Офіційний форум Української Греко-Католицької Церкви

В неті регулярно попадаю на статті а ля: http://mizky.com/article/132/13-rechei- ... ne-roblyat

13 речей, яких морально сильні люди не роблять (це актуально для нашого форуму, бо християнин мусить бути морально сильним )

Скорочено:
1. Вони не витрачають час на те, щоб жаліти себе
2. Вони не дозволяють комусь брати владу над собою
3. Вони не ухиляються від змін
4. Вони не фокусуються на речах, які не можуть контролювати
5. Вони не намагаються догодити всім
6. Вони не бояться ризикувати
7. Вони не зациклюються на минулому
8. Вони не повторюють одні й ті ж помилки знову і знову
9. Вони не заздрять успіху інших людей
10. Вони не здаються після першої невдачі
11. Вони не бояться проводити час на самоті
12. Вони не вважають, що світ щось винен їм
13. Вони не сподіваються на негайні результати

Хороша стаття, але я би трошки покритикувала:
1) Не витрачають час на жаління, але... Часом треба чесно визнати свої слабості і проблеми і не боятися навіть висловити їх з метою вирішення. Бо як можна вирішити, якщо навіть не думати про це? Часом, коли я маю вирішити серйозне питання, то...
- не боюся висловлювати емоції (виглядаю трохи неадекватною - таке життя).Збоку це виглядає як "жаління" себе, хоч насправді то просто спосіб стимулювати себе вирішити ситуацію
- думаю над тим якийсь час і якщо рішення не приходить зразу, або коли в ньому не впевнена - заспокоююся і вичікую якийсь час, щоб прийшло рішення
- ну і на це все доведеться затратити час

2) До певної міри - так.Але якщо людина не має жодних авторитетів, значить занадто вірить у себе, а це свідчить або про юнацький максималізм, або про гордість. (інша річ, що не все сказане чи зроблене авторитетами треба приймати за правильне). І влада, прийнята усвідомлено, для мого ж добра, є доброю (знову ж,і підкорятися треба з розумом) - в тому й суть корисності монашого послуху, послуху в подружжі тощо.

7) Погоджуюся. Правда, не зовсім розумію, як то поєднуєти з тим фактом, що Святі сильно страждали через свої минулі великі гріхи, в яких давним-давно перепросили Бога? Напр. в мене в минулому були теж досить серйозні гріхи, я про них після покаяння просто забула. То це погано, що я більше через то більше не переживаю? (та не зовсім забула, бо деякі проблеми, які появилися як наслідок, є ще й досі... Чи то я підсвідомо не можу себе простити?)

11) Так, людина повинна навчитися бути і в спільноті, і на самоті. Тільки якщо "мені" не комфортно або в одному, або в другому випадку, не варто через то комплексувати, бо всі ми народилися або екстравертами, або інтровертами, але точно - не одним і другим одночасно

Таких людей в природі не існує. Можливо наближені до цього ідеалу і є (малесенький але кожен міцний горішок в певний час тріскається від натиску проростка *)
А якще не тріснеться, то згниж в не принесе чогось нового. Таке викликає враження що ці гіпотетичні "стійкі люди" вже більше не розвиваються і не вдосконалюються.
Для нас же, простих, ці статті мало корисні, бо якщо ми почнемо пробувати в собі виробити характеристики цих всіх пунктів (всіх) то можна ся двинути... Ну але якщо якимось чином поступово це робити, то протягом всього життя в принципі можна досить непогано натренуватись в стоїцизмі:)

Michail писав: якщо ми почнемо пробувати в собі виробити характеристики цих всіх пунктів (всіх) то можна ся двинути...

Ну не знаю, в мене склалося враження, що йдеться не про тих, що вже досягли того всього, а що на шляху до того і з твердим переконанням, що саме так треба жити...

Повторюю, мені щось здається, що справжній християнин десь таким і має бути (з уточненнями вище), бо бути християнином - це ж не просто бути хрещеним, ходити до церкви і не робити великих гріхів, це значно складніше... Це безперервний ріст, переміна. (може пізніше перепишу цей список з точки зору життя християнина)

Варіант для християн:
1. Не грішать унинієм, наріканнями.
2. Гм... Вони з відповідальністю ставляться до всього, усвідомлюючи, що самі відповідають за свою душу. Однак для добра своєї душі і для добра своєї спільноти, дежави, Церкви... усвідомлено підкоряються владі, керівництву, також і духовним наставникам. Але, повторюю, владу над собою приймають усвідомлено і не сприймають сказане керівниками, наставниками..., як істину в останній інстанції.
3. Дозволяють Святому Духові діяти в них і змінювати їх. Зокрема, не бояться, що Бог їх може покликати вийти за рамки звичного, за межі зони комфорту
4. Так, вони хотіли б, щоб світ був кращий... Але вони усвідомлюють свої можливості і чого не можуть контролювати - з покорою віддають в Божі руки.
5. Намагаються догодити Богові. Всім решта - по можливості (правда, не забуваючи, що "що зробите одному з братів Моїх найменших..." і в кожному з нас є образ Божий). Вони не бояться, що їх будуть обмовляти, висміювати
6. Не бояться ризикнути довіритися Божій волі
7. Тут треба подумати... Хелп!
8. Виправляють свої налогові гріхи, вправляються у чеснотах
9. Розуміють, що Бог їх любить не менше за інших і провадить тією дорогою, яка для них найбільш підходить (в перспективі вічності)
11. Деколи відходять в духовну пустиню, де тільки "я і Бог".
12. З покорою приймають ту дійсність і те оточення, в яких вони є.

10 і 13 - те саме, вони покірні і терплячі:
10. Вони не здаються після першої невдачі
13. Вони не сподіваються на негайні результати

В певній мірі принципи стоїцизму схожі з деякими християнськими принципами. І само собою, що нам потрібне живе християнство, практикуючі послідовники Христа. Вони йдуть по вузькій стежці, з одного боку розпущеність, з іншого стоїцизм. Ті, які тримають Божої Благодаті, не втрапляють до таких прірв, а навіть якщо десь зірвуться, то вдержаться за Божу Благодать як за страховочний канат, або навіть може так: Бог, як наш провідник втримає нас і витягне з прірви.

Тут щось більше, як стоїцизм: просто дивимося на світ з перспективи віри у Божу любов (в першу чергу), у Божу справедливість у вічності. Ніщо так не заспокоює, як довіра до Бога

ShMariam писав: Ніщо так не заспокоює, як довіра до Бога

Ось це точно)
В принципі, хто такі морально сильні люди? Ті, які навчились контролювати себе -свої думки, свої пристрасті, свої бажання. Тому зі всіма пунктами погоджуюсь. Це так очевидно, що нема й що обговорювати. Єдине -людина може кожної миті впасти, тому так потрібна надія на Божу допомогу. Що Господь допоможе, піднесе з упадку.. і простить.