Офіційний форум Української Греко-Католицької Церкви

Часто можна почути в реальному житті, що хтось когось чи щось на землі обожнює. Наприклад, може звучати: "Обожнюю квіти", "тебе обожнюю", "ця сукня божественна", "обожнюю музику, котів, любов...", "солодке обожнюю" і т. д. Прикладів такого "обожнення", хоч греблю гати...

Але є одне але... З погляду моральної теології, християнам (!!) так не личить висловлюватися. На цьому акцентує свою увагу теж і Жан-Марі Обер у "Моральному богослов*ї". Чому не варто? Ну, найперше тому, що це право стосується тільки Бога, єдиного та гідного, вартого правдивого обожнення під сонцем. Подібні слова-вислови не можуть застосовуватися до будь-якого предмета або бажаної істоти! А це важливо. Для чого робити собі другорядних "божків"?

Коли сказати, що, мовляв, ці квіти мені вельми подобаються (без обожнення) чи ця сукня і т. д., то звучить більш правильніше і свідчить про певну зрілість людини, зокрема у духовно-християнському плані. Амінь.

Амінь.

Ви праві, обожнювати потрібно лишень Бога. Але слово обожнюю так вже вжилося в розмовну мову, що його можемо почути скрізь, а особливо по телебаченню. Я думаю, що люди по-справжньому не обожнюють щось, а просто це слово якось вжилося в лексикон. Та потрібно думати що говоримо, в нас багато слів - паразитів, яких деколи ми навіть змісту не розуміємо.

Одна жінка завжди використовувала слово обожнюю. Якщо тільки щось починало подобатися, то все говорила "обожнюю" - чи то фільм, чи ласощі, чи країну в якій відпочивала. Одного разу вона поїхала на Прощу, де священик проводив реколекцію і запитав людей, які молитви найулюбленіші. На що ця жінка відповіла : "Я обожнюю молитву до Гошівської Божої Матері". Священик подивився на цю жінку і почав проповідь, що не можна вживати цей вислів "Я обожнюю". Після цієї Прощі жінка перестала вживати цей вислів, замінивши на "мені подобається". З часом вона призналася, що вона насправді нічого не обожнювала, це напевно була просто звичка так говорити.

Так само ми часто вживаємо слово "Боже" де треба і де не треба - коли дивуємося, чи радіємо чи просто щось розповідаючи. А це ж порушення 2 Заповіді - не взивай імені Господа Бога свого надаремно.

Це слово-"паразит" -- калька російського "абажаю" (транслітерація українська), яке увійшло в мову тоді, коли слово "Бог", під впливом радянської ідеології, писалося з малої літери.
Кожний, хто шанує Божі заповіді, такого слова не вживає.

Дійсно, багато над чим ми не задумуємся у своєму житті. Навіть не можу сказати, чи я часто вживаю те слово, та напевно вживаю.
Дякую отцям за науку.

"Мій коханий (-а), я тебе обожнюю... " ( з життя людей). Сам того, про що кажу в цій темі, свідомо не вживаю. Може колись було давно, не пригадую зараз просто. Проте чимало моїх друзів-знайомих, навіть дехто з майбутніх священиків, це "обожнюю" вживає в усній чи писемній мові. Це все з області так званого "кумирства". Не варто творити собі кумирів, великих чи малих у різних іпостасях, бо можна, певним чином, призабути за Господа та повсякчасну пошану до Його божественної Особи...

На перший погляд, не ніби вигядає смішно та не по-сучасному, що подібні речі порушується, але не варто цим нехтувати теж, адже все починається, як знаємо, з малого: з іскри - вогонь, із джерельця - ріка тощо. А за кожне пусте словечко прийдеться дати відповідь рано чи пізно перед Всевишнім, як мовиться у св. Писанні. Вірний у малому - вірний також у великому!

А й справді, спілкуючись ніколи не задумувалась над тим, як часто вживаю «обожнюю» до певних осіб чи предметів.
Настільки це слово ввійшло в повсякденне життя і стало широковживане, що навіть не придаємо уваги, що саме воно означає.
Є про що подумати, над чим замислитись.

Я як бути зі словом "бісить"? Теж не звертаємо на це увагу, а чи добре вживати фразу "мене бісить".