Рoзпізнати покликання

[о.Олег]

Це все прекрасно, зрозуміло і доступно. Можна вибрати чернечий (чи священничий) стан добровільно, можна добровільно відповісти "так" на запитання "Ти вийдеш за мене?" А коли слід зрозуміти, що слід на те ж запитання відповісти "ні, бо мені не треба заміж", або, що особливо актуально для чоловіків, нікому нічого не пропонувати? Тобто стан безженства - його як вибирають: добровільно, чи "так вже склалося", я от цього не можу зрозуміти.

Основне - пильнувати себе від гріха, а... неодружуватись людина може і добровільно, і ситуативно ("так склалося"). Тільки... щоб вкласти у рішення свою добру волю є одна важлива річ, на яку потрібно дати собі відповідь: "для чого я це роблю?" (і, у випадку вибору чернецтва - бо хочу у такий спосіб присвятитися Богові; священства - бо відчуваю Поклик; одруження - бо люблю цю людину.., а... у випадку Вашого запитання про вибір стану безженства?). Вибір є присутній тоді, коли можеш відповісти і "так", і "ні". Якщо ж такого вибору у випадку одруження (прийняття чернецтва, Священства) не було - це досить сумнівне одруження (прийняття чернецтва, Священства)...
вибір, думаю, і полягає у тому, що можеш оте ствердне і заперечне найбільш чітко виявити, коли (добровільна) відповідь наша є зваженою, обдуманою.., але надто часто наші відповіді виникають у процесі життя, як хвилинна необхідність. З мого досвіду - з такими відповідями легко. Вони ситуативні і, відповідно, можуть мінятися. У них легко і радити. Тут же Ви говорите, якщо правильно розумію, про усвідомлений вибір на все життя і я грішний не знаю, чи хтось може взятися відповідально допомагати у такому рішенні іншому. Чесно скажу - я навіть проти (хіба, якщо у людини хвороба і вона не здатна приймати рішення самостійно), бо повага до радника може перекреслити власну волю - поневолити, відібрати можливість "вибирати", відібрати даровану Богом свободу волі.

[Olya]

Дуже гірко і важко, коли своє поклиння не почуєш вчасно. Коли проходить час і бачиш, що ти не там... але змирюєшся і розумієш, що винна сама і тому, те де ти зараз стає твоїм теперішнім покликанням, до якого маєш пристосуватися (якщо так вже сталось). Але з надією на те, що колись справдиться те, до чого так невимовно тяне і за чим тужить безперестанку душа... нераз обливаючись кров"ю якогось своєрідного відчаю і муки...
Тільки з Господом потірібно жити, молитися і тільки тоді ми збагнемо, до чого Він нас покликав. Треба покладатись на Нього, бо Він нас любить і знає, що краще саме для нас...

[romanm]

Дуже гірко і важко, коли своє поклиння не почуєш вчасно. Коли проходить час і бачиш, що ти не там... але змирюєшся і розумієш, що винна сама і тому, те де ти зараз стає твоїм теперішнім покликанням, до якого маєш пристосуватися (якщо так вже сталось). Але з надією на те, що колись справдиться те, до чого так невимовно тяне і за чим тужить безперестанку душа... нераз обливаючись кров"ю якогось своєрідного відчаю і муки...
Тільки з Господом потірібно жити, молитися і тільки тоді ми збагнемо, до чого Він нас покликав. Треба покладатись на Нього, бо Він нас любить і знає, що краще саме для нас...

А чи обов язково приймати за покликання те, чого Я би хотів? Особисто не став би говорити про: "що ти не там", здається, що якщо ми є тут і зараз і у різного роду ситуаціях діємо як нам підказує наша совість, то хіба ми не йдемо згідно нашого покликання? Немоає такого, що , по життю взагалі, не в окремих ситуаціях, знаходимося не на своєму місці, інакше життя - нонсенс.
Знаю людей, які прикриваючись високопарними розмовами про покликання, і тугою душі, залишали свої сім їв ті моменти, коли була потрібна їх поміч і пішли в монастир. Типу, Бог все влаштує. Меніздається, що ми покликані бути щасливими, як морально так і матеріально. Чому не завжди це виходить? Не знаю.

[Olya]

А чи обов язково приймати за покликання те, чого Я би хотів? Особисто не став би говорити про: "що ти не там", здається, що якщо ми є тут і зараз і у різного роду ситуаціях діємо як нам підказує наша совість, то хіба ми не йдемо згідно нашого покликання? Немоає такого, що , по життю взагалі, не в окремих ситуаціях, знаходимося не на своєму місці, інакше життя - нонсенс.

Ви праві...
Покликання - це те, де ми є. Все інше може бути нашою вигадкою, яка чомусь інколи чомусь ніби з"їдає зсередини... і тому таке відчуття, що "я не там". Але що спричинює такі запізнілі думки про покликання? Що спричинює якесь таке страждання - зарозумілість чи спокуса?

[romanm]

Ви праві...
Покликання - це те, де ми є. Все інше може бути нашою вигадкою, яка чомусь інколи чомусь ніби з"їдає зсередини... і тому таке відчуття, що "я не там". Але що спричинює такі запізнілі думки про покликання? Що спричинює якесь таке страждання - зарозумілість чи спокуса?

Я не спец в цих питаннях, просто висловлюю свої думки.

Покликання - це те, як Ви говорите і я згоден, де ми є. Але це не значить, що ми не повинні йти до того, чого бажає наша , я би сказав, "душа". А від Бога залежить відповідь. І ця відповідь не завжди "ТАК", а може бути і "ні". Як було раніше, коли чогось дуже хотілося, а батьки казали - ні, здавалося що до щастя бракує лише пів кроку. Думаю парагон підходить.

Щодо страждань...... і не зарозумілість і не спокуса, думаю. А вічний неспокій людини в пошуках того, що здається, для себе самої, ліпшим, але ліпшим може і не бути. Теорія, звичайно, ну але що ж.




Lumen Gentium , 12:
"Святой Дух освящает Народ Божий, ведёт его и украшает добродетелями не только посредством таинств и служений, но "разделяя каждому особо, как Ему угодно" (1 Кор 12, 11), Свои дары. ....

[vitalko]

Покликання - це те, де ми є.

І саме тут ми потрібні, а, отже, саме тут ми повинні виконати даровану саме нам місію. А в підтвердження ваших слів ось вам уривок з Святого Письма(1 Кор 12) який мене позбавив таких же терзань, які переживаєте ви:


А щодо духовних дарів, то не хочу я, браття, щоб не відали ви.

Знаєте, що коли ви поганами були, то ходили до німих ідолів, ніби воджено вас.

Тому то кажу вам, що ніхто, хто говорить Духом Божим, не скаже: Нехай анатема буде на Ісуса, і не може сказати ніхто: Ісус то Господь, як тільки Духом Святим.

Є різниця між дарами милости, Дух же той Самий.

Є й різниця між служіннями, та Господь той же Самий.

Є різниця й між діями, але Бог той же Самий, що в усіх робить усе.

І кожному дається виявлення Духа на користь.

Одному бо Духом дається слово мудрости, а другому слово знання тим же Духом,

а іншому віра тим же Духом, а іншому дари вздоровлення тим же Духом,

а іншому роблення чуд, а іншому пророкування, а іншому розпізнавання духів, а тому різні мови, а іншому вияснення мов.

А все оце чинить один і той Самий Дух, уділяючи кожному осібно, як Він хоче.

Бо як тіло одне, але має членів багато, усі ж члени тіла, хоч їх багато, то тіло одне, так і Христос.

Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, чи то юдеї, чи геллени, чи раби, чи то вільні, і всі ми напоєні Духом одним.

Бо тіло не є один член, а багато.

Коли скаже нога, що я не від тіла, бо я не рука, то хіба через це не від тіла вона?

І коли скаже вухо, що я не від тіла, бо я не око, то хіба через це не від тіла воно?

Коли б оком було ціле тіло, то де був би слух? А коли б усе слух, то де був би нюх?

Та нині Бог розклав члени в тілі, кожного з них, як хотів.

Якби всі одним членом були, то де тіло було б?

Отож, тепер членів багато, та тіло одне.

Бо око не може сказати руці: Ти мені непотрібна; або голова знов ногам: Ви мені непотрібні.

Але члени тіла, що здаються слабіші, значно більше потрібні.

А тим, що вважаємо їх за зовсім нешановані в тілі, таким честь найбільшу приносимо, і бридкі наші члени отримують пристойність найбільшу,

а нашим пристойним того не потрібно. Та Бог змішав тіло, і честь більшу дав нижчому членові,

щоб поділення в тілі не було, а щоб члени однаково дбали один про одного.

І коли терпить один член, то всі члени з ним терплять; і коли один член пошанований, то всі члени з ним тішаться.

І ви тіло Христове, а зосібна ви члени!

А інших поставив Бог у Церкві поперше апостолами, подруге пророками, потретє учителями, потім дав сили, також дари вздоровлення, допомоги, управління, різні мови.

Чи ж усі апостоли? Чи ж усі пророки? Чи ж усі вчителі? Чи ж усі сили чудодійні?

Чи ж усі мають дари вздоровлення? Чи ж мовами всі розмовляють? Чи ж усі виясняють?

Тож дбайте ревно про ліпші дари, а я вам покажу путь іще кращу!

[Олюнька]

Покликання - це те, де ми є.

І саме тут ми потрібні, а, отже, саме тут ми повинні виконати даровану саме нам місію.

Не зовсім згідна Треба також пам'ятати, що вибір робимо ми, а не плисти за течією... а терзання у кожного свої

[о.Олег]

думаю, потребує уточнення: там, де ми є зробивши свідомий вибір, взявши на себе зобов'язання

тоді це не про плавання за течіями життя, не про хилення в бік подувшого вітру...

[ShMariam]

думаю, потребує уточнення: там, де ми є зробивши свідомий вибір, взявши на себе зобов'язання

тоді це не про плавання за течіями життя, не про хилення в бік подувшого вітру...

Свідомий вибір ми робимо на основі власного бажання. Але якщо кілька років тому в мене було одне бажання, а тепер зовсім інше, на основі чого тоді робити вибір?

[прочанка]

людське життя -це завжди роздоріжжя. вправо підеш - щастя знайдеш, вліво підеш -себе зведеш -так воно у казці, а в житті -сжоже. Вибір є завжди ... між двома, третього не дано. Не завжди наш вибір залежить тільки від нас, є зважди ряж факторів, які тому перечать, але якщо слухати власне серце з молитвоб до Бога, то "твоє до тебе повернеться"

[о.Олег]

Свідомий вибір ми робимо на основі власного бажання. Але якщо кілька років тому в мене було одне бажання, а тепер зовсім інше, на основі чого тоді робити вибір?

Найперше - вибір є завжди, навіть є можливість вибрати нарушити свій вибір (бо "таке моє бажання" ), однак допоки це два вибори "добра" - це справді вибір; між добром і злом при всіх уявних можливостях насправді вибору нема: вибрати добро (послух Богові) - означає вибрати те, що є (в абсолюті - Бог), вибрати ж зло - вибір нічого (примари, міражу...). Відповідно: при всіх змінних бажаннях змінній людині завжди потрібно робити вибір Бога. Все решта вибором не являється, бо веде в нікуди...
просто бажання свої постійно потрібно перевіряти на бажаність Богом.
Як там було в рекламі: "при всём багатстве выбора другой альтернативы у нас нет"

[ShMariam]

Свідомий вибір ми робимо на основі власного бажання. Але якщо кілька років тому в мене було одне бажання, а тепер зовсім інше, на основі чого тоді робити вибір?

Найперше - вибір є завжди, навіть є можливість вибрати нарушити свій вибір (бо "таке моє бажання" ), однак допоки це два вибори "добра" - це справді вибір; між добром і злом при всіх уявних можливостях насправді вибору нема: вибрати добро (послух Богові) - означає вибрати те, що є (в абсолюті - Бог), вибрати ж зло - вибір нічого (примари, міражу...). Відповідно: при всіх змінних бажаннях змінній людині завжди потрібно робити вибір Бога. Все решта вибором не являється, бо веде в нікуди...
просто бажання свої постійно потрібно перевіряти на бажаність Богом.
Як там було в рекламі: "при всём багатстве выбора другой альтернативы у нас нет"

Може я не вловила думки, але якщо в обох випадках бажання були добрими, як тоді перевірити на бажаність Богом?

людське життя -це завжди роздоріжжя. вправо підеш - щастя знайдеш, вліво підеш -себе зведеш -так воно у казці, а в житті -сжоже. Вибір є завжди ... між двома, третього не дано. Не завжди наш вибір залежить тільки від нас, є зважди ряж факторів, які тому перечать, але якщо слухати власне серце з молитвоб до Бога, то "твоє до тебе повернеться"

Я не раз помилялася, слухаючи своє серце, в т. ч. й під час молитви. Просто виявлялося моє підсвідоме бажання.

[о.Олег]

Може я не вловила думки, але якщо в обох випадках бажання були добрими, як тоді перевірити на бажаність Богом?

ніяк. Просто не боятися жити. Пам`ятаючи про Бога.

[kristik]

На мій погляд, покликання дуже особиста річ і розібратися у ній непросто, треба обережно ставитися до порад оточуючих і близьких, щоб вони не нав'язали своєї думки, швидше зосередитися на тому, що відчуває серце.

Я згідна, бо наслідки від "нав'язання чужих думок" відчуваю до тепер. Я про вибір професії ( що також є дуже важливим ). Якби свого часу настояла на своєму, то зараз би займалася улюбленою справою, а так я не зовсім там де б хотілося і роблю не зовсім те.
А з іншого боку так себе заспокоюю, що на все Божа Воля і видно так мало скластися і Він мене покликав не до того, що мені хотілося, а, напевно, для того, чого дійсно від мене вимагається.
Та й ніколи не пізно здійснити свою мрію, може коли-небудь, я все таки займусь тим чим хотіла.

p.s. Перепрошую за маленький каламбур

[Олюнька]

Може я не вловила думки, але якщо в обох випадках бажання були добрими, як тоді перевірити на бажаність Богом?

ніяк. Просто не боятися жити. Пам`ятаючи про Бога.

йти за покликанням... це, коли оглядаючись назад, тоді коли вже стихли емоції, бачиш логіку у кожній події твого життя, в кожному розчаруванні, кожній зустрічі, випадку. Не знаю, чи там знайдеться місце свідомому вибору, швидше підсвідомому, але точно знаю, що життя яким живу зараз є найкращим варіантом.

[vitalko]

....бачиш логіку у кожній події твого життя, в кожному розчаруванні, кожній зустрічі, випадку.

Як говорить о. Аліпій з Підкаменя - "В Бога нема випадковостей"

[ShMariam]

Я згідна, бо наслідки від "нав'язання чужих думок" відчуваю до тепер. Я про вибір професії ( що також є дуже важливим ). Якби свого часу настояла на своєму, то зараз би займалася улюбленою справою, а так я не зовсім там де б хотілося і роблю не зовсім те.

В мене аналогічна ситуація . Дуже "закохана" в одну професію, але чи можна це назвати покликанням? Точніше, чи можна сказати, що є Божа воля на те, щоб я на це вивчилася і працювала, тому що це мені дуже-дуже подобається?

Бо, як я розумію, покликання - це Божий план відносно людини.

[Олюнька]

В мене аналогічна ситуація . Дуже "закохана" в одну професію, але чи можна це назвати покликанням?

Знаю одну дівчинку, яка дуже хотіла моделювати одяг і мала до того неймовірний талант. В школі вчилась на відмінно і після 9-го класу вирішила поступати в технікум легкої промисловості. Не знаю, чому і як, але поступила не в технікум, а в училище, після закінчення якого ЖОДНОГО дня не працювала по спеціальності. Зараз працює офіціанткою в кафе. Так-що, "закоханість" теж проходить.

[ShMariam]

Так-що, "закоханість" теж проходить.

Вже 7 років не проходить

[kristik]

Так-що, "закоханість" теж проходить.

Вже 7 років не проходить

В мене вже років 15 не проходить
Не те, щоб я дуже стара ,просто мрія вже давня .
Вчитися ніколи не пізно! Тому якщо на те буде Божа Воля (ну і наша також ) можна здійснити мрію!!!

[andrey s.]

ХРИСТОС НАРОДИВСЯ!!! Прошу отця,,,як побачити Божу волю у власному житті.Я прийняв той факт,що воно для ГОСПОДА,знаю що молитва в цьому намірі є необхідністю(правда в молитві я дуже далекий від досконалості),від розуміння цього плакати охота.Були думки про монашество,але поки не судилось.Як направити своє життя в те русло,яке любеГОСПОДУ???...Розумію,питання не просте,ви мене не знаєте.Можливо є література,де є розшифровка слова "ПОКЛИКАННЯ"......Хоча є розуміння того,що не здатен дотриматись Божих завітів,і розумію яка велика ТА любов(таїнства Покаяння,Причастя).,розумію що жити по Його заповідях,і є Божа воля,,,,але чому я відчуваю що цього не достатньо,що з цим всім можна більше,,,одним словом хочеться віддати(правда не знаєш що,і як це зробити)

[andrivovk]

ХРИСТОС НАРОДИВСЯ!!! Прошу отця,,,як побачити Божу волю у власному житті.Я прийняв той факт,що воно для ГОСПОДА,знаю що молитва в цьому намірі є необхідністю(правда в молитві я дуже далекий від досконалості),від розуміння цього плакати охота.Були думки про монашество,але поки не судилось.Як направити своє життя в те русло,яке любеГОСПОДУ???...Розумію,питання не просте,ви мене не знаєте.Можливо є література,де є розшифровка слова "ПОКЛИКАННЯ"......Хоча є розуміння того,що не здатен дотриматись Божих завітів,і розумію яка велика ТА любов(таїнства Покаяння,Причастя).,розумію що жити по Його заповідях,і є Божа воля,,,,але чому я відчуваю що цього не достатньо,що з цим всім можна більше,,,одним словом хочеться віддати(правда не знаєш що,і як це зробити)

Про це дещо тут є : http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=3&t=2246&p=29610&hilit=%D0%BF%D0%BE%D0%BA%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F#p29610

[Georgij]

Переглянув фiльм "Инокиня", дивився аж три рази.
Як ви дивитеся на те, щоб в такому вiцi залишити все та й пiти до монастиря?
http://www.youtube.com/watch?v=tV3eItYyeQA

[о.Олег]

Переглянув фiльм "Инокиня", дивився аж три рази.
Як ви дивитеся на те, щоб в такому вiцi залишити все та й пiти до монастиря?
http://www.youtube.com/watch?v=tV3eItYyeQA

не маю можливості (поганий нет) переглядати фільм,тому, можливо, скажіть, чому б ні?
З повагою, о.Олег

[Georgij]

Особисто я позитивно дивлюсь на таке, хотілось обговорити цю тему в контексті фільму також. Шкода зараз мало часу, а при нагоді напишу більше.

[о.Олег]

Особисто я позитивно дивлюсь на таке, хотілось обговорити цю тему в контексті фільму також. Шкода зараз мало часу, а при нагоді напишу більше.

переглядаю помаленько і... думаю, одною з перших фраз фільму (про монастир, приблизно: "он не весь такой - он разный") все сказано: немає одного шляху для всіх - ми різні
З повагою, о.Олег

[о.Олег]

прекрасний фільм
дякую
його якось можна закачати з тієї сторінки?

[Georgij]

прекрасний фільм
дякую
його якось можна закачати з тієї сторінки?

Якось можна, але не знаю як, тре питати в спеців. А фільм дійсно чудовий. . Пригадую, якось мріяв, що як діти повиростають, будуть давати србі ради, то гарно все зваживши, піду до манастиря , але я ще в дружини не питався . Хоча це подібно на юнацькі мрії. В нас в сім`ї сій "монастир", своя спільнота і служіння в ній ой нелегке . Хоча бувають часті випадки, коли за взаємною згодою подружжя на схилі літ йде до монастиря. Це мабуть якось виражається в бажанні служити людям і Богу. Хоча в даний час в сімейному стані, з дітьми на руках, ми в якійсь мірі як можемо служимо, несемо Богу наше служіння -співом, спільнотами, працею, зрештою прикладом(хоч ми самі є немічними, все в Божих руках), Господи помилуй нас грішних....

[Talya]

Думаю поки діти малі, то ми самі собі не належимо, бо маєм відповідальність за них, мусимо перше їх на ного поставити, а тоді думати про іншу дорогу до Бога - таку як монаше життя, а наразі нашою дорогою є дорога бути хорошими батьками і помагати в такий спосіб дітям пізнати ту дорогу і Бога.
Хоча знаю, що й з дітьми йдуть в монастир... хоча то здається завелика відповідальність... тут є бажання батьків, чи одного з них, а бажання дитини?

[viter]

прекрасний фільм
дякую
його якось можна закачати з тієї сторінки?

Я закачав і вивантажив сюди. Тут у Вас не має виникнути проблем з закачуванням.