Носіть хрести...
Додано: 09 травня 2012, 23:18
Створюю цю тему, виходячи з якихось своїх особистих переживань на даному етапі, але, можливо, і колись для когось вона теж буде актуальна. Говоритимемо про хрести. Ті, які Господь кожному посилає, які кожен з нас несе, хтось дякує, хтось хотів би змінити...
Немає людини без хреста, а якщо нам і здається, що є, то ми просто його не бачимо. В цьому я свято переконана. Для мене питанням є, хто і як до нього ставиться, до свого хреста. Не без зусиль, не без падінь, але, буду щира, до свого хреста я звикла Більше того, я ним тепер просто дуже задоволена. Не знаю, чи міг би Господь дати мені ще більш вдалий хрест, як той, який у мене? Не уявляю себе з іншим, бо ми вже з моїм встигли злитись воєдино І тут проблема, як я для себе все далі з"ясовую, полягає у ставленні оточуючих до мого конформістського ставлення до своїх труднощів. Дивно звучить, чи не так? Тобто я з усіх сторін чую "Ти що, ану негайно щось роби, якби так всі думали, як ти, то б вже суспільство давним-давно деградувало!" Особливо від рідних, які для мене є дороговказом. Маю таку аргументацію: навіть, якщо я щось зроблю для змін, якийсь аспект налагодиться, зате в чомусь я абсолютно точно потерплю новий крах, бо за моїм переконанням не може бути хрест в людини відсутнім. Та прогалина, яка є, мене влаштовує, для чого мені її вирівнювати, утворюючи тим самим десь іншу прогалину, можливо глибшу і ширшу? Та ще й невідому. Є така приказка: "поміняти шило на мило". Як на мене, добре відображає описаний стан речей. З іншого боку рідні люди, маючі досвід і бажаючі добра спонукають до змін. Що ото вибрати? Послух чи власний хрест?
Немає людини без хреста, а якщо нам і здається, що є, то ми просто його не бачимо. В цьому я свято переконана. Для мене питанням є, хто і як до нього ставиться, до свого хреста. Не без зусиль, не без падінь, але, буду щира, до свого хреста я звикла Більше того, я ним тепер просто дуже задоволена. Не знаю, чи міг би Господь дати мені ще більш вдалий хрест, як той, який у мене? Не уявляю себе з іншим, бо ми вже з моїм встигли злитись воєдино І тут проблема, як я для себе все далі з"ясовую, полягає у ставленні оточуючих до мого конформістського ставлення до своїх труднощів. Дивно звучить, чи не так? Тобто я з усіх сторін чую "Ти що, ану негайно щось роби, якби так всі думали, як ти, то б вже суспільство давним-давно деградувало!" Особливо від рідних, які для мене є дороговказом. Маю таку аргументацію: навіть, якщо я щось зроблю для змін, якийсь аспект налагодиться, зате в чомусь я абсолютно точно потерплю новий крах, бо за моїм переконанням не може бути хрест в людини відсутнім. Та прогалина, яка є, мене влаштовує, для чого мені її вирівнювати, утворюючи тим самим десь іншу прогалину, можливо глибшу і ширшу? Та ще й невідому. Є така приказка: "поміняти шило на мило". Як на мене, добре відображає описаний стан речей. З іншого боку рідні люди, маючі досвід і бажаючі добра спонукають до змін. Що ото вибрати? Послух чи власний хрест?