Як народжуються міфи...
Додано: 07 липня 2009, 13:32
Є така газетка"Мікроскоп пана Юрка"
Номер 34 8-15.07.06: Львівський «Код да Вінчі»
надрукував таку статтю. Я далеко не сторонниця кода... і взагалі вважаю цей твір казкою для дорослих,які не знають історії і не знають Святе Письма, не говорячи вже про духовність. Натрапивши на цю статтю, була заінтригована. Кілька разів я намагалася відшукати цей образ і безрезультатно - в храмі ще не закінчена реставрація... Може хтось щось бачив? Це не простий інтерес, бо для роботи необхідна інформація про історію старих львівських храмів і тут така інформація... Поділіться враженнями...
"Признаюся, як на духу. Не можу примусити себе читати книжок котрі «читають всі». Тобто модних книжок. Мабуть, у мене комплекс, сформований ще у дитинстві. Почав колись читати «Графа Монте-Крісто», і добрів лише до середини. Заплутався у їх іноземних генеалогіях, перестав розрізняти, де справжні графи, а де самозванці. А коли дійшло до брильянтів у вухах коней графа Монте-Крісто, то й зовсім скис, і товстенького томика більше не розкривав. Он він стоїть на поличці, пилом припадає. Можу подарувати, коли бажаєте.
Львівський «Код да Вінчі»
Признаюся, як на духу. Не можу примусити себе читати книжок котрі «читають всі». Тобто модних книжок. Мабуть, у мене комплекс, сформований ще у дитинстві. Почав колись читати «Графа Монте-Крісто», і добрів лише до середини. Заплутався у їх іноземних генеалогіях, перестав розрізняти, де справжні графи, а де самозванці. А коли дійшло до брильянтів у вухах коней графа Монте-Крісто, то й зовсім скис, і товстенького томика більше не розкривав. Он він стоїть на поличці, пилом припадає. Можу подарувати, коли бажаєте.
Мабуть, так сталося би із книжкою Дена Брауна «Код да Вінчі». Якби церква не втрутилася. Почали всечеснійші отці когось там проклинати, забороняти, і навіть робити пікети, чим і розпалили мою допитливість. От і купив собі книжку. «Кусається», зараза. Сорок гривень, як-не-як. Вніс свої пречисті гроші до «скарбниці диявола». І від того нахабна пика Дена Брауна (судячи з фото на обкладинці) стала ще більш нахабною. Бо до його 88 мільйонів доларів додалися й мої копійки.
Але не пожалів. Дістав задоволення. Захоплюючий, фахово заплетений сюжет, ланцюжок головоломок, котрі, коли не розгадуєш сам, то автор тобі допоможе. Словом, все як у найкращому детективі. До того ж автор постійно і надзвичайно вміло включає у фабулу власні репліки, у яких пояснює, що все описане – давно відоме і знайшло відображення в історичних працях. Та оскільки з тими працями знайоме порівняно вузьке коло, то всі блискавки впадуть на його голову. Тобто на голову популяризатора, а не на голови першовідкривачів. І як у воду дивився. Далеко не всіх, хто писав на тему, так вдало спопуляризовану Деном Браном, видавали в Україні. Але «Маятник Фуко» Умберто Еко українською мовою видавали. А там йдеться пор ті самі речі, але у дещо складнішій формі. Не вірите? Перечитайте уважніше. Що ж є стрижнем твору Дена Брауна? А нескладна істина, що Ісус Христос був одружений з Марією Магдалиною. Вона була не лише його вірною дружиною але й послідовницею вчення. У них були діти, яких після страти Ісуса Христа Марія Магдалина та його таємний послідовник Йосиф Ариматейський відвезли на південь Франції. Так була врятована одна з найстаріших на землі церських династій. Адже Ісус Христос - нащадок царя Давида. Нащадки Ісуса Христа заснували у Франції династію Меровінгів, престол яких згодом узурпував Карл Великий. Гілкою династії Меровінгів є, між іншим й Габсбурги. Отож і справді кров Ісуса Христа тече у жилах декого з наших сучасників. Габсбурги знали свою генеалогію, і недурно до інших титулів додавали «апостольська величність». Інші монархи Європи ніколи не протестували проти цього, на перших погляд, дивного титулу.
Рицарський орден тамплієрів, окрім інших завдань, мав на меті також пошук і охорону нащадків скинутої Карлом Великим династії Меровінгів, тобто крові Ісуса Христа, яка текла у жилах цілком реальних людей. Ось це і був той легендарний, оспіваний трубадурами цілої Європи, Грааль. Не чаша з христовою кров’ю, а його кров у потомстві. Вчення тамплієрів про Грааль вважалося таємним, але насправді ні для кого у середньовіччі таємницею не було. І не могло подобатися ні французькому королю, ні римський курії. Бо їм не хотілося мати десь поруч представників династії, у порівнянні з якою їх власні родоводи виглядали просто жалюгідно. Це і спонукало французького короля Філіпа Красивого до розгрому ордену Тамплієрів. На тортурах заарештовані рицарі признавалися у диких і абсурдних вчинках. Ці вирвані катами свідчення були покликані зкрити справжню мету ордену. Приблизно на ту пору припадає і не оперта ні на які джерела поголоска, що Марія Магдалина – колишня блудниця. З’явився навіть іконописний сюжет «Магдалина, що кається». А чому, скажіть на милість, вона мала каятися? Ні у канонічних євангеліях, ні в апокрифічних немає згадок про якісь вчинки, які б кидали на неї тінь. А от згадки про її відданість Ісусу є. Отже сюжет «Магдалина, що кається» - не що інше, як чорний піар, як тепер кажуть. Втім, під час розправи на тамплієрами загинула лише невелика частина рицарів. Вцілілі тамплієри влилися в інші ордени. В такі, як наприклад, орден бернардинів. І нічого дивного. Адже духовним батьком обох орденів була одна і та сама людина – Святий Бернар з Клерво. Ось тут ми підходимо до речей, задля яких я зачепив цю дражливу тему.
Львівський монастир ордену бернардинів знають всі. Стійкістю і войовничістю його монахи-солдати вирізнялися під час всіх облог Львова. Це теж загальновідомо. Ну, а тепер зайдімо до костьолу бернардинів (нині церкви Андрія Первозваного). Давайте придивимося до величного не лише за розмірами запрестольного образу в апсиді. На перший погляд це – канонічний сюжет «Розп’яття». Ось сам Ісус Христос, ось розп’яті обабіч розбійники. Римські солдати на конях. Все, як на інших іконах. Але що це? У правому нижньому куті полотна бачимо літнього чоловіка і молоду жінку, які загортають у червону тканину (царську багряницю!) трьох малих діточок. На всіх інших «Розп’яттях», які мені довелося бачити в оригіналах, копіях та репродукціях, цього сюжету немає.
Ось це і є зображення Марії Магдалини та Йосипа Ариматейського, які рятують дітей страченого Ісуса Христа. Бернардини знали, розумієте, знали таємницю тамплієрів! Особливо її не ховали, але і виставляли на показ. Так і запрестольний образ у церкві Андрія Первозваного можна бачити повністю, лише потрапивши до аспиди. А туди пускають не всіх. З центральної нави храму образ видно лише фрагментами. Погодьтеся, не дуже типово для іконопису, тим паче барокового. Наш чудовий фотограф Олег Введенський добряче помучився, коли фотографував цей образ. Та й то якість знімків залишає бажати кращого.
Ден Браун приплів до свого сюжету твори Леонардо да Вінчі виключно для більшої популярності книжки. Врешті й сам зізнається, що живопис да Вінчі досліджував самотужки, у той час, як решта сюжетних ходів спираються на дослідження фахових науковців. Звідси й результат. На фресці «Тайна вечеря» пензля да Вінчі зображений таки апостол Іван, а не Марія Магдалина, як помилково вважає Браун. Зображення цілком канонічне, бо наймолодшого з апостолів було прийнято зображати без бороди і вусів, але з довгим волоссям. Те саме можна сказати й про інші твори да Вінчі. Вони талановиті, але за рамки канону не виходять. Натомість у Львові, а не в Луврі, маємо пряму ілюстрацію до історії врятування дітей Ісуса Христа. Меткі туристичні агенції у Франції та Великобританії вже водять натовп туристів маршрутами, якими пересувалися персонажі роману «Код да Вінчі». У Львові до церкви Андрія Первозваного теж ходить багато людей. Дивляться, фотографують. Але не бачать. Але хто заважає нам піти і побачити? Морально-етичних основ християнства це не потрясе. Плебаній духовенства – тим паче. Вони міцні. Плебанії."
Юрій Охріменко
Номер 34 8-15.07.06: Львівський «Код да Вінчі»
надрукував таку статтю. Я далеко не сторонниця кода... і взагалі вважаю цей твір казкою для дорослих,які не знають історії і не знають Святе Письма, не говорячи вже про духовність. Натрапивши на цю статтю, була заінтригована. Кілька разів я намагалася відшукати цей образ і безрезультатно - в храмі ще не закінчена реставрація... Може хтось щось бачив? Це не простий інтерес, бо для роботи необхідна інформація про історію старих львівських храмів і тут така інформація... Поділіться враженнями...
"Признаюся, як на духу. Не можу примусити себе читати книжок котрі «читають всі». Тобто модних книжок. Мабуть, у мене комплекс, сформований ще у дитинстві. Почав колись читати «Графа Монте-Крісто», і добрів лише до середини. Заплутався у їх іноземних генеалогіях, перестав розрізняти, де справжні графи, а де самозванці. А коли дійшло до брильянтів у вухах коней графа Монте-Крісто, то й зовсім скис, і товстенького томика більше не розкривав. Он він стоїть на поличці, пилом припадає. Можу подарувати, коли бажаєте.
Львівський «Код да Вінчі»
Признаюся, як на духу. Не можу примусити себе читати книжок котрі «читають всі». Тобто модних книжок. Мабуть, у мене комплекс, сформований ще у дитинстві. Почав колись читати «Графа Монте-Крісто», і добрів лише до середини. Заплутався у їх іноземних генеалогіях, перестав розрізняти, де справжні графи, а де самозванці. А коли дійшло до брильянтів у вухах коней графа Монте-Крісто, то й зовсім скис, і товстенького томика більше не розкривав. Он він стоїть на поличці, пилом припадає. Можу подарувати, коли бажаєте.
Мабуть, так сталося би із книжкою Дена Брауна «Код да Вінчі». Якби церква не втрутилася. Почали всечеснійші отці когось там проклинати, забороняти, і навіть робити пікети, чим і розпалили мою допитливість. От і купив собі книжку. «Кусається», зараза. Сорок гривень, як-не-як. Вніс свої пречисті гроші до «скарбниці диявола». І від того нахабна пика Дена Брауна (судячи з фото на обкладинці) стала ще більш нахабною. Бо до його 88 мільйонів доларів додалися й мої копійки.
Але не пожалів. Дістав задоволення. Захоплюючий, фахово заплетений сюжет, ланцюжок головоломок, котрі, коли не розгадуєш сам, то автор тобі допоможе. Словом, все як у найкращому детективі. До того ж автор постійно і надзвичайно вміло включає у фабулу власні репліки, у яких пояснює, що все описане – давно відоме і знайшло відображення в історичних працях. Та оскільки з тими працями знайоме порівняно вузьке коло, то всі блискавки впадуть на його голову. Тобто на голову популяризатора, а не на голови першовідкривачів. І як у воду дивився. Далеко не всіх, хто писав на тему, так вдало спопуляризовану Деном Браном, видавали в Україні. Але «Маятник Фуко» Умберто Еко українською мовою видавали. А там йдеться пор ті самі речі, але у дещо складнішій формі. Не вірите? Перечитайте уважніше. Що ж є стрижнем твору Дена Брауна? А нескладна істина, що Ісус Христос був одружений з Марією Магдалиною. Вона була не лише його вірною дружиною але й послідовницею вчення. У них були діти, яких після страти Ісуса Христа Марія Магдалина та його таємний послідовник Йосиф Ариматейський відвезли на південь Франції. Так була врятована одна з найстаріших на землі церських династій. Адже Ісус Христос - нащадок царя Давида. Нащадки Ісуса Христа заснували у Франції династію Меровінгів, престол яких згодом узурпував Карл Великий. Гілкою династії Меровінгів є, між іншим й Габсбурги. Отож і справді кров Ісуса Христа тече у жилах декого з наших сучасників. Габсбурги знали свою генеалогію, і недурно до інших титулів додавали «апостольська величність». Інші монархи Європи ніколи не протестували проти цього, на перших погляд, дивного титулу.
Рицарський орден тамплієрів, окрім інших завдань, мав на меті також пошук і охорону нащадків скинутої Карлом Великим династії Меровінгів, тобто крові Ісуса Христа, яка текла у жилах цілком реальних людей. Ось це і був той легендарний, оспіваний трубадурами цілої Європи, Грааль. Не чаша з христовою кров’ю, а його кров у потомстві. Вчення тамплієрів про Грааль вважалося таємним, але насправді ні для кого у середньовіччі таємницею не було. І не могло подобатися ні французькому королю, ні римський курії. Бо їм не хотілося мати десь поруч представників династії, у порівнянні з якою їх власні родоводи виглядали просто жалюгідно. Це і спонукало французького короля Філіпа Красивого до розгрому ордену Тамплієрів. На тортурах заарештовані рицарі признавалися у диких і абсурдних вчинках. Ці вирвані катами свідчення були покликані зкрити справжню мету ордену. Приблизно на ту пору припадає і не оперта ні на які джерела поголоска, що Марія Магдалина – колишня блудниця. З’явився навіть іконописний сюжет «Магдалина, що кається». А чому, скажіть на милість, вона мала каятися? Ні у канонічних євангеліях, ні в апокрифічних немає згадок про якісь вчинки, які б кидали на неї тінь. А от згадки про її відданість Ісусу є. Отже сюжет «Магдалина, що кається» - не що інше, як чорний піар, як тепер кажуть. Втім, під час розправи на тамплієрами загинула лише невелика частина рицарів. Вцілілі тамплієри влилися в інші ордени. В такі, як наприклад, орден бернардинів. І нічого дивного. Адже духовним батьком обох орденів була одна і та сама людина – Святий Бернар з Клерво. Ось тут ми підходимо до речей, задля яких я зачепив цю дражливу тему.
Львівський монастир ордену бернардинів знають всі. Стійкістю і войовничістю його монахи-солдати вирізнялися під час всіх облог Львова. Це теж загальновідомо. Ну, а тепер зайдімо до костьолу бернардинів (нині церкви Андрія Первозваного). Давайте придивимося до величного не лише за розмірами запрестольного образу в апсиді. На перший погляд це – канонічний сюжет «Розп’яття». Ось сам Ісус Христос, ось розп’яті обабіч розбійники. Римські солдати на конях. Все, як на інших іконах. Але що це? У правому нижньому куті полотна бачимо літнього чоловіка і молоду жінку, які загортають у червону тканину (царську багряницю!) трьох малих діточок. На всіх інших «Розп’яттях», які мені довелося бачити в оригіналах, копіях та репродукціях, цього сюжету немає.
Ось це і є зображення Марії Магдалини та Йосипа Ариматейського, які рятують дітей страченого Ісуса Христа. Бернардини знали, розумієте, знали таємницю тамплієрів! Особливо її не ховали, але і виставляли на показ. Так і запрестольний образ у церкві Андрія Первозваного можна бачити повністю, лише потрапивши до аспиди. А туди пускають не всіх. З центральної нави храму образ видно лише фрагментами. Погодьтеся, не дуже типово для іконопису, тим паче барокового. Наш чудовий фотограф Олег Введенський добряче помучився, коли фотографував цей образ. Та й то якість знімків залишає бажати кращого.
Ден Браун приплів до свого сюжету твори Леонардо да Вінчі виключно для більшої популярності книжки. Врешті й сам зізнається, що живопис да Вінчі досліджував самотужки, у той час, як решта сюжетних ходів спираються на дослідження фахових науковців. Звідси й результат. На фресці «Тайна вечеря» пензля да Вінчі зображений таки апостол Іван, а не Марія Магдалина, як помилково вважає Браун. Зображення цілком канонічне, бо наймолодшого з апостолів було прийнято зображати без бороди і вусів, але з довгим волоссям. Те саме можна сказати й про інші твори да Вінчі. Вони талановиті, але за рамки канону не виходять. Натомість у Львові, а не в Луврі, маємо пряму ілюстрацію до історії врятування дітей Ісуса Христа. Меткі туристичні агенції у Франції та Великобританії вже водять натовп туристів маршрутами, якими пересувалися персонажі роману «Код да Вінчі». У Львові до церкви Андрія Первозваного теж ходить багато людей. Дивляться, фотографують. Але не бачать. Але хто заважає нам піти і побачити? Морально-етичних основ християнства це не потрясе. Плебаній духовенства – тим паче. Вони міцні. Плебанії."
Юрій Охріменко