Грандиозный католический скандал на Руси без срока давности

питання з життя Церкви/Суспільства, які не відносяться до тематики інших розділів Форуму

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor

Андрей Днепров
дописувач
дописувач
Повідомлень: 136
З нами з: 10 червня 2009, 08:06

Грандиозный католический скандал на Руси без срока давности

Повідомлення Андрей Днепров » 03 листопада 2009, 13:05

Грандиозный католический скандал на Руси без срока давности и взлет Русской Империи

В этом году исполняется (исполнилось) 530 лет грандиозному католическому скандала на Руси - уходу Католической Церкви византийского обряда в Литве-Руси и Польше от Святого Престола под омофор Константинопольского Патриархата.

Дата спорно, поскольку одни источники указывают, что событие совершилось в 1467 году, другие в 1469, третьи в 1470, но как бы, не расходились историки в оценках точной датировки события, бесспорно, то, что оно свершилось.

В то время главой Католической Церкви византийского обряда в Литве-Руси и Польше был митрополит Григорий II (Болгарин).

Как написано во втором томе Католической Энциклопедии, выпущенной в издательстве Францисканцев в Москве в 2005 году в статье посвященной митрополиту и кардинала Исидора Киевскому: «В июле +1458 Исидор по согласованию с Папой Каликстом III отказался от Киевской митрополичьей кафедры в пользу своего ученика Григория II, который был утвержден в должности митрополита Папой Пием II 3.09.1458 ».

Исидор был первым католическим митрополитом на Руси и ему посвящена большая статья в Католической Энциклопедии, Григорий II (Болгарин) был вторым и последним католическим митрополитом на Руси в XV веке. И о нем нет отдельной статьи в Католической Энциклопедии, о нем написано вкратце лишь в материалах посвященных второй персонажам.

В то же время в Католической Энциклопедии есть много статей, посвященных отдельным русским (польским и так далее) католическим священникам и мирянам. Чем же так не поглянулся католический митрополит Григорий II (Болгарин) Католической Энциклопедии?

Отметим, что попечительский совет Католической Энциклопедии возглавлял тогда (в 2005 году - Zarusskiy.Org) митрополит Тадеуш Кондрусевич, председатель Конференции католических епископов России. В составе совета был кардинал Поль Пупар, председатель Папского Совета по культуре и еще немало кардиналов и архиепископов, в том числе архиепископ Антонио Меннины, Апостольский нунций, представитель Святого Престола в России и архиепископ Иван Юркович, Апостольский нунций, представитель Святого Престола на Украине.

В общественно-научном совете было целое собрание российских академиков, а также директоров некоторых крупнейших библиотек страны.

О человеке, возглавлявший тогда редакционный совет, умолчу, поскольку его, увы, уже нет среди нас. Заместителем редакционного совета был В.Л. Задворный, ответственным секретарем А. В. Юдин. Редакторами научных разделов по экуменизме о.Эрнст Христофор Суттнер, по всемирной истории О. Ф. Кудрявцев, Е. С. Токарева, по истории России И.В. Семененко-Басина.

И вот кто-то из них, возможно не один человек, а некое коллективное собрание уважаемых лиц, определяющих отбор персоналий для Католической Энциклопедии, решил (или решили, что второму и последнему главе Католической Церкви византийского обряда в Литве-Руси и Польше в XV веке не стоит посвящать отдельной статьи.

Почему? Ответ лежит на поверхности, логику лица (или лиц) вычеркнувших главу Католической Церкви византийского обряда в Литве-Руси и Польше из Католической Энциклопедии легко понять, если по второму, светским и православным источникам познакомиться с тем, что было после 1458 года с киевским митрополитом Григорием II (болгарином.

Вот как пишет об этом русского историка Николай Борисов в своей книге «Иван III»: «Церковный спор вновь обострился в 1470 году. Литовский митрополит-униат Григорий неожиданно объявил о своем разрыве с Римом. Он обратился к патриарху через своего посла с покаянием и прошением принять его под юрисдикцию Константинополя ».

Повторюсь, дата 1470 год - спорно, вряд ли корректно, как говорит господин Борисов, называть киевского митрополита - литовским, однако как бы спорно или может быть не очень корректно, русского историка не говорил об этом событии, он о нем говорит, в отличие от Католической Энциклопедии. И это пощечина том уважаемому лицу (или лицам) которое принимало решение об игнорировании одного из ключевых событий в истории Католической Церкви на Руси в Католической Энциклопедии, пощечина, которую это лицо нанесло само себя и современной Католической Церкви в России, Украине, Белоруссии, Литве и Польше.

Отметим, что по данным ряда источников, к Константинопольский Патриарх обратился не только киевский митрополит Григорий II (Болгарин), но и вместе с ним великий князь Литвы, Руси и Жмудь (и король Польши) католик Казимир.

В Католической Энциклопедии есть статьи о многих польских королях, но статьи о короле Казимир Ягеллонов, конечно же, нет. Лицо (или лица) принимающее решение трогательно позаботилось о русских католиках и всех читающих католическую Энциклопедию на русском языке, ведь «ведь многие знания, многие печали».

Разумеется, бегство от очень неприятного вопроса о том, что возможно католики Литвы и Руси (и частично может быть Польши) в первую очередь сами ответственны за крушение дела восстановления христианского единства на Руси, в Литве и Польше в XV веке проявляется в Католической Энциклопедии и в других формах. Например, в статье об Исидор Киевском утверждается, что: «Провозглашая унию в Польше и в Великом княжестве Литовском, Исидор не встретил сопротивления», но, увы, разумеется, умалчивается о том, что позднее вернувшись в Рим кардинал Исидор возбуждал дело против католического епископа Вильны Матвея, считая (по данным греко-католического историка о.Анастасия Великого) его главным виновником провала христианского воссоединения на Руси, в Литве и Польше. Католического епископа Вильны (столицы Литвы, Руси и Жмудь), а не великого московского князя Василия II и его матушку, великую княгиню-мать Софью Витовтовну, Исидор (по мнению греко-католического историка о.Анастасия Великого) считал главным виновным в провале христианского воссоединения .

Зачем о таких событиях, как возбуждении дела кардиналом Исидор против Виленский католического епископа Матвея знать русским католикам и читателям Католической Энциклопедии, когда и так все понятно: католические власти Польши и Литвы (а тем более католические епископы Литвы и Польши) всегда правы, а власть в Москве всегда неправа. Легко и просто. А если вдруг факты иногда, хотя бы иногда говорят о другом, то Католическая Энциклопедия спрячет эти факты. Вот только Католическая ли она после этого? Может некоторые ее разделы корректнее было бы назвать как-то по-другому? Скажем приложением к Католической Энциклопедии мнения отдельных поляков, литовцев и находящихся под их влиянием русских о том, что литовцы, поляки и русские, находящиеся под их влиянием всегда правы, а другие русские всегда не правы.

Разумеется, вопрос об отказе от христианского единства в Литве, Руси и Польше - это не вопрос для одной маленькой статьи. Проблема, в которой в тугой узел завязаны политические и религиозные страсти нескольких современных народов: поляков, литовцев, русских, украинцев, белорусов, многих представителей Католической и Православной Церкви слишком сложна, чтобы о ней сказать в двух словах.

Отметим лишь три момента.

Первое, безусловно, истину стоит искать. В том числе и в интересах Католической Церкви, в том числе в России, на Украине, Белоруссии, Литве, Польши, и в интересах будущего Православной Церкви, и обществ России, Украины, Белоруссии.

Второе, внешняя парадоксальность ситуации, когда католики в Литовско-русской власти, причем не только великий князь Литвы, Руси и Жмудь (и король Польши) Казимир, фактически выступали против линии Святого Престола на христианское воссоединение, легко объясняется земными интересами власти в Вильне. В частности борьбой панской знать Литвы против князей Литвы-Руси за власть. Панская, католическая (иногда схизматическая - Zarusskiy.Org) знать использовала конфессиональные барьер против православных Гедиминович и Рюриковичей. В том случае если бы христианское единство было восстановлено и конфессиональные барьер рухнул, вчерашние православные Гедиминович и Рюриковичи могли бы легко оттеснять панскую знать, знать второго уровня от власти в Вильне.

Третье, отказ от христианского единства - это начала конца Великого княжества Литвы, Руси и Жмудь, как сильного государства. По сути Вильна сама отдала Москве роль центра будущей огромной восточноевропейской Империи. Во многом именно решения Виленский панов оказаться от христианского единства, решения сначала в начале 40-х годов XV века, а затем, окончательно в конце 60-х годов того же века дали старт взлету Русской Империи с центром в Москве. Поскольку отказ панской знать Вильны от христианского единства - это начало развала Литвы, Руси и Жмудь. Паны сохранили свою власть в Вильне ценой деградации государства созданного не столько ими, сколько князьями.

http://www.zarusskiy.org/russ/2009/11/02/skandal/

Андрей Днепров
дописувач
дописувач
Повідомлень: 136
З нами з: 10 червня 2009, 08:06

ИЗВИНИТЕ, НЕ ПОНИМАЮ ПОЧЕМУ ТАК МНОГО ОШИБОК!)

Повідомлення Андрей Днепров » 03 листопада 2009, 16:15

ИЗВИНИТЕ, НЕ ПОНИМАЮ ПОЧЕМУ ТАК МНОГО ОШИБОК!)

Дорогие братья и сестры!

Не понимаю почему в тексте так много ошибок. Я никогда не страдал излишней грамотностью, но здесь все-таки явный перебор.

Если Вам не сложно будет пройти по ссылке, то там этот текст напечатан с гораздо меньшим числом ошибок.

Текст был просто перекопирован сюда, повторюсь, почему в нем при перекопировании изменились многие буквы, не понимаю)))

С искренним уважением, Андрей Днепров

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9705
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: ИЗВИНИТЕ, НЕ ПОНИМАЮ ПОЧЕМУ ТАК МНОГО ОШИБОК!)

Повідомлення о.Олег » 13 листопада 2009, 10:53

Слава Ісусу Христу!
Андрей Днепров писав:http://www.zarusskiy.org/russ/2009/11/02/skandal/


перечитав пропоноване Вами, пане Андрію, ще давніше, але, так як я не історик, ніяк не міг згадати, де зустрічався з описаною проблемою. А зустрічався точно і то в зовсім иншій, без спірного трактування проправославними авторами, перспективі.
Попитався в істориків і російський греко-католик (мабуть і Ваш знайомий - Павло Парфєнтьєв) сьогодні накінець мені нагадав: о.Борис Гудзяк "Криза і реформа".
Ця книга - серйозна аргументована праця відповідального історика. В ній о.Борис зокрема пише про те, що митрополит Григорій ІІ вважав можливим не розриваючи спілкування з Римом одночасно вступити в спілкування з Константинополем.

Для того, щоб зрозуміти можливість існування такої еклезіології "двійного підпорядкування" (назва і всі від неї похідні - моя: не знаю, як правильно це явище називати, тому просто намагаюсь передати суть) , потрібно нам усім згадати, що йдеться про XVII Вселенський Собор (Фераро-Флорентійський), який проходив в Ферарі-Флоренції-Римі з 10.01.1438 по 29.07.1445 року Божого і на цьому Вселенському Соборі до єдності з КЦ прийшли не лише греки (відповідно - Київ), а й вірмени, якобіти, сірійці месопотамії, халдеї, кіпрські мароніти (про це, думаю, багато інформації в Інтернеті). Це загальна історія, але важливим нмд є зрозуміти, що життя цих спільнот в КЦ було лише на стадії свого формування і єпархії, що увійшли в унію з Римом, не втрачали природніх зв`язків з своїми Церквами-Сестрами ( :) за термінологією ІІ Ватиканського Собору, тобто - частинами Церкви своєї Традиції, яка не увійшла в з`єднання з Римом) і, хоч документально вже мали різну приналежність (в нашому прикладі: Рим і Константинополь), фактично (з різними складностями відносин, звичайно, але) відчували себе єдиною Церквою - звідси і, думаю, бере свій початок "еклезіологія подвійної приналежності", що має своїх продовжувачів і сьогодні.
А вже тут, знову ж, важливо згадати, що КЦ дала свою (негативну) відповідь на цей виклик аж на XIX Вселенському (Тридентійському) Соборі, що відбувався з 13.12.1545 по 4.12.1563. і розглядувана нами особа (митрополит Григорій ІІ) жила саме в міжчасі Флорентійського і Тридентійського Соборів.
допишу трохи пізніше
Востаннє редагувалось 13 листопада 2009, 14:44 користувачем о.Олег, всього редагувалось 5 разів.
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9705
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: ИЗВИНИТЕ, НЕ ПОНИМАЮ ПОЧЕМУ ТАК МНОГО ОШИБОК!)

Повідомлення о.Олег » 13 листопада 2009, 13:23

продовжую
ітак: в пропонованій Вами статті пишуть про "грандіозний скандал відходу від Риму" основуючись на факті спілкування митрополита Григорія ІІ з Константинопольським Патріархом.
Так - дійсно існує грамота, надана митрополиту патріархом Константинопольським (не можу Вам надати її тексту в якости доказу, бо, як мені підказують, публікували її у досить рідкісному виданні за авторства Щапова у Польщі), але в цій грамоті жодним словом не вимагається від митрополита Григорія відмовитися від унії чи "латинства". Тобто твердження статті про те, що " митрополит-униат Григорий неожиданно объявил о своем разрыве с Римом" не доводиться шляхом цитування існуючих в активі істориків документів - це вже виходячи з логіки сучасного стану міжцерковних відносин автор статті анахронічно робить такий от (неправомірний - про це див. далі) висновок.

Справедливості ради відразу хочу підкреслити, що, наскільки мені відомо, зробити висновок про те, що митрополит Григорій ІІ сповідував "еклезіологію подвійного підпорядкування (Риму і Константинополю)" на основі підтверджуюючих документів також неможливо. Проте у цієї версії мотивації вчинків митрополита є значна перевага у порівнянні з логікою автора пропонованої Вами статті, а саме: докази існування такої еклезіологічної думки саме у часі після Флорентійської Унії. Про це можна прочитати в Ернста Крістофа Сутнера (Suttner Ernst Christofor) - ваш Біблійно-Богословський Інститут Святого Апостола Андрія видав його монографію "ХРИСТИАНСТВО ВОСТОКА И ЗАПАДА. В поисках зримого проявления их единства." (в нас в УКУ Сутнер викладав і я маю лише скрипти його лекцій, а у Москві, напевно, можна знайти цю книгу). Там зокрема наводяться факти про вірменських єпископів, які, хоч увійшли в Унію, не перестали підпорядковуватись своєму патріархові; або італійські греки, які на своїх епархіях постановляли одобрених Папою кандидатів, але висвячував/"постановляв" їх схизматичний патріарх Константинополя (ще щось було, причому, як вважає автор, принаймі до 18 ст. - якщо треба пошукаю): таке еклезіологічне мислення не було рідкісним явищем у дотридентійському житті Церкви (відповідно після 1563 року КЦ систематично це явище викорінює).
В кожному разі навіть за цих прикладів загального контексту міжцерковних відносин у тогочасному світі випливає досить значна можливість того, що митрополит Григорій ІІ (і, відповідно, всі дотичні, включно зі згаданим королем Казимиром) вважав що має одночасне підпорядкування (не розглядаю проблематики: добре це чи зле) і до Риму, і до Константинополя.

Якщо ж згадати ще й наступників +Григорія ІІ (нагадаю, що він "сидів" у Києві з 1458 по 1474рр.) на митрополичому престолі (+Мисаїла та +Йосипа Болгариновича), то вони явно (це відомо з їхніх послань) вважали, що знаходяться в Унії з Римом. Про +Йосипа Болгариновича (митрополит Київський з 1498 по 1501рр.) знайдете інформацію і у православних авторів, які будуть писати про нього, як про "таємного уніата" (з приписуванням різних неморальностей тощо), який мав "відносини з Римом", "схиляв до уніатства царицю" тощо. А от про +Мисаїла (князя Пестрицького, Друцького; митрополит Київський з 1474 по 1480), що правив у Києві відразу після +Григорія ІІ (хоча про +Григорія ІІ і православні часами чесно пишуть - уніат http://www.ortho-rus.ru/cgi-bin/ps_file.cgi?2_7375 і, думаю, в замовчуваннях зв`язків +Мисаїла з Римом їм йдеться саме для того, щоб вигадати собі "православного" (у їхньому розумінні) митрополита у Києві відразу після уніата +Ісидора і підозрілого +Григорія ІІ) прочитаєте упереджені православні видання: боровся, мовляв, +Мисаїл з уніатизмом.

Проте існує лист Митрополита Київського Мисаїла Папі Сиксту IV, датований 1476 роком. Саме на його лист (сьогодні вже ніхто з науковців не сумнівається в тому, що це не підробка) покликається +Іпатій Потій, коли відстоює Унію з Римом. Про це є гарна стаття Олени Русини в п`ятому номері "Ковчегу" (якщо є охочі - зісканував цю статтю і можу переслати). З цього листа видно, що митрополит Мисаїл вважав, що перебуває в Унії зі Святим Римським Престолом. Причому - не лише він: лист підписаний архимандритами Києво-Печерського й віленського Свято-Троїцького монастирів, князями Михайлом Олельковичем і Федором Бєльським (знаними як організатори «змови князів» 1480-1481 pp.) та низкою інших світських достойників.
Усього наведеного вище імхо достатньо для того, щоб назвати пропоновану п.Андрієм статтю науково/історично необгрунтованою
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Андрей Днепров
дописувач
дописувач
Повідомлень: 136
З нами з: 10 червня 2009, 08:06

О.Олегу!)

Повідомлення Андрей Днепров » 16 листопада 2009, 08:53

О. Олег!)

Шаткость Ваших аргументов об «экклезиологиы двойного подчинения» фактически признал коллектив авторов Католической Энциклопедии на русском языке, не поставил вообще отдельную статью о митрополите Григория II в католическую Энциклопедию.

Католическая Энциклопедия на русском языке не решилась рассказать открыто об уходе Киевской митрополии из Католической Церкви под омофор Константинопольского Патриарха, а этот уход совершился, даже если принять Вашу точку зрения о митрополите Григория II. Просто при принятии Вашей точке зрения, конструкция чуть усложняется, но суть не меняется. Тогда Григорий II сделал первый шаг к Константинополю, а его преемники последующие.

Не сказал об уходе Киевской митрополии из Католической Церкви, Католическая Энциклопедия на русском языке фактически признала, что рассуждения об «экклезиологиы двойного подчинения» это такая тонкая вещь, что легко рвется. И лучше о ней даже не говорит, чтобы не выглядеть смешными.

о. Эрнст Кристоф Сутнер (Suttner Ernst Christofor) является редактором раздела по экуменизме Католической Энциклопедии на русском языке, однако это также не привело к защите в Католической Энциклопедии линии об «экклезиологиы двойного подчинения».

Шаткость линии об «экклезиологиы двойного подчинения» показывает и Умолчание Вами об истории противодействия Виленский католического епископа Матвея митрополиту Исидор.

Разумеется, никакая линия «экклезиологиы двойного подчинения» не устраивала католического епископа Матвея препятствовавшего митрополиту Исидор проводит в жизнь дело христианского воссоединения на Руси и в Литве.

Отмечу еще тот факт, что и в начале 40-х годов XV века, когда Матвей препятствовал Исидора, и в конце 60-х годов XV века, когда Григорий вернулся под омофор Константинополя, великим князем Литвы, Руси и Жмудь был один и тот же человек - Казимир.

И в политике католика Казимира, в частности в его желании посадить на венгерском престол одного из своих сыновей, для чего благожелательный нейтралитет (а еще лучше косвенная помощь) турецкого султана (хозяина Константинопольского Патриарха) совсем бы не помешал, стоит искать одну из отгадок шага Григория II.

Митрополит, среди прочего, сомнительно, чтобы мог противостоять Казимиру. Ведь он был вместе с Исидор в Вильне в начале 40-х годов и прекрасно знал, что борьба с Казимиром - это отъезд в Рим на роль «пенсионера», как вынужден, был поступить Исидор. Другое дело, что Исидор нашлось занятие до падения Константинополя, а Григорию уже могло не найтись.

Можно сколь угодно говорить халва, но если халвы нет во рту, то ее вкуса не появится. Можно сколь угодно говорить об «экклезиологиы двойного подчинения», но факт остается фактом: Киевская митрополия ушла из Католической Церкви в XV веке.

И вопрос об Унии на Литовско-русских землях возник вновь только после получения Русской Церковью в Москве статуса Патриархата в 1589 году. Когда иерархи Киевской митрополии наглядно увидели падение статуса своей митрополии относительно вчерашней «неканонической церкви».

Обида на это деяние Константинопольского Патриарха явилась одним из мощных стимулов для ряда епископов и главы Киевской митрополии пойти по направлению к Святому Престолу.

С искренним уважением, Андрей Днепров

P.S. Прошу прощения за грамматические ошибки, это деяния скорее сайта, чем мои.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9705
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: О.Олегу!)

Повідомлення о.Олег » 16 листопада 2009, 09:29

Слава Ісусу Христу!
пане Андрію - це Ви автор статті? Якщо так: прошу назвати документи, на яких базуєтеся, бо відсутність (в російському виданні енциклопедії) являється досить сумнівним доказом будь чого. Це імхо може бути (або не бути) доказом неприйнятності для КЦ ідеї подвійного підпорядкування сьогодні, але точно не вияснює історику точку зору людини (+Григорій ІІ), що жила з 500 років тому :)
Крім того поясніть будь-ласка, чому Ви (стаття) не берете до уваги того факту, що навіть православні визнають +Григорія ІІ уніатом??
Стосовно політичних перепетій - безсумнівно, що все це мало (/могло мати) вплив на митрополита і мені виглядає правдоподібним можливість сповідування +Григорієм такого от еклезіологічного, неприйнятного ні для (сучасного нам) Православія, ні для (сучасного нам) Католицтва, бачення також і з цієї причини.
Тобто у своїй совісті митрополит вважав себе одночасно і католиком, і православним, а з позиції сьогодення - так: ні не католик, ні не православний.
Хоча, як вже зауважував, твердити важко щось про цього чоловіка з впевненістю, бо не збереглося документів, які б пояснювали безпосередньо його дії (я тут продовжив свою невеличку розвідку і ще один історик Церкви - п.Олег Турій - був дуже здивований, що хтось може щось твердити про +Григорія Болгарина, про якого історичній науці майже нічого не відомо). Тим не менше треба розуміти, що Флорентійська Унія +Ісидором лише почалася і, хоч мало що знаємо про +Григорія ІІ, проте лист його наступника на митрополичому престолі (Митрополита Київського Мисаїла Папі Сиксту IV) чітко доводить нам, що на +Григорії ІІ Унія Кмївської Митрополії з Святим Престолом не закінчилась, а тривала принаймі до кінця життя +Йосипа Болгариновича (1501р.).
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).


Повернутись до “Церква і Суспільство”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість