Чужих дітей не буває або ще один спосіб стати батьками

[loboda]

Останнім часом у нашому суспільстві побільшала кількість сімейних пар, які з незрозумілих причин не можуть завагітніти. Ті, хто пережили або ж переживають пов'язані з цим почуття суму і болю, часто ставлять собі запитання – чому ми? Чому це сталося зі мною? Чим я згрішив? Чому Бог не хоче дати мені дітей?
У той самий час велике число дітей сиріт по всій Україні ставить перед собою схожі питання – чим я завинив, що мої батьки покинули мене? Невже мене так важко любити? Кому я потрібен у цьому «чужому» для мене світі? Що робити далі?
Ми мало знаємо про долю ций дітей. Ми хочемо вірити, що в будинках малютки їм добре, що в інтернатах вони забезпечені усім необхідним. Так. В деякій мірі це правда. Але чи забезпечені ці діти правом на сім’ю? Як вони можуть відчути любов, якщо люди, які є поруч з ними, люблять їх в силу того факту, що працюють з ними, але по закінченні роботи завжди поспішають до власної родини, до рідних дітей.
Про що мріють діти-сироти? Про родинне тепло, про маму і тата, про сімейні свята, про вечерю за спільним столом. Вони мріють про те, що для багатьох з нас є буденними речами, про ті речі, які ви в дорослому віці ми згадуємо з теплом у душі.
А про що мріють родини, у яких з певних причин немає дітей. Кожна мама мріє про можливість прогулянки зі своєю дитиною парком, про читання казки перед сном, про те, як першого вересня вона вперше поведе дитину до школи і ін. Тати, хоч напевно і не схильні до такого роду мрій, також були б щасливі провести час у родинному колі і відчутися потрібними і любленими з боку дітей.
Скільки спільного між проблемами дітей-сиріт та сім’ями, у яких немає дітей. У своїх жалях як і у своїх мріях вони так подібні, але чи зійдуться їхні стежки колись? Що потрібно для того, щоб ми, дорослі люди, свідомі християни, наважилися відкрити свої серця і двері наших домів для таких дітей, щоб могли їх полюбити, щоб прийняли їх у свою родину?
Це лише короткі думки на тему дитячого сиріцтва. На сьогодні за різними даними в Україні є від 80 до 100 тисяч дітей-сиріт. Переважають серед них діти, батьків яких позбавляють батьківських прав, та від яких відмовляються матері відразу ж після їхнього народження. Як ми, християни, можемо вплинути на цю ситуацію? Це питання, яке б я хотіла поставити для обговорення.
«Чужих дітей не буває»!? Це лише слова, які нам часто доводиться чути по телебаченню, і ці слова заставляються нас задуматися над тим, що для кожного з нас означає «моя дитина». Чи бути моєю дитина може лише за умови, що вона була біоголічно мною народжена? Які страхи і перепони заважають нам відкритися до «чужої» дитина? Як ці страхи та сумніви подолати і чи все, що ми чуємо про дітей з інтернатів, правда чи тільки міф? Що взагалі ми знаємо про усиновлення, а також про інші форми сімейної опіки? Давайте поговоримо про це.

[andrey s.]

Тема справді дуже потрібна,,а головне актуальна...
На шляху до всиновлення зараз нажаль є багато перешкод,,на подолання яких потрібно терпіння..
Но я маю втішний приклад,,їм на цьому шляху було багато перешкод,,але вони їх подолали,,і Бог їм допоміг в цьому...
Були вже моменти,,що здавалось вже все,,край..та ну його..
Але всі проблеми,,які виникали походу,,як появлялись-так щезали,,тобто були подоланні...
І доречі тато(мій добрий друг) був радий(тішився),,не менше ніж мама(теж мій друг)...
Ісус казав,,що хто прийме дитину в імя Моє,,той мене прийме(це не дослівно)..
Цим я хочу сказати,,що Він обовязково допоможе на цьому шляху,,тим хто цього хоче,,треба тільки зробити крок...
Життя моїх друзів,після цього змінилося,,наповнилося змістом,,якого бракувало,,і це породжувало багато проблем...
Нехай Господь помагає всім хто цього прагне..
Дякую..
В кого є питання,,дам адресу своїх друзів(ел.ад.)(тел.),,звісно спитаю їх згоду перед тим,,
З БОГОМ....

[demetris]

Проблема якраз в тому, що немає адекватного середовища підтримки адаптації дитини в сім'ю. Ми теж свого часу мумали про всиновлення. Поки не зреклись цієї думки, але вона уже не актуальна. Так от з безлічі людей з якими про це говорив, підтримала лише одна... ще один колега начебто не заперечував, інші просто відраджували...
отакі справи.

[loboda]

Ваше зауваження дуже правдиве. Справа в тому, що наше суспільство не готове опікуватися дітьми-сиротами. На такий крок важко зважитися родині без дітей, але ж можливо, ба навіть потрібно, зважуватися на подібні вчинки християнським родинам, у яких є діти. Ми боїмося таких дітей. Ми віримо у різні міфи про гени і тому подібне. Не тільки потенційні батьки є нерішучими у відношенні до таких дітей, але часто густо вихователі у садках, а особливо вчителі у школі не готову прийняти їх у своїх класах. Вони просто не знають як поводитися з ними. В мене є багато знайомих, які мають усиновлених дітей чи прийомні сім'ї, і, на жаль, багато з них мають труднощі у школах.

[Володимир ІФ]

Труднощі можуть виникнути і зі своїми дітьми,від цього ніхто не застрахований.Та якщо двоє людей дійсно серйозно ставляться до всиновлення,то і Бог в такому разі обовязково допоможе.Знаю багато прикладів,де такі діти по справжньому щасливі,не кажучи вже про батьків.Тому ні в якому разі не потрібно боятися труднощів,а навпаки -долати їх.

[loboda]

"Every Child" свого часу зробила дуже промовистий відео ролик: "Ти потрібна мені, мамо".
Слова тут зайві.

http://www.youtube.com/watch?v=ULxpNxx487U

[Володимир ІФ]

Дякую за посилання на відеоролик,він є дійсно зворушливий.Тому я ще і ще раз закликаю всіх,хто бажає мати таке ангелятко в дома не боятися зробити крок на зустріч.І навпаки,закликаю всіх матерів,котрі вирішили позбутися своєї дитини шляхом аборту не робити цього!Повірте,на всиновлення зараз чекають дуже багато сімейних пар,тож краще залиште малюка в роддомі,дайте йому шанс,а Господь потурбується про нього!




1!

[andrivovk]

Сумна історія про усиновлення дитини бельгійськими геями. Сем таки їде до тата-гея у Бельгію http://www.wz.lviv.ua/articles/89899

[loboda]

І навпаки,закликаю всіх матерів,котрі вирішили позбутися своєї дитини шляхом аборту не робити цього!Повірте,на всиновлення зараз чекають дуже багато сімейних пар,тож краще залиште малюка в роддомі,дайте йому шанс,а Господь потурбується про нього!




1!

Цілком з Вами погоджуюся. Що означає бути батьками - це дбати за добро дитини. А добро дитини, у випадку коли людина(и) не може насправді подбати про виховання ще ненародженої дитини , - це подарувати їй життя, знайти люблячих батьків, які виховуватимуть її. Проблема тут у нашому законодавстві. В багатьох країнах є служби, які сприяють підшуковуванню потенційних батьків для дітей, від яких жінки мають на меті відмовитися після їхнього народження. А також, це моя думка, суспільство в такому випадку якось толерантніше відноситься до самого факту виховання дітей не рідними людьми. В Україні це викликає в людей якщо не негативні, то все ж досить суперечливі думки.

[Олюнька]

Проблема тут у нашому законодавстві. В багатьох країнах є служби, які сприяють підшуковуванню потенційних батьків для дітей, від яких жінки мають на меті відмовитися після їхнього народження. А також, це моя думка, суспільство в такому випадку якось толерантніше відноситься до самого факту виховання дітей не рідними людьми. В Україні це викликає в людей якщо не негативні, то все ж досить суперечливі думки.

Але зараз в Європі є інша тенденція, коли в нормальних батьків відбирають дітей через всілякі дрібниці, такі як скарга самих дітей (а діти можуть поскаржитись, що їх гуляти не пустили) чи наклепи сусідів

[Олюнька]

Життя без Дня Матері
цитую коментар до статті:
"Знайомі хотіли усиновити дитину у Львові. Їй заспівали таку суму хабаря, що вона через фонд Ріната Ахмєтова усиновила дитину з Донбасу. А тут директори дитбудинків бояться втратити дитину, бо фінансування зменшать. ЖАХ ПРОСТО!!! Це я почув безпосередньо від усиновлювачів, причин не довіряти не маю."

[loboda]

Все може бути. Від багатьох людей можна почути тику інформацію. Люди, про яких Ви згадуєте у посиланні - молодці. Вони не зупинилися, але продовжили далі пошуки і вірю зараз вони щасливі. В Україні багато дітей які потребують сім'ї, потрібно лише наполегливо шукати, а спокдокус на шляху буде дуже багато. Заплатити грошу за дитину - одна з них. Після почутого прохання ці люди могли сказати: "Все, годі, не будемо за дітей платити... Нічого не можна правильно зробити... Ми хотіли усмновити дитину, але нам не дали такої можливості..." Ці люди все ж знайшли можливість усиновити дитину.
Я недавно розмовляла з однією жінкою, яка хоче усиновити дітей двох. Вона разом з чоловіком проходять психологічний процес підготовки до усиновлення, подібно, як це відбувається в період вагітності. І це дуже добре і навіть важливо. Уявіть собі подружжя, яке чекає на народження дитини. Чоловік з дружиною думають про своє немовля, вибирають ім'я, будують плани на майбутнє - і це приємні клопоти. Але вони відвідують лікарів, а це вже може нести певні переживання і випробовування (особливо, якщо є певні труднощі з вагітністю). Так само відбувається і при усиновленні дитини. Батьки усиновителі готуються стати батьками і також переживають своєрідний період "вагітності". В цей час, переживаючи труднощі з усиновленням, вони мають нагоду утвердитися у своєму намірі і зрозуміти, наскільки вони готові взяти на себе відповідальність за життя дитини. Народження дитини та усиновлення - два схожих процеси. Як на мене, то момент здачі документів на усиновлення в Службу в справах дітей рівноцінно моментові, коли подружжя дізнається з результатів аналізів що вагітні. Єдина різниця - батьки приподньо люблять дитину такою, якою вона в них народилася. Усиновителі ж повинні пройти важкий і болючий процес вибору, щоб зрозуміти, котра ж дитина "їхня". Якщо віддадуть процес вибору Богові, то вже через кілька років, їдучи в транспорті чи зустрічаючи знайомих на вулиці, вони почують: "Як Ваш син (донька) подібний (а) на Вас!"

[andrey s.]

Слава Ісусу Христу!!!
Люди,,,до мене прийшло повідомлення на мою почту:
..........................................................................................................
Привіт, andrey s.,

Вам надійшло нижчевказане e-mail повідомлення від PVP через ваш обліковий
запис на "Офіційний форум Української Греко-Католицької Церкви". Якщо це
повідомлення є спамом, містить образи чи інші неприємні вам вислови,
будь-ласка, зв'яжіться з адміністратором сайту за наступною адресою:

[email protected]

Включіть це e-mail повідомлення повністю (особливо заголовки). Будь-ласка,
майте на увазі що це повідомлення вам надійшло від PVP.

Відправлене вам повідомлення
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Шановний п. andrey s. !
Вже четвертий місяць (!) безрезультатно ми долаємо перешкоди тотальної
бюрократії нашої львівської чи-новницької машини, міських та обласних "слуг
народу" (депутатів), а наше бажання-рішення стати гідни-ми батьками двом
рідним дітям-сиротам залишається як сонце на небосхилі (безмежно далеке, та
некон-кретне у перспективі вирішення). Тому звертаємося, через Вас, до
Ваших друзів, яким Бог допоміг у цій проблемі, з великим проханням: через
взаємне спілкування може ми ШВИДШЕ (!) зробимо дітей-сиріт та себе взаємно
щасливими ?!?!
Дякуємо, з повагою до Вас та надією на швидкий контакт - PVP-PMM.

....................................................................................................
Я просто не можу зрозуміти що таке PVP-PMM????.Хіба в моєму профілі не вказана моя адреса,тобто адреса моєї почтової скриньки.
Якщо Ви дорослі люди,то зрозумієте чому я не можу дати контактну інфориацію своїх друзів тут на форумі.(яка стане доступна всім)
Вони мої друзі,,,тому я навіть в них небуду питати дозволу на таке,поки не взнаю хоч щось за людей які просять цього.
І коли я хоч щось взнаю за сімю яка зіткнулась з таким не легким випробовуванням,тоді я вже зможу спитати дозволу у моїх друзів.
Іто я сумніваюсь що вони дозволять дати їх конт.інф. на форум.Тільки приватно..
Мені дуже шкода якщо хтось цього не розуміє.
Мені хочиться якось допомогти людям в такій ситуації,але так само я клопочуся за своїх друзів.
Дякую.

[loboda]

Я сподівалася, що ця тема буде обговорюватися на форумі жвавіше, однак так не вийшло. Я спілкуюся з багатьма батьками, які мають усиновлених та прийомних дітей. Нещодавно, після декретної відпустки, я вийшла на роботу і наче потрапила в інший світ. Я мала нагоду почути від своїх співпрацівників зовсім іншу (від звичної для мене) думку по відношенню до дітей, які виховуються в виховних закладах. Це було дуже і дуже боляче. Я багато наслухалася про погані гени цих дітей, про те, що вони здатні руйнувати родини і їх неможливо виправити. Ці всі речі можна легко спростувати, якщо бодай трохи захотіти та поцікавитися життям дітей у сім'ях.
Мені було б дуже цікаво довідатися думку ширшого загалу людей. Якщо ви читаєте цю рубрику, то напишіть, будь ласка, яке ваше ставлення до дітей-сиріт, до усиновлення та до прийомних родин. Буду Вам вдячна.

На закінчення хочу поділитися з Вами кліпом, який мені сподобався.
http://www.youtube.com/watch?v=QEGhKD8je68

[andrey s.]

Насправді самому би хотілось почитати досвід людей які всиновили дитинку.Просто напевне на форумі мало людей які можуть щось написати з цього приводу,і я не виключення.Тобто нема досвіду в цьому питанні.Хіба що спостереження,іто це якось не те.Я напевне би взагалі не звирнув увагу на цю тему,якби не побачив як люди можуть перейнятися цим,задатись ціллю,і наскільки це серйозно для них.
І що Ви думаєте,їм не казали про гени і тд.тп.Вони своїм бажанням "помножили на "0", ці всі речі.Я не знаю як буде в їхній сімї(моїх друзів) далі,але я впевненний на 100%,що якщо навіть будуть проблеми то біологічних батьків(гени) вони венити не будуть.Бо це саме безнадійно-тупе звинувачення.
Вони знали на що йдуть.І та пара яка таке каже(гени),насправді ніколи не була тій дитині батьками,це так ігра в щось незрузоміле.В житті всяке трапляється і воно не завжди "мед",але коли таке казати,то це тільки свідчить про самодурство і духовну слабкість батьків.Якщо пара живе духовним життям,тобто є частиною Церкви Христової,то у такої пари набагато менше шансів сказати таке в слух.Від думок в тяжкі хв. життя нікуди не дінешся,але коли їх задушити в середині себе то буде нагорода(І Бог в цьому є поміччю),а коли "стогнати" кричучи ГЕНИ,то це буде тією правдою яку собі зробили самі.
Гени є,тут неможна цього заперечувати.Тобто дитина може нести гени батьків(нерозкаянні гріхи).
Але ЛЮБОВ множить це все на "0",і хто в це не вірить,то на мою думку треба подумати чи варто робити такий крок(всиновлення).А Любові може навчити Господь,і це самий "крутий" вчитель,Церква поможе плекати(підтримувати) цю ЛЮБОВ.
Нема Н.З. під рукою,але там є слова Ісуса про того хто прийме дитину у Його Ймення,той прийме Його в такий спосіб.
Нехай Господь підтримує всіх хто непобоявся труднощів і всиновив дитинку.
З Богом.

[ShMariam]

Тобто дитина може нести гени батьків(нерозкаянні гріхи).
Але ЛЮБОВ множить це все на "0"

Оті гени - то схильність до того чи іншого гріха чи тієї чи іншої доброї справи. І це завжди потенціал, який можна використати по-різному. Напр., дитина алкологіків (і не тільки)може бути схильною до непоміркованості... Але її можна навчити бути непоміркованою до добрих вчинків з любові до Бога, ближнього... І непоміркованою до поміркованості.

В св. Терези від Дитятка Ісус через гени і тяжкі сімейні обставини в дитинстві характер був "не дуже". Але Господь зробив так, що з неї вийшла велика Свята...

[romanm]

З особистого досвіду можу сказати, що гени відіграють велику роль. Я не один рік працював вихователем в гуртожитку( вік дітей15-18 років). Отож мав можливість спостерігати за "нормальними" і сиротами. Різниця є. "Нормальні" діти ставали гіршими, навпаки, не зустрічав.

Хочу признатися вам, що спочатку жалів сиріт. Потім зрозумів, що це була моя помилка. Залізо повинно гнутися силою. Але і з такої сторони усі старання йшли на "пшик". І підтримуючи контакти зараз з багатьма з них, бачу що здебільшого вони так і не навчилися на помилках своїх батьків.

Щодо всиновлення...... дозвольте мою приватну думку. Хто всиновлює і має можливість взнати " історію" дитини, то хай докладе усіх зусиль щоби її взнати. Бо є різниця, чи ти візьмеш дитину яка є покинутою якоюсь " залетівшою" студенткою чи безпросвітною п яницею і наркоманкою.

Може це звучить і жорстоко, але так я бачу ці моменти. Звичайно Бог може допомогти, але немає чудесних перемін. Бог може помогти і врятувати від хвороби, але від неї помирають і т.д., і т.п. Отож потрібно надіятися на Бога але пам ятати, що чудес не буває а якщо і є то одиниці.

Виправити ж чиїсь гени, нмд є неможливо.

Ми можемо багато говорити благих слів про Божу поміч, любов яка множить на "0" і т.д., але скажіть то все тим батькам які пізнали такі сторони своїх рідних дітей, яких ніколи би не очікували. То що говорити про усиновлених? Я НЕ кажу що всі такі. Але якщо батьки нпр., пяниці щи ще щось, то дитина ( в більшості випадків)буде мати проблеми як би ти її не виховував.

Фізичні властивості людини(психологічні проблеми, чи зі здоров ям) як правило залишаються такими. Це якби в св. воду добавили отрути. Пити її чи ні? Вода ж свята! Але там і отрута?! Також і тут щось подібне.
Бог допоможе, а може і ні. Бо він може сказати і "так" і "ні". Отож, якщо є найменші сумніви що пара зможе справитися з такого штибу людиною, то ліпше взагалі відмовитися від всиновлення.

[о.Олег]

...Щодо всиновлення... Виправити ж чиїсь гени, нмд є неможливо... якщо батьки нпр., пяниці щи ще щось, то дитина ( в більшості випадків)буде мати проблеми як би ти її не виховував...Бог допоможе, а може і ні...

Вірую, що Господь усиновив і любить всіх (незалежно від генів ) людей. Розумію, що такого відношення, готовності до самопожертви можу вимагати лише від себе самого, а тут... нмсд доречно подумати про можливі наслідки для людини, що усиновила дитинку з "найгіршими" генами в контексті Божого "так" в Ів.15:
Оце заповідь Моя: щоб любили один одного, як Я полюбив вас. Ніхто не має більшої любови над ту, як хтось покладе життя своє за друзів своїх
З повагою, о.Олег

[о.Олег]

З особистого досвіду можу сказати, що гени відіграють велику роль...

а от цікаво: що кращого, аніж усиновлення, для таких діточок (з "поганими генами") Ви могли б запропонувати?
З повагою, о.Олег

[romanm]

З особистого досвіду можу сказати, що гени відіграють велику роль...

а от цікаво: що кращого, аніж усиновлення, для таких діточок (з "поганими генами") Ви могли б запропонувати?
З повагою, о.Олег

Нічого, Отче. Зовсім нічого. Просто застерігаю від говоріння слів. Бо практика може виявитися набагато проблемнішою ніж хтось собі це уявляє. Бачив дітей, яких після декількох років життя в сім ї, вертали в дит. будинок..... Чи не було би краще якби такі зовсім не всиновлювали? Мав змогу спілкуватися з сім єю яка всиновила дитину і в якийсь період людина ніби помінялася. "Полізи" гени батьків наркоманів. Жалкували.
Отож, повторюся,потрібно 1000 раз відміряти і 1 раз відрізати.

[andrivovk]

Отож, повторюся,потрібно 1000 раз відміряти і 1 раз відрізати.

Є такий жарт : поки ти сім разів міряєш, інші вже ріжуть.

[loboda]

Що таке гени? Ген - ділянка молекули ДНК, що визначає (кодує) можливість розвитку якої-небудь ознаки. Такою ознакою на рівні організму може бути, наприклад, колір волосся або колір очей людини. Разом з тим можливість реалізації гена, його прояви у вигляді ознаки залежать від ряду факторів, насамперед від взаємодії з іншими генами, утворюючими генотипове середовище. У соціальному середовищі власне від того, у яких умовах (сприятливих чи ні) для життя росте і розвивається дитина залежить - буде залежати чи проявиться "негативний ген". Тобто, для прикладу, багато розладів можуть виникати і проявлятися у дітей у стресових ситуаціях. Якщо дитина живе у дитячому будинку і не має біля себе дорогої людини (а це може бути будь хто, брат, мама, тітка, основне - це постійна і стала на агшато років особа) - то суцільне її життя - це боротьба із стресом, це заперечення своїх почуттів, щоб не було так болісно і ін. Якщо ж дитина потрапляє у сім'ю, то в неї є шанси, можливість, що цей негатив не проявиться, оскільки дитина оволодіє методами боротьби з болючими та стресовими ситуаціями. Отже, гени залишаться, але можливість прояву їхнього негативу буде сильно мінімізована.
А молитва і віра - це ще одні дуже сильні чинники боротьби зі "негативом" яке можуть нести гени кожного з нас, не лише дітей сиріт.

[loboda]

Є родини, які повертають дітей. Серед моїх знайомих є також така родина, але там трохи інша ситуація. Там одна з прийнятих дітей реально загрожувала життю інших. Болісно було для всіх, але вони змушені були зробити такий вибір.
Назагал, я думаю, що відповідальними за повернення дітей назад до дитячих будинків є дуже багато людей, не лише самі батьки чи діти з їх генами. Наше суспільство з його ментальністю не готове приймати цих дітей до себе. Я дуже радію за сім'ї, який не доводилося переживати труднощів у зв'язку з вихованням усиновленої дитини. Така річ у нас все менше (і це тішить) стає рідкістю, але разом з тим - це "диковинка," це щось таке, про що потрібно багато говорити. Я думаю, що тагатьох рідних у сусідів усновлювачів цікавить історія усиновленої дитини. "А ти не боїшся того, що ...? " "А ти знаєш щось про їх батьків...? Такі питання напевно ставими багатьом усиновителям. І ці питання сіюьб тривогу і сум'яття в їхні серця. А вони так прагнуть того, щоб оточуючі їх розуміли і раділи так, як радіє сім'я, яка усиновила дитину. Як приємно чути батькам, що "ваша дитина так на Вас схожа...," "вона так гарно..., " і ін. позитивні та підтримуючі слова. І це стосується найближчого родинного і сусдського середовища, церковної спільноти, садочка, школи, університету, роботи, де працюють батьки... Це не завжди так, але буває, що усиновителі (власне ті, що потім повертають дітей) закриваються в собі, вони не мають друзів, які б їх розуміли і підтримали. Вони мають труднощі у вихованні чи розумінні дітей, але вони не можуть поділитися ними зі звичайними родинами. Вони бояться бути не зрозумілими і почути слова "ти ж знала, що так буде..." і тому подібне. Я зустріла одну сім'ю, яка усиновиаи двох діток. Коли ми розговорилися, мама розповідала мені, які в них чудові діти, які вони щасливі. "А в Вас як справи?", запитала вона мене. Я ж відповіла, що ми теж щасливі разом і зумисне згадала про деякі труднощі, які в нас є. І тоді ця мама наче перемінилася. Вона стала "собою" і почала розповідати мені про свої проблеми і переживання. Насправді, це були цілком властиві для їхньої ситуації труднощі, але з усього було видно, що вони завдавали їм великого неспокою. Цій родині важливо було почути, що вони не одні пережтвать подібного роду ситуації. Саме тому так важливо для таких родин мати друзів, які розділяють їхні переконання, а усім нам - прийняти їх з любов'ю і без зайвої критики.

[loboda]

Для тих, хто інколи зазираэ у цю рубрику хочу розповісти про одну подію. 6 листопада в Україні проводитиметься неділя молитви за дітей-сиріт. Це подія всеукраїнського маштабу, в якій бере участь багато Церковних громад різних конфесій. Мета цієї події - звернути увагу людей на долю дітей, які виховуються в інтернатних закладах та запросити усіх бажаючих до різного роду служіння цим дітям. В цей день буде прочитання звернення Владики, яке вже є на сайт, а також буде проведено ряд зустрічей по більших парафіях. Якщо когось зацікавила дана інформація, або ж ви готові поділитися власним досвідом - то пишіть мені. Буду рада отримати листа.

[о.Олег]

Для тих, хто інколи зазираэ у цю рубрику хочу розповісти про одну подію. 6 листопада в Україні проводитиметься неділя молитви за дітей-сиріт. Це подія всеукраїнського маштабу, в якій бере участь багато Церковних громад різних конфесій. Мета цієї події - звернути увагу людей на долю дітей, які виховуються в інтернатних закладах та запросити усіх бажаючих до різного роду служіння цим дітям. В цей день буде прочитання звернення Владики, яке вже є на сайт, а також буде проведено ряд зустрічей по більших парафіях. Якщо когось зацікавила дана інформація, або ж ви готові поділитися власним досвідом - то пишіть мені. Буду рада отримати листа.

минулої суботи була в Міськраді в Львові конференція, яку організовував Центр Опіки Сиріт (Львівської Архиєпархії). Маєте зв'язки?
З повагою, о.Олег

[Just_me]

Мені здається, що ситуація з усиновленням сиріт в Україні надто ускладнена. Я даю собі звіт з того, що відповідні служби повинні перевірити, куди і кому віддають дитину. Але часто паперова тяганина і всілякі суди мають на меті щось зовсім інше.
Я сама думаю про те, щоб у майбутньому усиновити дитину - от якби тільки у мене була своя квартира і я стала повністю незалежною фінансово. Але ж держава неохоче віддає дітей у руки людей без сім"ї, і крім того спроби завести про це розмову в родині не знаходять такого, як хотілося б розуміння. Може колись все і зміниться в державі та суспільстві, тоді б і дитячі будинки позникали...

[andrey s.]

Мені здається, що ситуація з усиновленням сиріт в Україні надто ускладнена. Я даю собі звіт з того, що відповідні служби повинні перевірити, куди і кому віддають дитину. Але часто паперова тяганина і всілякі суди мають на меті щось зовсім інше.
Я сама думаю про те, щоб у майбутньому усиновити дитину - от якби тільки у мене була своя квартира і я стала повністю незалежною фінансово. Але ж держава неохоче віддає дітей у руки людей без сім"ї, і крім того спроби завести про це розмову в родині не знаходять такого, як хотілося б розуміння. Може колись все і зміниться в державі та суспільстві, тоді б і дитячі будинки позникали...

Потрібно прийняти, що ми живем в Україні. Але, все можливо.

[ShMariam]

Мені здається, що ситуація з усиновленням сиріт в Україні надто ускладнена. Я даю собі звіт з того, що відповідні служби повинні перевірити, куди і кому віддають дитину. Але часто паперова тяганина і всілякі суди мають на меті щось зовсім інше.
Я сама думаю про те, щоб у майбутньому усиновити дитину - от якби тільки у мене була своя квартира і я стала повністю незалежною фінансово. Але ж держава неохоче віддає дітей у руки людей без сім"ї, і крім того спроби завести про це розмову в родині не знаходять такого, як хотілося б розуміння. Може колись все і зміниться в державі та суспільстві, тоді б і дитячі будинки позникали...

Розумію, що це такі плани, які навряд вдастся реалізувати, але я б не радила усиновлювати дитину, поки нема батька.

[Just_me]

я б не радила усиновлювати дитину, поки нема батька

Для мене трохи дивна така позиція. А якщо не буде його ніколи, чи він і не планується, то як?

[ShMariam]

я б не радила усиновлювати дитину, поки нема батька

Для мене трохи дивна така позиція. А якщо не буде його ніколи, чи він і не планується, то як?

Звичайно, краще взяти дитину без батька, ніж не брати взагалі. Але Ви собі не уявляєте, що означає більшу частину свого життя прожити без нього, як і без як мінімум одного брата чи сестри. Дитина буде ущербленою.