Re: Духовна література.
Додано: 19 лютого 2010, 23:17
ксюша
Так,о.Олег,це саме ця книжечка,і вона вже зараз в мене в руках,чоловік сьогодні придбав в книжковій крамниці.Дійсно гарна,правда я ще всю не прочитала,почну готувати свого сина до сповіді вже від тепер,йому минуло 5рочків.Щира подяка вашій дружині.Хай батьки собі теж придбають
Re: Духовна література.
Додано: 20 лютого 2010, 00:20
ксюша
Зараз,в період посту,дуже пригодиться Покаянний канон Андрея Критського,якщо я не помиляюсь він читається в церкві в третій тиждень великого посту,з поклонами.Яка там глибина текстів,усвідомлюєш свою гріховність тільки так,мені дуже подобається?В кого яка думка?
Re: Духовна література.
Додано: 03 березня 2010, 17:01
ShMariam
о.Олег писав:ксюша писав:Слава Ісусу Христу!Хотіла б дізнатись що це за книга "Про сповідь для дітей",хто її автор,яке видання?Може хтось підкаже?
нова книга з видавництва "Свічадо"?
Та книжка, яку я маю, видана в Бучачі, автор о. Петро Павлюкевич, переклад з польської. Її розповсюджують монахи, здається василіяни. Бо ніде в магазинах, кіосках я її не бачила. Така блакитна книжечка, на титульній - Ісус з дітьми.
Там дуже гарно і доступно, з прикладами, описано про те, чому ми маємо сповідатися, умови доброї сповіді, навіть згадано про відпусти і перші п'ятниці.
Re: Духовна література.
Додано: 08 березня 2010, 10:34
ShMariam
o.Mykil писав:ShMariam писав:
Ще гарніша книжка "Сповідайтеся добре", але це вже для дорослих. Все дуже докладно описано.
Є така на світі Божому, прочитав ще у дитинстві, справила неабияке враження... Але не є вона однозначною для християнської душі: один добре знайомий ієрочернець якось казав, що створена немовби з метою залякати людину муками пекельними і декотрі історії в ній просто фантастичні! Звичайно, пекло є як і сатана, цього не можна замовчувати, але й не варто "перегинати палиці", щось додумувати, бо Бог не такий вже може бути страшний, як комусь може здаватися...
Я прочитала її 10 років тому і вона дуже посприяла моєму наверненню. Це звідти я дізналася, що означає замовчувати гріх на сповіді, про святотацьке св. Причастя (ну і саме слово "святотацтво "
), що покутник зобов'язаний тримати в таємниці те, що сказав сповідник (так як і сповідник)... Ну, може й трохи перегнули палку, бажаючи показати реальний стан речей, бо святотацтво - це дійсно жах.
Re: Духовна література.
Додано: 28 березня 2010, 16:52
о.Олег
Anatolius писав:Олюнька писав:Просто треба уважніше ставитись до вибору духовної літератури.
А я про що?
За такою літературою треба йти в "Свічадо" - якість гарантована!
пригадую - стикався у видавництві з перекладом когось з протестантських, здається, богословів, без зазначення того факту, що Христова Церква Вчить інакше. Ляпи бувають всюди, тому вважаю доброю думкою не вважати
всі книги, видані Свічадо автоматично благословенними КЦ. Мало б нмд бути окреме благословення або зауваги Церкви і на продукції Свічадо. Точно - на речі, пов’язані з Догматикою, трактуванням Святого Письма, вченням про мораль.
Re: Духовна література.
Додано: 28 квітня 2010, 16:19
Міша
Про силу монашества
Один із тиваїдських старців розповідав, що він є сином ідольського жерця. Ще дитиною він сидів у храмі й бачив свого батька, що приносив жертви бовванам. Якось, коли батько вийшов із храму, хлопчик тайно проник усередину і побачив там сатану, що сидів на троні в оточенні численного воїнства. І ось приходить один із його князів і кланяється йому. Сатана питає: «Звідкіля ти прийшов?» Князь відказує: «Був я в такій-то країні, спричинив там війну і велику смуту, пролив кров і прийшов сюди, щоб тобі це сповістити». Сатана ж на те: «Скільки часу ти на це потратив?» Той відказує: «Тридцять днів». Сатана звелів бичувати князя, кажучи: «Так мало ти зробив за такий довгий час!». І ось прийшов другий біс і поклонився сатані, котрий запитав: «А ти звідки?». Демон розповів: «Був я на морі, викликав бурю, потопив кораблі, умертвив множество людей та прийшов повідомити тобі це». Сатана запитав: «За скільки часу ти впорався?» «За двадцять днів» - була відповідь. І цього біса сатана звелів карати батогами, дорікаючи йому: «Чому ти зробив так мало, потративши стільки часу?!» І третій прийшов, вклонившись, до нього. І цього сатана запитав: «Звідки ти?» Демон мовив: «Був я у такому й такому місті, де святкували весілля, я спричинив сварки і пролив багато крови, мало того, я убив самого молодого та й прийшов, щоб тобі це повідомити». Сатана поцікавився: «Скільки днів ти це чинив?» Демон відповів: «Десять». Сатана і цього звелів скарати мечами як такого, що діяв без ревности. Прийшов вклонитися сатані іще один демон. Сатана запитав: «Ти ж звідки?» Демон відповів: «Із пустелі, минуло сорок літ, відколи я борюся там із одним монахом, і заледве переміг його: цієї ночі вверг його у перелюб». Почувши це, сатана з радости підвівся з трону, обцілував демона, зняв зі своєї голови царський вінець і поклав його на голову демонові, посадовив поруч із собою і сказав: «Ти зробив велике і славне діло».
Побачивши й почувши все це, син жерця сказав собі: «Напевно, монаший чин це щось надзвичайно важливе», - і, прийнявши християнство, пішов у монастир.
Про рай і пекло
Один старець розповів: була жінка доволі похилого віку, що досягла поступу в Божому страхові. Я поцікавився в неї, що її привело до монашого життя? Перериваючи слова зітханнями, ось що розповіла мені ця особа:
«Мої батьки, високоповажаний муже, померли, коли я була ще дитиною. Тато мій був скромний і тихої вдачі, але кволий і хворобливий. Він жив, так заглибившись у турботу про своє спасіння, що мало хто навіть зрідка міг його побачити. А коли траплялося, що батько почувався дещо краще, тоді приносив додому плоди своїх трудів, а здебільшого він проводив час у пості і стражданнях. Тато був таким мовчазним, що ті, котрі його не знали, могли вважати, що він - німий.
Мати ж моя, навпаки, жила так невпорядковано й розпусно, що подібної до неї не було в усій околиці. Вона була такою балакучою, що, здавалося, її натурою був лише язик. Мати постійно починала з усіма сварки і пиячила з найбільш нестриманими чоловіками. Вона розтринькала все, що лишень ми мали, доволі великі маєтності не покривали наших потреб, а батько довірив їй розпоряджатися домом. Мати так надуживала своїм тілом, осквернюючи його нечистотами, що мало хто з нашого поселення міг уникнути блудного зв'язку з нею. Вона зовсім ніколи не хворіла, мала від народження досить міцне здоров'я, яке не покинуло її аж до смерти.
Так минало життя моїх батьків. Тато помер, знесилений тривалою недугою. Щойно він відійшов, як повітря стало важким, почався дощ, небо прошила блискавиця і залунав грім, упродовж трьох діб не припинялася злива. Через цю негоду похорон батька відклали на три дні; люди, похитуючи головами, казали: «Цей чоловік до того був неприємний Богові, що навіть земля не приймає його для погребення». Але щоб тіло не почало тліти в самому домі й не зашкодило нашому там перебуванню, батька поховали абияк, незважаючи на постійний дощ і негоду.
Моя мати, отримавши зі смертю батька більшу свободу, ще несамовитіше надуживала тілом і, зробивши з нашого дому дім розпусти, провадила життя в надзвичайних розкошах і розвагах. Коли ж вона померла, то сподобилася пишного погребення, здавалося, навіть повітря прощалося з її тілом.
Коли відійшла мати, я була юнкою, і тілесні пожадання вже почали в мені промовляти. От якось увечері я почала роздумувати, чиє життя взяти собі за приклад. Батька, що жив скромно, тихо й у стриманості, але ніколи не побачив для себе нічого доброго, прожив у хворобі й печалі, - коли ж помер, то навіть земля не приймала його тіла. Якщо б таке життя було благоприємне Богові, то чому ж мій батько, що сам обрав цей спосіб життя, переніс так багато лиха? «Краще жити так, як твоя мати, - підказав мені мій помисел, - віддатися пожаданням, розкоші, плотським насолодам». Адже моя мати не оминула жодного негідного діла, вона провела все своє життя в пияцтві, але була здоровою і щасливою. Отже, мені треба жити так, як мати! Краще вірити своїм очам і тому, що є очевидне, краще насолоджуватися усім, ніж вірити в невидиме і від усього відмовлятися. Коли я, окаянна, зробила у своїй душі вибір - жити так, як моя мати, настала ніч, і я заснула. Уві сні постала переді мною якась висока постать зі страшним поглядом та, грізно подивившись на мене, гнівно й строго звеліла: «Визнай переді мною помисел твого серця». Злякавшись цієї особи, я не насмілювалася навіть глянути на неї. Тоді ще гучнішим голосом вона повторила наказ виявити мені, яке життя я собі вподобала.
Розгубившись зі страху і забувши всі свої помисли, я відповіла, що не мала жодних думок. Але вона нагадала мені все, про що я помишляла в тайні своєї душі. Викрита, я почала благати цю особу подарувати мені прощення і пояснила причину цих помислів. Особа сказала: «Прийди і побач обох - твого батька і матір - і тоді вибери життя, яке забажаєш». Сказавши це, прибулець ухопив мене за руку і кудись попровадив. Ми прийшли на велике поле невимовної краси з багатьма садами і плодовими деревами, і він увів мене до саду. Тут мене зустрів батько, обійняв, поцілував і назвав своєю донькою. Я обняла його і просила дозволу залишитися з ним, та він відказав: «Сьогодні це неможливо, але коли йтимеш у житті моєю дорогою, незадовго прибудеш сюди». Коли ж я знову почала просити залишитися з батьком, той, хто показав мені видіння, схопив мене за руку і повів, кажучи: «Ходімо, я покажу тобі ще й твою матір, як вона горить у вогні, щоб ти знала, за чиїм життєвим шляхом тобі скерувати своє життя». Поставивши мене в похмурому й темному домі, де чути плач і скрегіт зубів, посланець вказав мені на піч, де палав вогонь та кипіла смола, а біля печі стояли якісь страховиська. Я заглянула в горно і там побачила свою матір: полум'я сягало їй по шию, вона скреготала зубами, важкий сморід роздавався від невсипущої черви. Побачивши мене, вона, ридаючи, заголосила: «Горе мені, донько моя! Ці страждання - наслідок моїх власних учинків. Поміркованість та й усі чесноти видавалися мені смішними. Я думала, що моє життя в пристрастях і розпусті не матиме кінця. Пияцтво і переїдання я не визнавала за гріх. І ось - я успадкувала геєну і терплю ці муки за нетривале насолодження гріхами, за мізерну втіху плачу страшні муки. Ось яку нагороду я отримала за зневагу Бога! Усілякі безконечні лиха напали на мене. Нині час допомоги! Нині згадай, що ти годувалася моїм молоком! Нині віддячся мені, якщо коли-небудь ти отримала щось від мене! Змилосердися наді мною! У цьому полум'ї я горю, але не згоряю. Змилосердися наді мною! У цих муках мене роз'їдає відчай. Донько моя, змилосердися наді мною, простягни до мене свою руку й випровадь мене звідси!» Коли ж я відмовлялася зробити це зі страху перед жахливою сторожею, що стояла біля печі, мати знову почала зі сльозами голосити: «Донько моя, допоможи мені! Не зневаж плачу твоєї рідної матері! Зваж на мої муки в час твого народження! Зглянься наді мною, бо гину у вогні геєнському!» її крики викликали в мене сльози, я також почала стогнати й ридма ридати. Ці волання розбудили моїх домашніх, вони засвітили каганець і почали допитуватися в мене про причину таких голосних стогонів. Тоді я розповіла, яке мала видіння, а по тому вирішила наслідувати життя мого батька, переконавшись, за Божим милосердям, у страшних муках, які приготовані для тих, що хочуть провадити порочне життя».