А от створити попит на уже існуючі продукти
Подивимось на статистику OS за травень 2009 року, хоча вона і не є достовірною, бо складена на основі записів в журналах веб-сайтів:
WinXP W2000 Win7 Vista W2003 Linux Mac
67.2% 1.1% 1.1% 18.4% 1.7% 4.1% 6.1%
Тепер, відкинемо продукти Win і Mac, бо не варто розраховувати на зміну їх ліцензійних політик згідно із запропонованою вами моделлю. Залишається Linux.
Порівнювати Linux з пропрієтарними ОС від M$ не має сенсу. Якщо в технічному і навіть призначеному для користувача плані це ще можна прийняти, то як суб'єкти ринку, як говорили в Одесі, це — "дві великі різниці". Строго кажучи, Linux взагалі не є продуктом. На ринку ПО представлені дистрибутиви — збірки ПО, переважно open source, що складаються порівняно невеликими компаніями або навіть окремими ентузіастами. Ціна дистрибутивів коливається від нуля до величин, зіставних з ціною MS Windows (підтримка). Серед них є як досить спеціалізовані, так і універсальні, такі, що включають величезне число програмних продуктів.
Так от, автори дистрибутивів не дуже є схожими на тих, кому адресовані ваші побажання. Хоча деякі з них і створюють ПО самостійно, але їх розробки — "крапля в морі" порівняно з кількістю ПО запозиченого. А, тим часом, вони — чи не єдині, хто зацікавлений в збільшенні кількості продажів Linux.
Розробникам окремих програмних продуктів і тим, хто створює дистрибутиви не на продаж, подальша доля їх "дітищ" теж не байдужа. Їм не чужі ні відчуття відповідальності, ні честолюбство... а ось кількість продажів чиїхсь дистрибутивів — байдуже, в більшості випадків. MicroSoft витрачає колосальні засоби на підвищення привабливості своїх продуктів, а потім ще більше — на їх маркетинг і забезпечення продажів. Чи робить хтось що-небудь подібне для Linux? Ні, звичайно.
Є серйозні сумніви в тому, що принципи капіталізму забезпечують стабільне зростання наукового знання, яке лежить в основі як вдосконалення технології, так і розробки ПО, але те, що ніхто краще за капіталіста не уміє продавати — факт беззастережний. Самотній ентузіаст і "ботанік"-професор цілком можуть виявитися авторами революційних іновацій, але хорошими "продавцями" вони виявляться навряд чи. Особливо, якщо із самого початку домовитися, що їх іновації не повинні стати об'єктом продажу.
Ось і виходить, що, з одного боку, Linux нікому і нічого не винен (на відміну від продуктів пропрієтарних, де продавець завжди відповідає перед споживачем: як мінімум, рівнем своїх доходів (погано продаєш — мало заробляєш)). І це — добре, оскільки забезпечує незалежність розробки. А, з іншої — ніколи не стане конкурентоздатним продуктом, оскільки продуктом (предметом, призначеним для продажу) не є в принципі і важелі, що примушують покращувати споживчу привабливість товару для нього, загалом, відсутні.
Тому, кому адресовані всі ці "повинен робити розробник", "з чого має жити розробник", "офіційних представників розробника" — я, зізнатися, не розумію. Є тільки три категорії розробників open source (творців дистрибутивів я в це число не включаю: у них інші цілі), або, точніше, мотивація розробника open source визначається поєднанням трьох чинників: власною цікавістю, принциповими міркуваннями і грошима спонсора. Почнемо з кінця: третій з чинників — обов'язкова умова. Тепер, скажіть: Google. IBM, Nokia або Hewlett Packard такі вже стурбовані рівнем продажів дистрибутивів Linux? Далі: FSF (Free Software Foundation) або особисто RMS (Richard M. Stallman) хоч коли-небудь ратували за збільшення продажів дистрибутивів Linux? Про те, наскільки це хвилює Лінуса Торвальдса можна навіть не говорити. Так кому адресовані ці поради в конкурентній боротьбі з MicroSoft? Я таких не знаю ні особисто, ні в принципі.
При бажанні, можна повернутися до творців дистрибутивів, яких я "вивів" з числа розробників параграфом вище. Ці-то, здавалося б, безпосередньо зацікавлені в збільшенні продажів своїх дистрибутивів. Зацікавлені-то вони безпосередньо, та чи багато що можуть? Поверхневий аналіз вищезазначених порад показує, що переважна більшість з них потрібно адресувати:
- співтовариству open source в цілому, що абсолютно не має сенсу, оскільки співтовариство це ніяк і ніким не управляється;
- розробникам ядра, яких досить важко примусити робити щось так, а не інакше. Та і не дізнаються вони ніколи зміст подібних рад: не ті ресурси переглядають;
- розробникам Х Window, для яких використання їх ПО в Linux на IBM РС — тільки окремий випадок. Хтось розраховує, що вони відмовляться від універсальності і TCP/IP-природи свого дітища? Марно;
- розробникам Gnome і KDE... За спиною перших маячить тінь RMS-а, який ой який суворий в ліцензійній політиці, а другі повністю залежать від QT, для якої інтереси постачальників дистриб'юторів Linux... ну,
скажімо, не дуже актуальні;
- розробникам окремих додатків, які і так втомилися від гонки за розвитком бібліотек базових і спеціальних і ніякими засобами впливу на ці процеси що не володіють;
- і, лише в останню чергу — укладачам дистрибутивів.
За Linux немає виконавчого директора, який міг би "побудувати" ваш світ open source так, щоб у нього, у директора, на виході вийшов цілісний, несуперечливий і з мінімальною надмірністю продукт. Такі директори (і продукт, відповідно) можливі тільки в комерційній компанії. А компанія ця, не контролюючи процес розробки всього використовуваного ПО, якраз і має результат, який ми спостерігаємо для RedHat або Novell: більше нуля, але і "блискучим" — не назвеш.
