Усе про Святих

Прощі, відпусти, милостиня, піст, сімейне життя, питання етики та моралі... Усе, що стосується повсякденного життя кожного християнина

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor

Аватар користувача
Уставник
новик
новик
Повідомлень: 22
З нами з: 21 липня 2005, 17:36
Звідки: Thulcandra
Контактна інформація:

Усе про Святих

Повідомлення Уставник » 09 листопада 2005, 00:30

Чи існує служба св. свщм. Николая Чарнецького? У мене лишень тропар:

"Гл. 1: Нащадок Семаківців і Архипастир Православних Управитель Таїнств й Наставник монашества! Николає, ми грішні до тебе припадаємо, як до сяючого свідка й священно-сученика Христового. Бо ти проливаєш всякі благословення Тим що благочестиво взивають: Слава Христу, Який тебе прославив! Слава Христу, Який тебе чудесно вінчав! Слава Христу, Який обильно переливає оздоровлення тим що тебе почитають!"


Знаю, що в "інших" Церквах на чині проголошення нового святого звичайно вживають відповідну, нову, службу. А якщо ми більш не будемо служити вечірню й утреню то тропар (і кондак?) нам досить... :cry:
Oυτις ημιν φιλει ου φροντιδα | Nemo Nos Diliget Non Curamus

felonu
дописувач
дописувач
Повідомлень: 138
З нами з: 27 липня 2006, 19:18
Звідки: м.Тернопіль

СВЯТИЙ ЙОСАФАТ КУНЦЕВИЧ

Повідомлення felonu » 08 жовтня 2006, 18:43

ПРО одну людину діаметрально протилежні думки :для Католиків поборник і Святий ,для православних зрадник,вбивця,що сдив козаків на палі. хотілось би повноцінного обговорення цієї одіозної фігури.
РОМАН НАКОНЕЧНИЙ

robie
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 239
З нами з: 30 червня 2005, 21:19
Контактна інформація:

СВЯТИЙ ЙОСАФАТ КУНЦЕВИЧ

Повідомлення robie » 09 жовтня 2006, 16:38

felonu писав:ПРО одну людину діаметрально протилежні думки :для Католиків поборник і Святий ,для православних зрадник,вбивця,що сдив козаків на палі. хотілось би повноцінного обговорення цієї одіозної фігури.


Мені теж було би цікаво взнати щось про нього. Тільки не офіційні біографії, а, бажано, історичні документи та докази. Занадто неоднозначна фігура, як на мене.
unicuique suum

rbn
дописувач
дописувач
Повідомлень: 56
З нами з: 09 грудня 2006, 22:45
Звідки: Киев
Контактна інформація:

Святые

Повідомлення rbn » 09 грудня 2006, 23:01

Вопрос: каких святых почитает УКГЦ? Католических или православных? Или и тех, и других? Нигде не могу найти такого рода информацию.

Аватар користувача
samael
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 464
З нами з: 16 червня 2005, 14:35
Звідки: Львів, Україна
Контактна інформація:

Повідомлення samael » 10 грудня 2006, 09:30

Частково ознайомитися Ви можете тут: http://www.ugcc.org.ua/ukr/library/calendar3/.

Загалом, у нас Східний обряд та літургічний рік. Святі ті ж, що й у Православній Церкві до Унії... А далі, у нас свої святі були!
γνῶθι σεαυτόν
www.it-sfera.com.ua

rbn
дописувач
дописувач
Повідомлень: 56
З нами з: 09 грудня 2006, 22:45
Звідки: Киев
Контактна інформація:

Повідомлення rbn » 10 грудня 2006, 12:04

samael писав:Частково ознайомитися Ви можете тут: http://www.ugcc.org.ua/ukr/library/calendar3/.

Загалом, у нас Східний обряд та літургічний рік. Святі ті ж, що й у Православній Церкві до Унії... А далі, у нас свої святі були!


Вопрос со святыми очень важен, ведь именно по ним удобнее всего судить о церкви. Календарь это хорошо, но все же это не ответ. Если не трудно, приведите пример жизнеописаний самых почитаемых святых в угцц (желательно преподобных и святителей).

Аватар користувача
samael
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 464
З нами з: 16 червня 2005, 14:35
Звідки: Львів, Україна
Контактна інформація:

Повідомлення samael » 13 грудня 2006, 10:47

rbn писав:Если не трудно, приведите пример жизнеописаний самых почитаемых святых в угцц (желательно преподобных и святителей).


Навожу приклад:
Зображення
Блаженний Священномученик Миколай Чарнецький

Апостол українського народу Миколай Чарнецький народився 14 грудня 1884р. у західноукраїнському селі Семаківці. Батьки його, Олександр і Параскева, були простими селянами, що жили і працювали при парафії о. Каратницького, котрий опікувався їх багатодітною родиною. Малий Миколай ріс у лагідній духовній атмосфері і був найстаршою дитиною в сім'ї, де окрім нього було ще восьмеро дітей. Початкову освіту і середні класи закінчив у с. Товмач і вступив до гімназії св. Миколая у Станіславові (Івано-Франківськ). У гімназії Миколай відзначався великою пильністю і добротою - Святий Дух діяв у тій душі, яка завжди була відкрита Його натхненню і йому послушна. Ось як згадує про нього його гімназійний товариш о. Атанасій Тимків: "Відзначався взірцевою поведінкою, згідний з усіма, нікому не робив прикрості, мовчаливий, пильний у виконанні своїх обов'язків, точний і покірний, правдомовний, нікому не завидував. У його присутності не можна було зле говорити про других, навіть жартома, або прозивати, бо він все ставав в їх обороні. Мав бистрий ум і сильну пам'ять. Скромне носив убрання і був задоволений тим, що має".

Не лише шляхетність характеру Миколая, але й його глибоке релігійне життя заохочувало товаришів і спонукало до наслідування. Вже згаданий товариш Миколая Чарнецького о. Атанасій Тимків так характеризує його з часів спільного навчання в гімназії: "Передовсім відзначався побожністю: багато молився, часто ходив до св. Сповіді і св. Причастя. Часто перед сніданням раненько приходив з церкви до бурси, щоб опісля по сніданню з бурсаками піти до гімназії. Багато читав релігійних книжок... Я ніколи не бачив його розгніваного - завжди був лагідний в словах та поведінці. Тож недивно, що ми, товариші, його шанували і любили. Та не лише товариші, але також професори, особливо о. Михайло Семенів, що був гімназійним катехитом, а водночас настоятелем бурси, високо цінили Миколая Чарнецького. Можна сказати, що він був окрасою бурси".

Покликання Чарнецького до духовного стану визрівало вже в юнацькому віці. Незабаром він заявив про своє бажання присвятити себе Богові як священик і вступив до духовної семінарії в Станіславові. За підтримки владики Григорія Хомишина (що теж є зачислений до лику святих мучеників та ісповідників нашої Церкви) в 1903 р. Миколай їде на студії до Рима, де протягом шести років вивчає філософію і богослов'я в Українській Колегії. Під час візиту до України 2 жовтня 1909р. Кир Григорій Хомишин рукоположив Миколая на священика. Після приміції він повертається до Рима, щоб продовжити навчання. Закінчивши свої студії у Римі, здобуває ступінь доктора богослов'я.

Восени 1910 року о. Чарнецький повертається до Станіславова і стає професором філософії та фундаментальної догматики. Водночас виконує функції духівника семінарії, ревно працюючи над освяченням своїм та довірених його опіці душ. У семінарії він є взірцем покори та аскези, а також великої жертовної любові для семінаристів і викладачів.

Свої слова о. Миколай скріплював прикладом власного життя. Його побожність промовляла голосніше, ніж усі напучення до розважання, що їх він давав семінаристам кожного вечора. Тож недивно, що всі вважали його за "Божого чоловіка". Дух молитви та аскези о. Миколая створював у семінарії атмосферу надприродного життя. Ось як про нього писав один з відвідувачів семінарії о. Йосафат Жан ЧСВВ: "Я змінив мій латинський обряд на візантійський у 1911 році. Після своєї першої Святої Літургії у візантійському обряді я поїхав у Станіславів. Там я привітав ректора семінарії з гарним заведеним порядком у семінарії та із надзвичайно високою духовністю поміж семінаристів. Ректор відповів, що мені слід привітати з цим отця-духівника семінарії, преп. Миколая Чарнецького. І він додав: "Це справжній і чудовий аскет". Я пішов до кімнати преподобного о. Чарнецького і запитав його, якими засобами йому вдалося запровадити своїх семінаристів на такий чудовий шлях? - "Набожністю до Найсвятішого Серця. Наш Господь обіцяв благословити всі починання Його відданих слуг". Як згадує о. Атанасій Тимків, о. Чарнецький відзначався глибокою євхаристійною побожністю, "прекрасно і довго робив благодарення по Службі Божій, відбував адораційні години, жив Пресвятою Євхаристією".

Однак серце о. Миколая поривалося до монашого життя. На початку 1918 року два монахи Чину Найсвятішого Ізбавителя о. Йосиф Схрейверс та о. Йосиф Бала відвідали семінарію. Отець Чарнецький раніше вже чув про Чин Отців Редемптористів, але не мав нагоди ближче з ним познайомитися. Запізнавшись з харизмою Згромадження, він вирішує вступити до цього Чину, котрий щойно розгортав свою діяльність в Галичині. Владика Хомишин з важким серцем відпускав о. Миколая, кажучи: "Отак найліпші мене покидають!" У жовтні 1919 р. о. Чарнецький вступає до новіціяту Отців Редемптористів у Збоїськах поблизу Львова, а через рік, 16 жовтня 1920 р., складає свої перші монаші обіти. О. Стефан Бахталовський згадує: "Новиків було поважне число. Всіх їх будував і бадьорив на дусі своїм прикладом о. Чарнецький. Він точно й радо виконував усі обов'язки, вправи і праці новіціяту, навіть такі, що їх не мав обов'язку сповняти. Все те виконував зовсім природно, без найменшого сліду самохвальби. Нічим не вирізнявся від других, хіба більшою ревністю і покорою".

Описуючи монаше та священиче подвижництво отця Чарнецького, о. Р. Костенобль зазначає: "Всюди він уходив за святого монаха і місіонара. Не менше в Згромадженні завжди уважали його чоловіком Божим, повним любови Бога і душ. Я ніколи не запримітив, щоб він мав найменшу трудність з яким отцем або братом в Згромадженні, ніколи я не чув найменшої критики відносно якого брата. Добрий отець, був прикладом для цілого Згромадження. Він заховував Правило в найменших дрібницях. Він не занедбував жодної вправи, приписаної Правилом, все те заховував точно, докладно, досконало. Ранішні молитви, полудневий іспит, часті відвідини Найсв. Тайн, часослов, розважання, благодарення по Службі Божій, тижневу конференцію і т. д., духовне читання, - живе правило. Великий подиву гідний святий. Досконалий монах - священик і апостол".

Прагнучи працювати задля з'єдинення християн і навернення духовно опущених людей, у 1926 р. Отці Редемптористи Львівської Провінції ЧНІ відкривають у місті Ковелі на Волині свій місійний осередок. Як ревного місіонера, туди було послано о. Чарнецького. Невдовзі він здобув велику пошану серед місцевих людей, навіть серед православного духовенства. Своєю ерудованістю, а поряд з цим, простотою, духом східних Отців, вабить до себе народ, а через себе - до Христа та Вселенської Церкви. Відкривши монастир і церкву в Ковелі, о. Миколай докладає всіх зусиль, щоб дотримуватися чистоти східного обряду в Літургії. Зауваживши таку ревну працю єромонаха Миколая Чарнецького, Папа Пій XI у 1931р. призначив його титулярним єпископом Лебедським і Апостольським Візитатором для українців-католиків Волині та Полісся. На тих землях Чарнецький трудився майже 14 років як місіонер та єпископ.

Розважаючи над життям Христа, Кир Миколай готував себе до мучеництва за віру. Знаменним з цього огляду був випадок, що стався під час його єпископських свячень в Римі. Після накладення мітри на його голову, вона зсунулася і впала на долівку. Присутні потрактували це як зловісний знак, на що нововисвячений владика відповів до тих, що стояли поблизу: "Можливо, і я покладу голову як св. Йосафат". І справді, хоч Господь не готував владиці Чарнецькому кривавого мучеництва, справжнім мучеництвом були роки переслідувань та великих терпінь в комуністичних таборах. Перший український владика-редемпторист від початку зазнав переслідувань. Так, у 1939 році, під час першої радянської окупації, Отців Редемптористів вигнали з Волині, а разом з ними й Кир Миколая. Тому він був змушений оселитися у Львові, в монастирі на вулиці Зибликевича (тепер Івана Франка).

Після відновлення діяльності Львівської Богословської Академії в 1941 році Кир Миколай став одним з її професорів: він викладав деякі філософські дисципліни, психологію та моральне богослов'я. Завдяки внутрішньому спокоєві, опертому на міцній та непохитній вірі у Боже Провидіння, глибокій покорі та молитовному духові, студенти вважали владику за святого. Як вони самі стверджували, Кир Чарнецький був для них найкращим взірцем монаха й людини взагалі.

Єпископ Чарнецький виховував молодих студентів у дусі дитинного довір'я до Божого Провидіння та опіки. Своїм власним життям, своєю надією на Божу силу та допомогу владика подавав їм живе свідчення істинного християнського життя. О. Степан Вівчарук, що на той час ще був студентом Кир Миколая, згадує: "Це було під час бомбардування Львова: ми були в класі, і раптом сирена повідомила про нанесення повітряного удару на місто. Але Кир Миколай спокійно продовжував свою лекцію.

Коли місто вже почали бомбардувати, деякі семінаристи налякались. Зауваживши це, Преосвященний впевненим тоном звернувся до них: "Можливо, ви хочете сховатися до підземелля? Ви можете йти. Але не бійтеся, ми є в Божих руках". Коли радянські війська вдруге зайняли Галичину в 1944 р., почалась довга і важка Хресна Дорога Преосвященного владики Чарнецького. 11 квітня 1945 року, близько 2300 Миколая Чарнецького заарештували. Його тримали у в'язниці НКВД на вул. Лонського і жахливо над ним знущалися: будили серед ночі, допитували, били... Згодом Преосвященного перевели до Києва, де його тримали цілий рік, аж поки справу розглянули в суді. Нарешті оголосили вирок: як "агентові Ватикану" - 10 років у зоні посиленого режиму. Спочатку владику Чарнецького разом з Митрополитом Сліпим відіслали до сибірського містечка Маріїнська Кемеровської області, а пізніше його часто переводили з одної зони до іншої.

Згідно з достовірними джерелами, за час свого ув'язнення (від арешту у Львові в квітні 1945 року до звільнення в 1956 році) єпископ Чарнецький відбув 600 годин допитів і катувань, побував у 30-ти різних в'язницях і таборах примусової праці. Незважаючи на фізичні й душевні страждання, владика завжди знаходив слово потіхи для співв'язнів, духовно підтримував їх, кожного знав на ім'я. Не дивно, що до єпископа Чарнецького завжди горнулися нещасні, бо тільки в нього знаходили розраду.

Останні роки свого ув'язнення Кир Миколай провів у тюремному шпиталі в Мордовії. У 1956 р. стан здоров'я владики настільки погіршився, що лікарі навіть не давали надії на життя, йому вже навіть пошили одяг, у якому ховали в'язнів. Табірне керівництво вважало його за безнадійно хворого, тому вирішило відіслати владику до Львова, щоб ніхто не зміг звинуватити радянську владу у смерті єпископа.

Отож у 1956 р. владика Миколай Чарнецький повернувся до Львова. Редемптористи о. П. Дмуховський, о. Б. Репетило та інші поїхали на залізничний вокзал зустрічати свого Єпископа. Сестри Милосердя св. Вінкентія с. Онисима Римик та с. Миколая Пандрак, що були свідками його повернення, згадують: "Наші священики привели його з вокзалу до нас на вул. Огієнка - там мешкало біля двадцяти сестер. Як увійшов, запала хвиля мовчання. Страшно було дивитися: худесенький, шкіра і кості. Коли сестри побачили Владику такого виснаженого, дуже худого, з палицею, вони розплакалися. По хвилині мовчанки Владика звернувся до них: "Дорогі діти, не плачте, а радше ходімо до каплички і разом заспіваймо "Тебе Бога хвалимо".

Владика тричі хворів на гепатит (жовтяницю), мав багато інших недуг, а тому відразу мусив лягти до лікарні. Всі думали, що Кир Миколай вже багато не проживе, але Господь продовжив його життя, адже цей духовний батько був таким потрібним Українській Церкві. Через деякий час владика видужав, що здавалося чудом. Опісля він замешкав з бр. Климентієм ЧНІ на вулиці Вечірній 7, де за владикою Чарнецьким дбайливо доглядали співбрати та Сестри Милосердя. Тут Кир Миколай продовжував свій апостолят молитви та терпіння. У самітній кімнаті, як у келії, молився та читав. Ті, хто відвідував його, розповідали, що часом бачили владику в стані духовного захоплення. Навіть коли був тяжко хворий, Преосвященний Миколай залишався вірним своїй місії Доброго Пастиря: духовно підтримував своїх співбратів, готував кандидатів до священства, висвятив понад десять священиків.

І все ж чудесне покращення стану здоров'я владики не було тривалим. 2 квітня 1959 року, Преосвященний відійшов по вічну нагороду до свого Господа. Його останніми словами було тепле звернення до Матері Божої Неустанної Помочі, до якої завжди мав велике синівське довір'я. Похорон владики Чарнецького відбувся 4 квітня 1959 року. Опис похорону, що зберігся в архіві Йорктонської Провінції ЧНІ, закінчується такими словами: "Ми думаємо, що прийде день, коли він буде канонізований, бо він був справді святим єпископом".

Всі, хто знав Кир Миколая, одностайно свідчать, що ціле своє життя він виявляв глибоку покору й святість, тож не дивно, що відразу після його смерті багато людей звертаються до Кир Миколая у своїх молитвах та отримують поміч за його заступництвом. Це незабутнє пережиття святості та могутнього заступництва перед Богом відчуваємо під час молитовної зустрічі з владикою біля його могили на Личаківському цвинтарі. Люди постійно приходять на цвинтар, де поховано Кир Миколая і завдяки його заступництву випрошують у Бога різні ласки. Так, одна жінка, якій вже мали ампутувати хвору руку, набрала землі з могили Кир Миколая, приклала до руки й одужала. Саме відтоді люди стали часто брати цілющу землю з могили владики.

Зважаючи на свідоцтво праведного життя блаженної пам'яті Кир Миколая Чарнецького, зокрема, його витривалість, мужність та вірність Христовій Церкві, виявлені в часи переслідувань, в 1960 році розпочато беатифікаційний процес. 2 березня 2001 року процес завершився на єпархіяльному рівні і справу передано до Апостольської Столиці. 6 квітня 2001 р. богословська комісія ствердила достовірність мучеництва Кир Миколая Чарнецького, 23 квітня факт мучеництва підтвердили збори кардиналів, а 24 квітня 2001 року Святійший Отець Іван Павло ІІ підписав декрет про беатифікацію Єпископа Миколая Чарнецького як блаженного мученика за Христову Віру. Під час Святої Архиєрейської Літургії 27 червня 2001 року Божого у Львові Святійший Отець Іван Павло ІІ проголосив Миколая Чарнецького блаженним.
γνῶθι σεαυτόν
www.it-sfera.com.ua

Аватар користувача
samael
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 464
З нами з: 16 червня 2005, 14:35
Звідки: Львів, Україна
Контактна інформація:

Повідомлення samael » 13 грудня 2006, 10:50

Святий Йосафат
Святий Йосафат Кунцевич народився у Володимирі-Волинському 1580 року і під час св. Хрещення отримав ім'я Іван. У 1604 році він вступив до василіянського Святотроїцького монастиря у Вільно і отримав чернече ім'я Йосафат. Наприкінці 1608 року його було висвячено на священика. У 1617 році став єпископом Полоцьким, а через рік - архиєпископом. Його великою заслугою, як архимандрита, є реформа Василіянського Чину, яку він провів разом із митрополитом Йосифом Рутським.

Після Берестейської унії 1596 року багато вельмож і духовенства противилися її рішенням. Йосафат мав противників, які настроювали людей проти нього і об'єднаної Церкви, яка завдяки його діяльності зростала. У 1623 році Йосафат поїхав до Вітебська, де його жорстоко вбили, а тіло з прив'язаним до нього каменем кинули у ріку Двіну. На дні річки воно випромінювало яскраве світло. Під час урочистого поховання Йосафата діялися численні чуда. 1643 року його було проголошено блаженним, а 1867 року - святим. Нетлінні мощі св. Йосафата спочивають у базиліці Святого Петра у Ватикані.
http://www.ugcc.org.ua/ukr/library/prayer4/prayer3/25.11.2006/

Новомученики УГКЦ:
http://www.patriyarkhat.org.ua/ukr/archive/article;245;393/
γνῶθι σεαυτόν
www.it-sfera.com.ua

rbn
дописувач
дописувач
Повідомлень: 56
З нами з: 09 грудня 2006, 22:45
Звідки: Киев
Контактна інформація:

Повідомлення rbn » 15 грудня 2006, 13:28

Каких преподобных почитаеют греко-католики? Просто по мученикам тяжело судить о вере, по преподобным удобней.

Аватар користувача
samael
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 464
З нами з: 16 червня 2005, 14:35
Звідки: Львів, Україна
Контактна інформація:

Повідомлення samael » 15 грудня 2006, 13:36

Саме тепер відбувається в Римі процес у справі канонізації Слуги Божого Андрея. Щоби випросити у Бога тієї великої ласки для нашої Церкви та народу, всі українці мусять розуміти силу і значення прохання, гарячої молитви, побожного життя, добрих діл і жертви задля досягнення цієї мети.


http://sheptytsky.ugcc.org.ua/main.php?menu=6&sub=1
γνῶθι σεαυτόν
www.it-sfera.com.ua

Аватар користувача
Ira
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 345
З нами з: 20 серпня 2007, 17:21
Контактна інформація:

Re: Святые

Повідомлення Ira » 23 вересня 2007, 22:05

rbn писав:Вопрос: каких святых почитает УКГЦ? Католических или православных? Или и тех, и других? Нигде не могу найти такого рода информацию.


Святими є лише ті, котрі проголошені ПАПОЮ РИМСЬКИМ, а які ж то святі у православній церкві??? Ким вони проголошені, якщо православні Папи Римського не визнають???
Та й не є вони Святою Церквою, бо як сказано в Святому Письмі, що не є та Церква Христова, яка не збудована на твердому камені - Святому Петрі...

Аватар користувача
ola
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 211
З нами з: 21 серпня 2007, 01:27
Звідки: Івано-Франківськ
Контактна інформація:

Повідомлення ola » 24 вересня 2007, 02:00

Добре, якби тут прокоментував хтось із найбільш офіційних святих:)))
У Катехизмі (ККЦ) написане таке пояснення "спілкування святих", яке визнаємо в Апостольському Символі віри (він, здається, єдиний для православних і католиків:)))
"Мы чтим память небожителей не только ради их примера, но еще более ради того, чтобы единство всей Церкви в Духе укреплялось через братскую любовь. Ибо как общение между христианами на земле приближает нас ко Христу, так и общение со святыми соединяет нас со Христом, от Которого исходит как от их Главы всяческая благодать и жызнь самого народа Божия" (ККЦ 957)
"Ибо все мы сыны Божии и составляющие одну семью во Христе, когда во взаимной любви и в единой хвале Пресвятой Троице вступаем в общение друг с другом, отвечаем внутреннему призванию Церкви" (ККЦ 959)
Перепрошую за російський текст (він цілком офіційний!), купила собі такий переклад, чекаючи на український :oops:
Впевнена, що якраз святі (ті, про котрих знає Христос - і римо-католицькі, і греко-католицькі, і православні, і навіть святі протестанти) моляться за нас вже тепер, "щоб усі були одно"
:)
Вернися до дому свого, і розкажи, які речі великі вчинив тобі Бог! (Луки 8, 39)

Аватар користувача
Ira
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 345
З нами з: 20 серпня 2007, 17:21
Контактна інформація:

Святые

Повідомлення Ira » 24 вересня 2007, 07:12

ola писав:Впевнена, що якраз святі (ті, про котрих знає Христос - і римо-католицькі, і греко-католицькі, і православні, і навіть святі протестанти) моляться за нас вже тепер, "щоб усі були одно"
:)


Святі православні і протестанти... :lol: вони святі хіба що в другу сторону.........

Якщо ж вони розкольники, секти, які утворив диявол, протестують проти Бога - Пресвяту Трійцю розділили, позамальовували і страшенно бояться Непорочне Серце Марії і Пресвяте Серце Ісуса, Папи Римського не признають і т.д. То які ж вони святі???

Аватар користувача
ola
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 211
З нами з: 21 серпня 2007, 01:27
Звідки: Івано-Франківськ
Контактна інформація:

Повідомлення ola » 24 вересня 2007, 14:18

У документах ІІ Ватиканського собору (Ira, то така книжка зеленого кольору :) ) написано, що православну церкву визнано Церквою-сестрою...
Взагалі-то там можна прочитати ще багато цінних думок на євангельську тему "по тому пізнають, що ви мої [Христа] учні, коли будете мати любов між собою".
Було би тільки бажання розплющити очі! (це я про себе, звичайно :wink: :wink: :wink: )
"Протестантизм — це напрям християнства, який виник у XVI столітті в результаті руху Реформації.
До протестантів найчастіше зараховують, наприклад, мормонів чи «Свідків Єгови», котрі до них (протестантів) не мають стосунку. Протест меншості за часів Реформації припускав повернення до чистої Біблії (Solo Scriptura), а не перекручення Святого Письма, як це відбувається в маргіналів.

Протестантські конфесії ж діють в Україні (за винятком харизматів) із XIX століття, тобто мають досить глибокі корені. Щоб оцінити вплив протестантів на українську культуру, досить пригадати спадщину Григорія Савовича Сковороди, котрий першим почав нести Євангеліє в маси простою і зрозумілою українською мовою. Як говорить Віктор Бондаренко, «жодна з таких протестантських церков — лютерани, євангельські християни, баптисти, п’ятидесятники — не потрапляють під визначення секти, тому називати їх сектантами як мінімум безграмотно». Православним церквам варто було б звернути увагу на позитивний досвід протестантів у таких питаннях, як дослідження Біблії, місіонерство і, нарешті, братерське ставлення одне до одного" (джерело - http://www.dt.ua/3000/3690/34693/).

Ми, католики, є клітинками Церкви ВСЕЛЕНСЬКОЇ. Чому тоді часом спокушаємося думати вузько?
Вернися до дому свого, і розкажи, які речі великі вчинив тобі Бог! (Луки 8, 39)

Аватар користувача
Ira
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 345
З нами з: 20 серпня 2007, 17:21
Контактна інформація:

Повідомлення Ira » 24 вересня 2007, 16:54

ola писав:У документах ІІ Ватиканського собору (Ira, то така книжка зеленого кольору :) ) написано, що православну церкву визнано Церквою-сестрою...


І не дивно зовсім, бо це є лже-собор, на якому добре постарався диявол...

ola писав:Взагалі-то там можна прочитати ще багато цінних думок на євангельську тему "по тому пізнають, що ви мої [Христа] учні, коли будете мати любов між собою".


Про любов і диявол проповідує (всі секти тільки закликають як до любові), а основне це ВІРА - за що ж тоді вивозили в Сибіри і мучили наших греко-католицьких священників??? Чи не за Віру їхню, щоб зреклися і перейшли на православіє....

ola писав:Ми, католики, є клітинками Церкви ВСЕЛЕНСЬКОЇ. Чому тоді часом спокушаємося думати вузько?


Христова Церква не може мати ніяких "клітинок".
Є Одна Єдина Свята Католицька Церква - а це Сам Господь Бог!

Аватар користувача
Ira
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 345
З нами з: 20 серпня 2007, 17:21
Контактна інформація:

Повідомлення Ira » 24 вересня 2007, 17:47

ola писав:«жодна з таких протестантських церков — лютерани, євангельські християни, баптисти, п’ятидесятники — не потрапляють під визначення секти, тому називати їх сектантами як мінімум безграмотно». Православним церквам варто було б звернути увагу на позитивний досвід протестантів у таких питаннях, як дослідження Біблії, місіонерство і, нарешті, братерське ставлення одне до одного".


:shock: :shock: :shock: То секти, чи то, pardon, їх вже так не можна називати, є просто ідеальні - розділили Пресвяту Трійцю, не визнають Пресвятої Євхаристії, Матір Божа в них проста грішна жінка, яка мала багато дітей, протестують проти Святих Божих Сердець, не приймають Святих Образів, Розп'ять, Фігурок, Біблію трактують так як їм нашіптує лихий...... то все є дуже добре.......

А Об'явлення Матері Божої, які є правдивими і які даються на спасіння всіх людей цілого світу - то від диявола, то є секта.......

Чи не боїтеся ви Божої Кари за цю єресь, бо Бог покаже, що є Боже, а що не є від Бога, але потім може бути вже пізно...

Аватар користувача
ola
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 211
З нами з: 21 серпня 2007, 01:27
Звідки: Івано-Франківськ
Контактна інформація:

Повідомлення ola » 24 вересня 2007, 18:23

"Саме поняття секти, як теми наукових досліджень на сьогодні є проблематичним щодо точного формулювання. Причиною виступає великий синкретизм нових утворень та швидкість їх появи. Це також приводить до великих труднощів при описі цього терміну і класифікації даних новоутворень. Потрібно ствердити, що ані серед теологів, ані серед релігієзнавців чи соціологів не існує єдиного визначення терміну секта. Найчастіше автори подають власні розумінні цього поняття, які в деяких аспектах є подібними. Спробуємо подати один із поділів.
„Секти, які послуговуються Біблією” (сюди варто зарахувати спільноти, які крім Біблії мають ще інші „пророчі” чи „об'явлені книги”. Прикладом може бути секта Свідків Єгови).
„Нові релігійні рухи”( вони трактуються, як групи, які посідають власну доктрину, яка пов'язана із однією світовою релігією. Потрібно зазначити, що в часі інтеграції в нові культури, зокрема європейські, ці рухи набрали багато нових практик. Прикладом може бути „Рух свідомості Баба Я”, „Місія Божого світла”).
„Псевдорелігійні рухи” (ці руху включають індуїстські і буддиські елементи, із ними поєднуються синкретичні і доктринальні елементи. До них можна залічити астрологію, езотеризм, гнозу, неогнозу, магію, окультизм, теософію, антропософію).
„Деструктивні секти” – це авторитарна ієрархічна організація будь-якої орієнтації, руйнівна стосовно природного, духовного, психічного і фізичного стану особистості (внутрішня деструктивність), а також до творчих традицій і норм, що склалися, соціальним структурам, культурі, порядку і суспільству в цілому (зовнішня деструктивність).
Визначення психологічне – психоманіпуляційна група – група тоталітарна, яка порушує підставові права людини чи основи суспільного життя. Деструктивно впливає на особу, її сім'ю через застосування різного роду психологічних технік. Людину використовують фізично, психічно чи матеріально, що в кінцевому рахунку приводить до узалежнення особи від групи чи провідника. Ціллю є формування і підтримування в неї стану неприродної і протизаконної залежності, покірності доктрині і лідерам, які в свою чергу прагнуть, через не інформоване використання відданого їм і залежного від них адепта, до незаконного збагачення, влади і т.д. Деструктивними в своїй основі можна назвати такі групи, які мають тенденції використовувати неетичні методи маніпулювання, щоб вербувати і асимілювати членів, контролювати їх думки, почуття, поведінку, використовуючи це як засіб сприяння лідерам.
Етимологія слова секта. Більшість словників виводять це слово від латинського „secare” (відрізати, відрубувати), тобто секту вони намагаються означити, як групу, яка по своїх переконаннях відірвалася від існуючих „класичних” спільнот. Інші виводять цей термін від „sequi” (іти за кимсь, або когось наслідувати) акцентуючи увагу на якомусь лідеру.

Визначення соціологів і релігієзнавців :
Секта – група, яка складається із відносно невеликої кількості членів; повстала через відокремлення із материнської церкви, або як наслідок протесту супроти вже існуючої доктрини чи культу. Секта характеризується сильною ізоляцією від зовнішнього середовища (відсутність зацікавлення зовнішніми змінами), авторитарним провідництвом, фанатизмом та здатністю до конформізму її послідовників. Прикметним є також сильний внутрішній зв'язок, який для її членів є єдиним.

Основні критерії приналежності до деструктивних сект:
• „гуруїзм” – абсолютна влада „обожествленних” лідерів і їх оточення (дуже часто лідери приписують собі божественні властивості і право вирішувати важливі запитання своїх членів. Лідер намагається переконати, що має відповіді на всі життєві запитання);
• Побудова по принципу піраміди і особливо жорстка дисципліна та організація. Особа не має жодного права на волевиявлення (переважно людина думає, що може свобідно висловлюватися, але це переконання в більшості є готовим продуктом впливу керівництва спільноти на неї);
• Обман, або приховування частини важливої інформації про організацію при вербуванні нових членів;
• Наявність секретного навчання, ритуалів і таємних рівнів посвяти;
• Експлуатація членів (група чи лідер в прямий спосіб або через обман віднімає від своїх членів матеріальні цінності. Широко застосовується використання фізичної праці адептів без жодної оплати);
• Моральний релятивізм. Схильність до односторонньої інтерпретації доктрини. Правильним рахується те, що є корисним для секти (ціль оправдовує засоби);
• Використання особливих психологічних методик по реформуванню мислення і контролю свідомості (груповий тиск, навіювання мислення про абсолютно негативне минуле адепта, введення обмежень в сні і їжі, контроль статевого спілкування. Навіювання постійного почуття вини і страху перед групою чи лідером);
• Aбсолютне та безкомпромісне підпорядкування лідеру усіх сфер свого життя. Повна відсутність діалогу із суспільством та вороже ставлення до нього;
• Ідея нової людини (бажання створити ідеальну людину, яка мислить категоріями групи і розмовляє приготовленою для цієї цілі мовою)" (диякон Миколай Сулима, викладач сектознавства в Катехитичному інституті УКУ, джерело - http://www.ugcc.org.ua/ukr/question/sect/)

Ви, очевидно, неправильно зрозуміли моє речення про клітинки Церкви. :) Якщо Церква є Містичним Тілом Христа, то кожен, хто є членом Церкви, є клітиною Його тіла.
А Церква Католицька - означає Вселенська, тому не маємо права думати вузько :)
Це правда, що у сектах є т.зв."бомбардування любов'ю". І воно є дуже хворим у таких структурах, є, по суті, маніпуляцією!
Водночас не можна забувати, що "Бог є Любов" і що "тепер залишаються віра, надія, любов - цих троє, але найбільша з них любов"
Вернися до дому свого, і розкажи, які речі великі вчинив тобі Бог! (Луки 8, 39)

robie
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 239
З нами з: 30 червня 2005, 21:19
Контактна інформація:

Повідомлення robie » 24 вересня 2007, 20:23

Ira писав:І не дивно зовсім, бо це є лже-собор, на якому добре постарався диявол...


То Ви Папу не визнаєте?? Може Ви справжній Папа?? :D
unicuique suum

Аватар користувача
Ira
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 345
З нами з: 20 серпня 2007, 17:21
Контактна інформація:

Повідомлення Ira » 24 вересня 2007, 21:11

robie писав:
Ira писав:І не дивно зовсім, бо це є лже-собор, на якому добре постарався диявол...


То Ви Папу не визнаєте??


ІІ Ватиканський Собор в історії Святої Церкви є такий, що не відбувся. Його Папа Римський не міг визнати, найважливіші наради відбувалися, звісно ж, за закритими дверима. Проте, Бог не дав приховати ті документи, і вони стали відомі світу. По цілій Христовій Церкві поширилися великі єресі, модерністи раділи великою перемогою, робили революцію, бунтувалися Папі Римському. Основна мета цього собору – знищити Святу Віру, чого і продовжують добиватися до наших днів масони, які оточують Папу.

Аватар користувача
Ira
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 345
З нами з: 20 серпня 2007, 17:21
Контактна інформація:

Повідомлення Ira » 24 вересня 2007, 21:23

ola писав: Водночас не можна забувати, що "Бог є Любов" і що "тепер залишаються віра, надія, любов - цих троє, але найбільша з них любов"


Але ж віра - на першому місці :)

Аватар користувача
brat Martyn
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 289
З нами з: 26 березня 2007, 13:10
Звідки: Львів, Україна
Контактна інформація:

Повідомлення brat Martyn » 25 вересня 2007, 08:17

Ira писав:ІІ Ватиканський Собор в історії Святої Церкви є такий, що не відбувся. Його Папа Римський не міг визнати, найважливіші наради відбувалися, звісно ж, за закритими дверима. Проте, Бог не дав приховати ті документи, і вони стали відомі світу. По цілій Христовій Церкві поширилися великі єресі, модерністи раділи великою перемогою, робили революцію, бунтувалися Папі Римському. Основна мета цього собору – знищити Святу Віру, чого і продовжують добиватися до наших днів масони, які оточують Папу.


Іро, так між іншим: а Ви часом не знаєте, що таке Лефевризм? чи Лефабризм? ???

robie
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 239
З нами з: 30 червня 2005, 21:19
Контактна інформація:

Повідомлення robie » 27 вересня 2007, 12:37

brat Martyn писав:Іро, так між іншим: а Ви часом не знаєте, що таке Лефевризм? чи Лефабризм? ???


Вибачте, що втручуся, але тут щось більш патологічне. :) Всякі пророцтва, кінець світу і все таке, лефевристам до такого далеко.
unicuique suum

Співрозмовниця
початківець
початківець
Повідомлень: 37
З нами з: 06 лютого 2008, 17:28

Повідомлення Співрозмовниця » 08 лютого 2008, 15:09

Святий священномученик
Йосафат Кунцевич.

Співрозмовниця
початківець
початківець
Повідомлень: 37
З нами з: 06 лютого 2008, 17:28

Повідомлення Співрозмовниця » 08 лютого 2008, 15:11

Олег Чупа
Аскетичне життя як засіб духовного зросту священномученика Йосафата
--------------------------------------------------------------------------------

Синонімами до слова "спасіння" у Євангелії виступають два словосполучення: "вічне життя" (dzoe aionos) і "царство Боже" (basileia tou Theou)1, які вказують, задля чого слід спасатись від гріху і які можливості це відкриває перед людиною. Завдяки такому цілісному підходу християнське подвижництво не стає самоціллю, а служить містком до участи людини в Бозі та Його вічности2, яка є "початком і кінцем нашого існування"3.

Аскети схильні вважати, що людина двічі переживає яскраву присутність Божої благодати. Перший досвід Божих відвідин людина отримує як дар, і цей досвід цілковито заволодіває її нутром4, залишаючи незабутню пам'ять про цю хвилю. Про такий момент у своєму житті Йосафат розповів Рафаїлу Корсаку. Він, будучи ще дитиною, побачив у церкві ікону розп'яття і запитав, що це за образ. Йому пояснили, що це є Божий Син, який взяв на Себе наші гріхи і за це перетерпів страждання. "І в ту мить, - зазначає свящмуч. Йосафат, - я відчув як у мене ввійшла іскра Божої любови, так що завжди найприємніше мені було йти до церкви"5.

http://www.sde.org.ua/Slovo/1_06/art1.htm

Співрозмовниця
початківець
початківець
Повідомлень: 37
З нами з: 06 лютого 2008, 17:28

Повідомлення Співрозмовниця » 08 лютого 2008, 15:13

Предмет: KUNTSEVYCH, IOSAFAT, 1580-1623, ST.
Життя Йосафата Кунцевича: історична розвідка на підставі католицьких джерел. Кудрик, Василь.
Видавнича Спілка Еклезія.
190с. 17см. 3 примірники. Мова--U. Винипеґ, 1948.

Співрозмовниця
початківець
початківець
Повідомлень: 37
З нами з: 06 лютого 2008, 17:28

Повідомлення Співрозмовниця » 08 лютого 2008, 15:19

Щоб усі були одно!
"Ось що вам заповідаю, щоб ви любили один одного" (Ів. 15, 16-17).
"Величаємо тебе, священомученику Йосафате, і вшановуємо славні твої страждання, що їх ти витерпів за з'єднання".

В нашій Церкві 25 листопада, торжественно святкуємо пам'ять священомученика Йосафата. Ким був святий Йосафат, що продовж чотирьох століть, пам'ять праведника не завмерла, але прославилась великим почитанням у цілій Христовій Церкві. В церковних літургійних стихирах під час вечірньої і утрені у неділю всіх святих співаємо: "Святих на землі прославив Господь, бо на своє тіло вони прийняли Його рани, і страждання, світло прикрасившись Божественними красотами, тому оспівуймо їх, як нев'янучі квіти, як немеркнучі зірки Церкви, як добровільні жертвоприноси. Нехай будуть прославлені мученики, що по цілому світі однодушно і хоробро страждали, вони світлістю чеснот уподібнили землю до неба, наслідуючи смерть Христову. Вони пішли впевненим шляхом безсмертності, очистивши людські пристрасті діючою силою благодаті". В сьогоднішньому дні Церква закликає в стихирах Богослужінь такими словами:" Прийдіть всі й побожними піснями звеличмо духовно пам'ять священомученика Йосафата, бо він усував тернину розбрату й насаджував у душах спасенні навчання багаті на плоди святості". Такими літургійними піснями Церква прославляє нашого брата з крові і кості священомученика Йосафата, що виконав волю Божу і осягнув святість. Пригляньмось ближче особі нашого українського святого.


У 1580 р. у Володимирі на Волині в родині міського радника народився Іван Кунцевич. З дитинства відзначався великими розумовими здібностями і надзвичайною релігійністю, про це свідчить його молитва у стіп розп'ятого Христа у Володимирі, де він отримав з боку розп'ятого Ісуса іскру Божої любові. Час в якому проживав Іван, був часом роздору і глибокого духовного занепаду. Молодий 20-ти літній юнак шукає правди серед розділеними і розсвареними між собою Церквами. Іван багато молиться, просить про ласку Божого світла, шукає істинної правди. У 1604р. Іван Кунцевич відповідає на Боже покликання і вступає до василіанського монастиря у Вільні. Там же, приймає монаше постриження і приймає нове ім'я Йосафат. В часі свого чернечого формування, відзначався великою строгістю аскетичного подвигу. Пильно віддавався молитві, постам і розважанням над Словом Божим. Тісно поєднував працю з молитвою і своїм прикладом давав живе свідоцтво любові до Бога і ближніх. В глибокому відреченні усього земного, св. Йосафат готував себе до майбутньої місії, пам'ятаючи на слова Христа: "Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід, й усе про що б ви тільки попросили в Отця в моє Ім'я, дав вам. Ось що вам заповідаю, щоб ви любили один одного" (Ів. 15, 16-17). Заклик Ісуса до Єдності і Любові, та сумна дійсність роздору і ненависті, глибоко лежали в його серці. В цьому наміренні Він проводить багато часу на молитві у стіп Євхаристійного Христа, накладає на себе покути і служить, в такий спосіб посвячує себе Христові в поширенні Божого Царства.

У 1609 р. чернець Йосафат приймає священичі свячення, а згодом за вісім років стає єпископом Полоцьким. Протягом усього монашого, священичого і єпископського життя відзначався надзвичайною апостоль?ською ревністю, покорою і ангельською чистотою. Св. Йосафат допомагав бідним, піклувався про хворих, відвідував родини, єднав розсварених, своїми навчаннями і сповідями здобував душі для неба і в такий спосіб вказував дорогу до Христа. В народі названо Св. Йосафата "Душехватом". Вороги з заздрості і ненависті шукали нагоди, щоб вбити Його. На смерть не довелося довго чекати. Відчував це Св. Йосафат і свою останню ніч провів як Христос, в Оливнім городі на молитві. Над ранком вдарив церковний дзвін збігся підбурений натовп із залізними палицями та зброєю, зруйнували огорожу, вломились до палати, побили слуг. А була неділя. Йосафат молився утреню. Повернувшись із церкви, почав молитися, а потім вийшовши лагідно сказав до юрби: "Діти, чому б'єте моїх слуг? Якщо маєте щось проти мене, ось я!". І тут же сокира вбивць розрубала голову слуги Божого. На ще живого накинулась юрба, почала бити, копати, колоти, стріляти. Потім вороги почали рвати одяг, плювати, виривати волосся. Опісля, щоб затерти сліди, вкинули тіло мученика в річку Двину. Невдалось втопити тіло владики ворогам. Бог прославив свого слугу бо тіло Йосафата, виплило і випромінювало яскраве світло.

Дорогі у Христі, св. Йосафат подібно як Христос, як Апостоли, відважно прийняв мученицьку смерть. Йдучи за Христом, голосив правду Божу, а в кінці з великої любові до Бога і ближніх, за святу єдність і навернення грішників – віддав своє життя. Сьогодні св. Йосафат стає взірцем молитви й любові до Бога і ближніх. Йдучи за прикладом св. Йосафата, керуючись живою вірою і любов'ю, ми повинні призадуматись, яка є моя відповідь на Боже візвання у тому стані до якого Господь мене покликав. Скільки в моєму серці є любові до Бога і ближніх.

Дорогі у Христі, таємницею святості Йосафата, була жива віра і любов, яка через молитву прикрасилась плодами чеснот і добрих діл, а в кінці вінком мучеництва. Спробуймо розважити над Даром Любові, яка в нашому християнському житті займає основне місце в дорозі до неба.

Для кожної людини життя є одночасно і сценою, і дійсністю, і грою. Кожен день, кожна хвилина, кожна людина є нагодою до випробування прощення і любові. Цією нагодою є наша зустріч і спілкування з людиною в заповненому автобусі, на сходах, у бюро, у праці, всюди де приходиться нам зустрічатись з людьми. Наша любов - це відповідь Богові. Господь питатиме не про метрику хрещення, не про науковий диплом, але про любов, що зробили ми з любові і для любові. Можна остаточно роздати все, що маємо іншим для того, щоб їх позбутися. Можна жити, трудитись і все мати, але любові не мати. То означатиме, що у вічності ми нічого не матимемо "Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любові, я був би немов мідь бреняча, або кимвал звучний"(1 Кр. 13,1). Любові ніщо не замінить. Вона буде колись найважливішою перепусткою до неба. Але і тут, у житті, вона є перепусткою до людських сердець, до віднайдення довіри, любові, ввічливості, вдячності. Люди знають правдиву любов, не дадуть себе обманути, вони є вразливі й чутливі на любов. Відразу відрізняють фальшиву любов від правдивої. Любов завжди знаходить вихід з лабіринту людського життя. А коли в житті здаватиметься, що все втрачене і безнадійне, має тоді любов ще один могутній і успішний засіб - жертву, терпіння і посвяту.

У Старому Завіті читаємо, що пророк Єлисей ліг на померлого сина Сунамійки і оживив його власним віддихом, серцем. Людина може опиратися насиллю, не може лише опертися доброті, любові. Любов не потребує ні слів, ні сили, ні зброї.

Перед своєю смертю на хресті Господь наш Ісус Христос також переказав нам тайну єдності, любові, миру кожному з осібна і всім разом. Це тайна симфонії людських сердець - любов. Сьогодні вдивляючись в образ Христа і образ вірного "учня" Ісусового св. Йосафата обновімся у любові до Бога і ближніх. Застосуймо її для будови власного життя, життя наших ближніх, щоб було воно як найкращий звук і чудовий акорд на славу триєдиного Бога і мир людям доброї волі, акорд і звук такий, щоб пізнавали всі, що ми - учні Христові!

"Радісно відзначає Церква Славне твоє торжество священомученику Йосафате, і вірно тебе вшановує. Як добрий Пастир своїх овець не переставай її благословити, вчиняючи за всіх молитву". (Стихира Утрені)


Св. священномученик Йосафат Кунцевич, ЧСВВ
Святий Йосафат Кунцевич народився 1580 р. в міщанській родині у княжому місті Володимирі-Волинському, яке заснував славний київський князь Володимир Великий, хреститель Русі-України. Іван Кунцевич був охрещений у тутешній церкві св. Параскевії, так званої П'ятниці.

На нелегку, але благословенну дорогу святості праведний Йосафат Кунцевич ступив ще змалку. Коли він одного разу ревно молився перед Спасителевим Розп'яттям у церкві св. Параскеви, то несподівано в його невинне дитяче серце впала з Розп'яття божественна іскорка, розпаливши в ньому надовго палкий вогонь любові до Ісуса Христа, рідної Церкви та народу. Мабуть, тому св. Йосафат так рішуче прямував до святості, долаючи з Господньою допомогою всі перешкоди на своєму життєвому шляху, і зростав ласкою в Бога та людей.

Побожний та талановитий хлопець любив передусім молитву, бо в ній він мав можливість зближуватись зі своїм Творцем. Будучи сином купця і міського радника, який через свої справи й обов'язки мусів часто перебувати поза домом, молодий Іванко зростав більше під опікою матері. Головною рисою його життя ставало розуміння святої Церкви, відчування її потреб та посвята церковним справам.

Вірний Всевишньому, Іван Кунцевич вирішив за ласкою Св. Духа віддатися цілковито Творцеві – вступити до монастиря Пресвятої Тройці у Литві, що й зробив у 1604 р. До монастиря його прийняв сам митрополит Іпатій. За монашим звичаєм, під час облечин він обрав собі нове ім'я Йосафат. Як відомо, монаше життя у тому часі не було на високому рівні, тож молодому ченцеві довелося немало попрацювати, щоб оживити дух служіння Господеві. А починав насамперед із себе, чим освятив також інших. Черпав для цього сили з палких молитов до Небесного Oтця, виконував сумлінно особисті обов'язки і келія стала для нього немовби другою церквою. Побожне життя, тривалі молитви, велике умертвлення, ангельська чистота, монаша покора тощо – кожна набута чеснота впадала у вічі не лише близьким монахам, але й мирянам, які не жили поруч.

Благочестивому Йосафатові було на меті не тільки спасіння його власної душі, але і душ своїх ближніх, за котрих він молився, яких він навчав правд віри й жертвувався не шкодуючи анітрохи власних сил.

Велику частину життя Йосафата-ченця займала літургійна Богослужба, бо його духовність була здебільшого літургійною, відповідно до взірців Сходу. За свідченням сучасників, він знав східну Літургію в усіх її частинах напам'ять, з усіма її напівами та приписами. Отримавши дияконські свячення з рук митрополита, св. Йосафат не лише співав і прислуговував у церкві, але й виголошував духовно піднесені проповіді, про які ставало відомо довколишньому люду. Знаним є також те, що в 1607 р. до монастиря Пресвятої Тройці вступив Іван Велямин Рутський, обравши нове монаше ім'я Йосиф. У 1609 р. митрополит Потій висвячує Йосафата на священика.

Разом із Йосифом Велямином Рутським він навчає новиків засад чернечого життя та християнської досконалості. Під час їхньої інтенсивної діяльності відбулися релігійний, моральний та культурний підйоми. Вони спільними зусиллями продовжували працювати над відновою Василіянського Чину. Рутський вніс до Чину глибоку науку, обізнаність зі світом, відомості про аскетичне життя західних монахів тощо, а Йосафат же світив східним аскетизмом, прив'язанням до свого обряду, різноманітними монашими чеснотами…

1614 року св. Йосафата обирають архимандритом Вільнюського монастиря (у монастирі тоді було майже 60 монахів), а у 1617 р. – Полоцьким єпископом.

Чи міг знати праведний Йосафат те, що на нього, як на ревного захисника Католицької Церкви, чатує небезпека? Либонь, знав, адже він неодноразово повторював своїм непримиренним ворогам: «Ви мені грозите смертю, а я вам кажу: не можу бути щасливішим, аніж коли загину від ваших рук за католицьку й апостольську віру». Добре знаючи, що його вороги снують проти нього змову у Вітебську, відважний Божий слуга, однак, туди поїхав з візитом, де й загинув по–геройськи мученичою смертю від рук безжальних кривдників 25 листопада 1623 року, які, до речі, після його смерті усі покаялися й навернулися до католицької Церкви.

1626 р. розпочато процес канонізації, а в 1643 р. Папа Урбан VIII проголошує Йосафата Блаженним. У Вільнюсі відбувається урочистий Празник за участю короля Польщі Владислова Вази і королеви Цецілії. 1867 Папа Пій IX проголошує Йосафата святим.

Цікава і доля мощей св. Йосафата, які так хотіли знищити недруги, щоб затерти слід св. Йосафата в історії. У 1916 р. мощі св. Йосафата перевозять у костел св. Варвари у Відні (до того часу вони перебували в різних місцях Литви, Польщі і Білорусії). У 1949 р. Йосафатові мощі потрапляють з Австрії до Рима, де були перезахоронені у Ватикані в базиліці св. Петра, у вівтарі правої нави престолу св. Василія Великого.

Св. Йосафат є для кожного християнина взірцевим апостолом єдності та невтомним місіонером.

http://osbm.in.ua/ukr/sviati/

Аватар користувача
demetris
старець
старець
Повідомлень: 417
З нами з: 29 січня 2006, 16:52
Звідки: м. Львів
Контактна інформація:

Повідомлення demetris » 11 лютого 2008, 14:55

святий.
З повагою, Дмитро.

Аватар користувача
Олюнька
старець
старець
Повідомлень: 1445
З нами з: 23 січня 2008, 10:42
Звідки: Львів
Контактна інформація:

Повідомлення Олюнька » 11 лютого 2008, 15:06

До речі, організатори вбивства св. Йосафата пізніше також пристали до Унії.
Для мене св. Йосафат - приклад самопожертви та вірності покликанню.

Михайло Шелудько
початківець
початківець
Повідомлень: 38
З нами з: 06 жовтня 2005, 23:46
Звідки: Одеса
Контактна інформація:

св. Йосафат

Повідомлення Михайло Шелудько » 06 вересня 2008, 13:27

Рим абикого не канонізує. Процес канонізації триває роками, десятиліттями і вивчаються всі свідчення.

Щодо св. Йосафата, було досить багато свідків і свідчень його праведности та жертвенности:

«Многие свидетели на беатификационном процессе подтверждали, что Иосафат, когда только имел возможность, высказывал свои пожелания умереть смертью мученика, жертвуя свою кровь Богу за единство Церквей. Не просматривается ли в этом желании жизнеописания мучеников? Такие жизнеописания были любимой литературой Иосафата, которую он читал с пылкой верой желания придерживаться своей жизни образцов тех давних, но близких его сердцу святых. Можно утверждать, что чтение жития святых повлияло на его решение стать монахом». (Духовный профиль св. Иосафата Кунцевича)

Takada
гість
гість
Повідомлень: 1
З нами з: 22 вересня 2008, 11:38
Звідки: Львів
Контактна інформація:

Повідомлення Takada » 29 вересня 2008, 15:41

Хотілося б запитати автора даної теми про доцільність такої постановки питання. Крім того аргумент про козаків дуже абсурдний і за ним не проглядаються джерела. Більше того: дуже багато негативного можна згадувати і за козаками. І ще більше того: чи варто сприймати заяви люду православного всерйоз?


Повернутись до “Життя християнина”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 6 гостей