Патріархат, такий близький і далекий...

питання з життя Церкви/Суспільства, які не відносяться до тематики інших розділів Форуму

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor

Чи матиме УГКЦ патріархат?

так
16
67%
ні
7
29%
я вже все пояснив!
1
4%
 
Всього голосів: 24

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Re: Питання Патріархату і єдності християн

Повідомлення romanm » 14 січня 2010, 11:28

нєа. мені не здається дивним. так все ж таки, що нам дає Патріархат? з чисто прикладної точки зору?

Що не буде просити Папу про єднання, як зараз, а тільки повідомляти про свій вибір. Зараз Папа може теоретично не підтвердити вибір архиєпископа. Потім, ше шоооо, сидіти ближче до Папи на різного роду зібраннях. Тобто Патріархат = завершенність структури помісної Церкви, зараз ми знаходимось під керівництвом адміністративним також, зі сторони Риму.

То мої думки. Але мо хто пояснить більше досконаліше?

Мaлuй
активний учасник
активний учасник
Повідомлень: 350
З нами з: 13 лютого 2009, 17:41

Re: Питання Патріархату і єдності християн

Повідомлення Мaлuй » 14 січня 2010, 11:39

romanm писав:Що не буде просити Папу про єднання, як зараз, а тільки повідомляти про свій вибір.

думаю, що такого права вибору не буде, а якщо буде, то тоді вже повний бардак почнеться...
romanm писав:Зараз Папа може теоретично не підтвердити вибір архиєпископа.Тобто Патріархат = завершенність структури помісної Церкви, зараз ми знаходимось під керівництвом адміністративним також, зі сторони Риму.

і Богу дякувати!
romanm писав:Потім, ше шоооо, сидіти ближче до Папи на різного роду зібраннях.

ну якщо наслідки обмежуються лише цим, то тоді я за, але по перших пунктах думаю отримання Патріархату стало б катастрофою для нашої Церкви

Аватар користувача
romanm
старець
старець
Повідомлень: 1986
З нами з: 17 березня 2009, 09:43

Re: Питання Патріархату і єдності християн

Повідомлення romanm » 28 січня 2010, 10:23

Єгипетська кара, що обертається благословенням
Єгипетська кара, що обертається благословеннямМирослав Маринович
«Дзеркало тижня», № 10 (485), 13.03.2004

Мета цієї статті — не аналізувати недавню зустріч Кардинала Каспера з Патріархом Алексієм II у Москві, а поміркувати над тим, що слід робити далі. Проте, щоб читач знав позицію автора, я все ж дозволю собі кілька коротких констатацій.

Формат згаданої зустрічі — «про уніатів без уніатів» — вкотре довів свою неефективність. Він може тішити чиїсь гонори, проте не сприяє вирішенню суті проблеми. Жаль, що Ватикан цього досі не помічає. Позиція Російської Православної Церкви витримана у традиційному для неї ключі. «Уніатській» Церкві якщо й дозволено існувати, то, образно кажучи, лише «під лавкою» історії, у своєрідному регіональному гетто. Намагання Московського патріархату повернути відносини з Ватиканом у давнє русло ostpolitic , а також гіпнотична залежність ватиканських пропозицій від ультимативної мови Московської патріархії вочевидь суперечать духові сучасної епохи.

А тепер обіцяне — що далі? Почну, як і годиться, із себе, тобто з греко-католиків. Найменше, чого мені хотілося б, — то це бачити, що їхня логічна й умотивована критичність щодо згаданого візиту виливається у рефлекторні негативізми на адресу Москви, Царгорода й Ватикану. Цей шлях греко-католики вже протоптали, і він ніколи не приводив їх до успіху. Скаржитись на заподіяну кривду й насилати небесну кару на кривдників — це ще менш ефективно, ніж інерційно «задивлятися на Москву». Негативізми заважають концентрувати увагу на справах конструктивних й утверджувати те, що хтось ставить під сумнів. Крім того, критичність, не зрівноважена позитивною візією, якраз і була б свідченням того, що патріарші шати для вірних УГКЦ поки що завеликі.

Відповідно, найбільше, чого мені хотілося б, — то це бачити, як усю Церкву пронизує струм «патріархального зрушення». Певні завдання стоять перед усіма вірними цієї Церкви — від її владик до «найменшого» мирянина у їхній пастві. Від церковних владик можна було б очікувати вміння вирішувати внутрішні проблеми (наприклад, природні для будь-якої структури розбіжності у стилі адміністрування чи конфліктні ситуації) в рамках проголошеного патріархату, не апелюючи з найменшої нагоди до Святішого Отця Це правда, що наявність об’єктивного «третейського судді» в історії УГКЦ відіграла надзвичайно важливу стримувальну й дисциплінуючу роль, у позитивному значенні якої переконуєшся, коли спостерігаєш за деякими внутрішньоправославними клопотами. Проте статус патріархату передбачає бажання і вміння давати собі раду самотужки, залишаючи за собою можливість звертатися до Вселенського Архієрея — відповідно до східно-християнського бачення — лише у справах віри.

Цього ж можна сподіватися й від греко-католицьких монаших чинів. Безпосереднє підпорядкування окремих чинів Святішому Отцеві, знову ж таки, було рятівним у періоди переслідувань та вимушеної еміграції, і за цей прихисток УГКЦ ніколи не перестане бути йому вдячною. Проте сьогодні Церква прагне зайняти відповідне їй місце у християнській ойкумені, й активне сприяння їй у цьому з боку чернецтва мало б неоціненне значення.

Чи не найбільше поле для удосконалення у сфері священичого служіння — наповнення душпастирської праці євангельським духом, гідним патріаршого рівня. Душпастир покликаний вести свою паству до глибин віри, навчаючи, що патріархат не має нічого спільного з гонорами. Почесті є наслідком праведного життя, а не привілеями, що випливають із формального статусу. І нарешті, миряни покликані усвідомити, що патріархальний устрій їхньої Церкви інші християни повинні бачити не так в офіційних декретах, як у стилі їхнього церковного й позацерковного життя. Патріархат мас стати не гаслом на прапорі змагань церков, а канвою, субстанцією їхнього повсякденного буття. Тоді Святіший Отець лише санкціонує те, що визнане самим життям.

Для Ватикану уніатська проблема може стати «єгипетською карою», за якою криється Боже благословення. Марність, із якою ватиканські ініціативи «накочуються» на непоступливу московську фортецю, можна порівняти лише з марністю набігання морських хвиль, яким ніколи не залити високого берега. Здасться, цілком очевидно, що треба міняти концепції та підходи. Зокрема, як на мене, слід серйозно потрактувати пропозиції УГКЦ, які хоч і сформульовані часом не завжди вдало, все ж парті уваги. Ці пропозиції надто довго служили «відкинутим каменем», якого не помічали будівничі екуменізму. Це мало б стривожити вирощене на євангельських притчах християнське сумління.

Непоступливість та ультимативність мови Патріарха Алексія II викликана, на мою думку, не лише переважанням «непримиренних» у нинішньому керівництві РПЦ. Чимало західних римо-католиків, з якими я спілкувався, висловлювали стурбованість буцімто нерозважливими діями східних католиків. У їхньому розумінні, греко-католики мали б уникати дій, які можуть викликати роздратування Московського патріархату. Намагання УГКЦ добитися визнання патріархату й перенести осідок Патріарха до Києва, на жаль, сприймаються частиною римо-католиків не як елементи закономірного розвитку УГКЦ, а як невмотивовані кроки у бік конфронтації. Це створює тло, на якому непоступливість патріаршої Москви видається зрозумілою.

Для Московського патріархату нинішня перемога має всі шанси стати пірровою. І йдеться навіть не про те, що Папа зрештою може збунтуватися і сказати греко-католицькому патріархатові «так». У Москві не помічають, як з усією неминучістю змінюються параметри епохи.

Нинішні ультиматуми Патріарха РПЦ нагадують розкидання на весняному ґрунті льоду, вирощеного в потужних свято-данилових рефрижераторах. Московська патріархія вперто нехтує мудрим правилом: у тих процесах, яких не можеш заборонити, слід узяти участь. Законні інтереси РПЦ можна ефективніше захистити не шляхом нав’язливого повторювання: «Уніатський Карфаген мусить бути зруйнований!», а шляхом переговорів усіма задіяними сторонами, на яких для кожної сторони буде знайдено почесну і довготривалу розв’язку.

Звісно, важко відмовитися від прийому, який досі, здавалося б, приносив золоті плоди. Проте ми живемо у час глобалізації, коли виробники удосконалюють технології навіть у тому випадку, якщо на вироблений ними товар ще є цілком задовільний попит. Тут головне — не дати конкурентові випередити себе. Мені здається, що в разі несподіваної зміни позиції Ватикану патріарша Москва може раптом опинитися перед розбитими ночвами, з яких «витекли» всі рятівні ідеї. Надмірно прив’язавшись до варіанту «а», Москва, схоже, відтинає себе від варіанту «б». Саме в цьому я і вбачаю пірровість дотеперішніх її перемог.

Що стосується реакції інших Православних Церков, то вона нагадує, радше, «рівняння на правофлангового», ніж самостійно осмислену позицію. Природний для доби міграцій екстенсивний розвиток Української Греко-Католицької Церкви сприймається Повнотою Православ’я як поширення небезпечного вірусу, який загрожує християнському мирові. Прийняти таке тлумачення за останнє слово сучасної православної думки я з поваги до цієї думки просто відмовляюся Лідерство Москви у православному світі, я певен, є сьогодні сумнівним не тому, що воно походить із Третього (а не Другого) Риму, а тому, що за ним не стоїть лідерство у розкритті багатств православної духовності. Звести святоотцівську спадщину лише до примітивно-рефлекторного антикатолицизму означає зловживати самою спадщиною, яка є надбанням усього християнського світу.

Отож для всіх сторін, причетних до «уніатського» вузла протиріч, осмислення характеру та наслідків візиту Кардинала Каспера до Москви може стати цим моментом істини, з якою починається будь-який рух уперед. Звичайно ж, поки що їй лише потенційна можливість однак перспективи, які за нею стоять, прямо фантастичні.


Мирослав Маринович

«Дзеркало тижня», № 10 (485), 13 березня 2004 року

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Питання Патріархату і єдності християн

Повідомлення andrivovk » 22 лютого 2010, 13:13

Дещо про патріархат УГКЦ є тут:http://magazine.lds.lviv.ua/rar3.html.№2(65) за 2004рік.
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

Kaktus
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 183
З нами з: 05 березня 2010, 10:05

Re: Питання Патріархату і єдності християн

Повідомлення Kaktus » 09 березня 2010, 16:56

Геть псевдопатріархат, даєш автокефалію !

Аватар користувача
o.Mykil
старець
старець
Повідомлень: 3456
З нами з: 11 вересня 2008, 10:57
Звідки: Galicia
Контактна інформація:

Re: Питання Патріархату і єдності християн

Повідомлення o.Mykil » 09 березня 2010, 17:13

Один львівський семінарист, між іншим, недавно у розмові на просторах нету зазначив, що, мовляв, основа церкви - єдність і послух, тому є обов'язком кожного єрея і єпископа згадувати Блаженнішого Любомира як Патріарха (а згадують в УГКЦ далеко не всі сьогодні, як відомо).

На що відповів у роздумах, що варто, може,керуватися , більше послухом, рахуватися, певною мірою, з Апостольською Столицею! Бо коли буде патріархат в Україні, в нашій Церкві, затверджено офіційно, буде хоч один бодай документ, буде це слово в моєму офіційному Служебнику, тоді і звучатиме "Патріарх". А так все виглядає трохи дивно... Може є і в тому рація. В українській державі непросто дійти з цим до однозгідності.:(
Посадім любові квіти
На життєвій ниві:
Хоче всіх Господь зустріти
На шляху правдивім!

Kaktus
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 183
З нами з: 05 березня 2010, 10:05

Re: Патріархат, такий близький і далекий...

Повідомлення Kaktus » 06 квітня 2010, 09:41

А навіщо патріархат в УГКЦ? Це є все рівно одна назва, і спільного з значенням цього слова не має. Адже не буде автокефалії.

Рим максимум,що зможе дати це титули,а не фактичний, доконаний стан патріархії, щось подібне дала РПЦ для київської митрополії; з одного боку управляй сам,але без москви не зробиш нічого.

Маєте рацію, але ситуація всередині Католицької Церкви досить швидко міняється. Є дуже великі відмінності між Церквами на різних континентах, між різномінтними культурами і навіть богословськими концепціями. З одного боку, більшість католиків зараз живуть у третьому світі, де Церква бореться за соціальну справедливість, а з іншого є європейсько-північноамериканська частина КЦ, яка стоїть перед проблемою секуляризації і навіть відвертого наступу безбожництва на всі традиційні християнські цінності. Тому виникають і конфлікти всередині КЦ, наприклад щодо пріоритетів – нагальних проблем, якими перш за все повинно зайнятися керівництво КЦ. Недалеко вже той час, коли папою стане виходець із третього світу, скоріш за все латиноамериканець, а від нього можна очікувати послаблення римського централізму, бо Церква в Латинській Америці мала багато конфліктів з Римом. Наприклад, засудження «теології визволення», котра безперечно, була представлена і деякими єретиками, не мусило бути таким огульним. Отож, у Католицькій Церкві існує дуже поширене переконання, що дотеперішня надмірна централізація йде на шкоду її розвиткові. Водночас треба відмітити, що безконтрольна децентралізація була б надзвичайно небезпечною, бо подекуди існує небезпека сфальшування християнського вчення. В Європі вона пов’язана з впливом секуляризації – йому піддалися вже майже всі великі протестантські Церкви, а в третьому світі з синкретизацією - багато богословів намагаються примирити християнство з місцевими релігіями шляхом недопустимого компромісу на кошти Христа як єдиного шляху до Отця (Бога). Дотепер Рим завжди вірно оберігав місцеві Церкви від відходу від християнства, отже, централізація мала дуже важливу наглядово-контрольну функцію. Ще не всі Церкви доросли до автокефалії.
Звичайно, в Католицькій Церкві сама першість папи як намісника Петрового не може бути предметом дискусії, але щодо обсягу його повноважень існують різноманітні думки богословів, а деякі позиції є дуже наближеними до того, що в Православ’ї називають автокефалією. Саме поняття ще не прижилося в католицькій еклезіології, але екуменізм робить це тільки питанням часу.

felonu
дописувач
дописувач
Повідомлень: 138
З нами з: 27 липня 2006, 19:18
Звідки: м.Тернопіль

Re: Патріархат, такий близький і далекий...

Повідомлення felonu » 06 квітня 2010, 09:55

Христос Воскрес!
В мене складається враження,що на даному форумі нас залишилось троє і ми пробуємо диспутувати один з одним.Тому загляньте сюди:www.ruza.org.ua та знайдете мої координати,можливо розмова через скайп.
З повагою Роман
РОМАН НАКОНЕЧНИЙ

Аватар користувача
andrivovk
старець
старець
Повідомлень: 2907
З нами з: 09 січня 2010, 16:49
Звідки: леополіс

Re: Патріархат, такий близький і далекий...

Повідомлення andrivovk » 07 квітня 2010, 15:46

Питання Патріархату і єдності християн : http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=3&t=1618
Хороші релігійні книги по теології, біблеїстиці http://esxatos.com/books

ljubomyr_ps
старець
старець
Повідомлень: 506
З нами з: 27 жовтня 2008, 20:14
Звідки: Місто на кордоні

Re: "Запитуємо cвященика"

Повідомлення ljubomyr_ps » 14 липня 2011, 08:10

На Службі Божій парох церкви чомусь змінив формулу згадування Глави УГКЦ, а саме: "...Блаженнішого Святослава майбутнього Патріарха нашого"... Спочатку думав, що мені щось причулося. Як то так сталось, був Патріархом, а тепер став тільки майбутнім... :( :sorry: . Що сталось не знаю, чи то вказівка з "верху" чи то щось парох сам придумав???? Чи є відповідні приписи, постанови в нашій церкві (якщо є то які, де їх можна знайти), яким чином під час Літургій згадувати Главу нашої Церкви, чи це можна робити кожен священник як хоче... Будь-ласка дайте відповідь.
Нерозбериха полягає в тому, що багато людей вважають, якщо Апостольська столиця не дала нашій Церкві статусу патріархату то відповідно ми не маємо права величати главу УГКЦ - Патріархом.... ну хіба що майбутнім.... %)
Життя таке коротке - поспішаймо творити добро!

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9705
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: "Запитуємо cвященика"

Повідомлення о.Олег » 14 липня 2011, 10:28

ljubomyr_ps писав:... майбутнього Патріарха нашого"...

ні - немає такої вказівки та і вживання саме так нмсд заперечує можливість відмовити нам (а Папа може відмовити, як вже відмовляв, та і Патріарх Святослав заявляв, що канонічне визнання його Римом в статусі Патріарха зараз не на часі) в статусі Патріарха, а це не добре. Краще називати або канонічно Верховного Архиєпископа, або Патріарха в властивому значенні "старший отець" (Церкви свого права)
нда... :(
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).


Повернутись до “Церква і Суспільство”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Bing [Bot] і 21 гостей