Почуття людини.

[ShMariam]

Але багато разів почуття виявлялися оманливими.

Стосовно Бога?????????

Стосовно того, чи правильно я себе веду по відношенню до Бога.

Відчуття радості ще не обов'язково означає, що Господь мною задоволений, а докори сумління - що я маю гріх (останній випадок буває набагато рідше). Але приймаючи почуття як відображення істини, людина може сприймати Бога не таким, як Він є насправді, більше чи менше вимогливий в даному випадку. Відчуття, як би це банально не звучало, багато в чому (прийнамні, в мене) залежать від того, чи я виспана, чи вистачає мені вітаміну РР чи чого там ще.

Але вічуття, без сумніву, нам дуже допомагають. Дуже ми б хотіли робити добро, якби не відчували радості? Чи остерігалися би ми зла, не боячись докорів сумління?

[о.Олег]

Не знаю, не бачила

глибока річ... Декілька антиутопій в одному сюжеті
прочитати навіть краще "про". а вже потім - дивитись (нмсд ) http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%AD%D0% ... 1%83%D0%BC

[vitalko]

Я за те, щоб в житті керуватися розумом, а стосовно Бога - почуттями.

А якщо почуття минуть? Не знаю як в кого, а в мене періодично минають, то що тоді йти кудись іще? Наприклад до протестантів - там постійно танці, забави.... Коли щоб вірити мусиш себе змусити, переконати внутрішньо, що об"єкт твоєї віри справжній, не видуманий, що церква свята попри безліч грішних людей у ній, і що саме її трактування Святого Письма є правильним, а не твоя думка чи твого співробітника. І коли, молячись, не чуєш нічого, і в тебе з"являються відчуття, що говориш в пустоту, то як без акту волі продовжити?

[Just_me]

А ви що, своїм розумом можете пізнати Бога? Бо мені Він в голові не вкладається. Знаєте, скільки разів запитую себе "Боже, ну чому так? А чому так?" Бо розумом пояснити це не в змозі.

[vitalko]

А ви що, своїм розумом можете пізнати Бога? Бо мені Він в голові не вкладається. Знаєте, скільки разів запитую себе "Боже, ну чому так? А чому так?" Бо розумом пояснити це не в змозі.

Але й почуттями пізнати тим більше неможливо. А стосовно питань чому так а не інакше, то тут відповідь дасть довіра до Бога, бо й сам деколи запитую "А чому так?" і, деколи здається, що якось воно нелогічно все виглядає, але довіра дає наступну відповідь: "Хоч і не розумію чому, але знаю, що ти це робиш з любові і тільки з любові". А з часом, коли вже озирнешся назад, то побачиш, що те, що тобі здавалося нелогічним і незрозумілим має насправді свою надзвичайну логіку, яку можеш осягнути лише після того, як побачиш результати тих незрозумілих подій і дарів Божих. Є такі з них, які скоріше за все будуть для нас зрозумілі аж після завершення нашого земного життя, нсмд, або як пише апостол Павло: "тепер бачимо неявно, як у дзеркалі, тоді ж - обличчям в обличчя". А Бог себе відкриває рівно настільки, наскільки ми можемо його на даний момент сприйняти, і вести до нього мають очі віри, а не почуттів, імхо. І коли вірити стає важко, от тоді і потрібний той вольовий вчинок, щоб не дати себе звести, а йти вірною дорогою, імхо.

[kristik]

А я думаю Бога потрібно любити і пізнавати :"...всім серцем своїм, всією душею своєю, всією силою своєю і всіма мислями своїми...", тобто всім своїм єством!!!

[ShMariam]

На Школі Марії, після РУАХу, та й взагалі в харизматичній спільноті "Благословення" часто чула свідчення того, що людина в один момент навернулася (відповідно - буря відчуттів і все таке ). Просто цікаво: а як же з тим, коли людина з народження бере активну участь у житті Церкви? Чи в таких просто духовний розвиток проходить поступово, чи в них теж бувають "стрибки", з відповідними емоціями? (я не знаю, бо в мене, попри те, що завжди ходила до церкви, теж є своя історія навернення).

Деколи буває, навіть якщо людина є щонеділі в церкві, їй можна багато говорити про "прийняття Ісуса до свого серця", "дозволити Святому Духові діяти в мені" і т.п., але вона не здатна сприйняти ці "високопарні" слова (І нмд, не тому, що далека від Бога, часом навпаки). Це ж не ознака того, що людина реально не прийняла Христа до свого серця? Чи?.. (власне, я заплуталася) Чи реально кожен може хоча б свідомістю (та емоціями, +-) прийняти Ісуса до свого серця?

Пишу в цій гілочці тільки тому, що ознакою навернення часто є почуття, які "стимуюють" нас жити життям християнина. Та й ще й тому, що в мене є підозра, що відповіді на мої питання криються в психології людини (зокрема, в емоційності).

Якщо тема розвинеться в щось, що було би тут офтопом, - перенесу, чесне слово!

[о.Олег]

На Школі Марії, після РУАХу, та й взагалі в харизматичній спільноті "Благословення" часто чула свідчення того, що людина в один момент навернулася (відповідно - буря відчуттів і все таке ). Просто цікаво: а як же з тим, коли людина з народження бере активну участь у житті Церкви? Чи в таких просто духовний розвиток проходить поступово, чи в них теж бувають "стрибки", з відповідними емоціями? (я не знаю, бо в мене, попри те, що завжди ходила до церкви, теж є своя історія навернення).

Деколи буває, навіть якщо людина є щонеділі в церкві, їй можна багато говорити про "прийняття Ісуса до свого серця", "дозволити Святому Духові діяти в мені" і т.п., але вона не здатна сприйняти ці "високопарні" слова (І нмд, не тому, що далека від Бога, часом навпаки). Це ж не ознака того, що людина реально не прийняла Христа до свого серця? Чи?.. (власне, я заплуталася) Чи реально кожен може хоча б свідомістю (та емоціями, +-) прийняти Ісуса до свого серця?

Пишу в цій гілочці тільки тому, що ознакою навернення часто є почуття, які "стимуюють" нас жити життям християнина. Та й ще й тому, що в мене є підозра, що відповіді на мої питання криються в психології людини (зокрема, в емоційності).

Якщо тема розвинеться в щось, що було би тут офтопом, - перенесу, чесне слово!

кожна людина має свою історію. Не знаю, чи зможемо якось класифікувати, розібрати на "тих, хто від початку виховувався" чи "тих, хто пережив навернення"...
З повагою, о.Олег

[ShMariam]

Хотілося б зрозуміти, чому в одинх є гм... емоційний зв'язок з Богом, а в других - ні, хоч хороші люди, щонеділі в церкві.

Так, я в попередньому пості задала питання і про навернення (точніше, мала на увазі усвідомлену зустріч з Богом, а не суто покаяння), і про емоційну складову духовності... Чи духовний розвиток людини визначає також відповідний емоційний стан, чи не обов'язково (за винятком особливих ситуацій типу духовної посухи)?

[о.Олег]

Хотілося б зрозуміти, чому в одинх є гм... емоційний зв'язок з Богом, а в других - ні, хоч хороші люди, щонеділі в церкві.

Так, я в попередньому пості задала питання і про навернення (точніше, мала на увазі усвідомлену зустріч з Богом, а не суто покаяння), і про емоційну складову духовності... Чи духовний розвиток людини визначає також відповідний емоційний стан, чи не обов'язково (за винятком особливих ситуацій типу духовної посухи)?

прочитавши багато (дійсно багато) Житій Святих (тобто - людей, що ...гм... скажем так - у сфері "зустрічі з Богом" ...гм... "досягли" непоганих результатів) і пересповідавши купу (досить багато) людності Божої, можу твердити, що до Бога йдемо всі ми - різні.
та "емоційна складова"... напевно залежить саме від того, якими ми ("я") є.
Гарного дня, з Святом, о.Олег

[ShMariam]

... можу твердити, що до Бога йдемо всі ми - різні.
та "емоційна складова"... напевно залежить саме від того, якими ми ("я") є.
Гарного дня, з Святом, о.Олег

Дякую, десь так і думала. Просто мені деколи важко сприйняти, що деякі люди не такі емоційні, як я.

А відчуття гм... щастя має бути нормально щоразу, як причащаємося? (виключаючи різні особливі випадки, як духовна посуха, скрупули і т.п.; також перевтома, виснаження, різні псилог. проблеми; і взагалі коли людина зростає в святості настільки, що радість в такій ситуації просто зникає)

[о.Олег]

... можу твердити, що до Бога йдемо всі ми - різні.
та "емоційна складова"... напевно залежить саме від того, якими ми ("я") є.
Гарного дня, з Святом, о.Олег

Дякую, десь так і думала. Просто мені деколи важко сприйняти, що деякі люди не такі емоційні, як я.

А відчуття гм... щастя має бути нормально щоразу, як причащаємося? (виключаючи різні особливі випадки, як духовна посуха, скрупули і т.п.; також перевтома, виснаження, різні псилог. проблеми; і взагалі коли людина зростає в святості настільки, що радість в такій ситуації просто зникає)

думаю, що і тут відчуття можуть бути різними

[ShMariam]

Власне, що при свідченнях на РУАХу, Школі часто акцентується увага на почуттях (такі почуття дуже мотивують бути з Богом). Думаю, до певної міри це є ознакою приближення до Бога, до зустрічі з Богом, але назагал - буває по різному.

[Michail]

можна і розумом дійти до того, що Бог є. А ще католицькі теологи часто стараються довести що Любов не залежить від емоцій, а є чимось більшим, тому, думаю, можна пізнати Бога без почуттів, але хто зна точно...

[ShMariam]

можна і розумом дійти до того, що Бог є. А ще католицькі теологи часто стараються довести що Любов не залежить від емоцій, а є чимось більшим, тому, думаю, можна пізнати Бога без почуттів, але хто зна точно...

Можна, але я зовсім не про це. Я про те, що зустріч з Богом, нмд, мала би супроводжуватися емоціями, більшими чи меншими (хто наскільки емоційний). Ну... якби хтось раптом отримав велику суму грошей, то дуже би тішився, чи не так? З другого боку, люди, що завжди, від народження, з Богом, може й не відчувають такого, бо для них це ніби стало буденністю... Як в старшого брата з притчі про блудного сина. Хоча... нмд, старший брат просто не зрозумів, бо не сприймав батька за батька (а за свого пана).