Пожертви на церкву: обов"язок чи ні?

Прощі, відпусти, милостиня, піст, сімейне життя, питання етики та моралі... Усе, що стосується повсякденного життя кожного християнина

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor

Аватар користувача
o.Mykil
старець
старець
Повідомлень: 3456
З нами з: 11 вересня 2008, 10:57
Звідки: Galicia
Контактна інформація:

Повідомлення o.Mykil » 15 вересня 2009, 17:00

Ainalain писав:Священнику нічого з неба не падає. Він реально повине утримати себе та свою сімю! Хто біля чого служить той повинен отримувати належну платню. Несудіть і небудете суджені!


Тут, здається, йде мова про необхідність десятини найперше...
Посадім любові квіти
На життєвій ниві:
Хоче всіх Господь зустріти
На шляху правдивім!

Аватар користувача
прочанка
старець
старець
Повідомлень: 1692
З нами з: 18 червня 2009, 15:09
Звідки: Львів

Повідомлення прочанка » 16 вересня 2009, 08:24

Якби наша держава взяла церкву під своє крило, в доброму розумінні цього слова, то проблема вирішилась сама собою. Адже працюючі громадяни віддають щомісячно не десятину, а третину своїх доходів державі. Ми утримуємо пенсіонерів сьогоднішніх, а не відкладаємо собі на старість( як то нам розповідають), фонд безробіття, профспілку( яка не дуже переймається нашими проблемами), на соц. забезпечення.
я веду до того, що із цих грошей можна виділати кошти( як для бюджетників) і для священиків. А пожертви, які складають люди йшли на благодійні цілі чи ті, в яких має нагальну потребу парохія.
Не бійтеся!

Sotnik
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 156
З нами з: 04 січня 2009, 02:06
Звідки: Катеринослав
Контактна інформація:

Повідомлення Sotnik » 19 вересня 2009, 22:55

[quote]прочанка написала: "Якби наша держава взяла церкву під своє крило..."[/quote]

Питання взаємовідносин між Церквою і державою дуже актуальне і, на цей час, ще не до кінця усвідомлене християнами. І для Західної, і для Східної Церков історія цих взаємовідносин дуже болюча. Але Східна (Православна) Церква у цьому питанні має суттєві переваги, бо політика Католицької Церкви після розділення зазнала повної поразки. Маю на увазі дії Католицької Церкви, спрямовані на підкорення держав світу своїй політичній владі.
Але це тема окремої гілки форуму...

ljubomyr_ps
старець
старець
Повідомлень: 506
З нами з: 27 жовтня 2008, 20:14
Звідки: Місто на кордоні

Повідомлення ljubomyr_ps » 21 вересня 2009, 20:56

Sotnik писав: Але Східна (Православна) Церква у цьому питанні має суттєві переваги, бо політика Католицької Церкви після розділення зазнала повної поразки. Маю на увазі дії Католицької Церкви, спрямовані на підкорення держав світу своїй політичній владі.
Але це тема окремої гілки форуму...

Які суттеві переваги має Православна церква ми наглядно бачимо у московському православі в питанні "життя церкви під теплими крильцями держави" - то вже не церква, а додаток до "політичного маніпулювання і впливу нечистих на руку політиків так звана "політична проституція" - не доведи Боже, щоб і в Україні таке сталось. Церква має бути відокремлена від держави: кесареві - кесареве, а Богові - Боже!
Ну а це вже повна бздура Ваш вислів, що дії Католицької Церкви, спрямовані на підкорення держав світу своїй політичній владі. Може це й було в середньовіччі але не зараз. Правда для московського православя, як невідємного інструменту великодержавної імперської політики кремля цей віслів як ніколи актуальний. Так що ви шановний тут попутали Католицизм з Московським православям.
Життя таке коротке - поспішаймо творити добро!

ljubomyr_ps
старець
старець
Повідомлень: 506
З нами з: 27 жовтня 2008, 20:14
Звідки: Місто на кордоні

Повідомлення ljubomyr_ps » 21 вересня 2009, 21:17

Ось і свіженька інформація для роздумів по даній темі щодо наших незєднаних братів православних в Україні:
http://pravda.com.ua/news/2009/9/21/101914.htm

До прикладу, як і за кого агітують в Почаївській лаврі та й в загалі батюшки з московського патріархату (не повертаєтьсчя язик сказати української церкви) всі добре знаєть.
Життя таке коротке - поспішаймо творити добро!

Аватар користувача
o.Mykil
старець
старець
Повідомлень: 3456
З нами з: 11 вересня 2008, 10:57
Звідки: Galicia
Контактна інформація:

Повідомлення o.Mykil » 22 вересня 2009, 09:02

Тримайтеся в цій літургійній рубриці теми про ДЕСЯТИНУ!
Посадім любові квіти
На життєвій ниві:
Хоче всіх Господь зустріти
На шляху правдивім!

Аватар користувача
Olya
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 385
З нами з: 25 лютого 2009, 08:50
Звідки: м.Івано-Франківськ

Повідомлення Olya » 22 вересня 2009, 10:18

Я знаю по свому досвіді, як важко віддати десятину з зарплати. :oops: При теперішній кризі все знаходяться, якісь діри. Але я собі постановила віддавати церкві 10% свого прибутку. В мене зарплатня від виробітку. і я замітила, що коли одержую більше грошей (той десятина виходить більша), тоді я змушена в той же день віднести 10% до церкви, бо до наступного дня як почну думати куди я ті гроші маю витратити, той десятини вже не виходить. :(
Востаннє редагувалось 22 вересня 2009, 12:04 користувачем Olya, всього редагувалось 1 раз.
Розум людини обдумує путь її, але кроки її наставляє Господь.(Прип. Соломона 16:9)
Все буде добре!!!

Аватар користувача
Олюнька
старець
старець
Повідомлень: 1445
З нами з: 23 січня 2008, 10:42
Звідки: Львів
Контактна інформація:

Повідомлення Олюнька » 22 вересня 2009, 10:31

Як на мене, віддати 10% грішми - це найлегше. Набагато важче дати Богові хоча б 10% свого життя.
Моє шанування! Ваша с. Катерина, МНІ

Аватар користувача
Olya
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 385
З нами з: 25 лютого 2009, 08:50
Звідки: м.Івано-Франківськ

Повідомлення Olya » 22 вересня 2009, 12:03

Я згідна з вами, що відкупитися від Бога не можна і десятина це мала частина того, що ми можемо дати, але потрібно з чогось починати.
Молитва, піст ,милостиня і добрі справи повинні супроводжувати нас у житті. Та на потреби церкви, на її відбудову чи ремонт також потрібно жертвувати.
Та це лише моя думка.
Розум людини обдумує путь її, але кроки її наставляє Господь.(Прип. Соломона 16:9)
Все буде добре!!!

Мaлuй
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 350
З нами з: 13 лютого 2009, 17:41

Повідомлення Мaлuй » 22 вересня 2009, 12:08

Олюнька писав:Як на мене, віддати 10% грішми - це найлегше. Набагато важче дати Богові хоча б 10% свого життя.

най буде так, але саме з найлегшого треба починати. Якщо людина не здатна віддати те, що належить Богові (десятину), то як можна очікувати, що вона (людина) зможе віддати щось із свого життя.

Аватар користувача
Олюнька
старець
старець
Повідомлень: 1445
З нами з: 23 січня 2008, 10:42
Звідки: Львів
Контактна інформація:

Повідомлення Олюнька » 22 вересня 2009, 12:19

Мaлuй писав:най буде так, але саме з найлегшого треба починати. Якщо людина не здатна віддати те, що належить Богові (десятину), то як можна очікувати, що вона (людина) зможе віддати щось із свого життя.


Я і не кажу, що це варто пропустити, тільки намагаюсь розширити тему :)
Моє шанування! Ваша с. Катерина, МНІ

Аватар користувача
o.Mykil
старець
старець
Повідомлень: 3456
З нами з: 11 вересня 2008, 10:57
Звідки: Galicia
Контактна інформація:

Re: Десятина

Повідомлення o.Mykil » 12 серпня 2010, 22:00

В Католицькій Церкві нема, отже, необхідності в постійному даванні десятини. Це принцип старозавітній. Його підхопили в наш час переважно протестантські кола. Маємо добровільні пожертви відповідно до своїх матеріальних можливостей. :)
Посадім любові квіти
На життєвій ниві:
Хоче всіх Господь зустріти
На шляху правдивім!

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Десятина

Повідомлення о.Олег » 13 серпня 2010, 06:16

o.Mykil писав:В Католицькій Церкві нема, отже, необхідності в постійному даванні десятини...

тобто - КЦ не вимагає давання десятини, але... чи так не мало б бути?
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
o.Mykil
старець
старець
Повідомлень: 3456
З нами з: 11 вересня 2008, 10:57
Звідки: Galicia
Контактна інформація:

Re: Десятина

Повідомлення o.Mykil » 13 серпня 2010, 06:58

ДЕСЯТИНА ДЛЯ «ПАСТОРА» ВСЕЯ УКРАИНЫ http://www.risu.org.ua/ua/index/monitor ... gest/34193
Посадім любові квіти
На життєвій ниві:
Хоче всіх Господь зустріти
На шляху правдивім!

Аватар користувача
прочанка
старець
старець
Повідомлень: 1692
З нами з: 18 червня 2009, 15:09
Звідки: Львів

Re: Десятина

Повідомлення прочанка » 15 серпня 2010, 19:29

:( колись схожу істрія розповідав отець Василь Прийма у Люрді, коли віряни в діяспорі, довідавшись, що їхні імена увіковічать, щедро розкошелились на пожертву для побудови храму УГКЦ у Люрді.
Щось схоже сталось і в нашому храмі. Отці оголошують, що хрести на куполах новозбудованої церкви будуть мати таблички з іменами жертводавців і їх освячуватиме владика. Гроші на хрести за тиждень з"явилися.
Люди! Нам треба слави від людей чи Бога? Коли є потреба у безіменній пожертві( не десятині, а хто скільки може), то виникає проблема, а якщо "з помпою" -то прошу дуже - Є МЕЦЕНАТИ!
Сумно...
Не бійтеся!

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Десятина

Повідомлення Michail » 03 листопада 2010, 15:41

"А в нас ніхто нікого не силує, бо є люди із різними фінансовими можливостями, але люди самі відкликаються, бо йде будова храму, яка потребує великих затрат."

Правильно. Ніхто нікого не повине силувати! Але служити десятиною добровільно - благословенна справа!
А ще якби в першу чергу гроші йшли на поширеня Слова Божого і дияконію (соціальне служіня Церкви), а вже потім на будівлю храму (адже апостолии вважали достойним взагалі в хатах молитись), ото було б взагалі по волі Божій.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Десятина

Повідомлення о.Олег » 03 листопада 2010, 18:28

Michail писав:"А в нас ніхто нікого не силує, бо є люди із різними фінансовими можливостями, але люди самі відкликаються, бо йде будова храму, яка потребує великих затрат."

Правильно. Ніхто нікого не повине силувати! Але служити десятиною добровільно - благословенна справа!
А ще якби в першу чергу гроші йшли на поширеня Слова Божого і дияконію (соціальне служіня Церкви), а вже потім на будівлю храму (адже апостолии вважали достойним взагалі в хатах молитись), ото було б взагалі по волі Божій.

може все і так, але кого Ви цитуєте? Дуже прошу не перекопіпейджувати, а натискати "цитата" - з'явиться табличка тексту з іменем автора, що в Вашому дописі буде виглядати "такий-то написав"
Дуже прошу - навчіться. Це не складно. А пошук автора Вашої цитати - це складно і довго. Спробуйте відредагувати свій допис. Будь-ласка :(
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re:

Повідомлення Michail » 04 листопада 2010, 13:45

прочанка писав: А в нас ніхто нікого не силує, бо є люди із різними фінансовими можливостями, але люди самі відкликаються, бо йде будова храму, яка потребує великих затрат. Спеціальні збірки ніхто не проводить, хіба під час Різдвянниці, бо наші отці за кроплення чи коляду гроші собі не беруть. Коли наші парохіями мають особисті проблеми, отець просит людей провести особисту збірку для тої чи іншої людини, відкликаються, бо такі б біди краще минали всіх. Священики просять підтримати й будову патріаршого Храму у Києві( цеглинки чи благодійний концерт), люди скидуються і купують!


Я цитував звідси. Вибачте знову...

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re:

Повідомлення Michail » 09 лютого 2011, 15:36

Sotnik писав:
прочанка написала: "Якби наша держава взяла церкву під своє крило..."


Питання взаємовідносин між Церквою і державою дуже актуальне і, на цей час, ще не до кінця усвідомлене християнами. І для Західної, і для Східної Церков історія цих взаємовідносин дуже болюча. Але Східна (Православна) Церква у цьому питанні має суттєві переваги, бо політика Католицької Церкви після розділення зазнала повної поразки. Маю на увазі дії Католицької Церкви, спрямовані на підкорення держав світу своїй політичній владі.
Але це тема окремої гілки форуму...



Непоганий приклад подає Німеччина. Церква від впливу держави відокремлені і навпаки, але фінансування - через державний апарат. І більшість задоволені.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

ілюстрація до теми

Повідомлення о.Олег » 06 травня 2011, 09:02

Детальний опис взаємин між православним священиком і громадою та польськими панами на Поділлі міститься в статті А. Свидницького «Прошлый быт православного духовенства» («Киевлянин», 1869, 7 серпня, № 92; 9 серпня, № 93).



наводимо уривок із цієї статті: «[...] полагаем нелишним передать в общих чертах то, немногим из­вестное, бедственное положение, в котором находилось православное духовенство, по крайней мере, в Подольской губернии. Если возьмем для сравнения духовенство католическое, то найдем сходство разве в том, что насколько это было богато, настолько наше бедно. Почти то же увидим и при сравнении с униатами, так что даже в тех самых приходах, где униатские священники владели крестьянами, православные, сменивши униатов, без преувеличения можно сказать, могли существовать только при помощи подаяний со стороны прихожан. Образования они в то время, за исключением немногих лиц, которые вышли из базилианских школ, все были домашнего, т. е., кроме чтения и письма, ничего не знали. Поэтому ничем не отличались от грамотного крестьянина в умственном развитии, от всех остальных прихожан своих они отличались, сверх этого, саном и соединенными с ним привилегиями, да тем, что на основании утвердившегося обычая не стыдясь могли выпрашивать всегда скудное подаяние.

Первым по времени в жизни каждого священника и самым благодетельным в этом отношении был обычай, называвшийся обхидчыны. Название это происходит от глагола обходыты, т. е. ходить от одного к другому, пока не обойдешь всех. По всей вероятности, обхидчыны первоначально в том и состояли, что новорукоположенный священник, «Прибывши к месту служения, обходив всех прихожан, причем каждый хозяин дарил ему, что мог, на первоначальное обзаведение. Было ли ходу при этом угощение и кто кого угощал, неизвестно. Может быть-потчевал священник, как потчует жена его в тех местах, где удержалось льнованье (ильнування), как потчуют на свадьбах те, кому дар на коровай, и на крестинах те, кто получает на квитку. Быть может впрочем, что не священник потчевал, а его потчевали хозяева, как гocтя. Это тем вероятнее, что в давнее время прихожане были богаче и были голодны на рюмку водки, как впоследствии, когда попали в постное состояние. Как бы то ни было, впрочем, но в последнее время, обхидчыны отбывались в квартире священника, который и угощал прихожан, получая при этом, хотя и не от каждого пришедшего, посильный подарок из того, что дает плод: овцу, часто с ягненком, зерна на посев и т. п. После обхидчин священик мог уже назваться хозяином в сельском смысле слова, потому что в дворе его уже начиналось хозяйственное движение и слышались голоса животных и птиц.

Обхидчыны священник устраивал всего однажды, при первом поступлении на приход. Они не были приурочены к какой-либо требе или религиозному обычаю, и осуждать священников за то, что они пользовались ими, может только тот, кто отказывался от кормовых и т. п. во время командировок, от части жалования, даваемой не в зачет при поступлении на службу и т. п. Приданое ниже обхидчын; но где тот, кто не принял бы его даже от бедного тестя, когда он сам предложит, что может? И какие при этом бывают злоупотребления со стороны женихов! На одхидчынах же дарили неимущему более достаточные без всякого с его стороны вымогательства и угроз, хотя не без просьб.

Кроме экономического интереса, обхидчыны имели значение в том отношении, что пастырь и паства, впервые здесь повидевшись, знакомились с собою, причем почти всегда устанавливалась мера вознаграждения священника за труды по делам служения. Это было весьма важно в то время, когда служащие церкви должны были питаться исключительно от церкви.

Есть основание думать, что этот обычай, даже с установлением таксы, не вполне вышел из употребления и в настоящее время. Но об уцелевшем в некоторых губерниях «льнованье» в Подольской губернии нет и предания. Было что-то похоже, но не то. Зато был другой обычай: колодий, который относится к народным празднованиям и есть бабське свято, как русалы, Семена и т. п. На обхидчыны приходили без различия пола. На них мог присутствовать каждый, имевший самостоятельное хозяйство. А праздновать колодия сходились только женщины—собственно жены и вдовы. Ни девицы, ни мужчины не могли присутствовать на праздновании колодия, которое отбывалось в доме священника от имени хозяйки, без личного участия священника, на общем основании.

Колодий праздновался каждый год пред началом великого поста и состоял в том, что прихожанки приходили к жене священника как бы в гости, но с подарком, обыкновенно, с мотком. Прядиво в некоторых местах раздавалось желающим заблаговременно — именно осенью. В этом случае только работа была даровою. В других же местах и работа, и материал были даровые. Этот обычай вывелся очень недавно, хотя имел то нравственное значение, что служил поводом к сближению всех православных жен в приходе от первой до последней.

Колодий, судя по его имени, названию (бабське свято) и по тому, что в праздновании его не участвовали мужчины, как в русалах и т. п., надо полагать, имел свое начало во временах дохристианских, как купало и т. п. Что же касается того, что купало, коляды и т. п. не вышли из употребления, несмотря на запрещение, а колодий пальто это объясняется очень легко: а) тем, что те отбываются беззаботной молодежью п имеют значение только забавы, а этот отбывался матерями и бабушками и имел в некотором смысле обязательный характер; б) тем, что в первых принимают участие только равные или как равные, а поздний не чужд был сословных различий.

Как скудно вообще было подаяние прихожан, видно из того, что, несмотря на обхидчыны и колодия, на хождение с крестом (после праздн. р[ождества] Хр[истова]), с кропылом (с св[яченою] водою после Богоявления) и с молитвою (перед пасхою и рождеством), несмотря на плату за исполнение треб и на некоторые другие доходы, не многие из священников имели зимние рясы и редкий избегал необходимости ежедневно по целым месяцам питаться постным кулишом с сухарями, затиркою, овсяным киселем, квашею и варениками, также пирогами з вурдою (бурджою). Каша, тисто с сыром, даже коржи с маком или, что то же, шулыкы и пампушки с чесноком были уже роскошью. К роскоши же, по-тогдашнему, надо отнести и забытые впоследствии блюда: пызы и шупоню[1]. Дары природы, сообразно временам года, служили им не для удовлетворения утонченного гастрономического вкуса, а для удовлетворения простого чувства голода. С весны появлялись мандзари (пироги с полевым чесноком) и капуста в кваску (борщ из щавля), в некоторых местах зеленына — зеленый соус из крапивы. Лето приносило горох, фасоль, молодую кукурузу, молодой картофель, киселицю из вишен, яблоков и слив, вареники с ягодами, пироги с ягодами, также огурцы, дыни и арбузы (кавуны). Лесные местности сверх этого доставлялы губы (различные грибы) для ужина, приготовлявшиеся обыкновенно с пшеном и чесноком. Кроме этих блюд употреблялся при случае борщ верещак или гультяйский, из квасу, колбасы и луку, холодець или, что то же, хота, вареники с сыром и с крошками, пироги с сыром, плечинды или пласинды (круглые пироги) и мамалыга, чаще лемишка. Мамалыгу ели с маслом или салом без ложек, разрезывая ниткой и макая после масла или сала в сыр; лемишку же ели ложками, тоже помазанную, или с молоком коровьим, овечьим, или из конопляного семени, также с киселицею. Имевшие коров лакомились налистниками, маслянчыным борщом и т. д. Мясное же употребляли вообще редко, и то домашнюю птицу, свинину (преимущественно поросят) и, кто мог, баранину. Говядину пробовал не каждый, а большая часть не знала даже, какой в ней вкус.

Хлеб в большей части случаев заменялся сухарями, которые любили есть с борщом и просто смочивши водою, а потом посоливши. В крайних случаях, когда не было сухарей и ржаной или пшеничной муки, ели просяныки, ячминныки, вивсяныки, горохвьяныки или, по другому произношению, горохмяники и малай. Это хлеб из муки просяной, ячной, овсяной, гороховой и кукурузной. Первые три рода хлеба сносны, ячный только слишком сладок, а овсяный кисловат; но надо быть крайне несчастным, чтобы есть горохмянык и малай, особенно черствые. Как вкус их, так и запах неприятные, и не хватает слюны во рту, чтобы, достаточно для прохода в глотку, смочить кусок. Утомишься, пережевывая, а того и жди, что подавишься.

Осетра большая часть священников и до сих пор не видала, а балык и икру, быть может, начнут есть; но в то же время, о котором идет речь, даже вяленый судак не для каждого был доступен. Вообще говоря, свежую рыбу чаще можно было видеть на столе священника, нежели соленую, потому что вторую надо было покупать, а первой, при обилии вод, каждый мог наловить сам. К рыбным блюдам надо отнести и скойки или ракушки, которые не отвратительны на вкус, но мало питательны, скоро приедаются и утомляют челюсть.

Кто после этого удивится, что православное духовенство охотно посещало разные оказии, если не со всем семейством, то редко супружниц, как тогда выражались? .

И одевались священники не лучше того, как питались. Теплую Р су нам лично удалось увидеть первый раз в 1845 г., и то не на своем отце, который священствует с 1830 года и до сих пор не имеет теплой рясы. Обыкновенно священники носили простые тулупы без талии, надевая их в своем приходе просто на подрясник без рясы, а при выездах под летнюю рясу. Зимою шапки носили цилиндрические, высокие, из серых барашков с плисовым верхом, среди которого находилась круглая пуговка, величиною с трехкопеечную монету времен Николая I. Она вырезывалась обыкновенно из шкурлата (напр., старой подошвы), оборачивалась плисом и пришивалась среди верха шапки, который, будучи вытянут, равнялся козачьему шлыку, но никогда не свешивался набок, а лежал приплюснутый. Пришивался он не к краю околыша, а вершка на два ниже его внутри цилиндра. Эта оставляемая часть всегда имела сквозную роспирку (прореху), доходившую до самого того места, где пришивался верх. Иногда роспирка проходила через весь околыш, но тогда она не бывала сквозною, а барашек соединялся подкладкою толстого синего сукна, реже зеленого, еще реже черного. Такая шапка называется ростяпына; образчики можно видеть теперь на богатых крестьянах около м. Шаргорода.

Были шапки и черные такого же покроя, но была в употреблении и другая форма шапки черной или серой и тоже барашковой. Такие шапки были ниже первых и имели верх из того же смуха, из которого состоял околыш. Верх был совершенно плоский и шире околыша, отчего такие шапки наружным видом своим походили на низкий цилиндрический столбик, покрытый макухою. Образчики их можно видеть на мещанах в Балтском уезде, чаще на шляхте.

В настоящее время эти два вида шапок не употребляются священниками, а третья уцелела у некоторых стариков и у страдающих зубною болью. Это барашковый колпак с предлинными наушниками, которыми можно окутаться как шарфом. Если бы башлык имел круглую форму и не был остроконечен, то служил бы самым верным подобием такой шапки. Особенного названия для нее нам в Подольской губернии не приходилось слышать, а по названию в собственной Малороссии это капелюхы.

Что касается обуви, то ни один из священников не имел калош, и теперь имеют не все. Сапоги же носили пасови, т. е. на ранту, как шляхта и мещане. Летом место сапог часто занимали особого рода башмаки, так называемые в Под[ольской] губернии каракаты, а в старину называвшиеся, как и теперь в Малороссии, кендями: кенди. Это тоже сапоги, только без голенищ и имеющие спереди украшения в виде двух петлиц, концы которых связываются между собою дратвою или тонким ремешком. Каракаты были обыкновенно больше сапог и шились без мерки. Они также уцелели у стариков священников и заменяют туфли. Остальная летняя одежда состояла из подрясника, даже выбойчатого, синего сукна или плисовой рясы и шляпы нередко поярковой, а чаще соломенной самоделковой. Покрой рясы и подрясника отличался от теперешнего их покроя тем, что на клубах делались складки (збиркы), как теперь на свытах (По[дольская] губ[ерния]) или юбках (малороссийских), и вообще как та, так и другой шились короче теперешнего, как в настоящее время в Бессарабии. Первую рясу обыкновенно дарил тесть, а первый подрясник сшивался на те деньги, которые выдаются при рукоположении консисториею. Давнишний покрой заменен новым, падким, а давнишний обычай новым, гадким: вымогательством приданого до венца, хотя тридцать рублей и теперь выдаются из консистории, Как выдавались и в старину.

[...] оказии, при такой бедности духовенства имели неблаготворное влияние на нравственное развитие как священников, так и мирян, потому что первые были вынуждены потакать, часто и подражать, слабостям других, от которых надеялись получить мерку-другую зернаи т. п.; отчего мало-помалу усвояли себе все их привычки. Необходисть лично косить, молотить, жать и т. д. еще более приближала священика к крестьянину, сближала их до фамильярности, делая панибратьями на ниве, на гумне и т.д. То и другое породило неуважение прихожан, выразившееся в разных поговорках, как напр. «пип — громадськый наймыт».

Если так смотрели на духовенство православные крестьяне, то чего можно было ожидать от католиков поляков и их подтакачей евреев! Действительно, те и другие относились даже к священникам свысока и первые дразнили их козьими бородами (kozia broda), а последние галэнхами. И несчастные, они переносили все это если не хладнокровно, то терпеливо, боясь прогневать пана и, чего доброго, потерять даже приход. Случавшиеся же примеры столкновений оканчивались так неудачно, что отбивали всякую охоту к сопротивлению или к самозащите. Далее и в тех случаях духовенству нельзя было предпринять что-либо, когда расхищали церковную собственность. Так смолчал священник, когда по смерти униатского священника в с. Низшем Ташлыке Гайсинского уезда экономия присвоила себе более ста десятин церковной пахотной земли, огромную леваду с двумя садами, пруд, хутор и, кажется, одиннадцать семейств крестьян. Так молчал священник в с. Янов (при Комаровке) того же уезда, где отнят был помещиком церковный хутор. И такие примеры нередки. Назначение в сороковых годах жалованья не изменило быта и положения нашего духовенства, потому что размер его был ничтожен в сравнении с действительными нуждами. Вследствие этого не произошло никакой перемены в отношениях прихожан к православному духовенству. По-старому голодное, оно по-старому же насыщалось на «оказиях», а дома хлебало кулиш или давилось галушками, по-старому же унижалось перед панами помещиками и панами их арендарями, отмалчиваясь от всех оскорблений, на старых же основаниях. Свежие личности или не попадались, или бывали затерты большинством. Помещики засекали крепостных, полиция была рада каждому такому случаю и сообщала священникам о неимении препятствий к погребению, священники погребали тело и преступление, не смея даже пикнуть, потому что власть и сила были не на их стороне. И существовало согласие между пасущими, стригущими и стригомыми, если можно назвать согласием невозможность не согласоваться с одной стороны, при самом наглом самоуправстве с другой.

В такой печальной обстановке долго глохло наше православное духовенство под двойным гнетом: православных, не тронутых образованием крестьян и испорченных ложною цивилизациею католиков панов с их подручниками евреями. Образование, которое давалось в новооткрытых тогда духовно-учебных заведениях, послужило ему только для уразумения ненормальности такого положения вещей и для изыскания способов без шума выбивать клин клином. Семинария, наконец, возымела свое действие,— и паны с горестью заметили перемену в духе духовенства. Отчего хотя они при встрече с священником по-старому бросали булавки, тряпки, плевки и т. п., но уже не смели предлагать ему сесть на стуле, занятом бульдогом, или на постели лягавой собаки. Тем более перестали требовать, чтобы священник стоял у порога, когда шинкарь сидел у стола. Живая память о Кармалюке поубавила им спеси и, во многих случаях, поделала наглых даже скромными. Скромность эта иногда доводила обе стороны до взаимных одолжений, почти до дружбы, так что прекратились даже драки воспитанников гимназии воспитанниками духовных училищ. Можно, пожалуй, подумать, что кая перемена в панах произошла из политических видов. Но мы хорошо знакомы с характером поляков и не совсем согласны допустить в них такую тактичность. По нашему мнению, все произошло больше по невозможности поступать иначе. В самом деле, что сделать с священиком, который насмешку отражает едкою остротою, обильным источником которой служат народные рассказы; пощечины отдает четверицею, а за нагаи дубасит шкуру посторонками?? Вот и притихли паны, по их примеру присмирели и евреи; православному духовенству сделалось лучше, по крайней мере, в том отношении, что не только евреи, но даже паны не насмехались над ним в глаза. И это уже много значило в сравнении с прежним временем, когда еврей публично плевал вослед священнику и, для потехи пана, срывал шапку с головы священника на улице и бросал в чужой огород или в воду.[...]

В таком положении находились дела, когда крестьянам вменено было в обязанность бесплатно обрабатывать ружную землю. До этого времени они, за малыми исключениями, составляли одно целое со своим панотцом, и с этого времени оставили панотца особняком и составили из себя отдельную группу своих людей, к которым примкнули и причетники. Подстрекаемые последними, которых в свою очередь подстрекали евреи, научаемые папами, крестьяне отказывались ходить на панщину к священнику. Священники должны были избрать одно из двух: или отказаться от обработки, которая вела к улучшению их быта, или прибегнуть к помощи пана и принудить прихожан к исполнению возложенной на них обязанности. Были такие священники, которые обошлись без того и другого, но большая часть избрала принуждения, за что крестьяне мстили самым чувствительным образом: потравами, кражею хозяйственных мелочей в то самое время, когда в них наиболее нуждаются, напр., кос в косовицу, колес в возовицу, граблей в гребовицу и т. д. Виновные не всегда укрывались и, будучи наказаны, мстили еще ожесточеннее. Паны были рады такому разладу и стали мечтать о возвращении, унии и восстановлении Польши. Начали толковать крестьянам о превосходстве униатов пред православными священниками, принуждающими ходить на панщину, о превосходстве самой унии пред православием и т. д. Изредка, чего прежде не бывало, можно было услышать «Jeszcze Polska nie zginela». А ксендзы во всеуслышание начали проповедовать, что лучше совсем не молиться, нежели молиться в православном храме. Снова поднялось панство и начали возобновляться минувшие проделки: начали ходить слухи, что тот-то пан высек схизматика попа, тот диакона, третий весь причт и т. п. и все безнаказанно. Без сомнения, не все ходившие толки были справедливы до точности, но шляхта верила им беспрекословно, и священники, хотя обзавелись лучшею одеждою и лучшею кухнею, проиграли в мнении прихожан и неприхожан. Прежде крестьяне только не уважали их или мало уважали, а теперь стали презирать, как «опанывшихся». А так как пан и поляк у подолян понятия тождественные, то народная историческая ненависть к ляхам перенесена и на священников. Чем могло бы кончиться все это, видно из известного крестьянского восстания весною 1855 года.

Таких чувств своих крестьяне ни перед кем не скрывали, особенно, когда язык развязывался под влиянием водки. На основании поговорки «Що у тверезого на уми, то у пьяного на языци» евреи-шинкари передавали панам слышанное от нескольких нетрезвых, как мнение всей громады, а паны, уже сами собою, выдумали, что все православное население края недовольно православием и Россиею. А предполагая, что неблагоприятное для польских стремлений настроение народного духа создало и поддерживало только духовенство, т. е. вообразивши, что народ наш мертвая сила в руках каждого агитатора, они не сомневались, что настало время для действия в пользу восстановления Польши c помощью сильнейших и коренных врагов ее — потомков и соплеменников гайдамак. При такой своей ошибке, при большинстве чиновничества, состоявшего из поляков, последние сделались наглее прежнего в оращении с православными священниками. Священники, в свою очередь, c гуманно или необдуманно, заключились сами в себе и не упускали cлучая доказать справедливость поговорки: «Трапляється, що и вивця кусається». На чьей стороне был перевес, можно будет судить тогда, когда будут обнародованы разные выходки с той и другой стороны. Что же касается нас лично, то мы того мнения, что паны выигривали, когда дело заходило до разбирательства в судах, а священники выигрывали, расправляясь по-домашнему».





--------------------------------------------------------------------------------

[1] Пызы —род гречневых галушек — подавались без юшки, облитые чесноком, как пампушки; а шупонею звался род винегрета – смесь фасоли, гороху, картофеля, помазанная постным маслом.
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
andrey s.
старець
старець
Повідомлень: 2624
З нами з: 13 січня 2011, 19:40
Звідки: м.ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
Контактна інформація:

Re: Десятина

Повідомлення andrey s. » 06 травня 2011, 12:03

Отець,цікавий "тріллєр :) ",який мав місце,а головне має і сьогодні.Це вічні проблеми,і вони в якісь мірі стосуються Духовенства і Паньства на загал,не тільки в контексті Православя.Просто Уніати були блище до панства,і це породжувало свої нюанси,бо панство здебільшого мало польскі корені,або підтримку(Поділля).
Але там більше йшлося не за уніатів,а просто за паньство,тих у кого була влада.
А на такий стан речей,тобто на творення Православної громади,Алкоголь мав,а головне багато в чому зробив своє діло.
І зі всіх вище згаданих персонажів,бачу що євреї були завжди в "шоколаді :) ",і шинки були їхні.
А решта,що стосується теми(десятина),дуже туманно.Тобто можна провести якісь паралелі,іто в сенсі необхідності щоб Духівенство не залежило від сильних світу цього(влади),щоб могло не відволікатись на зайве,тобто було Тим до чого Покликані,з нашою допомогою,тобто вірних Церкві. Іто тут все туманно,тобто не просто.

Ага,бачу ще один плюс,тобто не даревно прочитав,бо від прочитаних подробиць проснувся апітит :) ,вже добре :) .

Цікаво почути Ваші думки отець,в контексті поданого Вами,враховуючи назву теми..
Дякую..
З повагою ПРОСТО андрій!!! УГКЦ

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re:

Повідомлення Michail » 20 травня 2011, 14:18

Sotnik писав:
прочанка написала: "Якби наша держава взяла церкву під своє крило..."


Питання взаємовідносин між Церквою і державою дуже актуальне і, на цей час, ще не до кінця усвідомлене християнами. І для Західної, і для Східної Церков історія цих взаємовідносин дуже болюча. Але Східна (Православна) Церква у цьому питанні має суттєві переваги, бо політика Католицької Церкви після розділення зазнала повної поразки. Маю на увазі дії Католицької Церкви, спрямовані на підкорення держав світу своїй політичній владі.
Але це тема окремої гілки форуму...

Звичайно. Католицька Церква, яка потроху деградує в Європі, керує державами :)

Трошки смішно. А Церкви можуть співпрацювати з державами. Це логічно. Тим більше 0 християни мають своїхми діями спрямовувати управління державами в добре русло - без націоналістичних пропаганд, роздорів але з правильним економічним ростом, соціальнлю політикою і екологічним спрямуванням.

Адже в у віруючих людях Церква і держава єдині.

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Десятина

Повідомлення Michail » 20 травня 2011, 14:24

І ще до теми з власного досвіду:
Десятина на певному рівні прибутків досить сильно бє по гаманцю (десь до 1500 грн). Хто має в місяць вищий прибуток, міг бі попробувати давати церкві десятину (якщо потягне).
На власному досівіді, Бог мені допоміг отримате набагато більше, коли я почав практикувати це.
Хвалюся своєю неміччю і Хрестом Ісуса Христа, бо все Він у нашом житті робить на самий кращий лад.

А хто має високі прибутки, взагалі не відчує, якщо дасть десятину для підтримки своєї церкви.
Може дати і більше ід щирого серця, і так не відчує. Але цЦерква в такому разі може зміцнюватись.
Але у будь якому випадку я не підтримую повинну десятину - лише добровільну. Хто хоче, хай дає і тим славить Бога. За принципом "Мало маєш - мало давай, багато маєш - багато давай".

Потрібно підтримувати свою церкву, бо як ні, то віра людей буде слаюбшати і прийдуть сюди мусульмани, як в Європі. А тоді вже від податків на церкву не відкараскається ніхто :)

Аватар користувача
Олюнька
старець
старець
Повідомлень: 1445
З нами з: 23 січня 2008, 10:42
Звідки: Львів
Контактна інформація:

Re: Десятина

Повідомлення Олюнька » 23 травня 2011, 10:45

Michail писав:А хто має високі прибутки, взагалі не відчує, якщо дасть десятину для підтримки своєї церкви.

А як же "вдовина лепта"? в тому й суть, що ти йдеш на певну жертву, коли від чогось відмовляєшся, а даруєш це Богові. Дійсно, отримуєш в 100 раз більше... і тут не в грошах справа, жертвувати можна і час, і сили, і життя :wink:
Моє шанування! Ваша с. Катерина, МНІ

Michail
старець
старець
Повідомлень: 1196
З нами з: 29 грудня 2009, 10:42
Звідки: Ужгород
Контактна інформація:

Re: Десятина

Повідомлення Michail » 23 травня 2011, 14:45

Олюнька писав:
Michail писав:А хто має високі прибутки, взагалі не відчує, якщо дасть десятину для підтримки своєї церкви.

А як же "вдовина лепта"? в тому й суть, що ти йдеш на певну жертву, коли від чогось відмовляєшся, а даруєш це Богові. Дійсно, отримуєш в 100 раз більше... і тут не в грошах справа, жертвувати можна і час, і сили, і життя :wink:


Це зрозуміло. ТОму і кажеться в Біблії, що мало маєш - мало давай, багато маєш - давай багато.

pan-ivan
гість
гість
Повідомлень: 1
З нами з: 10 січня 2012, 09:41

Фінансові збірки з парафій

Повідомлення pan-ivan » 11 лютого 2012, 10:26

"...У розділі фінансового блоку питань було заслухано звіт про діяльність заснованого УГКЦ Недержавного пенсійного фонду «Покрова» та обговорено питання про фінансово-господарське життя Церкви і поблагословлено створення Патріаршої фундації..."
http://www.ugcc.org.ua/news_single.0.html?&tx_ttnews[tt_news]=7215&cHash=5a4656c155b7a2fed5983d5abd7da77e
Створення будь-якої фундації це дуже добра справа, але створення церковної фундації - це проблема. Проблема в тому, що основним джерелом наповнення ціїєї фундації будуть парафії, які вже і так обезсилені різними збірками про які багато знають. Я думаю, що цей форум читають не лише миряни, а й священики. єпископи і певно й сам патріарх, який є доволі молодий, і мав би вникати у все внутрішнє фінансове життя не лише цілої церкви а й кожної парафії. зокрема. Нам, парафіянам це дуже болюче питання. Ми і так даємо скільки можемо, а в цей час кризи всі знають як важко відняти копійку із сім’ї і віддати. Не карайте наших священиків за те що вони не можуть зібрати кошти. Вони не винні. Вони збирають різні церковні збірки а ми думаємо - чи не забагато вони збирають??? Пропоную єпископам переглянути попередні обовязкові парафіяльні збірки, можливо вони вже не актуальні - скасуйте їх. Не розповсюджуйте, в обов’язковому порядку аудіо бесіди Патріарха Гузара - вони не ідуть на парафіях(а дехто вірить що вони дуже актуальні- це неправда), хто хоче, зможе придбати їх в магазинах, а також різного роду літературу, свічки і багато іншого. Не заставляйте нас купляти те що нам непотрібно. Заставити священика вам легко, а що він має потім робити?
Тому перш ніж створити певний фонд - подумайте добре, можливо вже існує подібний, і звідки ви візьмете кошти, щоби його підтримати???

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Фінансові збірки з парафій

Повідомлення о.Олег » 11 лютого 2012, 15:04

pan-ivan писав:"...У розділі фінансового блоку питань було заслухано звіт про діяльність заснованого УГКЦ Недержавного пенсійного фонду «Покрова» та обговорено питання про фінансово-господарське життя Церкви і поблагословлено створення Патріаршої фундації..."
http://www.ugcc.org.ua/news_single.0.html?&tx_ttnews[tt_news]=7215&cHash=5a4656c155b7a2fed5983d5abd7da77e
Створення будь-якої фундації це дуже добра справа, але створення церковної фундації - це проблема. Проблема в тому, що основним джерелом наповнення ціїєї фундації будуть парафії, які вже і так обезсилені різними збірками про які багато знають. Я думаю, що цей форум читають не лише миряни, а й священики. єпископи і певно й сам патріарх, який є доволі молодий, і мав би вникати у все внутрішнє фінансове життя не лише цілої церкви а й кожної парафії. зокрема. Нам, парафіянам це дуже болюче питання. Ми і так даємо скільки можемо, а в цей час кризи всі знають як важко відняти копійку із сім’ї і віддати. Не карайте наших священиків за те що вони не можуть зібрати кошти. Вони не винні. Вони збирають різні церковні збірки а ми думаємо - чи не забагато вони збирають??? Пропоную єпископам переглянути попередні обовязкові парафіяльні збірки, можливо вони вже не актуальні - скасуйте їх. Не розповсюджуйте, в обов’язковому порядку аудіо бесіди Патріарха Гузара - вони не ідуть на парафіях(а дехто вірить що вони дуже актуальні- це неправда), хто хоче, зможе придбати їх в магазинах, а також різного роду літературу, свічки і багато іншого. Не заставляйте нас купляти те що нам непотрібно. Заставити священика вам легко, а що він має потім робити?
Тому перш ніж створити певний фонд - подумайте добре, можливо вже існує подібний, і звідки ви візьмете кошти, щоби його підтримати???

являюсь сільським парафіяльним священиком і засвідчую, що всі збірки в УГКЦ є добровільними; за майже 8 років мого адміністрування на парафії с.Полянка, Пустомитівського р-ну не спромоглись здати більшу половину, мабуть, того, про що Ви говорите, і ніхто ні не заставляв, ні не вимагав, щоб здавали щось над силу спроможності парафії; книжки/аудіо тощо мені-священику (ні я грішний - комусь) неможливо всунути насильно і все, що Ви написали питайте саме у свого священика - нормально і збірки робити потрібно, і створювати різноцільові Фонди/поширювати катехитичні матеріали (незалежно від того, що Ви особисто чи я грішний думаємо про важливість того чи іншого матеріалу), але жертвуємо на Церкву з того, що маємо, відповідно до того, як відчуваємо ту чи іншу потребу, на яку Церква закликає пожертвувати. :Rose:
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Фінансові збірки з парафій

Повідомлення andrivovk » 11 лютого 2012, 17:58

Ніхто нікого не заставляє.В нас на парафії навіть з тацею тільки раз ходять, а не два як в інших. :)
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
andrey s.
старець
старець
Повідомлень: 2624
З нами з: 13 січня 2011, 19:40
Звідки: м.ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
Контактна інформація:

Re: Фінансові збірки з парафій

Повідомлення andrey s. » 11 лютого 2012, 18:10

andrivovk писав: а не два як в інших. :)

Крута парафія. 8)
З повагою ПРОСТО андрій!!! УГКЦ

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Фінансові збірки з парафій

Повідомлення о.Олег » 11 лютого 2012, 22:51

andrey s. писав:
andrivovk писав: а не два як в інших. :)

Крута парафія. 8)

та чого ж: в багатьох мені знаних таца взагалі не збирається - здаються кошти 1 раз в місяць. На парафії, де адмініструю, донедавна - 5 грн в місяць (тепер, напевно, буде 10). А таци збирають трийчі в рік: на Різдво, Пасху і парафіяльний Празник (або хіба якась потреба: хворий хто чи от - храм згорів у когось, було, або, минулого року на Семінарію тацу збирали - зазвичай давали якусь посильну для парафії суму з касси)
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).


Повернутись до “Життя християнина”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 10 гостей