Отче, хіба сам Шлюб не накладає відповідальності? Чи наявність свідоцтва про одруження зробить його ще відповідальнішим?
Зрозумійте, я не намагаюся Вас "дістати" просто так. Я щиро не розумію, чому Церква прив"язується у питаннях Таїнства до держави. Люди могли зустрічатися 4-5 років, потім вирішити одружитися, а держава піднесла їм "сюрприз". Я розумію, що можна і ще кілька років почекати (хоча, і то як кому. Якщо Шлюб укладається не в юному віці, або за медичними показниками жінці не можна відтягувати народження дитини, то теж питанко про доцільність бюрократичної тяганини в такому випадку. Як на мене, форма важлива, але не важливіша змісту) Ну, у більшості випадків то все не страшно, але усеодно не розумію для чого воно. Ні, я прочитала аргументацію, яку Ви навели, але вона мені не видається абсолютною. Церква дбає про добро духовне, для чого турбуватися питаннями, які регулює держава? Та й зрештою, турбуватися про це лише в якихось окремих випадках. Є родини, які все життя живуть в несакраментальних зв"язках, мають дітей, взяти Шлюб не можуть, щоб мати можливість ходити до Сповіді, Причастя і належати до Церкви Христової, сім"я мусить розлучитися і це вже якось приймається, хоч і важко, бо вічне щастя дорожче дочасного. Але ж тоді аргумент про "добро дітей" не діє, і ми всі це сприймаємо як належне.
Останні слова не для того, щоб зараз обговорювати несакраментальні зв"язки, бо ми вже це обговорили і Церква має щодо них чітку позицію, засновану на Христовій Науці, мушу і я, як добровільний член Христової Церкви це прийняти, хоч і важко. Але той приклад навела тому, що добро дітей не може бути аргументом для Таїнства, чи я щось не розумію? Вибачте, я просто хочу з"ясувати
(Це перший блок із робочою назвою "Про добро духовне"
).
Другий ("Про добро матеріальне"). В цивільному праві, наскільки я знаю, навіть не будучи юристом, спільне проживання, особливо протягом тривалого періоду часу, практично прирівнює незареєстрований шлюб до зареєстрованого. Такі люди вважаються за законодавством учасниками сімейних відносин. Майно, нажите під час такого проживання вважається спільним, всі немайнові права, звісно ж, аналогічні, права дітей не залежать від того, чи перебувають батьки в шлюбі між собою. Так,
у випадку «фактичного шлюбу», походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини, а походження дитини від батька може визначається:
за заявою матері та батька дитини;
за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини;
за рішенням суду.
Зрозуміло, що люди, перебуваючи в церковному Шлюбі, дітей запишуть на їх батька, тобто законодавчі проблеми із дітьми відпадають по суті. Тим більше, читаємо на сайті Міністерства юстиції:
виникнення аліментних майнових прав на утримання не залежить від того, в якому шлюбі ви перебуваєте. Чинне законодавство передбачає можливість отримання аліментів і у випадку перебування в зареєстрованому шлюбі (статті 75, 76 Сімейного кодексу України), і у випадку «фактичних шлюбних відносин» (стаття 91 Сімейного кодексу України)
Сенс отих всіх букв у тому, щоб продемонструвати, що без державної реєстрації також зберігається
о.Олег писав:можливість навіть після смерті чи в хворобі відповідати за своїх діточок чи супруга через законне успадкування власності тощо...
Навряд чи без юридичної освіти буду в змозі навести більш всеохопну аргументацію про те, що очікування Церкви, котрі мають місце під час "запиту" документального підтвердження оформлення цивільно-правових відносин подружжя, втрачають увесь свій сенс згідно чинного законодавства, оскільки жодних загроз для дітей відносини, які держава називає "фактичними шлюбними" з правової точки зору не несуть.