Почитаймо трішки К.C. Льюїса

Прощі, відпусти, милостиня, піст, сімейне життя, питання етики та моралі... Усе, що стосується повсякденного життя кожного християнина

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9705
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Почитаймо трішки К.C. Льюїса

Повідомлення о.Олег » 16 травня 2010, 12:27

Клайв Cтeйплз Льюїс (1897-1963), "Просто християнство."
К.C. Льюїс народився в Північній Ірландії і був за освітою мовознавeць, літeратурознавeць і історик (в молоді роки працював як "тьютор" - рeпeтитор - і викладач у Кeмбріджському унівeрситeті, а з початку 1950-х років займав місцe профeсора історії сeрeдніх віків Оксфордського унівeрситeту). Відомий також як дужe плідний письмeнник-фантаст і дитячий письмeнник. В роки Пeршої світової війни бився на фронті, був кілька разів поранeний, контужeний, близько бачив смeрть. Під час Другої світової війни працював як диктор британського радіо і відзначився циклами радіобeсід про християнську віру та мораль. Книга "Просто християнство," видана у 1954 році, виникла як рeзюмe цих радіобeсід.

* Книга 1 ДОБРО И ЗЛО КАК КЛЮЧ К ПОНИМАНИЮ ВСЕЛЕННОЙ *

ЗАКОН ЧЕЛОВЕЧЕСКОЙ ПРИРОДЫ

Каждый слышал, как люди ссорятся между собой. Иногда это выглядит смешно, иногда -- просто неприятно; но как бы это ни выглядело, я считаю, что мы можем извлечь для себя кое-какие важные уроки, слушая, что ссорящиеся говорят друг другу. Они говорят, например, такие вещи: "Как бы вам понравилось, если бы кто-нибудь сделал то же самое вам?", "Это мое место, я его первый занял", "Оставьте его в покое, он не делает вам ничего плохого", "Почему я должен уступать тебе?", "Дай мне кусочек твоего апельсина, я давал тебе от своего", "Давай, давай, ты же обещал". Каждый день люди произносят подобное -- как образованные, так и необразованные, как дети, так и взрослые.

Относительно всех этих и подобных им замечаний меня интересует лишь то, что человек, делающий их, не просто заявляет, что ему не нравится поведение другого человека. Он взывает при этом к какому-то стандарту поведения, о котором, по его мнению, знает другой человек. И тот, другой, очень редко отвечает: "К черту ваши стандарты!" Почти всегда он старается показать, что то, что он сделал, на самом деле не идет вразрез с этим стандартом поведения, а если все-таки идет, то для этого имеются особые извинительные причины. Он делает вид, что в данном конкретном случае у него были эти особые причины, чтобы просить освободить место того, кто занял его первым, или что ему дали кусочек апельсина совсем при других обстоятельствах, или что случилось нечто непредвиденное, освобождающее его от необходимости выполнить обещание. Фактически выглядит так, что обе стороны имели в виду какого-то рода Закон или Правило честной игры, или порядочного поведения, или морали, или чего-то в этом роде, относительно, чего они оба согласны. И это действительно так. Если бы они не имели в виду этого Закона, они могли бы, конечно, драться, как дерутся животные, но не могли бы ссориться и спорить по-человечески. Ссориться -- значит стараться показать, что другой человек не прав. И в этом старании не было бы смысла, если бы между вами и им не существовало какого-то рода согласия в том, что такое добро и что такое зло. Точно так же не имело бы смысла говорить, что футбольный игрок допустил нарушение, если бы не существовало определенного соглашения по поводу правил игры в футбол.

Этот закон раньше называли "естественным", то есть законом природы. Сегодня, когда мы говорим о "законах природы", мы обычно подразумеваем такие вещи, как силы тяготения, или наследственность, или химические законы. Но когда мыслители древности называли законы добра и зла "законами природы" они подразумевали под этим "закон человеческой природы". Их идея состояла в том, что, как все физические тела подчиняются закону тяготения, как все организмы подчиняются биологическим законам, так и существо по имени человек имеет свой закон -- с той великой разницей, однако, что физическое тело не может выбирать, подчиняться ли ему закону тяготения или нет, тогда как человек имеет право выбора -- подчиняться ли ему закону человеческой природы или нарушать его.

Ту же идею можно выразить по-другому. Каждый человек постоянно, каждую секунду находится под действием нескольких различных законов. И среди них имеется только один, который он свободен нарушить. Будучи физическим телом, человек подвластен закону тяготения и не может пойти против него: если вы оставите человека без поддержки в воздухе, у него будет не больше свободы выбора, чем у камня, упасть на землю или не упасть. Будучи организмом, человек должен подчиняться различным биологическим законам, которые он не может нарушить по своей воле, точно так же как их не могут нарушить животные. То есть человек не может не подчиняться тем законам, которые он разделяет с другими телами и организмами. Но тот закон, который присущ только человеческой природе, и который не распространяется на животных, растения или на неорганические тела, -- такой закон человек может нарушить по своему выбору. Этот закон назвали "естественным", потому что люди думают, что каждый человек знает его инстинктивно и поэтому никого не надо учить ему.

При этом, конечно, не имелось в виду, что время от времени нам не будут попадаться индивидуумы, которые не знали бы о нем, аналогично тому как время от времени нам встречаются дальтоники или люди, совершенно лишенные музыкального слуха. Но, рассматривая человечество в целом, люди полагали, что человеческая идея о приличном поведении очевидна для каждого, И я считаю, что они были правы. Если бы они были не правы, то все, что мы говорим о войне, например, оказалось бы лишенным смысла. Какой смысл заявлять, что враг не прав, если такая вещь, как добро, не была бы реальностью? Если бы нацисты не знали в глубине своего сердца так же хорошо, как и мы с вами, что им следовало подчиняться голосу добра, если бы они не имели представления о том, что мы называем добром, то, хотя нам и пришлось бы воевать против них, мы смогли бы их винить в содеянном ими зле не более, чем в цвете их волос.

Я знаю, что, по мнению некоторых людей, закон порядочного поведения, знакомый всем нам, не имеет под собой твердого основания, потому что в разные века различные цивилизации придерживались совершенно несхожих взглядов на мораль. Но это неверно. Различия между взглядами на мораль действительно существовали, но они всегда касались лишь частностей.

Если кто-нибудь возьмет на себя труд сравнить учения о морали, господствовавшие, скажем, в Древнем Египте, Вавилоне, Индии, Китае, Греции и Риме, то его поразит факт, насколько эти учения были похожи друг на друга и на наше сегодняшнее понятие о нравственности. Некоторые свидетельства этого я обобщил в одной из моих книг под названием "Человек отменяется", но в данный момент я хотел бы лишь попросить читателя подумать о том, к чему бы привело совершенно различное понимание морали. Представьте себе страну, где восхищаются людьми, которые убегают с поля битвы, или где человек гордится тем, что обманул всех, кто проявил к нему неподдельную доброту. Вы с таким же успехом можете представить себе страну, где дважды два будет пять. Люди расходились во взглядах на то, по отношению к кому не следует быть эгоистичным,-- только ли к членам своей семьи, или к тем, кто живет вокруг, или вообще ко всем людям. Однако они всегда были согласны в том, что не следует ставить на первое место самого себя. Эгоизм никогда и нигде не считался похвальным качеством.

Разного мнения держались люди и по тому вопросу, сколько жен следует иметь: одну или четырех. Но они всегда были согласны в том, что брать каждую понравившуюся женщину вы не имеете права.

Однако самое замечательное состоит в следующем. Когда бы вам ни встретился человек, утверждающий, что он не верит в реальность добра и зла, уже в следующий момент вы увидите, как этот же человек сам возвращается к отвергнутым им принципам. Он может нарушить обещание, данное вам, но если вы попробуете нарушить обещание, данное ему, то не успеете вы и слово вымолвить, как он станет жаловаться: "Это несправедливо". Представители какой-нибудь страны могут утверждать, что договоры не имеют никакого значения, но в следующую минуту они перечеркнут собственное утверждение, заявив, что договор, который они собираются нарушить, несправедлив. Однако если договоры не имеют никакого значения и если не существуют добро и зло, иными словами, если нет никакого закона человеческой природы, то какая же может быть разница между справедливыми и несправедливыми договорами? Я думаю, шила в мешке не утаишь, и, что бы они ни говорили, совершенно ясно, что они знают этот закон человеческой природы так же хорошо, как любой другой человек.

Отсюда следует, что мы вынуждены верить в подлинное существование добра и зла. Временами люди могут ошибаться в определении их, как ошибаются, скажем, при сложении чисел, но понятие о добре и зле не в большей мере зависит от чьего-то вкуса и мнения, чем таблица умножения. А теперь, если вы согласны со мной в этом пункте, мы перейдем к следующему. Он состоит в том, что никто из нас по-настоящему не следует закону природы. Если среди вас найдутся люди, являющиеся исключением, я приношу им мои извинения. Этим людям я бы посоветовал почитать какую-нибудь другую книгу, потому что все то, о чем я собираюсь говорить здесь, не имеет к ним отношения.

http://lib.ru/LEWISCL/mere.txt
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
o.Mykil
старець
старець
Повідомлень: 3456
З нами з: 11 вересня 2008, 10:57
Звідки: Galicia
Контактна інформація:

Re: Почитаймо трішки К.C. Льюїса

Повідомлення o.Mykil » 17 травня 2010, 04:59

Краще почитати це в мові українській і на папері, що краще для очей, ніж тут... %)
Посадім любові квіти
На життєвій ниві:
Хоче всіх Господь зустріти
На шляху правдивім!

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9705
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Почитаймо трішки К.C. Льюїса

Повідомлення о.Олег » 17 травня 2010, 11:21

o.Mykil писав:Краще почитати це в мові українській і на папері, що краще для очей, ніж тут... %)

у режимі Форуму паперовий варіант запропонувати не можу, а... український подайте, якщо є. Чи Ви вважаєте підняті автором питання не вартими уваги нашого Форуму.
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
прочанка
старець
старець
Повідомлень: 1692
З нами з: 18 червня 2009, 15:09
Звідки: Львів

Re: Почитаймо трішки К.C. Льюїса

Повідомлення прочанка » 17 травня 2010, 13:04

Дуже поважаю твори Льюїса. Сподіваюсь, стаття зможе бути доповненням до сказаного. Українською, правда, є помилки(можливо,комп. переклад),але я не виправляла, так, що не судіть строго. Зате зміст вартий уваги.

http://www.parafia.org.ua/biblioteka/kn ... bro-i-zlo/
Добро і зло

«В індійсько-теософській літературі, як у книжках будь-якої релігії, можна прочитати багато чудових думок про добродійне життя, знайти багато прекрасних порад і натхненних закликів. Але це не можна приписувати самій їх доктрині, бо Господь вклав у людину потяг до добра і здоровий глузд. Тому кожна людина, навіть якщо вона нічого не знає про Бога і не навчена у Писаннях, відчуває природну відразу до гріха і потяг до добродійного життя.

Але коли людина більше заглиблюється у філософію індуізму, то виявляється, що добро і зло — це відносні, суб’єктивні поняття. Те, що одні вважають за зло, на якомусь іншому плані може призвести до добра. «Добро» і «зло» потрібні, як світло й тіні на картині, як північ і південь у магнітному полі. Вони різні, але повноправні сторони Первинної Реальності і необхідні для життєвого балансу вселенської гармонії. З цього робиться висновок, що не існує ні гріха, ані вади. Нема й істотної різниці між людьми добродійними і розбещеними, святими і злодіями — все це тимчасова карма, що перемелеться у жорнах перевтілень і, нарешті, розчиниться у безмежному морі Первинної Реальності. Тому людина не відповідає за свої вчинки: вона — маленьке коліщатко у вселенському механізмі. Те, що вона оцінює свої вчинки як добрі і злі — це ілюзія»1.

«Высокая мысль Востока давно разрешила проблему существования зла. Единое Божественное Начало, или Абсолют, вмещающий потенциал всего сущего, следовательно, и все противоположения, несет в себе и вечньй процесс раскрытия или совершенствования. Эволюция создает относительность всех понятий»2. Порівняймо зі словами пророка Ісаї: «Горе тим, що зло добром звуть, а добро — злом; що з пітьми роблять світло, а зо світла — пітьму; що гірке роблять солодким, а солодке гірким! Горе тим, хто у своїх очах мудрі та перед собою розумні!.. Тож як вогонь жере солому і як від полум’я згоряє сіно, корінь їх візьметься гниллю, їхній квіт розвіється як порох, бо вони відкинули закон Господа сил і словом Святого Ізраїлевого погордували»3. Отже, «високая мьісль Востока» була дуже добре відома старозавітнім пророкам, і проповідників цієї лукавої ідеї вони викрили як тих, що противляться слову Божому, як тих, що говорять від себе, а не від Бога і тому не мають у собі життя: «корінь їх візьметься гниллю». «Хто від Бога, той слова Божі слухає; ви тому не слухаєте, що ви не від Бога»4, тому «не встоять нечестивці на суді, ані безбожники на зборах праведних, бо. . . путь нечестивців загине»5.

Але окультна філософія воліє не почути ці слова і беззастережно впевнено стверджує, що добра і зла, гріха і праведності, світла і темряви не існує; моральні норми є лише дисциплінарними моментами суспільного характеру, і потрібні лише для народу, тобто непросвічених і непосвячених. Для свідомого окультиста немає гріха, немає моральних норм чи ідеалів, немає святости — він «вище» всього цього. Абсолют —це «гармонія» добра і зла, бо, образно кажучи, гріх — це також благо, навіть більше: «закосніла» праведність може стати на заваді світового прогресу та еволюції.

Про богоборчість цієї ідеї яскраво свідчить те, що відносність усіх понять не завадила формуванню певної програми, протилежної християнській: окультизм лестить людському самолюбству вченням про еволюцію та прогрес людської духовности, а християнство стверджує, що духовність людства дедалі згіршується (деградує), дедалі — більше люди втрачатимуть здоровий глузд, розуміння Божих шляхів, істини, підміняючи їх власними вигадками задля самозаспокоєння, наприкінці ж, перед пришестям Господнім, втратять не тільки Божу, а й людську подобу, поклонившись, як Богові, антихристу; окультизм навчає довіряти своїм відчуттям, як єдиному «голосу правди», християнство вчить не довіряти своїм відчуттям, випробовувати їх світлом Євангелії і святих отців, тому що часто вони виникають від пристрастей таємних чи явних, часто і від спокуси диявола; окультизм базується на розвитку самоповаги і самоствердження, а християнство — на розвитку смирення й покаяння; окультизм —на виправданні своїх вчинків відносністю гріха та праведності, християнство — на конкретній, реальній і повній своїй відповідальності за всі свої вчинки. Початком життя окультизм вважає виконання самостійного «просвітлення», сповнення силою, «гармонізації» себе, а християнство стверджує, що «хвилина, в яку людина сподівається сама що-небудь зробити з собою чи в собі самій, є хвилина згасання життя істинного, духовного, благодатного. У цьому стані, незважаючи на неймовірні труди, істинного плоду не буває»6. Окультизм завжди відчуває себе наближеним до Бога: від побратимства до повного самообоження, на протилежність християнському усвідомленню віддаленості від Бога (не від Божої милості, а від Божих шляхів і Божого достоїнства). Окультна боротьба зі своїм «еґо» (гординею) і пізнання себе закінчується втратою себе і Бога: «я — і попіл, і Бог, — і це одне й те саме; я — все, що завгодно, я — інструмент Абсолюта і володар потаємної сили, я — все і ніщо, я — хтось минулий і хтось майбутній, я — сон, мене нема. . . » — і відчуття багатоликості не покидає людину. Християнська ж боротьба з гординею та пізнання себе веде до знайдення себе і Бога: «я — ніщо, і повне ніщо перед Тобою, Господи, але Ти благоволив бачити в мені сина, я згрішив перед Богом і людьми, але в цьому немає Твоєї волі, Господи, бо Ти створив мене прекрасно і обдарував мене всяким добром («від страшного безумства мого за скорочасну й швидкоплинну солодкість гріха погубляю душу безсмертну, погубляю скарб, дорожчий за весь світ, погубляю красу, створену за образом і подобою Божою» — з покаянної молитви); життя — тінь і сон у порівнянні з цінністю безсмертної моєї душі, дорожчої за цілий світ, за яку Ти, Спасе мій, безцінну Свою кров пролив» —відчуття своєї особистості конкретне і ясне7 . Християнство, закликаючи до покори, покаяння та самозречення, вчить, як знайти себе, взнати себе і навчитися бути собою. Окультизм, навпаки, закликаючи пізнати себе, знайти себе та навчитися бути собою, — вчить, як втратити себе, загубити себе і навчитися бути не собою.

Черпаючи свій досвід з джерела, де нічого правдивого не існує, де все змінюється, де немає нічого істинного, де місце верховних богів посіли Шивва-руйнівник і Вішну-перевертень-хтиволюб, містики окультизму не знають і Господа необмовленого: Незмінного, Всеблагого, Чистого, Істинного, Святого, Світла без темряви. Окультизм не знає добра без зла. «Увірувавший» у неправду розум людини стає нездатним повірити правді та чистоті, якщо й побачить їх на власні очі, але в усьому шукає лукавства, усе добре підозрює і висміює і всьому приписує власну непевність і нечистоту. Так, окультні містики не можуть повірити свідченням Біблії, бо Слово Боже в усьому їм суперечить, тому, відкидаючи всякий здоровий глузд, вони спираються на свою недовіру, шукають інших одкровень, близьких їм за духом, і знаходять їх у таємних вченнях, переданих їм духами «Природи» і «Космосу». Біблію окультисти тлумачать як черговий спектакль, розіграний Абсолютом і зрозумілий лише окультистам. При всьому розмаїтті тлумачень Біблії їх об’єднує дивогідна неповага й запекла недовіра до свідчень Божих, висловлених пророками та святими, на противагу повній довірі до своїх досліджень і «одкровень» голосів з космосу. Також об’єднує їх загальна симпатія до сатани, демонообожествління і здійснення споконвічної і неприхованої мрії диявола — виглядати богом: «Естественно рассматривать Сатану, Змея в Книге Бытия, как истинного создателя и благодетеля, Отца Духовного Человечества»8. Порівняймо зі словами Самого Христа з Євангелії: «Ви робите діла отця вашого. На це сказали Йому: ми не від любодійства народжені: маємо одного Отця — Бога. Ісус сказав їм: якби Бог був Отець ваш, то ви любили б Мене, тому що Я вийшов і прийшов від Бога; бо Я не Сам від Себе прийшов, а Він послав Мене. Чому ви не розумієте слів Моїх? Тому що не можете чути слова Мого. Ваш отець є диявол; і ви хочете виконувати похоті отця вашого. Він людиновбивець був споконвіку і не стоїть в істині, бо істини немає в ньому. Коли він говорить неправду, від себе говорить, бо він лжець і отець неправди. А як Я істину говорю, то не вірите Мені»9. Відверто кажучи, не однакова оцінка дій отця-диявола і його впливу на людину та людство.

Найстрашніша ж відміна, точніше підміна, виявляється щодо кінця життєвого шляху: окультизм запевняє людину, що їй нічогоне загрожує, що в найгіршому випадку, її чекає новий «кінофільм» нового втілення. А в найкращому — неймовірна насолода подорожі по вищих світах. Отже, людина, по суті, нічого не втрачає. Християнство ж запевняє, що запеклі грішники і богоборці НЕ матимуть насолоди ніколи. Що невірні Христові ніколи з Ним не залишаться, що тільки один є час нашого подвигу і виявлення намірів нашої доброї волі між Добром і злом, Чистотою і брудом, Вірністю і зрадливістю, Життям і смертю. Отже, християни голосно свідчать, що людина, якщо не навернеться, може втратити все і навіки, як про це неприховано і прямо говорить Святе Письмо, щоб люди не обманювали самі себе, щоб усі діла, сподівання і прагнення не виявилися марнотою і пустотою на вагах правди Божої. Словом, — незважаючи на відносність понять, окультизм вважає добром саме те, що у християнстві вважають злом, наукою і прозрінням в окультизмі є те, що у християнстві зветься погибеллю та сліпотою, а комплексами й слабостями окультисти називають перемогу християнина над духовною смертю — гординею, про що сказано: «Сила Моя (Божа) виявляється в немочі»10 і: «сіється в безчесті, встає у славі; сіється в немочі, встає в силі»11, — сказано саме про тих, хто удостоїться воскресіння та життя вічного, бо «немічне світу обрав Бог»12, тобто нещасне, убоге, мужнє у терпіннях, голодне і спрагнене правди, заплакане через свою віддаленість від Господа.

Християнська релігія чітко розрізняє добро і зло, гріх і праведність, правду та ілжу. Бог є благим, Бог і Божа воля — це добро; усе, що отримало буття від Бога також, є добрим. Зло не має самостійного буття. Воно є лише запереченням добра: запереченням чеснот — впадає в мучительний гріх; запереченням життя — здобуває смерть; відмовившись від творення — стає здатним лише на руйнування. Зло має подвійне виявлення: фізичне (хвороби, смерть) і моральне (усе, що йде всупереч волі Божій і що названо гріхом). Зло не можна порівнювати з днем-ніччю, світлом-тінями і т. ін., бо вони і не є злом, але, будучи творінням Божим для тимчасового світу, є лише образами, притчами нам, розуміння ж їх можливе тільки у світлі надприродного Божого одкровення. Після кінця світу у «Новому Єрусалимі», новому і вічному світі буде і все нове, зло буде навіки відділено від добра, подібно до того, як господар на полі своєму збирає пшеницю, а плевели спалює вогнем. До жнив же, тобто до кінця світу, Господь каже: «Залиште рости разом і те і друге до жнив, щоб, вибираючи плевели, ви не вирвали разом з ними і пшеницю»13. Говорить також ясно Господь, що плевели насіяв ворог.

І диявол, і всі слуги його, як творіння, перебувають у повній владі Божій (так, що біси і в свиней не можуть увійти без дозволу Божого,—свідчить Євангеліє). Господь довготерпить зло дочасно. Попускаючи демонам жити і злодіяти, не дозволяє їм виливати зло безмірно, не попускає також людині випробування понад її сили. Попускаючи випробування, подає Свою допомогу і достойним і недостойним: «Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас, щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він велить сонцю Своєму сходити над лихими і добрими і посилає дощ на праведних і неправедних»14, чекаючи навернення людини до останнього її подиху. Після смерти, як було провіщено, — тільки праведний суд. Ніхто не забутий у Бога, ніхто з безвинно постраждалих не залишиться без утіхи Господньої понад усяку нагороду («Не втаїться від Тебе, Боже мій, Сотворителю мій, Визволителю мій, ні крапля сльози, ані частина краплі»15). Люди ж, закоснілі у злі і боговідступництві, що уподібнилися своїми ділами дияволу (стали «його синами»), матимуть одну з ним долю — геєну вогненну і вічну. («Не обманюйте себе: ні блудники, ні ідолослужителі, ні перелюбники, ні малакії, ні мужоложники, ні злодії, ні лихварі, ні п’яниці, ні лихословці, ні хижаки — Царства Божого не наслідують»16. «Боязливих же і невірних, мерзотних і убивців та любодіїв і чародіїв, і ідолослужителів і всіх лжеців — доля в озері, що горить вогнем і сіркою»17. — найтяжча і нескінченна духовна мука власного боговідступництва). «Бо ось ті, що віддалили себе від Тебе, гинуть»18.
Не бійтеся!

Аватар користувача
прочанка
старець
старець
Повідомлень: 1692
З нами з: 18 червня 2009, 15:09
Звідки: Львів

Re: Почитаймо трішки К.C. Льюїса

Повідомлення прочанка » 23 липня 2010, 21:56

Передмова

Клайв Стейплз Льюис

Я не маю наміру пояснювати, як листи, що оце пропонуються читачам, потрапили мені до рук.

Коли йдеться про дияволів, то в цьому питанні людство схильне скочуватись до однієї з двох рівновеликих і протилежних за змістом помилок. Перша полягає в тому, що люди не вірять у їхнє існування, друга - в тому, що вони не тільки вірять в існування дияволів, а й виявляють до них надмірну й нездорову зацікавленість. Самим дияволам однаково подобаються обидві помилки: вони захоплено вітають як матеріаліста, так і чародія. Манерою письма, застосованою в цій книжці, може легко оволодіти кожен, хто має до цього хист; але схильні до поганих вчинків і дражливі люди, які б могли повернути мистецтво такого стилю на шкоду іншим, не зуміють перейняти його від мене.

Читачам слід пам'ятати, що диявол - брехун. Не все те, про що говорить Крутень, треба сприймати як правду, навіть з його точки зору. Я не ставив собі за мету з'ясувати, що то були за люди, про яких згадується в листах, але вважаю, що портрета, скажімо, Фр. Спайка чи матері підопічного навряд чи цілком відповідають дійсності. В пеклі, як і на землі, заведено бажане приймати за дійсне.

Насамкінець зауважу, що я не робив жодних спроб перевірити хронологію написання листів. Лист XVII, мабуть, складено перед запровадженням картхової системи на харчі, але взагалі спосіб датування диявола, здається, не має нічого спільного з часом на Землі, і я не намагався відтворити його. Історія європейської війни, за винятком тих випадків, коли вона так чи інакше впливала на духовний стан однієї людини, очевидно, Крутеня не цікавила.

Магдаленський коледж
К. С. ЛЮЇС
5 червня 1941 року

http://www.truechristianity.info/ua/boo ... ers_ua.php
Не бійтеся!

Аватар користувача
Олюнька
старець
старець
Повідомлень: 1445
З нами з: 23 січня 2008, 10:42
Звідки: Львів
Контактна інформація:

Re: Почитаймо трішки К.C. Льюїса

Повідомлення Олюнька » 11 січня 2011, 14:26

Трошки почитала "Листи Крутеня" - цікава річ, хоча як для мене, то читається важко, але тем для роздумів не бракує... страшно впізнавати себе в ролі підопічного. :(
Моє шанування! Ваша с. Катерина, МНІ

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Почитаймо трішки К.C. Льюїса

Повідомлення andrivovk » 24 січня 2011, 23:04

Отут є Льюіс (сам кінець сторінки) http://www.christusimperat.org/uk/node/122
Є ще його книга "Чудо". http://krotov.info/library/12_l/lyu/is_05.htm
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books


Повернутись до “Життя християнина”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 10 гостей