Наведу повні не вирвані з контексту, цитати -- розумний зрозуміє.
де тут людина з чистим серцем може побачити заперечення вічності пекла? воістину загадка!
Цього року у світі багато йшлося про визнання гомосексуального
подружжя.
На мою думку, гомосексуальність не є новим явищем —воно
було відомим і в часи Старого Завіту, і протягом усієї історії.
Проблемою є те, що останнім часом це питання стало дуже голосним,
надзвичайно голосним, непропорційно голосним, на мій
погляд. ... Ніхто, звісно, не винен, що народився таким. Мені дуже
шкода цих людей, тому що для них недоступна подружня любов.
Адже подружня любов хоче бути продуктивною. Чоловік
і жінка люблять одне одного так, що їхня любов виливається в
народження дитини. Гомосексуалісти не можуть цього зробити.
Вони, звісно, можуть вести всякого роду сексуальну активність,
але їхня любов завжди залишиться безплідною. Отже, мені дуже
шкода їх. Що ж я можу зробити для них? Хіба полегшити їхні
страждання — я не повинен накладати на них більшого тягаря,
ніж це абсолютно необхідно.
Вони можуть жити разом, якщо наполягають на цьому. Добре,
я певною мірою можу миритися з цим. Але нехай вони не претендують
на те, щоб це вважалося подружжям. Бо це не є подружжям.
Одним з аспектів подружжя є не просто факт життя разом,
а народження дітей, чого гомосексуальні пари не можуть робити.
І потім, я маю великі сумніви щодо того, чого може навчити гомосексуальне
середовище усиновлених дітей. Найімовірніше, ці
діти можуть вирости з неправильною сексуальною орієнтацією...
Повторюю, ця проблема стала такою жахливо галасливою, ніби
половина суспільства є гомосексуалістами. Насправді вони є незначною
меншиною суспільства. Ми повинні визнати, що вони
страждають, що вони мають певні права — і зупинитися на цьому.
можу лише повторити -- людина, яка шукає істину, зрозуміє, що "владики" просто брешуть!
Що Ви думаєте про людей, які здогадуються про присутність
тих сил, про які ми говоримо, і доходять до того, що читають
гороскопи, ризикуючи вдатися до певного фаталізму?
Здається, у «Гамлеті» Шекспіра сказано: «Є більше речей на
землі, Горацію, ніж ти і я знаємо». Ми тільки відкриваємо світ.
Я думаю, що є багато сил у нас і навколо нас, яких ми ще не
відкрили. Як узгодити Божу всемогутність і свободу людини?
Я не знаю. Але я підтримую обидва твердження. Я думаю, що
існує набагато більше елементів, які впливають на нас, ніж ми
підозрюємо. Нам просто треба ще їх відкрити. В деякі дні я у
прекрасній формі, а в інші, з неясних причин, я є вовком для
моїх секретарів, для моїх людей. Чому? Я не знаю. Часом я знаю,
часом —ні. Навколо нас існують різні енергії.
Я також дуже чутливий до благословень і прокльонів. Коли
люди просять мого благословення, я намагаюся не робити жест,
який їх віддаляє, а сконцентруватися, бодай на секунду, щоб
дати їм щось від Бога. Це те саме, коли я благословляю у церкві
під час літургії. Я дію у такий спосіб, щоб через мене у свідомий
спосіб передалася божественна енергія. Прокляття є також передачею
енергії, але недоброї. Саме тому проклинати є гріхом. Коли
бажаєте комусь зла, ви передаєте цій особі негативну енергію.
Коли батько чи мати проклинають свою дитину, це щось жахливе.
Інколи ми можемо переоцінити силу цих енергій, але вони
є реальними. Батьки повинні благословляти своїх дітей, бажати
їм добра. Але якщо так станеться, що батьки проклянуть свою
дитину, то, гадаю, це нависає над нею як щось зле. Це якийсь вид
енергії, яка не є емпіричною.
Я вірю, що існують певні енергії, які можуть бути навіть виміряні.
Вони реальні. Завдяки цим невідчутним передачам енергій
мені траплялося мати передчуття стосовно стану здоров'я моєї
матері, хоч ми перебували одне від одного за тисячі кілометрів.
Якось у Римі мені подарували маятник. Це прилад, який дозволяє
мені дізнатися, чи добрими є певні препарати для мого здоров'
я. У цьому немає нічого магічного; йдеться лише про хвилю,
яка повертає маятник у той чи інший бік. Ось тут у цій кімнаті є
тисячі радіохвиль. Якби ми мали здатність вловити їх, ми почули
б тисячі радіостанцій!
не дуже вдала відповідь на питання, але й окультизмом тут не пахне: звичайні фізичні закони. Думаю гадання на Святому Письмі і Вервиці мають набагато глибшу окультну суть!
Стосовно цього питання взагалі важко щось зрозуміти. Наведу текст трьох сторінок книги, в якому брехливі підгорецькі пси знайшли "єресі" -- думайте самі.
Цього тижня Греко-Католицька Церква відзначала свято
Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії. Отець Сергій
Булгаков, російський православний богослов, у своїй книзі
«Купина Неопалима» наполягав на всесвятості Матері Божої.
Але православним людям усе ще важко зрозуміти, що Мати
Божа, яка є людиною — такою, як і всі, розглядається як непорочна
від зачаття. Існує почитанння Божої Матері тому, що вона
є людиною, але, звісно, вона є святою. У ході історії візантійська
православна та латинська православна традиції розвивались
стосовно питання Божої Матері не однаково. Чи могли б Ви викласти
своє бачення цього, враховуючи, що Українська Греко-
Католицька Церква знаходиться між цими двома традиціями?(запитання)
Відповідь Гузара
Той факт, що Бог вибрав конкретну жінку, через яку, так би
мовити, Він прийшов у світ як людина, у людський спосіб, будучи
народженим від жінки, —цей факт має бути предметом нашої
віри. Він не з'явився, а воплотився і став дитям. Звичайно, Він не
є плодом звичайного співжиття чоловіка і жінки. Він приходить
через втручання Святого Духа. Отже, у певному сенсі не можна
цілком уникнути цього моменту — так би мовити, Deus ex machi-
па, —але у всьому іншому Він є у повному сенсі людиною.
Пригадую, в індійській літературі, в «Упанішадах», є опис
жінки Шаконталії, яку автор намагається представити як досконалу.
Загалом наше уявлення про досконалість, звичайно, є дуже
обмеженим, бо ми лише люди. Бог вибрав жінку для того, щоб
вона стала Його Матір'ю на землі, тобто для Його Сина, Який
воплочується, Який досконало приймає людську природу. Я думаю,
що для всіх нас цілком природно бажати, щоб наша мати
була в певному сенсі ідеальною. Мати є всім для своєї дитини.
Для дитини природно дивитися на свою матір знизу вгору—
навіть чисто фізично — і бачити її якщо не в ідеальному, то в
дуже хорошому світлі.
Можу звернутися до одного прикладу з мого власного життя.
Моя матір останні роки свого життя, після смерті батька, проживала
з моєю сестрою. Якось, після її смерти, я поїхав до сестри.
Ми сиділи, розмовляли і пригадували нашу матір. Сестра
сказала, що вона знайшла деякі листи мами і прочитала їх із захопленням.
Моя сестра тоді сама вже була бабусею, мені також
було за 60, але ми захоплено роздумували над постаттю нашої
матері, згадували з жалем про те, що у повсякденному житті не
приділяли їй достатньо уваги, коли вона ще була серед нас. Але
це захоплення відбилось у нашій пам'яті...
Уявіть собі, як Бог вибирав Свою матір. Це щось таке, чого ми
не можемо вчинити. Ми можемо лише прийняти нашу матір, тоді
як Бог готує людину, щоб вона стала Його Матір'ю. Я розумію,
що Ви маєте на увазі, коли говорите про труднощі православних.
Я думаю, що кожна звичайна людина мала б у цьому випадку
проблему. Якою би я вчинив свою матір, якби міг це вирішувати?
Для нас це, звісно, є неможливим, але не для Нього.
І чим, накінець, є її святість? Я думаю, що наші концепції
святости є дуже обмеженими, дуже нереалістичними. Якщо подивитися
на легенди й апокрифи, то бачимо, що люди намагаються
описати жінку згідно з їхніми власними ідеями про досконалість:
вона там сидить, молячись, співаючи пісні, читаючи
Святе Письмо, а потім ангели приходять, підмітають подвір'я,
птахи приносять хліб чи щось на зразок того. Все це легенди, які
ми розповідаємо дітям, але багато людей думають у такий спосіб.
Вони наче не можуть уявити собі Марію, яка підмітає подвір'я,
миє посуд, пере одяг.
Христос жив у маленькому містечку Назареті зі Своєю
Матір'ю й тим, кого вважали Його батьком, —Иосифом. Марія,
звісно, ходила по воду, спілкувалася з жінками, що були їхніми
сусідами; Йосиф також спілкувався з чоловіками та займався
своїми справами, працюючи теслею. Цілком нормальна сім'я.
Навколишні, як виглядає, не зауважували в ній нічого особливого
(принаймні це не відображено в Євангелії); вони казали: «Хіба
Він не є одним з нас?»
І поверх дуже реалістичної, приземленої картини дійсного
життя цієї родини ми накладаємо наші богословські роздумування.
На мою думку, ми в якомусь сенсі «вбиваємо» реальність нашими
високоінтелектуальними думками. Отже, наша рефлексія
мала б бути такою: цю реальність, як і в більшій частині христо-
логії, важко узгодити зі звичайним людським життям. Але ж Ісус
був і до того, як почав ходити містами й селами Палестини. Він
допомагав Иосифу, а може, й самостійно займався ремеслом теслі.
Можливо, Йосиф до того часу вже помер — ми не знаємо. Ісус
ходив до синагоги, молився разом з усіма, як і будь-хто інший...
Я думаю, нам треба бути дуже обережними, коли ми починаємо
вдаватись до богословських рефлексій.
Ці богословські рефлексії зумовлені нашим культурним середовищем.
Латинська культура, як ми знаємо, стремить (як це
пізніше зробив Декарт) до чітких та ясних ідей, які зазвичай перебувають
на перехресті між логікою та юридичним мисленням,
її представники прийшли до, можна сказати, негативної чи, радше,
негативно вираженої концепції: Непорочне Зачаття — без
порока, без будь-якого сліду недосконалости.
Наша Традиція застосовує тут інший підхід. Постає питання,
який з них кращий? Я вважаю, що вони є взаємодоповнювальни-
ми. Це лише питання відмінного культурного середовища, яке
стоїть за ними.
Ми дивимось на Діву Марію як на Пресвяту, навіть якщо ми
насправді не знаємо, що означає «Пресвята». І навіть що означає
«свята»... В певному сенсі простіше сприймається латинська
концепція: вона, Марія, не мала ніякого гріха. Це ясно і зрозуміло.
Але коли ми говоримо про ідею всесвятости, Panagia, ми
опиняємося перед лицем таємниці.
Вона була Пресвятою, але водночас народженою у грішному
світі, як усі люди.
Так. І все-таки вона якоюсь мірою є інакшою. Це означає, що
хоч вона й була народжена у цьому грішному світі, вона не була
позначена гріхом, як ми. Мається на увазі, що вона не пізнала
blamish (наслідків) первородного гріха. Ми кажемо: вона була
настільки доброю, що неможливо навіть припустити, щоб вона
мала яку-небудь думку про гріх. Але врешті-решт ми опиняємося
перед таємницею.
Гадаю, нам треба визнати, що це є поза нашим розумінням,
оскільки ми не знаємо, що є святість. Перед цією тайною ми повинні
виявити певне смирення. Намагатися конкретно пояснити
її—це питання для богословів, які мають у своєму розпорядженні
такі інструменти, як традиції, категорії мислення, культурні
категорії. Але що ж у повсякденному житті означає «Непорочна»,
що означає «Пресвята»? Нам важко сказати. Просто кажучи,
вона була доброю жінкою, доброю сусідкою, доброю матір'ю; без
сумніву, люди любили її. Вона була одною з них —оце й усе. Що
іншого могли побачити навколишні люди? Вони ніколи навіть
не підозрювали про те, що відбувається у цьому будинку. Я думаю,
що ми, ведені нашим бажанням пізнати таємницю, марно
катуємо себе.
просто пропускаючи через себе цю прикру справу відступництва даної особи, чисто по людськи шкода й високодостойного Владику, звичайно це моя субєктивна думка.
. Так що три місяці в підпільній церкві набагато цінніші чим роки в чужинецькій семінірії 
під наглядом КГБ - воно й далося тепер взнаки...
