Милостиня
Додано: 25 січня 2010, 15:40
Христос Народився.хочу задати таке питання,чи варта давати милостиню. я тут маю на увазі милостиню тим людям які просять в поїздах і автобусах.
forum.ugcc.org.ua
http://forum.ugcc.org.ua/
Христос Народився.хочу задати таке питання,чи варта давати милостиню. я тут маю на увазі милостиню тим людям які просять в поїздах і автобусах.
vitalko писав:Або "мадонни", які ходять з маленькими дітьми на руках(найчастіше не з своїми навіть). Чи чув хтось, щоб ця дитина плакала чи кричала? Я не чув, а все тому, що дітям алкоголь в пляшечку додають, або снодійне. І так з дня на день.
PETRYCHIO писав:Христос Народився.хочу задати таке питання,чи варта давати милостиню. я тут маю на увазі милостиню тим людям які просять в поїздах і автобусах.
І звідки відразу глибинні знання психології, а яке вміння розпізнати хто він... Чи не буде так, що дійсно нужденний попросить, я не дам, бо він "те і те", а Бог спитає... Не важливо хто просить (зрозумійте правильно), важливо чи я дам з любові. Не важливі гроші, бо " Хліб свій пускай по воді, по багатьох днях знов знайдеш його. (Екл.11:1)", а важливий мотив в глибині мого серця...
ненза писав:Слава Ісусу Христу!
Як діяти в такому випадку, коли цигани і їм подібні не гребують нічим і посеред Служби Божої ходять по храмі і виклянчують гроші?
Вони ж бо по природі своїй чималі психологи, користуючись людським милосердям, посилають саме дітей.
Як діяти : дати, не зреагувати ніяк чи видворити із церкви ? І як стримати свій гнів і обурення і не розсіятись під час Літургії.
І взагалі, чи у храмі можуть "сидіти потребуючі" ? Чи їх місце деінде.
vitalko писав:Але як вже на то пішло, то краще дати людям, що збирають на операцію своїм рідним, які мають офіційний дозвіл єпископа і настоятеля храму. І про яких завжди оголошується. Там точно не прогадаєш, імхо.
Palatinus писав:" Дай тому, хто в тебе просить, а хто хоче позичити в тебе, не відвертайся. (Матф.5:42)".
Якось, коли вже нічого від обіду не залишилося, прийшов жебрак.
– Зачекай хвилинку, – промовив Ґерард, і пішов принести теплого хліба.
Згодом з’явилося двоє дівчаток. Ґерард і їм наказав зачекати. За мить він повернувся з гарним, ще теплим хлібом. Звідкіля він узяв його, адже від учора в монастирській печі не палилося?
Одного дня Ґерард зізнався звідкіля, ці невичерпні запаси хліба. Дон Ніколо Сантореллі був певен, що повинен застерігати його перед фальшивими жебраками, які просять хліба, щоб заховати його, як реліквію.
– Ні, – відповідав брат, – я повинен давати усім без винятку, хто з любові до Ісуса іде жебракувати, бо інакше б Він не примножував хліба.
ЧОМУ СПИТЬ ДИТИНА?
В переході біля станції метро сидить жінка невизначеного віку. Їй можна дати тридцять, або двадцять три, або й сорок два роки. Волосся у жінки сплутане, брудне, голова опущена в жалобі.
Перед жінкою на запльованій підлозі переходу лежить мішечок. В нього сердешні громадяни кидають гроші. І не кидали би, але на руках жінка тримає вагомий «аргумент» на користь того, що їй гроші просто необхідні. На руках у жінки спить дитина десь двох років. Він в брудній шапочці, яка колись була білою, в спортивному костюмчику. Перехід – місце достатньо жваве. І тече нескінченною течією людська юрба, чути дзвін монет в мішечку і шелест грошей.
Я ходив повз цю жінку десь близько місяця. Я догадувався, кому йдуть всі ці гроші, які жертвують багаточисельні перехожі. Скільки ж вже проговорено, скільки написано, але народ наш такий – жалісливий, аж до сліз. Готовий наш народ віддати останню сорочку свою, останні копійки з кишені витрясти. Подав такому «нещасному» - і почуваєш, що в тебе не так все погано. Допоміг, начебто. Добру справу зробив....
Я ходив повз цю жебрачку місяць. Не давав їй, бо не хотів, щоб на мої гроші якийсь негідник купив собі цеглу і вставив в стіну нового будинку-палацу. Нехай буде дірка у нього в стіні, в цього негідника. Не буде цегли від мене. Але, судячи з того, як жебрачці давали інші, господар її мав вже декілька таких палаців.
Ну, і жебрачці теж щось перепадає, звичайно. Пляшка горілки на вечір, шаурма. Господарі таких «точок» жебрацтва мають немало, але їм притаманна жадібність. І жорстокість. На цьому і тримається їх суперприбутковий бізнес. На грошах та на страху. Ніхто з тих, хто опускає монетку в мішечок не знає, що «стати» на місце біля Володимирського собору неможливо, а ходіння по вагонах метро з тужливо-тягучим «простите, что я до вас обращаюся» коштує від 20 доларів на день. Чи знають? В такому випадку – знають, але подають?
Ніхто з добродіїв, які жертвують «мадонні з немовлятком», не задумується над ще одним питанням. Над однією невідповідністю, яка буквально кидається в очі. Після місяця ходіння попри жебрачку, мене раптом як струмом вдарило, і я, зупинившись в багатолюдному переході, вирячився на малюка, одягненого в незмінно-брудний спортивний костюмчик. Я зрозумів, що саме здавалось мені «неправильним», якщо можна назвати «правильною» вже саму присутність дитини в брудному підземному переході зранку до вечора. Дитина спала. Ні схлипування, ні покрикування. Спала, увіткнувшись личком в коліно тої, яка представляла себе її мамою. Жебрачка підняла на мене очі. Наші погляди зустрілися. Б’юсь об заклад, вона зрозуміло те, що зрозумів я...
У кого з вас, шановні читачі, є діти? Згадайте, як часто вони спали в віці 1-2-3 років? Годину, дві, максимум три (не підряд) денного сну і знову – рух. За весь місяць щоденного мого ходіння по переходу я НІ РАЗУ не бачив дитини у пробудженому стані! Я дивився на маленьку людину, яка ввіткнулася в коліно «мами», і моя страшна підозра поступово формувалося в тверду впевненість.
– Чому він увесь час спить? – запитав я, дивлячись на дитину.
Жебрачка зробила вигляд, що не розчула. Вона опустила очі і закуталась в комір потертої куртки. Я повторив запитання. Жінка знову підняла очі. Вона подивилася кудись за мою спину. В її погляді явно прочитувалось змучене роздратування змішане з повною рішучістю. Я вперше бачив подібний погляд. Погляд істоти з іншої планети.
– Пішов на... – вимовила вона одними губами.
– Чому він спить?! – я майже кричав...
Ззаду хтось поклав руку на моє плече. Я озирнувся. Чоловік з типовим лицем робітника з сусіднього заводу несхвально хмурив свої сиві брови:
– Чого Ти до неї причепився? Бачиш – і так життя у неї... Ех... На от, донечко, - чоловік витрусив зі своєї величезної долоні кілька монет.
Жебрачка перехрестилася, зобразивши на лиці сумирну і вселенську скорботу. Чоловік забрав ручище з мого плеча, побрів до виходу з переходу. Вдома він розкаже, як захистив пригнічену, нещасну, обездолену жінку від негідника в дорогому кожусі.
Міліціонер, який підійшов до мене в переході на наступний день, виразився майже так само, як і його «підопічна» жебрачка. І на своє запитання я отримав вичерпне:
– Пішов в...
А дитина спала...
Я подзвонив знайомому. Це весела і смішна людина з очима-оливками. Він ледве закінчив три класи, читає з трудом. Повна відсутність освіти не заваджає йому пересуватися по вулицях міста на дуже дорогих іномарках і жити в хатинці з безкінечною кількістю вікон, вежок і балкончиків. Знайомий був дуже здивований моєю впевненістю в тому, що весь без вийнятку подібний бізнес контролюють представники його національності.
Я дізнався, що в Києві жебраків «тримають» і молдавани, і українці. Причому, перші спеціалізуються, здебільшого, на «інвалідах війни». Ми часто бачимо їх на переходах і світлофорах, вони сунуться майже під колеса машин. Вдавані афганці «працюють» також і в метрополітені. Всілякими «хворими», кульгавими і тими, що «приїхали робити операцію», завідують з однаковим успіхом і українці, і цигани. Бізнес цей, незважаючи на позірну стихійність, чітко зорганізований. Курується жебрання організованими злочинними угрупованнями, а гроші, які кидають напівубогі перехожі в мішечок «обездоленого інваліда», йдуть «наверх». Причому, настільки «наверх», що, якби про це дізнався сердешний перехожий, він втратив би свідомість від здивування. Дітей беруть в «оренду» в сімей алкологіків, або просто крадуть. Але це все, як кажуть, квіточки. Мені потрібно було отримати відповідь на питання, чому дитина спить. І я її отримав. Причому, мій знайомий циган промовив фразу, яка мене глибоко шокувала, досить буденним, спокійним голосом. Як про погоду сказав:
– Або на героїні, або на горілці...
Я остовпів. «Хто на героїні? Хто – на горілці?!»
– Дитина. Щоб не кричала, не заваджала. Їй з нею цілий день сидіти, уявляєш, як це набриднути може?
Для того, щоб дитина спала цілий день, її накачують горілкою. Або – наркотиками. Зрозуміло, що дитячий організм не здатний справитися з таким шоком. І діти часто помирають. Найстрашніше – інколи вмирають вдень, серед «робочого дня». І уявна мати повинна досидіти з мертвою дитиною на руках до вечора. Такі правила. І йдуть мимо перехожі, і кидають дрібні в мішечок, і вважають, що чинять благородно. Допомагають «матері-одиначці»...
...На наступний день я стояв в переході біля станції метро Л. Міліціонера, який відповів мені вчора лайкою, не було видно. Я запасся журналістським посвідченням і був готовий на серйозну розмову. Але розмови не вийшло. А вийшло наступне...
В жінки на руках лежала ІНША дитина. Мої питання жебрачка просто ігнорувала з рішучим лицем. Мене цікавили документи на дитину і, найважливіше, - де вчорашній малюк? Жебрачка питання ігнорувала, але не ігнорували їх жінки, які торгували поруч. Від жінки, яка торгувала трусиками, я дізнався, що мені варто, м’яко кажучи, забратися з переходу. До викриків торгівки приєдналися її обурені сусідки по ремеслу. А за ними – перехожі похилого віку. Одним словом, мене з позором вигнали з переходу. Залишалося одне – дзвонити 02 [номер для виклику міліції – прим. перекл.] або шукати патруль. Але міліція знайшлася сама. Сержант, любитель посилати в..., підійшов до мене і попросив документи. Я документи показав і висловив свою думку з приводу знаходження жінки з дитиною в переході. Сержант зі мною погодився і пішов комусь дзвонити. Я стояв перед переходом, повний відчуття, що я намагаюся боротися з вітряками. Через декілька хвилин в переході не було вже ні торговок, ні жебрачки з дитиною...
Коли ви побачите в метро або на вулиці жінок з дітьми, які просять пожертву, задумайтесь, перед тим як Ваша рука полізе за грошима. Подумайте про те, що якби не було Вашої та сотні тисяч інших подачок, помер би і цей бізнес. Вмер би бізнес, а не діти, накачані горілкою або наркотиками. Не дивіться на дитину, яка спить, з замилуванням. Дивіться на неї з жахом. Бо ви, які прочитали цю статтю, тепер знаєте – чому спить дитина.
P.S.
Якщо Ви скопіюєте цю статтю собі на стіну, чи просто натиснете «поділитися», Ваші друзі теж її прочитають. І, коли в черговий раз відкриють гаманець, щоб кинути монетку убогому, згадають, що ця благодійність може коштувати чергового дитячого життя.
ShMariam писав:Як ви ставитеся до просьб про грошову допомогу в інтернеті? Якщо тієї людини, не те що в очі не бачили, а ніколи не спілкувалися з нею навіть віртуально? Багато зараз розвелося аферистів, через що такі як я бояться давати гроші взагалі - і страждають, вмирають дійсно потребуючі. Якщо перевіряти, то як?
ShMariam писав:Як ви ставитеся до просьб про грошову допомогу в інтернеті?