Re: Окультний Гаррі Поттер і поттероманія.Відповідь християнина.
Додано: 20 травня 2010, 14:54
“ГАРРІ ПОТТЕР” ЯК ДЗЕРКАЛО БРИТАНСЬКОГО ЖИТТЯ
http://www.franko.lviv.ua/faculty/inomo ... vitina.pdf
Дарiя Москвітіна
Гуманітарний Університет “ЗІДМУ”
У статті розглянуто типові реалії британського повсякденного життя та їхнє від об-
раження в серії романів Джоан Ролінґ “Гаррі Поттер”. Проаналізовано тотожності та
відмінності між реальним англійським суспільством і міфопоетичним світом книжок
про хлопчика-чарівника.
Корифей дитячої літератури, блискучий критик К. Чуковський сформував прин-
цип створення літератури для дітей, який став дороговказом для письменницького
загалу: “Для дітей треба писати так, як для дорослих, тільки краще”.
Письменник Пайко Аєр, який вчився у двох англійських приватних школах –
Дрегоні та Ітоні, також вбачає схожість Гоґвортса зі своїми школами: “Я дуже яскра-
во пам’ятаю всі ці ритуали… загадкові інструкції, що надходили поштою і в яких
вказувалось, що ми повинні й не повинні мати з собою, вирушаючи до школи…
відвідування запорошених старих крамниць зі скрипучими назвами-прізвищами типу
“Нью і Лінґвуд” чи “Альден і Блеквелл”, де продавці… забезпечували нас шкільною
формою та всім потрібним для школи… особливий шкільний потяг, що незмінно
чекав на нас на лондонському вокзалі, щоб відвезти нас до нашої школи… У школі,
де навчається Гаррі, учням з якоїсь причини був заборонений вхід у “праву частину
коридору на третьому поверсі”. В Ітоні нам не дозволялось ходити по одному з боків
головної вулиці… Що ж стосується привидів, ми їли, спали і навчались серед бюстів,
портретів… Гладстона, Веллінгтона і Пітта Старшого” [1, с. 148].
Щодо крамниць, то назви тих, що розташовані на аллеї Діаґон – потаємній магіч-
ній вулиці в Лондоні – дуже нагадують ті, які називав Аєр, наприклад “Madam
Malkin's Robes for All Occasions”, (“Мантії для всіх оказій від мадам Малкін”)
“Flourish and Blotts” (книгарня “Флорiш і Блотс”), “Ollivanders: Makers of Fine Wands
since 382 B. C.” (“Чарівні палички Олівандера”) [2, c. 65]. Досить передбачуваним є
те, що письменниця поміщує Гоґвортс саме в старовинний багатоповерховий і багато-
кімнатний замок: по-перше, така будівля відповідала б уявленням про школу магії,
по-друге – майже всі англійські приватні школи розміщуються саме в старовинних –
середньовічних і ще пізніших періодів будівлях.
Окрім цих особливостей, Ролінґ відтворює у Гоґвортсі й саму структуру приватної
школи. Авторка поділяє школу на чотири так звані факультети (“houses”), згідно з
кількістю засновників школи – Ґрифіндор, Рейвенклов, Слизерин і Гафелпаф. [2, с. 89]
Кожен з таких факультетів поєднує учнів yсіх класів на весь період їхнього навчання.
Відомий журналіст і країнознавець В. Овчинніков уважає, що така організація
приватної школи допомагає зберегти субординацію та впровадити самоврядування.
[3, c. 378] У Гоґвортсi, як і в будь-якій англійській приватній школі, є старости
факультету і старости школи – хлопці та дівчата.
Джоан Ролінґ не намагається сліпо копію-
вати реалії британських приватних шкіл – вона відбирає лише ті, що характеризують
їх позитивно, одночасно, так би мовити, змінюючи на краще якісь негативні риси.
Авторка “вдосконалює” умови життя Гаррі Поттера та його однокласників у магічній
школі: вони досита їдять, сплять у теплих спальнях на м’яких постелях, не страж-
дають від тілесних покарань і взагалі покарання в Гоґвортсі досить м’які порівняно зі
справжніми приватними школами – лише зняття кількох балів із загального рахунку
факультету. У реальному житті англійських приватних шкіл усе зовсім навпаки. Як
зазначає В. Овчинніков, “вважається, що спартанські умови, зокрема холод і голод,
виховують твердість духу, витривалість, самовладання та інші важливі риси харак-
теру. Що респектабельніша і отже, дорожча, школа, то суворіші умови існують там
для вихованців”
Гаррі Поттер покидає шкільний потяг і чи не перше, з чим він знайомиться у
школі – це явище, до якого англійці ставляться з особливою повагою – привиди. Для
мешканців Британії привиди – не якась вигадка, не потойбічні страховиська, а
повсякденні явища, які можуть потрапити в поле зору не тільки в старовинному
126 Д. Москвітіна
замку, а й у звичайному міському помешканні. Щоб оцінити масштабність захоплення
привидами в Англії, достатньо звернутись до деяких фактів, які наводить відомий зна-
вець англійської культури та літератури Л. Гамбург: “Тільки 1993 року бібліографія
британських видань про привидів збагатилась такими книжками, як “500 британських
привидів”… та “Британські привиди від “A” до “Z” (Ілюстрований путівник 238-ма
їхніми улюбленими місцями)”… Англійських привидів досліджує й одна з найдав-
ніших наукових установ – Англійське Товариство “Клуб привидів”, засноване 1851
року” [6, c. 38].
Отже, якщо в реальному світі привиди втішаються неабиякою повагою, що ж тоді
казати про магічне суспільство?
Перше, що Гаррі Поттер навчається робити добре, – це грати в квідич – вигадану
авторкою спортивну гру чарівників, яка, за її задумом стала уособленням спортивного
духу Британії, батьківщини крикету та футболу.
банк. Банк чарівників називається “Ґрінґотс”, працюють в ньому ґобліни, а за описом
він дуже нагадує будівлю Англійського банку в лондонському Сіті. Генрі В. Мортон
описує Англійський банк як “розкішну, витриману в імперських традиціях будівлю”
[8, c. 50]. Банк “Ґрінґотс” yперше постає перед Гаррі “білосніжною спорудою, що
височiла над усiма крамничками”. [2, c. 73] Крім того, Мортон згадує про напис
грецькою, викарбуваний на балці перед входом, який повторює відоме застереження
над входом до Афінської академії Платона: “Залиш безчесні наміри всякий, хто сюди
входить”Британське життя, як і британський характер, настільки різноманітне та поліфо-
нічне, що не існує його єдиної уніфікованої схеми. Mожна назвати лише одне по-
няття, яке є стовпом, основою усього, що називають “типово англійським” – це тради-
ція, гордо пронесена крізь віки, катаклізми та негаразди. І хоч кажуть, що сучасна
Велика Британія стає відкритішою для нового і модернового, епопея Джоан Ролінґ
про англійського хлопчика-чарівника є прямими доказом того, що її величність
традиція надалі керує повсякденним життям Туманного Альбіону.
А тепер від себе - алхімік Фламель - реальна історична постать, а "Пісня про Нібелунгів" - германо-французький епос...
http://www.franko.lviv.ua/faculty/inomo ... vitina.pdf
Дарiя Москвітіна
Гуманітарний Університет “ЗІДМУ”
У статті розглянуто типові реалії британського повсякденного життя та їхнє від об-
раження в серії романів Джоан Ролінґ “Гаррі Поттер”. Проаналізовано тотожності та
відмінності між реальним англійським суспільством і міфопоетичним світом книжок
про хлопчика-чарівника.
Корифей дитячої літератури, блискучий критик К. Чуковський сформував прин-
цип створення літератури для дітей, який став дороговказом для письменницького
загалу: “Для дітей треба писати так, як для дорослих, тільки краще”.
Письменник Пайко Аєр, який вчився у двох англійських приватних школах –
Дрегоні та Ітоні, також вбачає схожість Гоґвортса зі своїми школами: “Я дуже яскра-
во пам’ятаю всі ці ритуали… загадкові інструкції, що надходили поштою і в яких
вказувалось, що ми повинні й не повинні мати з собою, вирушаючи до школи…
відвідування запорошених старих крамниць зі скрипучими назвами-прізвищами типу
“Нью і Лінґвуд” чи “Альден і Блеквелл”, де продавці… забезпечували нас шкільною
формою та всім потрібним для школи… особливий шкільний потяг, що незмінно
чекав на нас на лондонському вокзалі, щоб відвезти нас до нашої школи… У школі,
де навчається Гаррі, учням з якоїсь причини був заборонений вхід у “праву частину
коридору на третьому поверсі”. В Ітоні нам не дозволялось ходити по одному з боків
головної вулиці… Що ж стосується привидів, ми їли, спали і навчались серед бюстів,
портретів… Гладстона, Веллінгтона і Пітта Старшого” [1, с. 148].
Щодо крамниць, то назви тих, що розташовані на аллеї Діаґон – потаємній магіч-
ній вулиці в Лондоні – дуже нагадують ті, які називав Аєр, наприклад “Madam
Malkin's Robes for All Occasions”, (“Мантії для всіх оказій від мадам Малкін”)
“Flourish and Blotts” (книгарня “Флорiш і Блотс”), “Ollivanders: Makers of Fine Wands
since 382 B. C.” (“Чарівні палички Олівандера”) [2, c. 65]. Досить передбачуваним є
те, що письменниця поміщує Гоґвортс саме в старовинний багатоповерховий і багато-
кімнатний замок: по-перше, така будівля відповідала б уявленням про школу магії,
по-друге – майже всі англійські приватні школи розміщуються саме в старовинних –
середньовічних і ще пізніших періодів будівлях.
Окрім цих особливостей, Ролінґ відтворює у Гоґвортсі й саму структуру приватної
школи. Авторка поділяє школу на чотири так звані факультети (“houses”), згідно з
кількістю засновників школи – Ґрифіндор, Рейвенклов, Слизерин і Гафелпаф. [2, с. 89]
Кожен з таких факультетів поєднує учнів yсіх класів на весь період їхнього навчання.
Відомий журналіст і країнознавець В. Овчинніков уважає, що така організація
приватної школи допомагає зберегти субординацію та впровадити самоврядування.
[3, c. 378] У Гоґвортсi, як і в будь-якій англійській приватній школі, є старости
факультету і старости школи – хлопці та дівчата.
Джоан Ролінґ не намагається сліпо копію-
вати реалії британських приватних шкіл – вона відбирає лише ті, що характеризують
їх позитивно, одночасно, так би мовити, змінюючи на краще якісь негативні риси.
Авторка “вдосконалює” умови життя Гаррі Поттера та його однокласників у магічній
школі: вони досита їдять, сплять у теплих спальнях на м’яких постелях, не страж-
дають від тілесних покарань і взагалі покарання в Гоґвортсі досить м’які порівняно зі
справжніми приватними школами – лише зняття кількох балів із загального рахунку
факультету. У реальному житті англійських приватних шкіл усе зовсім навпаки. Як
зазначає В. Овчинніков, “вважається, що спартанські умови, зокрема холод і голод,
виховують твердість духу, витривалість, самовладання та інші важливі риси харак-
теру. Що респектабельніша і отже, дорожча, школа, то суворіші умови існують там
для вихованців”
Гаррі Поттер покидає шкільний потяг і чи не перше, з чим він знайомиться у
школі – це явище, до якого англійці ставляться з особливою повагою – привиди. Для
мешканців Британії привиди – не якась вигадка, не потойбічні страховиська, а
повсякденні явища, які можуть потрапити в поле зору не тільки в старовинному
126 Д. Москвітіна
замку, а й у звичайному міському помешканні. Щоб оцінити масштабність захоплення
привидами в Англії, достатньо звернутись до деяких фактів, які наводить відомий зна-
вець англійської культури та літератури Л. Гамбург: “Тільки 1993 року бібліографія
британських видань про привидів збагатилась такими книжками, як “500 британських
привидів”… та “Британські привиди від “A” до “Z” (Ілюстрований путівник 238-ма
їхніми улюбленими місцями)”… Англійських привидів досліджує й одна з найдав-
ніших наукових установ – Англійське Товариство “Клуб привидів”, засноване 1851
року” [6, c. 38].
Отже, якщо в реальному світі привиди втішаються неабиякою повагою, що ж тоді
казати про магічне суспільство?
Перше, що Гаррі Поттер навчається робити добре, – це грати в квідич – вигадану
авторкою спортивну гру чарівників, яка, за її задумом стала уособленням спортивного
духу Британії, батьківщини крикету та футболу.
банк. Банк чарівників називається “Ґрінґотс”, працюють в ньому ґобліни, а за описом
він дуже нагадує будівлю Англійського банку в лондонському Сіті. Генрі В. Мортон
описує Англійський банк як “розкішну, витриману в імперських традиціях будівлю”
[8, c. 50]. Банк “Ґрінґотс” yперше постає перед Гаррі “білосніжною спорудою, що
височiла над усiма крамничками”. [2, c. 73] Крім того, Мортон згадує про напис
грецькою, викарбуваний на балці перед входом, який повторює відоме застереження
над входом до Афінської академії Платона: “Залиш безчесні наміри всякий, хто сюди
входить”Британське життя, як і британський характер, настільки різноманітне та поліфо-
нічне, що не існує його єдиної уніфікованої схеми. Mожна назвати лише одне по-
няття, яке є стовпом, основою усього, що називають “типово англійським” – це тради-
ція, гордо пронесена крізь віки, катаклізми та негаразди. І хоч кажуть, що сучасна
Велика Британія стає відкритішою для нового і модернового, епопея Джоан Ролінґ
про англійського хлопчика-чарівника є прямими доказом того, що її величність
традиція надалі керує повсякденним життям Туманного Альбіону.
А тепер від себе - алхімік Фламель - реальна історична постать, а "Пісня про Нібелунгів" - германо-французький епос...