Дощ писав:Це що жарти? Хто?
viewtopic.php?f=9&t=1891Ні, анітрохи... Це все церковна історія, котру варто вчити!
Наприклад, часті атаки на папство у Христовій Церкві, що вставлено з волі Господа. Постійне вішання на католиків від декотрих відділених ярликів "папізму" всупереч Божому Слову найперше. Мова про сучасний агресивний псевдокатолицизм
viewtopic.php?f=3&t=1881Теж і тут можна довідатися про сучасні переслідування, мішанину істини з численними наклепами на фоні Вселенської Церкви, в контексті католицького священства також
viewtopic.php?f=3&t=1757"В американських медіа триває сезон полювання на католицьких священиків" http://www.credo-ua.org/2010/06/28261Скільки католиків віддали своє життя за свою віру, стали мучениками, святими... Катакомби ще дотепер є у Римі, де розташований головний Апостольський Престіл. Щодо нашої УГКЦ, то можна згадати недавні часи буремного підпілля, переслідування безбожним радянським режимом, холодний Сибір, виснажливі голодування, довголітні каторги, знущання тощо... Це все так само має відношення до простору Католицької Церкви.
Довідуємося, наприклад, (а побідних прикладів ой як багато), що був такий Римський Папа як св. Фабіан, який керував Римською Церквою у 236-250-х роках. На цій посаді відзначався ревністю і розсудливістю; скориставшись перервою у переслідуваннях, організував церковну адміністрацію. Він був одним з перших мучеників, які загинули під час переслідувань християн за Деція. Був похований у катакомбах Калікста. Інший, Св. Севастіан, згідно з переказами, був римським офіцером. Як християнин утверджував своїх братів у вірі. Був убитий стрілами з лука близько 300 року під час переслідувань за імператора Діоклетіана. Його тіло поховали в катакомбах біля Віа Аппіа...
Відома з історії Вселенської Церкви Авіньйонська неволя: Авіньйон — місто на півдні Франції, яке з 1309 до 1377 р. (з перервою в 1367 — 1370 рр.) було резиденцією римських пап, що перебували там в залежності від французьких королів (так зване «Авіньйонське полонення пап»). З 1348 до 1791 р. було папським володінням. У кількох католицьких країнах владу авіньйонських пап не визнавали. Антипапи — під час папської схизми ворогуючі угруповання в самій католицькій церкві й короновані носії світської влади не визнавали якогось обраного папи і обирали свого. Пап-суперників називали антипапами. На початку XV ст. папський престол поділяли Григорій XII, осідок якого був у Римі, і Бенедикт ХНІ, резиденцією якого був Авіньйон. Вони провадили між собою запеклу боротьбу... А хто ж дав поштовх?..
Як відомо, навіть з початком XVIII ст. почали діяти на повну силу й набирати обертів різні напрями, що основувалися на філософії, котрі виявились украй ворожими нашій Христовій Католицькій Церкві Церкві, наприклад, масони в поху Просвітництва (хоча й зараз вони чинять свої темні далі проти Вселенської Церкви) зі своїм "ілюмінізмом". Масони не признавали іншої влади, крім тієї, яку вони собі встановили. Виступали проти християнства, Католицької Церкви і також проти існуючих тоді політичних установ, керуючись у філософії раціоналізмом. І хіба це не з області скритих чи явних переслідувань?
Бачимо численні старання певних осіб збудувати суспільство на антихристиянській, атеїстичній основі, спочатку в Англії, а вже потім у Франції та інших країнах. Саме від XVIII ст. такі письменники як Дені Дідро (енциклопедист), Фоєрбах та інші почали з великим ентузіазмом поширювати так званий теоретичний атеїзм, руйнуючи заодно поняття і культ Господа Бога у всьому приватному та публічному житті… Таким чином якраз і започаткувався період раціоналістичного іллюмінізму, епоха, категорично ворожа до Божого об’явлення, віри Церкви та її вічних цінностей…
Церковні люди і прихильники Церкви почали справедливо боронитися, та, на жаль, слабо й непереконливо. Цей нищівний, революційний дух повсякчасно зростав і міцнів, чим приготував у липні 1789 році вибух Французької революції. Через протиставлення науки релігії та абсолютизацію поняття освіти і техніки просвітителі зауважили, що християнське вчення (католицька доктрина) не витримує критики чистого розуму. Сарказмові почало підпадати все, що не вкладалося в рамки раціонального пояснення: догмат про триіпостасність Божества, первородний гріх, відкупительну місію Христа, вчення про рай і пекло, про майбутній Останній Суд, шанування святих, їхні реліквії, чудеса тощо. Просвітителі громили організацію Церкви, духовенство, нетерпимість і т. д.
У час понтифікату Вселенського Архиєрея Венедикта XIV (1740-1758) розпочалось переслідування єзуїтів, найперше у Португалії, а потім у Франції, Іспанії, Неаполі, Пармі й на Мальті. Отож, занепад релігійного виховання, окрім, інших причин, був пов’язаний із вигнанням ордену єзуїтів, починаючи з 1760 р., і з убогістю семінарійної освіти, обмеженої моралізмом. Після тернистого шляху, різних поневірянь єзуїти спромоглися в 1780 р. у Полоцьку (Білорусь) відкрити новіціят. А в 1814 р. понтифік Пій VII знову їх відновив.
Шарль-Луї де Монтеск’є (1689-1755), для прикладу, доводив відносну вартість релігії, стверджуючи, що християнство містить у собі зародки фанатизму та релігійних воєн. «Ніколи не було царства, в якому б відбувалося стільки чвар, як у Царстві Христа», − писав він у своїх видуманих «Перських листах» (1721), де різко висміював релігійні уявлення про чудеса, християнські догми. В іншому творі Монтеск’є «Дух законів» (1748) бачимо похвалу байдужості у релігійних справах, давнім релігіям протиставляється католицька. Цей твір, до слова, мав упродовж 22 місяців аж 22 видання – одне на місяць. У ньому є така думка: «Чи не прекрасна мета працювати для того, щоб залишити після себе людей щасливішими, ніж були ми…».
Борючись затято із Католицькою Церквою, Вольтер вигадав для себе чудне гасло «Роздушіть гадину». Дені Дідро (1713-1784), атеїст, який уважав релігію продуктом невігластва і страху людей, котрих дурить духовенство. Дідро, між іншим, заперечував історичність особи Ісуса Христа, висміював, як і його однодумці, християнські догмати, вимагав скасування церковної опіки над школою, вважаючи освіту засобом ліквідації релігії…
І це не все...
Ще можна прочитати собі на цю тему в таких хоча б посібниках:
1.Хома о. Іван, Нарис історії Вселенської Церкви, Львів, Стрім, 1995.
2.Бедуел Г., Історія Церкви, Львів, Свічадо, 2000.
3.Дейвіс Норман, Європа. Історія, Київ, «Основи», 2001.
4.Ісіченко Ігор, Загальна церковна історія, «Акта», 2001.
5.Всесвітня історія dtv –Atlas, Київ, «Знання-Прес», 2001.
6.Причепій Є. М., Черній А. М., Чекаль Л. А., Філософія, Київ, Академвидав, 2005.