4. Про чесноти і пристрасті [1]
ПОДВИЖНИЦЬКІ НАСТАНОВИ СВЯТОГО ЄФРЕМА СИРІЙСЬКОГО
1. Оскільки людина має подвійну природу, тобто складається з душі й тіла, то треба знати, що й почуття вона має двоякі. Існує п'ять душевних почуттів і п'ять тілесних. Мудреці називають душевні почуття силами душі, до них належать: ум, розум (розмірковування), думка (смисл, розуміння), уява і відчуття (передчуття); а до тілесних чуттів належать: зір, нюх, слух, смак, дотик. Тому й постають двоякого роду чесноти і двоякого роду пороки. Кожній людині вкрай необхідно чітко знати, які чесноти належать до душевних, а які - до тілесних, а також які пристрасті є душевними, а які - тілесними.
Чесноти душевні
2. Є чотири основні душевні чесноти, а саме: мужність, розсудливість, невинність, справедливість. З них постають (народжуються) інші душевні чесноти: віра, надія, любов, молитовність, смирення, покора, великодушність, терпіння, доброта, лагідність, Богопізнання, недратівливість, простота, врівноваженість, нелицемірство, любов до правди, свобода, неосудження, співчутливість, милосердність, щедрість, шанобливість, благоговіння, жага майбутніх безсмертних благ, бажання Царства Божого, прагнення усиновлення, а також утриманість від звеличення, пихи, гордости, заздрощів, підступу і грошолюбства.
Чесноти тілесні
3. До тілесних чеснот, що стають справжньою зброєю чеснот і, якщо позбавлені будь-якого лицемірства і людиноугодництва, підносять їхнього власника до смиренности і безпристрасности, належать: стриманість, піст, голод, спрага, чування, всенічне стояння, коліноприклоніння, відмова від лазні, користування лише одним одягом, вживання сухої і грубої їжі в пізній час і в малій кількості, пиття самої лише води, спання на голій землі, вбогість, незахланність, виснаження, недумання про одіж, несамозакоханість, самота, безмовність, постійне перебування в келії, убозтво, вдоволення малим, мовчазність, праця власними руками, будь-яке терпіння і будь-який тілесний подвиг. Усі вони дуже важливі й корисні, коли тіло здорове і бентежать його плотські пристрасті. Коли ж воно немічне і, з Божою поміччю, здолало в собі пристрасті, вони не такі потрібні, бо все в людині звершує святе смирення й вдячність за все.
Пристрасті душевні
4. Душевні пристрасті такі: забуття, лінивство й незнання. Цими трьома пристрастями затьмарюється душевне око, і ум опановують інші пристрасті, а саме: безбожність, неправовір'я, тобто усілякі єресі, хула, дратівливість, гнів, досада, запеклість, людиноненависництво, злопам'ятність, наклеп, осуд, безпідставна туга, страх, боязкість, розбрат, ревнощі, заздрощі, марнославство, гордість, лицемірство, брехня, невір'я, нерозважливість, нерозбірливість, недалекоглядність, ненаситність, захланність, лінивство, вибагливість, пристрасність, прив'язаність до земного, нудьга, слабодухість, невдячність, нарікання, вихваляння, зарозумілість, гарячкуватість, чванливість, любов до влади, людиноугодництво, підступність, безсоромність, нечутливість, лестощі, скритність, глузливість, двоєдушність, готовість до гріха під впливом пристрасти, постійне мріяння про гріховне, розсіяність думок, самолюбство - матір усього злого, грошолюбство -корінь усіх пороків і пристрастей, зла вдача і лукавство.
Пристрасті тілесні
5. Тілесні пристрасті такі: черевоугодництво, ненаситність, розкіш, пияцтво, їдження крадькома, різноманітні сластолюбства, перелюб, розпуста, нечистота, кровозмішання, розтління дітей, скотоложство, злі пожадання і всілякі протиприродні й ганебні пристрасті; крадіж, святотатство, розбійництво, вбивство через заздрощі або нерозумний гнів, всіляке тілесне заспокоєння, догоджання плотським похотям, передовсім коли тіло здорове, чарування, ворожба, чаклування, віщування, франтівство, легковажність, пестощі, пристрасть до вбирання, намащення обличчя, блуд, гра в кості, пристрасна відданість мирським утіхам, життя задля догоджання плоті, яке ослаблює розум, заземлює його і робить скотоподібним, ніяк не дозволяючи підвести очі до Бога і чеснот. Коренем і першопричиною усього злого є сластолюбство, любов до слави і грошей, з яких постає все лихе.
6. Але людина не грішить жодним з цих гріхів, якщо спочатку, - каже мудрий серед подвижників Марко, - не переможуть її і не запанують над нею ці могутні велетні, тобто забуття, лінивство і незнання. Вони ж постають зі сластолюбного й спокійного життя, прив'язаности до людської слави й розваг. Першопричиною і найнегіднішою матір'ю усього цього є самолюбство, тобто бездумне прив'язання і пристрасна відданість тілові, розсіяність розуму разом з гострим лихослів'ям, усілякою розв'язаністю в розмовах і сміхом, які призводять до всього злого і до багатьох падінь.
7. Окрім того, треба знати: славолюбство, якщо переросло воно в справжню пристрасть, вельми різноманітне і многолике. Безліч принад спокушають душу, якщо вона не пильнує і не чуває перед Богом, не має в собі страху Господнього і любови Христової, не набуває чеснот. Бо звідусіль тисячі принад притягують до себе душевні очі; краса тіла, гроші, розкіш, слава, лінивство, гнів, посідання, любов до влади і набутків приносять нам на спокусу зваби, що мають світлий і приємний вигляд, аби принадити до себе тих, кого щось із того причарувало і хто не має в собі сильної любови до чеснот. Будь-який земний зв'язок, кожне прив'язання до якоїсь речі, якими б незначними вони не виглядали, викликає в того, хто пристрастився до них, задоволення і приємне відчуття, хоча й нерозумне і шкідливе. Душу, яка чогось дуже забажала, таке прив'язання настільки поневолює, що охоплений цією пристрастю, втративши щось улюблене, дратується, сумує, гнівається, стає злопам'ятним. А якщо крім пристрасти оволодіє людиною ще бодай невелика звичка, тоді - о, горе! - вона робить так, що той, кого полонила нерозумна пристрасть, віддається їй остаточно, бо вона нібито приносить йому задоволення.
8. Задоволення похоті, як сказано вище, - різноманітні й виявляються не лише в блуді та інших тілесних насолодах, але й в усіх інших пристрастях. Невинність полягає не тільки в тому, щоб утримуватись від розпусти і плотських утіх, а в звільненні від усіх пристрастей. Тому користолюбець, захланний, грошолюбець - далеко не невинний. Якщо когось полонить тілесна краса, то цього - гроші. Захланного тим більше не назвеш невинним, бо він не має нарівні з першим природної спонуки для своєї пристрасти, що походила б з природи людського єства. - І справедливо невмілим називають не того вершника, який не може загнуздати норовистого й гарячого коня, а того, що не може впоратись із конем сумирним і слухняним. З усього цього стає зрозуміло, що пристрасть до грошей шкідливіша за інші та ще й до того - протиприродна. Вона постає не з нашого єства, а зі спотворености нашої волі. Тому підвладний їй впадає у гріх, що не має прощення. Тож потрібно чітко усвідомити, що сластолюбство не зводиться до самих лише блуду й тілесних утіх, але наявне в усьому тому, що пристрасно любимо.
9. Щоб краще пізнати пристрасті, вважаємо за потрібне додати ще й таке.
Душа має три сили: мислительну, дратівливу й пожадливу.
Гріхи мислительної сили такі: невір'я, єресь, неблагорозумність, хула, нерозбірливість, невдячність і згода на гріхи, що походять від пристрастей у душі. Лікує і зціляє ці гріхи безумовна віра в Бога, істинні й непогрішимі догмати, постійне вивчання словес Духа, чиста молитва, безнастанна дяка Богові.
Гріхи сили роздратування такі: жорстокосердість, ненависть, неспівчутливість, злопам'ятність, заздрість, вбивство і постійне думання про щось подібне. Лікує і зціляє ці гріхи любов до всіх людей, до братів, співчутливість, лагідність, терпеливість і доброта.
До гріхів сили пожадань належать: черевоугодництво, ненаситність, пияцтво, блуд, перелюб, нечистота, розпуста, захланність, жадоба пустої слави, золота, багатства і плотських утіх. Лікує і зціляє ці гріхи піст, стриманість, терпіння, убозтво, милостиня на бідних, стремління до майбутніх небесних благ, бажання Царства Божого, прагнення усиновлення.
10. Скажу тепер і про пристрасні помисли, які причетні до втілення усіх гріхів.
Усіх грішних помислів є вісім: черевоугодництво, блуд, грошолюбство, гнів, печаль, нудьга, марнославство, гордість. Не в нашій волі, щоб ці помисли бентежили чи не бентежили нас, але від нашої волі залежить, - прийняти їх чи відкинути, потурати їм чи протистояти.
Одна річ - спокуса, інша - здруження з нею, ще інша - пристрасть, ще інша - боротьба, ще інша -полонення (всі вони наближають до гріха і уподібнюються до нього); ще інша - зволення, інша - сваволя.
Спокуса - це просте нашіптування ворога вчинити те й те, як ворог казав Христу Богові нашому: Звели, щоб це каміння та й стало хлібом (Мт. 4:3), і вона, як сказано, не від нашої волі залежить.
Здруження зі спокусою - це вже прийняття помислу, який навіює нам ворог, розмірковування над ним і єднання з ним у приємній бесіді, що відбувається вже з нашої волі.
Пристрасть постає внаслідок здруження з помислом, який навіює ворог, постійного про те думання і мріяння.
Боротьба - взаємоопір між помислом і розумом, що схиляється або до знищення пристрасті в помислі, або до згоди на пристрасний помисел, як говорить Апостол: Тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла (Гал. 5:17).
Полонення є примусовим, невільним захопленням серця, в якому взяли гору упередженість і тривала звичка.
Зволення - це згода подумки на пристрасть, а сваволя - сама дія після зволення на пристрасний помисел.
11. Хто своїм спротивом і твердістю від самого початку відкидає від себе перше, тобто спокусу, той водночас відсікає і все інше.
Черевоугодництво винищується стриманістю, блуд - Божественною любов'ю і прагненням небесного, грошолюбство - співчуттям до бідних, гнів -добросердям і любов'ю до всіх, мирська печаль -духовною радістю, нудьга - терпінням, твердістю і вдячністю за все Богові, марнославство - таємною доброчинністю і постійною молитвою зі скрухою серця, гордість - не осудженням і не пониженням інших (як поводився зухвалий фарисей), а, навпаки, уважанням себе найменшим з усіх.
Так ум, звільняючись від усіх названих пристрастей і вознісшись до Бога, ще тут починає жити блаженним життям, прийнявши задаток Святого Духа. А коли відходить звідси, то безстрасно і з правдивим знанням постає у світлі Святої Тройці разом з Божественними Ангелами, сяючи на вічні віки.
12. Душа, як було сказано вище, містить у собі три сили: мислительну, дратівливу і пожадливу. Якщо в дратівливості присутня любов до людей, а в пожаданні - чистота і невинність, то помисел буде світлим. Однак якщо в дратівливості має місце ненависть до людей, а в пожаданні - розпуста, такий помисел - темний.
Розум, що приборкав пристрасті, є здоровим, невинним і світлим, духовно споглядає співвідносний Божих сотворінь та підноситься до Пресвятої і Блаженної Тройці.
Подібно й дратівливість тоді буває природною, коли любить усіх людей, нікому не дорікає і не пам'ятає зла.
І пожадливість буває згідною з природою, коли стриманістю, смиренномудрістю, убозтвом умертвить пристрасті, тобто плотські задоволення, та бажання вигод й минущої слави; бо пожадливість має троякі стремління: або до плотських утіх, або до марнославства, або до збагачення. Такі стремління суперечать розумові, тому в пожадливості занедбується Бог і Його заповіді, тратиться власна людська гідність, постає жорстокість до ближнього, - помисел затьмарюється і не дає змоги підвести очі до істини.
А хто здобув вищий спосіб думання, той ще тут закуштує Царства Небесного. Він заживе щасливо, очікуючи блаженства, приготованого для тих, що люблять Господа, Якого, дай Боже, сподобитися з благодаті Христової і нам, негідним.
13. Варто знати, що неможливо досягнути досконалости в будь-якій чесноті тому, хто протягом усього життя невтомною, сумлінною і дбайливою працею не прагне її. Йдеться про милостиню, молитву, любов та про будь-яку іншу з основних чеснот - мужність, розважливість, невинність і справедливість. У безнастанній праці плекаючи чесноти, треба остерігатися, щоб не применшити і зовсім не знищити їхньої вартости і значення, опускаючись до низьких цілей, вдаючись до людиноугодництва, пустої слави тощо. Вправлятися у чеснотах треба завжди з розсудливістю, яка вища над усі чесноти, - начебто якась цариця і чеснота чеснот.
14. Усім, що бажають досягти успіху в чеснотах і намагаються втікати від гріха, вельми потрібно знати й таке: оскільки душа незрівнянно вища за тіло, остільки й душевні чесноти вищі за чесноти тілесні; так само й душевні пороки тяжчі й згубніші від тілесних як за своєю дією, так і за покаранням, що за них накладається. Не знаю чому, але багато хто цього не розуміє. Пиятики, блуду, крадіжки і подібних до них пороків вони остерігаються, бояться і уникають; але байдужі до гріхів набагато тяжчих - душевних: заздрости, злопам'ятства, зарозумілости, лукавства і кореня усього злого -грошолюбства, а також багатьох інших подібних до них пороків.
--------------------------------------------------------------------------------
[1] (Том III, с. 619-634) Для тих, що вирішили бути благоугодними Богові, головним є очищення серця в боротьбі з пристрастями. Тим, що цього забажали, треба знати, що є в нас доброго і злого, щоб одне плекати, а інше поборювати й викорінювати. Святий Єфрем говорить про це в 122 Слові (Прим. Теофана Затворника).
А... як там в Марка "... хто скаже горі цій: Порушся та й кинься до моря, і не матиме сумніву в серці ..." Думаю, аскеза - це саме про це: про працю Господеві незалежно від своїх слабостей, сумнівів, про вольовий акт, імператив собі самому "довіряй Богові" 
І Він зробив 
Тобто - так: чіткіше аскет "чує Його голос", але, і це важиво, Бог Вислуховує молитву свого Подвижника. 
