Чи потрібно викладати релігію в школі?

[Vsevolod]

Останнім часом широко обговорюється питання викладання релігії в школах. Однак, наше суспільство не готове не лише до викладання релігії, але до самого процесу обговорення згаданої теми. На це існує багато причин:
1. Держава досі не визнала статус богословської освіти, а вже готова запровадити християнську етику в школах. Це означає, що християнську етику викладатимуть некомпетентні особи, які формуватимуть у дітей спотворене уявлення про Бога і релігію.
2. У державі існує невідрадні міжконфесійна ситуація. Досі ведуться розборки і взаємні звинувачення стосовно захоплених парафій. Є небезпека, що міжконфесійна ворожнеча перенесеться і в школи: як «воюють» за парафії так само «воюватимуть» за школи. А що, коли в одному класі будуть представники відразу кількох конфесій? Навіщо дітей вже від раннього дитинства травмувати і таким чином вбивати віру в Бога.
3. У державі немає закону про релігії. Немає чітких критеріїв: де маємо справу із здоровою релігією, а де маємо справу з тоталітарною сектою, яка застосовує методи маніпуляції людською свідомістю. Через відсутність такого закону тоталітарні секти в Україні діють абсолютно безперешкодно. Через відсутність такого закону під виглядом релігійних структур діють різні чисто економічні структури, які зареєстровані, як релігійні спільноти і таким чином уникають від сплати податків. Є велика небезпека, що під виглядом викладачів релігії у школи проникнуть представники різних тоталітарних сект і псевдорелігійних структур. Немає можливості їх притягати до кримінальної відповідальності, оскільки відсутній закон, який би передбачав кримінальну відповідальність за маніпуляцію людською свідомістю під виглядом релігії.
4. У державі немає незалежних інститутів, які би займались вивченням проблем релігії. Тому на даному етапі немає кому зайнятись підготовкою закону про релігію. Існуючі, недавно створені катедри релігієзнавства при державних університетах, інститути релігії при інститутах філософії є абсолютно некомпетентними у таких справах, оскільки їх переважно очолюють колишні викладачі з катедр наукового атеїзму, які мають матеріалістичний підхід до феномену релігії. Їхні підручники є штучними і далекими від справжнього розуміння релігії. Доручити таким структурам працювати над розробкою програми викладання християнської етики в школах (про що вже ведеться мова) – означає вбити в дітях віру в Бога. Стара народна мудрість «чим горщик накипів тим і смердіти буде» у відношенні до колишніх перепрофільованих викладачів атеїзму у даному випадку є найдоречніша.
5. Досвід викладання основ релігії в інших державах подає неґативні результати. Про це вже починають говорити у таких суперкатолицьких державах, як Польща, Хорватія, Словаччина. Скажімо у Хорватії 90% католиків. Там із запровадженням релігії в школах не існувало жодних проблем. Існують конкретні домовленості на державному рівні між Хорватією і Ватиканом про викладання релігії в школах. Існують відповідні заклади, які є під опікою Католицької Церкви, що займаються фаховою підготовкою таких викладачів. Дипломи таких викладачів визнаються державою як вища педагогічна освіта. Викладачі релігії отримують ту саму заробітну плату і мають ті самі соціальні ґарантії, що і викладачі інших предметів. Але вже тепер виникають певні проблеми: учні починають сприймати викладання релігії як один із предметів, тому після школи просто забувають про нього, як звичайно забувається хімія, фізика. Вони більше не цікавляться релігією, як ми більше не цікавимося фізикою, чи хімією (звичайно, якщо не займаємося ними фахово). Вже тепер ведуться дискусії про доцільність викладання релігії в школах і про необхідність викладання релігії у сакральному середовищі, тобто у приміщеннях церкви.
Очевидно, що представники держави, міністерства освіти скажуть, що на нас «тиснуть» українські Церкви, просто таки вимагають «пустити Бога в школи». У тій ситуації слід бути дуже обережним. Представники Церков дуже добре розуміють, що школа – це великий плацдарм для їхнього впливу. Тут не йдеться про Бога, тут йдеться про конкуренцію, про потребу якнайшвидше захопити територію для свого ідеологічного впливу. Які це може мати наслідки пояснювати не треба. Окрім того Українські церкви поволи наближаються до стану, в якому діє другий закон термодинаміки – закон про ентропію. Церкви створили масу релігійних інституцій, які займаються підготовкою релігійних кадрів, починаючи від звичайних семінарій, і закінчуючи різними інститутами катехизації. Кількість випускників семінарій перевищує інтенсивність створення нових парафій. Росте кількість тих, що після закінчення семінарій опиняються на вулиці. Невисвячені семінаристи поступово перетворюються у соціальну проблему. Що з ними робити? Так само і з випускниками різних теологічних академій і катехитичних інститутів – що з ними робити? Якщо негайно не знайти для них місця праці, то численні семінарії і церковні заклади просто перестануть існувати бо в них просто перестануть вступати. А цього українським Церквам не дуже хочеться. Ось тут основна проблема, а Бога можна впустити в дитячі душі і в інший спосіб. Міністерство освіти краще би зайнялось вдосконаленням існуючих програм скажімо з української літератури. Ми маємо багато прекрасних літературних творів через які можна подати релігійні і етичні норми виховання. Бог не пес, щоб роздумувати, чи треба його «впускати» в школи, чи ні. Краще підготувати відповідний ґрунт, а Бог вже сам собі якось дасть раду без Інститутів релігій, Католицьких Університетів, Теологічних Академій і викладачів релігії. Міністерство освіти нехай краще потурбується про своїх «совєтскіх» вчителів, які досі виховують дітей сталінськими методами. При великому бажанні Українські Церкви і релігійні громади можуть і самі організувати уроки релігії при своїх парафіях, вони вже не такі бідні і мають достатньо засобів, щоб оплатити вчителів релігії.
Можливо, корисним би було запровадити у школі виклади релігійної безпеки. Як то не парадоксально, але теперішній релігійний хаос в Україні змушує нас вчитися, як оборонятись від різних сект, і безглуздої ворожнечі традиційних церков – саме це вбиває і те найменше, що залишилось від релігії у наших душах.

[robie]

Амінь.

[demetris]

Справа не у викладанні "релігії", ми не Польща! Але викладання християнської етики (а не її підміною - валеології, етики, етикету). До цього готові і ми і наше законодавство.

[Vsevolod]

Апелюю до представників традиційних Церков. На вашу вимогу жодної християнської етики у школах не буде! Замість релігії буде езотерія і окультизм. Для цього вже створені відповідні умови і програми. У славному місті Львові надруковано черговий езотеричний шедевр вже з конкретними програмами. Львівське видавництво «Сполом» у 2005 році випустило монографію Тамари Тюріної «Духовна педагогіка: витоки, сутність і перспективи розвитку». У книзі у стислій формі є все: від вчення Орігена Олександрійського, до Шрі Ауробіндо, Лазарєва, Даниіла Андреєва аж до Олеся Бердника і авторської українознавчої школи «Тривіта» Марії Чумарної. Пракично у кожному розділі є посилання на вчення братів Реріх «Жива етика» і «Агні йога», а це означає, що саме це вчення послужило фундаментом для написання монографії. Вона надрукована за ухвалою вченої ради Львівського медичного інституту (протокол № 3 від 16 грудня 2004 року). Науковий редактор видання: доктор педагогічних наук, професор академік АПН Євтух М.Б. Серед рецензентів: два доктори педагогічних наук (пофесори Приступа Є. Н. і Кошманова Т.С.), доктор філософських наук, професор Верніков М.М., кнадидат психологічних наук, доцент Партико Т.Б. Таким чином монографія Т. Тюріної, а разом з тим і вчення братів Ререіх, отримали солідну підтримку інтелектуальних кіл України. Окрім вчення Реріхів, пані Тюріна посилається на вчення російського науковця Шипова про торсійні поля. Торсійними полями захоплюється і вже згадана тут співачка львівської опери А. Дашак. (У зв’язку з тим варто наголосити, що недвано академік Рос. АН. Іоффе виступив із закликом покінчити із псевдонауковими теоріями у російській науці. До псевдонаукових теорій була зарахована і теорія про торсійні поля. Дивись: Новые успехи лженауки в России. Стаття опублікована вебсайті часопису «Наука и жизнь» http://www.nkj.ru/news/2831/.) За браком часу я здійснив лише поверховий аналіз книжки, але і цього було достатньо, щоб натрапити на деякі, мяко кажучи, перекручення. Так на 188 сторінці автор пише: «Аналогічного погляду дотримується П’єр Тейяр де Шарден, за словами якого Абсолют, Бог – це поле, океан енергії». Автор посилається на книгу: Шарден Пьер Тейер Де. Божественная среда. – М.: Гнозис, 1994. – 220 с. Я перевірив це посилання. У згаданій книзі і на наведеній сторінці відомий французький теолог і палентолог де Шарден нічого подібного не пише. Отож самі судіть про рівень нашої гуманітарної освіти. А традиційним українським Церквам радив би замість займатися дурницями і витрачати свою енергію на безглузді суперечки, краще займіться виданням і перекладанням корисної літератури. Із всіх видань Церкви, я можу назвати лише два вартісна. Це «Політична етика Ґанді» новрвезьких філософів Югана Ґальтунґа і Арне Несса у перекладі з норвезької Наталі Іваничук, а випустило львівське релігійне видавництво «Місіонер» у 2001 році. Зазанчу, що це унікальне видання, бо з норвезької у нас не так вже і багато перекладають. І це не езотерія, а ґрунтовне наукове дослідження з цікавої тематики і дуже на часі. Шкода, що видавництво «Місіонер» не продовжило з виданням подібної літератури. Наступна книга – це «Історія Христової Церкви в Україні», яку в 2004 році випустило харківське видавництво «Акта». Книга написана у доволі легкій і доступній формі. Вона є унікальна тим, що її написав архиєпископ Харківсько-Полтавський Ігор Ісіченко – чи не єдиний український єпископ, який попри доволі непрості умови, на відміну від інших, навіть пише книжки. Можливо я помиляюсь. Буду вдячний, якщо хтось мені вкаже на іншу корисну літературу, яку видали церковні видавництва. А може в Україні є ще якийсь єпископ, котрий щось пише, звичайно, окрім нудних проповідей, записаних з диктофону?

[Тарас]

Історію розвитку релігій, вплив їх на суспільне життя, основні програмні засади і т. п.-це те що потрібно викладати в загальноосвітніх школах!
А релігійні вчення в церквах, вечірніх школах або в інших з особливим стасом закладах!

[Borys]

Ja vvazajy szo v szkli potribno vukladatu hrustujansky etuky,dla tuh ditej kotruh batku vurazulu na ce zgody. Ci vukladu povuni bytu poverhnevi, bo glubsze vujasnjyvatu hrustujanski pravdu viru povunun vujasnjyvatu o.paroh - ce jogo obovjazok, dbatu pro dyhovnuj rozvutok svojih parafijan.

[Borys]

Amin.

[Podorogujucha]

Ja vvazajy szo v szkli potribno vukladatu hrustujansky etuky,dla tuh ditej kotruh batku vurazulu na ce zgody. Ci vukladu povuni bytu poverhnevi, bo glubsze vujasnjyvatu hrustujanski pravdu viru povunun vujasnjyvatu o.paroh - ce jogo obovjazok, dbatu pro dyhovnuj rozvutok svojih parafijan.


ІДЕЯ ГАРНА.АЛЕ подивимось практично на цю проблему.Деякі батьки погодятся,деякі-ні.І тоді християнська етика стоятиме останнім уроком.А це значить:
1 Можна втекти з останнього уроку
2 Вчитель буде часто сам відпускати учнів
3 Якщо він останній- то необовязковий.(В нас завжди останнім ставили фіз-ру або малювання)
Таким чином ми самі зробимо цей предмет чимось другосортним.
ЧИ ВАРТО ЗА ТАКИХ УМОВ ВЗАГАЛІ ВВОДИТИ ХРИСТИЯНСЬКУ ЕТИКУ В ШКОЛИ ЯК ПРЕДМЕТ?!

[Borys]

Tak i je, Hrustujanska etuka ne povuna bytu golovnum predmetom v skoli, ce ne je zavdaniam skolu vuhovyvatu dobruh hrustujan, a svjascenuka. Zavdania skolu pliagaje v tomy sob molodi liydu bils-mens rozvuvalusia intelektyalno.

[ihor]

Tak i je, Hrustujanska etuka ne povuna bytu golovnum predmetom v skoli, ce ne je zavdaniam skolu vuhovyvatu dobruh hrustujan, a svjascenuka. Zavdania skolu pliagaje v tomy sob molodi liydu bils-mens rozvuvalusia intelektyalno.

Християнська етика і не має виховувати добрих християн (в тому значенні, як це робить Церква), але вона має навчати всіх громадян України про основоположні християнські корені держави, у якій вони живуть. А це для того, щоб вони розуміли її традиції та культуру. Тому я погоджуюся із Podorogujuchоju у тому, що цей предмет має бути одним із обов"язкових для всіх учнів.