Згадаймо наше, ще таке недалеке 20-е століття, омите кров"ю християн-католиків, які переживали утиски тоталітарних систем: комуністичної, фашистсько-нациської. Нещодавно знову переглядала фільм "Кароль, людина яка стала Папою"... Фашисти не щадили священиків-католиків, які підтримували людей у важкі роки війни(хоч серед них теж були порядні люди і віруючі католики, які піддалися "брехливій національній ідеї". Наведу кілька цитат від Адріано РОККУЧЧІ
ХХ СТОЛІТТЯ ТА ХРИСТИЯНСЬКІ ЦЕРКВИ: СПАДОК МУЧЕНИКІВ. ДЕЯКІ РОЗДУМИ
http://duh-i-litera.kiev.ua/joomla/inde ... 02&lang=ua"Отець Данило Даджані, албанський єзуїт, був засуджений режимом на смерть після тюремного ув’язнення та катувань, про які розповідає свідок: “Це було у січні 1946 року, в ніч, присвячену тортурам... Із зв’язаними руками та ногами я мусив стояти у підвалі, до якого мене кинули... Під сходами був туалет, без дверей, жахливо брудний та нестерпно смердючий. І там я помітив темну тінь, що ворушилася... Я попросив у охоронця дозволу піти до туалету. Після численних прохань він дозволив і розв’язав мені ноги. Коли я увійшов у той закапелок, де не тільки людські істоти, але навіть і тварини не змогли б перебувати понад кілька секунд, тінь, що привертала мою увагу підповзла ближче. Я не зміг пізнати хто це, тому що було темно і обличчя незнайомця було спотворене тортурами. Із сутани я зрозумів, що це католицький священик. "
"Вірменський католицький єпископ Д’ябакіра Андреа Челебян, був викрадений разом із групою віруючих і вивезений з міста на берег ріки Тігр. Там єпископа закопали по груди, залишивши вільною лише праву руку. Жандарми почали забивати його камінням і потім примушували віруючих проходити перед своїм конаючим учителем, аби отримати благословіння та поцілувати його перстень. Зрештою, єпископ Челебян був похований під камінням, яким його закидали"
Архієпископ Тулузи монс. Сальєж, один із французьких єпископів, які найтвердіше опиралися нацизму та колабораціоністському режиму Віші, у листопаді 1941 року заявив: “Світ без Бога, без любові – страшний. Ви можете пересвідчитися в цьому. Світ без Бога, без любові відсилає до ідеї пекла, який і є остаточно світом без Бога і без любові”10. 1948 року єпископ Паризький, кардинал Сюард, повторював за ним у своєму прекрасному посланні “Le Sens de Dieu” (“Відчуття Бога”): “Цивілізацію нашу можна було б точніше визначити за її характером, що відрізняє її від усіх попередніх цивілізацій: суспільство без Бога... Бог відсутній, вигнаний, викинутий із самого серця життя. Суспільство закрилося, усунувши Його, і вмирає від порожнечі, від неіснування Бога”
Отець Альдо Меі, настоятель парафії в єпархії Лукка в Італії, був заарештований німцями під час Другої світової війни у своєму храмі відразу після богослужіння і привезений до Лукки. Там його катували, але, навіть закривавлений, він не припиняв молитися та усміхатися.
Спільні переслідування, в’язниця або ув’язнення до концтаборів зближало багатьох християн. Кинута до Соловецького табора Ольга Яфа, православна, писала в рукописних спогадах: “Об’єднавшись в одному зусиллі, йшли поряд – ще молодий, очевидно дуже короткозорий католицький єпископ, поголений, у круглих окулярах, – та сухенький, знесилений дідусь із білою бородою – православний єпископ – старий днями, але сильний духом, що з неослабним старанням напирав на віз... Тим із нас, кому поталанить колись повернутися звідси у світ, випаде на долю свідчити людям про те, що бачимо ми зараз... А бачимо ми відродження чистої та стрункої віри перших християн, бачимо – возз’єднання церков – у особі православних та католицьких єпископів, які одностайно беруть участь у подвигах – возз’єднання в любові та смиренні..."