Про єктенію (за) оглашенних в нашій Службі Божій
Додано: 20 грудня 2005, 04:31
Нижченаведений текст - призначений первісно для "Патріярхату", але
з огляду на "Помаранчеву революцію" не був там надрукований.
Автор
_____________________________________________________________
Єктенія за оглашенних – як її не втратити?
Пані Олена Мацьків зі Львова у своєму дописі пз. "Молитва за оглашенних" (“Патріярхат” за листопад-грудень 2004 р., с. 14) визнала за доцільне заторкнути проблему присутности в нашій Божественній Літургії єктенії за оглашенних, пишучи м.ін.: "(...) з нашої літургії кудись "випала” єктенія за оглашенних. Так, формально їх немає у наших храмах під час богослуження, і немає до кого священику /насправді – диякону, а священикові тільки тоді, коли Літургія правиться без диякона – д-н П.С./ звернутися з закликом: “Оглашенні, вийдіть!”. Але чи означає цей факт, що непотрібною стала молитва цілої Церкви за тих людей, розгублених і загублених, які навмання блукають своїми стежками, прагнучи і шукаючи Живого Бога?"
Подібної думки дотримується і визначний православний богослов-літургіст о. Олександер Шмеман (+ 1983), про що можна прочитати в п’ятому розділі його книжки Євхаристія – таїнство Царства, куди й відсилаю всіх, кого цікавлять деталі поглядів о. Олександра на дане питання.
Мені, як священнослужителеві УГКЦ, приємно відзначити, що найновіший наш україномовний служебник (Священна і Божественна Літургія святого отця нашого Йоана Золотоустого і святого отця нашого Василія Великого, Львів 2003), виданий василіянським видавництвом “Місіонер”, з передмовою Предстоятеля УГКЦ Блаженнішого Любомира, містить у собі цікаву і досить удалу спробу достосувати текст єктенії за оглашенних до сучасних обставин без того, щоб усувати її повністю з Літургії. Ось уривок з вищезгаданого служебника (с. 41-43) – рубрики подані курсивом, товстіший же друк означає, що зазначені ним слова виголошується тоді, коли в храмі є оглашенні (примітка на с. 41), тобто, іншими словами, коли оглашенних нема, дані частини літургійного тексту слід (можна?) пропустити:
“Тоді диякон:
Помоліться, оглашенні, Господеві.
Хор: Господи, помилуй.
Вірні, за оглашенних помолімся, щоб Господь помилував їх.
Хор: Господи, помилуй.
Щоб просвітив їх словом істини.
Хор: Господи, помилуй.
Відкрив їм Євангеліє правди.
Хор: Господи, помилуй.
Приєднав їх до святої Своєї соборної і апостольської Церкви.
Хор: Господи, помилуй.
Спаси, помилуй, заступи й охорони їх, Боже, Твоєю благодаттю.
Хор: Господи, помилуй.
Оглашенні, голови ваші перед Господом схиліть.
Хор: Господи, помилуй.
Молитва за оглашенних
Господи Боже наш, що на небесах живеш і на смиренних споглядаєш, що спасіння родові людському послав, єдинородного Сина Твого і Бога, Господа нашого Ісуса Христа, споглянь на рабів Твоїх оглашенних, що схилили свої шиї перед Тобою, сподоби їх у сприятливий час купелі відродження, відпущення гріхів і одежі нетління; приєднай їх до святої своєї соборної і апостольської Церкви, і прилічи їх до вибраного Твого стада.
Виголошення:
Щоб і вони з нами славили пречесне і величне ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки вічні.
Хор: Амінь.
Ієрей розгортає ілитон.
Диякон мовить:
Всі оглашенні, вийдіть.
Коли є другий диякон, виголошує і він:
Оглашенні, вийдіть.
Тоді знову перший:
Всі оглашенні, вийдіть.
Щоб ніхто з оглашенних не залишився. Тільки вірні, ще і ще в мирі Господеві помолімся.
Хор: Господи, помилуй.
А якщо є тільки один диякон або якщо ієрей служить без диякона, тоді мовить так:
Всі оглашенні, вийдіть; оглашенні, вийдіть; всі оглашенні, вийдіть. Щоб ніхто з оглашенних не залишився.
Тільки вірні, ще і ще в мирі Господеві помолімся.
Хор: Господи, помилуй.
Молитва вірних перша”
Як бачимо з вищенаведеного, пропозиція (припис?) служебника 2003 року дає можливість (наказує?) зберегти єктенію за оглашенних за вилученням з неї натяків на присутність у храмі на даній Службі Божій справжніх оглашенних. Це, безсумнівно, важливе і в основному влучне рішення. “В основному” – бо ж надалі залишаються деякі сумніви в цьому питанні.
По-перше, сам наведений вище текст уражає браком послідовности: коли служать два диякони, можна (треба?) пропустити всі заклики зі словом вийдіть – але не фразу Щоб ніхто з оглашенних не залишився. Цю ж фразу наш служебник дозволяє (наказує?) пропустити, коли Служба правиться з одним дияконом або без диякона взагалі. Ясно, що другий варіянт кращий – бо який сенс мало б виголошування Щоб ніхто з оглашенних не залишився зразу ж після виголосу єктенії за оглашенних? Непослідовність в цьому питанні слід мабуть визнати наслідком редакторської неохайности – цієї ж самої, яка у тексті анафори Літургії св. Василія заплодоносила дивовижною розбіжністю виголошення, що безпосередньо передує словам Христовим; перед "Прийміть, їжте..." маємо "дав святим своїм ученикам", а перед "Пийте з неї всі" – "дав святим Своїм учням". Бажалося б, отже, щоби в наступному виданні редактори перекладу перевірили його уважніше – заради влегшення їм цього труду варто б одночасно вилучити зі служебника зайві додатки, як “тропарі” та “служби”.
По-друге, неясною залишається канонічна підстава цієї, як би не дивитися, літургійної зміни. Чий авторитет стоїть за нею? Правда, служебник містить передмову підписану Предстоятелем УГКЦ з написом СИНОД ІЄРАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ в заголовку – але в самій передмові нема найменшого натяку на мовні та обрядові зміни, що відрізняють найновіший служебник від т.зв. синодального перекладу 1988 року; загальні роздуми на тему “яка мова може бути літургійною” можна б помістити у вступі до абсолютно будь-якого україномовного служебника. До речі, у 1997 році Синод Єпископів УГКЦ прийняв рішення про вживання в Літургії виключно вищезгаданого синодального перекладу 1988 року – в постановах же чергових Синодів нема й натяку на введення нового українського перекладу Божественної Літургії, до того ще й з дозволом (наказом?) скорочувати єктенію за оглашенних, коли вони відсутні на відправі. Виходячи отже з проголошених синодальних постанов за 1997-2004 роки, можна дійти висновку, що служебник 2003 року, з передмовою Блаженнішого Любомира, розповсюджуваний єпархіяльними куріями, на ділі... нелегальний. Виглядає воно доволі комічно, проте питання це настільки серйозне, що вимагає офіційного з‘ясування.
По-третє, усунення єктенії оглашенних з Божественної Літургії є наслідком дозволеного (не наказаного!) скорочення Служби Божої, про яке мовиться в Літургічних постановах (“Благовісник” за 1966 р., кн. 1) і яке полягає в дозволі пропускати першу малу єктенію, другий антифон, єктенію за оглашенних, дві малі єктенії за вірних (поза першим закликом "Тільки вірні..." та кінцевим возгласом, що передує Херувимській Пісні) та другу – просительну – частину єктенії Сповнім... після Великого Входу. Припис з 1966 р. передбачає можливість правити Літургію або без жодних скорочень, або з усіма дозволеними пропусками – і саме цей другий варіянт здобув собі майже монопольне становище в діяспорі та, наскільки знаю, доволі поширився і в Україні. Отож для великого числа парафіяльних спільнот УГКЦ введені служебником 2003 року зміни щодо єктенії оглашенних не мають ніякого практичного значення. З цими змінами чи без них, у відправі Божественної Літургії в цих спільнотах зразу після кінцевого виголосу сугубої єктенії (чи, евентуально, єктенії за усопших в заупокійних Літургіях) слідує заклик "Тільки вірні, ще і ще в мирі Господеві помолімся."
Який вихід з цього становища? Поділяю погляд пані Олени Мацьків та покійного о. Олександра Шмемана – єктенію за оглашенних слід зберегти. Навіть у скороченій Літургії повинно бути місце для цієї єктенії, бо якщо іншим пропущеним частинам можна би поставити закид, що вони до деякої міри є повтореннями (хоча і тут можна б полемізувати) – єктенія за оглашенних ніяким чином не входить в цю категорію. Після її достосування до сучасних обставин відпадає єдиний можливий закид проти неї – закид в “номіналізмі”, у бракові реального відношення до нинішнього церковного життя.
Отож Синод Єпископів мав би ввести поправку до чинних Літургічних постанов 1966 року, доручаючи священнослужителям не пропускати єктенію за оглашенних у скорочених Літургіях і достосовуючи водночас цю єктенію до випадків, коли на відправі нема оглашенних. Це означало б узаконення Синодом нововведення поміщеного в служебнику 2003 року, причому після виголосу Щоб і вони з нами славили... мав би наступати заклик "Тільки вірні, ще і ще..." – який, зрештою, логічніше звучав би без початкового “тільки” (який сенс закликати до молитви “тільки вірних”, коли в храмі й так самі “тільки вірні”? – ця ж заввага стосується і сьогоднішнього тексту скороченої Літургії). Таким чином достосована до нинішніх обставин єктенія за оглашенних віднайшла б належне їй місце в нашій Службі Божій.
з огляду на "Помаранчеву революцію" не був там надрукований.
Автор
_____________________________________________________________
Єктенія за оглашенних – як її не втратити?
Пані Олена Мацьків зі Львова у своєму дописі пз. "Молитва за оглашенних" (“Патріярхат” за листопад-грудень 2004 р., с. 14) визнала за доцільне заторкнути проблему присутности в нашій Божественній Літургії єктенії за оглашенних, пишучи м.ін.: "(...) з нашої літургії кудись "випала” єктенія за оглашенних. Так, формально їх немає у наших храмах під час богослуження, і немає до кого священику /насправді – диякону, а священикові тільки тоді, коли Літургія правиться без диякона – д-н П.С./ звернутися з закликом: “Оглашенні, вийдіть!”. Але чи означає цей факт, що непотрібною стала молитва цілої Церкви за тих людей, розгублених і загублених, які навмання блукають своїми стежками, прагнучи і шукаючи Живого Бога?"
Подібної думки дотримується і визначний православний богослов-літургіст о. Олександер Шмеман (+ 1983), про що можна прочитати в п’ятому розділі його книжки Євхаристія – таїнство Царства, куди й відсилаю всіх, кого цікавлять деталі поглядів о. Олександра на дане питання.
Мені, як священнослужителеві УГКЦ, приємно відзначити, що найновіший наш україномовний служебник (Священна і Божественна Літургія святого отця нашого Йоана Золотоустого і святого отця нашого Василія Великого, Львів 2003), виданий василіянським видавництвом “Місіонер”, з передмовою Предстоятеля УГКЦ Блаженнішого Любомира, містить у собі цікаву і досить удалу спробу достосувати текст єктенії за оглашенних до сучасних обставин без того, щоб усувати її повністю з Літургії. Ось уривок з вищезгаданого служебника (с. 41-43) – рубрики подані курсивом, товстіший же друк означає, що зазначені ним слова виголошується тоді, коли в храмі є оглашенні (примітка на с. 41), тобто, іншими словами, коли оглашенних нема, дані частини літургійного тексту слід (можна?) пропустити:
“Тоді диякон:
Помоліться, оглашенні, Господеві.
Хор: Господи, помилуй.
Вірні, за оглашенних помолімся, щоб Господь помилував їх.
Хор: Господи, помилуй.
Щоб просвітив їх словом істини.
Хор: Господи, помилуй.
Відкрив їм Євангеліє правди.
Хор: Господи, помилуй.
Приєднав їх до святої Своєї соборної і апостольської Церкви.
Хор: Господи, помилуй.
Спаси, помилуй, заступи й охорони їх, Боже, Твоєю благодаттю.
Хор: Господи, помилуй.
Оглашенні, голови ваші перед Господом схиліть.
Хор: Господи, помилуй.
Молитва за оглашенних
Господи Боже наш, що на небесах живеш і на смиренних споглядаєш, що спасіння родові людському послав, єдинородного Сина Твого і Бога, Господа нашого Ісуса Христа, споглянь на рабів Твоїх оглашенних, що схилили свої шиї перед Тобою, сподоби їх у сприятливий час купелі відродження, відпущення гріхів і одежі нетління; приєднай їх до святої своєї соборної і апостольської Церкви, і прилічи їх до вибраного Твого стада.
Виголошення:
Щоб і вони з нами славили пречесне і величне ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки вічні.
Хор: Амінь.
Ієрей розгортає ілитон.
Диякон мовить:
Всі оглашенні, вийдіть.
Коли є другий диякон, виголошує і він:
Оглашенні, вийдіть.
Тоді знову перший:
Всі оглашенні, вийдіть.
Щоб ніхто з оглашенних не залишився. Тільки вірні, ще і ще в мирі Господеві помолімся.
Хор: Господи, помилуй.
А якщо є тільки один диякон або якщо ієрей служить без диякона, тоді мовить так:
Всі оглашенні, вийдіть; оглашенні, вийдіть; всі оглашенні, вийдіть. Щоб ніхто з оглашенних не залишився.
Тільки вірні, ще і ще в мирі Господеві помолімся.
Хор: Господи, помилуй.
Молитва вірних перша”
Як бачимо з вищенаведеного, пропозиція (припис?) служебника 2003 року дає можливість (наказує?) зберегти єктенію за оглашенних за вилученням з неї натяків на присутність у храмі на даній Службі Божій справжніх оглашенних. Це, безсумнівно, важливе і в основному влучне рішення. “В основному” – бо ж надалі залишаються деякі сумніви в цьому питанні.
По-перше, сам наведений вище текст уражає браком послідовности: коли служать два диякони, можна (треба?) пропустити всі заклики зі словом вийдіть – але не фразу Щоб ніхто з оглашенних не залишився. Цю ж фразу наш служебник дозволяє (наказує?) пропустити, коли Служба правиться з одним дияконом або без диякона взагалі. Ясно, що другий варіянт кращий – бо який сенс мало б виголошування Щоб ніхто з оглашенних не залишився зразу ж після виголосу єктенії за оглашенних? Непослідовність в цьому питанні слід мабуть визнати наслідком редакторської неохайности – цієї ж самої, яка у тексті анафори Літургії св. Василія заплодоносила дивовижною розбіжністю виголошення, що безпосередньо передує словам Христовим; перед "Прийміть, їжте..." маємо "дав святим своїм ученикам", а перед "Пийте з неї всі" – "дав святим Своїм учням". Бажалося б, отже, щоби в наступному виданні редактори перекладу перевірили його уважніше – заради влегшення їм цього труду варто б одночасно вилучити зі служебника зайві додатки, як “тропарі” та “служби”.
По-друге, неясною залишається канонічна підстава цієї, як би не дивитися, літургійної зміни. Чий авторитет стоїть за нею? Правда, служебник містить передмову підписану Предстоятелем УГКЦ з написом СИНОД ІЄРАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ в заголовку – але в самій передмові нема найменшого натяку на мовні та обрядові зміни, що відрізняють найновіший служебник від т.зв. синодального перекладу 1988 року; загальні роздуми на тему “яка мова може бути літургійною” можна б помістити у вступі до абсолютно будь-якого україномовного служебника. До речі, у 1997 році Синод Єпископів УГКЦ прийняв рішення про вживання в Літургії виключно вищезгаданого синодального перекладу 1988 року – в постановах же чергових Синодів нема й натяку на введення нового українського перекладу Божественної Літургії, до того ще й з дозволом (наказом?) скорочувати єктенію за оглашенних, коли вони відсутні на відправі. Виходячи отже з проголошених синодальних постанов за 1997-2004 роки, можна дійти висновку, що служебник 2003 року, з передмовою Блаженнішого Любомира, розповсюджуваний єпархіяльними куріями, на ділі... нелегальний. Виглядає воно доволі комічно, проте питання це настільки серйозне, що вимагає офіційного з‘ясування.
По-третє, усунення єктенії оглашенних з Божественної Літургії є наслідком дозволеного (не наказаного!) скорочення Служби Божої, про яке мовиться в Літургічних постановах (“Благовісник” за 1966 р., кн. 1) і яке полягає в дозволі пропускати першу малу єктенію, другий антифон, єктенію за оглашенних, дві малі єктенії за вірних (поза першим закликом "Тільки вірні..." та кінцевим возгласом, що передує Херувимській Пісні) та другу – просительну – частину єктенії Сповнім... після Великого Входу. Припис з 1966 р. передбачає можливість правити Літургію або без жодних скорочень, або з усіма дозволеними пропусками – і саме цей другий варіянт здобув собі майже монопольне становище в діяспорі та, наскільки знаю, доволі поширився і в Україні. Отож для великого числа парафіяльних спільнот УГКЦ введені служебником 2003 року зміни щодо єктенії оглашенних не мають ніякого практичного значення. З цими змінами чи без них, у відправі Божественної Літургії в цих спільнотах зразу після кінцевого виголосу сугубої єктенії (чи, евентуально, єктенії за усопших в заупокійних Літургіях) слідує заклик "Тільки вірні, ще і ще в мирі Господеві помолімся."
Який вихід з цього становища? Поділяю погляд пані Олени Мацьків та покійного о. Олександра Шмемана – єктенію за оглашенних слід зберегти. Навіть у скороченій Літургії повинно бути місце для цієї єктенії, бо якщо іншим пропущеним частинам можна би поставити закид, що вони до деякої міри є повтореннями (хоча і тут можна б полемізувати) – єктенія за оглашенних ніяким чином не входить в цю категорію. Після її достосування до сучасних обставин відпадає єдиний можливий закид проти неї – закид в “номіналізмі”, у бракові реального відношення до нинішнього церковного життя.
Отож Синод Єпископів мав би ввести поправку до чинних Літургічних постанов 1966 року, доручаючи священнослужителям не пропускати єктенію за оглашенних у скорочених Літургіях і достосовуючи водночас цю єктенію до випадків, коли на відправі нема оглашенних. Це означало б узаконення Синодом нововведення поміщеного в служебнику 2003 року, причому після виголосу Щоб і вони з нами славили... мав би наступати заклик "Тільки вірні, ще і ще..." – який, зрештою, логічніше звучав би без початкового “тільки” (який сенс закликати до молитви “тільки вірних”, коли в храмі й так самі “тільки вірні”? – ця ж заввага стосується і сьогоднішнього тексту скороченої Літургії). Таким чином достосована до нинішніх обставин єктенія за оглашенних віднайшла б належне їй місце в нашій Службі Божій.
)