомих розпитати?

Хм... я поки шо там відповіді для себе знаходжу.

Ну приходимо ми до Храму, має бути хор дитячий, а викладача немає. 30 хв. Шукаємо хоч когось, знаходимо настоятеля. Дружина мене до нього не пустила поговорити, але у мене склалося враження що він узагалі перший раз чує, що у них є хор.
Важко питається лишити хоч когось чергового, хто буде в курсі і з ключами?
Решта таке саме, якби не було ентузіастів, то би нічого не було.

Одиничний випадок як на мене.

Священник дуже далеко від людей, дуже високо, завжди виховує. А що важко вийти в народ? Пожити разом з людьми їх турботами, організувати толоку і т.д., щоб бути ближче до людей.

Ну не знаю наскільки далеко. Я з декількома з них знайомий, за руку вітаються як і всі решта люди. І поговорити також ніби проблем нема, і пожартувати вміють.
Хоча в мене також колись такий стереотип щодо священиків був. Ну нічого, розвіявся. Просто не треба боятися підійти і спитати коли потрібно, або просто поговорити, ось і усе.
А якшо є негативний досвід спілкування, ну то вибачте, люди різні бувають, в житті тоже ціла купа таких з якими особливо і не поговориш. Але це вже залежить від людини. Ну і, звісно, без упередження і наїздів треба пробувати підходити, бо так всі злими відразу стануть.

А чого в нікуди? Чим вони гірші за нас? Чим не такі? Може тим, що у них один тягне іншого? І на роботу візьме, і допоможе хто чим може, і священник всіх поіменно знає.
Звичайно вони гірші.

Гірші чи ні, я не вправі тут дискутувати, то прошу з компетентними людьми вирішувати. В мене є своя точка зору якої я притримуюся.
Ну а священик там всіх поіменно знає по тій простій причині що їх менше є. До того як в Римі християнство було проголошено державною релігією і в церкві всі всіх знали, і священник свою паству в тому числі. Парафії маленькі були просто.

Я дивуюсь нашим священникам, замість того, щоб подумати чого люди туди йдуть і задуматись, може що не так, набагато легше людей обізвати.

Ну, думаю, в даному плані також якась робота проводиться. Як розпитаю то розкажу шо і як. А про обзивання людей, вибачте, не чув.

Наостанок хочу Вам запропонувати таку тезу: якщо Церква позиціонує себе як духовний лідер громади, якщо вона претендує на повагу суспільства, то і дії її повинні бути відповідними. Як Ви вважаєте?

А дії її відповідні і є, про це свідчать соцопитування, згідно яких найбільша частка довіри в Україні саме до церкви. Але цифр, даруйте, не пам"ятаю. Звісно в церкві не все гладко, і там, як і всюди ціла купа проблем. Просто усвідомити треба що церкву творять такі самі недосконалі люди як я і Ви, і більшість питань і дорікань відразу зникне. Цим я не хочу сказати що не треба прагнути до досконалості, ппроте, на мою думку, церква прагне, і шось-таки вирішує.

[vitalko]

До речі, чомусь мені здається, що ми плавно залізли в оффтоп.

[o.Mykil]

Заувага для користувачів vitalko та Igor!

Варто було триматися теми замітки про суїцид, а не вести розмови про "все на світі".

Тему закрито. Починаємо боротися із флудом і оффтопами..

[o.Mykil]

...Аби доступно відобразити той метод, яким користуються Свідки Єгови, щоб пояснювати Святе Письмо, наведемо, може, дещо незвичний, але водночас яскравий приклад. Тільки попросимо Читача нас правильно зрозуміти і наперед заува­жимо, що маніпуляції „по-бруклінськи" є замаскованими і витон­ченими, тому неозброєним оком їх важко помітити, проте використовується та ж сама методика фальшивого тлумачення Святого Письма, яку застосовано нижче.

„Він (Юда) кинув гроші у святиню, пішов геть та й повісився" (Матея 27:5).

„Іди і ти роби так само" (Лука 10:37).

„Що надумав зробити - роби негайно!" (Йоан 13:27)...

Отож, який із цих вирваних з контексту фрагментів можна зробити висновок?.. Але якщо вам говоритимуть, що Святе Письмо схиляє до самогубства, - не вірте!..

Подібно, „на основі Святого Письма" можна ствердити, що нема Бога... Ось у псалмі 53 (другий стих) так і сказано: „...Немає Бога"! Але, якщо простежити за думкою в контексті, то відразу впадає у вічі, що ці слова сказав безумний. - „Безумний каже в своїм серці: Немає Бога" (Псалом 53:2).

Колишній Свідок Єгови Казимир Боришевич наголошує: „Свідки Єгови зуміють використати кожний текст Святого Письма, не приймаючи до уваги даний контекст. До вирваних віршів додають власні коментарі і таким чином змінюють справжній зміст богонатхненних текстів".

Отже, Святе Письмо слід читати в контексті. Дуже часто замало перечитати навіть цілу главу, щоб правильно зрозуміти Слово Боже. Потрібно зокрема враховувати, до кого саме відноситься та чи інша цитата, після якого епізоду її подано, хто є автором і яку ціль він переслідує, подаючи цей текст, а також, що про це ж говорять інші богонатхненні автори і т. д. Та ні в якому разі не слід змішувати різні цитати, щоб підтасовувати їх під свої теорії, ще й до того перефразовуючи згідно так званих „правильних" перекладів, окремі фрагменти Святого Письма.

В 1981 р. під керівництвом Свідків Єгови було здійснено новий переклад Святого Письма, як вони стверджують, з грецької і єврейської мови. Цей переклад отримав назву Нового Світу. Намагаючись надати йому більшого авторитету, в одній із „Вартових Башт" Свідки Єгови необачно згадали, серед інших, дослідження доктора Мейнті - визнаного у світі спеціаліста в галузі старогрецької мови. Проте славний науковець, як виявилося, не мав і найменшого наміру хвалити пропоновані Свідками Єгови під виглядом нового перекладу біблійні тексти. Навпаки, він незабаром заявив, що не знає жодного такого біблійного перекладу, який був би настільки далекий від оригінальних текстів, як переклад Свідків Єгови. Доктор Мейнті назвав його „шокуючою пародією на переклад Біблії" і ствердив, що Свідки Єгови навмисне змінили суть багатьох біблійних текстів, пристосовуючи їх до свого вчення (інтерв'ю д-ра Мейнті, док. фільм „Свідки Єгови", Новая жизнь, Росія, Центр Апологетичних досліджень).

Також журнал „Пізнай правду" подає таку інформацію: „Міжнародне Біблійне Товариство в Штутгарті заявило, що до цього часу в світі ніхто так не фальсифікував Святе Письмо, як це зробили Свідки Єгови" („Пізнай правду", ч. 4-5/97, стор. 21).





За книгою Івана Загородного "Не кожен той погонич, хто свитить... Або чиї свідки?" Бібліотека християнської літератури, Київ, 2008.

[Олюнька]

То дісно велика проблема і не лише в переносному значенні слова "самогубство". Маю дійсний приклад по-сусідству: 19-річний хлопець начитавшись книжок від Свідків Єгови покінчив життя самогубством у Великодню суботу (років 10 тому).

[Olya]

То дісно велика проблема і не лише в переносному значенні слова "самогубство". Маю дійсний приклад по-сусідству: 19-річний хлопець начитавшись книжок від Свідків Єгови покінчив життя самогубством у Великодню суботу (років 10 тому).

А що він там таке міг вичитати, що аж життя самогубством покінчити Шкода його родичів що пережили таке.

А щодо читання Біблії, то це дійсно так - не треба виривати цитати, а читати повністю. Я читаю Біблію, то хоч вже колись читала, та все одно знаходжу для себе щось нове.

Свідкам треба трохи задумуватися, що вони до своєї назви додають Боже імя. В Біблії чітко сказано - не взивай імені Господа надаремно. А так виходять, що через їх назву, люди мимоволі вимовляють негідно Боже імя. Я десь читала, що євреї коли переписували Святе Письмо і вживали Боже імя повинні були щораз перед тим як Його написати помолитися, навіть переодягнутися.

[о.Олег]

Свідкам треба трохи задумуватися, що вони до своєї назви додають Боже імя. В Біблії чітко сказано - не взивай імені Господа надаремно. А так виходять, що через їх назву, люди мимоволі вимовляють негідно Боже імя. Я десь читала, що євреї коли переписували Святе Письмо і вживали Боже імя повинні були щораз перед тим як Його написати помолитися, навіть переодягнутися.

цікаво, що знаючі єговісти розуміють всю штучність своєї самоназви. Справа в тому, що традиція читання Імені Божого була втрачена, а, так як голосних букв євреї не писали, то і лишилися ЙГВГ (кінцева "Г" - придих), які прочитано "ЄГОВА" наступним чином: вжито дві перші голосні літери з Імені Божого "Елогім" і першу з Імені Божого "Адонай" (традиція читання яких збереглася).