Сторінка 2 з 2
Re: Вірші
Додано: 15 травня 2013, 14:07
anastasia
Re: Вірші
Додано: 17 травня 2013, 12:08
luksander
Оксана Забужко
Відлопотиш дощами за ворота,
В щілинах бруку виросте трава —
А потім будуть знову в мушлі рота,
Між скойок губ світитися слова.
Розтанеш в димній сутіні вокзалу —
Але осяде в пам'яті, на дні,
Обличчя жінки, що тебе кохала,
І білий птах фіранки у вікні,
І тишина в ласкавих рукавичках,
І у плющі заплутаний балкон...
Щось відщемить. Щось — охолоне в звичку
(Бо й молодість — як скло під каблуком!).
Та через гони літ, на повороті,
Благатимеш у долі лиш одно:
Дощем навшпиньках увійти в ворота
І — пошепки — поплакати в вікно...
Re: Вірші
Додано: 17 січня 2014, 16:01
Ігор Шевчук
Свята Богоматір Марія
Поема
Музика – як в Духові Святім!
1
Заіненість!! –
рентген
де зіскакує – мій білий
ген
Сяйво
нізвідки
звідусіль й зсередини
людину прониже
не згори
донизу
Мороз
кує у воді
аж –
спілі білі підпалки
За що ж мені серце
смалить?
а – щоби Бог зарадів!!
уді уді
уді уді
дінь!
дінь
2
Так ходили ми
до Бога
легкі думки –
легкі ноги!
То ви –
і до кого?
То ходили ми
лиш серцем
ходаки Огня
Святого.
А ви –
і до кого?
Як по Бозі – без важкого,
і легка підмога!
Тільки вам –
до кого?
3
Всезагальна бездомність!
Ні координат –
ні спрямованості!
Ні стежки ні сліду
від ніг
На тлі всезагальної
сірої свідомості
іде білий
сніг
«Різдво написав він...
розмістив – для чого?
Кому вигідно?
На Різдво і Собор – розмістив!» –
і втрапляють до
Бога
те що сірі – нічого
ції сірії
мости...
Усезагальна бездомність!
чи хазарськая повість
не до Майдану їм
що поет
любов’ю і біг! –
на фоні
специфічної
сірої свідомості
іде
білий
сніг!
А що Мати Свята –
виясняли два роки
вияснили: Вона є!!
З ним – є...
І хурделили сірим
місцеві «пророки» –
сірість – в головах
в’є ...
«Що він робить?
Вигідно нам?
Його відносять в «пророки»» –
збились з ніг!
На фоні
специфічної
церковно-гебістської мороки
іде
білий
сніг
І спитали б: «Вигідно Богу?»
І: «Так – вигідно
Богу?»
Але загул –
сірий загул!
Спитали б –
я без Богородиці не творю
нічого, о,
увага! і – не роблю нічого!!
мов ангел:
зробив –
і забув!
При цьому
абсолютно – всерадісні:
Правило віри, Лондон,
Криворівня
і Лабунь!
Всезагальна бездомність
сірість – непритомність
мов фатальний збіг!
І при тому ідем
до дому
ідем з Дому й до дому
я
і білий сніг!
Спитали б: я – від Кого
і сніг – від Кого
навіщо вигнано нас?
Бо й «перцівка» (!) –
від Бога
і ковбаси – від Бога
і – увага
і – час!
Бо Бог потрусив небеса?
і мною і Божим кратером?!
то від мене розділ??
бо як в вас управління
не від Божої Матері –
чом сіли ви за святковий стіл??
Були б з Нею
без «слин»,
Богоматірні і були б...
4
Заіненість!!! –
рентген...
де зіскакує – мій
білий
ген!
З висот –
сяйво
до всього надзвичайного!
9.1.2014, третій день Різдва,
Київ
Re: Вірші
Додано: 20 квітня 2015, 10:53
Olya
Не кидай каменем
Володимир Сад
Коли в серці у близького друга гроза
І в очах забриніла печаль і сльоза,
Осудити ніколи його не спіши,
Прихилившись, молися за нього в душі.
Не кидай у нього каменем,
Він і так вже поранений.
Коли в хату до ближнього ступить біда
І гіркою вже стане солодка вода,
Підійди і розрадь, розпитай, зрозумій
І оливу на рани подати зумій.
Не кидай у нього каменем,
Він і так вже поранений.
Злі чутки про хорошу сестру поповзли.
Вже за спиною в’яжуться пліток вузли.
Щире серце у розпачі крається,
Душа плаче, шукає і… кається.
Не кидай у неї каменем,
І так вона вже поранена.
Брат спіткнувся, а потім ще й боляче впав,
Крила віри й молитви знеможено склав,
І отрута гріховна вже серце в’ялить,
І в душі невимовно щемить і болить.
Не кидай у нього каменем,
Він і так вже поранений.
Шлях вузький – боротьба. За Христом я іду.
Хвилі човен хитають і грози гудуть.
Я з Тобою лиш буду по хвилях іти,
Я так хочу, Ісусе, дійти до мети.
Коли буду в житті я поранений,
Захисти мене, Боже, від каменя.