Папа Олександр VI (Родріго Борджіа)

історія, філософія, мови, економіка...

Модератори: Artur, ihor

Андрій85
початківець
початківець
Повідомлень: 38
З нами з: 22 червня 2010, 22:16

Папа Олександр VI (Родріго Борджіа)

Повідомлення Андрій85 » 25 січня 2012, 19:27

Створюю цю тему для того, щоб дізнатися думку користувачів форуму, священиків про цього Папу. Сподіваюся, що дискусія буде проходити без лиття бруду і образ. Просто цікава думка дописувачів, думка Католицької Церкви.

anton_shtefan
гість
гість
Повідомлень: 1
З нами з: 04 грудня 2011, 01:05

Re: Папа Олександр VI (Родріго Борджіа)

Повідомлення anton_shtefan » 25 січня 2012, 22:10

Попри доволі сумну біографію його понтифікат визнаний Церквою. На мою думку, і цього папу поставив Христос (як і взагалі всіх римських архиєреїв). Те, що він не належним чином виконував свій святий обов'язок, його власна поразка перед дияволом.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Папа Олександр VI (Родріго Борджіа)

Повідомлення о.Олег » 26 січня 2012, 13:18

Зображення
anton_shtefan писав:Попри доволі сумну біографію його понтифікат визнаний Церквою. На мою думку, і цього папу поставив Христос (як і взагалі всіх римських архиєреїв). Те, що він не належним чином виконував свій святий обов'язок, його власна поразка перед дияволом.

безперечно - особисті проблеми, поразки...
Однак... говорити про... я би назвав... "брендових" історичних осіб справа невдячна: з одного боку закинуть католику "захищаєш Папу", з іншого боку звинуватять, що йде за наклепниками (перепрошую: читав різні жахи і 25 років тому - я з атеїстичної родини походжу - і сьогодні, набравши в пошуковику його ім'я, знайдете купу болота :( - знаю, про що говорю)...
Тому... єдиним виходом для цієї (та інших подібних) теми бачу потребу запросити тих, хто здатен думати - думати: критично осмислювати написане про цього Папу. Ні - не хочу сказати, що його (чи будь-якого Папи/інших) вчинки (для мене грішного, допоки не доведено зворотнє, Папа Олександр VI явний макіавелліст (М.Макіавеллі (1469-1527рр) твердив, що для укріплення державної влади підходять всі засоби) - дуже вже вчасно вмирали його політичні вороги...) не можуть бути гідний нашого осуду чи критики, але запрошую мислити про нього не упускаючи з уваги те, що відбувалося у тогочасному світі, критично осмислюючи те, що читаємо в явно недрузями написаних його "житіях".
Папа Олександр Шостий - політична фігура. Поставлений на Римський Престол в результаті компромісу між кардинальськими фракціями (фактично - родами тогочасної знаті). Тогочасний Папа в першу чергу ставав італійським монархом, тому і маємо наслідки папоцезеризму: папомонарх, паповоєначальник, паподипломат... Із наголосом, нажаль, не на Папство, звичайно: для тогочасного Риму конечно важливими були саме державотворчі питання і Церкву в цій потребі використовували відповідно до ситуації... Якщо розуміти ці процеси - зрозуміємо і супротив Папі та його політиці, демонізацію його особи... Хоча нмсд безперечно він на звання хорошого Пастиря не претендує, Олександр VI сильна політична фігура, один із найвпливовіших монархів свого часу, який спромігся бути об'єднувальним чинником для розрізнених держав Італії. Скажу навіть - один з найосвітченіших/розумніших, великий монарх, покровитель наук і мистецтва.
І... шкода, що Папа. Але Папа. Родріго Борджа (так, кажуть, італійське Borgia правильніше читати) і священиком став незадовго перед обранням Папою (1492-1503рр). Використовував свою владу для возвеличення свого роду (і це - ще той рід :( судячи з діяльності його представників... і... тут знову небезпека некритичного підходу :( до часами дуже однобоких історичних данних) - відповідно маємо супротив представників інших родів, що виявлявся у різний спосіб: нмсд в т.ч. - в тих інформаціях, якими сьогодні з легкої руки ворогів Христової Церкви заполонений Інтернет... Розібратись, що в цьому правда і що в цьому вимисел я грішний не бачу можливості. І незаангажовані історики, що працюють з документами, не твердять, що можуть - погляньте на сучасний політикум: нічого не змінилося (лише, може, пишуть багато і про всіх від крайності із знаком "-" до крайності із знаком "+" - піди розбирайся через п'ятсот літ...).
А... не оцінюючи його внутрішній світ, мовою фактів, так би мовити, можемо говорити про зовнішню і внутрішню політику Папи Олександра VI.
В Церковній проблематиці... без претензій на всеохопність/всезнання, думаю, варта згадати, що Папа Олександр VI одним із перших послав місіонерів в Новий Світ, засудив єресь (якщо не помиляюсь, йдеться про тогочасне марновірство: люди взяли за звичай носити на собі як "оберіг від зла" кісточку від покійника - правда я не впевнений у суті засудженої єресі і, якщо хто знає краще - дуже прошу...), почав систематизацію процесів по вивченню заяв про Чуда, втрутився в діяльність Іспанської Інквізиції і вимагав від Торквемади (помер в 1498р) пом'якшення вироків (якщо не помиляюсь - саме стараннями Папи він був усунений з поста Великого Інквізитора: хоча тут також далеко до однозначного сприйняття цього факту), незважаючи на спротив місцевої юдейської общини прийняв біженців-юдеїв (переслідувались в Іспанії), дозволив їм поселитись в Римі.
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Re: Папа Олександр VI (Родріго Борджіа)

Повідомлення romanm » 26 січня 2012, 13:35

стереотипи, стереотипи. Тяжко їх позбутися.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Папа Олександр VI (Родріго Борджіа)

Повідомлення о.Олег » 26 січня 2012, 13:46

romanm писав:стереотипи, стереотипи. Тяжко їх позбутися.

так...
Додасте щось, Ромку?
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
andrey s.
старець
старець
Повідомлень: 2624
З нами з: 13 січня 2011, 19:40
Звідки: м.ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
Контактна інформація:

Re: Папа Олександр VI (Родріго Борджіа)

Повідомлення andrey s. » 26 січня 2012, 16:07

За цього Папу нічого не знав, правда вже не те, щоб взагалі нічого, знаю що був такий, а це вже щось.. :D
І тут справді є різниця, чому мені це цікаво...тобто ця відповідь є важливою і вирішує долю подальших роздумів чи пошуків...
І якщо людина виступає противником Церкви, то вона звичайно знайде що шукає, і можливо в такий спосіб отримає полекшення для себе, що мовляв , ля..ля..ля..
Люди малюють собі якісь уявні риси, яким має відповідати праведність, святість, якщо завгодно то навіть Бог і Його Промисил, щоб заперечити це. (і в основному це все для підтверження собі, що Церква не потрібна і взагалі це все пурга, щоб просто виправдати своє бачення, чи навіть свою Просвітленність.)

Чув подібне про Папу який був корсаром(піратом), і на цій підставі заперечилось саме Таєнство Папства(я це так називаю), Їх(Пап) роль і призначення...

Майже не зустрічав, щоб цим цікавились різносторонньо суто в історичному контексті, без всякого такого..бррр...(звичайно такі люди є, хочаб засновник теми, п.Андрій 85...але в свому житті такого майже не зустрічав....)
Тому радо послухаю, що з цього приводу говорять обізнані люди, можливо хтось порадить літературу, де подаються історичні події того часу, на які поза всіх сумнівів мав вплив Папа Олександр шостий...
Чи можливо щось з історії Церкви, якщо цей Папа залишив свій слід в догматиці чи катехитиці...(думаю навряд, але....)

Суто я сприймаю це все так: Бог допустив таке, а від так, так було потрібно...А чому , це вже питання інше...чи отримали те чого потребували, чи отримали те на що заслужили, що в принципі є те саме що і перше...бо Бог все робить з Любові до нас, якщо навіть це виглядає якось неадекватно і неприйнятливо...
І істина, як на мене, Є у цьому, тобто це відправна точка, і подальшою умовою є безпристрасність.
Дякую.(буду з цікавістю спостерігати за темою. Нажаль доповнити по суті не можу..нема чим :pardon: )
З повагою ПРОСТО андрій!!! УГКЦ

Андрій85
початківець
початківець
Повідомлень: 38
З нами з: 22 червня 2010, 22:16

Re: Папа Олександр VI (Родріго Борджіа)

Повідомлення Андрій85 » 26 січня 2012, 18:19

Нещодавно прочитав у творі Дюма "Асканіо" одну цікаву фразу про часи коли жив Борджіа. Суть зводиться до того, що тоді люди дешево цінували своє власне життя і чиєсь життя, дешево продавали своє життя і дешево оцінювали чуже, тобто Борджіа - син своєї епохи, такі часи тоді були... Він же не впав із Місяця - він виріс в атмосфері того часу. Але, це лише моя особиста думка. А історичних вагомих досліджень дійсно мало.

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Re: Папа Олександр VI (Родріго Борджіа)

Повідомлення romanm » 26 січня 2012, 19:20

Андрій85 писав:Нещодавно прочитав у творі Дюма
:) о.Олег сказав головне.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Папа Олександр VI (Родріго Борджіа)

Повідомлення о.Олег » 26 січня 2012, 19:34

andrey s. писав:...Чув подібне про Папу який був корсаром(піратом), і на цій підставі заперечилось саме Таєнство Папства(я це так називаю), Їх(Пап) роль і призначення...

начитався колись, як вже згадував, тої всієї... гм... бяки, тому не думаю, що змилю: тут йдеться про Бальтазара Косу, який (досить сумнівно, що піратствував (хоча, навіть якби - історія знає і грішніших людей, що до Христа навернулись), і, скоріш за все - це ще одна вигадка недругів, як і звинувачення його в содомії, інцесті, вбивствах, насильствах... :( . Думаю - коріння цих вигадок можна знайти в тому, що він арештовував Яна Гуса) за Папи Григорія XII (1406-1415рр) був кардиналом, був лідером собору у Пізі (лжесобор), був антипапою (1410-1415рр) під іменем Івана 23 (не путати із Блаженним Папою Іваном 23, Анжелло Ронкаллі :) ), але після 16 Вселенського Собору (1414-1418рр) зрікся папства, явившись на поклін до Папи Мартина V (1417-1431рр) і був не просто прийнятий - був назначений Єпископом Тускуланським і деканом коллегії кардиналів...
як там Роман казав в першому своєму повідомленні до цієї теми?
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Папа Олександр VI (Родріго Борджіа)

Повідомлення о.Олег » 26 січня 2012, 19:49

Андрій85 писав:Нещодавно прочитав у творі Дюма "Асканіо" одну цікаву фразу про часи коли жив Борджіа. Суть зводиться до того, що тоді люди дешево цінували своє власне життя і чиєсь життя, дешево продавали своє життя і дешево оцінювали чуже, тобто Борджіа - син своєї епохи, такі часи тоді були... Він же не впав із Місяця - він виріс в атмосфері того часу...

Дюма великий міфотворець, але тут з ним незгодитись неможливо
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Папа Олександр VI (Родріго Борджіа)

Повідомлення о.Олег » 19 квітня 2012, 09:34

проба перекладу (Степана Лесняка, поступово пробую редагувати і, якщо бачите якусь невідповідність написання назв/слів чи неузгодження термінів - напишіть мені в ПП) статті з Католицької Енциклопедії. Продовження, надіюся, буде

Родріго Борджіа, народився в Хатіва, поблизу Валенції, в Іспанії, 1 січня 1431, помер у Римі 18 серпня 1503. Його батьками були Хофре Лансоль та Ізабелла Борха, сестра кардинала Альфонса Борха, згодом Папи Калікста III.
Молодий Родріго ще не остаточно вибрав свою професію, коли обрання його дядька Папою (1455р.) відкрило нові перспективи для його амбіцій. Він був прийнятий найближчими родичами Калікста і був відомий надалі італійцям як Родріґо Борджіа. Як і багато інших королівських кадетів, він був висунутий Церквою. Питання покликання до священства залишалося поза обговоренням. Після розгляду його кандидатури кількома багатими парафіями, дядько відправив його на неповний рік вивчати право в Болонському університеті. 1456 року у віці двадцяти п'яти років, його висвятили на кардинала-диякона Санкт-Ніколо в Карцере (Carcere). Він носив цей титул до 1471 року, коли став кардиналом-єпископом Альбано. У 1476 році він був призначений кардиналом-єпископом Порто і деканом Священної Колегії (Eubel, hierarchía Catholica, II, 12). Його офіційна посада в курії після 1457 року – віце-канцлер Римської Церкви. І хоча багато хто заздрив його вигідній посаді, папська канцелярія здавалась в загальному задоволеною його тривалим управлінням. Навіть Гвіччардіні визнає, що "в ньому поєднувалися рідкісна розсудливість і пильні зрілі думки, дивовижна сила переконання, навички і здатність до ведення найскладніших справ". З іншого боку, список титулів архиєпископів, єпископів, абатів та інших звань, які він носив (перераховані єпископом Модени в листі до герцогині Феррари Pastor, History of the Popes, V, 533, English tr) читається як знаменитий каталог Лепорелло.
Незважаючи на розкіш маєтків і пристрасть до гри в карти, Родріго Борджіа був суворо стриманий щодо їжі і напоїв, а також обережним адміністратором. Він став одним з найбагатших людей свого часу. У свої двадцять дев'ять він отримав нещадного листа з доганою від Папи Пія II за неправомірну поведінку в Сієні, яка через свою загальновідомість шокувала ціле місто і суд (Raynaldus Raynaldus Ann. eccl. ad. an. 1460, n. 31). Навіть після свого висвячення на священика, в 1468 році, він продовжував свої погані справи. Його сучасники звеличували його красиву і вражаючу особистість, його веселий вираз обличчя, переконливу поведінку, блискучу мову і особисту майстерність оволодівання вишуканими колами суспільства. Кажуть, що кращий його портрет написаний Пінтуріккіо в Аппартаменто Борджіа у Ватикані. Yriarte (Autour des Borgia, 79) беззаперечно возвеличує його зовнішній вигляд шляхетності. До кінця 1470 року почалися його стосунки з римською леді Ваноццою Катаней, матір’ю його чотирьох дітей: Хуана, Цезара, Лукреції і Хофре, які згідно Грегоровіуса (Gregorovius, Lucrezia Borgia 13) народилися у 1474, 1476, 1480 і 1482 роках відповідно.
Борджіа, при дуже незначній більшості у дві третини голосів, забезпеченій своїм власним голосом, був проголошений папою вранці 11 серпня 1492 року і прийняв ім'я Олександра VI. [Детальнішу інформацію про конклав див. Pastor, "Hist. of the Popes", (German ed., Freiburg, 1895), III, 275-278; а також Am. Cath. Quart. Review, April, 1900.] Здобуття ним папства через симонію було популярним переконанням (Pastor, loc. Cit) але не є правдоподібним (Raynaldus, Ann. eccl. ad an. 1492, n. 26)), правда - це було б важко довести юридично хоча б тому, що за тодішнім правом вибори були дійсними. Не існує неспростованх доказів того, що Борджіа платив дукат за голос у свою підтримку; плітки Інфессури про величезну кількість срібла були дискредитовані. Звинувачення Пастора при детальнішому розгляді потребує перевірки, тому що він стведжує (III, 277), що вісім з двадцяти трьох виборців, а саме viz. della Rovere, Piccolomini, Medici, Caraffa, Costa, Basso, Zeno, і Cibò, до кінця були проти Борджіа. Якби це було правдою, Борджіа не зміг б забезпечити собі більшість у дві третини. Все, що ми можемо з упевненістю стверджувати, це те, що визначальним чинником у цих виборах стало приєднання до голосів за Борджіа голосу кардинала Асканіо Сфорца і його вплив. Майже очевидно те, що курс Сфорца був продиктований не сріблом, а бажанням в майбутньому бути головним радником Понтифіка.
Обрання папою того, хто протягом тридцяти п'яти років керував справами Римської канцелярії з рідкісними здібностями і працьовитістю зустріло загальне схвалення – не знайдено жодних доказів "тривоги і жаху", про які говорить Гвіччардіні. Цей вибір був особливо прийнятний для римлян, які сприйняли Борджіа як одного зі своїх, і які передбачали одразу чудовий і енергійний понтифікат. Римляни виявили своє задоволення багаттям, факельною процесією, вінками квітів і зведенням тріумфальних арок з екстраваґантними написами. На коронації у соборі Святого Петра (26 серпня) і під час процесійної ходи до Собору Йоана Латеранського його зустрічали оваціями "сильнішими, ніж будь-який інший понтифік коли-небудь отримував", - каже щоденник.
Він одразу взявся до роботи, щоб виправдати хорошу думку римлян і покласти край беззаконню, яке панувало в місті. Висновок про існування безладу можемо зробити із твердження Інфессури, що протягом кількох місяців відбулося двісті двадцять убивств. Олександр наказав провести слідство: кожного виявленого злочинця негайно повісити, а його будинок зрівняти з землею. Він розділив місто на чотири райони, в кожному призначивши магістрата (суддю) з повноваженнями для підтримки порядку. Крім того, він зробив вівторок кожного тижня днем, коли будь-яка людина може скласти свої скарги перед ним особисто; "і, - говорить щоденник, - він приступив до здійснення правосуддя в чудовій формі." Цей енергійний спосіб здійснення правосуддя швидко змінив обличчя міста. Вдячне населення приписувало це “Божому втручанню”.
Далі Олександр направив свої зусилля на оборону і прикрасу Вічного міста. Він переробив Мавзолей Адріана на справжню фортецю, здатну витримати облогу. Укріпленням Торре ді Нона він вберіг місто від атак з моря. Він заслуговує назватись засновником міста Леонайн, перетворивши його у наймодніший квартал Риму. Його чарівний Via Alessandrina, який тепер називається Borgo Nuovo, залишається і до цього дня головним входом до Св. Петра. За його вказівкою Пінтуріккіо прикрасив Appartimento Борджіа у Ватикані, вказуючи на шлях свого безсмертного послідовника Рафаеля. Окрім споруд, збудованих ним самим, згадка про нього асоціюється з багатьма іншими будівлями, що були зведені монархами і кардиналами за його ініціативи. Під час його правління Браманте оздобив для Фердинанда й Ізабелли вишукану архітектурну перлину, Tempietto, традиційне місце мучеництва святого Петра. Якщо не Браманте, то якийсь інший великий архітектор, якого так само притягували до Риму чутки про щедрість Папи, побудовав для кардинала Riario чудовий палац Cancellaria. У 1500 році посол імператора Максиміліана заклав наріжний камінь красивої національної церкви німців, Santa Maria dell' Anima. Щоб не перебільшувати, французький кардинал Briçonnet звів SS. Trinità dei Monti, а іспанці Санта Марія ді Monserrato. Олександру ми зобов'язані красивою стелею Санта-Марія-Маджоре, в декорі якої, згідно традиції, він використовував перше золото, привезене Колумбом з Америки.
Він не надто переймався навчанням, однак сприяв літературі й науці. Як кардинал він написав два трактати про канонічні дисципліни і захист християнської віри. Відбудував університет та щедро підтримував професорів фінансово. Він оточив себе ученими і мав особливу прихильність до юристів. Його любов до театральних вистав зумовила розвиток драми. Він любив папські церемонії, під час яких його величній постаті засвідчували прихильність і повагу. Він критично слухав хороші проповіді, і захоплювався гарною музикою. У 1497 Олександр оголосив, що "Praefectus Sacrarii Pontificii", якого зазвичай називають "паламарем папи", однак практично парохом Ватикану і хранителем совісті Папи, має бути постійно і виключно прелат, вибраний з роду Августиніана. Цей механізм існує й досі.
Олександр заробив неприязнь Іспанії, ганьбу збоку багатьох вузькомислячих сучасників і вдячність нащадків за його толерантну політику щодо євреїв, оскільки його не могли змусити виганяти їх або чіплятися до них. Натовп паломників до Риму в ювілейний 1500-й рік був чудовою демонстрацією глибини і універсальності популярної віри. Можливості міста поселити і нагодувати так багато тисяч відвідувачів з усіх кінців Європи були максимально оподатковані, але Олександр не шкодував грошей і зусиль, щоб забезпечити безпеку і комфорт своїм гостям. Зберегти мир між християнами і сформувати коаліцію європейських держав проти турків, - таку політику він успадкував від свого дядька. Одним з перших його публічних кроків було запобігання зіткненню Іспанії та Португалії через свої нововідкриті території – він намалював демаркаційну лінію, уклав акт про справді мирний імпорт, а не узурпацію і амбіції [Civiltà Cattolica (1865) , I, 665-680]. Він робив усе можливе, щоб відмовити короля Франції Карла VIII від його планованого вторгнення до Італії. Якщо йому це не вдалося, то не в останню чергу через непатріотичний курс Джуліано делла Ровере, який пізніше, як Юлій II, робив марні спроби вигнати "варварів", яких він сам запросив. Олександр видав мудрий указ про цензуру книг, і послав перших місіонерів у Новий Світ.
Незважаючи на ці та подібні дії, які, здавалося, дають право посісти непогане місце в літописах папства, Олександр продовжував як Папа вести спосіб життя, який викликав неприхильність його колегії кардиналів (Pastor, op. cit., III, 449 152). “Кличка” Немезида переслідувала його до самої смерті у вигляді сильної батьківської прихильності до своїх дітей. Доповідь посла Ferrarese, що новий Папа вирішив тримати їх на відстані від Риму, цілком заслуговує на довіру, оскільки всі його попередні заходи щодо їхньої кар’єри вказували на Іспанію. Будучи ще кардиналом, він одружився на Girolama, дочці одного іспанського дворянина. Він купив від іспанського монарха князівство Gandia для сина Педро Луіса, а після того, як Педро помер, передав князівство Хуану, своєму старшому сину, який вижив, згідно Vanozza. Цей нещасливий юнак був одружений з двоюрідною сестрою короля Іспанії, і став дідом Святого Франциска Борджіа, чия доброчесність пройшла великий шлях покути за гріхи його родичів. Люблячий батько зробив велику помилку, обравши свого сина Цезаря церковним представником Борджіа. У 1480 році Папа Інокентій VIII зробив нащадка придатним до Статуту, позбавивши його церковного безладу, після чого той став de episcopo cardinali et conjugatâ, і вручив йому кілька іспанських бенефіцій, останнім з яких є єпископство Pampeluna. В околицях останньої , за дивним збігом обставин, він врешті-решт зустрів свою смерть. Через тиждень після своєї коронації Олександр призначив Цезаря, тепер вісімнадцятирічного, архієпископом Валенсії. Однак Цезар ані не вирушив до Іспанії, ані ніколи не дотримувався Статуту. Молодший син, Хофре, мав також бути призначений до Церкви в Іспанії. Ще одним доказом того, що Папа вирішив тримати своїх дітей на відстані від папського двору, є те, що його дочка Лукреція була заручена з іспанським джентльменом, хоча шлюб так і не відбувся.
Мати особистого представника у Священній Колегії стало звичною політикою пап, і тому Олександр вибрав на цю відповідальну посаду кардинала Джованні Борджіа, сина своєї сестри. Подальшу відмову від своїх добрих рішень стосовно своїх дітей можна сміливо віднести до злих порад Асканіо Сфорца, якого Борджіа нагородив віце-канцлером, і який був практично його прем'єр-міністром. Головною метою проживання Асканіо при папському дворі було просування інтересів свого брата, Лодовіко іль Моро, який був регентом в Мілані протягом багатьох років під час неповноліття свого племінника Джана Галеаццо, якому тепер він відмовлявся віддати владу, хоча за законом Галеаццо мав отримати її після повноліття. Джан Галеаццо був безсилий відстоювати свої права, але його енергійніша дружина була онукою короля Ферранте Неаполітанського, і її безперервні заклики до своєї родини про допомогу тримали Лодовіка в постійному страсі перед неаполітанським вторгненням.
Олександр мав багато реальних скарг на Ферранте, останньою з яких була фінансова допомога короля васалу папи, Вірджинія Орсіні, для купівлі Cervetri і Anguillara, без згоди Олександра. На додаток до неповаги до папської влади у цій справі, зміцнення баронської родини, і так вже надто потужної, не могло бути схваленим. Таким чином, Олександра легко переконали створити оборонний союз з Міланом і Венецією; ліга була урочисто проголошена 25 квітня 1493 року. Вона була зміцнена першим шлюбом Лукреції. Її першим чоловіком був двоюрідний брат Асканіо, Джованні Сфорца, лорд Пезаро. Весілля святкували у Ватикані в присутності Папи, десяти кардиналів і головнлої знаті Риму зі своїми дамами. Святкування події, навіть навіть якщо не зважати на перебільшення і чутки, відображає характер Олександра. Ферранте говорв про війну, але, за посередництва Іспанії, він прийшов до угоди з Папою. Запорукою примирення став шлюб його онуки Sancia з наймолодшим сином Олександра Хофре, а також князівство Squillace як придане. Цезар Борджіа був поставлений Кардиналом 20 вересня. Примирення Ферранте відбулося зовсім не скоро.
Через кілька днів після укладання миру, посланник короля Чарльза VIII прибув до Рима, щоб вимагати для свого господаря володіння Неаполем. Олександр дав чітку відмову, а після смерті Ферранте у січні 1494 р., не зважаючи на французькі протести та погрози, затвердив владу сина Ферранте, Альфонсо II, і послав свого племінника, кардинала Джованні Борджіа, в Неаполь, щоб коронувати його. Політика Олександра була спричинена не тільки благородним прагненням підтримувати мир в Італії, але і його усвідомленням того, що сильна фракція його кардиналів з рішучим делла Ровере на чолі заохочувала вторгнення Чарльза як засіб повалення Олександра з подвійним звинуваченням у симонії та аморальності. У вересні 1494 року, французи перетнули Альпи. Останнього дня того ж року вони увійшли до Риму, не потребуючи жодної іншої зброї під час свого маршу півостровом, окрім крейди, якою вони позначали житло військовослужбовців, як дотепно зауважив Олександр (Commines VII, 15). Папські барони покидали папу один за другим. Колонна і Савеллі були зрадниками від самого початку, але найбільш гостро Папа відчув втечу Вірджинія Орсіні, керівника його війська. Багато святіших від Олександра VI пап, зробили б фатальну помилку, поступившись грубій силі і здавшись завойовникам Італії без жодних умов. Найбільш героїчні папи не змогли б утримати стабільності Святого Престолу з більшою твердістю в цей вирішальний момент. Від моменту руйнування захисного муру Сант Анджело, оборона якого була ще незавершена, він спокійно дивився в «рот» французької гармати. З такою ж безстрашністю він сприйняв таємну змову кардиналів делла Ровере щодо його повалення. Через два тижні Чарльз капітулював. Він визнав Олександра справжнім папою, велично, аж до огиди делла Ровере, і "запевнив свою синівську слухняність", згідно Commines ", з усім мислимим смиренням". Однак він не міг вимагати у понтифіка підтвердження своїх вимог щодо Неаполя. Чарльз увійшов до Неаполя 22 лютого 1495 року без бою. При його наближенні непопулярний Альфонсо відрікся від престолу на користь свого сина Ferrantino. Останній, не зумівши отримати підтримку, пішов шукати захисту в Іспанії. Поки Чарльз більше двох місяців даремно намагався змусити Папу обіцянками та погрозами схвалити свою узурпацію, проти нього самого була утворена потужна ліга у складі Венеції, Мілана, Імперії, Іспанії і Святого Престолу. Зрештою, 12 травня він таки коронував себе, але вже в липні втікав додому в рядах союзних італійців. До кінця року французи повернулися до Франції. Ніхто не бажав їх повернення, крім неспокійного делла Ровере і прихильників Савонароли. Розповідь флорентійського ченця ще розказуватимуть, тут достатньо зауважити, що ставлення Олександра до делла Ровере можна відзначити як крайньо терпеливе і виважене.
Французьке вторгнення стало поворотним пунктом у політичній кар'єрі Олександра VI. Воно навчило його, що для того, щоб почуватися безпечно в Римі і бути реальним господарем в структурах Церкви, потрібно приборкати нахабних і нелояльних баронів, які зрадили його в годину небезпеки. На жаль, ця похвальна мета все більше асоціювалася в нього з планами возвеличення його сім'ї. В його програмі не було місця для викорінювання зловживань. Навпаки, для отримання грошей на свої військові операції він роздавав цивільні і духовні привілеї та посади в скандальній манері. Він вирішив почати з Орсіні, чия зрада в найбільш критичний момент довела його до безнадійного становища. Час здавався сприятливим, бо Вірджиніо, глава дому, був в руках Ferrantino. Командувачем своїми військами він вибрав свого юного сина Хуана, герцога Ґандії. Боротьба розтяглася на місяці. Другорядні замки Орсіні підкорилися, але Браччано, головна фортеця, опиралася зусиллям всього папського війська. Врешті, Росіні був змушений зняти облогу і 25 січня 1497 його військо було вщент розбите на Соріано. Обидві сторони тепер були налаштовані на мир. За 50 000 золотих флоринів Орсіні отримав назад всі свої замки, окрім Cervetri і Anguillara, які були першопричиною їхнього конфлікту з Папою.
Для того, щоб ослабити сильну фортецю Остії, яку утримували французькі війська для кардинала делла Ровере, Олександр мудро кличе на допомогу Гонсалво де Кордова і його іспанський ветеранів. Фортеця здалася "Великому капітану" через два тижні. Не зумівши здобути для своєї сім'ї володіння Орсіні, Папа тепер вимагав згоди своїх кардиналів для перетворення Беневенто, Террачіна і Понтекорво в герцогство герцога Ґандії. Кардинал Пікколоміні був єдиним членом, який насмілився протестувати проти цього недоречного відчуження майна Церкви. Потужніший протест кардинала Сієнна розійшовся по світу через тиждень, коли 16 червня тіло молодого герцога було виловлене в Тібрі з перерізаним горлом і багатьма відкритими ранами. Історики даремно намагалися знайти того, хто скоїв цей огидний вчинок, але те, що це було попередження з небес до покаяння, ніхто не відчував гостріше, ніж сам Папа Римський. У перші шалені напади горя він говорив про відставку тіару. Потім, після трьох днів і ночей без їжі і сну, він з'явився в консисторії і проголосив своє рішення взятися за реформу Церкви "зверху донизу", якої так довго чекали у світі. Комісія кардиналів і каноністів почала старанно формулювати укази, які провіщали дисциплінарні рішення Тренту. Однак вони ніколи не були оприлюднені. Час поступово вгамував смуток і згасив каяття Олександра. Відтепер залізна воля Цезаря була вищим законом. Те, чого він прагнув найбільше, з самого початку видно з його рішення, яке Папа спочатку відхилив: зняти з себе сан кардинала та інші церковні почесті і стати світським князем. Стан Неаполя був заманливим. Хоробрий Ferrantino помер бездітним, його місце успадковував його дядько Федеріго, чия коронація була однією з останніх, а можливо також однією з перших, церковних дій Цезаря. Отримавши руку дочки Федеріго, Карлотти, принцеси Tarento, він міг стати одним із найпотужніших баронів королівства, з подальшою перспективою коронації. Однак неприхильність Карлоти було неможливо подолати. Проте в ході сватання був укладений інший шлюб, який його сильно зганьбив. Шлюб Лукреції зі Сфорца був анульований на підставі імпотенції останнього, і вона стала дружиною Альфонсо Biseglia, незаконно народженого сина Альфонсо II.
Поміж тим, у Франції вдбувся несподіваний поворот подій, який глибоко змінив хід історії Італії та кар'єру родини Борджіа. Карл VIII помер в квітні 1498 року, після смерті свого єдиного сина, і залишив трон своєму двоюрідному братові, герцогу Орлеанському, королю Людовіку XII, якому було потрібно від Папи дві послуги. У молодості він був змушений одружитися з Джейн Валуа, святою, але спотвореною дочкою Людовіка XI. Більше того, з метою збереження Бретані він має одружитися із вдовою свого покійного двоюрідного брата королевою Анною. Не можна вважати Олександра винним у видачі бажаного указу про анулювання шлюбу короля або про надання йому звільнення від перешкод родової схожості. Створена Олександром комісія з розслідування встановила два фундаментальних факти, що шлюб з Джейн був недійсним через відсутність згоди, і що він ніколи не була завершеним. В цьому була політична вигода, досягнута родиною Борджіа за рахунок своїх можливостей і очікуваного союзу Франції і Святого Престолу, що привело декілька держав Європи на грань розколу. Загроза собору та позбавлення влади була не страшна для Олександра, чий контроль над Священною Колегією був абсолютним. Делла Ровере був тепер його представником у Франції. Асканіо Сфорца незабаром мав назавжди залишити з Рим.
Луї успадкував від своєї бабці Валентини Вісконті право претендувати на Міланське герцогство, захоплене Сфорца, і він не приховував свого наміру забезпечити собі це право. Олександр не може відповідати за друге "варварське" вторгнення до Італії, але він встиг скористатися ним для зміцнення своєї світської влади і возвеличення своєї сім'ї. 1 жовтня 1498 року Цезар, вже не як кардинал, а призначений герцог Валентінуа і пер (лорд) Франції відправився з Рима до короля Луї з папським дозволом на одруження і капелюхом кардинала для королівського міністра Амбуаза. Цезар хотів знайти собі найкращу дружину. Він все ще мріяв про руку Карлотти, яка проживала у Франції, але після її відмови отримав натомість руку племінниці короля Луї, сестру короля Наварри, Шарлотту D'Albret. 8 жовтня 1499 король Луї в супроводі герцога Цезаря і кардинала делла Ровере тріумфально увійшов в Мілан. Це був сигнал до початку дй проти дрібних деспотів, які розоряли Церковні структури. Ці конче необхідні дії Олександра могли б заслуговувати на похвалу, якби він не зіпсував цього призначенням на їх місця членів власної родини. Його кінцеві наміри ми не можемо зрозуміти, однак вигнані тирани не повернувся до швидкого кінця династії Borgia за понтифікату Юлія II.
Тим часом Цезар успішно продовжив свою кампанію 80, і вже у 1501 році він був володарем всіх узурпуваних папських територій. З волі папи, чия прихильність до блискучого молодого генерала проявлялася у різний спосіб, він став герцогом Романьї. Проте, під час війни, і в самий розпал ювілею 1500-ліття відбулося ще одне домашнє вбивство. 15 липня того ж року на герцога Biseglia, чоловіка Лукреції, напали п'ять замаскованих вбивць, важко поранивши його. Переконаний у тому, що Цезар був замовником справи, після свого одужання він зробив невдалу спробу вбивства ймовірного ворога, і був негайно відправлений до охоронців Цезаря. Останній, закінчивши у квітні 1501 року завоювання Романьї, тепер прагнув завоювати Тоскану. Однак незабаром він був відкликаний до Рима, щоб взяти участь у різних заходах. 27 червня того ж року Папа звільнив свого головного васала, Федеріго Неаполя, під приводом його уявного альянсу з турками на шкоду християнству, і схвалив секретний договір Гранада, за умовами якого Неаполітанське королівство розділялося між Іспанією та Францією.
Мотив Олександра таким чином повністю поміняти свою колишню політику щодо іноземного втручання став явним. Колона, Savelli, Гаетані та інші барони спадщини в своїй протидії папам завжди підтримувалися прихильністю династії Араґонеза, при втраті якої вони відчували себе безсилими. Екскомуніковані понтифіком як бунтівники, вони запропонували здати ключі від своїх замків Священній Колегії, але Олександр зажадав їх собі. Орсіні, які імовірно знали, що вони є наступні в черзі, були надто надалекоглядні, щоб допомогти Папі знищити своїх спадкових ворогів. Замки здавалися один за другим. 27 липня Олександр залишив Рим щоб оглянути свої завоювання. У Ватикані він залишив овдовілу Лукреції з повноваженнями на доступ до його кореспонденції та на ведення рутинних справ Святого Престолу. Він також поділив конфісковані володіння вищезгаданих сімей на два герцогства, одне подарувавши Родріго, малолітньому синові Лукреції, а інше – Хуану Борджіа, народженого незадовго після вбивства Gandia, чиє хресне ім’я він і отримав (Pastor, op. cit., III 449). 23-річна Лукреція не довго залишалася вдовою. Батько призначив їй бути нареченою іншого Альфонсо, сина і спадкоємця герцога Феррари Ерколе. І не зважаючи на те, що і батько, і син спочатку відкинули ідею подружнього союзу між гордою родиною Есте і позашлюбною дочкою Папи, на них сприятливо вплинув король Франції. Третій шлюб Лукреції, який відсвяткували за дорученням у Ватикані (30 грудня 1501 року), значно перевищив перший в пишності й екстравагантності. Якщо її батько вважав новий статус дочки інструментом просування своїх політичних комбінацій, то він помилявся. В подальшому, і до смерті в 1519 році, її знали як зразкову дружину і принцесу, яку всі хвалили за люб’язність, доброчесність і благодійність. Ніщо не може більше відрізнятися від жорстокої Лукреції Борджіа з драми та опери, ніж історична герцогиня Феррари.
Однак Цезар продовжував свою сумнозвісну кар'єру симонії, здирства і зради, і до кінця 1502 округлив свої володіння захопленням Камерін і Sinigaglia. У жовтні того ж року Орсіні домовилися зі своїми генералами, його знищити. З холоднокровністю і умінням Цезар заманив змовників у пастку і віддав на смерть. Папа підсилив справу проти Орсіні судом проти нього з більшим успіхом, ніж раніше. Кардинала Орсіні, який був серцевиною змови, було ув’язнено в замку Сант Анджело. Через дванадцять днів він був мертвий. Невідомо, чи він помер природною смертю, чи був таємно страчений. Не гаючи часу, Цезар повертається до Рима. Жах, який він посіяв, був настільки великий, що налякані барони “втікали від нього, як від обличчя гідри”, каже Villari (I, 356). До квітня для Орсіні не залишилося нічого, окрім фортеці Браччано, тому вони просили перемир'я. Приборкання римської аристократії було завершене. Вперше в історії папства Папа був правителем своєї держави у повному розумінні цього слова.
Олександр, здоровий і енергійний в свої 73 роки, дивлячись вперед на явні роки правління, приступив до зміцнення своїх позицій поповненням своєї скарбниці методами, що були більш ніж сумнівними. До Священної Колегії тепер входило так багато його прихильників і співвітчизників, що йому було нічого боятися. Він насолоджувався і сміявся з непристойних сатирам, які поширювалися в той час, і в яких він був звинувачений в неймовірних злочинах. Він не зробив жодного кроку, щоб захистити свою репутацію. В Неаполі між Францією та Іспанією вибухнула війна через розподіл видобутку. Олександр ще сумнівався, яку сторону йому було б найвигідніше підтримати, коли його кар'єра раптово підійшла до кінця. 6 серпня 1503 року Папа з Цезарем і іншими обідав з кардиналом Адріано да Корнето в кардинальській віллі і дуже необачно залишився на відкритому повітрі після настання темряви. Все товариство заплатило за цю необережність, схопивши згубну римську лихоманку.
Через дванадцять днів папа зліг. На вісімнадцятий день надії на життя вже не було. Папа посповідався, прийняв останнє Причастя, і до вечора помер. Швидке розкладання тіла і опухлі виступи на його трупі стали підставою для рідних підозрювати його отруєння. Пізніше говорилося про те, що він помилково випив отруєну чашу вина, яку він приготував для свого господаря. З абсолютною впевненістю можна сказати, що отрута, яка його вбила, була смертельним мікробом римської кампанії [Pastor, op. cit., III, 469-472; Creighton, Hist. of the Papacy (London 1887), IV, 44]. Його останки лежать в іспанській національній церкві Санта-Марія-ді-Monserrato.
Людство повинно колись дати неупереджену оцінку кар'єри цієї неординарної особи...
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

vitalko
старець
старець
Повідомлень: 987
З нами з: 25 березня 2009, 14:13
Звідки: Львів

Re: Папа Олександр VI (Родріго Борджіа)

Повідомлення vitalko » 19 квітня 2012, 17:34

Хм... попри сотні наведених вище кричущих для мене фактів мучить мене одне питання: Чи можна було тоді священикам(єпископам) одружуватися(і взагалі коли було введено обов"язковий целібат для священства в римо-католиків якщо хто знає), чи жінки того папи не були його законними дружинами?
"Для чого шукаєш ти для себе почесті в інших? Поважай сам себе, і ніхто не принесе тобі безчестя."
св. Йоан Золотоустий

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Папа Олександр VI (Родріго Борджіа)

Повідомлення о.Олег » 19 квітня 2012, 19:12

vitalko писав:...Чи можна було тоді священикам(єпископам) одружуватися(і взагалі коли було введено обов"язковий целібат для священства в римо-католиків якщо хто знає), чи жінки того папи не були його законними дружинами?

не можна. Для священиків фактично обов`язковим целібат став з 11 ст; для єпископів 4-7 (якщо пам`ять мене не підводить) і дружина законною бути не могла
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Папа Олександр VI (Родріго Борджіа)

Повідомлення andrivovk » 19 квітня 2012, 22:10

АЛЕКСАНДР VI (Alexander), Родриго Борджа (Rodrigo de Borgia) — Папа Римский (11.08.1492-18.08.1503), выходец из знаменитого семейства -«Борджа; род. 1.01.1431, Хатива (Испания), ум. в Риме.
После окончания юридического ф-та Болонского ун-та Α., благодаря покровительству своего дяди Папы -*Ка-ликста III, сделал стремительную духовную карьеру: в 1456 стал кардиналом, а в 1457 — вице-канцлером Римской Церкви. Возглавляя папскую канцелярию, произвел ее реорганизацию в целях усовершенствования работы.
Став Римским Папой, А. поставил себе задачу превратить -«Церковное гос-во в одно из ведущих европ. гос-в и неуклонно следовал этой цели: создал регулярную армию, укрепил адм. аппарат, большое внимание уделял дипломатии. Аккумулируя значительные финансовые средства всего христ. мира, А. направлял их в русло своей политики. Осознав, что он не в силах сплотить европ. гос-ва для организации крестового похода с целью защиты Европы от продолжавшегося наступления тур. армии, А. сам стал финансировать оборону Польши и Венгрии, которые находились под непосредственной угрозой завоевания. А. был личностью противоречивой. Еще в юности полюбив Ванессу Каэтани, он имел от нее 4 детей, любовь к которым приводила его подчас к забвению пастырских и адм. обязанностей, заставляя в первую очередь руководствоваться интересами их карьеры и материального обеспечения: А. сделал своего сына Чезаре кардиналом, доверив этому беспринципному политику управление Церковным гос-вом. Вначале поддерживая монаш. реформу, проводившуюся -•Савонаролой, А. в дальнейшем вступил с ним в конфликт, приведший к экскоммуникации и осуждению Савонаролы. В то же время, будучи тонким ценителем искусства и знатоком античности, А. выступал как защитник гуманизма и Ренессанса. Он освободил из заключения известного философа -»Пико делла Мирандо-лу. В правление А. папский двор стал крупнейшим в Европе худож. центром, где трудились многие замечательные живописцы, в т.ч. Б. -•Пинтуриккьо. Во время понтификата А. в Рим приехали -»Браманте и -»Микеланд-жело. Но блестящая светская жизнь и расточительство папского двора привели к росту недовольства в церк. кругах, что косвенно способствовало развитию -•Реформации.
Источн.:
Raynaldus О. Annates ecclesiastici. Lucca, 1747-56, vol. 11, p. 208-416; Bullarium Romanum. R., 1733-62, t. 5.
Лит-ра:
Leonetti A. Papa Alessandro VI secondo i documenti e carteggi del tempo. Bol., 1880. 3 vol.; Pepe G. Lapolitica dei Borgia. Napoli, 1946; Soranzo G. Studi intorno al papa Alessandro VI Borgia. Mi., 1950; Idem. II tempo di Alessandro VIpapa e di Fra Girolamo Savonarola. Mi., 1960; Ferrara O. Alessandro VI Borgia. Zurich, 1957; Shaw Ch. Alexander VI, Cesare Borgia and the Orsini II European Studies Review 11 (1981), 1-23; EP 3,13-22
.
В. Задворный


Джерело Католическая Энциклопедия, Том 1. 2002р.
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Папа Олександр VI (Родріго Борджіа)

Повідомлення о.Олег » 22 квітня 2012, 16:02

закінчення перекладу http://www.newadvent.org/cathen/01289a.htm

"Недосконала оправа, - каже д-р Пастор (цит. тв., III, 475), - не впливає на внутрішню цінність дорогоцінного каменя, ані золота монета не втрачає своєї цінності, коли проходить через нечисті руки. Оскільки священик є публічним служителем Святої Церкви, то від нього очікують бездоганного життя, тому що він є в силу свого служіння зразком доброчесності, чого в ньому шукають миряни, і ще тому, що його життя, якщо воно доброчесне, надихає свідків такого життя на повагу до суспільства, якого такий священик є прикрасою. Але скарби Церкви, її божественний характер, її святість, Божественне одкровення, Божа благодать, духовна влада, як відомо, не залежить від моральних якостей представників та служителів Церкви. Найдосконаліші її священики не можуть навіть на йоту зменшити справжню цінність духовних скарбів, довірених їм ". В усі часи в церковних рядах були теж і нечестиві люди. Наш Господь передбачив як одне з найсуворіших випробувань присутність в Його Церкви не лише фальшивої братії, але і правителів, які скривдять різними проявами егоїзму як дітей із сімей, так і тих, хто її не має. Крім того, у порівнянні ХО (англ. НО) порівняв Його кохану дружину, тобто Церкву, до току (де молотять зерно), на якому отримують одночасно добре зерно і полову, поки їх не розділять.

Найбільш суворі осуди Олександра, мається на увазі офіційні, були з боку його католицьких сучасників, папи Юлія II (Gregorovius, VII, 494), кардинала Августина і реформатора Егідія з Вітербо. Рукописи останнього «Історія XX Saeculorum" збереглися в Римі в Бібліотеці Анжеліка. Oratorian Raynaldus (пом. 1677), який продовжував напівофіційний Літопис Бароній, відкрив світові в Римі (ad an. 1460, no. 41) вищезазначену батьківську, але сувору догану молодому кардиналу від Пія II , і стверджував в іншому місці (ad an. 1495, no. 26), що в його час існувала думка істориків про те, що Олександр отримав папську владу частково завдяки грошам і частково завдяки обіцянкам і переконанням, що ХО не буде втручатися в життя його виборців. Мансі, вчений архієпископ Лукка, редактор і коментатор Рейнальдуса, каже (XI, 4155), що легше мовчати, ніж писати стримано про цього Папу. Суворий вирок покійного кардинал Hergenröther в його "Kirchengeschichte", або Посібнику з історії Церкви (4-те вид., Фрайбург, 1904, II, 982-983) є більш ніж відомим, щоб про нього тут розказувати.

Католицькі історики так мало його захищали, що в середині дев'ятнадцятого століття Чезаре зміг написати, що Олександр VI був єдиним Папою, який ніколи не знайшов захисника. Проте з того часу деякі католицькі автори, як в книгах, так і в періодиці, намагалися захистити його від найважчих звинувачень його сучасників. Зокрема, можна згадати двох: Домініканця Олів'є, " Le Pape Alexandre VI et les Borgia " (Париж, 1870), з роботи якого вийшов лише один том, який розказував про папських кардиналів, і Леонетти " Papa Alessandro VI secondo documenti e carteggi del tempo "(3 тт., Болонья, 1880). Ці та інші роботи були викликані, з одного боку, благородним бажанням зняти клеймо з доброї репутації Католицької Церкви, а з іншого – за рахунок вульгарного перебільшення Віктора Гюго та інших, які дозволяли собі будь-як безнадійно і ненависно висловлюватися про це ім’я.

Не можна, однак, сказати, що ці роботи відповідали завзяттю їхніх авторів. Доктор Пастор оцінює їх як невдачі. Такою ж є думка Анрі де l'Epinois в «Revue des questions historiques " (1881), XXIX, 147, дослідження, яке навіть Thuasne, критичний редактор Щоденника Бурхард, називає "обов’язковим підручником усіх студентів, які вивчають історію Борджіа». Так само вважали Bollandist Matagne, в тому ж огляді за 1870 р. і 1872 (IX, 466-475, XI, 181-198), і von Reumont, католицький дослідник історії середньовічного Риму в Бонні. Theol. Lit. Blatt (1870), V. 686. Доктор Пастор вважає, що публікація документів в додаток до третього тому видання Thuasne Щоденника Бурхарда (Париж, 1883) робить "назавжди неможливими" будь-які спроби врятувати репутацію Олександра VI. Існує все менше доказів неправдивих звинувачень, які були додані на його рахунок, каже кардинал Hergenröther (цит. тв., II, 583). Наприклад, його спроба отруїти кардинала Адріано та Корнет і його інцест з Лукрецією, (Pastor, op. cit., III, 375, 450-451, 475). Інші звинувачення, говорить той же автор, не безуспішно поділили між собою Роско у свому "Житті Лева Десятого", Capefigue у своїй ”Église pendant les quatre derniers siècles” (I, 41-46), і Chantrel у " Le Pape Alexandre VI " (Париж, 1864).

З іншого боку, у той самий час, як аморальні автори надали занадто великої ваги непристойним абзацам Бурхарда та Інфессури, немає більше причин приховувати або перекручувати історичні факти тепер, за часів Raynaldus і Мансі. "Я католик", говорить г-н де l'Epinois (цит. тв.) ", і послідовник Бога, що має відразу до брехні. Я шукаю правду, всю правду і нічого крім правди. Хоча наші слабкі очі не бачать відразу користі від неї, чи радше бачать шкоду і небезпеку, ми повинні безстрашно її проголошувати ".

Такий же хороший принцип викладений далі Левом XIII в його листі від 8 вересня 1889 року кардиналам Де Лука, Pitra і Hergenröther щодо вивчення історії Церкви: "Історик Церкви зобов'язаний не приховувати жодне з випробувань, в яких Церква була змушена страждати через провини своїх дітей, а інколи навіть і своїх священнослужителів". Ще Лев Великий (440-461) проголосив в своїй третій гомілії на Різдво Христове, що "гідність Петра не принижується навіть негідним спадкоємцем" (cujus dignitas etiam in indigno haerede non deficit). Велике обурення щодо нечестивого життя великих церковників пробуджується у усі часи (благородно висловлене Пієм II у вищезгаданому листі до кардинала Родріго Борджіа). Воно є даниною високому духовному ідеалу, який так довго і на настільки масштабно Церква дарувала світові у багатьох прикладах святих. Тому Церква звикла вимагати такого ідеалу від священиків. "Останнім нічого не прощають", каже де Местр у своїй великій роботі "Du Pape", "тому що від них очікують всього. Тому вади Людовіка XIV, які легко не помічають, стали найбільш відразливим і скандальним в Олександра VI" ( II, с. XIV).
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
Володимир85
старець
старець
Повідомлень: 600
З нами з: 12 липня 2011, 14:51

Re: Папа Олександр VI (Родріго Борджіа)

Повідомлення Володимир85 » 23 квітня 2012, 08:37

не розумію створення цієї чи подібної теми...
навіщо копатися в особистостях, а тим більше Пап? для чого??? що це дає людині??? якщо є бажання дізнатись, то інформацію знайти просто, навіщо ще щось обговорювати? щоб довідатись про те, що і так відомо чи легко знайти чи для задовлення якигось внутрішніх бажань, що не належать до простої обізнаності?
треба не про Пап думати, вишукуючи недоліки понтифікату, а про власну недосконалість і як її перемагати з Богом.
Коли св.Франциск думав про єдине джерело всього живого,
його ще більше,ніж завжди,сповнювало благочестя,і він називав всіх тварей Божих,
навіть самих малих,братами і сестрами,бо знав — їх створив Той же,Хто створив і його самого.
(св.Бонавентура)

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Папа Олександр VI (Родріго Борджіа)

Повідомлення о.Олег » 23 квітня 2012, 09:14

"Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. Хто не шанує видатних людей свого народу, той сам не годен пошани".
Максим Рильський

Володимир85 писав:не розумію створення цієї чи подібної теми...
навіщо копатися в особистостях, а тим більше Пап? для чого??? що це дає людині??? якщо є бажання дізнатись, то інформацію знайти просто, навіщо ще щось обговорювати? щоб довідатись про те, що і так відомо чи легко знайти чи для задовлення якигось внутрішніх бажань, що не належать до простої обізнаності?
треба не про Пап думати, вишукуючи недоліки понтифікату, а про власну недосконалість і як її перемагати з Богом.

останнє - безперечно, а теми такі і подібні до них обговорювати конечно необхідно: люди кидаються лайливими штампами, в які перетворилися і імена Пап (включно з даним), і єретик-схизматик, і уніат-католих, і православний-латинник, і інквізитор-хрестоносець, і.. і.. і...
такого роду розмови - гарна нагода подорослішати кожному, хто хоче вибавитись від звички кидати одне в одного брудом, вішати ярлики, а прагне порозумітись з ближнім. Без розуміння порозуміння нмсд неможливе. Для цього і прийшов на цей Форум, якщо чесно :Rose:
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
пілігрим
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 347
З нами з: 15 жовтня 2011, 02:35

Re: Папа Олександр VI (Родріго Борджіа)

Повідомлення пілігрим » 20 листопада 2012, 21:28

До питання про Промисел Божий...
Ім"я Олександра VI тісно пов"язують з іменем Лукреції Фарнезе. Саме Олександр VI призначив брата Лукреції Фарнезе Алессандро кардиналом і єпископом(хоча той не мав духовного сану) і всіляко просував того по ієрархічній драбині. З часом Алессандро став Папою і відомий під іменем Павла III. І відомий , як рішучий реформатор Церкви , ініціатор Трідентського собору і Контрреформації , затвердив засноване Ігнатієм Лойолою Товариство Ісуса. Роль Папи Павла III важко переоцінити.
Воістину , несповідимі шляхи Господні...
Κύριε ελέησον

Аватар користувача
Романко
дописувач
дописувач
Повідомлень: 55
З нами з: 07 грудня 2011, 23:31
Звідки: Знам'янка Кіровоградської области

Re: Папа Олександр VI (Родріго Борджіа)

Повідомлення Романко » 16 липня 2013, 11:10

Чи можна дивитися телесеріял "Борджіа", який зараз транслюють на 1+1?
Бог! Україна! Свобода!

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Папа Олександр VI (Родріго Борджіа)

Повідомлення о.Олег » 16 липня 2013, 12:21

Романко писав:Чи можна дивитися телесеріял "Борджіа", який зараз транслюють на 1+1?

завжди ніяковію, як чую такі питання :) В кожному фільмі, навіть названому рекламою "дитячим", стрічаю купу аморальностей і пропаганди атеїзму :(
відповідно, якщо питаєтесь загально - краще взагалі нікуди не ходити і ніщо не дивитись. Але, з іншого боку, християнин - Христовий воїн, свідок, проповідник.., тому варта знати, що відбувається у світі. В тому числі - і в світі різного роду фільмів, які, думаю погодитеся, мають надзвичайний вплив на формування сучасної людини.
А "Борджіа"... Якщо про катехитичну чи історичну цінність - не думаю, що варта, судячи з усього...
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).


Повернутись до “Гуманітарні дисципліни”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 10 гостей