Андрій85 писав:frater Vitalianus писав:Протистояти спокусі легко? Авжеж, що ні. Але чи можливо? Так.
Ви бачили колись наркоманів, які гнили за живо, із жахливими виразками на руках і ногах і які далі кололися? Алкоголіків, які ходили із ціпками через цироз печінки, але далі пили? Сила волі - це радше набута впродовж життя риса, ніж щось вроджене і безліч факторів на це впливають, починаючи від нашого народження, умов, в яких проходило дитинство і т.д. Ніхто ніколи не зможе подивитися на світ через призму чужої душі, через чуже світобачення. Що для одного будення річ, для іншого - подвиг.
Так, і маємо радіти коли знаємо що людина встояла у спокусі, навіть тоді коли для нас то і не спокуса, а так, дурість, з якою і боротись не приходиться.
І так само, прагнути, на скільки то можливо для нас, в душі пережити жаль, жаль, що людина не встояла і піддалась спокусі. А деколи і не в душі, а на яву, з ціллю підтримати людину, вислухати її, щоб не відчувала себе кінцево сокрушеною гріхом, і нашим жалем за її упадок спонукали до бородьби, до призивання Господа в підтримку до бородьби з нею....
Це не значить, що таке має бути по максимуму у всіх і крапка, хто не такий, той вже не файний
, ні, я про стремління до цього, хто як може.
Скажу з досвіду, добре коли наприклад двоє з різного роду спокусами, радіють і плачуть один з одним, над своїми упадками і перемогами над спокусами тими.
Справді, то є полекшення коли є людина яка може помогти двигати той Хрест, і ти в свою чергу помагаєш у цьому їй. Бо спокуси різні(спокуса одного відсутня у іншого), і це не послужить обтяженню двом, а навпаки...полекшенням.
Так Христос навчав, помагати і плакати над упадками інших, не засуджувати(бо кривди тобі не було. А уявіть, якщо ми засуджуєм за те, що нас не стосується, то як же тоді коли кривда нам, як же наші гріхи, хіба ми тоді здатні до прощення, а від так, як нам проститься." І прости нам гріхи наші, як і ми прощаєм....
), а саме розділяти тягарі, не робити свої серця камянними, і цим, такими самими серця упавих, не здатними до покаяння, до плачу над собою.
А якщо ти не здатен над собою поплакати, то як це реально над ближнім.
Так маю знайомих, людина з спокусою до алкоголю- в якого є сімя, помагає людині з спокусою перелюбу- в якого чудова жінка. І справді, дякують Богу що Він їх звів, дуже випадково доречі(з люцкої т.з.).
От така чоловіча дружба, бо жінки не змогли би розділити ті тягарі. Бо той чарку не міг пропустити( жінка натерпілась), а інший вертлявий зад дівулі(аналогічно). Той горівку ненавидив і пив, а інший жінок став ненавидіти, но ......
Я як взнав їхню історію, аж ахнув, як Бог нам посилає підтримку, а ми часто нехтуєм нею. (от так і звів їх, різних по класу(роду зайнятть) людях, здавалось би нічого спільного, а Бог їм вказав на спільність, це гріх...і якось так у них пройшло вже 5 чи 6 років. А доречі обоє пришли на сповідь і в черзі чуть не побились(образно), бо хтось там пропустив, і обоє були впевненні що їхня черга, і так завязалось
. )
От таке то, жінка другого якби знала, то носила би його на руках і колисала, і так само інша цвіте і пахне, що чоловік має силу волі, вже ні-ні...
То життя...часто зайнятна штука, якщо пригледітись
Чи я грішний Вас невірно розумію?
і т. п.) Не зважаючи часто на тупість і одноманітність сюжету, основна ідея - якщо дуже чогось хотіти і постаратися (спасти себе й інших), обов'язково те отримаємо. Крім того - всі ми, християни, є Христовими воїнами. 
Маємо від Бога абсолютно всю зброю, щоб перемогти. Головне - не падати духом. 
