Офіційний форум Української Греко-Католицької Церкви

ShMariam писав:Пам'ятаю історію про одного священика, який, посповідавшись, дав дозвіл сповідникові на розголошення: "Тепер я дозволяю розповісти мої гріхи будь-кому". Дивно, що той каянник, будучи священиком, не знав, що такий дозвіл недійсний.

Дозвіл від каянника сповідникові - недійсний, розумію. Але дозвіл на що сповідника каяннику (що теж недійсний)?

не розумію , на що сповідник має давати дозвіл каяникові в контексті нашої теми
а дозвіл... даний бути міг, але не мав права бути зреалізованим (в значенні: той-то і той-то сповідався з того-то і того-то), хіба загально, змінено, як приклад чи статестична складова/одиниця
З повагою, о.Олег

о.Олег писав:не розумію , на що сповідник має давати дозвіл каяникові в контексті нашої теми

Я теж не знаю , тому й запитала. Але менше з тим, просто я придерлася до слів.

ShMariam писав:

о.Олег писав:не розумію , на що сповідник має давати дозвіл каяникові в контексті нашої теми

Я теж не знаю , тому й запитала. Але менше з тим, просто я придерлася до слів.

можливо йдеться про благословення на якусь розмову (такий вид акцентації на методі досягнення змін/поправи життя) з тими людьми, з якими пов'язаний той чи інший гріх - щоб не боявся говорити/переконувати. Або йдеться про якись конкретний випадок, який і не варта думати узагальнено
З повагою, о.Олег

Добрий день, у мене питання, дуже важливе для мене. Воно стосується сповіді. Я прочитав що для сповіді потрібно викликати в собі відчуття провини за свої гріхи. Для мене відчуття провини - це одне з найжахливіших відчуттів, і я хочу від нього звільнитися, воно мені приносить біль. А виходить що йдучи до Бога за відпущенням провин, потрібно відчувати провину?! Це як заново розярювати зажившу рану для мене, бо я стараюсь прощати себе після того як зроблю гріх. Можна зі спокійною душею без відчуття провини йти до сповіді, з любовю без відчуття провини? Чи бути така сповідь доброю?

Muzerati писав: Можна зі спокійною душею без відчуття провини йти до сповіді, з любовю без відчуття провини? Чи бути така сповідь доброю?

Та жаль за гріхи - це основна умова, щоб сповідь була доброю.Тому навіщо сповідатися, коли ви йдете без відчуття провини?Сповідь для того і є, що людина сама себе осуджує перед Богом.

andrivovk писав:

Muzerati писав: Можна зі спокійною душею без відчуття провини йти до сповіді, з любовю без відчуття провини? Чи бути така сповідь доброю?

Та жаль за гріхи - це основна умова, щоб сповідь була доброю.Тому навіщо сповідатися, коли ви йдете без відчуття провини?Сповідь для того і є, що людина сама себе осуджує перед Богом.

Тут є свої нюанси... Але не буду писати свої думки, дочекаємось священика.

Але, Ви, Muzerati, дуже щаслива людина (серйозно!), що відчуваєте сильний біль після вчинених гріхів, маєте за то дякувати Богові. Я, наприклад, можу запросто грішити, а якигось особливих страждань не відчуваю (хіба дуууже великі гріхи). Напевно, через те, що від природи дуже холоднокровна.

andrivovk писав:

Muzerati писав: Можна зі спокійною душею без відчуття провини йти до сповіді, з любовю без відчуття провини? Чи бути така сповідь доброю?

Та жаль за гріхи - це основна умова, щоб сповідь була доброю.Тому навіщо сповідатися, коли ви йдете без відчуття провини?Сповідь для того і є, що людина сама себе осуджує перед Богом.

Якщо я йду сповідатися без відчуття провини, то чекаю на відпущення своїх гріхів, які я собі простив. Нарахунок осудження, це ж Бог казав, що не суди і не судимий будеш. Якщо людина старається любити Бога, себе, ближніх, то відчуття провини потрібно заміняти на відчуття любові.

ShMariam писав:

andrivovk писав:

Muzerati писав: Можна зі спокійною душею без відчуття провини йти до сповіді, з любовю без відчуття провини? Чи бути така сповідь доброю?

Але, Ви, Muzerati, дуже щаслива людина (серйозно!), що відчуваєте сильний біль після вчинених гріхів, маєте за то дякувати Богові. Я, наприклад, можу запросто грішити, а якигось особливих страждань не відчуваю (хіба дуууже великі гріхи). Напевно, через те, що від природи дуже холоднокровна.

Щасливий я, тому що зрозумів що відчуття провини потрібно заміняти на відчуття любові. Бо як говориться якщо ти маєш любов, значить будеш мати її ще більше, якщо маєш відчуття провини - значить матимеш його ще більше, це закон божий із притчі про таланти. То навіщо СВІДОМО розбуджувати в собі руйнівне почуття?

Muzerati писав:Щасливий я, тому що зрозумів що відчуття провини потрібно заміняти на відчуття любові. Бо як говориться якщо ти маєш любов, значить будеш мати її ще більше, якщо маєш відчуття провини - значить матимеш його ще більше, це закон божий із притчі про таланти. То навіщо СВІДОМО розбуджувати в собі руйнівне почуття?

Не вважаю це почуття руйнівним - навпаки, через нього багато стали Святими.

ShMariam писав:

Muzerati писав:Щасливий я, тому що зрозумів що відчуття провини потрібно заміняти на відчуття любові. Бо як говориться якщо ти маєш любов, значить будеш мати її ще більше, якщо маєш відчуття провини - значить матимеш його ще більше, це закон божий із притчі про таланти. То навіщо СВІДОМО розбуджувати в собі руйнівне почуття?

Не вважаю це почуття руйнівним - навпаки, через нього багато стали Святими.

Хочу сказати для чого я живу на світі, я хочу бути щасливим і бог хоче що я був щасливим, а відчуття провини, мене щасливим не робить, і якщо Бог хоче щоб я був щасливий, то навіщо мені відчуття провини?

Знаєте, на загал, гріх обтяжує нас, а каяття лікує. Тобто лікує Господь, якщо виявляєм перед Ним те: Помяни мене коли прийдеш у Царстві своїм.( на загал маємо розбійника на Хресті як приклад. Перша сповідь. І інший, який противиться тому. Символічно така собі одна особа, тих два розбійники, які між собою боряться.
Згадайте, перед зверненням до Ісуса було звернення до іншого, що з ліва. Тобто сам принцип сповіді, коли перед Господом докоряєм собі визнаючи провини)
Ну то на загал, і памятайте, те що є тягарем -нас спасає, звісно при умові, що ми це довіряєм Господу, який нас облегчує.
І справді, таке гостре відчуття є даром, тобто не всі маємо його. Але мусите розуміти, що дар то не бонус.
А на особисто Вам нічого не можу порадити, то є дууже поважна сфера, і не дуже аж так раджу поглиблюватись в то без Духовного Проводу, тобто без священника.
Бог не хоче щоб ми несли провину, тому і прийшов. Але то не значить, що ми не маєм відчувати провину, що її нема. Бо можна себе у тому переконати.
От те, що Ви написали, якщо після сповіді, то інше.... Бо часто чув, що приступив до Таєнства, а всерівно несе ту провину і роздерає себе сам, кажучи, не можу собі пробачити.. Так друже, тобі Бог пробачив, чому ти не можиш... Чув що то гордість...Хоча я не знаю...то просто чув...
А у Вас якось навпаки.... незнаю....і не ризикну давати поради....
Тут вся суть, про яку пишуть святі і Св.Письмо.. Огонь(каяття) , Дух Сокрушений і серце сокрушене. Тобто це ліки у світі цьому, якщо справді гріх є тягарем і вбиває.
Тобто Ісус і перемагав те, що людям було приємним і стало причиною того, що тіла стали гробами, при житті були в гробах. І Ісус не казав, що все буде приємним і мирним, Він обіцяв розраду і веселість у Ньому, Спасіння. І справді, був розпятий тому, що людям була жорстока мова Його, тобто боліли серця їх, які стали камянними. Він лікував ті серця, але сам процес лікування не був приємним для більшості.
.......
Нехай Господь провадить Вас, і дасть Те, що потрібно саме Вам.

andrey s. писав:Знаєте, на загал, гріх обтяжує нас, а каяття лікує. Тобто лікує Господь, якщо виявляєм перед Ним те: Помяни мене коли прийдеш у Царстві своїм.( на загал маємо розбійника на Хресті як приклад. Перша сповідь. І інший, який противиться тому. Символічно така собі одна особа, тих два розбійники, які між собою боряться.
Згадайте, перед зверненням до Ісуса було звернення до іншого, що з ліва. Тобто сам принцип сповіді, коли перед Господом докоряєм собі визнаючи провини)
Ну то на загал, і памятайте, те що є тягарем -нас спасає, звісно при умові, що ми це довіряєм Господу, який нас облегчує.
І справді, таке гостре відчуття є даром, тобто не всі маємо його. Але мусите розуміти, що дар то не бонус.
А на особисто Вам нічого не можу порадити, то є дууже поважна сфера, і не дуже аж так раджу поглиблюватись в то без Духовного Проводу, тобто без священника.
Бог не хоче щоб ми несли провину, тому і прийшов. Але то не значить, що ми не маєм відчувати провину, що її нема. Бо можна себе у тому переконати.
От те, що Ви написали, якщо після сповіді, то інше.... Бо часто чув, що приступив до Таєнства, а всерівно несе ту провину і роздерає себе сам, кажучи, не можу собі пробачити.. Так друже, тобі Бог пробачив, чому ти не можиш... Чув що то гордість...Хоча я не знаю...то просто чув...
А у Вас якось навпаки.... незнаю....і не ризикну давати поради....
Тут вся суть, про яку пишуть святі і Св.Письмо.. Огонь(каяття) , Дух Сокрушений і серце сокрушене. Тобто це ліки у світі цьому, якщо справді гріх є тягарем і вбиває.
Тобто Ісус і перемагав те, що людям було приємним і стало причиною того, що тіла стали гробами, при житті були в гробах. І Ісус не казав, що все буде приємним і мирним, Він обіцяв розраду і веселість у Ньому, Спасіння. І справді, був розпятий тому, що людям була жорстока мова Його, тобто боліли серця їх, які стали камянними. Він лікував ті серця, але сам процес лікування не був приємним для більшості.
.......
Нехай Господь провадить Вас, і дасть Те, що потрібно саме Вам.

Дякую, я хочу знати правду, не чиюсь думку чи бачення, я хочу знати правду, мені здається що істина і Бог в любові, а не у відчутті вини. Почуття вини породжує самобичування, і знаєте розмови про важкість в житті, людина створює сама для себе. Для мене Хрест - це любов, це не щось важке, що я маю затинатися, і казати, Люди - дивіться який я бідний, я несу хрест, насправді Хрест - це просто символ любові. Я розумію що у всіх різні ситуації і погляди, а я хочу знати як насправді побудоване пробачення і відпущення, і я надіюся що існує воно через любов без відчуття провини.

Важка тема... мені теж з тим важко... не знаю навіть певно не правильно про то все роздумую, але я сама собі пробачити не можу навіть після щирої сповіді і каяття ношу в собі ту біль. Знаю що Бог добрий і пробачає, а як самій собі пробачити?...

Muzerati писав:... мені здається що істина і Бог в любові, а не у відчутті вини. Почуття вини породжує самобичування, і знаєте розмови про важкість в житті, людина створює сама для себе. Для мене Хрест - це любов, це не щось важке, що я маю затинатися, і казати, Люди - дивіться який я бідний, я несу хрест, насправді Хрест - це просто символ любові. Я розумію що у всіх різні ситуації і погляди, а я хочу знати як насправді побудоване пробачення і відпущення, і я надіюся що існує воно через любов без відчуття провини.

мабуть, нам йдеться про різне "почуття". Окрім того мені грішному ввижається у Вашому питанні про те, "як побудоване пробачення і відпущення" розмова про якийсь автоматизм - зроби те-то і те-то і буде тобі так-то і так-то. Немає такого. "Умови доброї Сповід" - це напрямні для того, хто сповідається і... вони, власне, про Любов до Бога, про відмову від власної гордині (не путати з гідністю), про погляд на свою особу очима Істини/Бога/Любові... Але... допоки дійти до розуміння "жаль", "почуття провини", давайте спробуємо побачити Любов: що знаємо про Любов Божу? Добре кажете про Хрест (надіюсь - йдеться саме про Хрест, який взяв на себе в жодному грісі не повинний Господь і Бог наш Ісус Христос), який для Вас Любов: Любов до когось - це, власне, бути готовим задля любимого... жити і вмерти. Що і зробив задля Вас (мене грішного/всіх) Бог. Ваша Сповідь - це... відносини з Богом. Любите Бога?
З повагою, о.Олег

Muzerati писав:

andrivovk писав:Та жаль за гріхи - це основна умова, щоб сповідь була доброю.Тому навіщо сповідатися, коли ви йдете без відчуття провини?Сповідь для того і є, що людина сама себе осуджує перед Богом.

Нарахунок осудження, це ж Бог казав, що не суди і не судимий будеш.

Не суди - то інших людей.А апостол Павло каже "Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили".(1Кр 11:31)

Muzerati писав:Люблю себе як частину Бога, стараюсь бачити людей як частину Бога, і це мені допомагає любити. Всі люди разом створюють щось досконале, і я люблю цю досоналість, бо бачу в ній Бога. Бачу його саме так, а не як старця на небі, який карає людей. Бог для мене - це завжди любов без покарання. покарання самі для себе створюємо своїми думками.

Здається мені, що Ви сприймаєте біль як щось погане, тоді як біль - необхідний для того, щоб виявити хворобу як тіла, так і душі. Бувають же люди з аномалією - не відчувають болю взагалі. Вони переважно скоро помирають. А виявити хворобу душі в нашому секуляризованому світі ой як нелегко...

Muzerati писав:
Навіщо людині інший кат, якщо вона сама для себе кат? правильно написано.

Як хто...

Muzerati писав: покарання самі для себе створюємо своїми думками.

Не тільки думками - словами, вчинками, ранимо себе та й Ісуса. "То не цвях, а мій гріх Тебе прибив.."

Muzerati писав:Люблю себе як частину Бога, стараюсь бачити людей як частину Бога, і це мені допомагає любити...

не знаю, чи добре Вас розумію - лише з Ваших листів знайомий з Вашим внутрішнім світом - але, боюсь, варта благовістити: Ви не частина Бога, як і люди - не частина Бога. Ми Його творіння, особи людської природи.

Muzerati писав: ...Всі люди разом створюють щось досконале,...

люди - окремі особи. Творимо разом людство, людську спільноту. Нажаль - дуже недосконало творимо. Для того, щоб нам дати можливість спастися, Бог прийшов до нас, а ми Його розіп'яли... І з того часу не надто змінилися... В чому та заявлювана Вами досконалість? Коли Ви говорите "люди разом створюють щось досконале" Ви в те "разом" не забуваєте вписати сталіна, людожерів.. чи, наприклад, деяких членів Верховної Ради

Muzerati писав:... і я люблю цю досоналість, бо бачу в ній Бога...

в виявах святості, сіянні Образу Божого в окремих людях чи їх групах - безперечно. Якщо, звичайно, не закриваєте очі на існування ...гм... недосконалості

Muzerati писав:... Бачу його саме так, а не як старця на небі, який карає людей...

так - немає такого Бога, що був би собі старцем на небі: такого роду уявлення є спробами мислити Бога і завжди є прикладами мислення аналогічного (зображений старець на небі - символ ознак Божої мудрості, древності, предвічності, безмежного бачення... і ніколи не ідентифікація: Бог є старець). І дійсно - карає себе саму людина, відступаючи від Божої Любові, якою тримається світ...

Muzerati писав:... Бог для мене - це завжди любов без покарання. покарання самі для себе створюємо своїми думками.

згодився би, якщо Ви розумієте, що людина живе не лише в думках і думка про Любов без розуміння того, що Любов є Хрест - не суперечити Любові своїми вчинками, словами, свідомими і несвідомими та вдень і вночі помислами - лише думка це надто мало для людини, яка є духовнодушевнотілесною особою.
З повагою, о.Олег

ShMariam писав:...Здається мені, що Ви сприймаєте біль як щось погане, тоді як біль - необхідний для того, щоб виявити хворобу як тіла, так і душі ...

ой ні - тут, боюсь, справа глибша: спробуйте поговорити про християнське розуміння особистості людини і християнське розуміння особистості Бога
З повагою, о.Олег

Muzerati писав:Добрий день, у мене питання, дуже важливе для мене. Воно стосується сповіді. Я прочитав що для сповіді потрібно викликати в собі відчуття провини за свої гріхи. Для мене відчуття провини - це одне з найжахливіших відчуттів, і я хочу від нього звільнитися, воно мені приносить біль. А виходить що йдучи до Бога за відпущенням провин, потрібно відчувати провину?! Це як заново розярювати зажившу рану для мене, бо я стараюсь прощати себе після того як зроблю гріх. Можна зі спокійною душею без відчуття провини йти до сповіді, з любовю без відчуття провини? Чи бути така сповідь доброю?

А давайте змоделюємо відносини з Богом на відносини з людиною (напевно є у Вас дуже близькі люди). Ви когось дуже любите і образили. Будете відчувати жаль чи ні?

Один поважний отець сказав: Все що нас віддаляє від сповіді, то зміїних рук справа.
Мусите то розуміти, як і те, що Господь не прийшов Вас засудити, щоб Ви ходили скрючиним від своєї провини.

28. Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п'є цю чашу.(1 кор)
Ми себе випробовуваєм, для того є Заповіді і звісно нова Заповідь Любові.
І коли грішим, тобто випробувавши себе заповідями, визнаєм переступ(коли його виявляєм), то не судимо себе як суддя, чи не прощаємо себе...
А інше, ми жалуєм за той переступ, відчуваючи біль за то, ну у кого як. (як з блудним сином. Він справді і жалував і мурдував себе, і ще купу всього, але всетаки пішов і довірився Батьківському суду, навіть не підозрюючи, що він його пробачить, і у брата чуть роги не виростуть від того.)
Але суд, то Господу довіряєм. Це ми знаєм, що Він Люблячий і Всепрощаючий, але думаю не варто цим Його спокушати, цією думкою.
Нам потрібно піти і цим вже довіритись Йому. В той момент думаєм про жаль і направу, а не про відомий нам результат, цього процесу, Він точно не підкупний і Його не здурим...

32. Коли ж Господь нас судить, він нас тим поправляє, щоб не були ми засуджені зо світом.

От тут і сенс, сенс у Головному, щоб прийняти Господа гідно, щоб це бло на Спасіння.
Але ми не досконалі, , і Бог це знає. Тому і дав те Таєнство Покаяння і владу Апостолам, щоб довірити суд Йому, Досконалому Судді і Люблячому, Люблячому попри все, щоб Він, саме Він, а не ми, зробив нас гідними.
Але якщо ми собі почнем думати, що ніякого того нема, і ми гідні тільки тому, що він нас любить, і он, аж розпявся, щоб то показати... , я не знаю.
Притча про блудного сина, якби син просто прийшов собі і сказав..бать, бабло кінчилось, дай мені ще, і я собі піду, бо девкі вже зачикались, яж син тобі, чи ти вже в маразм впав і забув.
І не варто піддаватись тим думкам про свою недосконалість, щоб утриматись від Сповіді, не таке відчуття каяття на сповіді, як після гріха. ( є тема про то)
Потрібно прагнути і довіряти, от на те акцент.
Тому довіряйте суд Господу, а не собі. Від Вас потрібна жаль і бажання направитись.
І звичайно, то все для того, щоб поєднатись з Ним у тій Жертві, прийнявши Його. (доречі для змія дуууже неприємна, а навіть смиртельна процедура)
Бо нас так легко здурити тій зміюці, а вона ой як не хоче бути засудженою, а навпаки, виправданною.
Але то просто думки, підіть до священника і не повстидайтись його тим обтяжити чи забрати час.
З Богом.

щоб полегшити роботу Форуму прошу не перекопійовувати все послання, на яке відповідаєте - вибирайте якусь його частинку

Muzerati писав:...Бог є любов, а любов є Бог,..

перепрошую, але напевно потребуємо розрізнити: Бог є Особа. Бог не є абстрактне поняття.

Muzerati писав:...ми є частинкою Бога, і Бог є частинкою нас у любові...

наша здатність любити є закладена в нас - ми сотворені на Божий Образ і Подобу. Але ми є кожен окремою людською особою і не є частиною Бога

Muzerati писав:...Ісус говорив, що те що ми зробимо одному з братів наших менших - йому зробимо. Ми ж є дітьми Бога...

а ще в Євангелії від Івана Ісус говорив "диявол ваш батько"- не завжди, нажаль, ми є дітьми Бога, а лише тоді, коли не є дітьми диявола (грішимо). Але те, що Господь говорить про "братів менших" у Вас є, боюсь, якимось підтвердженням того, що ті "брати менші" є "частиною Бога"? Ні - Ісус не про це говорить

Muzerati писав:...Коли ви говорите про творіння, я бачу це як щось неживе, як річ...

шкода, що так у Вас, але є творіння - речі, а є творіння - особи. Людина - особа. Жива. Вільна/свобідна вирішувати, чиєю дитиною бути.

Muzerati писав:... а коли я говорю про себе чи про інших людей як про дітей Божих, все стає на свої місця...

якщо не закриваєте очі на той прикрий факт, що людина часто відходить від Бога щоб стати дитиною диявола (грішить) і це явище гідне жалю...

Muzerati писав:...Коли я є дитиною Божою, то якась частина Бога є у мені, і багато різних частинок у інших людях створюють досконалу Божу любов. Якщо любов є щось краще ніж я зараз кажу, скажіть мені що це, бо тоді я буду знати більше щастя, ніж від усвідомлення єдності Бога і людини у любові...

так - скажу: не "якась частинка Бога", а весь (повністю) Його Образ у Вас і у кожній людині зокрема - в кожній людині зокрема є закладено творцем повноту здатності любити

Muzerati писав:... Досконалість я бачу у пробаченні, Бог всіх любить і сталіна і людожерів...

невже тому, що їли людей, Бог їх любить? Пробачення - так. А... якщо людина продовжує і продовжує вбивати ваших улюблених, не потребує пробачення, бо не кається? Так - сама себе карає. Щоб не карати себе - любіть Бога: не грішіть (=покайтеся="збудіть у собі щирий жаль ").

Muzerati писав:... Розумієте, коли ви говорите про людину як когось окремого, я починаю відчувати самотність, жахливу самотність. Коли кожен закритий сам в собі, це лякає...

Бог є окрема Особа, що відкривається людині. Людина також має відкриватися іншому. Нащо щось вигадувати, щоб боротися з фобією: відкрийтеся, не будьте сам в собі. Відкритість - не автоматичність, а акт волі

Muzerati писав:...Але коли я розумію що разом зі мною є 7 мільярдів інших людей, які будуть разом зі мною, то воно заспокоює... Коли я усвідомлюю що є частиною любові своєї і інших людей, то відчуваю полегшення на серці.

так люди і є поряд з вами і ми всі є частиною людства незалежно від Ваших полегшень. Але ми не є частинками. Ми є цілісними особами, Богом сосворені здатними любити вповні Інша річ - ми не є самодостатніми - потребуємо одне одного, щоб любити
З повагою, о.Олег

Muzerati писав: Якщо Бог є особа, а не абстрактне поняття, то він напевно має образ, який?...

з знаного нам - Адам і Єва Сотворені на Образ і Подобу Бога.

Muzerati писав:А що означає Бог - є любов, любов є - Бог?

це Ваше твердження, якщо пригадуєте. Але твердження Бог є Любов в християнському розумінні охоплює дуже багато: споконвічний стосунок Божих Осіб (Пресвятої Трійці), Особа, Яка не може не любити, кожна Дія/Думка/Слово Якої є виразом Любові...
А от з твердженням "любов є - Бог" важче... Найперше: надто багато різної ...гм... нелюбові називають сьогодні любов'ю і, друге, найсвятіша любов людська (до Бога, до своїх батьків, батьківщини, жінки/чоловіка... і, навіть, смерть заради ближніх чи Бога) відображає лише Образ і Подобу Бога Любові, якою Він Досконало Любить

Muzerati писав:Де знаходиться Бог? Поняття на небі мені здається символічним. Де знаходиться Бог насправді?

Бог - Дух. Не займає матеріального простору, якщо Ви про це. Питання де?/коли? непримінимі до Бога, тому, з позиції духовнодушевнотілесної людини по аналогії зі звичним для нас світом відповідаємо "всюди" і "завжди", що, нажаль, скоріше відкриває безліч інших запитань, аніж являється відповіддю

Muzerati писав:Образ диявола - це наші негативні думки і вчинки?

провсяк випадок нагадаю, що диявол реальна, повністю зла особа. Людина - також особа. Сотворена Богом вільною і, спокушена дияволом, цю свободу використала для порушення Божої Заповіді. Відтоді уневільнилася від гріха. Тому Прийшов Спаситель і кожну людину, що взиває до Бога, намагається бути Божою дитиною - Усиновив. Відповідно до її людської волі. Якщо ж людина відходить від Бога - стає дитиною диявола
З повагою, о.Олег

Talya писав:Важка тема... мені теж з тим важко... не знаю навіть певно не правильно про то все роздумую, але я сама собі пробачити не можу навіть після щирої сповіді і каяття ношу в собі ту біль. Знаю що Бог добрий і пробачає, а як самій собі пробачити?...

Знаєте, дуже знайома ситуація, і питання доволі знайоме.
Ви тільки не подумайте, що я знаю відповідь, ні не знаю.
Скажу більше, я навіть підозрюю , що кожин отримає цю відповідь індевідуально, і справді вірю, що на неї відповість сам Господь.
І звичайно, Він як знавець всього потаємного і чоловіколюбець, виявить це в особливий спосіб.(тобто дуже просто)
Можу припустити, що у момент коли ми отримаєм відповіді на якісь свої питання (журби, турботи, і все таке), то вже сама постановка того запитання (форма, зміст) будуть для нас трішки дивними, чи якось так.
Знаю точно, щоб отримати відповіді, які, на нашу думку, необхідні нам для дальнійшого життя,,,, необхідно жити, жити з думкою про Нього, а не думкою про відповідь. Тобто як кажуть, дати часу-час.
Один отець казав(слухав проповідь), що Господь постійно промовляє до нас, просто ми віддаляючись від Нього, маєм слабкий слух, щоб почути Його.
Але навіть тоді, коли віддаляємся, Він робить дивні речі, які служать нам на покращення слуху.
На загал, вдячни за те, що поділились.
Він справді, Чоловіколюбець.

Коли я була ще малою... років певно 12-14 точно не пригадаю то мала трохи іншу проблему, а саме - важко було в собі збудити отой жаль за гріхи... отак ніби відчуваєш що згрішив, і що більше так робити не слід, а глибокого якогось розкаяння, бажання піти до сповіді не було. Мені тоді отець сказав пройтись по церкві добре розглянути і перечитати собі Хресну дорогу, зрозуміти які муки прийняв Ісус Христос за наші гріхи. Без сліз до кінця пройти важко...

Talya писав:Коли я була ще малою... років певно 12-14 точно не пригадаю то мала трохи іншу проблему, а саме - важко було в собі збудити отой жаль за гріхи...

Так-так.Мені здається, що більш поширена проблема, ніж тамта.

andrivovk писав:

Talya писав:Коли я була ще малою... років певно 12-14 точно не пригадаю то мала трохи іншу проблему, а саме - важко було в собі збудити отой жаль за гріхи...

Так-так.Мені здається, що більш поширена проблема, ніж тамта.

так і та і тамта говорить про важко. Чи ні?
З повагою, о.Олег

А як знайти ту золоту середину? і чи її тре шукати?

Talya писав:А як знайти ту золоту середину? і чи її тре шукати?

та Бога тре шукати, а не "середину" (будь вона хоч трийчі золота) і все стає на свої місця: "я" грішний - Бог Святий
З повагою, о.Олег