Про батьківську відповідальність

[о.Олег]

нда...
http://martinis09.livejournal.com/196622.html
так виглядає, що батьківство в батьків забирають
а в дітей - дитинство і... майбутню... людськість?

[євдоким]

Ото якраз і є батьківська безвідповідальність перед власними дітьми. Але хіба то тільки заробітчани так роблять - матеріально осипають дитину з надлишком, а духовно і культурно не збагачують зовсім - часу нема треба ж по-більше заробити, щоб моя дитина ні в чому не нуждалась, а вона (дитина) і потребує найбільше уваги батьківської і вияву любові не тільки через гаманець, а справжньої, жертовної, батьківської... тої яку вона більше ні від кого не зможе отримати.
Печально, але факт - сучасні діти ситі, вдягнуті, обдаровані всім чим потрібно і ні - насправді залишаються бідними - духовно бідними.

Яскравим прикладом цього історія Оксани Макар із Миколаєва. Можливо, якби у її родині були свідомі того, що триває Великий Піст, то можна було б уникнути цієї трагедії.
А з іншої сторони владі вигідно керувати бідним народом, бо слухняніший!? Хоча трапляються винятки.

[євдоким]

Але хіба то тільки заробітчани так роблять - матеріально осипають дитину з надлишком, а духовно і культурно не збагачують зовсім - часу нема треба ж по-більше заробити, щоб моя дитина ні в чому не нуждалась, а вона (дитина) і потребує найбільше уваги бвтькіської і вияву любові не тільки через гаманець, а справжньої, жертовної, батьківської... тої яку вона більше ні від кого не зможе отримати.
Печально але факт - сучасні діти ситі, вдягнуті, обдаровані всім чим потрібно і ні - насправді залишаються бідними - духовно бідними.

"Коли втрачаєш одразу все; коли потрапляєш у справжнє пекло; коли доля дає тобі шанс, а потім його забирає - чи зможеш залишитися людиною й жити попри шалений біль?
Це із анонсу фільму "Мати й мачуха", який вчора показували "плюси". Шкода що немає ще в архіві. Але фільм, як на мене вартувало б показувати час від часу:
-- старшокласникам;
-- в часі передшлюбної катехизації;
-- для тих, котрі в процесі розлучення.
Близько за 20 хв до його закінчення я заплакав. Чогось подібного давно не було в "галубому аґаньку".

[євдоким]

Віднайшов для зацікавлених посилання для перегляду, виявляється - це мінісеріал: http://kinofilms.tv/film/mat-i-machexa- ... ial/48515/

[Nina]

Коли побачила тему, зразу й подумала про заробітчан та їхніх дітей. Можливо це просто тому, що за родом своєї професійно-наукової діяльності ними цікавлюсь, чи тому, що знайомих багато виїхало. Не можна сказати, що всі заробітки — це негатив для сім'ї і дітей. Є випадки, коли цілі сім'ї виїжджають, і це добре для сім'ї, чи є обставини, коли заробити дуже треба, а тут не виходить (на лікування, наприклад) і тут судити важко людей. Проте, все в житті відносно, і те, наскільки є необхідними ці зароблені гроші, тобто питання вигоди-шкоди. Найчастіше люди їдуть, бо дітей треба вчити, потім женити, потім хати купувати, потім внукам допомагати, потім внуків вчити, женити, хати купувати і так далі (міф про повернення — колись зароблю і повернусь, колись..., коли, ніхто не каже), тобто причина є завжди, особливо, якщо сім'ї як такої вже нема, то це ще й причина не їхати додому. А відповідальніше (і перед дітьми, і перед суспільством) би було навчити дітей як не користуватися батьками і в потрібний час самим почати заробляти замість того, щоб паразитувати. Та й обдаровування грошима ні до чого доброго не приводить — соціальне сирітсво.

Якось була я в церкві і після Служби отець, як часто буває оголошував збірку пожертвувань. Зазвичай збирають на лікування, чи для дітей-сиріт, чи на монастир, на семінарію, словом, це логічно, але тоді оголосили збірку, у тому числі, для оплати літнього відпочинку (екскурсії, чи табори) для дітей заробітчан. І тут я спочатку впала в повний ступор: батьки ж їхні для того й поїхали від них, щоб парафіяни мали ненше фінансового клопоту, а тут нонсенс виходить якийсь, але згодом я відійшла і зрозуміла суть. Наше суспільство вже боїться того, хто виросте із дітей заробітчан, якщо ними ніхто не буде займатись, бо батьки, як правило, просто дають їм гроші і ніхто не питає на що, просто так, аби поставити галочку у графі виконання батьківських обов'язків. Мій чоловік належить до старшого покоління дітй заробітчан, коли він став сиротою при живій мамі, ще ніхто в Україні (ні, науковці, ні публіцисти, ні громадськість) не задавався питанням соціального сирітства, та й терміну такого не було. Так, він вже не був маленькою дитиною, він не попав у групу "неблагополучних", дякувати Богові (і дідові з бабою), але навіть у свої вже далеко за 30 у нього залишається комплекс покинутої дитини, що супроводжується образою за все і на цілий світ і відбивається це й на його стосунках з власними дітьми. Він і сам би того не розумів, якби я за нього не взялась професійно і не знайшла причини. Я тихо сподіваюсь, що мій пост прочитає яка-небудь мати, чи батько, що зібрались на заробітки, аби заробити на навчання дітям і вчасно схаменеться, бо оті заробітки на собі відчуває не одне покоління нащадків. Чому? Тому, що природно, коли діти їдуть від батьків, хоч і дуже сумно, але все ж природно, коли батьки йдуть від дітей по Божій волі, але не природно, коли батьки кидають дітей, особливо якщо діти знають, що таке сім'я і раптом її позбуваються.

Відносно кількості дітей і рівня їх збезпечення, то це також відносно. Залежить яку планку забезпечення ставити. Знаю людей, які можуть забезпечити і 10 дітей і грошима і увагою, а не хочуть народжувати другу дитину, бо "пристойне навчання, елітну квартиру, дачу і машину ми можемо купити лише одній дитині, значить на другу не заробили", знаю також, людей, які мають багатодітні сім'ї і вважають, що дітям досить (у матеріальному плані) мати, що їсти, де спати, в що вдягнутись. Я ж вважаю, і мій досвід дитини підтверджує це, що для дитини основне мати нормальну сім'ю (ну, і базове матеріальне забезпечення), бо більшість комплексів і психологічних проблем дорослих лежить у сімейних відносинах у їхньому дитинсиві. Коли діти виростають, грошей, як батьки не дадуть, то самі зароблять в дорослому віці, а от стосунки будувати вже пізно. І ще два слова до автора цієї теми, якщо вона по двох роках ще нею цікавиться: Ви пишите, що Ваші батьки виростили 3 дітей, але виглядає так, що вони забезпечили 3, а виростили тільки Вас, а Ви двох інших — виростити і забезпечити, це різні речі.

[Just_me]

слова до автора цієї теми, якщо вона по двох роках ще нею цікавиться

Автор цієї теми цікавиться не тільки цією темою, а мусить наглядати і за всіма іншими (це жарт до слова, не сприймайте буквально)
Не можу сказати, що мої батьки народили трьох, а виростили тільки мене. Вони і всіх інших теж виростили, ну але то складно пояснити. Так, я займалася молодшими, була відповідальна за їх уроки, чи вони нагодовані, чи не займаються дурницями. З цього приводу жартую, що двох дітей я вже виховала - життєвий план виконано достроково Я знаю що таке вирішувати "дитячі" проблеми, водити і забирати їх із садочка, вислуховувати в школі за їх поведінку (це рідкість, але все ж ) знаю як розподіляти кошти в родині, можу виконати будь-які кулінарні забаганки дітисьок, вмію їх забавляти, сварити, надихати, домовлятися з репетиторами, знаю, як це влаштувати дитину в університет, радіти їх успіхам і сумувати через їх невдачі, допомагати їм у пошуках роботи, лиш ще не знаю, як то організувати діткам весілля і бавити внуків . Але моїм батькам належить незрівнянно більший вклад - вони (а не я) привили молодшим моральні принципи. І найголовніше - усім трьом нам привили віру в Бога, без цього, повірте, було б все дуже печально, дуже. Ну що поробиш, таке було життя - обидвоє батьків поверталися додому в 9-10 годині вечора, мало бути вже і зварено, і прибрано, і хліб спечений, і уроки зроблені. Я знаю, що батьки нас любили і люблять досі, просто тоді вони були молоді і втомлені життям. У них не було іншого виходу, як працювати і я ніколи не звинувачувала їх за це. Я якраз останнім часом розповідала друзям, які золоті у мене батьки - справжній приклад для наслідування. Мені ще до їх витримки, покори, сили духу тягнутися і тягнутися. Тепер я розумію, що то саме моє завдання знайти до них шлях, а не їм до мене. Я стараюся їх не засмучувати, не навантажувати своїми турботами. Хотілося б дати їм те, що вони втратили, будучи молодими - шанс не просто існувати, а жити, радіти, кудись іти, з кимось спілкуватися, щось бачити. Сподіваюся, із Божої Ласки мені, молодій, але життям не втомленій, це вдасться.

[о.Олег]