Про науку

[Sotnik]

« Светильник тела есть око; итак, если око твое будет чисто, то и все тело твое будет светло; а если оно будет худо, то и тело твое будет темно.
Итак, смотри: свет, который в тебе, не есть ли тьма?
Если же тело твое всё светло и не имеет ни одной темной части, то будет светло всё так, как бы светильник освещал тебя сиянием». (Лк. 11, 34-36)


Дивлячись на ті проблеми, які ставить перед нами сучасне життя, доводиться шукати відповіді на питання «чому?». Чому, маючи начебто розвинуту науку людство не може впоратись з політичними, економічними, техногенними, та іншими кризами? Загальна відповідь на це питання – «за гріхи людей» - проблему не вирішує. Так буває в житті окремої людини, яку спіткало нещастя: мало зрозуміти що це покарання, треба ще щось виправити в своєму житті, знайти і виправити конкретну помилку. Так і в суспільному житті потрібно знайти те, що робиться неправильно.
Сучасна наука, на перший погляд, має всі можливості для того, щоб вберегти людство від криз, але, навпаки, ці кризи становляться все частішими і все небезпечнішими. Тобто маємо шукати відповідь на наступне питання: що робиться неправильно в сучасній науці?

Для початку потрібно нагадати, що напередодні того, як народився Спаситель людство вже мало досить розвинуту для свого часу науку, але, водночас, не могло скористатись її досягненнями і продовжувало вклонятись ідолам та приносити людські жертви. Пізніше, вже християнські науковці (напр. св. Фома Аквинський) змогли дати розвиток тим науковим досягненням, які були напрацьовані ще до Різдва Спасителя. Зараз маємо подібну картину: наука існує начебто сама по собі. Сучасні науковці не здатні впливати на процеси, які повністю знаходяться в межах їхньої компетенції. Тобто загальна помилка сучасних науковців це, як не дивно, ненаучний підхід до своєї праці. Вони помиляються у головному - у відповіді на питання що є джерелом научних досягнень і як отримати доступ до цього Джерела знань.

Втім, християнські подвіжники вже давно і самі отримали доступ до цього Джерела знань і іншим вказали як отримати цей доступ. Мова йде не лише про загальні християнські чесноти, а й про те як стати справжнім науковцем, здатним розвинути ті здібності, які Бог надає кожній людині і вплинути на оточуючі події.

В основі цього розвитку знаходиться розуміння своєї гріховності і каяття: «…мы называем истинным воззрением не знание добываемое рассуждениями и умозаключениями, а знание являемое делами и жизнью, единственное не просто истинное, но прочное и непоколебимое: ведь, как говорится, всякое слово борется со словом, но какое — с жизнью? И уж конечно мы не думаем, что приемами различения, умозаключения и расчленения человек способен познать самого себя, если трудным покаянием и напряженным борением не изгонит прежде из собственного ума гордость и лукавство. Потому что кто не приведет своего ума таким путем и к такому устроению, тот не увидит даже своего незнания, а только с этого начинается успешное познание самого себя». (Св. Григорий Палама, Триады в защиту священно-безмолвствующих).

Святі люди не дарма назвали знання світлом. Людський розум, очищуючись від гріха сам стає світлом для людини: «Ум, видящий сам себя, видит как бы свет — что же и ум такое, если не умный свет, самого себя созерцающий?» (Там же).
Але далі вони розрізняють знання, світло на те, яке походить від Бога і те, яке зявляється внаслідок дії цього першого Світла: «А по мне то знание, в котором одном, как говоришь, они только и признают умопостигаемое просвещение, само называется светом лишь потому что дается небесным светом, как о нем говорит Павел: «Бог, велевший из тьмы воссиять свету, воссиял в наших сердцах, просвещая нас знанием Божией славы» (2 Кор. 4, 6)». (Там же).
Тобто існує знання, світло яке відкривається при очищенні серця. Воно походить безпосередньо від Бога і є джерелом всіх інших людських познань: «Стало быть, одно дело — знание, которое приходит, когда изгоняется незнание, и другое — умопостигаемый свет, которым дается знание» (Там же).

Підсумок цього наступний: лише якщо людина (суспільство) намагається очистити своє серце від гріха вона (воно) здатна по-справжньому зростати інтелектуально і впливати на події, які відбуваються.

[Sotnik]

Молитва «Ангел Господній»: роздуми з Папою Венедиктом ХVІ про справжню мудрість, яка походить з висоти.

20 вересня, опівдні, Вселенський Архиєрей звернувся до вірних зі словом повчання, проказав із ними Богородичну молитву «Ангел Господній», уділивши своє Апостольське благословення.


Цього дня Папа зупинився над уривком з третьої глави Послання Апостола Якова, який був прочитаний у римо-католицьких храмах саме у цей день, зосередившись окремо над описом правдивої мудрості, яку Апостол протиставляє фальшивій, яка є «земна, тваринна, диявольська», яку легко розпізнати, адже вона породжує заздрість, чвари, безлад і все, що тільки є лихого (пор. Як. 3,15-16). А справжня мудрість чиста, мирна, поблажлива, примирлива, милосердя та добрих плодів повна, безстороння, нелицемірна (пор. Як. 3,17). Як зазначив Вселенський Архиєрей, від цих семи перерахованих якостей, згідно із Святим Писанням, випливає досконалість правдивої мудрості та позитивні наслідки, які від неї походять. Святий Яків ставить на першому місці «чистоту», тобто святість, відблиск Бога в душі людини. Мудрість не потребує накидатися силою, адже має у собі непереможну міць правди і любові, яка укріпляється сама по собі. Тому вона є мирною, поблажливою та примирливою, не користується несправедливістю та не вдається до неправди, є вибачливою та великодушною, її можна пізнати по щедрих добрих плодах.


Далі Святіший Отець Венедикт ХVІ заохотив вірних призадуматись над красою тієї мудрості, зачерпнути із чистого джерела Божої любові тієї мудрості серця, яка очищає нас від брехні та егоїзму. «Це стосується усіх, але, зокрема, тих, які покликані бути ініціаторами та «творцями» миру у духовних і світських громадах, у соціальних та політичних зв’язках і міжнародних стосунках», – наголосив Папа, цитуючи слова Святого Апостола Якова: «Плід праведности сіється в мирі тим, хто мир чинить» (Як. 3,18). Після чого Єпископ Риму зазначив: «Щоб чинити діла миру необхідно бути людьми миру, вдаючись до школи «мудрості, яка походить з висоти», щоб засвоїти її якості та принести її плоди. Якщо кожен у своєму середовищі зможе відкинути брехню і насилля у намірах, словах та діях, старанно плекаючи почуття пошани, зрозуміння і поваги до інших, може й не вирішить усіх проблем щоденного життя, але зможе спокійніше й ефективніше їм протиставитися».

А на закінчення Папа промовив: «Дорогі друзі, Святе Письмо ще раз спонукає нас до того, щоб роздумати над моральними аспектами людського існування, але, виходячи від дійсності, яка передує самій моралі, тобто від правдивої мудрості. З довір’ям просімо у Господа мудрості серця, за посередництвом Тієї, Яка прийняла у Своє лоно воплочену Премудрість, Ісуса Христа, нашого Господа. Маріє, Престоле Премудрості, молися за нас!»

http://www.radiovaticana.org/ucr/Articolo.asp?c=317942