Офіційний форум Української Греко-Католицької Церкви

Зазвичай ми користуємося фактично одним поняттям, на означення якого використовуємо кілька синонімів: совість, сумління... Ми звіряємось на нього, коли вирішуємо сповідатись нам чи ні і з чого сповідатись, але нащо б тоді би існували оті жовті маленькі книжечки і взагалі об'явлення в Ісусі Христі?

Справа в тому, що я б розрізнив тут аж три різних поняття:

Голос перший: "Почуття вини". Походить з неадекватного виховного процесу, в якому часто застосовувалися маніпуляції з боку батьків із застосуванням почуття вини. Згодом цей процес заходить у підсвідомість і або служить нам індикатором, що ми робимо щось не так у цілком своїй, як правило, дріб'язковій системі цінностей, або внутрішнім механізмом примусу до добрих діл, що тільки нарощує внутрішнє напруження і незадоволення.
Чи ж не доводилося Вам відчувати сильну вину, за якусь, якщо подумати, дурницю і натомість майже ніякої вини не відчувати за скоєння тяжкого гріха? Або роблячи комусь добро тільки внутрішньо дратувались? Щось тут не грає, чи не так?

Голос другий: "Суспільне сумління" або "Голос більшості". Тиск суспільної думки буває настільки великий, що згідливість з нею може хибно переживатись, як свобода. Ті пересічні переконання, які у суспільстві прийнято вважати нормою мають набагато більше шансів і у Вашій свідомості окреслитись, як "правильні" і "добрі", на відміну від речей, які суспільство поточно відкидає. Аборт, наприклад, це звичайне дуже жорстоке убивство, але така форма вбивства чомусь хоч-не-хоч, а тяжіє сприйматися набагато м'якше, ніж факт розчленування заживо щойнонародженого немовляти; статеве співжиття до Шлюбу, брання криволежачих речей, давання хабарів і т.д. Натомість, наприклад, з оцінкою навмисного вбивства чи згвалтування ніби все +- ок. Не дивно? Не помічали?

Голос третій: "Власне совість" або дослівно "Співвість". Власне совістю можна назвати тільки голос, який співзвучний Євангелії (Благій вісті) Ісуса Христа. Апостол Павло, звичайно, згадує про людей-поган, які з природи виконують те, що законне, проте пересічній особистості перші два голоси + намови демонів настільки затуманюють природній внутрішній Божий голос, що без об'явлення Євангелії вони в свому житті взагалі не здатні об'єктивно розрізняти добро і зло. То що ж робити, якщо наш внутрішній інструмент так фальшиво звучить? Очевидно, слухати, як звучить Євангелія і настроювати, щоб усередині звучало так само, а противні голоси вчитися розрізняти і глушити, як шуми. Отже, якщо звучання Євангелії, потрапивши до Вас у нутро, буде відлунювати чисто і незмінно, то це і буде той справжній голос совісті, на який можна звірятись у духовному житті.

Помітила таку річ, що часом в тому, що інші називають гріхом, я не бачу проблеми. І навпаки - вважаю щось гріхом (або хоча б близьким до того), хоч більшість (з практикуючих християн) це гріхом не вважають. Якщо перше ще може бути наслідком "другого голосу" , то друге тоді що? Не думаю, що всі неправі, одна я знаю правду
Питання: як розпізнати Божу волю? Виховати сумління, яке би було сторожем моєї душі?

ShMariam писав:Питання: як розпізнати Божу волю?

Читав у якійсь релігійній книжці, що коли немає поблизу духівника, а не знаєш як вчинити, то, якщо підійти до того з покорою, без гордості, то можна спитатися у будь-якої людини, навіть поганина. Це і буде відповіддю на твій сумнів. Ну напевно це стосується не дуже важливих речей.

andrivovk писав:

ShMariam писав:Питання: як розпізнати Божу волю?

Читав у якійсь релігійній книжці, що коли немає поблизу духівника, а не знаєш як вчинити, то, якщо підійти до того з покорою, без гордості, то можна спитатися у будь-якої людини, навіть поганина. Це і буде відповіддю на твій сумнів. Ну напевно це стосується не дуже важливих речей.

Боюся, тут буде щось подібне до осудженого методу який пропонували, якщо не помиляюся, догналівці: відкрити Біблію на будь-якій сторінці і прочитати перше, що побачиш. Нмд, попахує магізмом. Як гадаєте? Бо чому Господь повинен мені дати відповідь вже і у визначений мною спосіб?

Осуджені - то осуджені, але саме таким методом класично послуговуються правовірні католицькі харизмати.
Осудженими були і Т-подібний хрест, який свого часу пропагували Свідки Єгови, і неканонічні зображення Пресвятої Тройці, які прямо порушують Божий Закон, але подивіться, скільки таких зображень по наших православних храмах і хрестів у них, а також на шиях вірних!

Чи ж не про цей феномен я говорю у трьох голосах: коли єресь десь ззовні, її легко розрізнити і відкинути, а коли безпосередньо у Церкві щось таке шириться, то нехай так буде, бо ж у Церкві не можуть ширитися єресі, тим більше, що багатьом вірним це не викликає заперечень.
Тут однозначно працює саме суспільне сумління за принципом: "суспільству (нехай і церковному) це нормально - значить і мені це нормально" без огляду на істинність.

Тома писав:Осуджені - то осуджені, але саме таким методом класично послуговуються правовірні католицькі харизмати.

Так розумію, через те, що той спосіб описаний в Діяннях, 1:23-26? Але одна справа тоді, очевидно, за натхненням Святого Духа (хоч то було до П'ятидесятниці), інша справа - зараз.