Неділя Православ'я

літургічні тексти, переклади, устав Богослужень

Модератори: Just_me, viter, Artur, ihor

Аватар користувача
o.Mykil
старець
старець
Повідомлень: 3456
З нами з: 11 вересня 2008, 10:57
Звідки: Galicia
Контактна інформація:

Неділя Православ'я

Повідомлення o.Mykil » 22 лютого 2010, 10:59

Тобто свіжий текст на особистій його сторінці, видний для численних юзерів:

"Всех поздравляю с ТОРЖЕСТВОМ ПРАВОСЛАВИЯ!!! МНОГАЯ ВАМ И БЛАГАЯ ЛЕТА! а тем, кому Патриарх - не отец и Церковь - не мать - АНАФЕМА..." (о. Н. С.).


Мав, звісно, на увазі Московський Патріархат в унії з Кремлем...

Неначе за св. Кипріяном Карфагенським: Кому Церква не Мати, тому Бог не Отець (біля 249 р.).
Посадім любові квіти
На життєвій ниві:
Хоче всіх Господь зустріти
На шляху правдивім!

Аватар користувача
Aleksej
дописувач
дописувач
Повідомлень: 71
З нами з: 19 лютого 2010, 15:35
Звідки: Россия
Контактна інформація:

Re: Статус одного священика РПЦ на сайті http://vkontakte.ru

Повідомлення Aleksej » 22 лютого 2010, 12:51

o.Mykil писав:а тем, кому Патриарх - не отец и Церковь - не мать - АНАФЕМА..."

К сожалению, для РПЦ это актуально, т.к. много псевдоправославных ни в грош ставят своё священноначалие. :(
"Да будут все едино; как Ты, Отче, во Мне, и Я в Тебе, так и они да будут в Нас едино" (Ин. 17:21-22).

Аватар користувача
Олюнька
старець
старець
Повідомлень: 1445
З нами з: 23 січня 2008, 10:42
Звідки: Львів
Контактна інформація:

Re: Статус одного священика РПЦ на сайті http://vkontakte.ru

Повідомлення Олюнька » 24 лютого 2010, 16:42

Перша неділя Великого посту зветься неділею Православ'я. Про яке православ'я тут йде мова? Слово "православ'я", по-грецьки "ортодоксія", означає істинну віру і правдиве почитання Господа Бога. Тож мова тут не про православ'я, яке ми сьогодні розуміємо як противагу Католицькій Церкві, але про православ'я, яке було спільне для цілої Христової Церкви аж до розколу Східної і Західної Церкви за патріярха Керуларія в XI сторіччі. Православ'я, яке святкує ця неділя, це православ'я вселенсько-католицьке, його визнавала ціла Христова Церква перших віків у боротьбі проти єресі іконоборства. Тому неділя Православ'я це торжество цілої Церкви, Східної і Західної, це радісне святкування остаточної перемоги над іконоборством й иншими єресями.

Неділю Православ'я установив і наказав щорічно святкувати Собор у Константинополі 842 року. Мета цього свята — прилюдно й урочисто віддати честь і поклін святим іконам Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і святих. Оскільки перше торжество православ'я, себто прилюдне почитання святих ікон після осуду іконоборства, відбулося в першу неділю посту 842 року, то ця неділя до сьогодні залишилася неділею почитання святих ікон, хоч це торжество не має нічого спільного з Великим постом. — Погляньмо дещо ближче на історію іконоборства та причини встановлення неділі Православ'я.

Пізнай свій обряд. о. Ю. Катрій :Rose:

а про статус? що можна сказати: "чув дзвін і не знаю де він" :roll: батюшка почув знайоме слово от і вирішив всіх привітати :twisted: а що вже тоді говорити про прихожан, поняття не мають що святкують :(
Моє шанування! Ваша с. Катерина, МНІ

Аватар користувача
o.Mykil
старець
старець
Повідомлень: 3456
З нами з: 11 вересня 2008, 10:57
Звідки: Galicia
Контактна інформація:

Re: Статус одного священика РПЦ на сайті http://vkontakte.ru

Повідомлення o.Mykil » 25 лютого 2010, 21:48

Дякую, Олю! Той отець мав на увазі, звісно, "казенне московське православіє", бо ж РПЦ вважає себе єдиноправильною в очах Божих...
Посадім любові квіти
На життєвій ниві:
Хоче всіх Господь зустріти
На шляху правдивім!

Аватар користувача
Aleksej
дописувач
дописувач
Повідомлень: 71
З нами з: 19 лютого 2010, 15:35
Звідки: Россия
Контактна інформація:

Re: Статус одного священика РПЦ на сайті http://vkontakte.ru

Повідомлення Aleksej » 26 лютого 2010, 13:49

o.Mykil писав:бо ж РПЦ вважає себе єдиноправильною в очах Божих...

Ах, отче, такова наша религия христианская, которая не приемлет двух истин и она должна быть всегда одна. :pardon:
"Да будут все едино; как Ты, Отче, во Мне, и Я в Тебе, так и они да будут в Нас едино" (Ин. 17:21-22).

Igor H.
гість
гість
Повідомлень: 5
З нами з: 09 лютого 2011, 20:48

Re: Статус одного священика РПЦ на сайті http://vkontakte.ru

Повідомлення Igor H. » 12 лютого 2011, 22:46

Aleksej писав:
o.Mykil писав:бо ж РПЦ вважає себе єдиноправильною в очах Божих...

Ах, отче, такова наша религия христианская, которая не приемлет двух истин и она должна быть всегда одна. :pardon:

Але шановний, Бог дбає про кожного чоловіка, про кожну жінку, про кожну дитину, не залежно в якій Церкві вони моляться. Він не каже: "Я Бог іудейський", але: "Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і бог Якова." Москаль завжди залишається москалем.

Аватар користувача
ShMariam
Модератор
Модератор
Повідомлень: 4653
З нами з: 06 грудня 2008, 14:08
Звідки: Львів

Re: Неділя Православ'я

Повідомлення ShMariam » 29 квітня 2015, 18:25

Йосип Сліпий. "Виголошування слова "православний" на богослужіннях". Щоб не загубилося :wink: :

Йосиф Сліпий. Виголошування слова "православний" на богослужіннях
1. – Слово «православний» вже має за собою в церковному житті і літературі довгу історію. Упродовж усього часу багато вчених, діячів, єпископів і вірних висловлювались за збереження його в церковній практиці або за усуненням чи заміненням на слово «правовірний», або на інше йому подібне. З огляду на те, що цим терміном користуються як латинські і східні католики, так і всі нез'єднані православні, а між ними і ті, які недавно відступили від нашої Церкви, питання стало знову актуальним. Тому треба дещо пригадати і вияснити в цьому спорі.

2. – Богословський термін "православний" (грец. ỏρθόδοξος) був вжитий Церквою перший раз авторитетно на Халкедонському IV Вселенському Соборі (451 р.) проти монофізитів, що заперечували поєднання двох природ, Божої і людської, в одній особі Ісуса Христа, і ним називано тих вірних, що "право славлять" Бога. Пізніше халкедонське православ'я почали заперечувати епігони, монотеліти в VII ст., навчаючи, що у Христі є тільки одна воля, а не дві, Божа і людська, як це вчить вселенська Церква. Проти монотелітів виступив у Римі Папа Мартин І (649 – 17. VI. 653) і осудив їх на Латеранському Синоді 649 р. За це царгородські імператори наказали його ув'язнити, і екзарх імператора Констанса ІІ, Теодор Калліопас, схопив Папу в Латеранській базиліці і доставив до Царгороду, де його засудили на смерть. На прохання патріарха Павла цісар помилував його і заслав до Корсуня в Південній Україні, де він помер мученицькою смертю 16 вересня 655 р. Римський клир ще за його життя вибрав Папою Євгена І, на що Папа Мартин дуже жалівся у своїх листах до Царгороду і Риму, нарікаючи на те, що давні його вірні і приятелі так гірко його розчарували.

Папа Мартин І був родом з міста Тоді в Умбрії. Він був дуже діяльний, їздив як делегат до Царгороду і був другим, після Папи Климента І, Папою, що загинув мученицькою смертю на засланні в Україні. Основна частина його мощів спочивала у Влахернській Богородичній церкві біля Херсонесу; іншу частину мощів перевезено до Риму і зміщено в церкві св. Мартина.

3. – Як сказано, на Латеранському Синоді Папа Мартин І осудив монотелітські царські декрети, «Ектезіс» і «Тіпос», і трьох прихильників монотелетизму, патріархів Сергія, Пирга і Павла, бо, як говорилось на Синоді, науки про дві волі є «побожні, вітцівські і соборні навчання католицької Церкви православних», тобто Церкви пятьох Вселенських Соборів. Рішення Папи Мартина І прийняли всі «православні» Церкви на VI Вселенському Соборі в Царгороді 681 р. Св. Йоан Дамаскин († 750 р.) пізніше написав свій головний богословський твір і назвав його цим іменем: Ἒκθεσις τῆς ỏρθόδοξου πίστεως – De fide orthodoxa ("Про православну віру"). Слово «православний» стало загально прийнятим на означення визнавців правдивої віри на відміну від усіх єретиків – монофізитів, монотелітів, іконоборців, іновірців, сектантів і ін. Воно набрало ще більшої ваги, коли ІІ Нікейський Собор 787 р. застосував термін «православний» проти іконоборців. Цей Собор осудив іконоборство, започатковане імператором Левом Ізаврійським. Після Собору величаво відсвяткували перемогу над іконоборцями в Царгороді. У 842 р. вирішено, щоб на майбутнє це свято святкували в першу неділю Великого Посту як «Неділю православ'я». Отож, православні візантійські Церкви не є православними на противагу до Риму, але до монофізитів, монотелетів і іконоборців. Тому слово і назва «православний» – ỏρθόδοξος - є нам, вселенським західним і східним католикам, та візантійським християнам спільне.

4. – З часом назву «православний» присвоїли собі нез'єднані Східні Церкви як свою виключну назву і православ'ям почали називати науку перших сімох Вселенських Соборів. Одначе, таке звуження поняття несправедливе, бо ціла вселенська католицька Церква є православною. Цей термін був дальше в уживанні і залишився також в латинській Літургії, а навіть у правилах різних Чинів. Слово «православний» багато разів чуємо на східних Літургіях св. Василія Великого і св. Івана Золотоустого та на інших богослужіннях. Після відлучення Східних Церков від Вселенської і Західної термін лишився незмінний: і одні, і другі називали себе православними. Після повернення єдності на Вселенських Соборах в Ліоні, Флоренції та на поміснім у Бересті ця практика всюди зберігалася. Тридентійський Собор закінчив свої рішення словами: «Це є віра св. Петра і апостолів, це віра Отців, це віра православних». З того приводу не було замітніших непорозумінь аж до новіших часів. На Західній Україні в минулому столітті стали підноситися деякі голоси за пропущення слова «православний» або замінення його словом «правовірний» чи іншими подібними словами для відрізнення себе від нез'єднаних православних або, як їх тоді називано, від православних схизматиків. Згодом справа набрала більшого розголосу й загострення та навіть опинилася в Конгрегації поширення віри, від якої прийшла виразна відповідь: «…Це питання зріло обговорено, і Їх Еміненції Отці рішили на загальному зібранні 16 травня 1887 р., що перше слово (зн. «православний») належить вповні зберегти. Ця думка Їх Еміненцій Отців була в цілості затверджена Найвищим Архиєреєм на аудієнції 17 т. м.». Одночасно вирішено також, щоб для уникнення непорозумінь і згіршень повчати вірних про значення слова (Додаток до чинностей і рішень Львівського Собору 1891 р.). Св. Папа Пій Х доручив у присязі «щиро приймати науку віри, яку ми прийняли від Апостолів через православних Отців». Отже, вселенська католицька Церква ніколи не зрікалася і не зречеться того слова, освяченого півторатисячорічною традицією. Правда, кожним словом, поняттям, як і кожною річчю, можна користуватися в їхньому повному, вірному і правдивому значенні, але буває, що їх надуживається чи звужується. Це, одначе, не знецінює властивого слова і речі в їхній суті. Кромі цього, наведені подібні терміни не віддають того самого поняття, значення, що «православний», бо «правовірний» означає того, хто правильно вірить, а «православний» того, хто правильно славить Бога. Отже, існує між ними різниця. «Вірити» і «славити» - це два різні акти богопочитання, які не означають одного і того самого. Вселенська католицька Церква справедливо називається православною, бо вона єдина правильно в цілій повноті славить Бога. З тієї то причини вона не може відмовлятися від цього світлого імени і поняття. Даремно тому домагатися цього від неї, бо це означало б заперечувати себе саму.

5. – Якщо інші Церкви хочуть присвоїти цю назву виключно для себе, то з того ще не слідує, щоб католики мали зректися свого права на неї або відцуратися від неї. Англіканська Церква називає себе «католицькою», але попри це Вселенська Церква не відрікається від своєї тисячолітньої назви. Католики в Англії називають себе для відрізнення – Roman catholic – римо-католики. Подібно й католики російського синодального обряду називають себе «православними католиками». Так само і в нас не можна відрікатися від прадідної назви «православний», бо вона нам вповні прислуговує, без уваги на те, що й інші також користуються нею. З другого боку, ми не можемо бути коротко- та вузькозорі, але мусимо брати до уваги факт, що більшість українців і росіян належать до православного віровизнання і чисельно мають перевагу над нами. Коли ми не зрікаємося своєї, справедливо нам належної, назви православні, то вони не можуть нас легковажити й уважати за сектантів в їхньому розумінні і з їхньої точки зору. Навіть, навпаки, те слово промощує нам церковну дорогу до них. І на Бога надія, що так станеться. Бо ми мусимо прагнути і прямувати до єдності, згідно з заповітом Христа: «Да всі будуть єдино» (Ів. 17, 21), «І на сем камени созижду Церкву мою» (Мт. 16, 18) - не Церкви, лиш одну Церкву. А це визнаємо і ми, і вони.

Зрештою, таких явищ, де одна назва є спільною для однієї держави чи нації, а при тому існують великі інші різниці між підметами, які носять ту саму назву, є багато. Візьмімо, для прикладу, «християни»: ніхто не зрікається цього імені - ні католики, ні православні, - хоч ним називають себе і єретики, і сектанти, і ворожі собі нації. Німцями є і республіканці, і націоналісти, і монархісти, і христ. соціялісти. Так само українці. Ніхто не відрікається тієї назви, хоч існують різні собі противні, а навіть ворожі партії і політичні угруповання, як республіканці, монархісти, націоналісти, соціялісти, комуністи і інші, як сказано, часто собі діаметрально протиставні у своїх ідеологічних програмах. Та, попри це, ніхто не зрікається самої назви – українці, німці. Треба, отже, пояснювати нашим вірним, зокрема старшим, щоб зрозуміли суть питання, висвітлюючи його з богословського й історичного погляду. Через зречення слова «православний» ми вже мали великі втрати. Не треба наражатися на ще нові. Церковно з'єднані разом у Христі, під видимим Головою, Папою Римським, всі ми таки останемось «православні» – і в майбутньому.

http://www.cssr.lviv.ua/word/articles/?article=339
Важливо!Може врятувати життя: http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=3&t=97&p=56358#p56281

Аватар користувача
о.Олег
Адміністратор
Адміністратор
Повідомлень: 9707
З нами з: 29 вересня 2009, 12:53
Звідки: м.Львів

Re: Неділя Православ'я

Повідомлення о.Олег » 29 квітня 2015, 20:02

ShMariam писав:... Щоб не загубилося :wink: ...

щоб підкреслити історичну складність :oops:
ПО РОЗВ’ЯЗАННЮ ДУХОВНОЇ СЕМИНАРИЇ.
«Нове слово» (Львів). – №44. – 2 березня 1912.

Послідна подія в гр. кат. духовній семінариї викликала цілий ряд безличних брехонь, поданих в москвофільських і польських часописях, як пр. що демонстрація проти питомцїв-москвофілів почалася сейчас на порозі церкви, що українські питомцї кричали: „Най спаде кров їх на нас" і, що поведене українських питомцїв в часі демонстрації загрожувало в який-небудь спосіб житю москвофілів і таке ин.
Завважити належить, що вістки подавані москвофільськими і польськими часописями походять з одного жерела, а се від питомцїв москвофілів. Тому ми тут представимо докладно і вправдивім сьвітлї цілу подію.
Се що православна пропаганда якраз так тісно звязана з москвофільством, спонукало українську богословську молодїж до відповідної акциї. Вже від двох літ були через те в семинариї сильні несупокої, а послїдні затії царе- і православної пропаганди, зрада москвофільськими сьвяшениками і питомцями католицької віри, брутальне викиненє Василиянок викликали в української богословської молодїжи відповідну реакцию, тим більше, що москвофільські юноші мимо того всього мали ще місце в семинариї і що більше, заняли прямо провокуюче становище.
Так з початку сего шкільного року допустилися москвофільські юноші образи релігійних і национальних почувань загалу українських богословів, називаючи шкідливими діяльність і вплив Риму на наш обряд (Фединський!), виступаючи проти культу Серця Ісусового, в семинари загально принятого, називаючи українську мову „жаргоном" (той сам), а українських богословів „пачкою ідіотів» (Плис, Фединський, Лящук). Українські питомцї віднеслися з тим до о. ректора, але він зганив на конференції українських питомцїв, закидаючи їм брак пошанованя москвофільських переконань.
Такі і тим подібні факти спонукали українську богословську молодїж до рішучого виступу, який вона розпочала внесенєм до ректорату отсего мемориялу:
„Всесьвітлїйший Ректорате! Ми, підписані українські богослови русько-католицького семинара у Львові, дійшли до сумного досьвіду, що в послїдних літах з-поміж москвофільської богословської молодїжи, якої однодумці ще й доси, на жаль, мають місце в нашім духовнім семинари, вийшли олиницї, які зовсім сьвідомо і добровільно рішилися на зраду одиноко правдивої католицької віри і зраду свого рідного народу, на те, щоби свому рідному народови відбирати найдорожшу йому католицьку віру і його народність, а за юдин гріш ширити між ним право- і царославіе.
Право- і цареславний рух в послїдних часах прибирає щораз більші, а для нашої церкви і народу грізнійші розміри і то якраз завдяки москвофільським симпатиям. Такий стан вимагає безуслівно клиру, що дає певну запоруку станути до отвертої і витривалої і отвертої борби проти схизматицької пропаганди тому і ми хочемо і невідклично мусимо о се подбати, щоби з між нас, будучих священиків, не вийшли духовні піонери акциї, ворожої католицизмови.

А між нами є зрадники народу, о котрих маємо моральну певність, що в пригожій до того хвилі, стануть зрадниками католицької церкви.
Задля отсих моральних переконань ми змушені просити Всесьвітлїйший Ректорат в імя добра нашої церкви, нашого народу і доброї слави нашого семинара о усунене з него сего непевного елементу, щоби в той спосіб запобічи будучому лихови, а теперішному нашому неможливому з ними співпожитю.
Їх імена наводимо: І. р. Лїщинський Микола, Полянський Іван, II. р. Лящук Петро, Плис Осип, Фединський Микола, Боровець Володимир, III. р. Венгринович Омелян, IV. р. Давидяк Олександер, Захарків Онуфрий, Клиновський Микола, Сенишин Юлїян.
Настрій, викликаний ними, є сегого рода, що вже з нинїшним днем відмовляємо собі взяти до уст поживи так довго, доки вони між нами, а на случай неузглядненя нашої зовсїм узасадненої, любовю до своєї церкви і свого народу подиктованої постанови, не можемо означити, куди нас розпука поведе. Львів, дня 8 лютого 1912». (Слідують підписи 205-тьох питомцїв.)

Голодівки, яку деякі осуджують, не розуміючи обставин і підкладу цілої справи, хопились українські богослови тому, що мали на оцї дві річи і не хотіли виступити проти семинарської дисциплїни, особливо, щоби не вразити Ексцеленциї Митрополита, якого українські питомці по-синівськи люблять і глядять на Його особу, як на післану самим Богом українському народови і його церкві під теперішний важкий час. По друге, не хотіли українські питомцї допуститись жадного нелегального кроку, щоби питомцї москвофіли не стались мучениками. Дводневна стисла голодівка закінчилась вічем в каплици серед загального розденервованя і горячки при многих случаях омлїня. Справою мав занятись близше неозначений суд згідний із засадничим становищем українських питомцїв, зазначеним в мемориялї. Однак, коли вияснилося, що суд мав бути звернений проти поодиноких осіб і то виключно на догматичнім тлї, — не могли питомцї сейчас до него приступити, бо були приготовані ставати до суду загального, скріпленого доказами одиниць.
Зрозуміло, що питомцї по повороті до семинариї відчули на ново неможливість пожитя серед москвофільських провокаций і випливом сего була — зовсїм природно — послідна демонстрация, яка потягнула за собою розвязанє семинариї.
Вкінци треба зазначити, що власновільно порішена загалом питомцїв акция не обмежена на 11 москвофілів, але поставлена засадничо проти царе- і православя в Галичинї.

:Rose:
"Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13).


Повернутись до “Літургіка”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 5 гостей