УГКЦ в Польщі: екуменізм і міжконфнсійні стосунки
Додано: 25 липня 2005, 07:46
ЦИТАТА ІЗ:
http://www.cerkwa.net/internet/2.htm
Рішення Єпархіального Собору Перемисько-Варшавської Архієпархії, що відбувся в Перемишлі в днях 14 -16 березня 2002 року
--------------------------------------------------------------------------------
Основні принципи міжконфесійних відносин та екуменічної діяльності в Перемисько-Варшавській Архієпархії УГКЦ
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Українська Греко-Католицька Церква в Польщі наполегливо бажає жити в мирі з усіма християнами та брати участь в екуменічному діалозі з іншими Церквами та церковними Спільнотами країни, на засадах партнерства й рівноправності.
2. У стосунках з некатолицькими Церквами та церковними Спільнотами та у веденні з ними екуменічного діалогу УГКЦ керується нормами й вказівками, які поміщені в:
- Декретах ІІ Ватиканського Собору про екуменізм - Привернення єдності та про Східні Католицькі Церкви - Східних Церков;
- Кодексі Канонів Східних Церков (кан. 902-908 та інші),
- Довіднику застосування принципів і норм екуменізму з 25 березня 1993 року;
- Пастирському зверненні Глави УГКЦ (...) Мирослава-Івана Любачівського Про єдність Святих Церков;
- Апостольському листі Папи Римського Івана Павла ІІ Світло Сходу;
- Енцикліці Папи Римського Івана Павла ІІ Щоб були одно;
- Апостольському листі Папи Римського Івана Павла ІІ з нагоди 400-річчя Берестейської унії;
- Інструкції застосування літургійних приписів Кодексу Канонів Східних Церков;
- Концепції екуменічної позиції Української Греко-Католицької Церкви, враховуючи обставини місця й часу.
3. УГКЦ бажає самостійно брати участь у діалозі, як повноцінна його учасниця. Ніхто з-поза УГКЦ не може претендувати на право представляти її в міжконфесійних відносинах без виразної згоди й доручення єпископату УГКЦ.
4. Необхідною умовою для ведення будь-якої екуменічної діяльності є відповідна екуменічна формація всіх вірних – духовенства, чернецтва й мирян. Її потрібно починати ще з катехизації дитячого віку і не занедбувати продовжувати її згодом.
5. Вірні мають бути усвідомлені щодо відповідного значення поняття ”екуменізм”, позиції Католицької Церкви згідно екуменічного руху та принципів католицького екуменізму з особливим урахуванням екуменічної ролі Східних Католицьких Церков, зокрема УГКЦ.
6. Абсолютною необхідністю є усвідомлення вірними, що всяка екуменічна діяльність мусить базуватися на християнській любові, якої джерелом є особистий зв’язок кожного вірного з Господом; все, що послаблює цей зв’язок, шкодить справі екуменізму – прогресування ж екуменічного діалогу неможливе без поступового зростання його учасників у Божій благодаті.
7. Учасниками діалогу є християни – охрещені в ім’я Пресвятої Тройці, які визнають Триєдиного Бога та Божество і спасенну роль Господа нашого Ісуса Христа; метою ж – взаємне примирення й зближення ради спільного шукання шляхів відновлення єдності. Недопустимо звужувати коло учасників діалогу за національними та іншими світськими критеріями. Забороняється також інструменталізація діалогу заради осягнення світських цілей, зокрема національних та політичних.
8. Усім вірним – а зокрема душпастирям – рекомендується будувати словами й ділами атмосферу християнської любові в міжконфесійних відносинах. Все це з особливою силою стосується змісту церковних видань та інтернетівських публікацій.
9. Участь в екуменічному діалогу не може потягати за собою ослаблення церковно-обрядової тотожності вірних і зростання серед них релігійної байдужості (індиферентизму). Навпаки, контакти з християнами з інших Церков та церковних Спільнот повинні вести вірних УГКЦ до ще глибшого усвідомлення, вивчення й плекання ними їхньої автентичної тотожності.
10. Відносно спільних молінь та усіх інших виявів спільної участі в богопочитанні, наполегливо нагадується обов’язок враховувати не лише католицькі принципи, але й вчення та приписи іншої Церкви чи церковної Спільноти.
11. Духовні особи, коли не співслужать, згідно з правилами візантійського обряду одягаються виключно в духовний одяг, без літургійних риз, зокрема без єпитрахиля. При співслужінні Божественної Літургії з римо-католицькими священиками священнослужителі мають одягати повні ризи.
12. Для належного ведення справ зв’язаних з міжконфесійними відносинами та екуменічною діяльністю єпархіальний Єпископ може покликати екуменічну раду (кан. 904 § 3 ККСЦ). Керує нею – сам або через уповноваженого – єпархіальний єпископ. Координує її роботу секретар, який водночас є працівником єпархіальної курії на посаді завідуючого екуменічними справами єпархії. Рада збирається на засідання не рідше, ніж раз у році.
13. У всякого роду зовнішніх зв’язках УГКЦ виступає під одною і цією ж самою назвою, а саме: ”Українська Греко-Католицька Церква” (польською Ukraiński Kościół Greсkokatolicki). Допускається вживання її в скороченому, напівофіційному варіанті – ”Греко-Католицька Церква” (польською Kościół Greckokatolickі). Інші, неправильні назви (“Католицька Церква Візантійсько-Українського Обряду”, “Українська Католицька Церква”, “Візантійсько-Українська Церква” і т.п.) мають бути послідовно усунені з офіційного, ділового та медіального обігу.
ВІДНОСИНИ З ПРАВОСЛАВНИМИ ТА СТАРООБРЯДЦЯМИ
14. Відносини з двома віросповідними громадами Польщі, які спільно з УГКЦ успадковують традицію свято-володимирського християнства – тобто Польською Автокефальною Православною Церквою та Східною Старообрядською Церквою, що не має духовної ієрархії – мають для УГКЦ пріоритетний характер.
15. У відносинах з Православною Церквою, крім документів перелічених у № 2, можна користуватися й Практичними вказівками з Баламандської заяви від 1993 р. (№ 20-33).
16. Всюди там, де православні не мають власної церкви, можуть бути допущені до відправи Божественної Літургії, св. Таїнств (перш за все Таїнств християнського втаємничення й Вінчання), Божої Хвали та інших Богослужінь, зокрема заупокійних, у місцевому храмі УГКЦ – за виразною згодою єпархіального Єпископа.
17. Сказане у № 16 про храми стосується також і похоронів на греко-католицьких кладовищах.
18. УГКЦ бачить потребу співпраці з православними братами на ниві охорони й збереження пам’яток сакральної архітектури й мистецтва київської традиції у Польщі.
19. Інший можливий різновид спів дії - це спільні прощі вірних обох конфесій до місць, які вшановуються як греко-католиками, так і православними – а також спільні старання за привернення колишньої слави й значення тим місцям, які занепали, підупали або перестали бути культовими місцями християн візантійської традиції.
+ Архієпископ Кир Іван Мартиняк
(-)
Митрополит Перемисько-Варшавський
Перемишль, дня 7.01.2005 р.
--------------------------------------------------------------------------------
Консисторія Перемисько-Варшавської Архієпархії
вул. Баштова 13
37-700 Перемишль
тел..фаx.: (16) 678-78-68
e-mail: [email protected]
http://www.cerkwa.net/internet/2.htm
Рішення Єпархіального Собору Перемисько-Варшавської Архієпархії, що відбувся в Перемишлі в днях 14 -16 березня 2002 року
--------------------------------------------------------------------------------
Основні принципи міжконфесійних відносин та екуменічної діяльності в Перемисько-Варшавській Архієпархії УГКЦ
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Українська Греко-Католицька Церква в Польщі наполегливо бажає жити в мирі з усіма християнами та брати участь в екуменічному діалозі з іншими Церквами та церковними Спільнотами країни, на засадах партнерства й рівноправності.
2. У стосунках з некатолицькими Церквами та церковними Спільнотами та у веденні з ними екуменічного діалогу УГКЦ керується нормами й вказівками, які поміщені в:
- Декретах ІІ Ватиканського Собору про екуменізм - Привернення єдності та про Східні Католицькі Церкви - Східних Церков;
- Кодексі Канонів Східних Церков (кан. 902-908 та інші),
- Довіднику застосування принципів і норм екуменізму з 25 березня 1993 року;
- Пастирському зверненні Глави УГКЦ (...) Мирослава-Івана Любачівського Про єдність Святих Церков;
- Апостольському листі Папи Римського Івана Павла ІІ Світло Сходу;
- Енцикліці Папи Римського Івана Павла ІІ Щоб були одно;
- Апостольському листі Папи Римського Івана Павла ІІ з нагоди 400-річчя Берестейської унії;
- Інструкції застосування літургійних приписів Кодексу Канонів Східних Церков;
- Концепції екуменічної позиції Української Греко-Католицької Церкви, враховуючи обставини місця й часу.
3. УГКЦ бажає самостійно брати участь у діалозі, як повноцінна його учасниця. Ніхто з-поза УГКЦ не може претендувати на право представляти її в міжконфесійних відносинах без виразної згоди й доручення єпископату УГКЦ.
4. Необхідною умовою для ведення будь-якої екуменічної діяльності є відповідна екуменічна формація всіх вірних – духовенства, чернецтва й мирян. Її потрібно починати ще з катехизації дитячого віку і не занедбувати продовжувати її згодом.
5. Вірні мають бути усвідомлені щодо відповідного значення поняття ”екуменізм”, позиції Католицької Церкви згідно екуменічного руху та принципів католицького екуменізму з особливим урахуванням екуменічної ролі Східних Католицьких Церков, зокрема УГКЦ.
6. Абсолютною необхідністю є усвідомлення вірними, що всяка екуменічна діяльність мусить базуватися на християнській любові, якої джерелом є особистий зв’язок кожного вірного з Господом; все, що послаблює цей зв’язок, шкодить справі екуменізму – прогресування ж екуменічного діалогу неможливе без поступового зростання його учасників у Божій благодаті.
7. Учасниками діалогу є християни – охрещені в ім’я Пресвятої Тройці, які визнають Триєдиного Бога та Божество і спасенну роль Господа нашого Ісуса Христа; метою ж – взаємне примирення й зближення ради спільного шукання шляхів відновлення єдності. Недопустимо звужувати коло учасників діалогу за національними та іншими світськими критеріями. Забороняється також інструменталізація діалогу заради осягнення світських цілей, зокрема національних та політичних.
8. Усім вірним – а зокрема душпастирям – рекомендується будувати словами й ділами атмосферу християнської любові в міжконфесійних відносинах. Все це з особливою силою стосується змісту церковних видань та інтернетівських публікацій.
9. Участь в екуменічному діалогу не може потягати за собою ослаблення церковно-обрядової тотожності вірних і зростання серед них релігійної байдужості (індиферентизму). Навпаки, контакти з християнами з інших Церков та церковних Спільнот повинні вести вірних УГКЦ до ще глибшого усвідомлення, вивчення й плекання ними їхньої автентичної тотожності.
10. Відносно спільних молінь та усіх інших виявів спільної участі в богопочитанні, наполегливо нагадується обов’язок враховувати не лише католицькі принципи, але й вчення та приписи іншої Церкви чи церковної Спільноти.
11. Духовні особи, коли не співслужать, згідно з правилами візантійського обряду одягаються виключно в духовний одяг, без літургійних риз, зокрема без єпитрахиля. При співслужінні Божественної Літургії з римо-католицькими священиками священнослужителі мають одягати повні ризи.
12. Для належного ведення справ зв’язаних з міжконфесійними відносинами та екуменічною діяльністю єпархіальний Єпископ може покликати екуменічну раду (кан. 904 § 3 ККСЦ). Керує нею – сам або через уповноваженого – єпархіальний єпископ. Координує її роботу секретар, який водночас є працівником єпархіальної курії на посаді завідуючого екуменічними справами єпархії. Рада збирається на засідання не рідше, ніж раз у році.
13. У всякого роду зовнішніх зв’язках УГКЦ виступає під одною і цією ж самою назвою, а саме: ”Українська Греко-Католицька Церква” (польською Ukraiński Kościół Greсkokatolicki). Допускається вживання її в скороченому, напівофіційному варіанті – ”Греко-Католицька Церква” (польською Kościół Greckokatolickі). Інші, неправильні назви (“Католицька Церква Візантійсько-Українського Обряду”, “Українська Католицька Церква”, “Візантійсько-Українська Церква” і т.п.) мають бути послідовно усунені з офіційного, ділового та медіального обігу.
ВІДНОСИНИ З ПРАВОСЛАВНИМИ ТА СТАРООБРЯДЦЯМИ
14. Відносини з двома віросповідними громадами Польщі, які спільно з УГКЦ успадковують традицію свято-володимирського християнства – тобто Польською Автокефальною Православною Церквою та Східною Старообрядською Церквою, що не має духовної ієрархії – мають для УГКЦ пріоритетний характер.
15. У відносинах з Православною Церквою, крім документів перелічених у № 2, можна користуватися й Практичними вказівками з Баламандської заяви від 1993 р. (№ 20-33).
16. Всюди там, де православні не мають власної церкви, можуть бути допущені до відправи Божественної Літургії, св. Таїнств (перш за все Таїнств християнського втаємничення й Вінчання), Божої Хвали та інших Богослужінь, зокрема заупокійних, у місцевому храмі УГКЦ – за виразною згодою єпархіального Єпископа.
17. Сказане у № 16 про храми стосується також і похоронів на греко-католицьких кладовищах.
18. УГКЦ бачить потребу співпраці з православними братами на ниві охорони й збереження пам’яток сакральної архітектури й мистецтва київської традиції у Польщі.
19. Інший можливий різновид спів дії - це спільні прощі вірних обох конфесій до місць, які вшановуються як греко-католиками, так і православними – а також спільні старання за привернення колишньої слави й значення тим місцям, які занепали, підупали або перестали бути культовими місцями християн візантійської традиції.
+ Архієпископ Кир Іван Мартиняк
(-)
Митрополит Перемисько-Варшавський
Перемишль, дня 7.01.2005 р.
--------------------------------------------------------------------------------
Консисторія Перемисько-Варшавської Архієпархії
вул. Баштова 13
37-700 Перемишль
тел..фаx.: (16) 678-78-68
e-mail: [email protected]