Звідки ти знаєш, зі скількома тангалашками в цей час бореться сестра? Може, на неї напало п’ятдесят демонів, намагаючись перемогти, щоб ти потім сказала: “А, ось ти яка”. І коли побачать, що ти її осудила, то прийде вже п’ятсот демонів, щоб знову принизити її перед тобою, щоб ти засудила її ще більше. Наприклад, ти можеш сказати: “Сестро, не клади туди цю річ, її місце тут”. Наступного дня тангалашка може зробити так, що вона забуде, що ти їй говорила, і покладе річ на старе місце. Зробить ще щось не так, і ти почнеш подумки говорити: “Хіба вчора я їй не сказала, а сьогодні вона робить те ж саме! Ще й інше натворила!” Отут ти її осуджуєш і не можеш втриматися, щоб не сказати: “Сестро, хіба я тобі не казала не класти це туди? Це безладдя. Ти мене спокушаєш своєю поведінкою!” От і все: диявол зробив свою справу! Зробив так, що ти її осудила й зіпсувала з нею стосунки. А вона, не знаючи, що ти була винуватцем її неуважності, буде відчувати докори сумління за те, що довела тебе до збентеження, і впаде в печаль. Бачите, з яким лукавством працює тангалашка, а ми його слухаємо.
Коли я жив у монастирі Стоміон, дізнався, що одна з моїх однокласниць збилася з правильного шляху. Я молився, щоб Бог вселив їй думку прийти до мене в монастир. Я навіть виписав зі Святого Письма й святих отців деякі думки про покаяння. І ось одного разу вона прийшла. Ми поговорили, і мені здалося, що вона все зрозуміла. Вона стала часто приходити в монастир разом з дитиною, приносити свічки, олію, ладан для храму. Одного разу мої знайомі, прочани з Коніци, мені сказали: «Геронде, ця жінка лицемірить. Сюди приносить свічки й ладан, а в місті продовжує гуляти з офіцерами». Коли вона прийшла в монастир наступного разу, я став на неї кричати в храмі: “Іди звідси, ти засмерділа все навколо!..” Бідна жінка пішла в сльозах. Через якийсь час, я відчув сильну плотську боротьбу. “Що це? Ніколи зі мною не бувало таких спокус. Що відбувається?” Я не міг знайти причину. Молюся — не проходить. Я відправився на гору Гамілу. “Краще хай мене з’їдять ведмеді”, — думав я. Піднявся високо, але спокуса не проходила. На поясі в мене висіла маленька сокирка. Я її дістав і тричі вдарив по нозі в надії, що від болю спокуса мине. У черевик полилася кров, а спокуса не проходила. Раптом у мене в голові промайнула думка про ту жінку. Я згадав слова, які їй сказав. “Боже мій, — подумав я, — я лише трохи зазнав цієї пекельної муки, а вона живе з нею постійно!.. Боже, прости мене за те, що я її осудив”. І відразу відчув небесну прохолоду, боротьба минула. Бачиш, що робить осуд?
Якщо подумати реально, то за день 150 разів когось обговориш або на когось понарікаєш. А це, виявляється, має такі жахливі наслідки. Як із цим боротися на практиці? Особливо із роздратуванням, коли інші щось роблять на нашу думку не так?
, типа попрацював і пожинаю плоди решту життя . Скоріш навпаки, плоди гордості ( з всіма витікаючими ) пожинаєм гірко плачучи. Але Спаситель витре сльози якщо прийти до Нього. Треба просто Вірити, але нам " просто" не підходить.., бо надто просто щоб бути правдою. Бог Є Простота Незбагненності ).
