о.Олег писав:ми, впускаючи у своє життя гріх, робимось злими
З повагою, о.Олег
Щиросердечно вас вітаю отче - ви тільки що також заперечили доктрину католицької Церкви. Адже ж вона каже що після гріха людська природа не змінилась. А це, я вважаю, нонсенс. Очевидно що ви зі мною згідні, аже ж людина не може стати злою, не змінивши при цьому нічого в своїй душі.
Насправді, я розвив тему про образу щоб показати що із помилкової відправної точки получились помилкові результати. Помилка була в прийнятті нікудишньої теорії Ансельма про те що сутність людини не змінилась після гріхопадіння, а людина залишилась лише без первородної благодаті.
Доречі, той же Августин, ще в 4 столітті казав що людська природа після гріхопадіння була сильно пошкоджена. А він, я замічу, не якийсь Вася-алкоголік, а вчитель Церкви. Ось так і получилось що є 2 вчителі Церкви, які протирічать один одному, при цьому Церква, як на мене стала явно не на ту позицію забувши і відкинувши вчення Августина. Адже ж кожна людина розуміє інтуітивно, навіть не будучи знайомою з богослов`ям, що грішачи людина міняється до гіршого, а не просто має певну провину перед Богом.
До того ж, це вчення про те що після гріхопадіння людська природа не змінилась несе, окрім цієї проблеми яку я вже трохи висвітлив про "образу Бога" і "ображене Боже правосуддя", має ще багато протирічь.
Ось вам ще декілька пунктів.
По-перше, стверджуючи про непошкодженість людської природи падшої людини, Церква разом з тим допускає, що падша людина носить в собі зародиш гріха, який називає похоттю. Але непошкоджена природа не може носити в собі зародиш зла. Якщо ж носить, то звідси випливає що природа сама в собі, окрім гріха, наповнена зла і злих недосконалостей, а якщо це стверджувати, то значить відновлювати маніхейські погляди і повторювати погляди які вже були осуджені Церквою.
По-друге, таке вчення несе протиріччя і з Письмом. Адже ж католицька Церква каже що стан природи людини до її гріхопадіння, розглянутий сам в собі, був у всьому ідентичний з станом після гріхопадіння, так що первозданній природі першої людини до і після гріхопадіння були властиві і боротьба духовного з чуттєвим і похоть; а між іншим у Святому Письмі сказано що Бог створив людину для нетління, зробивши його образом вічного буття Свого (Премудр. 2,23), так що людина може не інакше відділитись від цього призначення, як тільки через порушення заповіді. Людина отже була створена не тільки з природою здатною до того щоб підтримувати повну гармонію між тілом і духом, але й була до цього призначена. І ця гармонія без сумніву була в природі першої людини, поки вона не порушила заповідь, внаслідок чого гріх вніс в її природу елемент боротьби, а за нею - розрушення і смерті.
По-третє, католицька Церква вчить що гріх не вніс в природу людини ніякої глубокої зміни, а між іншим Святе Письмо показує гріх людини як такий, що мав глибокий і самий сильний влив на життя і долю падшої людини. Падше людство не виправлялось і не укріплялось в розумовому і моральному стані, але все більше і більше падало. Причому воно вже настільки пало що для позбавлення гріха людині потрібно було повне внутріннє обновлення людини, друге народження. Саме третій пукт ви і самі, як багато інших людей інтуітивно відчуваєте кажучи що людина стає злішою, але не можете перейти стрічку помилки Церкви, бо в свій час Церква зробила ставку на "вчителя Ансельма" і забула вчення "вчителя Августина".
По-четверте, в Святому Писанні розкрита безумовна необхідність повного благодатного відродження людини, другого народження і необхідність хресної жертви Христа. Але по вченню католицької Церкви про гріхопадіння - все вищесказане стає непотрібним. Насправді, якщо природа людини сама в собі і після гріхопадіння залишається непошкодженою, хоча і залишеною без вищого благодатного дара, то обновлення цієї природи, її друге народження - НЕПОТРІБНО. Адже ж для повного відновлення всіх досконалостей природи людини достатньо тільки зовнішнього добавлення їй надзвичайних дарів, які були дані як дар придаточний. Вони і повернуть всі колишні переваги нашої природи.
Дальше, якщо падший стан людини треба розуміти так, що людина і в свому падінні, без допомоги благодаті, може творити справи приємні Богу і, таким чином, без божественного сприяння приготовити собі спасіння, - словом, якщо справам падшої людини можна присвоїти значення заслуги, то безумовна необхідність хресної смерті Спасителя для спасіння падшого людства стає сумнівною. І дійсно, якщо людина в певній мірі сама може заслужити спасіння, то навіщо потрібна смерть Спасителя? Можуть сказати що повної заслуги діла людини не можуть мати. Но якщо вони тим не менше мають заслуги, то заслуги Христа потрібні для нас лише наполовину. Правда, вказують ще на те, що заслуги Христа безумовно потрібні для примирення людини з Богом, для сатисфакції ображеної правди Божої, і таку сатисфакцію мовляв людина не могла дати, тому що потрібна була безкінечна сатисфакція безкінечно ображеної правди Божої. Але цим шляхом, хоча і не своєю логічностю, вказується тільки юридична, а не моральна необхідність хресної смерті Богочоловіка - звя`зок цієї смерті з життям людини розривається. Власне я зпочатку вам і показав що справа з сатисфакцією і ображеним правосуддям Божим є справою, при самих кращих обставинах - повну протирічь і ДУЖЕ сумнівну, щоб зараз було зрозуміліший цей четвертий пункт. Маючи на увазі що навіть юридичний погляд цієї справи тріщить по швам.
,бо нас уже не існує,в принципі,...)
,я не є мудрим і як бачите не образився 
.
,насправді ду-у-же небагато людей в житті мене так називають,і мені це завжди приємно.Просто в житті Ви навряд чи змогли так,ну суть не в тому.(тема не про те 
,а прочитав ),ну мені це важко,і головне навіщо,якщо Вам я зрозумілий..Пробачте...Якщо я Вам цікавий,то сформулюйте коректно запитання,і в рамках цієї теми побалакаєм.(решта в П.П.)Хоча,я був би приємно вражений,якби Ви сказали своє імя,бо Ви вже майже як сімя мені(раз Андрійком називаєте 
