Офіційний форум Української Греко-Католицької Церкви

Пронісся мов вітер по свому житті
як дощ випав ти у пустині
як сонце згаряєш,тепло віддаєш
залишити собі вже не в силі
прожити життя своє дуже спішиш
і темп наростає щоразу
та чим більше вдариш тим більш віддає
пружина закручена часом.
Та скинути темп не так просто тобі
ти крутишся в вирі ілюзій
Біжу,нема часу,бувайте, не встиг
біжиш по великому крузі...

Отець Піо про поспіх "...знай, що, якщо хтось із великим поспіхом і гарячковістю шукає якусь загублену річ, він сто разів на неї погляне й не зорієнтується, коли її побачить.Із цієї марної гарячковості випливають лише втома духу та неміч розуму, тому ти не можеш затриматися на тому предметі, яким займаєшся.Потім це, як справжня причина, тягне за собою певну остиглість і бездумність душі, особливо коли йдеться про її чуттєву сферу."

Поспіх поспіху різниця. Часто можна почути я ще встигну навернутися до Бога, я ще находжусь до Церкви. Я ще встигну одружитися, я ще встигну знайти роботу, ще нароблюся... Але проходять літа, та й хто його зна скільки їх буде. і можна з болем усвідомити, що так багато не встигли зробити чогось важливого доброго... Зазвичай встигається те, що як потім ми з'ясуємо було таким мізерним і не важливим. Ми маємо спішити творити добро, милосердя, маємо поспішити, щоб встигнути сказати рідним, які вони для нас дорогі, маємо спішити для того, щоб якнайбільше людей почало посміхатися, маємо спішити, щоб просто допомогти словом, ділом. Одним словом бути поспішними на добрі і Боговгодні діла....
Треба просто поспішити відсортувати головне від другорядного, зменшити поспіх для матеріального, збільшити для духовного, тоді можливо і наблизимось до "золотої середини" життєвого темпу?

Нічого дивного, що поспіх є у світі, де час - ресурс. Днями читала трохи дивну статтю про те, що часу як такого не існує, він є суб'єктивно, у нашій свідомості, тому що наше життя триває певний проміжок часу . (як вміла, так пояснила ). Зрозуміло, що поспіх добрий хіба тоді, коли вимагається спритність. Але навіть пам'ятаючи приказку "Поспішай повільно", часто відчуваєш ніби хтось тебе штовхає в спину... Що це? Занадто велика вимогливість до себе? Чи в останні часи (вибачте за тавтологію) час пришвидшився? (а що, дехто так вважає ) Чи потрібно спішити (робити добрі, корисні речі)?

Поспіх, це скорше - якість, а не - кількість...

luksander писав:Поспіх, це скорше - якість, а не - кількість...

Залежить від обставин.
Якщо невиконання своїх обов'язків - гріх, а поспіх - зло (судячи з 90 % попередніх дописів ), то в чому наша вина: у тому, що відпочиваємо, чи в тому, що забагато працюємо?


Якщо серйозно, то для мене це дуже актуально. Або відпочиваю, або нормально виконую свої обов'язки.