Що може бути важливішим у житті, ніж саме життя?

питання з життя Церкви/Суспільства, які не відносяться до тематики інших розділів Форуму

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor

Vsevolod
початківець
початківець
Повідомлень: 35
З нами з: 13 лютого 2006, 16:57
Звідки: Lviv

Що може бути важливішим у житті, ніж саме життя?

Повідомлення Vsevolod » 23 березня 2006, 17:31

14. червня 2004. року на прес-конференції, яка відбулась у Києві в агенстві УНІАН, Глава УГКЦ Верх. Архиеп. Л. Гузар оприлюднив результати загально-національного соціологічного дослідження „Релігія та Церква в сучасній Україні”, яке провела 5-21 листопада 2003 р. фірма «Ukrainian sociology cervice» на замовлення УГКЦ. За даними цього дослідження в Україні 70% віруючих. Наступна стаття спонукує замислитись над питанням: якщо в Україні стільки віруючих, то чому такий великий зріст самогубств?
На жаль, сучасна наука, не кажучи вже про медицину, виявилася неготовою запропонувати ефективні заходи з подолання демографічної кризи. Основний упор роблять на досягнення економічного добробуту. Але навіть при нинішньому зростанні виробництва ми досягнемо сьогоднішнього рівня розвинених держав не раніше, ніж через 50 років. А геополітична ситуація на той час зміниться вже так, що мільйони темношкірих людей розорюватимуть жирний український чорнозем і дивуватимуться: чому при такому багатстві вимерли аборигени?
Є великі сумніви в тому, що економічний добробут вирішить аналізовану проблему. Наприклад, на одного москвича випало за роки реформ у 22 рази більше фінансових надходжень, ніж на середнього росіянина. Проте інтенсивність вимирання жителів столиці Росії вдвічі вища за загальноросійський показник. (Для доведення сформульованих нами положень ми нерідко використовуватимемо дані російської статистика: вона виявилася доступнішою за нашу.)
Як бути: скористатись ортодоксальними технологіями виходу з кризи чи все-таки з’ясувати справжню причину насування загибелі країни і, виходячи з цього, розробити ефективний шлях для виходу із ситуації, що склалася? Нижче робиться спроба відповісти на це запитання.
Смертність у пострадянських слов’янських державах виявилася настільки значною, що її визначили як найважливішу подію, яка сталася у світовій охороні здоров’я ХХ століття (Cockerman W., 2000). А термін «надсмертність слов’янських чоловіків» пішов гуляти сторінками наукових закордонних видань. Жодне з пояснень цієї «надсмертності» (старіння населення, загальна «алкоголізація», еміграція тощо) не витримує ніякої критика, якщо грунтуватися на даних статистики. У будь-якому разі, цілком очевидно, що зростання показників смертності характерне насамперед для осіб молодого та середнього віку. А загальна смертність, як і дитяча, набагато перевищила показники розвинених країн світу.
Слід відзначити й збільшення трагічного розриву між тривалістю життя чоловіків та жінок, через який українки виявилися приреченими на 10—15 років удівства. Україна — країна вдів.
До речі, ситуація, що склалася на пострадянському просторі, не є винятковою. Наприклад, у США за період Великої економічної депресії промислове виробництво скоротилося до 1932 року на 47%, порівняно з 1929 роком. Інвестиції впали вчетверо. Важка промисловість була завантажена на 15—20% від наявних потужностей. Чисельність безробітних сягнула третини населення. Розорилися мільйони власників акцій, країну накрила хвиля банкрутств. Тобто ситуація дуже скидалася на нашу. Подібність у масштабах кризи дозволяла очікувати і схожого погіршення демографічних показників. Нічого подібного! Більшість показників здоров’я населення, включно зі смертністю, зберегли сприятливу динаміку. Рівень самогубств в Америці 30-х зріс усього на 5—8%, порівняно з динамікою попередніх років. В Україні кількість самогубств із 1988 по 1999 рік зросла на 58%, а в Росії з 1990-го по 1994-й — на 60%. У 30-ті роки виражений економічний спад і погіршення рівня життя населення відбувалися і на території Європи. Проте демографічна ситуація не зазнала істотних змін: в Англії смертність зросла на 5%, у Німеччині — на 2%, у Швеції — на 1%, в інших державах показники здоров’я залишалися стабільними.
Проблемою духовності наука ніколи не займалася. Зате багато займалася цим теологія. У теологічній психології виділяються три групи чинників духовного неблагополуччя. Перша група містить «гріхи» порочних цілей, що змушують людину вибирати в житті хибний шлях (грошолюбство, блуд, обжерливість, «створення кумирів»). Друга група — це «гріхи» руйнівних соціальних стосунків. Одні з них призводять до деструкції суспільства (через індивідуалізм, егоїзм, заздрість, неповагу до старших), інші — до пригнічення свободи особистості (через диктатуру масової культури чи гординю авторитарної влади). Третя група включає «гріхи» пагубних емоцій, що формують у свідомості людини домінантні осередки саморуйнування (гнів, туга, втрата сенсу життя, безвихідь). Теологія називає все це не просто «гріхами», а «смертними гріхами», тобто такими, які ведуть до смерті людини.
Все, що відбувається нині на пострадянському просторі, — це «насильство над духом», спроба «ампутувати» стару душу й пересадити нову. Але не в усіх країнах зруйнованого СРСР так катастрофічно «перемелюється» духовність населення. Там, де за років радянської влади іслам був загнаний у підпілля, він вийшов на духовну і політичну авансцену, зцементував суспільство, примусивши його жити за законами предків (хоча багато хто з них не може бути прийнятий європейським розумом). Саме цим пояснюється, на наш погляд, позитивна динаміка рівня смертності в ісламських республіках, попри відставання в економічних показниках. Це означає, що неприйняття нової ідеології визначається не так попереднім радянським вихованням, як далекою історичною пам’яттю народу, його етнічним архетипом (колективним несвідомим, за К.Юнгом).
В Україні робляться спроби повернутися до релігійних традицій предків.
За 10 років незалежності в релігійній сфері України сталися зміни, як у жодній іншій сфері життя суспільства. Порівняно з 1991 роком, релігійна мережа зросла майже вдвічі — з 13,2 тис. до 26,8 тис. релігійних організацій, конфесій, течій. Сьогодні церковну службу в Україні відправляють 32 тис. священнослужителів, у країні діють 250 духовних центрів і управлінь, митрополій та єпархій. Уп’ятеро зросла кількість монастирів, і на сьогодні їх налічується 306. У сферах добродійності та милосердя діють 245 місій, що в 11 разів більше, ніж 1991 року. «Духовне навчання» проводиться в 138 навчальних закладах, що увосьмеро більше, ніж до проголошення незалежності України. Більш ніж у 18 разів зросла чисельність церковних періодичних видань. За даними соціологічних досліджень, Церкві населення довіряє найбільше, порівняно з іншими суспільними інститутами. Та чи привело це до «миру під оливами»? Розбіжності в конфесіях християнства тільки посилили духовну кризу суспільства.
Можна припустити, що духовне неблагополуччя не лише сприяє розвитку захворювань (через психосоматичні механізми, добре відомі лікарям), а й саме є ушкоджувальним чинником. Довести такий вплив на фізичне здоров’я можливо лише в тривалих дослідженнях. Якщо погіршення духовного благополуччя супроводжуватиметься зростанням захворюваності та смертності, це означатиме, що «гріховність» у медичному розумінні постане чинником ризику розвитку захворювань і смерті. Проведення таких досліджень потребує «вимірювання» духовності. Приладами це зробити неможливо, оскільки об’єктом виміру виступають нематеріальні явища. В таких ситуаціях теологія рекомендує оцінювати моральність людини опосередковано — «за ділами її». Чим більше суспільство схильне до скоєння поганих учинків, тим частіше вони трапляються. Отже, за кількістю порушень загальнолюдських заповідей (не вбий, не вкради, не перелюбствуй, не створи собі кумира, шануй батьків, не впадай у розпач) можна ретроспективно судити про рівень духовної ущербності суспільства. Одиницями вимірювання можуть бути дані офіційної статистики про дії, що вважаються порушенням перелічених заповідей: убивства, грабежі, розлучення, алкоголізм, залишені батьки й діти, самогубства тощо. Там, де соціальні аномалії трапляються частіше, рівень прояву ущербної духовності населення вищий.
Сумарну величину духовного неблагополуччя характеризує загальна злочинність. З 1986-го по 1995 р. кількість убивств у Росії зросла вчетверо, грабежів і розбоїв — ушестеро, сумарна злочинність збільшилася у 2,2 разу. Для вивчення зв’язку перелічених параметрів було проведено дослідження на матеріалі російської статистики (І.Гундаров). Виявлено збіг між динамікою морального і фізичного неблагополуччя. Рівень кореляції цих траєкторій сягав 0,85. Будь-яке підвищення чи зниження злочинності супроводжувалося підвищенням чи зниженням смертності. Схожий за характером зв’язок виявлений і між динамікою самогубств та смертності.
Все це є достатньою підставою для висунення гіпотези про значення духовного неблагополуччя як чинника ризику передчасної смерті. Можна зробити і ширше припущення — про існування закону духовно-демографічної детермінації.
Духовне неблагополуччя суспільства здатне впливати й на показники народжуваності. Заведено вважати, що в основі спаду народжуваності — зубожіння населення та непомірні фінансові витрати на догляд за новонародженими й вихованням дітей. Відповідний аналіз переконує, що це не єдина причина. Приміром, за 90-ті роки кількість абортів не збільшилася, а зменшилася (через зменшення кількості вагітних). Одночасно — з цієї самої причини — знизилася кількість смертей у зв’язку з легальними і кримінальними перериваннями вагітності. Відзначено також збільшення репродуктивних дисфункцій у жінок і зменшення повноцінних сперматозоїдів у чоловіків. З 1991 року в Україні саме чоловіки — основна причина бездітності в сім’ях. Таким чином, якщо навіть усі молоді сім’ї захочуть мати дітей, далеко не в усіх це вийде. Всі ці несприятливі для демографічної ситуації явища, що призводять до зниження народжуваності, знову ж, добре корелюють зі зростанням злочинності й асоціальної поведінки.
З усього викладеного випливає, що, при всіх інших рівних умовах, поліпшення (погіршення) морально-емоційного стану суспільства супроводжується відповідною зміною демографічної ситуації. Навіть якщо зробити українців удесятеро багатшими, зберігши при цьому нинішню соціальну атмосферу (егоїзм, різке розшарування на багатих і бідних, невпевненість у завтрашньому дні тощо), то важко очікувати збільшення народжуваності.

Vsevolod
початківець
початківець
Повідомлень: 35
З нами з: 13 лютого 2006, 16:57
Звідки: Lviv

Тайна Материнства

Повідомлення Vsevolod » 24 березня 2006, 12:00

Вкраїнська мова витворила слова на визначення жінки після смерті її мужа – вдова, на визначення дитини після смерті родичів – сирота, однак не створено відповідного терміну на визначення матері, котра втратила дитину... осиротілої матері...
Жінка, мабуть двічі в житті зазнає цілковитого розчинення, розмиття чи щезновіння – це під час пологів та у випадку смерті, відлету дитинки у засвіти. Ці розчинення різні та обидва спасаючі. Перше – винагороджує радістю ще в тілі тлінному, невидиме стає видимим – саме народження; друге – подарує радість лише у тілі прославленому, бо зникнення видимого залишає лише болючий спогад та надію зустрічі колись...
Жінка, народжуючи дитинку, прирівнюється до глини, безборонної матерії. Вона практично розчиняється як особистість, присутня тільки тілесно як пасивний об'єкт маніпуляцій, що позбавлений свобідної волі, немов мертве тіло, котре готують до воскресіння. Жіноцтво, саме так і переживає цю вимушену та несподівану пасивну позицію – як «тимчасову смерть». Не менш характерні для пологів і стани «безумства», вихід особистості поза рамки власного «Я», навіть заперечення «Я». Психічний стан породіллі «видозмінений», стан присутньої відсутності передбачає відповідно іншу поведінку, інше сприйняття речей. Породілля готується до тайни материнства, до великої співпраці, усвідомлюючи власну важливість, яка межує із вартістю звичайно-незначного інструменту. Умовою чуда є невидимість Творящого і незбагненність Створеного. Породілля щезає як людина: сором власної «відкритості», оголеності із болем та неміччю активізує лише свідомость, однак, приходить реабілітація, винагорода і дар понад дари – вилонення дорогої кровинки, найбільшого сподівання та сенсу життя – і саме це родження є воскресінням тіла тлінного...
Смерть дитини наносить довічну невиліковну рану, переживання, яке у повноті свідомості розщіплює почастинно твоє тіло і ховає в підземелля найцінніше – єдинородне дитя, залишаючи на землі лише тінь знищеного «Я». Тінь тяжить, а власна вартість прирівнюється нулю, безпорадність, безпомічність, неможливість зарадити ані собі, ані іншим. Погляд на смерть різко трансформується: щезає страх перед біологічною тлінністю; смерть стає радше жорстокою грою чи пригодою духа, аніж біологічною катастрофою.
Осиротіла мати живе у світі без чіткого розмежування світу і себе самої; усе стає єдиним полем вселенської енергії; щезають межі між звичайним і священним; ти не живеш, лише спостерігаєш за собою, тихо відчуваючи, і не до кінця усвідомлюючи невимовну силу освячення. Враз все бачиш в абсолютно іншому світлі, при дії зовсім іншої шкали цінностей; несамовито зростає значимість і швидкоплинність моменту-часу; якось по-особливому гостро сприймаєш реальність із причинно-наслідковим рухом, і одночасно, приходить віддаленість, зростає урвище непорозуміння між всіма й усього, бо лячно стає тим, хто не закривав навічно очі власному дитяті і не спускався разом з ним в могилу. А норма твоєї «неприйнятності» так вжилася у дискомфортній реальності, як сліпець, котрий не бачить, лиш відчуває енергію життя. Не бачачи тіла, відчуваєш дотик та запах своєї дитини і щоночі відходиш з ним туди, де твоє материнство зазнає щасливості та гармонії. Сон став солодкою реальністю, а реальність жахливим сном. Неначе носиш в серці правду, як гармонію посеред дисонансу, що бездонною прапастю лежить між тобою й людьми. Сторінки Новозавітні перегортуєш не як давно минулі, історичні події, а як власне життя; фільм «Муки Христові» переглядаєш не як талановиту мистецьку спробу з позиції та дистанції ХХІ сторіччя, а як перебіг зафільмованих кадрів щоденно-небуденних буднів в твоєму «храмі Духа Святого». Навчившись «по-християнськи» не впізнавати один одного, забуваємо про перший цвях забитий у суглоби, він був во ім'я наших зашнурованих душ!
.. Це ж доля Господа витерпіти розп'яття Сина; Це доля Матері найбільшу біль і знущання над її Сином трансформувати в любов до людства, не відриваючи до останньої хвилі надривного погляду над згасаючим життям, залишаючись в контакті зі своєю дитиною...
..Релігії, молитви вже нема, є Очі, Погляд і стан «Надії», і так бо величають жінку в сподіванні, «при надії». Вагітні всі ми Духом, носячи в собі Христа. Отож, в контакті матері й дитини, крізь очі діток - прозирають Боги, а устоньками їхніми пророки мовлять, непевні кроки – ангелів стежини..
Дароване одне життя було, щоб полюбить навчитися могла я, й довіку спрагнена, без втоми шукати слід, бо знаю хід Твій світлий, наче сяйво...
..Молитви вже нема, лиш розчинившись в густоті напруги, «к Марії думка пнеться»:
Прости Небесна Матінко про всіх розп'ятих пам'ять,
і пам'ять пісні, колискова матерям осиротілим:
Я не нарвав фіалок в лісі Мамо, я лиш Тобі дарую їх Життя...
«У Рамі чути голос, плач, тяжке ридання: Рахиль бо плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішати, бо їх немає».
(Матей 2,18).

orest
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 189
З нами з: 06 березня 2006, 14:57
Звідки: Ukraine

Повідомлення orest » 27 березня 2006, 13:37

ДЯКУЮ. :!:

Тарас_
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 217
З нами з: 17 квітня 2009, 14:33
Звідки: м Калуш, Івано-Франківська обл., Західна Україна
Контактна інформація:

Оксана Макар і цінність життя

Повідомлення Тарас_ » 29 березня 2012, 19:25

Написав запис в блозі Газета.ua "Оксана Макар" - уроки суспільству і згадав, що одне питання напряму стосується Церкви:

Чому в християнській "Україні" знайшлось так багато людей зневажаючих життя Оксани Макар через її легкодоступність, розпустність? Хіба не Церква першою має постійно стверджувати цінність людського життя як носія і вияву душі?

Аватар користувача
прочанка
старець
старець
Повідомлень: 1692
З нами з: 18 червня 2009, 15:09
Звідки: Львів

Re: Оксана Макар і цінність життя

Повідомлення прочанка » 29 березня 2012, 19:52

Помолімся за усопшу Оксану. Вона померла в муках і страджаннях. Хай Господь прийме їх як покуту за гріхи. Це наша жорстока дійсність, на яку закриваємо очі. Наші діти упадають і гинуть, майбутній цвіт нації пропадає, а ми тільки судимо і осуджуємо.
Упокой, Господи, душу раби Твоєї.
Не бійтеся!

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9705
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Оксана Макар і цінність життя

Повідомлення о.Олег » 29 березня 2012, 20:43

Тарас_ писав:Написав запис в блозі Газета.ua "Оксана Макар" - уроки суспільству і згадав, що одне питання напряму стосується Церкви:

Чому в християнській "Україні" знайшлось так багато людей зневажаючих життя Оксани Макар через її легкодоступність, розпустність? Хіба не Церква першою має постійно стверджувати цінність людського життя як носія і вияву душі?

думаю, Ви мали на меті не Україні взяти в лапки, а твердження про її "християнськість", але... шукання винних? Напевно ні, надіюся, Тарасе. Адже розуміємо, знову ж - надіюся розуміємо, що Церква нікого заставити бути християнином не може. Як і Бог не насильник, щоб заставляти людину - Дає Закон і свободу Його сповнити.
Для мене особисто з цього страшного випадку унаявнились питання до тих, хто судить. Як жертву, так і вбивців-гвалтівників. Адже, і ще раз - дуже надіюсь, розуміємо, що це розпущене покоління МИ (суспільство, українці) продовжуємо ростити, годуючи і підгодовуючи ще не окріпші молоді душі/серця пропагандою жорстокості в якості "норма", розкручуванням і творенням ідолів з різного роду розпусників та збоченців, повального дитячого алкоголізму, героїзацією злочинців...
Невже не розуміємо, що це означає... "нових і нових Оксан Макар нам і їх гвалтівників та вбивць"? :( :(
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

Аватар користувача
Максим Борець
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 208
З нами з: 31 грудня 2011, 23:14

Re: Оксана Макар і цінність життя

Повідомлення Максим Борець » 29 березня 2012, 20:53

Страшна подія, але ніщо не робиться без Божого промислу - мая сміливість думати, що трагічна доля цієї дівчини покликана послужити прикладом і пересторогою не одній людині.

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9705
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Оксана Макар і цінність життя

Повідомлення о.Олег » 29 березня 2012, 20:58

Максим Борець писав:Страшна подія, але ніщо не робиться без Божого промислу - мая сміливість думати, що трагічна доля цієї дівчини покликана послужити прикладом і пересторогою не одній людині.

пройде час, призабудиться... До наступного чогось, що нагадає. Що в свою чергу разом з цим випадком складе якусь статистичну одиницю...
Якщо не буде конкретних дій не стосовно наслідку, а стосовно причини виникнення цього жаху
З повагою, о.Олег
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).

vitalko
старець
старець
Повідомлень: 987
З нами з: 25 березня 2009, 14:13
Звідки: Львів

Re: Оксана Макар і цінність життя

Повідомлення vitalko » 30 березня 2012, 10:02

о.Олег писав:Якщо не буде конкретних дій не стосовно наслідку, а стосовно причини виникнення цього жаху
З повагою, о.Олег


Думав вчора про подібне і нічого крім того, що біда тут(як зі сторони гвалтівників-вбивць так і зі сторони тієї бідної дівчини, так, зрештою, в багатьох інших подібних випадках) у відсутності виховання насамперед в сім"ях. Бо, можливо, десь зрідка і трапиться такий випадок навіть і при доброму вихованні, але це скоріше буде виключенням з правила, ніж закономірністю. Бо де людина з дитинства знає про те, що, коли доторкнеться до гарячої сковорідки - попече пальці, то вона ніколи не засуне руку у вогонь. Та коли батьки, не виховують(не хочуть, не знають, що треба(як правильно), не беруть відповідальності із виховання) своїх дітей, коли їх виховує безбожне суспільство(а саме його ми дістали в спадок від совітів), то маємо те, що маємо. Бо безбожне суспільство знає тільки: я хочу, мені можна, я маю право на щось, але не знає: бери, ти зараз цього потребуєш більше ніж я.

То ж виховуймо правильно своїх(а може і не тільки своїх) дітей(попри те, що в мене їх ще нема), щоби уникнути чогось такого в майбутньому.
"Для чого шукаєш ти для себе почесті в інших? Поважай сам себе, і ніхто не принесе тобі безчестя."
св. Йоан Золотоустий

Аватар користувача
прочанка
старець
старець
Повідомлень: 1692
З нами з: 18 червня 2009, 15:09
Звідки: Львів

Re: Що може бути важливішим у житті, ніж саме життя?

Повідомлення прочанка » 30 березня 2012, 10:37

Знову заговорили про мажорів, безкарність та бездіяльність тих, хто має захищати. "Держави як такої не існує, - переконує письменниця Ірена Карпа. - Держава – це просто лінгвістична форма, вона нас не захищає, і якщо ми хочемо захисту, це можемо зробити тільки ми самі!"

Укотре став очевидним жалюгідний стан нашої медицини.

Перші фото смертельно пораненої Оксани Макар у Миколаївській лікарні – на жахливому візочку під лампою, із пластиковою пляшкою з-під мінералки замість одноразового сечоприймача та коментарі лікарІв, які запевняли, що роблять усе можливе.

Зрештою, історія Оксани продемонтрувала купу етичних проблем. Адже в суспільстві розпочалися гучні суперечки: чи слід повертати смертну кару, чи слід співчувати дівчині з небездоганною репутацією та чи варто надсилати гроші мамі, яка нібито має проблеми з алкоголем.

"Якщо в людини на лобі мішень намальована, це не значить, що треба в неї стріляти!" - такої думки Ірена Карпа.

Правозахисник та вчений Мирослав Маринович пояснює: насправді, у певний момент люди злякалися. Бо в історії Оксани Макар кожен побачив свою історію та своє життя. І цю жахливу картинку захотілося забути, як страшний сон. "Мене вражала неспроможність суспільства робити правильні і етичні висновки, - каже Маринович. - Це приголомшує, ми просто повинні пройти якийсь елементарний лікбез, щоб опанувати звичайні правила, які знали наші предки тисячі років тому...."

"Історія Оксани Макар насправді змінила суспільство, бо примусила хоч недовго, але відчувати та співчувати, - каже відомий філософ та дідусь чотирнадцятирічної онуки Мирослав Попович. - Мені було страшенно боляче!"

http://tsn.ua/ukrayina/makar2.html
Не бійтеся!

Тарас_
постійний дописувач
постійний дописувач
Повідомлень: 217
З нами з: 17 квітня 2009, 14:33
Звідки: м Калуш, Івано-Франківська обл., Західна Україна
Контактна інформація:

Re: Що може бути важливішим у житті, ніж саме життя?

Повідомлення Тарас_ » 30 березня 2012, 20:56

прочанка писав:Знову заговорили про мажорів, безкарність та бездіяльність тих, хто має захищати. "Держави як такої не існує, - переконує письменниця Ірена Карпа. - Держава – це просто лінгвістична форма, вона нас не захищає, і якщо ми хочемо захисту, це можемо зробити тільки ми самі!"

Укотре став очевидним жалюгідний стан нашої медицини.

Перші фото смертельно пораненої Оксани Макар у Миколаївській лікарні – на жахливому візочку під лампою, із пластиковою пляшкою з-під мінералки замість одноразового сечоприймача та коментарі лікарІв, які запевняли, що роблять усе можливе.

Зрештою, історія Оксани продемонтрувала купу етичних проблем. Адже в суспільстві розпочалися гучні суперечки: чи слід повертати смертну кару, чи слід співчувати дівчині з небездоганною репутацією та чи варто надсилати гроші мамі, яка нібито має проблеми з алкоголем.

"Якщо в людини на лобі мішень намальована, це не значить, що треба в неї стріляти!" - такої думки Ірена Карпа.

Правозахисник та вчений Мирослав Маринович пояснює: насправді, у певний момент люди злякалися. Бо в історії Оксани Макар кожен побачив свою історію та своє життя. І цю жахливу картинку захотілося забути, як страшний сон. "Мене вражала неспроможність суспільства робити правильні і етичні висновки, - каже Маринович. - Це приголомшує, ми просто повинні пройти якийсь елементарний лікбез, щоб опанувати звичайні правила, які знали наші предки тисячі років тому...."

"Історія Оксани Макар насправді змінила суспільство, бо примусила хоч недовго, але відчувати та співчувати, - каже відомий філософ та дідусь чотирнадцятирічної онуки Мирослав Попович. - Мені було страшенно боляче!"

http://tsn.ua/ukrayina/makar2.html


Питання якості медицини ще випливе. Згодом, як підійдуть до фіналу емоції щодо основного питання: вбивства і як карати.

Наведена цитата Мариновича для мене непрактична. Немає аргументів. "Люди злякались", "страшний сон"... Через що злякались? Вийшли проти безнаказаності мажорів. За таких спочатку сприйняли відпущених просто маючих звязки. Страшний сон - це реальність, недалека, а тут під кафе в сусідньому будинку. Про яку неспроможність суспільства робити правильні висновки каже Маринович? Конго він має на увазі під словом суспільство і які правильні такі з його точки зору висновки. Поверховість суджень літераторів продовжує в країні традицію каратись лірикою замісь розбирати причини і усувати.
о.Олег писав:
Тарас_ писав:Написав запис в блозі Газета.ua "Оксана Макар" - уроки суспільству і згадав, що одне питання напряму стосується Церкви:

Чому в християнській "Україні" знайшлось так багато людей зневажаючих життя Оксани Макар через її легкодоступність, розпустність? Хіба не Церква першою має постійно стверджувати цінність людського життя як носія і вияву душі?

думаю, Ви мали на меті не Україні взяти в лапки, а твердження про її "християнськість", але... шукання винних? Напевно ні, надіюся, Тарасе. Адже розуміємо, знову ж - надіюся розуміємо, що Церква нікого заставити бути християнином не може. Як і Бог не насильник, щоб заставляти людину - Дає Закон і свободу Його сповнити.
Для мене особисто з цього страшного випадку унаявнились питання до тих, хто судить. Як жертву, так і вбивців-гвалтівників. Адже, і ще раз - дуже надіюсь, розуміємо, що це розпущене покоління МИ (суспільство, українці) продовжуємо ростити, годуючи і підгодовуючи ще не окріпші молоді душі/серця пропагандою жорстокості в якості "норма", розкручуванням і творенням ідолів з різного роду розпусників та збоченців, повального дитячого алкоголізму, героїзацією злочинців...
Невже не розуміємо, що це означає... "нових і нових Оксан Макар нам і їх гвалтівників та вбивць"? :( :(
З повагою, о.Олег


Ні. В лапки я взяв, тому що вважаю застосування слова Україна до держави яка не представляє і не захищає інтереси українців використаною "переодягненими в українських партизан".

Аватар користувача
Yur
старець
старець
Повідомлень: 585
З нами з: 19 квітня 2010, 03:48
Звідки: Chicago Il

Re: Оксана Макар і цінність життя

Повідомлення Yur » 31 березня 2012, 02:49

о.Олег писав:Якщо не буде конкретних дій не стосовно наслідку, а стосовно причини виникнення цього жаху
Такі дії виховуються в поколіннях. Безбожна совдепія дається взнаки, але що найгірше, на зміну приходить ще гірше.
Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! (Матвія 12:36)

Аватар користувача
прочанка
старець
старець
Повідомлень: 1692
З нами з: 18 червня 2009, 15:09
Звідки: Львів

Re: Що може бути важливішим у житті, ніж саме життя?

Повідомлення прочанка » 31 березня 2012, 11:16

На місці Оксани може опинитись будь-яка дівчина чи жінка. Облік моралі зараз не обговорюється, бо ті чоловіки розглядали свою жертву як об єкт для проявів найгірших тваринних інкстинтів, жорстокості й садизму. Вони й зараз не каються. Головного винуватця "засмутило", що дівчина не одразу померла, а ще встигла розповісти правду. Ось, що найстрашніше. мені видається, що Україна зараз епіцентр зла і саме на нашій землі чиняться всі ці беззаконня, бо зло безкарне, не боїться нічого.
Може ця трагедія нарешті стане поштовхом до пробудження сходу і півдня? Може прочистить мозги зарозумілих західняків?
Сьогодні Оксану поховають, її душа покине землю. Молімося за неї, бо найбільше, що вона зараз потребує від живих, то щирої молитви.

Пророчо казав Ісусу: "Не плачте наді мною, а плачте над собою і своїми дітьми"
Не бійтеся!


Повернутись до “Церква і Суспільство”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 12 гостей