Офіційний форум Української Греко-Католицької Церкви

Колись читала про т.зв. комплекс грішності, що це дуже корисна штука, вияв покори і що всі святі його мали. Йдеться про те, що людина вважає себе дуже грішною, хоча, якщо подивитися збоку , веде праведне життя.

А недавно прочитала статтю однієї жінки, яка все життя мала комплекс повноти. Вона писала, як будучи дуже гарною, стрункою дівчиною (були фотографії ) через цей комплекс (так, в даному випадку це був точно комплекс ) стала реально повною, бо все життя жила з думкою, що вона "товстуха". Коротше кажучи, думки матеріалізувалися. Вже давно переконалася, що людина підсвідомо стає тією, якою її вважають інші і вона сама... Будеш називати дитину дурною - точно розумною не стане, якщо вдасться переконати.

Отож чи такий вже корисний комплекс грішності? Чи не призводить він до поведінки: "а я і так грішна, все життя грішна, то одним гріхом більше, одним менше... Головне, що свою грішність визнаю" Чи не має сприйматися гріх, як щось НЕНОРМАЛЬНЕ, що викликає сором? Я от, скільки знаю про дівчат з комплексом повноти, але не дуже чую про комплекс "непривабливості", бо підсвідомо відчувається, що про непривабливість в принципі говорити не варто (хіба про окремі її "складові"), бо це надто... боляче, те, що в принципі прийняти майже не можливо....

Чула на цю тему думку одного священика, він сказав, що є два дуже згубні для будь-якої людини стани. Перший - це коли людина думає, що веде праведне життя, що їй немає з чого сповідатися, а други - це коли думає, що цілком втрачена через власну грішність і як наслідок нічого не варта. Думаю, комплекс грішності - це другий варіант, хоча обоє мені видаються диявольським способом знищити людину. Як на мене, комплекс грішності, як і праведності, відбирає в людини стимул змагати до святості.

Just_me писав:Чула на цю тему думку одного священика, він сказав, що є два дуже згубні для бідь-якої людини стани. Перший - це коли людина думає, що веде праведне життя, що їй немає з чого сповідатися, а други - це коли думає, що цілком втрачена через власну грішність і як наслідок нічого не варта. Думаю, комплекс грішності - це другий варіант, хоча обоє мені видаються диявольським способом знищити людину. Як на мене, комплекс грішності, як і праведності, відбирає в людини стимул змагати до святості.

Та ні, я не про це... Комплекс грішності - коли людина зосереджена на своїй грішності (гріхах) (не будучи аж такою грішною на відміну від інших) , але при тому не втрачає надії на Боже милосердя.

А той священик говорив про гріхи проти Святого Духа - безнадії на Боже милосердя і надмірної надії на Боже милосердя.

Ну в такому випадку я б не називала це коплексом. Та й до того ж, якось не в"яжеться мені в голові поєднання зосередження на гріхах і веселості. Святий в моєму розумінні має бути веселим, а як він лише думає про гріхи, то де ж тут радість?

Just_me писав:Ну в такому випадку я б не називала це коплексом. Та й до того ж, якось не в"яжеться мені в голові поєднання зосередження на гріхах і веселості. Святий в моєму розумінні має бути веселим, а як він лише думає про гріхи, то де ж тут радість?

Та власне... Чим людина ближче до Бога, тим більше бачить свою грішність (як у дзеркалі). Але тоді виходить, ми (не святі) насільки погано її відчуваємо?

А комплексом я назвала (і не лише я - в тій статті теж) на зразок сучасних комплексів: коли людина свята називає себе грішною, подібно як стрункий називає себе повним.

Та й не розумію слів молитви "...прийшов на світ грішників спасти, з яких перший я". Та ж на світі точно є люди більше грішні, ніж я.

Just_me писав:

ShMariam писав:Ну в такому випадку я б не називала це коплексом. Та й до того ж, якось не в"яжеться мені в голові поєднання зосередження на гріхах і веселості. Святий в моєму розумінні має бути веселим, а як він лише думає про гріхи, то де ж тут радість?

Та власне... Чим людина ближче до Бога, тим більше бачить свою грішність (як у дзеркалі). Але тоді виходить, ми (не святі) насільки погано її відчуваємо?

Угу, ось і прекрасна нагода для упокорення

ShMariam писав:Та й не розумію слів молитви "...прийшов на світ грішників спасти, з яких перший я". Та ж на світі точно є люди більше грішні, ніж я.

Слова ці, думаю, взяті ось звідки:

15 Вірне це слово й повного довір'я гідне, що Христос Ісус прийшов у світ, щоб спасти грішних, з яких я - перший. 16 Але я був на те помилуваний, щоб Ісус Христос на мені першім показав усю свою довготерпеливість, на приклад тим, що мають увірувати в нього на вічне життя. Тим. 1. 15 - 16

Тому, якщо ап. Павло, будучи святим, називає себе першим, то хто я такий, щоб себе не називати(хоч гордість і не дає, чесно кажучи). А чого перший - ну бо якби не було інших грішників на землі, то мій гріх все ж би Ісуса засудив і вбив. Мені це дозволили зрозуміти роздуми над судом над Христом, хресною дорогою і розп"яттям. Скільки там різних персонажів, які спричиняються до того смертного засуду - і Юда, який за гріш продає Бога, і горді, самозакохані фарисеї з садукеями, і боягуз/байдужий Пилат, який хоче спасти власну шкуру коштом інших людей, і бездумний народ, який йде за голосом своїх проводирів, і солдати, які насолоджуються приниженням іншого. Якщо подумати, кожен раз бачу себе іншим персонажем(в залежності від гріха), треба тільки трохи порозмислити і напружити уяву. А й зрештою кожен гріх(особливо тяжкий) стремить до повного відкинення Бога аж до його вбивства(бо Бог - один, іншого немає, тому той, хто хоче бути Богом, не потерпить реального Бога і, відповідно, хоче його усунути). І навіть це Господь дозволив, аби забезпечити вільний вибір людини. Тому праві святі, бо, бачачи Божу доброту, бачать чітко до чого стремить їх серце, і від чого його рятує Божа благодать. Тому і рахують себе великими грішниками.

ShMariam писав:Та й не розумію слів молитви "...прийшов на світ грішників спасти, з яких перший я". Та ж на світі точно є люди більше грішні, ніж я.

мені подобається, як у К.Льюіса:

" Многие из нас производят впечатление очень милых, славных людей. Но на деле, возможно, мы приносим лишь незначительную часть той пользы, которую могли бы принести, принимая во внимание нашу хорошую наследственность и отличное воспитание. Поэтому в действительности мы хуже, чем те, кого сами считаем злодеями."

Міра писав:мені подобається, як у К.Льюіса:

" Многие из нас производят впечатление очень милых, славных людей. Но на деле, возможно, мы приносим лишь незначительную часть той пользы, которую могли бы принести, принимая во внимание нашу хорошую наследственность и отличное воспитание.

Правда

Міра писав:

...Поэтому в действительности мы хуже, чем те, кого сами считаем злодеями."

А от тут не бачу логіки.

ShMariam писав:

Міра писав:

...Поэтому в действительности мы хуже, чем те, кого сами считаем злодеями."

А от тут не бачу логіки.

а за що Господар покарав раба, якому Дав один талант?
думаю - щось із тої логіки

...Поэтому в действительности мы хуже, чем те, кого сами считаем злодеями."
А от тут не бачу логіки.

Я би просто не порівнювала себе з іншими. Звідки я знаю, що там в злодія в середині робиться? Тільки Бог бачить.
Тому й слова -" грішників спасти, з яких перша я" розумію так - я не знаю, що там в інших людей, я себе бачу зсередини, тому біжу -перша, щоб покаятись...

Читаю зараз як раз до теми, цікаво...

Всякий раз, когда возникает ощущение, что наша религиозная жизнь делает нас лучше других, мы можем быть уверены, что ощущение это не от Бога, а от дьявола. Вы можете быть уверены, что Бог действительно присутствует в вашей жизни только тогда, когда либо совсем забываете о себе, либо видите себя незначительным и нечистым. Лучше совсем забыть о себе.

Не думайте, что настоящее смирение -- вкрадчивость и елейность, нарочитое подчеркивание собственного ничтожества. Встретив действительно смиренного человека, вы, скорее всего, подумаете, что он веселый, умный парень, который проявил неподдельный интерес к тому, что вы говорили ему. А если он не понравится вам, то, наверное, потому, что вы ощутите укол зависти к человеку, который способен так легко и радостно воспринимать жизнь. Он не думает о своем смирении; он вообще не думает о себе.

"Просто християнство" К.Льюїс

Нє, ну знаєте... Я то ніби й можу прийняти розумом, але відчути серцем - ніяк.

Розумію, що таке смирення: коли, навіть знаючи, що зробив багато, бачиш скільки ще бракує, або недоліки. А тут... Бракує бачення того, що є святістю, МОїМ шляхом до Бога. Дуууже розпливчасто - не підходить.

ShMariam писав:Нє, ну знаєте... Я то ніби й можу прийняти розумом, але відчути серцем - ніяк.

Знаю по собі, про що говорите, бо відчуваю щось подібне. Але чогось мені думається, що треба бодай того спізнання розумом триматися, і просити про те, щоб смирення оселилося в серці. Довгий це процес, дай Господи, щоб ще на цьому світі якісь позитивні результати в ньому осягнути.

До речі, пам"ятаю, що під час посту, коли молився молитву св. Єфрема, то якось воно все краще виглядало, принаймні поривів до гордості було менше, а з другої сторони бачення власної грішності - більше. Але це було важко, точно знаю.