Не шкодувати за минулим?

[alla79]

Дорогі форумчани!
В кожного з нас трапляється в житті якась подія, про яку зробивши, ми шкодуємо.
Тільки хтось може з цим жити спокійно, і ніколи не жаліючи і не згадуючи ...
а хтось, можливо, як я, живу з цим вже більше 10 років, і біль , і докора самій собі не покидають душу.
Можливо, чиясь порада допоможе мені...

[viter]

На мою думку (можливо хибну) якщо ви обоє не одружені, то чому б вам не зустрітися та перепросити одне одного - може щось з того вийде. Але якщо ви обоє, або хтось з вас перебуває у законному шлюбі, то женіть геть ті почуття - нічого доброго з того не буде, я переконаний, що вони не від Бога, хоч якими прекрасними вони не здавались. Якщо мучить совість, то нема кращого ліку за Сповідь. Посповідайтеся і забудьте. Справді за минулим не варто шкодувати. Треба жити теперішнім, ну і трохи думати про майбутнє.

[Олюнька]

Вчора почала читати книжку Г. Ноуена "Тут і тепер":

Жити теперішнім достоту важко. Минуле і майбутнє постійно бентежать нас. Минуле – почуттям вини, майбутнє – тривогою. У нашому житті
трапляється чимало подій, які згодом викликають у нас занепокоєння, каяття, гнів, за-мішання чи, принаймні, якісь суперечливі почуття. До того ж, усе це часто-густо забарвлене провиною, яка увесь час підказує: „Якби ж то ти повівся інакше; ти мав би сказати зовсім не те, що сказав”. Такі думки змушують нас відчувати себе винним за минуле і не дають повністю зосередитися на теперішньому.
...
Оці „якби” та „якщо” є справжнісінькими ворогами нашого життя. Вони або тягнуть нас назад у минуле, якого вже не змінити, або штовхають вперед у майбутнє, передбачити яке не зуміла ще жодна людина. А проте справжнє життя відбувається тут і тепер. Бог є Богом теперішнього.
...
Щоб жити сьогоденням, маємо щиро вірити, що все найважливіше у нашому житті відбувається тут і тепер.
...
Навести лад у своїх почуттях нам може допомогти молитва.
...
Якби бодай кілька хвилин на день ми цілковито віддавалися теперішньому, то неминуче з’ясували б, що не є самотні і що Той, хто завжди поряд із нами, хоче подарувати нам тільки одне – любов.

[Mandrivnyk]

дякую, цікаві думки, допомагають жити далі

[Олюнька]

дякую, цікаві думки, допомагають жити далі

Взагалі, цікава книжка, маю ел. варіант, ділюсь.

'.rar

Тут і тепер

(313.33 Кіб) Завантажено 574 разів

Люблю читати Ноуена.

[Olya]

дякую, цікаві думки, допомагають жити далі

Взагалі, цікава книжка, маю ел. варіант, можу поділитись.
Люблю читати Ноуена.

Поділіться

[Олюнька]

Вже поділилась.

Тепер ближче до теми. Чи можна не шкодувати за минулим? Коли зробиш гріх, дійсно шкодуєш, не завжди вдається виправити скоєне. Але завжди Бог скерує усе це нам на добро, якщо ми з довірою попросимо.
Випадок з життя. Одна жіночка в молодості зробила аборт (через незнання, нерозуміння), потім протягом років щиро жаліла і просила Бога прощення: "Якби повернути час назад, нізащо би цього не зробила". І добрий Бог дав шанс довести ці слова на ділі, через терпіння. Коли завагітніла третьою дитинкою, маючи вже зрілий вік (майже 40 років), захворіла на пневмонію на перших тижнях вагітності і потрапила в лікарню. Всі лікарі твердили одне - тільки аборт. Навіть в лікарню не прийняли. Поїхала в іншу і тут те саме. Температура 42, на ногах стояти не може, а тут ще й вбивчі слова лікаря: "то чекай, коли тобі твій Бог поможе, побачиш що народиться". І з тою фразою у вухах проходила решту вагітності, ночами плакала - дитинку хоронила. А дитинка народилася здоровою і тепер радує всю родину.
Тому, минулого не повернути і не треба, головне пам'ятати і не повторювати.

[Olya]

Минулі гріхи сильно можуть гризти і людина може думати, що вже пропаща... але, на мою думку, колишні гріхи дають людині урок, який вона має використати для себе і більше старатися не грішити. Навряд чи така людина буде звинувачувати когось і обмовляти, можливо, зможе більше зрозуміти тих, людей, які попали в полон гріха і допомогти їм вибратися з нього. Вона, коли насправді осмислила бруд гріха і старається оминати його, буде більш терпляча і лагідна до інших. Негідна поведінка минулого, коли вона пам"ятає про неї і мучиться згадуючи її, може навіть допомогти йти до праведності - бо всю думку і почуття вона може скеровувати до Господа (жаль через гріх дасть їй зрозуміти відкупну жертву Спасителя).
Це, звичайно моя точка зору... Я ще думаю, що в майже кожної людини є такі вчинки, про які вона б ладна забути, але відмінність між людьми в тому, чи зроблять вони правильні висновки ...

[brat Martyn]

Cкажіть будь-ласка Алло, чи не має часом відношення до теми поданий нижче запис?:

При сповіді священик сказав, що розлучені не можуть жити в парі з другими людьми - це вважається гріхом, і не можуть приступити до Святого причастя.
Авжеж зараз церква теж розлучає, але я не можу піти на це, бо ми розлучились без причини. Та і я сама вже заплуталась....

[alla79]

Cкажіть будь-ласка Алло, чи не має часом відношення до теми поданий нижче запис?:

При сповіді священик сказав, що розлучені не можуть жити в парі з другими людьми - це вважається гріхом, і не можуть приступити до Святого причастя.
Авжеж зараз церква теж розлучає, але я не можу піти на це, бо ми розлучились без причини. Та і я сама вже заплуталась....

Ні, це зовсім друга історія...
Але дякую за уважність

[Nazariusz]

Ось що про це пише преподобний Антоній Великий:
"Не роздумуй у своєму умі над колишніми своїми гріхами, аби не відновилися вони знову. Будь певен, що їх прощено тобі тоді, коли ти віддався Господеві й покаянню, та не май жодного сумніву в цьому. Про втіхи і приємності, якими ти був поглинутий у часи свого недбальства, не згадуй і мови про них не заводь, кажучи: це вчинив чи то порушив, - бо це може стати причиною твого падіння. Про пристрасті, яким ти слжив у світі, і зовсім не згадуй, аби не постали їхні давні пожадання і це не послужило б для тебе спокусою."
Якщо ці спогади можуть тебе штовхнути до нового гріха, краще забудь про це і не згадуй

[andrivovk]

Хочу добавити, що не треба ні до чого занадто прив'язуватися.Ні до речей, ні до якогось місця, ні навіть до людей (чи то друзі чи навіть рідні), щоб, коли це втратимо, ми не впадали в смуток, паніку і т.д.Ми повинні прив'язуватися, якщо так можна сказати, тільки до Бога.От наприклад : люди звикли до якогось священика в парафії (добрий, побожний і т.д.).І ось його переводять на іншу парафію.Дехто починає нарікати, виявляти невдоволення, писати до єпископа, думають, що кращого вже й бути не може і т.д.Можливо, Бог допускає таке, щоб подивитися чи люди більше люблять Його чи Його дари.Подібне було в мене на роботі.Був віруючий друг, з яким можна було поговорити на релігійні теми.Але він пішов на іншу роботу, я його кілька років не бачив.Звичайно шкода, але через це занадто не переймаюсь.Така моя думка.Якщо людина любить Бога понад усе, то її не засмутить ні зміна місця/роботи, ні зміна обстановки, оточення...