Духовний блуд

[viter]

Що таке духовний блуд? Чи можна з ним миритися?

[andrey s.]

Що таке духовний блуд? Чи можна з ним миритися?

Питання в іншому.
Що можна вдіяти??? І головне, таке заключення, про, духовний блуд, має мати якись більший грунт, ніж просто моє особисте враження.
Краще коли так Церква скаже.
А коли є таке особисте враження, думаю не варто поспішати з озвученням цього, а краще озвучити молитву за них, хто на нашу думку перебуває в блуді.
Або просто в душі помолитись за них...
Невже хтось думає, що своїм непримиренням і висловленням свого непримеренного "фе", він вбереже когось від того блуда, чи посприяє виходу з нього???
Ні, ми ніц не можимо, то Господу доснаги. А без молитви, без смиренної і безпристрасної молитви, ми не можимо бути знаряддям Божим.(маю такі підозри ).
Підмітив, що часом моє "фе", з приводу чогось такого, не тому що Бога ображають, а ображаюсь я, але чомусь думаю за образу Бога.
То кого захищаю, себе чи Віру в Бога???

[ShMariam]

Що таке духовний блуд? Чи можна з ним миритися?

Ви про те, що православні називають "прелєстю"? Просто якесь вже дуже широке поняття "духовний блуд"...

[viter]

Невже хтось думає, що своїм непримиренням і висловленням свого непримеренного "фе", він вбереже когось від того блуда, чи посприяє виходу з нього???

А що по-дружньому поплескати по плечу та й сказати "Блудиш, брате? Продовжуй блудити - то нічого, я на тебе не ображаюся, байка, що твоя безсмертна душа в небезпеці, я зовсім на тебе не ображаюся."?

[viter]

Ви про те, що православні називають "прелєстю"? Просто якесь вже дуже широке поняття "духовний блуд"...

Я не знаю, що таке "прелєсть". Чи можна прирівняти духовний блуд до тілесного?

[andrey s.]

Невже хтось думає, що своїм непримиренням і висловленням свого непримеренного "фе", він вбереже когось від того блуда, чи посприяє виходу з нього???

А що по-дружньому поплескати по плечу та й сказати "Блудиш, брате? Продовжуй блудити - то нічого, я на тебе не ображаюся, байка, що твоя безсмертна душа в небезпеці, я зовсім на тебе не ображаюся."?

, ну ні, звичайно. Щоб ажжж так, то ні.
Але давайте подумаємо, чи одне і теж, коли справа торкається конкретної людини, а тим паче твого товариша чи знайомого.
І чи це на загал, от як зараз, ми побачили щось там, і висловлюємся про враження з приводу побачиного.
Мусите зрозуміти, що я не маю відповіді на Ваше запитання:Що таке духовний блуд? Чи можна з ним миритися?
Тобто я в процесі, в пошуку тої сокровенної відповіді. І погоджуюсь, що саме питання важливе, але як маємо діяти...то ще то питання.
А Ви маєте відповідь на поставлене Вами питання????
Дякую.

[viter]

А Ви маєте відповідь на поставлене Вами питання????

Маю свою думку про це, але відповіді не маю. Тому і поставив це запитання.

[о.Олег]

Що таке духовний блуд? Чи можна з ним миритися?

думю... це, мабуть, про відхід від Бога в різного роду ідолопоклонство. Адже... до блудниці прирівнюється Вибраний Народ в Єз.22 чи Суд.8, в Новому завіті блудним названий син, що відійшов від Батька (Лк.15), про часи перед кінцем світу в Одкровенні Івана Богослова говориться про Вавилон - матір блудниць і мерзоти (17)... А миритися... як можна миритися з таким? Ні, звичайно - не можу казати "так" блудові: моє "так" має бути лише для Бога. От лише... питання ж Ваше не про... словесне "миритися"? Про внутрішню настанову, яка взиває діяти?
З повагою, о.Олег

[andrivovk]

Я не знаю, що таке "прелєсть". Чи можна прирівняти духовний блуд до тілесного?

"Прєлєсть" - це приблизно духовна омана.Наприклад коли хтось побачив якесь "видіння", і впевнений що воно правдиве.Впав у "прєлєсть".

[andrey s.]

Я не знаю, що таке "прелєсть". Чи можна прирівняти духовний блуд до тілесного?

"Прєлєсть" - це приблизно духовна омана.Наприклад коли хтось побачив якесь "видіння", і впевнений що воно правдиве.Впав у "прєлєсть".

Так, ще як приклад, повністю впевненний в якихось своїх діях, і як наслідок навязує їх іншим, а хто не приймає того, є ворогом. А хто приймає, має дивитись як на учителя. І відчуває себе учителем, хто впав у "прелість"

[п. Мандрівник]

Цитата з православного сайту:

Духовна прелесть. Всі перераховані гріхи в своїй основі мають недолік віри, релігійності, церковності. Цей же гріх полягає в помилковому відчутті надлишку особистих духовних дарувань. Цей гріх особливо поширений в чернечому середовищі, серед людей духовно розвинених, з підвищеною духовною чутливістю, в тих, хто живе аскетичним життям. Людина, що перебуває в стані спокуси, вважає себе гідним досягнутих особливих плодів духовної досконалості, підтвердженням чого є для неї всілякі “знамення”, тобто сновидіння, голоси, бачення наяву. Така людина може бути досить обдарованою містично, але за відсутності церковної культури і богословської освіти, а головне – через відсутність хорошого, строгого духівника і наявності середовища, схильного легковірно сприймати його вигадки як одкровення, така людина незабаром плекає в собі горду думку, помилкове, самодогідницьке поняття про свій духовний стан. Зазвичай цей стан починається зі сприйняття загадкового сну, повного якогось сумбуру, за містичне одкровення або пророцтво. На наступній стадії вже наяву є сяючі видіння, в яких він розпізнає Ангела, або якогось угодника, або навіть Богородицю і Самого Спасителя. Вони повідомляють найнеймовірніші одкровення, часто абсолютно безглузді.

За вченням же святих отців не слід звертати уваги на сни, а тим більше переповідати їх, а також вкрай недовірливо ставитися до різного роду видінь і ознак, – треба скоріше поквапитись висповідати будь-яке таке видіння духівникові, уважно стежити за серцем – чи не виникло там горде почуття, ґрунтоване на думках про свою особливу вибраність, духовність і найбільше боятися цієї виразки в душі, з якої і починається стан прелесті.

[andrey s.]

Цитата з православного сайту:

Духовна прелесть. Всі перераховані гріхи в своїй основі мають недолік віри, релігійності, церковності. Цей же гріх полягає в помилковому відчутті надлишку особистих духовних дарувань.

Але це можна віднести майже до кожного Старозавітнього Пророка, і навряд чи знадобиться розуміння цієї "прелісті" для пошуку (чи споглядання саме в такому контексті) її у когось. Якщо щось таке покажиться відносно мало знайомої людини і це їй сказати, то це той самий зворотний бік тієї "прелісті" (особливо якщо це вийде з уст без Любові), тобто як завжди мова про ту "золоту середину" між фанатизмом і безхребетністю (чи безбожностю зокрема). А ось стосовно помічання у себе цих речей, то це є нормально і корисно (і знов таки без надмірностей, бо та ж надмірність у цьому спогляданні є шкідливою і може збити зі Шляху). Але самому таке побачити напевне є важко, особливо якщо людина тільки почала духовне життя і вже має відчуття що їй відомі всі потаємні речі, бо Він всі їх виявив і це дар. Та й як на мене то не просто так виникла потреба у духівниках, а особливо це актуально у монахів. Бо навіть братня пересторога стосовно цієї штуки робиться дуже розважливо, а на загал для того і є у монахів ігумен чи відповідні особи яким про це з турботою за когось говориться.
І ті ж Святі згадують про цю небезпеку, коли людина звертає увагу на Дар, надає йому особливої ваги, преорітету, і з чсом це призводить до відведення Самому Давцю другорядної ролі (звичайно першу, самі того не відаючи, віддаєм собі. Тобто споглядаєм себе в особливій привязці до якогось дару). Щоб там не отримували ми (це все другорядне, а то і многорядне, після Бога, Любові до ближнього, Церкви і Закону, і ще, і ще....) , ми повинні памятати за Подателя Цього, шукати не дарів, а наперед Господа як Дорогу до Бога і розуміти, що часом Бог дає якись Дар (чи хто як це класифікує. Це стосується навіть Харизми, і ще купа всього) як велику спокусу (особливо коли тільки у цьому бачим Велич Божу, в Його надприродності і силі), і не одного праведного це згубило чи завело у блуд. Потім Єресь і втягування інших у цей блуд.
Суть така, що тому хто тільки почав жити Духовним життям про це не варто думати, про пошуки якоїсь прелісті . Щоб впасти у ту прелість спочатку потрібно витривати у Святості, бо інаше напевне ми лукавому не цікаві з цього приводу. Йому ітак без неї двері відчинені нашими гріхами (слабкому у прелість впасти не можливо, це уділ сильних). І доречі, я не розглядаю такі речі як гріх з важкою матерією, особливо коли прискіпливо шукаєм ті гріхи, і куди не глянь всюди гріх-гріх-гріх (це теж шиза. Шиза - це родичка прелісті ). І дуже мудрою порадою у цьому є духівник чи священник який нас знає (ну це все моє розуміння Святих, тому не раджу зважати бо можу помилятись, а справа делікатна).
І у тих самих Святих є рецепт від тої прелісті . Коли молишся памятай перед КИМ ти стоїш. Старий і добрий Страх Божий є корисний у всьому. І доречі, Святі були сильними людьми, але розуміли напевне, що порох вони і тільки. Тобто самі вони порох, а Бог їм дарував відвагу у Господі.
Дякую.

[ShMariam]

Я до кінця не зрозуміла: видіння в стані "прелєсті" реальні (від диявола) чи просто багата уява?
Просто відомі випадки, коли людина приймає явно диявольські речі за Боже чудо: viewtopic.php?f=22&t=1267 і viewtopic.php?f=24&t=1007 .

[Georgij]

Думаю, ця тема могла б бути в темі "Життя християнина".

А ось стосовно помічання у себе цих речей, то це є нормально і корисно (і знов таки без надмірностей, бо та ж надмірність у цьому спогляданні є шкідливою і може збити зі Шляху). Але самому таке побачити напевне є важко, особливо якщо людина тільки почала духовне життя і вже має відчуття що їй відомі всі потаємні речі, бо Він всі їх виявив і це дар. Та й як на мене то не просто так виникла потреба у духівниках, а особливо це актуально у монахів. Бо навіть братня пересторога стосовно цієї штуки робиться дуже розважливо, а на загал для того і є у монахів ігумен чи відповідні особи яким про це з турботою за когось говориться.

Дійсно, для людей, що тільки стали на шлях духовного життя, як правило знаходиться багато "порадників", рекомендацій різних практик. Дай Боже, щоби це було в міру і правильно... Пригадую, скільки різного мотлоху довелося пересіювати, коли мені "радили", або "підкреслювали" в мені якісь чесноти, які власне і заганяли "не туди"....

Хай праведник по-доброму б'є мене й виправляє; а олія грішного хай не намастить моєї голови;(Пс.141; 5)

І ще гарно про це, але іншими словами пише автор Славомир Беля в книжці "Достатньо лише Бога", в контексті привласнення нами Божих дарів в ч.3 "Визволення від ілюзій", ліки від такого шляху - це "Духовна убогість".

[andrey s.]

Просто відомі випадки, коли людина приймає явно диявольські речі за Боже чудо: viewtopic.php?f=22&t=1267 і viewtopic.php?f=24&t=1007 .

Я не знаю, що мені до якихось там откровеннь чи обявлень, мудростей чи чогось такого що говорять люди. Вся суть у тому що людям може чудитись що завгодно, Бог може виявлятись у якісь спосіб, і лукавий теж не в встороні, це всі знають, це все напевне є нормальним у світлі відповідних обставин, звичайно (я допускаю що всяке буває і можливо все).
Але суть у тому, що все тільки починається якщо це виходить з людини назовні (розповсюдження), це все стає реальністю для неї (і байдуже про що мова). Я впевненний що багато кому Бог щось обявляв у якісь спосіб, але це має конкретний адресат (особу) і ніяк не спрямовано для загалу якщо це поза Церквою,(це якщо про щось потаємне і сокровенне, про що я ніколи не довідаюсь, бо воно не для мене). А ось якщо до цього всього людина добавить своє і почне засівати цим на ліво і на право, то далі самі розумієте.

Я до кінця не зрозуміла: видіння в стані "прелєсті" реальні (від диявола) чи просто багата уява?

Якщо у Вас п.Мар'яно такі ведіння були, то побалакайте з духівником чи отцем(я жартую, то я вжив для прикладу ) . А якщо ні, то для чого Вам знати те на що нема однозначної відповіді не привязаної до конкретної особи (і головне питання, а для чого нам знати від Бога чи від лукавого. Невже наша віра така квола? Все що потрібно загалу вже обявленно).
Ці всі речі ми не можемо сприймати як є, ми це сприймаєм згідно своєї спроможності. (я про випадки коли комусь там щось, а ми думаєм..., а що це було )
Насправді Бог Говорить до нас на кожній Недільній проповіді(чи будь якій сказаній священником чи чи навіть просто людиною яка не привласнює собі нічого зі сказаного роблячи собі цим імя, бажаючи виділитись цим). На Сповіді, коли відкриваєм Святе Письмо, і ще і ще і ще. Я це зрозумів коли один хлопчина мені сказав (приватна бесіда), що мені вчора Бог сказав що я мушу бути терплячим. Я звісно сприйняв це звичайно, і спитав у нього (хлопчина особливий, і особливий своєю неміччю, частково паралізований і люди кажуть що недорозвинений, але помиляються) ; "а як це відбулось", спитав я у нього. А він просто по дитячому відповів, що це сталось коли читав Святе Письмо. Тобто він читав якись уривок і так його зрозумів, про необхідність терпіння. Ну так хто з нас недорозвинутіший??? У Святому Письмі Сам Бог присутній і коли ми його читаєм то Він до нас промовляє (це навіть по грамоті так). Просто ми надто дорослі щоб так просто це сприйняти, як він. Я впевненний що він можливо це казав і іншим людям, просто він по дитячому чистий, по дорослому наївний. Ну так ось, недай Боже щоб я став свідком того як хтось "умний" і не священник йому почне мудрувати, що це міг бути лукавий і здурити його, і всяке таке в такому дусі (я би міг не вттриматись у цій спокусі, звичайно перед тим би Васильку сказав: "дууже в роті пересохло, так хочу пити". Він поспішив би мені принести води, при тому що одна сторона паралізована, а далі.. Господи помилуй ).
Зрозумійте вірно до чого я це написав вживши таку уявну ситуацію, я цим хотів сказати, що для мене промовляє або Бог, або людина (я не хочу опускати когось на землю, але Ісус згадував наш рід, і те що не від Бога є люцким). А ближнього потрібно любити, і з Любові тільки можливо когось поправити у цих делікатних речах (звичайно перед тим вникнути у суть, розібратись), і коли вже на це наважились то мусим молитись за ту людину (інакше то люцка любов і турбота. Якщо таке казати без Любові, то краще вже промовчати) . Корисно спитати у "того когось" чи Бог велів розповісти всім те що йому сказав (обявленно) . Якщо так, то просто молитись за ту людину, перед тим порадивши побалакати з отцем.
Складна тема, але ми люди самі життя зробили складним.
http://www.facebook.com/?ref=logo#!/pho ... =1&theater
Дякую.

[vitalko]

Недавно натрапив на наступний уривок з книги св. Терези Авільської "Внутрішній Замок". Ось, що вона пише про розпізнавання Божого Голосу, який по різному доноситься до кожного окремого слухача:

говорит о том же и, описывая как Бог, когда Ему угодно, говорит с душой, указывает, как ей вести себя, не руководствуясь своим мнением. Отмечает она и несколько признаков, по которым можно узнать, когда это обман и когда нет. Эта глава очень полезна.)

(…) Бог говорит с душей на разные лады. Иногда это как бы происходит извне, иногда – из самой глубины души, иногда – самой ее высоты, иногда же настолько извне, что слова можно услышать, словно их ясно произнес чей-то голос. (…)

Такие слова, самого разного рода, могут быть от Бога, могут быть от беса, а могут быть и от воображения. Укажу, если смогу, с Божьей помощью, как отличить подлинное от ложного, как распознать опасность. Ведь многие, знающие молитвенную жизнь, и впрямь слышат эти слова, и я бы хотела, сестрицы, чтобы вы не думали, что ошиблись, если поверили им или не поверили себе, когда слышали – будь то утешение или предостережение – и решили, что вам примерещилось; все это не так важно. От одного я предостерегаю: даже если это от Бога, не думайте, что поэтому вы лучше других, ведь Спаситель, как мы знаем, много раз обращался к фарисеям. Главное – извлекать добро из этих слов; все же, что не согласно со Священным Писанием, - отвергайте, точно вы услышали это от самого дьявола. Даже когда такие слова - от воображения, их нужно отвергнуть как искушения против веры и всегда противиться им, чтобы не было каких последствий, и они забудутся сами по себе, ибо силы в них мало.

Вернемся к тому, о чем говорили сначала: приходят эти слова изнутри, сверху или извне – мы не можем решать, от Бога они или нет. Самые верные признаки, которыми можно тут руководиться, по-моему, вот такие: первый – это сила и власть, что они несут собою, то есть, сказано тебе – и делаешь. Объясню лучше: душа в смятении и горе, как описано выше, в помрачении и безутешности. А услышит «не печалься», и слова этого достаточно, чтобы мир сошел на нее, утешил, озарил, освободил от скорби, такой глубокой, что ей казалось, что весь свет и все ученые богословы, какие только есть, не убедили бы ее ободриться, ничего бы не добились, несмотря на все старания. Другая душа горюет и боится, ибо и духовник, и другие сказали, что ее прельстил бес. А услышит: «Это Я, не бойся» - и все меняется. Она исполнится великим утешением, и ей уже кажется, что никто не разубедит ее. (…)

Второй признак – великий покой в душе, и благоговейная, мирная собранность мыслей, и готовность славить Бога. О, Господи! Если слово, переданное Тобой одному из Твоих посланников (говорят, по крайней мере, в этой обители, слова произносит не Сам Господь, а какой-нибудь Его ангел), так сильно, какую же силу Ты дашь душе, если Ты соединен с ней любовью, а она с Тобою? (…)

Третий признак – слова остаются в памяти очень долго, а то и всегда. Так не случается, если что услышишь от других людей, даже очень стоящи и ученых, - то, что они скажут, не запечатлевается в памяти, а когда они пророчествуют о будущем, ты не уверен, что это исполниться, как бывает от слов свыше. Правда, если чему вроде трудно исполниться, поневоле в этом усомнишься, но в самой душе есть непоколебимая уверенность, хотя все как будто бы против того, что душа услышала. Проходят годы, а душа все думает, что Бог найдет какой-нибудь способ, неведомый людям, и, в конце концов, все исполнится; так и бывает. (…) В душе – сама не знаю, где – остается живая искра, и душа верит, что все сбудется, хотя все надежды и рухнули, а эта искра не гаснет, даже против желания самой души. И, в конце концов, как я уже говорила, слово Господне сбывается, и душа так радуется, так веселиться, что только и хочет славить Господа, гораздо больше – за то, что сказанное сбылось, чем из-за самого дела, даже если оно для нее очень важно.

(…) Когда слова – от воображения, то нет никакого из этих признаков: ни уверенности, ни мира, ни духовного утешения (…)

Беса надо опасаться больше. Если есть все указанные признаки, можно верить, что наитие – от Бога, но когда дело идет о важных решениях или о каких-нибудь людях, нельзя ни делать ничего, ни решать, без совета праведного, осмотрительного и ученого духовника, сколь ко бы ты не слышал, и как бы ни верил, что это - от Бога. Такова Его воля в этих случая, ибо Он сказал, что священник говорит от имени Его, а Священное Писание истинно, сомневаться в нем нельзя.

(…) Есть и еще способ, которым Бог говорит душе, и я считаю, что он уж точно подлинный, то есть не допускает сомнения. Это – умное видение, о котором речь пойдет позже. Оно проистекает в такой глубине души, духовный слух так ясно слышит слова, произносимые Господом, и так в тайне, что и восприятие, и действие, производимое видением, сообщают уверенность, что это не от беса. Видение это слишком действенно, чтобы в нем можно было усомниться; по крайней мере, можно верить, что оно не от воображения, и при благоразумии, быть спокойным вот по каким причинам: во-первых, слова очень четки, они столь ясны, что заметишь, если не достанет одного слога, даже если это было целое изречение. Все же порожденное воображением – не так ясно, слова не так отчетливы, словно их слышишь в полусне.

Вторая причина: часто душа ранее и не думала о том, что ей дано услышать, то есть слова приходят внезапно, и даже когда она беседует с другими. Порой они отвечают на промелькнувшую мысль, или на предыдущее размышление; но чаще относятся к вещам, не доходившим до сознания, или к тому, что будет или может быть. Поэтому здесь нет ни воображения, ни обмана, ведь душа никогда не желала и не знала того, что она услышала.

Третья причина: подлинное внушение, отдельными словами душа слышит, а слова, порожденные воображением, словно бы мало-помалу составляет сама, согласно тому, что она хочет услышать.

Четвертая причина: слова здесь сильно отличаются от обиходной речи, ибо одно слово выражает многое – то, что наш разум не смог бы составить с такой быстротой.

Пятая причина: одновременно со словами нам нередко удается понять гораздо больше того, что они значат, но я не смогу объяснить, как именно. (…) это превосходно и побуждает славить Бога. Случалось, что такие духовные наития повергали некоторых в большие сомнения, особенно же одну особу, но, наверное, - и других. Особа эта долго не могла успокоиться, хотя явления, посылаемые ей часто от Господа, были подвергнуты многим испытаниям. Сначала она больше всего опасалась, что это - от воображения. Легче понять, откуда все это, когда это от беса, хотя козни его столь многообразны, что он способен проявляться под видом ангела света; мне кажется, от может подделывать только четкость в словах, что убеждает нас, ибо так бывает, когда слова исходят от Духа Истины, но он не может подделывать действия, о которых я говорила, и в душе остается не мир и свет, а беспокойство и тревога. Он причинит лишь незначительный вред, а то и никакого, если душа смиренна и делает, что я казала, то есть воздерживается от действий, к которым эти внушения побуждают.

Когда душа получает дары и милости от Господа, ей надлежит обращать особое внимание на то, считает ли она себя лучше других или же от возвышенности услышанных ею утешений еще сильнее осознает свое недостоинство. Если не осознала, надо полагать, что дух этот – не от Бога. Когда милость исходит от Духа Истины, она больше смиряется, больше помнит о своих грехах и забывает о выгоде и пользе, а все ее стремления и вся память ищут лишь славы Божьей. (…)

Тем, кого Бог не ведет таким путем, покажется, что, быть может, душе лучше не слушать таких слов и, когда они звучат в ее глубине, отвлекаться, сколько может, а не обращать на них внимание. Тут отвечу, что это не возможно – я не о тех словах, что от воображения, ибо не желая их и не обращая на них внимания, душа спасается. А вот если слова идут от Бога, это средство не годится, ибо Дух остановит все остальные мысли, сосредотачивая внимание на том, что Он говорит. Мне кажется, да так оно и есть, - что с хорошим слухом легче не слышать, если кто кричит, чем не слышать здесь, так как там можно не обращать внимания или занять мысли чем-то другим, а тут это никак не возможно. Ведь душе не заткнуть уши, и не станет она думать ни о чем, кроме того, что ей говорят. (…) Итак, не слышать нельзя. Пускай же Господь дарует нам благодать, чтобы мы стремились лишь угодить Ему и отречься от себя, как я уже говорила. Аминь. И да будет Его воля, чтобы я растолковала вам, что хотела, и чтобы это принесло хоть какую-то пользу тому, кто будет одарен этими духовными милостями.

Взято звідси: http://www.obnovlenie.vrn.ru/Vnutrennij_Zamok.html

[kristik]

Не знаю чи це точно до теми про духовний блуд, мені здається, що так. Маю родичку (близька родина ), яка десь 4 роки назад захопилася (невідомо чим, як на мене) фільмом "секрет", водночас, різними психологічними (американськими і не тільки ) книжками, а далі пішло і поїхало: віра в реенкарнацію, магію чисел, імен, йога, медитації... і т.д., дойшло до того, що вірить, що хтось там прилетів з іншої планети і хоче завоювати землю, що скоро всіх нас примусово будуть чіпувати я так і не зрозуміла нащо.... можна продовжувати і продовжувати... і все це звучить як " брєд сумасшедшего" і трохи смішно, але мені чесно, бачачи і чуючи ту всю маячню плакати хочеться. Як людина ця родичка дуже добра і я б дуже хотіла їй пояснити, що є один Бог, що всім управляє... і ще злі духи (які й навіюють їй весь цей непотріб ), але не вмію, чесно,не вмію когось переконувати - не дав мені Бог таланту гарно говорити. Може хто порадить як поступити в такій ситуації. Не можу просто махнути рукою. Мені здається, що це так само залежність, як і наркоманія або алкоголізм, а може десь ще підступніша, бо з вигляду, ця людина здається цілком нормальною.

[Georgij]

.... але не вмію, чесно,не вмію когось переконувати - не дав мені Бог таланту гарно говорити. Може хто порадить як поступити в такій ситуації. Не можу просто махнути рукою. Мені здається, що це так само залежність, як і наркоманія або алкоголізм, а може десь ще підступніша, бо з вигляду, ця людина здається цілком нормальною.

Такі речі справді доводять до "духовного безладу"
Вживайте ту зброю, якою обдарував вас Бог, я думаю , а це так є - у вас велике і добре серце, ваша щира молитва принесе багато користі, і вас вбереже від порожнеч і безпорадності, і наведе на шлях істини родичку, вашими молитвами. Сила у безсиллі!