Здається, завжди легше говорити про негативи. І у Церкві також. Водночас Харизматичний рух має ті ж самі небезпеки, як і кожен інший рух... Хтось занадто акцентує на "поклонінні" Богородиці, хтось виглядає на кожній липі "Йосифа з золотим відерцем", а хтось може так перейнятися харизматичними "обгортками" (дар мов, приємне товариство у спільноті, запальні проповідники), що вже не зуміє побачити за діями Самого Діяча, Особу живого Бога. Наш Патріарх у одній із Веб-конференцій дуже мудро відповів:
"Харизматичний рух сам в собі є позитивним явищем, але не необхідним. Його користь полягає у тому, що люди звертають більшу увагу на дію Святого Духа. Які тут є труднощі? Немає людей, або є їх дуже мало, які б справді вміли керувати харизматичною групою. Значно легше працювати, коли є усталені правила, приписи. У харизматичному русі є багато елементів, які не піддаються приписам. Тому той, хто береться вести харизматичну групу, мусить бути людиною духовно й психічно врівноваженою і діяти під проводом Святого Духа, а не згідно зі своїми примхами. Якщо б нам вдалося виховати провідників харизматичного руху, він би не був шкідливим для нашого життя". (джерело -
http://web.ugcc.org.ua/?ask=headline&id=1&show=all)
Це правда, що УГКЦ має негативний досвід із отцями з Підгірців, які постійно висилають дивні послання до Папи, священиків, монастирів. Деякі можна знайти в інтернеті
http://www.community.org.ua/dwnld/ukrnewage.doc
http://www.community.org.ua/ukrletters.html#anti
Це явище, яке болить і на яке треба реагувати. Така реакція була і з боку самого василіянського ордену, і зі сторони ієрархії.
Але мені виглядає, що не можна закритися на слова Папи, який впродовж багатьох років (від реколекцій студентів-католиків 1966 року в Пітзбурзі) говорить про Харизматичний рух як про "знак надії" для Церкви:
"Як може ця ”духовна віднова” не бути “шансом” для Церкви і для світу? І як в такому випадку ми можемо не використати всіх засобів, щоб запевнити, що так є? Нема нічого необхіднішого для такого світу, все більш і більш секуляризованого, ніж свідчення цієї “духовної віднови”, яку, як ми бачимо, Святий Дух приносить сьогодні в найбільш віддалені регіони і оточення. Її вираження досить різноманітні: глибоке сопричастя душ, близькі відносини з Богом у вірності зобов’язанням, отриманим в Хрещенні, в молитві, що часто є спільнотовою молитвою, в якій кожен, виражаючи вільно себе, допомагає, підтримує і плекає молитву інших і, як основа всього, особисте переконання. Це переконання має своє джерело не тільки у вказівці отриманій через віру, але також у певному досвідченні правдивого життя , а саме, що без Бога людина не може нічого робити, а з Ним, навпаки, може робити все”.
(Звернення Папи Павла VI до Католицької Харизматичної Віднови з нагоди Другої Міжнародної Конференції лідерів, Рим, 19 травня 1975)
“Як ми можемо не славити Бога за рясні плоди, які за останні десятиліття принесла Віднова в життя окремих людей і спільнот? Незчисленна кількість людей схвалили важливість Святого Письма для християнського життя; вони набули нового значення цінності молитви і глибокої туги за святістю; багато повернулися до таїнств; велика кількість чоловіків та жінок досягли глибшого розуміння свого покликання в Хрещенні і віддали себе Церковній місії з прекрасною посвятою”. (Послання Папи Івана Павла ІІ до учасників 17 Міжнародної зустрічі CFCCCF, Рим, 9 листопада 1996)
"У саме серце світу, висушеного раціоналістичним скептицизмом, прийшло нове досвідчення Святого Духа, що перетворилося у всесвітній рух Віднови. Те, що говорить Новий Завіт про харизми як видимі знаки приходу Святого Духа, вже більше не є давньою, минулою історією – ця історія стає палаючою реальністю сьогодні.
Із книги В.Мессорі “Доповідь Ратцінгера” (інтерв’ю з Кардиналом Й.Ратцінгером, нині – Папою Бенедиктом XVІ)
Минулого року в червні Папа Бенедикт ХVI брав участь у святкуванні 50-ої річниці Католицької Віднови. Є цілий ряд документів ("Документи з Малінес") за редакцією кардинала Суененса, які говорять про позитивні риси і небезпеки руху Віднови у Святому Дусі в Католицькій Церкві: біблійний детермінізм, закритість на Традицію, амбіційність лідерів... Це - правда, і так дійсно буває у деяких групах Віднови, які не мають духівника або знаходять лише гостре засудження з боку пароха, який відчуває покликання будувати паркан навколо храму, збирати гроші на нові килимки, але не має часу прийти на зустріч групи людей (нехай молодих, дурних, "зелених" чи навпаки старших і неврівноважених через хвороби), яка би разом молилася, читала Святе Письмо або відвідувала самотніх парафіян вдома (наприклад). Щоби жити в Церкві, таки замало тільки приходити на Літургію, часто не розуміючи її, а участь у групі Віднови у Святому Дусі може бути одним із способів відкриття Бога, віри, Церкви.
"Назва “Харизматична Віднова” є дуже вузькою та односторонньою, і застосовувати її можна тільки технічно, так, щоб нікого не обманювати загальними назвами, але звернути увагу на поняття “харизматичності” (у його популярному значенні), яке часто розуміють помилково. Кращою, проте, виглядає назва “Віднова у Святому Дусі”! - писав о. Петро Куркевич OFM Cap, директор Школи християнського життя та євангелізації (м.Красилів, Хмельницької обл.) до учасників І з’їзду греко-католицьких відповідальних Руху Віднови у Святому Дусі,
м. Івано-Франківськ, травень 2003 р.Б. Подібно говорив тодішній Ординарій Кир Софрон Мудрий ЧСВВ, який ще 2001 року призначив у Івано-Франківській єпархії священика відповідального за рух Віднови у Святому Дусі (про інші деталі цієї зустрічі писав письменник Юрій Кирик (хоча його там і близько не було
) у статті "Забута особистість" - "Львівська газета", котрийсь із номерів 2003 р.)
Про небезпеки і позитиви Харизматичного руху йшлося побіжно і на останній сесії Патріаршого собору УГКЦ (зокрема в доповіді о.Юстина Бойка)
Не думаю, що "харизматики", які дбають про добру формацію, мають бути "більмом в очі" Церкви. Кожна спільнота Віднови (за баченням кард.Суененса) має остаточною метою свій занепад. Коли Ісус потребував осля, аби в'їхати в Єрусалим, Він відв'язав його від стійла і покликав до нового (як для того конкретного осла) служіння. Коли Господь не потребуватиме руху Віднови в Церкві, він через єпископів розв'яже такі спільноти, і це буде добрим знаком здійснення того покликання, яке Бог вклав у такі спільноти.
Не біймося