Віра в Отця, Сина і Святого Духа

[Borrgdan]

Тепер вернемось до "нашої гілочки":"ми обов`язково дійдемо, що Отець (Перша Особа Пресвятої Тройці) є Отцем не лише творінню, а й "родженому - несотвореному" Сину (Другій Особі Пресвятої Тройці)." Безумовно, Бог є Отець Сину і через Нього - творінню (через Нього усе сталося). При цьому Він залишився Тим Самим Отцем у Собі, у Сині і у творінні. І Він не став від цього більшим. Тепер розглянемо ще, чи не став Він меншим в момент народження чи творення, тобто, Він поділився Своєю частиною, чи залишився Незмінним у Собі і Таким же є у Сині - у всій повноті?

[viter]

Бог один і той самий навіки.

[о.Олег]

Слава Ісусу Христу!

Тепер вернемось до "нашої гілочки":"ми обов`язково дійдемо, що Отець (Перша Особа Пресвятої Тройці) є Отцем не лише творінню, а й "родженому - несотвореному" Сину (Другій Особі Пресвятої Тройці)."

дійдемо обов`язково до того, що Бог Отець обов`язково Є Отцем Синові, Другій Особі Пресвятої Тройці, а іншим є Творець, але, нажаль, Отцем може стати і диявол

[Borrgdan]

Отже, Бог Отець є Тим Самим у Собі, у Сині і у творінні. І коли Він діє у творінні, то Цю Рушійну Силу ми називаємо Духом Святим. Отже, Бог - Один, Три Особи - залежать від зовнішнього середовища і способу, в якому Він Себе проявляє. Та й по своїй Божественній Суті Бог - Божественна Любов і Божественна Мудрість, і зрозуміло, що нема трьох любовей і мудростей, а Одна - у всіх Трьох Особах.

[Релігійний світ]

Святий Дух - згідно Святого Письма не просто сила (хай навіть і рушійна), а Третя Особа Божества. Про особистість Святого Духа є ряд переконливих текстів (Дії 5 та 13 глава і т. п.). Грецькою використані зовсім різні слова, коли згадується просто "дух" і Особа Святого Духа.

[о.Олег]

Слава Ісусу Христу!

Отже, Бог Отець є Тим Самим у Собі, у Сині і у творінні. І коли Він діє у творінні, то Цю Рушійну Силу ми називаємо Духом Святим. Отже, Бог - Один, Три Особи - залежать від зовнішнього середовища і способу, в якому Він Себе проявляє. Та й по своїй Божественній Суті Бог - Божественна Любов і Божественна Мудрість, і зрозуміло, що нема трьох любовей і мудростей, а Одна - у всіх Трьох Особах.

говоримо про Таїнство Тройці і я грішний розумію, що тут потрібна віра. Як для того, щоб сприйняти Біблію в якості Святого Письма, так і для того, щоб увірувати в Три Божі Особи, Існування Яких не має аналогії у світі людини, тому й напрошується вихід - сприйняття Бога у різних "станах", під різними масками. І не залежно від того, читали Ви особисто щось про це чи ні, Ваша позиція близька до єресі савеліанства. Якщо Ви віруючий католик чи православний - маєте вчитись у Церкви. Наразі наша розмова виглядає так, що щоб тут Вам не говорилося, Ви повторюєте своє. Розумію, що в інтернетній розмові мало можливості достукатись до Вашої особи, тим більше, що з Ваших дописів у різних темах можна зробити висновок, що не вірите Ви не лише в Святу Трійцю. В кожному разі тема Осіб Пресвятої Тройці є коротко викладена в Катехизмі, посилання на який на другій сторінці цієї гілочки подав пан Юрій. Якщо чесно - читання (в якості поживи для розуму) без відвідання Храму, без реального (не інтернетного) спілкування з священиками чи катехитами це надто мало. Вам вирішувати. Тут лише подам розділ про Особу Святого Духа:

артикул 8 «Вірую в Духа Святого»
687 «Того, що Боже, ніхто не знає, крім Духа Божого» (1 Кор. 2,11). Та Дух, що Його об'являє, дає нам пізнати Христа, Його живе Слово, але не виражає Себе Самого; Той, Хто «говорив через пророків» (Нікейсько-Константинопольськнй Символ віри: DS 150.), дає нам почути Слово Отця. Але Його Самого ми не чуємо. Ми пізнаємо Його лише в дії, у якій Він об'являє нам Слово і готує нас прийняти Його у вірі. Дух Правди, Який «відкриває» нам Христа, «не промовляє від себе» (Ів. 16,13). Таке утаєння, властиво Боже, пояснює, чому Його світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає», тимчасом ті, хто вірить у Христа, знають Духа, бо Він з ними перебуває (Ів. 14,17).
688 Церква - жива спільнота апостольської віри, яку вона передає, - є місцем нашого пізнання Святого Духа:
– у Св. Письмі, яке Він надихнув;
– у Традиції, завжди актуальними свідками якої є Отці Церкви;
– у Вчительському Служінні Церкви, з яким Він співдіє;
– у священній літургії, у якій через її слова і символи Святий Дух вводить нас у співпричастя з Христом;
– у молитві, у якій Він заступається за нас;
– у харизмах і служіннях, на яких побудована Церква;
– у знаках апостольського та місіонерського життя;
– у свідченні святих, де Він виявляє Свою святість і продовжує діло спасіння.

І. Спільна місія Сина і Духа

689 Той, Кого Отець послав у наші серця, Дух Його Сина (Пор. Гал. 4, 6.), є дійсно Бог. Єдиносущний з Отцем і Сином, Він невіддільний від Них як у внутрішньому житті Трійці, так і в дарі її любові до світу. Але, поклоняючись Святій Трійці, - животворній, єдиносущній і неподільній, - віра Церкви визнає також окремість Божих Осіб, Коли Отець посилає Своє Слово, Він завжди посилає Свого Духа: це спільна місія, у якій Син і Святий Дух відмінні, але нероздільні. Звичайно, з'являється Христос, Який є видимий Образ невидимого Бога, але об'являє Його Святий Дух.
690 Ісус - Христос, «Помазаник», бо Дух є Його помазанням, і все, що відбувається, починаючи від Втілення, випливає з цієї повноти (Пор. Iв. 3, 34.). Коли ж, в кінні, Христос стає прославленим (Пор. Iв. 7, 39.), Він може, Своєю чергою, будучи біля Отця, послати Духа Святого тим, хто вірує в Нього: Він дає їм Свою Славу (Пор. Iв. 17, 22.), тобто Духа Святого, Який Його прославляє (Пор. Iв. 16, 14.). Від того часу спільне послання розгорнеться в дітях, яких усиновив Отець у Тілі Його Сина: послання Духа усиновлення полягатиме в тому, щоб поєднати їх з Христом і дати їм життя в Ньому.
«Поняття помазання означає, (...) що немає ніякої віддалі між Сином і Духом. Бо як між шкірою тіла і помазанням єлеєм ні розум, ні відчуття не зауважують ніякого посередника, так само безпосередньою є злука Сина з Духом. Неможливо "торкнутися" Сина у вірі, якщо спершу не увійти в контакт з єлеєм, чим Вір помазаний, бо все "тіло" в Христа покрите Святим Духом. Хто сповідує, що Син є Господом, це робить через Святого Духа: адже Дух звідусіль виходить назустріч тим, хто наближається до Христа у вірі» (Св. Григорій Нісський, Про Святого Духа, 16.).
II. Ім'я, найменування і символи Святого Духа

Власне ім'я Святого Духа

691 «Святий Дух» - таким є власне ім'я Того, Кому поклоняємось і Кого прославляємо з Отцем і Сином. Церква це ім'я отримала від Господа і визнає його під час Хрещення своїх нових дітей (Пор. Мт. 28, 19.).
Слово «Дух» - переклад з єврейського слова «Rиаh», першим значенням якого є подих, повітря, вітер. Ісус слушно користується чуттєвим образом вітру, аби передати Никодимові трансцендентну новизну Того, Хто є особисто Подихом Бога, Божим Духом (їв. 3,5-8). З іншого боку, «Дух» і «Святий» - це Божі прикмети, спільні для всіх Трьох Божих Осіб. Але, злучивши ці два слова, Св. Письмо, літургія і богословська мова вказують на невимовну Особу Святого Духа, без жодної можливої двозначності з іншими вживаннями слів «дух» і «святий».

Найменування Святого Духа

692 Коли Ісус заповідає й обіцяє прихід Святого Духа, то називає Його Паракліт (Παράκλητος) - дослівно «прикликаний до когось», (лат.: аd-vocatus) (Iв. 14,16.26; 15,26; 16,7). « Παράκλητος » звичайно перекладається як «Утішитель», хоч Ісус є першим Утішителем (Пор. 1 Iв. 2, 1.). Сам Господь називає Духа Святого «Духом істини» (Iв. 16,13).
693 Крім Його власного імені, яке найчастіше уживається у Діяннях апостолів і Посланнях, у св. Павла знаходимо інші найменування: обіцяний Дух (Гал. 3,14; Еф. 1,13); Дух усиновлення (Рим. 8,15; Гал. 4,6), Дух Христа (Рим. 8,9), Господній Дух (2 Кор. 3,17); Дух Божий (Рим. 8,9.14; 15,19; 1 Кор. 6,11; 7,40), а у св. Петра - Дух слави (1 Пт. 4,14).

Символи Святого Духа

694 Вода. Символ води вказує на дію Святого Духа під час Хрещення, бо після прикликання Святого Духа вона стає діючим таїнственним знаком нового народження: як і наше перше природне народження дозрівало у воді, так і хрещальна вода реально означає, що наше народження до життя Божого дане нам у Святому Дусі. Але як «ми хрестилися в одному Дусі», так «ми були напоєні одним лише Духом» (1 Кор. 12,13); отже, Дух особисто є також живою Водою, яка випливає з Ісуса розп'ятого (Пор. Iв. 19,34; 1 Iв. 5, 8.) як зі свого джерела і витріскає в нас на життя вічнє (Пор. Iв. 4,10-14; 7, 38; Вих. 17,1-6; Іс. 55,1; Зах. 14, 8; 1 Кор. 10,4; Од. 21,6; 22; 17.).
695 Помазання. Символізм помазання олією також означає Святого Духа, настільки, що стає навіть Його синонімом (Пор. 1 Iв. 2, 20. 27; 2 Кор. 1,21.). У християнському втаємниченні воно є сакраментальним знаком таїнства Конфірмації (утвердження), яке у Східних Церквах слушно називається «Миропомазанням». Але щоб зрозуміти всю його силу, треба повернутися до першого помазання, учиненого Святим Духом, яким було помазання Ісуса. Христос («Месія» - по-єврейськи) означає «помазаний» Духом Божим. Були ще інші «помазані» в Старому Завіті (Пор. Вих. 30, 22-32.), передусім цар Давид (Пор. 1 Сам. 16, 13.). Проте Ісус є Помазаником Божим особливим чином: людська природа, яку приймає Син, досконало «помазана Святим Духом». Ісус є «Христом» дією Духа Святого (Пор. Лк.4, 18-19; Іс. 61, 1.). Діва Марія зачала Христа від Духа Святого, Який через Ангела проголошує Його Христом при Його народженні (Пор. Лк. 2, 11.) і доручає Симеонові йти до храму, щоб той побачив Христа Господа (Пор. Лк. 2, 26-27.); саме Святий Дух наповнює Христа (Пор. Лк. 4, 1.), і Його сила виходить з Христа в Його діях зцілення і спасіння (Пор. Лк. 6, 19; 8, 46.). Зрештою, це Він сам воскрешає Ісуса з мертвих (Пор. Рим. 1,4; 8, 11.). Тоді Ісус, установлений уповні «Христом» у Своїй людській природі, що перемогла Смерть (Пор. Ді. 2, 36.), щедро виливає Святого Духа, поки «святі», з'єднані з людською природою Божого Сина, не дійдуть «тієї досконалості мужа, у міру зросту Христової повноти» (Еф. 4,13), - «Всецілого Христа», як каже св. Августин (Св. Августин, Проповіді, 341, 1, 1; там само 9, 11.).
696 Вогонь. Тимчасом як вода означає народження і плідність Життя, даного у Святому Дусі, вогонь символізує перетворювальну енергію дій Святого Духа. Пророк Ілля, який «постав (...) як вогонь, і слово його смолоскипом палало» (Сир. 48,1), своєю молитвою стягає вогонь з неба на жертву на горі Кармель (Пор. 1 Цар. 18, 38-39.) - прообраз вогню Святого Духа, що перетворює все, до чого Він торкнеться. Іван Хреститель, який перед Господом «ітиме (...) з духом та силою Іллі» (Лк. 1,17), звіщає Христа як Того, Хто «буде хрестити Духом Святим і вогнем» (Лк. 3,16), тим Духом, про Якого Ісус скаже: «Вогонь прийшов я кинути на землю - і як я прагну, щоб він уже розгорівся» (Лк. 12,49). У вигляді язиків, «мов вогонь», Святий Дух спочиває на учнях вранці дня П’ятидесятниці і наповнює їх Собою (Ді. 2,3-4). Духовна традиція зберігає цей символізм вогню як особливо яскраве вираження дії Святого Духа (Пор. св. Іван від Хреста, Полум'я живої любові.): «Духа не гасіте» (1 Сол. 5,19).
697 Хмара і світло. Ці два символи нероздільні в явліннях Святого Духа. Від часу богоявлень Старого Завіту хмара - чи то темна, чи то ясна - об'являє Бога Живого і Спасителя, заслонюючи трансценденцію Його слави: з Мойсеєм на горі Синаї (Пор. Вих. 24, 15-18.), у Наметі зустрічі (Пор. Вих, 33, 9-10.) і протягом мандрівки в пустелі (Пор. Вих. 40, 36-38; 1 Кор. 10, 1-2.); із Соломоном під час посвячення храму (Пор. 1 Цар. 8, 10-12.). Ці образи були сповнені Христом у Святому Дусі. Цей Дух зійшов на Діву Марію й «отінив» її, щоб Вона зачала й народила Ісуса (Лк. 1,35). На горі Преображення Святий Дух - у тій хмарі, яка «насунулась (...) й огорнула» Ісуса, Мойсея та Іллю, Петра, Якова й Івана, і «залунав голос із хмари: «Це Син Мій улюблений, слухайте Його!» (Лк. 9,34-35), Врешті, та ж хмара «взяла Його [Христа] з-перед очей їх» у день Його Вознесіння (ДІ. 1,9) і об'явить Сина Людського у Його славі в день другого Приходу (Пор. Лк. 21, 27.).
698 Печать є символом, близьким до помазання. Саме Христа «Бог Отець назнаменував» (Iв. 6,27), і в ньому Отець і нас позначає також Своєю печаттю (2 Кор. 1,22; Еф. 1,13; 4,30). Образ печаті (σφραγĩδος), який вказує на незнищенну дію помазання Святим Духом у таїнствах Хрещення, Миропомазання і Рукоположення, використовується у деяких богословських традиціях для вираження незгладимого знака, який витискається цими трьома таїнствами, які не можуть бути повторені.
699 Рука. Покладанням рук Ісус оздоровлював хворих (Пор. Мр. 6, 5; 8, 23.) і благословив дітей (Пор. Мр. 10, 16.). У Його ім'я апостоли роблять це саме (Пор. Мр. 16, 18; Ді. 5, 12, 14, 3.). Більше того, покладанням рук через апостолів дається Святий Дух (Пор. Ді. 8, 17-19; 13, 3; 19, 6.). Лист до Євреїв покладання рук зараховує до числа «основних елементів» учення Ісуса (Пор. Євр. 6, 2.). Цей знак всемогутнього вилиття Святого Духа Церква зберегла в Епіклезах святих таїнств.
700 Перст. «...Я Божим перстом виганяю бісів», — говорить Ісус (Лк. 11,20). Якщо Закон Божий написаний на кам'яних таблицях «перстом Божим» (Вих. 31,18), то «лист Христа», доручений апостолам, написаний «Духом Бога живого не на камінних таблицях, а на тілесних таблицях серця» (2 Кор. 3,3). У гімні «Vеnі Сгеаtог Sріrіtus» Святий Дух закликається як «перст правиці Отця».
701 Голуб. Наприкінці потопу (символізм якого торкається Хрещення) голуб, що його випустив Ной, повертається зі свіжою галузкою з оливкового дерева у дзьобі - на знак того, що на землі можна знову жити (Пор. Бут. 8, 8-12.). Коли Христос виходить з води після Свого Хрещення, Святий Дух у вигляді голуба сходить і перебуває на Ньому (Пор. Мт. 3, 16 і парал.). Дух сходить і перебуває в очищеному серці охрещених. У деяких церквах Святі Дари зберігаються у металевому посуді у вигляді голуба, підвішеному над вівтарем. Символ голуба для означення Святого Духа є традиційним у християнській іконографії.

ІІІ. Дух і Слово Боже в час обітниць

702 Від початку аж до «повноти часу» (Гал. 4,4) спільна місія Слова і Духа Отця залишається прихованою, але вона діє. Дух Божий готує час приходу Месії, і хоча ані Дух, ані Слово ще не є цілком об'явлені, вони вже обіцяні, щоб їх очікували і прийняли, коли Вони об'являться. Тому-то коли Церква читає Старий Завіт (Пор. 2 Кор. 3, 14.), то вона поглиблює в ньому те (Пор. Ів. 5, 39. 46.), що Святий Дух, Який «говорить через пророків» (Нікейсько-Константинопольський Символ віри: DS 150.), має нам сказати про Христа.
Щодо слова «пророки», тут віра Церкви розуміє всіх, кого надихнув Святий Дух для живого благовіщення та редагування святих книг як Старого, так і Нового Завітів. Юдейська традиція розрізняє Закон (перших п'ять книг, або П'ятикнижжя), Пророків (те, що називаємо книгами історичними І пророчими) і Писання (передовсім книги мудрості і Псалми; Пор. Лк. 24, 44.).

У сотворенні

703 Слово Боже і Його Подих є в основі буття і життя кожного створіння (Пор. Пс. 33, 6; 104; 30; Бут. 1, 2; 2, 7; Проп. З, 20-21; Єз. 37,10.):
«Святому Духові належить царювати, освячувати й порушувати створіння, бо Він - Бог єдиносущний з Отцем і Словом (...). Будучи Богом, Він уділяє силу усім створінням та їх оберігає в Отцеві і Сині» (Візантійська літургія, Стихира Недільної Утрені, глас другий.).
704 «Що ж до людини, то Він Сам утворив її власними руками [тобто Сином і Духом Святим] (...) і витиснув на сформованому тілі Свою власну форму - так, щоб навіть видиме мало Божий образ» (Св. Іриней Ліонський, Пояснення апостольської проповіді, 11.).
Дух обітниці

705 Спотворена гріхом і смертю, людина залишається «образом Божим», образом Сина, хоч «позбавлена слави Божої» (Рим. 3,23), позбавлена «подоби». Обітниця, дана Авраамові, починає ікономію спасіння, наприкінці якої Сам Син прийме «образ» (Пор. Ів. 1, 14;Флп. 2 7) і відновить його у «подібності» до Отця, повертаючи йому Славу, «животворного» Духа.
706 Усупереч усякій людській надії, Бог обіцяє Авраамові потомство як плід віри й сили Святого Духа (Пор. Бут. 18, 1-15; Лк. 1, 26-38. 54-55; Ів. 1, 12-13; Рим. 4, 16-21). У цьому потомстві всі племена землі будуть благословенні (Пор. Бут. 12, 3.). Цим потомством буде Христос (Пор. Гал. 3, 16.), Який через вилиття Святого Духа збере «в одне розсіяних дітей Божих» (Пор. Ів. 11, 52.). Зобов'язавшись клятвою (Пор. Лк. 1, 73.), Бог обіцяє дарувати Сина Свого (Пор. Бут. 22, 17-18; Рим. 8, 32; Ів. 3,16.) і Духа «обіцяного (...) для повного визволення викуплених, на хвалу Його величі» (Еф. 1,13-14; Пор. Гал. 3, 14).

У Богоявленнях і в Законі

707 Теофанії (Богоявлення) освітлюють шлях обітниці від патріархів до Мойсея і від Ісуса Навина до видінь, які розпочинають місію великих пророків. Християнська традиція завжди визнавала, що в цих Богоявленнях давало себе бачити і чути Боже Слово, водночас об'явлене й «отінене» у хмарі Святого Духа.
708 Ця Божа педагогія особливо проявляється в дарі Закону (Пор. Рих. 19-20; Втор. 1-11; 29-30.). Закон був даний, щоб стати «нашим вихователем, аж до Христа» (Гал. 3,24). Але його безсилля у спасінні людини, позбавленої «подоби» Божої, і більш повне пізнання гріха (Пор. Рим. 3, 20.), яке приносить Закон, викликають у людини прагнення Святого Духа. Благальні стогони Псалмів свідчать про це.
У Царстві і на Вигнані

709 Закон - знак Обітниці і Союзу - повинен був керувати серцем й установами народу, успадкованого з віри Авраама. «Тож коли щиро слухатиметеся Мого голосу і дотримуватиметеся Мого союзу (...), ви будете в Мене царством священиків, народом святим» (Вих. 19,5-6; Пор. 1 Пт. 2, 9.). Проте після Давида Ізраїль піддався спокусі установлення такого самого царства, як в інших народів. Однак Царство, обіцяне Давидові (Пор. 2 Сам. 7; Пс. 89; Лк. 1, 32-33.), буде твором Святого Духа і буде належати вбогим згідно з Духом.
710 Забуття Закону і невірність союзу призводять до смерті: це - вигнання, на перший погляд - уявна поразка обітниць, а насправді - таємнича вірність Бога Спасителя і початок обіцяного відновлення, але згідно з Духом. Треба було, щоб Божий народ вистраждав це очищення (Пор. Лк. 24, 26.); вигнання несе вже тінь Хреста в Божому задумі, а рештки убогих, які звідтіля повернулися, є одним із найвиразніших прообразів Церкви.

Очікування Месії та Його Духа

711 «Ось Я творю щось новітнє» (Іс. 43,19) - тут накреслюються дві пророчі лінії: одна спрямовується на очікування Месії, друга - до проповідування нового Духа. Обидві сходяться в невеликих рештках, в «убогих людях» (Пор. Соф. 2, 3.), які в надії очікують «утіхи Ізраїля» і «визволення Єрусалима» (Пор. Лк. 2, 25. 38.).
Вище ми бачили, як Ісус здійснив пророцтва, які Його стосувалися. А тут обмежимося лише до тих пророцтв, у яких виразно виявляється зв'язок Месії з Його Духом.
712 Риси очікуваного образу Месії починають вимальовуватися в Книзі Еммануїла (Пор. Іс. 6-12). («Це сказав Ісая, коли славу Його бачив», Ів. 12,41), зокрема в Ісаї 11,1-2:
«І вийде паросток із пня Єссея,
і вїтка виросте з його коріння:
Дух Господній спочине на ньому,
дух мудрості й розуму,
дух поради І кріпості,
дух знання й страху Господнього».
713 Риси Месії особливо відкриваються в піснях Слуги Господнього (Пор. Іс. 42, 1-9; Мт. 12, 18-21; Ів. 1, 32-34; потім Іс. 49,16; пор. Мт. 3,17; Лк. 2, 32; зрештою, Іс. 50,4-10; Іс. 52,13-53, 12.). Ці пісні звіщають значення Страстей Ісуса і вказують також на те, як Він виллє Святого Духа, щоб оживити багатьох: не ззовні, а «прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини» (Флп. 2,7). Прийнявши на Себе нашу смерть, Він може уділяти нам Свого власного Духа життя.
714 Тому Христос починає проповідування Благої Вісті, відносячи до Себе цей уривок з Ісаї (Лк. 4,18-19; Пор. Іс. 61, 1-2.):
«Дух Господній на Мені,
бо Господь Мене помазав.
Він послав Мене, щоб принести Благу Вість убогим,
зціляти скрушених серцем,
проголосити невільникам свободу,
ув'язненим відкрити очі і проголосити рік Господнього благовоління».
715 Пророчі тексти, які безпосередньо стосуються зіслання Святого Духа, є проріканнями, через які Бог промовляє до серця Свого народу мовою обітниці, наголошуючи на «любові й вірності» (Пор, Єз. 11, 19; 36, 25-28; 37, 1-14; Єр. 31, 31-34; Йоіл 3, 1-5.), сповнення яких проголосить св. Петро в ранок П’ятидесятниці (Пор. Ді. 2, 17-21.). За цими обітницями в «останні дні» Дух Господній відновить серця людей, вписуючи в них новий Закон; Він об'єднає й примирить розпорошені й поділені народи; Він перетворить перше створіння і Бог замешкає там з людьми в мирі.
716 Народ «убогих» (Пор. Соф. 2, 3; Пс. 22, 27; 34, 3; Іс. 49,13; 61, І; і т.п..), покірних і лагідних, цілковито відданих таємничому задумові свого Бога, тих, хто очікує справедливості не від людей, а від Месії, - це, в кінцевому підсумку, велике діло укритої місії Святого Духа впродовж часу обітниць, щоб підготувати прихід Христа. Цю властивість їхніх сердець, за очищених і освітлених Духом, виражають Псалми. Через таких убогих Дух готує Господеві «народ досконалий» (Пор. Лк. 1, 17.).



IV, Дух Христа в повноті часу

Іван: Предтеча, Пророк і Хреститель

717 «Був чоловік, посланий Богом, ім'я йому - Йоан» (Ів. 1,6). Іван сповнений «Духом Святим уже з лона матері своєї» (Лк. 1,15.41) самим Ісусом Христом, Якого Діва Марія зачала від Духа Святого. Відвідини Марією Єлизавети стали, таким чином, моментом, коли «Бог навідав (...) народ Свій» (Лк. 1,68).
718 Іван - це Ілля, що «має прибути» (Мт. 17,10-13): вогонь Святого Духа живе в ньому* наказує йому «бігти поперед» [як «предтеча»] Господа, Який надходить. В Івані Предтечі Святий Дух закінчує «готувати Господеві народ досконалий» (Лк. 1,17).
719 Іван є «більше, ніж пророк» (Лк. 7,26). У ньому Святий Дух завершує «мовлення через пророків». Іван закінчує ряд пророків, розпочатий Іллею (Пор. Мт. 11, 13-14.). Він сповіщає близькість утіхи Ізраїля; він - «голос» Утішителя, що приходить (Ів. 1,23; Пор. Іс. 40, 1-3.). Як і Дух Правди, «прийшов він свідком - свідчити про Світло» (Ів. 1,7; Пор. Ів. 15, 26; 5, 33.). Отож через Івана Святий Дух сповнює «дослідження пророків» та «бажання ангелів» (1 Пт. 1,10-12): «Над ким побачиш Духа, Який сходить і над Ним перебуває, Той і хрестить Святим Духом (...). І я побачив і засвідчив: Він - Син Божий. (...) Ось Агнець Божий» (Ів. 1,33-36).
720 Врешті, в Івані Хрестителі Святий Дух почне відновлення людини в Божій «подобі», провіщаючи те, що завершить із Христом і в Христі, Хрещення Івана було хрещенням покаяння, Хрещення водою і Духом Святим стане новим народженням (Пор. Ів. 3, 5.).

«Радуйся, Благодатна»

721 Приснодіва Марія, Пресвятая Мати Божа, Діва - це вершина Місії Сина і Духа в повноті часу. У Божому задумі спасіння, оскільки Святий Дух приготував Марію, Отець уперше знаходить дасмтло, у якому Його Син і Його Дух зможуть жити серед людей. У такому значенні Церковна Традиція часто прочитувала стосовно Марії иайгарніші тексти про Премудрість (Пор. Прип. 8, 1-9, 6; Сир. 24.); у богослуженнях Марія оспівується й показується як «Престол Премудрості».
У ній починають виявлятися «чудеса Божі», які Дух здійснить у Христі і в Церкві.
722 Дух Святий приготував Марію Своєю благодаттю. Години лось, щоб була «сповнена благодаті» Мати Того, у Кому «з людською природою живе вся повнота Божества» (Кол. 2,9). Через особливий дар Божий Вона була зачата у чистій благодаті без гріха як найсмиренніша з усіх створінь, найбільш придатна прийняти невимовний Дар Всемогутнього. Ангел Гавриїл справедливо вітає її як «Дочку Сіону»: «Радуйся!» (Пор. Соф. З, 14; Зах. 2, 14.). У пісне співі (Пор. Лк, 1,46-55.), який вона підносить Отцеві у Святому Дусі, коли вже носить у лоні Предвічного Сина, міститься благодаріння всього народу Божого, а отже, і Церкви.
723 У Марії Святий Дух завершує благий задум Отця. Від Духа Святого Діва зачала й породила Сина Божого, її дівицтво є незбагненною плідністю силою Духа і віри (Пор. Лк. 1, 26-38; Рим. 4, 18-21; Гал, 4, 26-28.).
724 У Марії Святий Дух об'являє нам Сина Божого, що став Сином Діви. Вона - Неопалима Купина остаточної Теофанії: сповнена Святим Духом, вона показує Слово у смиренні тіла і дає Його пізнати убогим (Пор. Лк. 2, 15-19.) і первісткам народів (Пор. Мт. 2, 11.).
725 Нарешті через Марію Святий Дух розпочинає вести до причастя з Христом людей «Божого вподобання» (Пор. Лк. 2, 14.), а покірні завжди є першими, які його приймають: пастухи, мудреці, Симон та Анна, подружжя з Кани і перші учні.
726 На завершення цієї місії Духа Марія стає «Жінкою», новою Свою, «матір'ю всіх живих», Матір'ю «всецілого Христа» (Пор. Ів. 19, 25-27.). Як така Вона присутня з Дванадцятьма, що «пильно й однодушне перебували на молитві» (Ді. 1,14) на світанку «останніх днів», які Дух відкриває в день П'ятдесятниці в явлінні Церкви.

Ісус Христос

727 Уся Місія Сина і Святого Духа в повноті часів полягає в тому, що Син від Свого Втілення помазаний Духом Отця: Ісус є Христос, Месія.
У цьому висвітленні слід читати всю другу статтю Символу віри. Ціле діло Христа є спільною місією Сина і Святого Духа. Тут ітиметься тільки про те, що стосується обітниці Святого Духа, даної Ісусом, і Його дару, який уділив прославлений Господь.
728 Ісус не повністю об'являє Святого Духа, доки Він Сам не буде прославлений Своєю Смертю і Своїм Воскресінням. Проте Він поступово вказує на Духа у Своїх повчаннях народові, наприклад, коли об'являє, що Його Тіло стане поживою для життя світу (Пор. Ів. 6, 27. 51.61-63.). Він вказує Його також Никодимові (Пор. Ів. 3, 5-8.), самарянці (Пор. Ів. 4, 10. 14.23-24.) і тим, що брали участь у святі Кучок (Пор. Ів. 7, 37-39.). Своїм учням Він говорить відверто про Святого Духа (Пор. Лк. 11, 13.) у зв'язку з молитвою і свідченням, яке вони повинні давати (Пор. Мт. 10, 19-20.).
729 Лише з наближенням години, у яку Ісус має бути прославлений, Він обіцяє прихід Святого Духа, позаяк Його Смерть і Воскресіння будуть сповненням обітниці, даної праотцям (Пор. Ів. 14, 16-17. 26; 15, 26; 16, 7-15; 17, 26.). Дух Правди, інший Утішитель, буде даний Отцем після молитви Ісуса; Він буде посланий Отцем в ім'я Ісуса; Ісус пошле Його від Отця, бо від Отця Він вийшов. Дух Святий прийде, ми Його пізнаємо, Він завжди буде з нами, замешкає з нами; Він нас навчатиме всього і нагадає про все, що говорив Христос, і свідчитиме про Нього; Він приведе нас до повноти правди і прославить Христа. Що ж до світу, то Він викриє його щодо гріха, правди і суду.
730 Нарешті приходить Година Христова (Пор. Ів. 13, 1; 17, 1.): Ісус віддає Свого духа в руки Отця (Пор. Лк. 23, 46; Ів. 19, 30.) в ту хвилину, коли Смертю Своєю смерть переміг, так що, воскреснувши «із мертвих Славою Отця» (Рим. 6,4), Він одразу ж дає Святого Духа, «дихнувши» на Своїх учнів (Пор. Ів. 20, 22.). Від цієї Години місія Христа і Духа стала місією Церкви: «Як Мене послав Отець, так Я посилаю вас» (Ів. 20,21; Пор. Мт. 28, 19; Лк. 24, 47-48; Ді. 1, 8.).

V. Дух і Церква в останні часи

П'ятдесятниця

731 У день П'ятдесятниці (по закінченні семи пасхальних тижнів) Пасха Христова сповнюється через вилиття Святого Духа, що був об'явлений, даний і уділений як Божа Особа: Христос, Господь, зі Своєї повноти щедро виливає Духа (Ді. 2, 33-36.).
732 У цей день Пресвята Трійця повністю об'явлена. Від цього дня Царство, заповідане Христом, відкрите для тих, хто вірує в Нього: у покірності тіла й у вірі вони вже беруть участь у спільності Святої Трійці. Своїм приходом, який ніколи не припиняється, Святий Дух уводить світ в «останні дні», у час Церкви, Царство вже успадковане, але ще не завершене:
«Ми бачили світло істинне, ми прийняли Духа небесного, ми знайшли віру істинну; нероздільній Трійці поклоняємось, бо Вона спасла нас» (Візантійська літургія, Стихира Вечірні П'ят десятинці: знову виконується у Євхаристійній літургії після Причастя.).

Дух Святий - Дар Божий

733 «Бог є Любов» (1 Ів. 4,8.16), а любов - перший дар, що містить у собі всі інші, «...любов Бога розлита в серцях наших Святим Духом, що нам даний» (Рим. 5,5).
734 Оскільки ми вмерли або принаймні поранені гріхом, то першим наслідком дару любові є відпущення наших гріхів. Саме спільність у Святому Дусі (2 Кор. 13,13) є тим, що в Церкві повертає хрещеним Божу подобу, втрачену через гріх.
735 Тоді Святий Дух уділяє нам «завдаток», або «зачатою), нашої спадщини (Пор. Рим. 8, 23; 2 Кор. 1, 22.): саме життя Святої Трійці, яке полягає в тому, щоб любити, як «Бог полюбив нас» (Пор. 1 Ів. 4, 11-12.). Ця Любов (описана в 1 Кор. 13) є засадою нового життя у Христі, яке стало можливим тому, що ми «прийняли силу Святого Духа», коли зійшов на нас (Ді. 1,8).
736 Через Цю Силу Духа діти Божі зможуть приносити плід. Той, хто прищепив нас до справжньої виноградної Лози, вчинить, що ми приноситимемо «плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброту, вірність, тихість, стриманість» (Гал. 5,22-23). «Дух є нашим життям»; чим більше відрікаємося самі себе (Пор. Мт. 16, 24-26.), тим більше «пристосовуємося до Духа» (Гал. 5,25):
«Через Святого Духа здійснюється повернення до раю, піднесення до Царства Небесного й до усиновлення: завдяки Йому ми з довірою можемо називати Бога нашим Отцем. Він робить нас учасниками благодаті Христа і чинить, що ми називаємося синами Світла. Він також є задатком вічної слави» (Св. Василій Великий, Книга про Святого Духа, 15, 36.).

Святий Дух і Церква

737 Місія Христа і Святого Духа виконується в Церкві, що є Тілом Христовим і Храмом Святого Духа. Ця спільна місія відтепер приєднує Христових вірних до Його спільності з Отцем через Святого Духа: Дух готує людей, випереджує їх Своєю благодаттю, щоб притягнути їх до Христа. Він показує їм воскреслого Господа, нагадує їм Його слово й розкриває їхній разум на розуміння Його Розп'яття і Воскресіння. Він уприсутнює їм таїнство Христа, найбільше у Євхаристії, щоб примирити їх з Богом і привести їх до спільності з Ним, щоб вони приносили «багато плодів» (Ів. 15,5.8.16).
738 Отож, місія Церкви не додається до місії Христа і Святого Духа, а є її таїнством: усією своєю суттю і в усіх своїх членах Церква післана проповідувати і свідчити, активізувати й поширювати таїнство співпричастя зі Святою Трійцею (це стане предметом розгляду в наступному розділі).
«Ми знову підкреслюємо, що ми всі отримали одного й того ж Духа, а саме Святого Духа, з'єднані між собою і з Богом. Хоча ми, взяті окремо, є численні, Христос чинить так, що Дух Отця і Його Дух перебуває у кожному з нас. Дух цей - єдиний І неподільний - веде до єдності тих, що відмінні поміж собою (...), і чинить так, що всі є одним у Ньому. Так само, як сила святої людської природи Христа чинить, що всі, у яких вона присутня, утворюють єдине тіло, я думаю, що в такий же спосіб Дух Божий, що перебуває в усіх, один і неподільний, веде всіх до духовної єдності» (Св. Кирило Олександрійський, Тлумачення на Євангеліє від Івана, 11, 11.).
739 Оскільки Святий Дух є помазанням Христа, Христос - Голова Тіла - розливає Його на Свої члени, щоб живити їх, зціляти, узгоджувати їхні взаємні дії, оживляти, посилати для свідчення, залучати їх до Свого жертвоприношення Отцеві і До Свого заступництва за цілий світ. Через святі таїнства Церкви Христос уділяє членам Свого Тіла Свого Святого й Освячуючого Духа (це стане предметом розгляду у другій частині Катехизму).
740 Ці «чудеса Божі», даровані віруючим у святих таїнствах Церкви, приносять свої плоди в новому житті - у Христі - згідно з Духом (це стане предметом розгляду третьої частини Катехизму).
741 «Дух допомагає нам у немочі нашій; про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо, але Сам Дух заступається за нас стогонами невимовними» (Рим. 8,26). Святий Дух, Митець Божих діл, е Учителем молитви (про це - четверта частина Катехизму).

[Borrgdan]

Рушійна Сила - це сприйняття у творінні. Дух Святий знаходиться, звичайно, у формі (Людина), і є Божою Особою. Непорозуміння у цьому питанні виникли внаслідок перекрученого трактування вислову Один Бог. Це зовсім не одна особа (що знаходиться у трьох), а одне Божественне Начало, що притаманне Трьом Особам Божим, через які Він являє Себе на Небі, світу духовному і природному у Формі (Сині) і Дії (тобто як Особа).

[ієром. Діонисій]

Непорозуміння у цьому питанні виникли внаслідок...

внаслідок того, що правду про Пресвяту Тройцю почали пояснювати на свій розсуд дилетанти.
Моя Вам, Borrgdan-е, порада, перш ніж публікувати свої роздуми, перечитайте підручник з тринітарного богослов"я, щоб Ваші поняття не суперечили, принаймні, загальноприйнятим у цій важливій ділянці знання і віри.

[Borrgdan]

о. Олег, Ви мені вибачте, але якщо Ви робите мені такий серйозний закид -"не вірите Ви не лише в Святу Трійцю", то Ви повинні це якось і підтвердити. Я ж можу відповісти тим же, і сказати, що власне Ви не вірите у Святу Трійцю, бо не маєте чіткого розуміння (хоча б для себе) одна особа чи три. Тому і відповіді Ви подаєте у вигляді довгих витягів, які власне, нічого не проясняють, а коли пробуєте зробити з цього висновки, то приходите до того, що говорю я. Коли ж нема розуміння, то нема і віри, а коли у думці роздвоєння, то це сумнів, а сумнів - гріх.

[о.Олег]

о. Олег, Ви мені вибачте, але якщо Ви робите мені такий серйозний закид -"не вірите Ви не лише в Святу Трійцю", то Ви повинні це якось і підтвердити. Я ж можу відповісти тим же, і сказати, що власне Ви не вірите у Святу Трійцю, бо не маєте чіткого розуміння (хоча б для себе) одна особа чи три. Тому і відповіді Ви подаєте у вигляді довгих витягів, які власне, нічого не проясняють, а коли пробуєте зробити з цього висновки, то приходите до того, що говорю я. Коли ж нема розуміння, то нема і віри, а коли у думці роздвоєння, то це сумнів, а сумнів - гріх.

та чому ж: чітко говорю - Три Божі Особи, а не Отець у "станах".

[Borrgdan]

ієром. Діонисій, Ваші слова - "правду про Пресвяту Тройцю почали пояснювати на свій розсуд дилетанти." Важливо, аби говорили правду, а дилетантом свого часу був і Петро. Тому не Вам рішати, кому говорити правду. А зауваження я би хотів, аби були по суті. А так, напевно, Ви б і Самому Ісусу Христу дали б почитати підручник про Нього (до речі, євреї свого часу щось подібне і зробили).

[ієром. Діонисій]

А зауваження я би хотів, аби були по суті.

Зауваження якраз і є по суті. Бо на даний час нема з ким говорити.

[Borrgdan]

о. Олег, Ваші слова - "чітко говорю - Три Божі Особи, а не Отець у "станах". Тепер скажіть, що я сказав не так.

[Олюнька]

о. Олег, Ваші слова - "чітко говорю - Три Божі Особи, а не Отець у "станах". Тепер скажіть, що я сказав не так.

та чому ж: чітко говорю - Три Божі Особи, а не Отець у "станах".

Borrgdan, о. Олег дав вам чітку відповідь, перечитайте свої попередні дописи і будете знати що не так.
Коли Петро був дилетаном, то уважно слухав науку Церкви, а не нав'язував своє бачення.

[Borrgdan]

Олюнька, 30 січня я вжив слово "станах (чи особах)", але в тому контексті це зовсім не означало, що Бог перейшов з одного стану в інший, а навпаки, спростовувало це.
о. Олег, я не сумніваюсь у тому, що для Вас Три Особи Божі - це не три різні Боги. Але Ви задайте це питання своїм прихожанам, і нехай вони скажуть, як це розуміють (без усякого тиску і підказок), і тоді Ви побачите, чого їх навчили. Причому, спитайте, будьте добрі, чи вони розуміють те, що сказали. Але це лише пропозиція, і я зовсім не вказую, що Вам робити.

[Олюнька]

Олюнька, 30 січня я вжив слово "станах (чи особах)", але в тому контексті це зовсім не означало, що Бог перейшов з одного стану в інший, а навпаки, спростовувало це.

Мова йде не про допис 30 січня, а, наприклад тут:

Отже, Бог Отець є Тим Самим у Собі, у Сині і у творінні. І коли Він діє у творінні, то Цю Рушійну Силу ми називаємо Духом Святим. Отже, Бог - Один, Три Особи - залежать від зовнішнього середовища і способу, в якому Він Себе проявляє.

Порівняйте, наведені мною ваші цитати одне другому суперечить:
1-ше це зовсім не означало, що Бог перейшов з одного стану в інший
2-ге Бог - Один, Три Особи - залежать від зовнішнього середовища і способу, в якому Він Себе проявляє.

І як це Всесильний Бог по-вашому "залежить від зовнішнього середовища"?!

[Borrgdan]

Олюнька, Всесильний Бог залежить від зовнішнього середовища абсолютно аналогічним способом, яким Він стає Більшим, який докладно розглянутий. Але повторю, Бог Незмінний у Собі, а змінюється сприйняття у творінні. Ніякої суперечності у наведених Вами цитатах нема. В обох випадках Бог - Один (і у Собі в одному "стані", якщо так можна сказати про Бога, бо стан стосується лише творіння).

[о.Олег]

всю цю ситуацію, що склалася, розумію приблизно так, як подає Олюнька. Адже не знаю Вас, пане Богдане, як лише з Ваших дописів. Почав Вам відписувати виходячи з Вашого слова 30 січня і я грішний дійсно не знаю, як можна інакше зрозуміти, наприклад, вислів "Він родить Сина, але не в Собі, а у людині" - Син Народжений перед існуванням людини, чи "Тобто, Син - це Той Самий Отець, але уже не у Собі, а у людині" - Син не є Отець у людині і т.д продовжив відписувати, реагуючи на нові і нові повідомлення... Можливо, ієромонах Діонісій зможе присвятити трошки свого часу, щоб розібратися з термінологією, яку Ви використовуєте пишучи про "стани (це суперечить поняттю Особа) Бога", для мене ж грішного виглядає нормальним дати Вам ознайомитись з (навіть без заглибленя в Тринітарне Богословіє, лише в Катехизмі) напрацюваннями Церкви. Навіть, якщо припустити, що в нас відбулося непорозуміння термінів/мови - прошу вивчити мову Церкви і тоді поговоримо. Не варта Церкві полишати свою перевірену Святими Отцями мову і переймати Вашу.
Відразу зауважу, що не спеціалізуюся в Тринітарній Богословії, але вірю як вчить Церква і у загальних питаннях орієнтуюся, чому вчить саме так

[о.Олег]

... стан стосується лише творіння).

не можемо сказати про Ісуса Христа чи про Духа Святого, що це є стан - Особи Святої Тройці не є творіння.

[viter]

Пане Borggdan, Ви самі хоч розумієте про що пишете, бо я від початку цієї теми ніяк не можу "в'їхати", що Ви хочете довести? Висловлюйтесь трохи ясніше, а то не всі тут такі розумні як Ви.

[romanm]

... стан стосується лише творіння).

не можемо сказати про Ісуса Христа чи про Духа Святого, що це є стан - Особи Святої Тройці не є творіння.

Божественна Сущність Отця родить Слово, и від неї ісходить Дух Святий. Тобто сам Отець -Божественна Сущність, але Син (Слово ) і Святий Дух являють її також. Це не значить, що Отець один Бог, а Син інший....чи я помиляюся?

Хоча, імхо, дискутувати на цю тему це переливати з пустого в порожнє. Бо тайна це велика. Для нас,думаю, вистачить те, що своїм авторитетом вчить Церква.

[о.Олег]

Божественна Сущність Отця родить Слово, и від неї ісходить Дух Святий. Тобто сам Отець -Божественна Сущність, але Син (Слово ) і Святий Дух являють її також. Це не значить, що Отець один Бог, а Син інший....чи я помиляюся?

не помиляєтесь: Бог Один у Трьох Особах.

[viter]

Хоча, імхо, дискутувати на цю тему це переливати з пустого в порожнє. Бо тайна це велика. Для нас,думаю, вистачить те, що своїм авторитетом вчить Церква.

100% підтримую.

[Borrgdan]

Що ж, поки я не відстою своє право (та й усіх інших) на власну думку , яка може збігатись з офіційним вченням Церкви, а може і ні, то розмова - пуста. Тому повернусь до геліоцентризму. Офіційна позиція Церкви (Папи і духовенства) була, що Сонце обертається навколо Землі, і хто цього не визнавав, то лише за це його відлучали (як єретика) від Церкви. Коли ж Папа Іван Павло ІІ змінив позицію Церкви, то чи означає це:
1. що свою думку змінили і всі попередні Папи і священники, чи вони залишились при своїй, а цей Папа для них єретик?

[о.Олег]

Що ж, поки я не відстою своє право (та й усіх інших) на власну думку , яка може збігатись з офіційним вченням Церкви, а може і ні, то розмова - пуста. Тому повернусь до геліоцентризму. Офіційна позиція Церкви (Папи і духовенства) була, що Сонце обертається навколо Землі, і хто цього не визнавав, то лише за це його відлучали (як єретика) від Церкви. Коли ж Папа Іван Павло ІІ змінив позицію Церкви, то чи означає це:
1. що свою думку змінили і всі попередні Папи і священники, чи вони залишились при своїй, а цей Папа для них єретик?

Ви живете міфами про Католицьку Церкву. І стосовно науки, і стосовно Івана Павла. З антикатолицьких атеїзтичних міфів і Ваше, вибачте, нерозуміння різниці між відношенням до віри і науки в Церкві. Догмати стосуються лише віри. Не науки.
Думки Ваші (інших) можуть відрізнятися від Вчення Церкви, але це не робить їх добрими Божими думками. Думки Ваші Ви почали тут викладати в якості продовження думки Церкви (висвітленої мною грішним) і саме тому, як вже пояснював неодноразово, а не через те, що Ви не маєте право на власну думку, Вам відписав.

[Borrgdan]

о. Олег, Ваша відповідь - "лірика". Спробуйте відповісти: "єретик"- "не єретик".

[Олюнька]

Borrgdan, ваш останній допис зовсім не стосується теми Пресвятої Трійці.
Пояснюю на вашому "прикладі". Суть Трійці ми не можемо виміряти приладами чи подивитись в телескоп ви порівнюєте матеріальне з духовним, тут є різниця, і мова йде не про власну думку а про ваші фантазії, нічим не підтверджені.

Що ж, поки я не відстою своє право (та й усіх інших) на власну думку , яка може збігатись з офіційним вченням Церкви, а може і ні, то розмова - пуста.

Це те той випадок, коли може бути власна думка, це питання віри.

[Borrgdan]

Вибачте, Олюнька, але я не спитав, якою мовою розмовляють марсіани, бо не бачу тут звязку з "темою". А для розгляду "теми" мені потрібна ця відповідь. І якщо Ви бажаєте розглядати тему зі мною, то не можете вибирати, на що відповідати, а на що ні. Та й відповідати треба по суті.

[о.Олег]

о. Олег, Ваша відповідь - "лірика". Спробуйте відповісти: "єретик"- "не єретик".

навпаки - конкретна відповідь на незнання Вами предмету. Єресь стосується лише віри. Єретиком можна назвати людину, яка суперечить Догмі віри.

[viter]

Не єретик.