Історія...
Подарували того року мені песика, маленьку пухнасту пустунку. Живу у часному домі, вона така маленька, що й привязувати годі, і про вальєр годі думати.
Так собі жила, в дворі, в хаті. Гуляла деколи по вулиці, живу у тихому провулку між двома не великими вулицями. Тобто для собачки всі умови.
Вона дуже кумедна і гарна з виду, таке грайливе, кудлате риже чудо. І нічого дивного в тому не було, що стала загальною радістю на вулиці. Бо мала досить веселий і бешкетний характер. Всі діти тільки і гукали її, радувались і розповідали мені всілякі веселі історії про неї. Навіть в нашому магазині її полюбили, і часто підгодовували всілякими остатками. До тети Дани постійно заходила в гості, бо тета постійно розчесувала її довге і кудлате хутро, яке часто їй заважало бачити
. Я звичайно був проти, бо привикала до того. Але що можна вдіяти, вже звикла. Мама йшла до Церкви, і Лінда її постійно проваджала до кінця вулиці, і звичайно чекала маминого повернення. Ворота в дворі майже завжди відчинені, і до Лінди ,частенько, подруги чи кавалєри приходили в гості. То вже стало звичним і все таке.
Ну собачка радість, це якщо одним словом.
Вчора, почув болісне скавчання, чую моя Лінда. Звичайно вийшов, знайшов її під машиною, забилась під колесо, і мучилась у смертельній, болісній агонії.Витягнув її. Мордочка вся у піні, випорожнилась під себе, і страшні судорги, які сопроводжувались конвульсіями й страшним завиванням. Знаєте, я не є ніжинкою, но побачине мене вразило. Це було отруєння, я не фахівець звичайно, но всетаки щось, тай знаю. Тобто тілесних пошкодженнь не було, і очевидним було те, що отрута поразила нервову систему. В моменти конвульсій вона витягувалась, при цьому напружуючи мязи, і у такій позі падала на землю. Я вже думав собі, точніше тішився думкою, що накінець відмучилась. Но ні, та смертельна агонія повторювалась циклічно, звичайно з більшим скавулінням і навіть завиттям. При цьому повністю відсутня орієнтація і часові напади, тобто зривалась і біжала поки не вдариться головою об стінку. Потім без тями падала до долу. Було враження, що навмисно, бо муки були ого-го.(хоч звичайно того не знаю. Скоріш за все, то просто такий семптом пораження нерв. системи)
Перша думка, яка прийшла, це добити. Можливо це буде неприйнятно для ідеалістів, но саме так я подумав. Але зараз зброї в дома нема. То що робити. От такий мав ребус. Добити молотком, теж якось не еститично і жорстоко.(хоч зізнаюсь, якби не найшов вихід, то так і зробив би)
Прийшла в голову думка про смертельну інєкцію. Так і вчинив, бо маю якісь знання у тому. Дома залишились ще з часів дідової хвороби нейролептики, змішав зі знеблювальним яке зараз тато приймають, двійна доза, ну не суть як саме, але зробив.
Коли прийшов робити інєкцію, Лінда була дуже важка. Раніше коли її гладив, вона мене напевне пізнавала, і очі не були такі перелякані, скавчання ставало меншим..А зараз, на мене дивились заплакані очі, які мені казали..боляче...дуууже боляче...чому...за що так зі мною...в чому я винна...
Коли проштрикнув шкіру в районі стегна, вона навіть не рухнулась.
Коли вводив смертельний розчин, вона дивилась на мене, мені у очі. Я відвів погляд, і подумки собі подумав: Як би зараз себе почувала людина, яка то вчинила, чи мучило би її сумління. Чи було би дивно, якби вона вмерала такою самою страшною смертю, але тільки з різницею, що ніхто не прийде робити ту інєкцію.
Думав ще багато чого, чого писати не стану, і неварто те думати, сьогодні це розумію краще, ніж вчора. Нехай Господь простить мені, бо ті думки не любі Йому, то точно. І звичайно, ніхто не заслуговує на таку страшну смерть, то Божа справа, вирішувати, як і кому. Я можу просити Його милості, до всіх нас.
Лінда затихла десь через одну хвилину, одразу не померла, але втратила свідомість, закрила очі, і більше їх не відкривала. За 20-30 хв, відчув, що все, вже не дихає. Знаєте, я відчув той момент полекшення, як вона перестала відчувати біль, знялося циклічне заціпініння. Це сталося майже одразу після інєкції.
От так, виходить вбив свою собаку. Але не жалію ні грама, вчинив би так само і сьогодні, якби це сталось . От зараз допишу, і їду її закопаю в лісопосадці за містом. Чи всетаки треба було закрити вуха і не слухати те скавчання, тішити себе думкою, що якось буде, при цьому спостерігати за агонією.
Я вбив з любові, як це не дико, но правда.
От така історія. Доречі, на вулиці вмерло три собаки, то хтось мудрий, вирішив зробити добру справу, очистити вулиці від бродячих собак. Дарма, що потруїлись не бродячі.