о.Олег писав: Принаймі, вище єпископа (який каже їй встати) така людина себе вважає - це точно. Гординя? Ні - може і не бути. Подібно і з приступанням до Євхаристії стоячи.
все рашта - повністю погоджуюсь
З повагою
о.Олег Жаровський
Слава Ісусу Христу!
Говоріть, що я гордий, як вважаєте за потрібне, але до Причастя я клякаю не перед єпископом, а перед Тим хто віддав своє життя, щоби мене спасти і чи вправі підняти мене єпископ. Єпископ така сама грішна людина, як і я лише наділена духовним саном. Якщо покірність ( Богу) Ви рахуєте гординею, то таким шляхом недалеко, Того хто без гріха, назвати гордим та непокірним ( фарисеям та книжникам), проте він ні на крок не відступив від волі Отця і був йому покірним до скону на хресті.
Дійсно повністю з Вами згідний, що можна бути гордим і непокірним навіть стаючи на коліна, але це вже відповідальність кожного хто приймає Христа у Святому Причасті і відповідно до того, з кожного хто з нечистим серцем прийняв Тіло Христове буде спитано. Але чи можна відкидати зовнішній прояв покірності і вдячності, вважаючи це запозиченням з іншої конфесії??? Мені 39 літ, з дитинства я ходив до православної церкви в селі Радехівського району ( у Львові ходили до церкви Юра проте рідше), скільки себе пам'ятаю, Причастя приймали на колінах і з дзвіночками. Перше Причастя я прийняв десь у 81році у підпільного греко-католицького священика навколішках. Будучи пізніше у Польській катедрі у Львові, куди не одноразово заходили з товаришем, не тільки на Богослужіння, а ще й послухати діючий орган, спостерігали ту ж саму картину, Причастя приймали навколішках. На даний час, що в православному обряді, що в римо-католиків, що в греко-католиків цю практику вікидають, так що говорити про очищення обряду тут не приходиться. Власне кажучи це є планомірне нівелювання суті Святого Причастя (спочатку вбиваються зовнішні признаки), бо потім буде легше пояснити людям, які звикли поважати духовнну особу і вірити йому, як діти вірять батькам, що будучи на Богослужінні, ми вже не розпинаємо Христа (принесення Дарів священником) і все, що відбувається на Літургії є чисто символічне. На даний час провадиться повна руйнація підвалин віри ( знову ж таки під благопристойними приводами) і це біда не тільки греко-католицької церкви, але й всього християнства, бо ми не бачимо і не знаємо ( а може не хочемо бачити і знати, або ігноруємо знання ) ВОРОГА.
PS. Пригадав собі ще один приклад беззастережної покірності нашого народу Богу, яка зараз повсюдно викорінюється. На Великодній понеділок (будучи на Радехівщині звідки моя мама), чи на Провідну неділю (будучи на Яворівщині звідки тато) ідучи по могилах своїх прародичів я спостеріаю всеохоплююче словосполучення " тут спочиває РАБ Божий..." А зараз знайдете??? "Ми не раби, раби не ми", доречі також лозунг масонів, які в одній з країн хотіли побудувати рай...
