Talya писав:Між священником і психологом є значна різниця, яка полягає в тому що психолог це професія, а священник це покликання.
Психолог за те, що я набридаю йому своїми розмовами отримує гроші, тимбільше оскільки для нього це є роботою, то йдучи додому він залишає мої проблеми і живе спокійно своїм життям. Отець на розмови подібного плану затрачає свій цінний час і потім носить ту проблему в собі. Тим більше якщо проблема стосується духовного життя тоді так - тут хіба до отця за порадою, а якщо ні, тоді нащо його тим обтяжувати?
На загал, так, в принципі, мудрий(в сенсі професійний) психолог любить свою роботу з 9-00 до 17-00(для прикладу), а решта часу віддає свою любов сімї, чи як там склалось. Він не несе проблеми пацієнтів у собі, не пропускає їх через себе. (в етеці психолога не можна нести проблеми пацієнтів додому)
Звісно потрібно брати до уваги саму професійність, бо як заведенно, неуків всюди і завжди хватає, які можуть не розуміти, що копирсаються в людині і це коперсання може мати наслідки....тобто професійно думають про наслідки, які вони будуть.
З священниками все по іншому. А навіть не з священниками, а з Християнством, що надає змогу бути в якісь мірі самому собі психологом, а точніше просити у цьому помочі у Господа.
Священник зайає тут особливу роль. Хоч і на цю посаду я рекомендував духівника, бо по суті духівник і священник по значенню не те саме.
І той і той в принципі, пропускає наші проблеми через себе, переймаючись цим(що психолог не може собі дозволити,бо зійде з розуму
).
Просто священники віддають це Богу, тобто Бог безпосередньо через них присутній у цьому процесі.(тому і не сходять з розуму, хоч після тих Сповідей, якби не Бог, то точно би зішли
)
І звичайно тут також справа у "професіоналізмі"(якщо можна таке вжити слово).
Бо на роль духівника дааалеко не кожен отець має хист, багатьом їм самим потрібен духовний провід.
А на роль священника, цей профісіоналізм не впливає, бо має чітко визначенні Богом рамки, і що головне, то це тільки роль посередника, що само по собі значить, що всетаки потрібна наша праця, якщо завгодно професіоналізм, у виконанні і дотримуванні, у прагненні пізнати, якщо коротко, то Спасти свою душу.
Духовна порада....то дуже не визначенний термін. І тут, якщо священник віднесеться "так собі"(як часто здається), коли людина покладає надію на його пораду, а він у свою чергу не має змоги, чи просто не хоче( в наслідок наприклад розуміння, що не має змоги приділити достатньо часу для цього, і не хоче все цим нашкодити), взяти на себе більше ніж роль священника( в рамках звершення Таєнств), а так, щось скаже, в рамках але без поглиблення, то і результат буде....
Але от тут і сама суть, що результат, ми прогнузувати не можемо, а в більшості він визначається нашою вірою і вірою того священника, який можливо і часу достатньо не мав, але в душі перейнявся і помолився Господу за когось, і вуаля...чудо..
Але часто то чудо людина надасть кому завгодно, тільки не Богу. Скаже, та я ходив всюди, і по ворожках(та мене послала до практолога, давши кактус в руки
), психологах, лікарях, і у священника був, а він навіть не вислухав, поки мені не попалась от ця книжечка, яку я прочитав і сам собі дав раду
.
Такі вже ми є, але Бог нас любить.
Можна Господу дозволити бути своїм психологом, тобто і психологом включно
, бо Господь потрібен для набагато важливішого, але як бонус можливо і таке, що і психолога не треба.
Хоча..я не знаю, а тільки маю такі підозри....